Александер фон Гумбольдт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Alexander von Humboldt
AvHumboldt.jpg
Александр фон Гумбольдт. Картина Йозефа Стілера, 1843
Народився 14 вересня 1769(1769-09-14)
Німеччина Німеччина, Берлін
Помер 6 травня 1859(1859-05-06) (89 років)
Німеччина Німеччина, Берлін
Національність німець
Галузь наукових інтересів натураліст
Вчене звання PhD
Відомий завдяки: біогеографія, космос (1845)
Нагороди медаль Коплі
Humb. є міжнародним науковим скороченням імені ботанічного автора: Александер фон Гумбольдт.
Перегляньте таксони приписувані цьому автору в International Plant Names Index (IPNI).

Александер фон Гумбольдт (нім. Friedrich Wilhelm Heinrich Alexander von Humboldt, 14 вересня 1769, Берлін — 6 травня 1859, Берлін) — німецький вчений-енциклопедист, фізик, метеоролог, географ, ботанік, зоолог, мандрівник, молодший брат вченого Вільгельма фон Гумбольдта.

Основоположник географії рослин.

Наукові інтереси Гумбольдта були надзвичайно різноманітними. Своїм основним завданням він вважав «збагнення природи як цілого й збір свідчень про взаємодію природних сил». За широту наукових інтересів сучасники називали його Аристотелем XIX століття. Виходячи із загальних принципів і застосовуючи порівняльний метод, він створив такі наукові дисципліни, як фізична географія, ландшафтознавство, екологічна географія рослин. Приділяв велику увагу вивченню клімату, розробив метод ізотерм, склав карту їхнього розподілу і фактично дав обґрунтування кліматології як науки. Детально описав континентальний і приморський клімат.

Сім'я[ред.ред. код]

Батько Гумбольдта — Олександр Георг — був прусським офіцером, якого за заслуги в Семирічній війні призначили камергером наслідного принца. Одружившись з Марією Єлизаветі фон Голведе, він отримав двох синів: Вільгельма (22 червня 1767) і Олександра (1769). Також його братом по матері, від її першого шлюбу, був недоумкуватий Фердинанд фон Голведе (17631817). Хрещеними батьками у Олександра при хрещенні в кафедральному соборі Берліна були: майбутній король Пруссії Фрідріх Вільгельм II, герцог Фердинанд фон Брауншвайг і міністр Барон фон Фінкенштайн[1].

Освіта[ред.ред. код]

Олександр і Вільгельм насолоджувалися чудовою домашньою освітою відомих вчителів, і хоча Олександра вважали важкою, не люблячою навчання дитиною, він виявляв інтерес до природи і мав художній талант. Освіта братів Гумбольдтів перебувала під великим впливом Просвітництва, Канта і Руссо. Їх вихователями були відомі вчені: Кампе, Кунт, Енгель, Дом, Леффлер.[1]

У 1785 році знайомиться з Ніколаі, Мендельсоном.[2]

У 1787 році Гумбольдт вступив до університету Франкфурта-на-Одері, де вивчав економіку та фінанси. До того ж він відвідував лекції з медицини, фізики, математики та науці про стародавній світ. Відвідував курси Блюменбаха

З 1788 року він у Берліні, вивчав грецьку мову, технологію і ботаніку, останню під керівництвом німецького ботаніка К. Л. Вільденова.

Весною 1789 він відправився до Геттінгенського університету, де читали лекції Гейне, Блуменбах, Кестнер, Ліхтенберг, Ейхгорн. Класична література, історія, природознавство, математика цікавили Гумбольдта в однаковій мірі. Гейне відкрив у ньому тягу до археології. Під його впливом Гумбольдт написав свій перший твір «Про тканини греків», який залишився ненадрукованим. У тому ж 1789 здійснив подорож по Німеччині.[1] У Геттінгенському університеті Гумбольдт залишався до 1790 року. До того часу відноситься його перша геологічна робота «Про рейнські базальти» (Mineralogische Beobachtungen über einige Basalte am Rhein. Brunswick, 1790).

