Перебудова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цю статтю бажано доповнити такими розділами: "Відмова від керівної ролі КПРС", "Парад суверенітетів".

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Перебудова (рос. Перестройка) — теоретично-політична програма реформування командно-адміністративної, бюрократичної соціальної системи СРСР. Метою перебудови був перехід до демократичного соціалізму та ринкової економіки. Основи концепції перебудови було сформульовано на квітневому Пленумі ЦК КПРС у 1985 р. Її теорія, політика, програма дій були розвинені і конкретизовані в рішеннях XXVII та XXVIII з'їздів КПРС.

Політика перебудови, почата частиною керівництва КПРС на чолі з Михайлом Горбачовим, призвела до значних змін у житті країни й усього світу — гласності, подоланню суспільством різного роду ідеологічних стереотипів і догм, відмові від політичної монополії КПРС, становленню багатопартійності (політичного плюралізму), закінченню «холодної війни» та ін.

В ході перебудови почали вирішуватися проблеми, які накопичувалися десятиліттями, особливо в економіці та сфері міжнаціональних відносин. До цього додалися помилки та прорахунки, допущені в процесі проведення в життя самих реформ. Різко загострилося політичне протистояння сил, що виступали за соціалістичний шлях розвитку, і партій, рухів, що зв'язували майбутнє країни з організацією життя на принципах капіталізму; а також по питаннях майбутнього Радянського Союзу, взаємин союзних і республіканських органів державної влади та управління.

До початку 1990-х років загострилася криза в усіх сферах життя суспільства, що призвело зрештою до розпаду СРСР у 1991 році.

Зміст 1 Ідеологія 2 Економіка 3 Демократизація виборчої системи 4 Кінець Перебудови 5 Хронологія деяких важливих подій 6 Джерела

[ред.] Ідеологія

Якої-небудь чіткої ідеологічної основи у Перебудови не було. Офіційний марксизм-ленінізм ще задовго до Перебудови остаточно виродився у схоластику і не міг дати яких-небудь практичних рекомендацій. Загальна спрямованість політики характеризувалася, з одного боку, наближенням до лібералізму і, з іншого боку, посиленням націоналістичних і релігійних настроїв. Частково перебудова спиралася на «теорію конвергенції»: згідно цієї теорії, капіталізм і соціалізм зближуються — в капіталістичних країнах посилюється роль державного регулювання, а в соціалістичних посилюється роль ринку.

Великий вплив мали люди, залучені не ідеями, а легким прибутком від торгівлі, — як вуличної, так і міжнародної. Формуючи кооперативи та приватні підприємства, керівництво КПРС не збиралося ділитися з ким-небудь владою.

Показовим є, що в результаті Перебудови після розвалу СРСР президентом Росії став колишній член ЦК КПРС Борис Єльцин, Президентом України — колишній член Політбюро ЦК КПУ Леонід Кравчук і т.д.

У економіці визнавалася головна роль ринкових відносин, що було підготовлене підсумками економічної реформи 1965 року, зокрема перемогою в ході реформи ідеї мотивації підприємств через прибуток. Якоюсь мірою враховувався і досвід НЕПу 1920-х років. Фактично, робітничо-селянський культ змінився культом торгівлі.

Радянська грошова одиниця, рубль, стала піддаватися ідеологічним нападкам. Стала розповсюджуватися точка зору, що СРСР повинен прагнути до «конвертованого» рубля. Брежнєвські часи були оголошені «застоєм». При цьому західні, капіталістичні країни подавалися як безперечний і стабільний ідеал для наслідування. Будь-яка критика Заходу миттєво піддавалася публічному висміюванню.

[ред.] Економіка

До середини 1980-х років радянська економіка прийшла з безліччю проблем. Раніше стабільність і такий собі добробут «епохи застою» забезпечували нафтодолари. Темпи зростання стали дуже низькими; якщо раніше СРСР прагнув наздогнати і перегнати Захід, то тепер відставання тільки наростало. Відставання було помітно в усіх сферах: добробут, транспорт, продуктивність економіки; особливо це було помітно в наукоємких галузях. Уряд намагався підвищити темпи зростання (так зване «прискорення») за допомогою різних реформ (госпрозрахунок, самофінансування, бригадний підряд, оренда, кооперативи, індивідуальна трудова діяльність), але безрезультатно.

Для боротьби з низькою якістю продукції радянських підприємств у травні 1986 р. було введено «госприйомку» (сленг. від рос. «госприёмка», раніше існувала тільки на військових підприємствах). Великого ефекту від неї не було.

