Донські козаки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Донські козаки
Flag of Don Cossacks.svg
Національний стяг донських козаків
Загальна кількість Росія Росія
Понад 140 000 як національність у 2010 року
Найбільші розселення Росія Росія
Близькі етнічні групи Південні росіяни, татари, українці, інші козаки
Мова Українська, російська
Релігія Православ’я

Донські́ козаки (до́нці, донське козаче військо) — козацька спільнота (українського походження), що сформувалася на річці Дон у XV-XVII ст. Історична місцевість, де проживали донські козаки, відома також як Всевелике Військо Донське. Частина козаків, так само як і деякі дослідники, виділяють донських козаків в окрему східнослов'янську народність.

Розміщувалися на окремій автономній території, що називалася Область Війська Донського, займала малі частини сучасних Луганської і Донецької областей України та основні частини Ростовської, Волгоградської, Воронезької областей і республіки Калмикія в Російській Федерації. Історична назва пов'язана з річкою Дон (сточище Азовського моря). Столиця Війська Донського з 1571 по 1610 рік розташувалася на острові поблизу станиці Раздорської, з 1610 по 1637 — в Монастирському містечку (за 6 км від станиці Старочеркаської вниз за течією Дону), в час Азовського сидіння з 1637 по 1642 — в Азові, з 1644 по 1806 — в Черкаську (нині станиця Старочеркаська), тут збирали військовий круг, приймали царських послів і царську платню. З 1806 року столицею Донського козацтва є місто Новочеркаськ.

Згідно з останнім переписом населення, тільки на території Російської Федерації живуть більше 140 000 осіб, що записали свою національність, як «козак». Більшість з них — в Ростовській і Волгоградській областях.

Політичний статус[ред.ред. код]

Передголоссям козацької доби на Доні була руська колонія Біла Вежа і далі бродництво.

1549 роком датовані скарги татарського князя Юсупа та відповідь на них Івана IV. Татарський князь скаржився на свавільства козаків, а цар відповідав: вони йому не підлягають. Юсуп в одній із скарг говорить: «козаки Севрюки, которые на Дону стоят», а в іншій згадує про те, що якісь «свавільники» поробили собі «городи» на Дону і б'ють послів[1].

Головне Донське військо (15701671) — військове державне формування на землях Донщини, визначене грамотою московського царя Івана Грозного 3 січня 1570 року. Головне Донське військо проте залишалося самостійним формуванням. До визнання московським царем, донські козаки мали старшину і центр у стані Роздори. Грамота московського царя була важливим політичним кроком на противагу відносинам козаків з польським королем, який пов'язав Донщину з Московською державою. Грамота московського царя поклала початок приборканню донців і реорганізації вольностей на керовані свободи в устрої війська.

Отаманські міста: станиця Роздори (1500-ті-1622), станиця Монастирський Городок (1622–1637), місто Азов (1637–1642), станиця Махин Острів (1642–1645), місто Черкаськ (1645–1806), місто Новочеркаськ (1806–1920).

1671 року Головне Донське військо присягнуло на вірність московському цареві і Московській державі, втративши свою самостійність. Після присяги почали іменуватися Донським козачим військом.

У 1584 Донське військо давало присягу вірності царю Федору Івановичу. У 16121615 роках військо переходило з ведення Розряду в Посольський приказ і присягало на вірність Михайлу Федоровичу Романову.

Печатка Війська Донського XVII ст.

У 1700 році за наказом Петра I змінили порядок збору на військовий круг, на який слід було приходити тільки станичним отаманам. До 1716 року Російська імперія вела відносини з областю Війська Донського через Посольський приказ, як зі всіма іншими самостійними державами. У 1716 році військо Донське перейшло у ведення Урядового Сенату, в 1721 вступило у ведення Військової Колегії Російської Імперії.

