Мамут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мамут †
Період існування: ПліоценПлейстоцен (4,8—0,01 млн р. тому)
Південний мамонт  (Mammuthus meridionalis)у порівнянні з людиною
Південний мамонт (Mammuthus meridionalis)
у порівнянні з людиною
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Надтип: Вториннороті (Deuterostomia)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Підклас: Звірі (Theria)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Надряд: Афротерії (Afrotheria)
Ряд: Хоботні (Proboscidea)
Родина: Слонові (Elephantidae)
Рід: Мамонт (Mammuthus)
Brookes, 1828
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Mammuthus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Mammuthus

Ма́мут або мамонт [1] (лат. Mammuthus) — рід вимерлих тварин з родини слонових.

Час існування і поширення[ред.ред. код]

Мамути були розповсюджені на усіх материках, окрім Австралії та Антарктиди, у період з пізнього пліоцену до пізнього плейстоцену (4,8—0,01 млн років тому).

Для порівняння: близькі до мамутів (суміжна родина) мастодонти мешкали на Землі в період 33.9-0.011  млн років тому, тобто з олігоцену до кінця плейстоцену.

Українська назва[ред.ред. код]

В Україні здавна існувала власна назва скам'янілостей, що стосуються цих тварин, — «мамут»: саме її зафіксовано як реєстрову назву в усіх перших словниках (напр.: Дубровський, 1918[2]; Шарлемань, 1928[3] та ін.; докладніше див. далі). Така сама назва використовується і в мовах багатьох європейських народів, у тому числі польській, чеській, угорській, німецькій, болгарській, словацькій, верхньолужицькій, македонській, сербохорватській тощо. Надалі, в період тотальної русифікації, цю назву почали заміняти російською (а первинно, ймовірно, французькою) назвою «маммонт». У словнику Павла Штепи номен «мамонт» подається як чужомовний відповідник українського слова «мамут»[4].

В одному зі своїх коментарів в книзі Культура слова: Мовностилістичні поради відомий мовознавець проф. Олександр Пономарів[5] присвячує номену «мамут» спеціальну увагу:

« "Викопний ссавець льодовикового періоду по-українському звався мамут: «Мамут спиною розгортає твань» (М. Бажан). Пор.: п. ч. слц. вл. слн. mamut, мак. срб. мамут. Пізніше його в українській мові назвали так, як у російській — мамонт, а слову мамут у словниках дали позначку «застаріле». Прикладів такої «інтернаціоналізації» дуже багато. Настав час повернути українську термінологію до багатющих джерел рідної мови. Чужого, безперечно, варто навчатись. Проте насамперед не треба цуратися свого."  »

Відомий дослідник і популяризатор зоологічних знань Ігор Акімушкін зазначає, що

« Сучасна російська назва мамута походить від староруського слова «мамут» (в ориг.: "Современное русское название мамонта происходит от старорусского слова «мамут»." (цит. за рос. ориг.[6], докладніше в укр. перекладі див. нижче)  »

Словник московсько-український (1918 р.) лексикографа Дубровського Віктора Григоровича подає рос. слово «Мамонтъ» як «мамут».[7]

Номен «мамонт»[ред.ред. код]

Модель мамута в Нордхаузен, Німеччина
Кістяк мамута в одному з зоомузеїв

Ця назва в російській мові походить з мов народів Півночі, а саме від мансійського слова «манґ онт»[8][9] — «земляний ріг» і до нас прийшло через російську мову та поширилось на інші мови (наприклад англ. Mammoth). Остаточної визначеної етимології немає. Пов'язується з якутським mamut похідним від mamma — «земля», оскільки якути вважали, що мамонти живуть в землі.[10] Існують і інші версії походження, зокрема від західно-тунгуського «ведмідь», є думки про хантийське і ненецьке походження. Процес русифікації в Україні, який чіпляв також українську наукову термінологію, набув особливо значного розвитку в середині XX ст. (див. Русифікація України), коли, зокрема, було закрито останні україномовні зоологічні видання[11]. Особливо активне зросійщення розпочалося в кінці 1950-х років, коли було видано Постанову Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову викладання (1958 р.) та на ХХІІ з'їзді КПРС ухвалено Програму партії про «злиття націй» в єдиний радянський народ (1961 р.). Перша відома україномовна праця, в якій у назві вжито слово «мамонт», датована 1960 роком[12].

