Владислав Опольчик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Владислав II Опольчик
Dei Gracia Dux Opoliensis Wieloniensis et Terre Russie Domin et Heres
Władysław Opolczyk.PNG
Владислав II Опольчик, картина Яна Матейки
Король Русі
Правління 1372-1378
Попередник Людвік I Великий
Наступник Марія I Угорська
Біографічні дані
Дата народження 1326
Дата смерті 18 травня 1401(1401-05-18)
Дружина Єлизавета Лацфих
Євфемія
Діти кларисинка в Будьжу, Єлизавета, Катерина, Ядвіґа
Батько Болеслав II Опольський
Мати Єлизавета
POL województwo opolskie COA.svg

Владисла́в II Опо́льчик (пол. Władysław Opolczyk; *1326/1332 — †18 травня 1401) — князь Опольський, намісник угорського короля Людвіка І Великого у Галичині. Протягом 1372-1378 та 1385-1387 рр. — титулярний «Король Русі».

Коротка біогафія[ред.ред. код]

Після смерті в 1370 р. польського короля Казимира III Великого владу у Польщі зосередив у своїх руках угорський король Лайош I Великий (відоміший в історіографії, як Людовік I Анжуйський). Останній у 1372 році передав владу над Галичиною своєму намісникусілезькому князю Владиславу Опольському (обіймав посаду у 1372-1379 та 1385–1387 роках). Владислав Опольський титулував себе «Божою милостю пан і дідич Руської землі», мав велику печатку з гербом, карбував монету з галицьким гербом. Але він не вживав своїх прав на користь Галичини, нехтував інтересами населення, оточив себе чужинцями, головним чином німцями. Із виданих ним 120 привілеїв лише 15 стосувалися до галицьких бояр, решта — до чужинців. Він протегував німецькій колонізації (як приклад можна навести грамоту від 15 липня 1386 року, якою село Дунаїв в Львівському повіті (дистрикті) віддавалось у вічне володіння шляхтичу Денгарту)[1]. В церковному питанні рішуче підтримував католицизм, дістав папську буллу на заснування єпископств в Галичі, Перемишлі, Володимирі, Холмі, зокрема, 11 жовтня 1377 р. віддав у власність львівським монахам-домініканцям села Зашків, Кротошин, Костеїв[2]. Надав Матвію з Еґеру ділянку у Львові під палац католицьких архієпископів.

1378 року Людвік усунув Владислава, а наступним угорським губернатором лишився Емерик Бебек (1378–1386) (як староста руський)[3].

Печатка Владислава II Опольчика з 1379 року

Засновник (1352 рік) монастиря на Ясній Горі. Бартоломей Зиморович у своїй праці «Leopolis triplex» стверджує, що король Лев I Данилович віддав Святоонуфріївському монастирю на зберігання ікону Богородиці, мальовану нібито самим Лукою Євангелістом, яку Владислав Опольський підступом викрав і вивіз до Ченстохови.

Шлюби[ред.ред. код]

Був двічі одружений: 1-й шлюб: Ельжбета (Елізабет) Лацфих (пол. Elbieta Lackfich). Зустрів в Угорщині, одружилися у 1353 році. Дітей не було. Ельжбета померла у 1364 році. 2-й шлюб: дружина — донька Земовита III з Мазовії Евфемія (поль. Eufemia), яка народила йому 5 дочок:

  • Ім'я невідоме, кларисинка в Будьжу
  • Єлизавета
  • Катерина
  • Ядвіґа
  • Евфемія (померла малою).

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Попередник
Людвік I Великий
Alex K Halych-Volhynia.svg Король Русі
1372-1378
Alex K Halych-Volhynia.svg Наступник
Марія I Угорська