Мустьєрська культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Палеоліт

до Гомініни (Пліоцен)

Мезоліт
Кам'яна доба

Мустьєр — культура і епоха палеоліту. Середній палеоліт (80-32 тис. років до н. е.).

Пережитки зустрічаються і пізніше в епоху пізнього палеоліту. На стоянці Королеве шар Мустьєру лежить вище за шар пізнього палеоліту. Типові мустьєрські вістря виготовлені на леваллуазьких пластинах. Зустрічаються добре оброблені ручні рубила. Виділяють «зубчате», шарантське, левалуазьке Мустьє.

Мустьєрська пора припадає на кінець рісського зледеніння і ріс-вюрмського інтергляціалу. Рісське ( його ще називають дніпровським) зледеніння було найбільшим. Вважають, що льодовик у цей час спускався з півночі Європи далеко на південь і досягав широти сучасного Дніпропетровська.[1]

Час[ред.ред. код]

Мустьєрська доба наступна після Ашельської, датується близько 100 000 років до н. е.

Припадає на найбільше зледеніння в Україні. Вдосконалюється техніка обробки каменю, ручні рубила замінюють конечники, скребла. До цієї доби належить найбільше відкриття людства, вміння добувати вогонь. Серед знахідок цієї доби — рештки людини в печері Кіїк-Коба, в Криму.

Варіанти мустьєрської культури[ред.ред. код]

Варіанти мустьєрської культури не дуже різноманітні і відрізняються частіше не наявністю чи відсутністю яких-небудь характерних типів знарядь, а їх частотним розподілом — в одних варіантах більше скребел, в інших — гостроконечників.

Причинами відмінностей варіантів мустьє можуть бути:

  1. культурні відмінності,
  2. існування знарядь різного призначення — для полювання, для обробки рослин, м'яса тощо,
  3. специфіка обробки різних матеріалів і перевикористання різних знарядь з переоформленням,
  4. хронологічні типи.

Основні типи мустьє Західної Європи такі:

  • типове мустьє — в техніці леваллуа і без (наприклад, стоянки Ле Мустьє, Муссілієве, Мадонна дел'Арма),
  • шарантське мустьє — типи Ля Кіна (багато бічних і поперечних скребел, мало знарядь в техніці леваллуа, ретуш типу Кіна — у вигляді риб'ячої луски, наприклад, стоянки Крапіна, Комб Греналь, Анціо, Гротта дель Поггіо і Гротта дель Кавалло) і Ля Феррассі (багато знарядь в техніці леваллуа, мало поперечних скребел, багато бічних скребел; проміжне між мустьє типу Кіна і типовим, наприклад, стоянки Ля Феррассі, Гротто ді косто),
  • зубчасте мустьє — знаряддя з виїмками, ймовірно, для обробки древків списів (дуже мало бічних скребків, багато зубчастих знарядь, наприклад, стоянка Комб Греналь),
  • мустьє в ашельской традиції — багато рубил, але є знаряддя верхньопалеолітичного типу, типу A (багато ручних рубил, ножі зі спинкою, різні форми скребел, наприклад, стоянка Пеш-дель-Азе) і типу B (немає ручних рубил або маленькі ручні рубила, багато зубчастих знарядь, багато ножів зі спинкою, верхньопалеолітичні знаряддя, наприклад, стоянка Пеш-дель-Азе).

У Східній Європі відомі 5 основних типів мустьє і багато місцевих варіантів, наприклад листоподібне мустьє (наприклад, стоянка Стінка), загроське мустьє (Балкани). У Середземномор'ї варіанти схожі на західноєвропейські, але зі східним впливом ябрудської техніки. На Кавказі виявляється поєднання східноєвропейських, середземноморських і близькосхідних традицій (наприклад, ябрудська культура в Тсопі, загроське мустьє в печері Єреван). У Сибіру класичні мустьєрські пам'ятники поширені на півдні, краще вони вивчені на Алтаї (печери Окладнікова і Денисова), але місцями відомі і на схід (Торгалік-А в Туві) і на північ (стоянка Диринг в Якутії).

На Близькому Сході переважають культури ябруд і преоріньяк, для яких типове виготовлення пластин, хоча древні пластини відомі і в Європі (Ринку-лес-Бапом у Франції і Пієкарі IIa в Польщі). Ці культури часто розглядаються як перехідні до верхньопалеолітичних.

Для мустьє Європи та Азії характерне існування безлічі ізольованих окремих груп, які, мабуть, мало впливали одна на одну, різні традиції дуже довго могли зберігатися без сприйняття елементів навіть поблизу розташованих культур.

