Засоби масової інформації

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рекламний щит з рекламою Великої Гаївки в Дрогобичі.

Засоби масової інформації (ЗМІ), мас медіа (Mass media) — преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, інтернет, кінематограф, звукозаписи та відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити та панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку. Всім цим засобам притаманні якості, що їх об'єднують — звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний зміст виробництва і розповсюдження інформації. Термін мас медіа застосовується також до організацій, які контролюють ці технології, наприклад, телевізійних каналів або видавництв.[1][2]

В Україні діяльність ЗМІ регулюється законами «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформацію», «Про рекламу», «Про телебачення та радіомовлення» та низкою інших. Разом із тим, в Україні діє чинний Закон Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про пресу та інші засоби масової інформації» від 01.08.1990 року (див. документ ВР України № v15552400-90, v15552400-90), в якому зазначено, що під ЗМІ розуміються — газети, журнали, теле — і радіопрограми… Про інтернет-видання взагалі мова не йдеться.

Громадські медіа, часто пов'язані з «громадськими комунікаціями» та можуть приймати різні форми, можуть стосуватись різних груп людей та бути пов'язані з великою кількістю різних напрямків. Разом із тим, громадські медіа являють собою засіб для створення дискусії та залучення звичайних громадян, що об'єднані певними цілями. Головна риса громадських медіа полягає в тому, що вони не залежать від комерційних тенденцій та популярних тем для обговорення. Це дозволяє створювати різні моделі громадських медіа, які можуть пропонувати відкриту редакційну політику, або більш сфокусовану на залученні громадян.

ЗМІ у світі[ред.ред. код]

Казахстан[ред.ред. код]

За даними Міністерства культури та інформації Республіки Казахстан[3] на кінець першого кварталу 2006 року в республіці регулярно випускається 2243 періодичних друкованих видання, з них 1593 газет і 650 журналів. Половину всіх друкованих видань становлять інформаційні ЗМІ, частка суспільно-політичних коливається в межах 16%, наукових — 9%, рекламних — 10,5%, дитячих, молодіжних, жіночих і релігійних не перевищує в сукупності 4%.

Білорусь[ред.ред. код]

У Білорусі, за даними Міністерства інформації[4], на 1 серпня 2007 рік а видаються 1244 друкованих періодичних видання, у тому числі 703 газети, 503 журналу, 34 бюлетеня, 3 каталоги, 1 альманах. Майже дві третини всіх зареєстрованих видань є недержавними. Преса видається білоруською, російською, німецькою, англійською, українською, польською та іншими європейськими мовами.

Найбільшим за обсягом тиражу періодичним виданням є газета «Советская Белоруссия», число читачів якої в серпні 2007 рік а склало 500,7 тис. Загальний разовий тираж газети «Звязда» склав 34,2 тис. прим., «Республікі» — 49 , 4 тис. прим., «Білоруської ниви» — 25 тис. екз., «Народнай газети» — 30 тис. екз., «7 днів» — 37,1 тис. прим., «Прапор юності» — 25,7 тис.екз.

Загальний разовий тираж державної місцевій пресі (136 обласних, міських, районних та об'єднаних газет) становить 869,4 тис. прим., В тому числі по областях: Брестська — 163,1, Вітебська — 175,2, Гомельська — 141,1, Гродненська — 108,7, Мінська — 160, Могильовська — 121,2 тис. прим.

Також в Білорусі існує 9 інформаційних агентств, 59 програм телемовлення та 156 програм радіомовлення.[Джерело?]

Дві третини із загальної кількості друкованих періодичних видань, телерадіокомпаній, інформаційних агентств мають недержавну форму власності.

Канада[ред.ред. код]

Модель засобів масової інформації в Канаді відрізняється від моделі в Сполучених Штатах, а також у більшій частині решти світу. За словами Джона А. Ірвінґа, засоби масової інформації інакше функціонують в канадському суспільстві через відсутність колективної ідентичності, передусім стосовно до мов Канади (і пов'язаних з ними культур), а також її близькості до Сполучених Штатів. Ірвінґ стверджує, що такий культурний дуалізм означає, що тільки частина населення реагує на засоби масової інформації англійською мовою, в той час як інша частина залишається поза впливом англомовних засобів масової інформації. Аналізуючи близькість до США, він пояснює, що «більша частина труднощів, які загрожують засобам масової інформації в Канаді є прямим результатом американського економічного і культурного імперіалізму».[5] У зв'язку з сильним впливом США на канадський ЗМІ, Канада не змогла сформувати свою власну ідентичність в засобах масової інформації. Ці два чинники уповільнили процес створення канадської спільноти. ЗМІ допомагають у формуванні спільноти через спілкування. Коли велика група людей перебуває у спілкуванні одне з одним через засоби масової інформації, формується культурна ідентифікованість.[6]