У березні 1790 року він почав першу подорож за межі німецьких земель в товаристві свого друга Георга Форстера по Рейну, звідти — в Англію і Францію (тиждень пробув у Парижі). Ця поїздка зародила в ньому пристрасть до подорожей і відвідування далеких тропічних країн. Після цієї екскурсії він вступив до торговельної академії в Гамбурзі, де вивчав нові мови і комерцію, займаючись в той же час ботанікою і мінералогією. Результатом цих занять стало кілька дрібних ботанічних робіт, серед яких — відкриття прискорювальної дії хлору на проростання насіння.

Бажання ближче ознайомитися з геологією привело Гумбольдта в 1791 році в Фрайберг, де викладав А. Г. Вернер. У Єні під керівництвом Лодера він вивчав анатомію. Ф. фон Зах і Й. Келлер дали йому основи астрономії і навчили користуватися науковими інструментами. Він навчався також у Торговельній академії Бюсе. Опублікував свої перші роботи: «Мінералогічні спостереження деяких базальтів Рейну», а також статтю в Хімічних анналах. У серпні відвідав Богемію.[2]

У 1792 році його навчальні роки закінчилися і він повернувся в Берлін. Здібності його тепер проявилися в повному блиску. Він володів широкими і різнобічними відомостями не тільки у природознавстві, але і в історії, юридичних науках, класичній літературі, володів кількома мовами. До цього треба додати повну матеріальну забезпеченість.

Зрілість[ред.ред. код]

У 1792 Гумбольдт отримав місце обер-бергмейстером в Ансбасі і Байройті. Заняття, пов'язані з цією посадою, цілком гармоніювали з бажаннями Гумбольдта. Він ревно взявся за нові заняття, намагався заохочувати і розвивати гірничу промисловість, вивчав її історію за архівними документами, відновив занедбані копальні у Гольдкронасі, влаштував школу гірничої справи в Штебені, займався вивченням газів, що нагромаджується в шахтах, і намагався винайти безпечну лампу і дихальну машину для вживання в тих випадках, коли в шахті нагромаджується багато вуглекислоти або інших шкідливих для дихання газів.

У 17921794 здійснює численні інспекційні поїздки по землях Німеччини.[3]

Паралельно з цими практичними заняттями йшли вчені дослідження: статті та замітки з геології в різних журналах, флора криптогам Фрейберга (лат. Florae Fribergensis Specimen, 1793), «Афоризми з хімічної фізіології рослин» — резюме дослідів Гумбольдта з питань про подразливості рослинних тканин, живлення і дихання рослин. До цього ж періоду відносяться дослідження над твариною електрикою, оприлюднені трохи пізніше під заголовком «Досліди над роздратованими мускульними і нервовими волокнами» (нім. Versuche über die gereizte Muskel-und Nervenfaser. Berlin, 1797). Частина дослідів була ним проведена над собою за сприяння доктора Шалдерна: об'єктом дослідження слугувала спина Гумбольдта.

У цих роботах уже проявилися характерні риси Гумбольдта як ученого: прагнення відшукати спільну основу різнорідних з першого погляду явищ, недовіра до метафізичних принципів (у «Афоризмах …» він ще стоїть за життєву силу, що діє всупереч законам фізики; але вже в дослідженнях про тваринну електрику викладає цілком раціональний погляд на життя, що встановився в науці тільки в 1830-х-1840-х роках), проникливість генія, випереджаючого свій час (погляди його на електричні явища в тваринних тканинах підтвердилися 50 років по тому в роботах Дюбуа-Реймона; думка про роль мінеральних солей, як необхідного складового елементу в їжі рослин, затвердилося в науці тільки після робіт Соссюра і Лібіха). В цей же час визначилася завдання його життя — фізичний опис світу; в 1796 він пише:

Я маю на увазі фізику світу, але чим більше відчуваю її необхідність, тим ясніше бачу, як хиткі ще підстави для такої будівлі.

