Говорухін Станіслав Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Станіслав Говорухін
Станислав Говорухин
Фото
Ім'я при народженні: Станислав Сергеевич Говорухин
Дата народження: 29 березня 1936(1936-03-29) (78 років)
Місце народження: Березники, Пермська область, СРСР
Громадянство: СРСР СРСРРосія Росія
Професія: актор
кінорежисер
сценарист
політик
Нагороди: Народний артист Російської Федерації
Заслужений діяч мистецтв Української РСР (1986)
IMDb: ID 0332892
http://govoruhin.ru

Станіслав Говорухін — режисер, актор, сценарист, публіцист, громадський діяч, політик. Зняв близько двох десятків художніх, п'ять публіцистичних фільмів, написав 14 сценаріїв і три книжки, має ряд акторських робіт.

Біографія[ред.ред. код]

Станіслав Сергійович Говорухін народився 29 березня 1936 року в місті Березники Пермської області.

В 1958-му закінчив геологічний факультет Казанського університету. Працював геологом, був альпіністом.

У 1966 році відмінно закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (ВДІК), режисерський факультет. З 1966-го по 1986-й — режисер Одеської кіностудії. З 1987 по 2000 — режисер концерну «Мосфільм».

У 1993-му обраний до Державної Думи. Член фракції Демократичної партії Росії. В 1995-му очолив думський комітет з питань культури та комісію з розслідування чеченської війни, увійшов в депутатську групу «Народовладдя». В 1999 році втретє став парламентарієм, цього разу від блоку «Вітчизна — вся Росія».

Станіслав Говорухін володіє німецькою та французькою мовами, любить симфонічну музику й твори Оскара Уайльда. У 1994-му захопився живописом — одна з власноруч написаних картин прикрашає його службовий кабінет.

Найщасливішим днем свого життя Станіслав Сергійович вважає 26 липня 1969 року, коли дивом вцілів після аварії вертольоту, який врізався в гору під час зйомок фільму «Вертикаль».[1] Після авіакатастрофи Говорухін переконаний, що Господь залишив йому життя, призначаючи його для виконання особливої місії. І він виконує її, не відступаючи від власної ідеології та власних понять справедливості, добра й зла.[2]

Творчість[ред.ред. код]

Режисерські роботи[ред.ред. код]

У режисерському архіві кіноробіт Говорухіна екранізація бібліотечки романтики мандрівок, що дорога серцю кожного з нас: «Життя та дивовижні пригоди Робінзона Крузо», «Пригоди Тома Сойєра», «Діти капітана Гранта». Крилаті фрази з серіалу «Місце зустрічі змінити не можна» цитують уже понад двадцять років щоразу нові покоління глядачів. Прихильники суду Лінча, які активно ностальгують за залізним кулаком радянської епохи, витирають сльози, співпереживаючи червоно-коричневому «Ворошиловському стрільцю».

На вершині перебудовної щирості глядачі заповнювали зали кінотеатрів, де показували художньо-документальний фільм Станіслава Сергійовича «Так жити не можна», що отримав у 1990 році премію «Ніка».[2]

Сценарії кінофільмів[ред.ред. код]

  • 1969 — Білий вибух
  • 1978 — Вторгнення
  • 1978 — Пірати XX століття
  • 1981 — Пригоди Тома Сойєра та Гекльберрі Фінна
  • 1986 — У пошуках капітана Гранта
  • 1990 — Так жити не можна
  • 1990 — Росія, яку ми втратили
  • 1992 — Підмосковні вечори
  • 1993 — Велика кримінальна революція
  • 1993 — Російський бунт
  • 1995 — Чорна вуаль
  • 1998 — Ворошилівський стрілець[3]

Акторські роботи в кіно[ред.ред. код]

Театральні постановки[ред.ред. код]

  • «Контрольний постріл» автори п'єси С. Говорухін, Ю. Поляков. МХАТ ім. Горького.
  • «Па-де-де» автор п'єси Т. Москвіна. Театр «Школа сучасної п'єси».

Документальне кіно[ред.ред. код]

У кінці 1980-их відізняв фільм «Олександр Солженіцин» — інтерв'ю з відомим письменником про його життя і творчість. Потім один за іншим вийдуть документальні фільми «Так житі не можна» (отримав приз Союзу кінематографістів «Ніка» за найкращий фільм 1990 року), «Вторгнення», «Росія, яку ми втратили», «Час негідників» і «Велика кримінальна революція».

Політична діяльність[ред.ред. код]

У дев'яностих Станіслав Говорухін із головою занурюється в політику, стає депутатом Державної думи РФ, очолює Комітет із культури. На думку деяких, політиком він був не гнучким — його висловлювання різкі, позиція непримиренна. Але головне — він залишається «кіношником», і його внесок політика в «розконсервування» індустрії російського кінематографу неоцінимий.

Ставши керівником виборчого штабу В. В. Путіна Говорухін почав робити неоднозначні заяви, які межують з великодержавним шовінізмом та історичним ревізіонізмом.[4]

« Здобуваючи і обороняючи Крим і відводячи тим самим дамоклів меч від наших предків на землях, що стали нині Україною і Російською Федерацією, Російська Імперія і Радянський Союз втратили за 250 років не менше 4 мільйонів осіб. Чи можуть кілька крапель чорнила в 1954, 1991 і 1997-99-му роках (при підписанні та ратифікації Договору про дружбу між Україною і РФ) розчинити в собі ці потоки крові?
Оригінальний текст (рос.)

Завоевывая и обороняя Крым и отводя тем самым дамоклов меч от наших предков на землях, ставших ныне Украиной и Российской Федерацией, Российская Империя и Советский Союз потеряли за 250 лет не менее 4 млн человек. Могут ли несколько капель чернил в 1954, 1991 и 1997-99-м гг. (при подписании и ратификации Договора о дружбе между Украиной и Российской Федерацией) растворить в себе эти потоки крови?

 »

— Станіслав Говорухін, Лист до українських ЗМІ[5]

Також будучи представником інтелігенції, він назвав своїх колег зрадниками, на яких не варто опиратися Путіну.[6], крім того зайняв чітку антиукраїнську позицію[7][8].

« Ми повинні розуміти, що можливості повернення Криму і Севастополя мирним, а тим більше, військовим (про таке не заговорювали навіть найрадикальніші російські "українофіли") шляхом в наш час скрутні, якщо не неможливі в принципі. Крим можна повернути тільки разом з Україною... Найкраще з того, що ми можемо придумати: зробити все, щоб Україна збереглася в загальному економічному, релігійному, культурно-історичному просторі з Росією. Суверенітет можна потерпіти, відсутність спільної історичної долі - ні.
Оригінальний текст (рос.)

Мы должны понимать, что возможности возвращения Крыма и Севастополя мирным, а тем более, военным (о таком не заговаривали даже самые радикальные российские "украинофилы") путем в наше время затруднительны, если не невозможны в принципе. Крым можно вернуть только вместе с Украиной… Самое лучшее из того, что мы можем придумать: сделать все, чтобы Украина сохранилась в общем экономическом, религиозном, культурно-историческом пространстве с Россией. Суверенитеты можно потерпеть, отсутствие общей исторической судьбы – нет.

 »

— Станіслав Говорухін, Лист до українських ЗМІ[5]

11 березня 2014 року підтримав Російську агресію в Криму, підписавши колективне звернення до російської громадськості «Діячі культури Росії — на підтримку позиції Президента по Україні та Криму»[9].

Див. також[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]