У Канаді видається 105 неспеціалізованих щоденних газет загальним тиражем 5,2 млн примірників. Це означає, що кожен п'ятий канадець купує щоденну газету, — один із самих високих показників у світі. Більшість газет виходить у провінціях, що відображає федеративний характер країни. Є лише дві загальнонаціональні газети The Globe and Mail і National Post (обидві англомовні). Найстарішою канадської газетою, що видається з 1778 р., є The Gazette, Montreal. Найбільший тираж у Toronto Star. Більшість канадських газет належить газетно-видавничим концернам: 60 газет — Hollinger International (Hollinger, Sterling Newspapers, Southam Inc.), 11 газет — Sun Media Corp., дев'ять — Thomson Newspapers, по чотири — Quebecor і Power Corp., по дві — New Brunswick Publishing, Summit Publishing і Southwestern Ontario Publishing. Решта 11 щоденних видань вважаються незалежними і знаходяться в приватному володінні. (За матеріалами сайту http://www.canadarussia.com)

США[ред.ред. код]

Відповідно до досліджень, проведених американською організацією Pew Research Center for the People & the Press, в 2008 році у Інтернет в США став важливішим джерелом інформації, ніж щоденні газети. Близько 40% опитаних цієї організацією людей повідомили, що для ознайомлення з новинами використовують інтернет-джерела, такі, як електронні версії звичайних газет або спеціалізовані новинні сайт и. Газети читають лише 35% опитаних. Тим не менш, телебачення продовжує залишатися найпопулярнішим джерелом новин: близько 70% опитаних повідомили, що стежать за новинами через телебачення.[7]

USIA. Інформаційне агентство функціонувало з 1953 року як незалежне агентство закордонних справ у межах виконавчої влади уряду, для проведення громадської дипломатії в підтримку американської зовнішньої політики.

Під сферу їх діяльності потрапляють практично всі країни світу, в тому числі і Росія. ЮСИА є основним органом виконавчої влади, відповідальним за інформування та консультації президента, держсекретаря та інших керівників держави з питань міжнародної громадської думки і реакцію на зовнішньополітичні дії США.

ЮСИА своєму розпорядженні 190 відділеннями в 142 країнах. На службі в агентстві складаються 6300 співробітників, понад 2,5 тис. з яких найняті за кордоном для роботи в місцевих представництвах агентства. Діяльністю закордонних відділень керують 520 працівників, які відряджаються з США. Наявність власної сторінки в Інтернеті робить дані інформаційні ресурси доступними практично з будь-якої точки світу 24 години на добу. У розпорядженні ЮСИА знаходиться система супутникового телебачення «Уорлднет» (Worldnet), що дозволяє 24 години на добу передавати інформаційні матеріали та виступи американських державних діячів практично по всьому світу, використовуючи технічні потужності в посольствах США і представництвах ЮСИА.

В даний час система держмовлення США на закордон об'єднує п'ять інформаційних служб, підзвітних Раді. Три з них, Voice of America, Office of Cuba Broadcasting (Radio and TV Marti), a також Worldnet Television and Film Service, мають статус федеральних програм, у той час як Radio Free Europe / Radio Liberty і Radio Free Asia є приватними некомерційними корпораціями. Штат зазначених служб налічує понад 3,3 тис. співробітників, зайнятих підготовкою і випуском програм англійською і 60 іноземними мовами тривалістю 1750 годин ефірного часу на тиждень. Їх фінансування здійснюється з федерального бюджету за статтею видатків на зовнішньополітичну діяльність уряду США (385 млн дол в 1996 році).

Телебачення для американців є своєрідним ідолом, якому поклоняється країна. Саме за допомогою телебачення багато в чому формується громадська думка, сприйняття американцями навколишнього світу і події, що відбуваються, як правило, під відповідним правильним кутом в «потрібному» ідеологічному ракурсі.

Інтернет-ЗМІ[ред.ред. код]

З появою і поширенням мережі Інтернет з'явилися інтернет-ЗМІ. Вони швидко завоювали популярність, хоча їхня аудиторія поки що набагато менша, ніж «традиційних» (як їх стали називати) ЗМІ. Майже всі ЗМІ мають сайт и в Інтернеті, на багатьох з них публікуються регулярно оновлювана інформація: як правило, це інтернет-версії тих самих матеріалів, іноді вони виходять із затримкою, іноді до матеріалів та / або архівів доступ є платним. Звичайно, основні доходи інтернет-ЗМІ надходять також від реклами, хоча ЗМІ може бути і спонсорованим і як мовний орган будь-якої організації. Питання про те, наскільки рівноправні поняття ЗМІ та інтернет-ЗМІ, є предметом чисельних обговорень і судових позовів у всьому світі (див., наприклад: справу Терентьєва).

  • Інтернет-ЗМІ в силу специфіки мережі Інтернет найбільш схожі на звичайну стінгазету, вивішену в загальнодоступному місці. Таким же чином інформація в них, як правило, мається на єдиному екземплярі, ознайомлення з нею відбувається виключно з ініціативи читача неодночасно, потрібно знати адресу: географічний для стінгазети, електронний для інтернет-ЗМІ, аудиторія читачів з цих причин досить випадкова і непостійна в обох цих джерел інформації.
  • Інтернет-ЗМІ в Росії стали офіційно реєструвати як ЗМІ в установах Росохранкультури. При цьому реєстрація для них не є обов'язковою.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]