Номен «мамут»[ред.ред. код]

Номен «мамут» є найпоширенішим в мовах багатьох народів для позначення цих тварин. Тільки у просторі вікіпедії ця назва зустрічається у 37 мовних версіях[13], у тому числі в болгарській, польській, словацькій, чеській, сербській, хорватській, естонській, литовській, латвійській, німецькій, фінській, угорській, португальській, турецькій тощо.

В Україні — як раніше, так і тепер — також широко вживається ця давньоруська форма назви — Ма́мут (Шарлемань, 1928; Караваєв, 1930[14]; Жарський, 1938[15]; Підоплічко, 1948[16]; Шидловський, 2004[17]; Сеґеда, 2008[18]; Плачинда, 2008[19] Михайлов, 2009[20] та ін.). На слух назва «мамут» збігається з латинською назвою іншого роду хоботних — мастодонтів (Mammut Blumenbach, 1799). Попри це, у «Біологічному словнику» (1974)[21] назва «мамут» однозначно асоційована зі слонами (Elephas primigenius), а не мастодонтами.

Зображення мамута в Кам'яній могилі

Особливо часто в науковій літературі згадують «мамута» у зв'язку з вивченням палеолітичних стоянок. Пов'язано це з великою частотою знахідок кісток мамутів при проведенні сільськогосподарських робіт, розчистці русел річок тощо. Найвідомішою є виявлена на Черкащині Межиріцька стоянка[22], докладно описана у працях І. Підоплічки, О. Короткевич та ін. палеозоологів. Згадують «мамута» і в описах інших відомих стоянок, зокрема Мізинській[23].

Відомими є й інші місцезнаходження, у тому числі пам'ятка «Семенівка» (Баришівський район Київщини), де науковцями Київського національного університету протягом 1997–2001 років виявлено велику кількість мамутових кісток (саме «мамутових»)[24]. Докладно є описані петрогліфи із зображеннями мамутів (саме як «мамут») в Кам'яній Могилі[25].

Ця тема активно розвивається і тепер і «мамутів» та «мамутові кістки» (тобто не тільки зуби, але й бивні, черепи, хребці, кістки автоподію тощо) згадують у багатьох працях (наприклад, Залізняк та ін., 2003[26], Шидловський, 2004[27]).

Велика кількість згадок «мамута» і «мамутових кісток» подана і в нещодавньому випуску «Сіверянського літопису», присвяченому підсумкам наукової конференції, присвяченої 100-річчю відкриття Мізинської палеолітичної стоянки (2008)[28]. Відтворення картин полювань на мамутів обговорюється в і сучасних конференціях з проблем музеології (напр.[29][30]). Так само багато вживається назва „мамут“ в сучасних українознавчих дослідженнях, зокрема в нещодавній монографії Валерія Сніжка „Українознавство: природна психо-філософська концепція“ (Сніжко, 2010)[31]. В іншій своїй праці — „Творчість через символ“[32] — аналізуючи орнаменти на браслетах з мізинської культури, Валерій Сніжко разом з Любовим Отрошком зазначають: „Мамут“ — від назви тварини у міжнародному визначенні Mammuthus; невідповідний міжнародному російський переклад не повинен бути в українському правопису» (с. 66).

«Мамут» і «мамутові кістки» (або «роги») багаторазово згадані як у класичних оглядах історії (як «косматий мамут»), зокрема у «Великій історії України» (Голубець, 1935/1993)[33], так і в сучасному (2011) виданні «Економічна історія України», зокрема у розділі «Привласнювальна економіка палеоліту та мезоліту на теренах України» (Кіосак, 2011)[34]. Багаторазові згадки «мамутів» знаходимо розділі «Кам'яний вік» неперевершеної «Історії України» у версії Наталії Полонської-Василенко[35].