У 1718 році всі православні церкви війська донського увійшли до складу Воронезької єпархії. У 1775 році князь Потьомкін засновує Військову Канцелярію на Дону, козачі чини зрівняні в правах з офіцерськими чинами армії Російської Імперії. Чин козачого полковника давав права на спадкове дворянство Російської імперії. Всі козаки чоловічої статі були військовозобов'язаними. У 1804 році триста чоловік торгових козаків було звільнено від військової служби. У 1834 році було засновано Донську торгову громаду.

У 1918 році було проголошено незалежну державу Всевелике Військо Донське.

Після захоплення радянською владою 24 січня 1919 року була прийнята директива Оргбюро ЦК РКП(б) «Про розкозачення» для подавлення національних і вольницьких устремлінь народу. У ході ґеноциду загинуло більше ніж півтора мільйона донців. Ця дата вважається днем пам'яті загиблих донських козаків у ході репресій.

«Положення про військо Донське» 1835 року[ред.ред. код]

Військо Донське поділено було на чотири округи. Кожним з них керував окружний генерал. Козацькі чини мали такі назви: козак, урядник, підхорунжий, хорунжий, сотник, підосавул, осавул, військовий старшина, підполковник і полковник. Загальний термін служби — 30 років, з них 25 років польової і 5 років внутрішньої служби. 17-ти років козак вважався малолітком і до 19-ти років відбував «сиденочну» повинність, а на двадцятому році йшов на службу в полк на три роки, а на Кавказі на чотири роки. Після трьох років козак повертався додому на два роки, а потім знов йшов на службу на три роки, і так до чотирьох разів. Тому на службі були козаки 20-ти, 25-ти, 30-ти і 40 років — так за «Положенням» була влаштована козацька служба.

У 1838 році були видані «Правила для складу і побудови козацьких полків». Це був перший стройовий козацький статут у війську Донському. За цими правилами, в козацькому полку належало мати 1 полкового командира, 1 військового старшину, 5 осавулів, 6 сотників, 7 хорунжих, 19 старших урядників і 19 молодших, і з них 1 старший урядник — прапороносець і 1 молодший урядник — його асистент, 60 наказових, 1 полковий писар, 1 лікарський учень і 750 козаків. Полк ділився на 6 сотень. У сотні були 4 взводи. Сотня будувалася в дві шеренги, або лави.

Для поліпшення коней козаків, в 1844 році видано положення про кінські табуни війська Донського і був заснований Провальський військовий кінський завод. На заводі визначено мати 34 жеребці і 250 кобил найкращих російських, донських і кавказьких порід. У 1851 році були відкриті перші скакові суспільства на Дону: Новочеркаське і Урюпінське.


Виховання козака[ред.ред. код]

Років з трьох-п'яти козаченя привчалося до верхової їзди. Навчання було важким і постійним. Стріляти вчили з семи років, рубати шашкою з десяти. Спочатку спускали тонкою цівкою воду і «ставили руку», щоб клинок під правильним кутом різав воду, не залишаючи бризок. Потім вчили «рубати лозу», сидячи на конов'язі, на колоді, і тільки потім на коні, по-бойовому осідланому. Рукопашному бою навчалися з трьох років, передаючи особливі в кожному роду прийоми. Хлопчика виховували значно суворіше, ніж дівчинку, і життя його з раннього дитинства було заповнене працею і навчанням. З п'яти років хлопчики працювали з батьками в полі: поганяли волів на оранці, пасли овець і іншу худобу. Але час для гри залишався. І хресний, і отаман, і люди похилого віку стежили, щоб хлопчиську «не заїздили», щоб грати дозволяли. Але самі ігри були такими, що в них козак навчався або роботі, або військовому мистецтву.

Синам козацьких офіцерів часу на дитячі ігри відпускалося менше, ніж синам простих козаків. Як правило, з пяти-семирічного віку батьки забирали їх в змінні сотні, полки і вивозили з собою на службу, часто і на війну. Саме набуті в щасливі роки дитинства навички допомагали стати козаку кращим в тому ремеслі, для якого він був народжений — військова служба.


