Герман фон Гельмгольц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гельмгольц
Hermann von Helmholtz.JPG
Народився 31 серпня 1821(1821-08-31)
Потсдам, Німеччина
Помер 8 вересня 1894(1894-09-08) (73 роки)
Шарлоттенбург
Місце проживання Німеччина
Громадянство Німеччина
Галузь наукових інтересів Фізика
Нагороди Медаль Коплі

Герман Людвіґ Фердинанд фон Гельмгольц (нім. Hermann Ludwig Ferdinand von Helmholtz; 31 серпня 1821, Потсдам — 8 вересня 1894, Шарлоттенбург) — німецький фізик, фізіолог та психолог.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї вчителя. Вивчав медицину в королівському медично-хірургічному інституті в Берліні. Обов'язковою для випускників цього інституту була восьмилітня військова служба, яку Гельмгольц почав в 1843 році в Потсдамі, як військовий лікар. За рекомендації Александера фон Гумбольдта йому було дозволено передчасно залишити військову службу і почати викладати в 1848 році анатомію в берлінській академії. У 1849 році Гельмгольца запрошують в Кенігсберг, де він отримує звання професора фізіології і патології. З 1855 він керує кафедрою анатомії і фізіології в Бонні, з 1858 — кафедрою фізіології в Гейдельберзі. У 1870 році він стає членом Прусської Академії Наук.

З 1871 року отримує звання професора фізики і працює в Берліні. У 1888 році Гельмгольц стає першим президентом Фізико-технічного імперського відомства в Шарлоттенбурзі.

В одній з перших робіт «Про збереження сили» (1847) Гельмгольц, дотримуючись ідеї єдності природи, математично обґрунтував закон збереження енергії і положення про те, що живий організм є фізико-хімічним середовищем, у якому зазначений закон точно виконується. Цей висновок завдав нищівного удару по віталізму. Впроваджуючи фізичні методи в нервово-м'язову фізіологію, Гельмгольц виміряв швидкість поширення збудження в нервовому волокні. Отримані результати започаткували вивчення «часу реакції» — однієї з головних тем експериментальної психології, що зароджувалася. Вони мали важливий також філософський зміст, оскільки розсіювали упередження про те, що нервово-психічні акти як явища особливого порядку відбуваються миттєво і не підлягають виміру. Важливими є роботи Гельмгольца по фізіології органів почуттів («Вчення про слухові відчуття як фізіологічну основу теорії музики», 1863[1]; «Фізіологічна оптика», 1867). Ці роботи розкрили причинну залежність відчуттів від впливу зовнішніх подразників на органи почуттів. В першій з них була запропонована система нотації, що використовується у музикознавчій літературі до сьогодення. Водночас Гельмгольц, приймаючи доктрину про «специфічну енергію органів почуттів», висунув «теорію ієрогліфів», відповідно до якої відчуття є знаками об'єктивних властивостей речей. У роботах по фізіологічній оптиці Гельмгольц приділив велику увагу механізму сприймання просторових відносин. Він висунув на передній план роль м'язових рухів і відчуттів у формуванні просторового образа і запропонував гіпотезу «несвідомих умовиводів», за якою сприймання величини предмета виводилося зі зв'язку між реальною величиною зображення на сітківці і ступенем напруги м'язів, що пристосовують око до відстаней. Тлумачення Гельмгольцем просторового бачення було прогресивнішим порівняно до поглядів його супротивників (нативістів), які заперечували первинну роль досвіду в психічному розвитку і вважали просторовість природженою властивістю свідомості. Ідеї Гельмгольца про роль м'яза та почуттєве пізнання були творчо розвиті з позицій рефлекторної теорії І. М. Сєченовим.

Цікавий факт[ред.ред. код]

На честь Германа Гельмгольца названо астероїд, відкритий 20 вересня 1993 року.

Див. також[ред.ред. код]

  1. Die Lehre von den Tonempfindungen als physiologische Grundlage für die Theorie der Musik