Все це свідчить не тільки про велику роль Мамута в історії місцевих економік на теренах України, але й визначну роль як самої тварини, так і даних про неї у розвитку місцевих форм природокористування (зокрема й полювання та використання дериватів) та системи знань про природу (вкл. й сучасні палеозоологічні дослідження). Важливими і частими є згадки мамутів в сучасних історико-етнологічних дослідженнях (Сеґеда, 2008)[36].

Види[ред.ред. код]

Розмірне різноманіття мамутів

Описано 9 видів роду Мамут (за itis), всі вони вимерлі:

Морфологія[ред.ред. код]

Мамут проти Мастодонта: наочна демонстрація відмінностей

Як і для всіх інших родів ряду слоноподібних, для мамута характерні:

  • великі розміри тіла і потужні кінцівки,
  • зрощення ніздрів та верхньої губи у хобот,
  • надмірний розвиток верхніх різців і формування бивнів.

Розміри[ред.ред. код]

Мамути були більшими за всіх сучасних слонів і важили близько 6-8 тон, а окремі великі самці Mammuthus primigenius могли мати масу тіла до 12 тон. Відома знахідка бивня мамута довжиною 3,3 м (2005 рік, штат Іллінойс). Попри це, не всі мамути були велетнями, і більшість відомих видів були не більшими за азійського слона. Знайдено також викопні (вимерлі) види карликових мамутів: на островах Санта-Барбара (M. exilis) і Сардинія (M. lamarmorae). Існували також форми (види?) карликових мамонтів на острові Врангеля, на північ від Сибіру.

Череп, зуби[ред.ред. код]

Мамут має всі основні ознаки родини слонових і за ними добре відрізняється від горбкозубих мастодонтів (див. рис.). Як і для всіх інших слонових, для мамута характерні такі ознаки, як втрата емалі, що покривала бивні, збільшення кількості емальних гребнів на кутніх зубах і збільшення висоти їх коронон (гіпсодонтія). Останні дві ознаки прямо пов'язані зі спеціалізацією до живлення грубими рослинними кормами.

В Україні, з дна річки Дніпро під час будівництва нового Кодацького мосту було піднято, окрім інших знахідок, зуби ма­мута (лат. Mammuthus primmigenius), які виявилися найкрупнішими з усіх відомих у Європі. Розмір їхньої жувальної поверхні сягає 41 см при вазі 12 кг, а абсолютний вік становить 30 тис. років.[37] Знахідки зберігаються у музеї Палеонтологічно­го інституту АН Росії (Москва).[37]

Полювання людей на мамутів[ред.ред. код]

Доісторична сцена в Парку Baconao в Сантьяго-де-Куба
Рисунок мамута в печері Комбареле (Дордонь, Франція)
Зображення мамута на камені на стоянці в Мальті (колекція Ермітажу)

Мамути відіграли величезну роль у становленні східноєвропейських та інших осередків людської цивілізації. На сьогодні відомі десятки докладно описаних палеолітичних стоянок мисливців на мамутів. Переважна більшість з них стосується часу пізнього палеоліту (35—9 тис. р. до н. е.).

Відомими, зокрема, є палеолітичні стоянки Радомишльська (Житомирщина), Кирилівська (Київ)[38], Мізинська (Чернігівщина), Межиріцька (Черкащина), Гінцівська стоянка (Полтавщина), Бердижська[39] (Гомельська обл.), Костенки (Воронезька обл.), Мальта (Сибір, Іркурська обл.), Авдіївська (Курська обл.), Хотильове та Тимонівка (Брянська обл.), Сунгир (Володимирська обл. РФ).

З останнім місцезнаходженням пов'язана відома скульптурна реконструкція сунгирського чоловіка, зроблена 1968 року Михайлом Герасимовим.

За матеріалами з таких стоянок та інших місцезнаходжень описано низку археологічних культур, у стосунку до мисливців на мамутів — насамперед з часів пізнього палеоліту. Вважається, що в цей час людина була представлена формою Кроманьйонці (=неоантропи), яка проіснували в проміжку часу між близько 40 000 років тому і до 10 000 років тому. Кроманьйонці дали початок сучасним європейцям. Здібності їхніх попередників — неандертальців (середній палеоліт, 80-32 тис. років до Р. Х., тобто культурна епоха Мустьє) — до подібних полювань і загалом подібних форм природокористування, очевидно, були обмеженішими.