«Фізика світу» — зведення цілого ряду наук, з яких деякі були викликані до життя самим Гумбольдтом. Нарешті, прагнення передати наукові висновки в художній, образній формі (плодом якого з'явилися згодом «Картини природи» і «Космос») виявилося у статті «Про Родоського генія» (нім. Die Lebenskraft, oder der rhodische Genius) — чудово написаному, але досить химерному алегоричному зображенні «життєвої сили» (надруковано в журналі «Die Horen» Шиллера в 1795).

Зв'язки Гумбольдта з особами вищої адміністрації, відносини з двором, з наслідним принцом, що особисто знав і цінував обох братів Гумбольдтів, — все це нерідко змушувало його брати участь у справах держави. У 1794 він супроводжував Гарденберга, який їздив у Франкфурт-на-Майні для переговорів з голландськими та англійськими уповноваженими. Після укладення Базельського миру Гумбольдт був посланий до Моро, французького головнокомандувача, для переговорів щодо володінь Гогенлое (прусський уряд боявся спустошення їх французами) і виконав доручення з успіхом.

Мандрівник[ред.ред. код]

У 1796 померла його мати, і разом з цим зникла головна перешкода його планам на подорож: мати не хотіла відпускати його в далекі країни. Негайно по її смерті Гумбольдт вийшов у відставку і, отримавши свою частину спадщини (близько 85 000 талерів), став готуватися до подорожі.

Час тоді був не зовсім сприятливий для великих експедицій. Експедиція навколо світу, що споряджалася Директорією, в якій Гумбольдт хотів взяти участь, була відкладена внаслідок фінансових негараздів Франції; приєднатися до експедиції французьких учених у Єгипет йому не вдалося, тому що поразка французького флоту при Абукірі розірвала відносини Франції з Александрією. Так минуло чотири роки, протягом яких Гумбольдт жив в Єні, Зальцбурзі та Парижі.

Париж сподобався йому і назавжди залишився його улюбленим містом. Він познайомився і потоваришував з найвизначнішими натуралістами і математиками того часу і придбав величезну популярність у французькому суспільстві.

Друге відкриття Америки[ред.ред. код]

Особливо близько зійшовся він з Еме Бонпланом, молодим ботаніком, що теж мріяв про подорож. Нарешті, в Мадриді Гумбольдту вдалося отримати дозвіл відвідати і дослідити іспанські володіння в Америці. Все-таки скористатися дозволом виявилося досить важко: порт Ла-Корунья, звідки Гумбольдт і Бонплан мали намір відплисти до Америки, був блокований англійськими кораблями. Нарешті сильна буря змусила англійські кораблі віддалитися від берега, і корвет «Пісарро», на якому відправлялися Гумбольдт і Бонплан, вночі 5 червня 1799 залишив Корунью і щасливо минув англійські судна.

Матеріал для досліджень представився в достатку з перших же днів. Морські течії, морські тварини і рослини, фосфоресценція моря тощо — все це було ще ледь заторкнуте наукою. Мандрівники відвідали насамперед Канарські острови, де пробули 6 днів. Тут при спостережені різних рослинних поясів Піка ді Тейде, що розташовувалися один над іншим у міру руху до вершини, з'явилася у Гумбольдта думка про зв'язок рослинності з кліматом, покладена ним в основу ботанічної географії.

До кінця плавання епідемія, що спалахнула на кораблі, змусила їх висадитися раніше, ніж вони припускали: в Кумані, на березі Венесуели, 16 липня 1799.

Багатство і різноманітність тропічної природи вразило їх. З Кумани (він перебував там 7 серпня 1799) вони зробили ряд екскурсій у сусідні місцевості, а потім вирушили до Каракаса, де пробули два місяці, звідси — у Апуре, на однойменній річці, по якій хотіли спуститися в Оріноко, піднятися до її верхів'я і переконатися, чи точно система Оріноко з'єднується з системою Амазонки. У Апуре мандрівники найняли пірогу з п'ятьма індійцями і відправилися далі водою. Переконавшись у з'єднанні річкових систем Оріноко і Амазонки допомогою протоки Кассіквіаре, Гумбольдт і Бонплан спустилися по Оріноко до Ангостура (нині Сьюдад-Болівар), головного міста Гвіани (нині у складі Венесуели).