Військове мистецтво[ред.ред. код]

Ф. Солнцев. Донський козак 1821 року

Формально всі козаки вважалися військовозобов'язаними і підлягали призову на службу поголовно. Але такі призови були рідкісні. Прикриваючи кордони на тривожному і небезпечному півдні Росії, козаки і у себе вдома були в постійній бойовій готовності. Число їх сутичок з грабіжниками, що викрадали худобу і людей, не піддається ніякому обліку. Фактично йшла щоденна, затяжна, багатовікова війна, яка з російського боку велася силами виключно козаків. Відривати їх на службу і оголяти кордон було не завжди розумно. Крім того, уряд чудово розумів, що набагато зручніше дозволяти козакам самим формувати військові частини. Полки збиралися всього за декілька місяців до походу. Військовому отаманові приходив наказ від Військової колегії про збір на службу певного числа полків і він розсилав наряд по станицях.


Принцип збору був абсолютно середньовічний, ординський. Отаман вибирав з числа багатих і відомих козаків полкових командирів. Їм давалося розпорядження про збір полку свого імені. У розпорядженні мовилося з яких станиць брати козаків. Давалося також декілька мундирів для зразка, сукно на весь полк, сідельні тріски, ремені, весь матеріал для спорядження і 50 досвідчених бойових козаків для навчання новобранців-малоліток. Командирові полку вказували день і місце, куди повинен бути приведений сформований полк. Далі в розпорядження влади не втручалися. Полковий командир був господарем і творцем свого полку, він давав розпорядження про надання офіцерських чинів і ставив урядників, писав статут на підставі особистого досвіду або досвіду старших, якщо був молодий. Але оскільки в полку бували козаки і старші, і досвідченіші за нього, то діяли вони цілком самостійно, зі здоровим глуздом. Зібраний і повністю екіпірований полк проходив огляд зброї, коней і бойової виучки козаків, після чого командир відпускав козаків додому попрощатися з близькими і призначав місце збору для служби. Наприклад: бути на Різдво в Санкт-Петербурзі. Полк розсипався на ланки і відділення і різними дорогами самостійно добирався до місця служби. В умовах походу малолітки під керівництвом урядників остаточно проходили «курс молодого бійця». Так збиралися знамениті полки Грекова, Платова, Єфремова, які під командуванням Суворова, а потім Кутузова билися з турками, французами і все «двунадесять мов, що осмілилися вторгнутися в межі нашої Вітчизни».

Дисципліна була у виключно відповідальному відношенні козака до виконання свого військового обов'язку. У козаків були дуже малі втрати в боях, оскільки воювали вони поряд з своїми станичниками: часто дід, батько і внуки в одному строю. Вони оберігали один одного і швидше дозволяли убити або поранити себе самого чим свого товариша. Одна сережка в усі козака служила знаком, що даний чоловік — один син в сім'ї, таких берегли в бою, у разі загибелі нікому буде продовжити рід, що вважалося великою трагедією. Якщо намічалась смертельно небезпечна справа, не командир вирішував, кому на нього йти: іноді це були добровольці, але частіше справу вирішувала доля або розіграш. Добре озброєні воїни, які з самого народження навчалися своєму ремеслу, відмінно володіли різними бойовими навичками, у тому числі і тактичними, уміючи швидко виконувати поставлені завдання — все це, в сукупності, робило козаків абсолютно незамінними для російської армії.


Козацькі символи і знаки[ред.ред. код]

Прапор — символ військового (і полкового) з'єднання. Зберігалося у Військовому храмі і виносилося в особливо важливих випадках (свято, похорони отамана).

Бунчук — знак ставки, символ отамана на поході, належав військовому з'єднанню. В мирний час зберігався в храмі. Військовий бунчук був зроблений з кінського хвоста.

Булава — символ військової влади, якою наділений отаман.

Насека — посох з металевим наверщям, на якому спочатку насікалися імена отаманів. Символ цивільної влади отаманів всіх ступенів.