Білкова їжа, шкіри, бивні тощо були не тільки елементом достатку, але й культури.

Зимові житла кроманьйонців будувалися з кісток і бивнів мамутів, шерстистих носорогів, оленячих рогів, дерев'яних брусків, покривалися шкурами.

Найдавніший відомий ударний інструмент знайдений на Межиріцькій стоянці і має вік 13 тисячоліттям до н. е. Це — прикрашений візерунками череп мамута, що, поряд з іншими музичними інструментами, знайдений в одному з жител мисливців того часу[40][41].

Художники палеоліту зображували тварин (і переважно тільки тварин), при тому мамути були такими ж популярними об'єктами творчості, як зубр, кінь чи олень. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла вражаючого рівня.

Вимирання[ред.ред. код]

Молодий мамут, вилучений з вічної мерзлоти («мамантьонок Діма»)

Мамути вимерли близько 10 тисяч років тому під час останнього Льодовикового періоду. Точні причини вимирання не встановлені але є декілька гіпотез:

Більшість вчених-біологів схиляються до думки, що причиною вимирання мамутів був комплекс вищеперерахованих факторів. Глобальне потепління спричинило танення льодовиків і підняття рівня океану приблизно на 150–200 метрів, що затопило більшу частину узбережних пасовищних низин, у той час як з півдня Євразії та Північної Америки наступили ліси, ці події перерізали звичні міґраційні шляхи та ізолювали окремі популяції. Мамути змушені були відступити на північ — ущільнення популяцій, перенаселення та виснаження пасовищ призвело до нестачі їжі та розповсюдження інфекційних захворювань, і туберкульозу зокрема. Падіж мамутових стад доповнився активним полюванням на них людей.

Живі клітини мамута[ред.ред. код]

В Якутії в унікальній місцевості на глибині 100 метрів учасниками міжнародної палеонтологічної експедиції в 2012 році було знайдено живі клітини мамута: м'які і жирові тканини, шерсть і кістковий мозок.[45] Якутськими вченими разом з корейськими та японськими колегами до цього робились спроби клонувати мамутів при тому, що не вдавалося знайти живу клітину або цілу ДНК тварини.[45]

Мамути в художній літературі[ред.ред. код]

Мамут волохатий (рис. Joseph Smit, 1836–1929)

Давня відомість мамутів в Україні не обійдена увагою майстрів слова. Зокрема, відома збірка романтичних новел раннього періоду творчості Юрія Яновського мала назву «Мамутові бивні» (1925):

«

Мамут потоптався ще трохи в неприємній ямі,
копирснув землю великими білими бивнями й ліг на бік.[46].

 »

В оповіданні Дмитра Шпаро та Олександра Шумилова «Скарб Едуарда Толля» (про Землю Саннікова) згадується відома етимологія назви мамута: «Ви знаєте, що означає слово „мамонт“? Воно походить від слова „мамут“, яке в свою чергу прийшло до нас з фіно-угорських мов. „Ма“ означає земля, „мут“ — кріт. „Мамут“ — земляний кріт»[47].

Ще докладніше і цікавіше пише про «Звіра Мамута» відомий природознавець і письменник Ігор Акімушкін у своїй книжці «Стежкою легенд»[48]:

«Багато мандрівників Сибіру занотували в евенків, якутів, мансі, чукчів та інших народів нашої Півночі такі самі оповіді про велетенського підземного мешканця. Усі повідомлення однотипні. Тварина-норокопач у найлютіші зими ходить під землею туди й сюди. Бачили ніби, як звір, гуляючи під землею, несподівано наближався до поверхні. Тоді він хапкома накидав на себе землю, швидкував глибше заритися. Земля, обсипаючись у тунель, утворює вирву. Звір не терпить сонячного світла і гине, тільки-но вийде на поверхню. У річкових кручах, по схилах ущелин часто-густо подибують мертвих кротів-велетнів: тут тварини ненароком вискакують з-під землі. Гинуть вони, попадаючи і в піщаний грунт: пісок обсипається і стискує землекопів з усіх боків…
Ви, запевне, вже здогадалися, про яких тварин ідеться? Авжеж про мамутів! Адже це їхні ікла й заморожені трупи знаходять у Сибіру. До того ж і сама назва мамута свідчить про те, що й легендарний кріт-велетень тин-шу, і фан-шу, і Індрик-звір[49], і фінський мамут — одна й та ж сама істота. Сучасна російська назва мамута походить від староруського слова „мамут“ [німецькою, французькою та англійською мовами написання цього слова збереглося без змін]. Росіяни запозичили його у фінських племен, які населяли європейську Росію. Багатьма фінськими говірками „ма“ означає землю, а „мут“ по-фінськи — кріт[50]. Отже, „мамут“ — „земляний кріт“».
«Мамути йдуть» (реконструкція)
Мамут шерстистий (Royal BC Museum, Victoria, British Columbia)

Неодноразово несамовита потужність і сила мамонта згадані у поезії. Зокрема, у Миколи Бажана в «Трилогії пристрасті» є такі рядки (Бажан, 2002: 119–120)[51]:

« Так мамут спиною розгортує твань,

Печерна гієна так гне свій кістяк,
Як з ями, з безодні, з печер почувань
Виходить печерний ляк.

 »

Богдан-Ігор Антонич у поезії «З зелених думок одного лиса» (збірка «Книги Лева (1936)»)[52] пише так:

«

Шумить, мов мушля, море, – дзбан холодного напою,
земля, мов мамут, зелені трави в сонці гріє й їжиться лісами.
І сонце, що його він розчавив ногою,
тепер лежить на нім, мов намогильний камінь.

 »

У Дмитра Білоуса є вірш з етимологічними розвідками про значення слова «Мамут» з однойменою назвою «Мамут»[53]:

«

Іще в добу льодовикову
людина зустрічалась з ним.
Коли ж із ним спіткалась знову,
він був лиш рештком викопним.

Не взнаєш, хоч кричи ти пробі,
як звавсь цей велет за життя,
бо назва мамут у Європі -
пізніших років набуття.
...

 »

Згадує мамута у своїх віршах і Дмитро Кремінь, лауреат Шевченківської премії у творі «Симфонія „Золота ліхтарня“» (за:[54]):

« А по тисячі літ за мавпами,

після смерті і після погонь, -
воз’явився,
як мамут,
на наших мапах
золотої ліхтарні вогонь.

 »

Примітки[ред.ред. код]