Територія[ред.ред. код]

Мустьєрських стоянок і місцезнаходжень на території України виявлено і досліджено значно більше, ніж ашельських. На підставі вивчення знахідок з мустьєрських стоянок (крем'яних знарядь праці) вчені вважають, що розселення на території сучасної України йшло з півдня і південного заходу в обхід Чорного моря — через Кавказ та Центральну Європу.[1]

Двобічне Мустьє Полісся, Волині, Прикарпаття, Східного Криму має багато спільного зі знахідками стоянок Німеччини, Польщі, Словаччини. Класичне однобічне та левалуазьке Мустьє Придністров'я, Західного Криму нагадує середній палеоліт Румунії, Хорватії, Греції.

Якщо пам'яток ашельської доби в Україні налічується не більш як 30, то стоянок середнього палеоліту значно більше — близько 200. Ці стоянки були залишені неандертальцями мустьєрського часу, що мешкали в Україні 130— 28 тис. років тому, а може й пізніше. Особливо багато їх досліджено в печерах гірського Криму: Кіїк-Коба, Вовчий грот, Шайтан-Коба, Чокурча, Старосілля, Ак-Кая, Заскельне, Пролом, Кабазі та ін. Більшість із них мають по кілька шарів, що лишилися від багаторазових відвідувань печер неандертальцями.[2]

Крім гірського Криму групи мустьєрських стоянок відомі у Закарпатті (верхні шари Королеве, Рокосове), Подністров'ї (нижні шари Молодове I, V, Кормань IV), на Поділлі (Великий Глибочок, Пронятин), на Житомирщині (Рихта, Житомирська), у Надпоріжжі (Орел), Донбасі (Антонівка 1, 11, Курдюмівка, Званівка, Білокузьминівка). На території Північної України особливу увагу привертає стоянка Рихта на Житомирщині.

Рихта — стоянка мустьєрської доби на невисокому піщаному пагорбі над однойменною річкою у Житомирському Поліссі. Тут виявлено близько 11 тис. крем'яних виробів, у тому числі багато типових дископодібних нуклеусів, двобічно оброблених гостроконечників, скребел. Ці знахідки мають прямі аналогії з матеріалами мікокського типу з Центральної Європи.[2]

Природні умови[ред.ред. код]

Холодний клімат кінця ашельської і мустьєрської пори змушував людей широко користуватися вогнем, який неандертальці вже, мабуть, уміли штучно добувати. В печері Крапіна в Хорватії біля вогнища пізнього ашелю-мустьє виявлено веретеноподібні палички з обпаленими кінцями. Вважають, що за допомогою цих знарядь тертям чи свердлінням тут добували вогонь. Оволодіння способами штучного добування вогню було дуже важливим кроком у розвитку культури людства.

У мустьєрську холодну пору починається інтенсивне заселення печер. Людині, очевидно, довелося витримати у зв'язку з цим нелегку боротьбу з попередніми мешканцями — печерними хижаками (гієною, ведмедем). Там, де не було придатних для життя печер, виникають штучні житла. Рештки одного з них досліджено О. П. Чернишем на стоянці Молодове І на середньому Дністрі. Воно мало округлу форму, було обкладене навколо кістками мамонтів, мабуть, перекривалось шкурами диких тварин.[1]

Пам'ятники[ред.ред. код]

В мустьєрську епоху з'являються перші поховання. Рештки кількох поховань неандертальської людини виявлені в Криму, у тому числі в печері Кіїк-Коба, та під навісом скелі Ак-Кая поблизу м. Білогорська. Покійників клали у скорченому стані, обкладали кістками тварин, що вказує на ви-никнення якихось початкових форм первісної релігії і вірувань. Деякі дослідники вважають, що вже за мустьєрської епохи могли складатись і ранні форми образотворчого мистецтва.[1]

Вироби культури[ред.ред. код]

Господарство культури[ред.ред. код]

Представники мустьєрської культури полювали на мамонтів, бізонів, диких коней та віслюків, гігантських та північних оленів, сайгаків.[2]

Неандертальці використовують окрім ручного рубила гостроконечники, скребла. Вони вміють добувати вогонь; живуть в печерах або штучних житлах (коло з кісток мамонтів, перекрите шкурами тварин).[3]

Етнічна і расова належність[ред.ред. код]

Носії культури неандертальці. Вони були представниками людей нового фізичного типу — кремезні, невисокого зросту (близько 160 см), з об'ємом мозку близько 1400 см3. Вони мали дуже похилий лоб з великим надорбітальним валиком, нижню щелепу без підборідного виступу; лицева частина черепа значно виступала вперед.[1]

Зв'язок з іншими культурами[ред.ред. код]

  1. а б в г д Археологія України: Підручник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. Видання друге, доповнене і перероблене. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2008. - С. 23.
  2. а б в Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник / Л.Л.Залізняк, О.П.Моця, В.М.Зубар та ін.; за ред. Л.Л.Залізняка. - К.: Либідь, 2005. - 51 с.
  3. http://ru.osvita.ua/vnz/reports/culture/30347/