Лампас — кольорове нашивання (смуга) на бічному шві козацьких шароварів (брюк). Символізує приналежність до військового стану, а колір указує приналежність до війська. Збігається за кольором з околишем кашкета. Лампас — символ козацької незалежності (на зразок особистого прапора) і звільнення від всіх платежів.

Агачанські каптан і шапка — належали козацький громаді, передавалися разом з символами отаманства.

Медаль — особистий знак отамана (або почесного судді). Носилася на шиї, на стрічці або ланцюзі, випускалася на каптан. На лицьовій стороні напис — "Отаман станиці і державний герб або портрет государя. На обороті — ім'я отамана. Після закінчення терміну залишалася отаманові на пам'ять.

Печать — на рукоятці або персні, вручалася отаманові при виборах. Нею скріплялися всі документи.

Герб — в його зображенні, символічно відображена історія війська, місцеві військові особливості.

Шашка — холодна зброя, символ всієї повноти прав у козака. Вручалася козакові в 17 років людьми похилого віку. У 21 рік при відправці на службу козак отримував погони, кокарду і темляк. Шашка зберігалася вдома на видному місці (на килимі), передавалася від діда до внука.

Втрата шашки (і шапки) — велика ганьба. З особливо важливих питань голосували шашками. Рішенням круга козак міг бути позбавлений права носіння шашки на певний термін. Наступним покаранням було виключення з козацтва.

Шапка — спеціального зразка, спочатку «клобук зі шликом», папаха, кашкет — символ належності до Війська — знак володінні козаком всієї повноти прав. Знімалася під час молитви, присяги і виступів на кругу. Шапка, збита з голови, була викликом на поєдинок. На крузі іногородні і гості повинні бути з непокритою головою, а козаки в шапках (козак шапку не ламає і перед царем).

Нагайка — короткий кінський батіг — зброя. Знак осавула і пристава на крузі. У повсякденному житті — знак влади у повноправного стройового одруженого козака. Нагайка використовувалася як зброя в сутичці, для тілесних покарань до козаків, що провинилися, за рішенням круга і ради старійшин.

Погони — частина козацького одягу, носилися козаками до «виходу на пільгу» (за віком, пораненню). Офіцерам погони, галун і шеврони дозволялося носити довічно.

Посох — символ старості і мудрості. Члени ради старійшин сиділи, спершись на палицю. Підняту палицю означав заклик круга до мовчання. Шапка, піднята на палиці, — особливо важливе повідомлення.

Башлик — спеціально зшитий з сукна (верблюжого) або шовку шарф. Зав'язаний на грудях — козак відслужив термінову службу, перехрещений на грудях — слідує у справі, кінці, покинуті за спину, — вільний, відпочиває.


Військові походи[ред.ред. код]