Іншою проблемою була незбалансованість попиту та пропозиції. Після великого підвищення зарплат робітникам у 1970-х роках попит на споживчі товари хронічно випереджав пропозицію; у людей накопичувалося багато вільних грошей. Під час перебудови уряд став брати кредити на Заході, щоб купити на них споживчі товари і задовольнити попит на той час, поки не запрацюють реформи в радянській економіці. В той же час уряд не бажав підвищувати ціни, оскільки це суперечило ідеології (ціни були підвищені тільки 2 квітня 1991 року).

У січні 1991 року був проведений обмін 50- і 100-рублевих банкнот на купюри нового зразка з метою скорочення грошової маси (обмін проводився протягом всього 3 днів і з серйозними обмеженнями). Пояснювалося це тим, що тіньові ділки нібито накопичили величезні суми у крупних банкнотах. Користь від цього обміну була сумнівною, зате було підірвано довіру до радянських грошей.

У 1989—1991 роках відбувалося наростання дефіциту, з магазинів зникали навіть мило, цукор і тютюнові вироби. Всюди вводилися талони та картки покупця. Багатьом тоді здавалося, що головне — не допустити вивозу продукції за межі краю або республіки; це стало одним з чинників загальної «суверенізації».

[ред.] Демократизація виборчої системи

До Перебудови вибори депутатів усіх рад були в СРСР по суті формальністю. У кожному виборчому окрузі висувалася лише одна кандидатура, визначена партійною елітою; участь у виборах незалежних від влади кандидатів була практично неможливою за тодішньої авторитарної системи. Виборці мали можливість проголосувати за запропонованого кандидата, просто вкинувши бюлетень у скриньку, або проголосувати проти нього за допомогою викреслення його прізвища, що траплялося дуже рідко.

Під час Перебудови керівництво СРСР поставило за мету демократизувати цю процедуру. У 1987 р. відбулися вибори до місцевих рад, під час яких уперше, в порядку експерименту, в окремих округах було по кілька кандидатів на один мандат. У грудні 1988 р. було внесено суттєві зміни до Конституції СРСР та виборчого законодавства. Ці зміни, водночас із послабленням партійного тиску, дали можливість зробити всі подальші вибори більш-менш повноцінними.

Разом з тим, прийняті закони містили деякі явно недемократичні новації, а саме: 1) третина депутатів вищого законодавчого органу СРСР обиралися безпосередньо певними громадськими організаціями; законодавець на свій розсуд прописав у законі кількість депутатів від кожної організації, в тому числі 100 депутатів від КПРС; 2) щодо виборів у мажоритарних округах решти 2/3 депутатів, то в разі, коли кандидатів в окрузі було більше двох, передбачалася можливість проведення так званих окружних передвиборних зборів з представників різних підприємств і організацій округу; ці збори могли на свій розсуд вибрати, скількох і котрих саме кандидатів залишити в бюлетені, причому допускалось і залишення лише одного кандидата.

26 березня 1989 р. за цими новими правилами відбулися вибори народних депутатів СРСР (тобто членів союзного парламенту). На той час політичні партії, якщо й були, то в зародковому стані, за винятком КПРС, яка фактично не була партією в повному розумінні. Політична боротьба здебільшого зводилася до змагання між силами, які прагнули швидких докорінних змін, та поміркованими силами, близькими до влади або ще консервативнішими (в розумінні консервації радянської системи). Перших називали "демократами", других "партократами", "апаратниками", "бюрократами". У той час інколи "демократів" називали "лівими", а "партократів" - "правими", що є майже протилежним до традиційного значення цих термінів. Народні маси, особливо в містах, часто масово та рішуче підтримували "демократів", і під впливом цього чинника вищезгадані окружні передвиборні збори не завжди наважувалися зрізати опозиційних кандидатів. Але в цілому на виборах фактично перемогли сили, точка зору яких була близька до вищої компартійної верхівки країни.

25 травня 1989 р. почав роботу новообраний парламент - З'їзд народних депутатів СРСР. Там запанував справжній і суттєвий плюралізм думок - уперше в історії радянського парламентаризму. Однак політична структура була в зародковому стані, а перша опозиційна фракція отримала дивну назву "Міжрегіональна депутатська група" (не плутати з однойменною групою у Верховній Раді України 2-го скликання).

Слід зауважити про ще деякі новації вищезгаданих законів 1988 р. Запроваджувалася складна двоступенева структура парламенту: крім "великого парламенту" - З'їзду народних депутатів СРСР, передбачалось існування "малого парламенту", за яким залишилася традиційна назва "Верховна Рада СРСР" і сесії якого були значно довшими, ніж у З'їзду. Верховну Раду обирав З'їзд зі свого складу. Цікаво, що Верховна Рада складалася з двох палат, хоча З'їзд діяв як єдиний орган (незважаючи на підігнану під двопалатність подвійну систему виборчих округів).