  1. Назва мамонт запозичена з мов народів Півночі через посередництво російської мови, звукова форма мамут є повторним запозиченням через польську із західноєвропейських мов. Мамонт // Етимологічний словник української мови, 1989, Т. 3, С. 376.
  2. «Мамонтъ, зоол.- мамут.»: Дубровський В. Словник московсько-український. — Київ: Вид-во Рідна мова, 1918. — С. 192
  3. «Мамут. рос. — Мамонт. нім. — Mammuth»: Шарлемань М. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні // Шарлемань М., Татарко К. Назви хребетних тварин. — Київ: Держ. вид-во України, 1927. — С. 9-67. — (Словник зоологічної номенклатури. Част. 2). — С. 17.
  4. Мамонт та мамут // Словник чужомовних слів Павла Штепи, літера М
  5. Олександр Пономарів. Культура слова: мовностилістичні поради. Про термінологію
  6. Игорь Акимушкин – Тропою легенд (библиотека "fictionbook". Також є версія тут
  7. В.Дубровський/ Словник московсько-український. Видавництво: Рідна мова. Київ, 1918.
  8. Сайт «Союз „ЕЖЕ“»: Откуда происходит слово мамонт?(рос.)
  9. Сайт «Slovar»: Мамонт. Происхождение слова(рос.)
  10. Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1983. Т. 3: М/ Укл.: Р. В. Болдирєв та ін.— 1989. ISBN 5-12-001263-7 Т. З.: Кора — М/ Укл.:Р. В. Болдирєв та ін.-1989.-552с. ISBN 5-12-001263-9. 10450 прим.
  11. Загороднюк І., Годлевська О. Давні видання зоологічного профілю в Україні та теріологія на сторінках «Збірника праць Зоологічного музею» // Раритетна теріофауна та її охорона / За ред. І. Загороднюка. — Луганськ, 2008. — С. 299–307. (Серія: Праці Теріологічної Школи. Випуск 9).
  12. Гарутт В. Є., Перовська С. Г. Знахідка черепа мамонта в Запорізькій області // Зб. пр. Зоол. музею. — 1960. — № 29. — С. 101–104.
  13. За переліком «інтервікі» відомі такі назви «мумата»: bg:Мамут br:Mammout, bs:Mamut, ca:Mamut, cs:Mamut, da:Mammut, de:Mammuts, el:Μαμούθ, eo:Mamuto, et:Mammut, eu:Mamut, fi:Mammutit, fo:Mammutur, gl:Mamut, hr:Mamuti, hu:Mamut, ia:Mammut, id:Mamut, io:Mamuto, jv:Mamut, lt:Mamutas, lv:Mamuti, nah:Mamut, nn:Mammut, no:Mammuter, pl:Mamut, pt:Mamute, qu:Mamut, ro:Mamut, sh:Mamut, sk:Mamut, sl:Mamut, sr:Мамут, stq:Mammute, sv:Mammutar, tr:Mamut, vi:Voi ma mút
  14. Караваєв В. Замітки про знайдення мамутових кісток (Elaphus primigenius Blumb.) у селі Руликів близько ст. Мотовилівка Півд.-Зах. залізниці // Збірник праць Зоологічного музею. — 1930. — № 8. — С. 227–228.
  15. Жарський Е. Тварини // Географія українських і сумежних земель / За ред. В. Кубійовича. — Львів, 1938. — С. 239–250. — (Факсимільне перевидання. Київ: Обереги, 2005).
  16. Підоплічко І. Г. Пам'ятник мамутові в с. Кулішівці Сумської області // Природа. — 1949.- № 4. (цит. за: ПІДОПЛІЧКО Іван Григорович (02.08.1905-20.06.1975) — зоолог, палеонтолог, академік АН УРСР (1967) // Фонд № 139 Опис № 1 Наукові, науково-популярні праці та робочі матеріали до них за 1923–1975 рр. Київ 2005)
  17. Шидловський П. С. Семенівський комплекс пізньопалеолітичних пам'яток та можливості його інтерпретування // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Історія. — 2004. Вип. 74-76. — С. 47-50. (весь журнал: [1]
  18. Сеґеда С. Первісне заселення Європи. Найдавніша людність на теренах України та Польщі // Народна творчість та етнографія. — 2008. — № 1. — С. 107–113. — ISSN 0130-6936
  19. Плачинда С. Від Мізина до Індо-Європи (до сторіччя відкриття Мізинської пізньопалеолітичної стоянки // Українознавство. — 2008. — № 1. — С. 262–263.
  20. Михайлов Б. Кам'яна могила // Ятрань. — 10.01.2009.
  21. "Біологічний словник. — Київ, 1974: «Мамонт, мамут (Elephas primigenius)» (с. 284).
  22. Також див. Межиріч — мамутова стоянка
  23. Плачинда С. Від Мізина до Індо-Європи (до сторіччя відкриття Мізинської пізньопалеолітичної стоянки // Українознавство. — 2008. — № 1. — С. 262–263.
  24. http://archaeology.univ.kiev.ua/j152/index.php?option=com_content&view=article&catid=37%3Aekspedytsii&id=103%3Asemenivka&Itemid=60
  25. Михайлов Б. Кам'яна могила // Ятрань. — 10.01.2009