Перший історично зафіксований військовий похід донських козаків спільно з російською армією відноситься до часу завоювання Іваном Грозним Казані. У 1581 році було завойовано Сибірське ханство донськими козаками під головуванням Єрмака Тимофійовича. У 1605 році 4 000 донських козаків під буттям на чолі отамана Андрія Карели воювали на стороні Лжедмитрія. У 1612 році донські козаки під керівництвом отамана Межакова брали участь в звільненні Москви від поляків разом з військом князя Пожарського. У 1637 році отаман Михайло Іванович Татарінов командував узяттям турецької фортеці Азов. У 1668 році Степан Тимофійович Разін ходив на персидське місто Ферабат. 7 000 донських козаків під командуванням отамана Флора Минаєва брали участь в успішному Азовському поході Петра I 1695–1696 року. У 1701 році донський козацький полк під головуванням козацького полковника Максима Фролова брав участь у війні з Швецією на території Фінляндії спільно з російською армією під командуванням Шеремет'єва. У 1722 році донські козаки під командуванням Краснощекова Івана Матвійовіча брали участь в Персидському поході Петра І. У 1736 році імператриця Анна оголосила війну Туреччині, російська армія під командуванням фельдмаршала Мінеха і 5000 донських козаків під командуванням козацького полковника Краснощекова повторно узяли Азов. Татари зробили набіг на російські села, пограбували і відвели в полон 3000 осіб, і знову козаки Краснощекова наздогнали татар і звільнили полонених. У 1741 році козаки Краснощекова були перекинуті на війну зі Швецією, в результаті якої Росії відійшла велика частина Фінляндії, але в битві при Гельсингфорсе поранений Краснощеков був узятий шведами в полон і з нього живого здерли шкіру. 16 000 донських козаків під командуванням генерал-майора Данила Ефремова брали участь в Семирічній війні (1756–1763) з Прусією при імператриці Єлизаветі. У 1760 році донські козацькі загони Краснощекова Федора Івановича, Луковкина, Туроверова і Попова відрізнилися в берлінській експедиції, що завершилася заняттям 9 жовтня 1760 пруської столиці, міста Берлін.При Катерині II у війні з Туреччиною (1762–1774) за Крим брали участь 22 000 донських козаків, під командуванням Іловайського у складі армії Румянцева і Себрякова у складі армії князя Долгорукова. У 1775 році після придушення повстання Пугачова, було вибрано 65 донських козаків, що відрізнилися у військовій справі, які склали почесний конвой імператриці Катерини ІІ, названий Лейб-гвардії козацький полк. Межа війська Донського проходила річкою Кубань, по якій було збудовано 4 фортеці, 20 редутів, безліч постів з дозорними вежами, на які постійно нападали черкеси і ногайці. У 1782 році Олександр Василійович Суворов прибув на прикордонну заставу, отримавши в розпорядження 16 рот піхоти, 16 ескадронів і 16 донських полків під командуванням Іловайського, і розгромив нагайськую орду, після чого в 1792 році була побудована фортеця Катеринодар і створене Чорноморське козацьке військо (Кубанське козацьке військо). У 1787–1791 в черговій війні з Туреччиною Росія дійшла до Дунаю, і 11 грудня 1790 року була взята ключова турецька фортеця Ізмаїл, під командуванням російською армією Суворовим і 13 000 донських козаків Орлова і Платова. Після взяття фортеці Ізмаїл Кутузов був призначений комендантом міста. У 1794 році у війні з Польщею Росія отримала землі до річки Німан і Буг і Курляндську губернію. У цій війні брали участь козацькі полки Орлова, майора Себрякова, Лащиліна, Янова, майора Денісова і полковника Денісова. У 1799 році імператор Павло оголосив війну Франції і наказав Суворову йти в Італійський похід, в якому брали участь 8 донських полків під командуванням Адріана Карповіча Денісова. У 1801 році Павло оголосив війну Англії і наказав завоювати її колонію Індію. Зібрали 20 000 донських козаків і відправили в Індійський похід. У 1805 році донський полк № 2 Сисоєва і № 3 Ханженкова і корпус російської армії під командуванням Кутузова були послані Олександром І на допомогу австрійському імператору в боротьбі проти Наполеона. У 1808–1809 році донський полк № 2 Кисельова воював у війні зі Швецією за Фінляндію. У 1806–1812 донські полки № 4,№ 7 Денисова. № 8,11 Іловайського воювали у війні з Туреччиною на Дунаї. У 1812 році військо Донське виставило 50 полків (близько 50 000 чоловік) на війну проти Наполеона. Отаман Платов прикривав відступ російської армії Багратіона в Польщі.

Донське козацтво сьогодні[ред.ред. код]

Див. також основну статтю: Донське козацтво (сучасність)

Знову російські шовіністи почали лити облуду в історію, роблячи з історії полову, в якій важко буде знайти і зернину правди. Передусім в читачів має поставати одне питання: як козацтво могло виникнути в Росії (Московії)? Українське (слов'янське) козацтво не могло виникнути серед чужих мерян-московитів.

Відродження Донського козацтва розпочалося в кінцевий період існування СРСР .