У 1990 р. підійшла черга проводити вибори парламентів республік (суб'єктів Союзу) та місцевих рад. До того часу верховні ради республік внесли зміни до свого законодавства, аналогічні до вищезгаданих змін союзного законодавства 1988 р. Але закони про вибори республіканських парламентів виявилися демократичнішими, бо було враховано попередню критику. Наприклад, інститут виборів депутатів від громадських організацій залишився лише в Білорусії та Казахстані. Двоступеневу структуру парламенту (З'їзд і Рада) теж було здебільшого відкинуто, але Росія залишила цю двоступеневість, що здавалося логічним з огляду на її величину.

В Україні вибори до республіканського парламенту та місцевих рад (одночасно) за цими новими правилами відбулись у березні 1990 р. Політична різноманітність тоді вже починала набувати конкретних рис і виборці бачили різницю між різними таборами опозиційних політиків, а не тільки між "демократами" та "партократами". Проте явно найпотужнішою в масштабах України опозиційною силою був Народний Рух України. Обраний тоді склад Верховної Ради Української РСР зараз іменується першим скликанням Верховної Ради України; саме ця Верховна Рада в серпні 1991 р. проголосила Україну цілком незалежною державою. Але на початку роботи цього парламенту такий розвиток подій не здавався ймовірним, оскільки більшість отримали прихильники дуже поміркованих перетворень. Щодо обласних рад, то опозиція переконливо перемогла лише у Львівській та Івано-Франківській радах, а в Тернопільській - зі змінним успіхом. Також опозиційні настрої демонстрували міські ради багатьох великих і середніх міст.

[ред.] Кінець Перебудови

Кінцем політики Перебудови вважається путч ГКЧП 19-21 серпня 1991 р. в Москві, після якого відбувся розпад державно-політичної системи СРСР.

[ред.] Хронологія деяких важливих подій

• 11 березня 1985 р. Обрання Михайла Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС.
• 23 квітня 1985 р. Пленум ЦК КПРС, який формально започаткував Перебудову.
• 7 травня 1985 р. Ухвала Ради Міністрів СРСР «Про заходи по подоланню пияцтва і алкоголізму, викорінюванню самогоноваріння».
• 23 травня 1986 р. Ухвала Ради Міністрів СРСР «Про заходи по посиленню боротьби з нетрудовими доходами».
• Травень 1987 р. Несанкціонована демонстрація неурядової і некомуністичної організації — товариства «Пам'ять» у Москві.
• 19 листопада 1986 р. Верховна Рада СРСР прийняв Закон СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність».
• 30 липня 1987 р. Прийнято Закон «Про порядок оскарження до суду неправомірних дій посадовців», що ущемляють права громадянина.
• 25 червня 1987 р. Пленум ЦК КПРС розглянув питання «Про завдання партії щодо докорінної перебудови управління економікою».
• 30 червня 1987 р. Прийнято Закон СРСР «Про державне підприємство (об'єднання)».
• Серпень 1987 р. Вперше безлімітна підписка на газети та журнали.
• 13 березня 1988 р. Стаття Н. Андрєєвої в «Радянській Росії» — «Не можу поступатися принципами».
• 26 травня 1988 р. Прийнято Закон «Про кооперацію в СРСР».
• 28 червня — 1 липня 1988 р. XIX Всесоюзна конференція КПРС, що прийняла резолюції «Про деякі невідкладні заходи щодо практичного здійснення реформи політичної системи країни», «Про хід реалізації рішень 27-го з'їзду КПРС і завданнях по поглибленню перебудови», «Про демократизацію радянського суспільства і реформу політичної системи», «Про боротьбу з бюрократизмом», «Про міжнаціональні відносини», «Про гласність», «Про правову реформу».
• 28 липня 1988 р. Укази Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних ходів і демонстрацій в СРСР» і «Про обов'язки та права внутрішніх військ МВС СРСР при охороні громадського порядку».
• 5 вересня 1988 р. Почався суд над Ю. М. Чурбановим та ін. (5 вересня — 30 грудня).
• Січень 1989 р. Почалося перше вільне висунення кандидатів у народні депутати СРСР.
• 15 лютого 1989 р. Вивід радянських військ з Афганістану.
• 26 березня 1989 р. Вибори народних депутатів СРСР - перші за багато років "справжні" (тобто з більш ніж одним претендентом на мандат) парламентські вибори в СРСР.
• 25 травня 1989 р. Початок роботи першого З'їзду народних депутатів СРСР (обраних 26 березня).
• Весна 1990 р. Прийнято Закон «Про власність в СРСР».
• 16 липня 1990 р. Ухвалення Декларації про державний суверенітет України.
• 19 серпня 1991 р. Спроба державного перевороту в Москві (див. ГКЧП); цей день вважається закінченням Перебудови.

[ред.] Джерела

• «Перебудова»: двадцять років по тому Газета День. №73, 23 квітня 2005 р.