Гумбольдт і Бонплан в амазонських джунглях. Картина Едуарда Ендера, 1850. Бранденбурзькі Академія наук, Берлін.

Гумбольдт писав Вільденову:

Протягом чотирьох місяців ми ночували в лісах, оточені крокодилами, боа і тиграми (які тут нападають навіть на човни), харчуючись тільки рисом, мурахами, маніоком, пізангом, водою Оріноко і зрідка мавпами … У Гвіані, де доводиться ходити з закритою головою і руками внаслідок безлічі москітів, що переповнюють повітря, майже неможливо писати при денному світлі. Тому всі наші роботи доводилося здійснювати при вогні, в індіанській хатині, куди не проникає сонячне проміння.

З Ангостура мандрівники вирушили до Гавани, де пробули кілька місяців, вивчаючи природу і політичний стан Антильських островів; звідси переправилися до Бразилії і, присвятивши досить довгий час вивченню плато Санта-Фе, вирушили в Кіто через прохід Квіндіу в Кордильєрах. Це був виснажливий і небезпечний перехід: пішки, по вузьких ущелинах, під проливним дощем, без взуття, яке швидко зносилося.

Гумбольд і Бонплан на тлі Чімборасо. Робота Фрідріха Георга Вейтша (нім. Friedrich Georg Weitsch, 1810)

Як би там не було, в січні 1802 мандрівники досягли Кіто. У цій частині Америки вони залишалися близько року, вивчаючи зі всіляких точок зору її багату природу. Гумбольдт піднімався на вулкани Пічінчу, Котопахі, Антізану і інші і на Чімборасо (6 310 м — світовий рекорд для того часу).

З Південної Америки мандрівники вирушили до Мексики, де провели близько року. Гумбольдт визначав географічне становище різних пунктів, вивчав діяльність вулканів — в тому числі знаменитого Хорульо, що утворився в 1755, — зробив безліч барометричних вимірювань, досліджував піраміди і храми древніх мешканців Мексики — ацтеків і тольтеків, вивчав історію і політичний стан країни. Він першим видав в 1810 році ацтекський рукописний Кодекс Теллеріано-Ременсіс[4].

Нарешті, 9 липня 1804, після майже п'ятирічного перебування в Америці, Гумбольдт і Бонплан відплили до Європи і 3 серпня того ж року висадилися в Бордо.

Результати їхньої подорожі були величезні. До Гумбольдта тільки один пункт у межах Південної Америки — Кіто — був точно визначений астрономічно; геологічна будова її була зовсім невідома. Гумбольдт визначив широту і довготу багатьох пунктів, зробив близько 700 гіпсометричних вимірювань, тобто усвідомив орографію місцевості, досліджував її геологію, зібрав масу даних про клімат країни і вказав її відмітні риси.

Вчені зібрали величезні ботанічні та зоологічні колекції — одних рослин близько 4 000 видів, у тому числі 1 800 нових для науки.

Було доведено з'єднання систем Амазонки і Оріноко, визначено напрямок деяких гірських хребтів і відкриті нові (наприклад, Анди Паріми); з'ясовано в загальних рисах розподіл гір і низовин; нанесена на карту морська течія вздовж західних берегів Америки, названа «Гумбольдтовою».

Не були залишені без уваги і етнографія, історія, мови, політичний стан відвіданих країн: по всіх цих предметах зібрано масу матеріалу, розробленого згодом частково самим Гумбольдтом, частково - його співробітниками.

Словом, подорож Гумбольдта та Бонплана справедливо називають другим — науковим — відкриттям Америки.

Названі на честь Гумбольдта[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Alejandro de Humboldt. Cartas americanas. стр.269
  2. а б Alejandro de Humboldt. Cartas americanas. стр. 270
  3. Alejandro de Humboldt. Cartas americanas. стр.271
  4. Пресвитер Хуан; Антонио Перес; фрай Педро де лос Риос (глоссы). «Кодекс Теллериано-Ременсис». www.bloknot.info. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2010-08-16.