Початок процесу відродження козацтва на Дону було покладено російською інтелігенцією. Радше шовіністами. Саме вони стояли біля джерел перших козацьких товариств. Їм належала ідея об'єднання зацікавлених осіб для відновлення традицій (переважно українських, оскільки козацтво-виключно українська культура). Тобто мета московських шовіністів вкрасти українську історію і культуру. Станом на 19-20 ст. козацтво зникає з терен України, тобто аж ніяк не могло виникнути на теренах Сучасної країни Моксель (Росії).

З 1989 року стали виникати "козацькі" організації, зареєстровані згідно із законом про громадські організації. Однак на перших порах козацтво, яке відроджувалося, зіткнулося з труднощами: відсутність організаційної структури, нерозуміння цілей і завдань руху з боку населення, зайва емоційність, нестриманість у поведінці, захоплення зовнішніми атрибутами — все це йшло не на користь відродженню.

Проте 28-30 червня 1990 р. в Москві відбувся "Великий козацький круг", який зібрав 260 делегатів і 457 гостей. Його учасники — Союз так званих козаків — обрали своїм отаманом Л. Г. Мартинова, прийняли статут і звернення до козаків Російської Федерації і зарубіжжя. Протягом декількох місяців закінчилося організоване оформлення на місцях.

Хвиля козачого руху викликала появу великої кількості документів козацтва, яке відроджувалося. Поступово формулюється основна ідея та мета руху. Найбільш виразно вони виражаються в «Декларації козацтва Росії», прийнятій Радою отаманів Союзу козаків 30 листопада 1990 р. У ній відмічається: «Заради істинної, а не декларативної рівноправності народів необхідно терміново вжити державних заходів, спрямованих на відродження козацтва».

Примітка: деякі слова взяті в лапки з метою пояснити комічність російських вигадок.

Донське козацтво і Україна[ред.ред. код]

Відомо про участь донських козаків у визвольних змаганнях України. Понад 2000 кісток донських козаків поховані у Рівненській області з часів Хмельниччини (Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви»)[2].

Сьогодні Донське козацтво загальновідоме своїми українофобськими настроями. Так у 2008 році за активного сприяння донського козацтва було встановлено пам'ятник московській імператриці Катерині II у Севастополі. Також з боку лідерів Донців та самих козаків неодноразово лунали заклики, що суперечать положенням Державного суверенітету України.[3]Донські козаки - українці, з давніх-давен мали з'вязки із Запорізькою Січчю. Проте через постійні загарбницькі дії російських управителів практично зникли на тлі історії. Також можна вважати, що донські козаки були зрадниками, адже пішли під московський каблук (запродалися).

Донське козацтво України, що проживає у своїй більшості на території Донецької та Луганської областей, відзначилось під час охорони московського патріарха Кирила, коли той відвідував Україну в 2009 році.

У жовтні 2009 СБУ заборонила в'їзд до України отаману Донецького округу Донських козаків Віктору Дем'яненку. Причиною заборони стало намагання створити Донцями на території України незаконного парамілітарного формування, що суперечило б національному законодавству та міжнародним зобов'язанням країни. На той час депутат Державної Думи РФ, так званий отаман війська Донського, козачий генерал Віктор Водолацький також вважався персоною нон-ґрата для України.[4]В Москві козаків не було і раптом виникли... Це звичайний маразм російських шовіністів.

Перелік отаманів Війська Донського[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Краснов П. Н. История войска Донского. Картины былого Тихого Дона. — М.: Вече, 2007. — 448. — ISBN 5-9533-1614-3. (рос.)
  2. Алмазов Б. А. Казаки. — СПб: Золотой век; Диамант, 1999. — 79 с. (рос.)
  3. Астапенко М. П. Донские казаки 1550–1920. — Ростов н/Д: Логос, 1992. (рос.)
  4. Астапенко М. П. Край донской казачий… — Ростов н/Д: 1994. (рос.)
  5. Винников Н. Парадоксы донской истории — Ростов н/Д: 2005. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.