  26. Залізняк Л. Л., Яковлєва Л. А., Гавриленко І. М. Міжнародна конференція «Гінцівська стоянка та проблеми кам'яного віку України» // Археологія. — 2003. — № 2.
  27. Шидловський П. С. Семенівський комплекс пізньопалеолітичних пам'яток та можливості його інтерпретування // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка 2004
  28. У ГЛИБ ВІКІВ. Матеріали наукової конференції, присвяченої 100-річчю відкриття Мізинської палеолітичної стоянки. — 2008. — 76 с.
  29. Титова О. М., Кепін Д. В. (Київ). Використання етнографічних моделей при побудові музейної експозиції з історії первісного суспільства // ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ УКРАЇНИ. — Харків: НМЦ «СД, 2004. — С. 20-21.
  30. Білошапка В. З історії музейної справи на Чигиринщині на початку 20-х років ХХ століття // Збірка праць Олександрівського районного краєзнавчого музею: Випуск п'ятий. — Олександрівка, 2007. — С. 6-9.
  31. Сніжко В. В. Українознавство: природна психо-філософська концепція: монографія / Валерій Сніжко; МОН України, ННДІ українознавства. — К., 2010. — 528 с. — Рез. англ. — Бібліогр.: с. 495–518.
  32. Сніжко Валерій, Отрошко Любов. Творчість через символ. — Київ, 2010. — 235 с.
  33. Голубець Микола. Велика історія України. На порозі історії. — Видавництво «Глобус», 1993. — ISBN 5-86248-016-1. — на сайті http://exlibris.org.ua
  34. Кіосак Д. В. Розділ 1. Привласнювальна економіка палеоліту та мезоліту на теренах України // Економічна історія України / Національна академія наук України. Інститут історії України. — Історико-економічне дослідження в двох томах. — Київ: Ніка-Центр, 2011. — Том 1. — С. 13-31. — ISBN 978-966-521-571-4
  35. Наталія Полноська-Василенко. — Історія України: у двох томах. — Мюнхен, 1972–1976. — Т. 1. — 640 с.
  36. Сеґеда С. Первісне заселення Європи. Найдавніша людність на теренах України та Польщі // Народна творчість та етнографія. — 2008. — № 1. — С. 107–113. — ISSN 0130-6936
  37. а б Барг І. М. Моє покликання — палеонтологія / Геолог України Науковий журнал. — 2010, № 3. ISSN:1727-835Х
  38. Кирилівську стоянку описав ще 1893 року відомий український археолог Вікентій Хвойка.
  39. Для Бердижа припускається вік середнього палеоліту.
  40. Редакція г.-п.в. «Прес-Центр». (12.07.2008) «Межиріцька стоянка мисливців на мамонтів …»
  41. Черкаський обл. інст. післядипл. освіти пед. працівників. «Межиріцька стоянка»
  42. Сайт «Біологія»: Мамонти: загальне знайомство
  43. «ТСН»: Мамонти вимерли не через холод
  44. Така гіпотеза, зокрема, висловлена щодо мастодонтів: Мастодонты вымерли из-за туберкулёза
  45. а б Ярина ЯРКО. Знайшли живі клітини мамонта! / Газета Високий замок. 12.09.2012. 168 (4792)
  46. Юрій Яновський — Мамутові бивні
  47. Дмитро Шпаро, Олександр Шумилов. Скарб Едуарда Толля
  48. Акимушкін І. Стежкою легенд. — Київ: Веселка, 1970. — 243 с.
  49. Номен „індрик-звір“ цілком відповідає номену „Індрикотерій“, який присвоєно давньому вимерлому носорожцю (від „індрик“ — казковий звір та грец. θηριον — тварина, звір).
  50. Кріт фінською мовою — „mooli“, тобто подібне до загального позначення у більшості європейських мов „mole“ — вихідно загальної назви ссавців-землериїв, зокрема й крота, сліпака та ін. Етимологічні розвідки назв „кротів“ див.: Коробченко, Загороднюк, 2009: Назви сліпаків (Spalacidae) фауни України: наукові й українські
  51. Бажан М. Політ крізь бурю: Вибрані твори. — К., 2002 (цит. за: Кодак М. Філософічна трасологія Миколи Бажана (з мислительської біографії поета) // Слово і Час. — 2008. — № 12. — С. 3-14.)
  52. Антонич Богдан-Ігор. З зелених думок одного лиса // Книги Лева. — Львів, 1936.
  53. Дмитро Білоус. Мамут // Бібліотека на meta.ua.
  54. Дмитро Кремінь (1953). Симфонія «Золота ліхтарня». Allegro giocoso // Збірка «Поетичні майстерні»

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Туоянгозавр Це незавершена стаття з палеонтології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.