Грецькі вчені епохи Відродження

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Грецькі вчені епохи Відродження — грецькі представники інтелектуальної еліти Візантії, які внаслідок падіння Константинополя емігрували до Італії та інших країн Європи й зробили великий внесок в розвиток ренесансної культури й гуманістичних ідей.

Передісторія[ред.ред. код]

В останні два століття своєї історії Візантійська імперія стала маленькою та політично слабкою християнською державою. Проте Візантія і досі залишалася великою державою в духовній та культурній сферах.[1] Першими візантійськими вченими в Західній Європі стали вихідці з грекомовної Південної Італії, після того як Візантійська імперія втратила контроль над своїми італійськими провінціями (Нижня Італія).

Занепад Візантійської імперії (1203–1453), турецьке нашестя й нарешті Падіння Константинополя стали причиною величезної хвилі еміграції на Захід, включаючи учених, яка тривала до XVI століття.

Грецькі історики по різному трактують роль «тих, що пішли»: Апостолос Папарігопулос, із зайвою суворістю, звинувачує їх у тому, що вони в епоху випробувань залишили свій народ у рабстві й у темряві[2]. Фотіадіс пише що сотні грецьких вчених, які залишили протягом XV століття останні уламки Візантії та підконтрольні Венеції грецькі землі, «перестали бути частиною грецького просвітництва і своїми знаннями сприяли швидкому розвиткові італійського Відродження»[3]. Вживаючи сьогоднішній термін «витік мізків», сучасний грецький історик А. Е. Вакалопулос пише що «ці вчені пересадили на Захід насіння елліно-візантійської культури, яким загрожувала загибель»[4].

Еміграція візантійських вчених розглядається багатьма дослідниками як ключ до відродження грецьких та римських досліджень, що характеризувало Гуманізм епохи Відродження[5]. Серед емігрантів були гуманісти, поети, письменники, видавці, викладачі, музиканти, астрономи, архітектори, вчені природничих наук, художники, книжники, філософи, політики та богослови[6].

Грецьке Палеологова Відродження, перерване турками, вже було повернуло свої погляди до старовини. Багато візантійські вчені тієї епохи називали себе вже не ромеями, а знову еллінами. У них навчалися західні вчені, які «після катастрофи 1453 року» самі продовжили захоплення палеологових греків перед античним світом. [7] За допомогою свого «оновленого еллінізму», в роки Палеологового Відродження, Візантія ще раз дала потужний імпульс інтелектуального розвитку на Захід[8].

Візантійські вчені принесли в Західну Європу значно більше й краще збережене знання своєї (грецької) цивілізації. Їхньою основною роллю в ренесансному гуманізмі було викладання давньогрецької мови своїм західним колегам в університетах або й приватно, а також розповсюдженням стародавніх текстів.

Попередниками вчених-емігрантів були південні італійці Варлаам Калабрійський та Леонтіос Пілатос, чий вплив на перших ренесансних гуманістів є незаперечним.[9]

Папа Григорій XIII заснував у Римі «Грецьку Папську Колегію» (лат. Collegio Pontifico Greco), для прийому молодих грецьких біженців в Італії, а також інших емігрантів, які сповідували грецький обряд (див. Візантійський обряд). Ці молоді люди повинні були вивчити свяшенні науки, щоб пізніше поширити їх серед своїх співвітчизників та полегшити возз'єднання схизматичних церков. Будівництво Колегії почалося одночасно зі спорудженням Церкви Святого Афанасія, з'єднаних мостом через Дорогу греків (італ. Via dei Greci). У тому ж 1577 році прибули перші студенти, і до завершення будівництва Колегії були розміщені в різних будівлях.[10]

Окрім південних італійців, які населяли колишні візантійські території півострова і які ще досі залишалися грецькомовними й пов'язаними з візантійською культурою, до 1500 році грецька громада Венеції налічувала 5 000 чоловік.

Венеція, яка першою підточила підстави і міць Константинополя, стала за допомогою вільного вибору грецьких емігрантів найбагатшою спадкоємицею Візантії. Бібліотека Віссаріона була перевезена сюди ще до його смерті, 1472 року, і для багатьох греків цей багатий візантійськими елементами місто стало самим стерпним місцем заслання[11] Венеціанці до того ж правили Критом та Далмацією, де також осіли тисячі грецьких біженців з Константинополя, Фессалонік та інших візантійських центрів.

Крит став відомий насамперед своєю школою іконопису (Критська школа), яка після 1453 року стала найважливішою в грецькому світі.[12]

Внесок грецьких учених в італійський Ренесанс[ред.ред. код]

Один з манускриптів Георгіоса Гемістоса, грецькою, написаний на початку 15-го століття.
Лев Аллацій, портрет в «Грецькій Папській Колегії» Рима.

Ідеї з давнього Риму набули популярності серед учених вже в XIV столітті й їх важливість для Відродження не заперечується. Але це був лише один з факторів. Так сучасний німецький дослідник Вальтер Бершін повторює тезу Траубе що «в літературі не було жодної прямої лінії, що з'єднує Відродження та Античний світ (і обходить Середньовіччя)» і що «жоден римський автор не був відкритий уперше».[13] При цьому Бершін повторює відому фразу Брукера (D.J.R. Brucker), що «за латинською мовою постійно присутня шепіт грецької».[14]

Західні вчені постійно стикалися в латинських текстах з цитатами, витягами та посиланнями грецькою мовою. Коли перші західні гуманісти «висловили свій щирий інтерес та ностальгію за грецькими джерелами, настав час, коли грецька граматика могла отримати широкий відгук, а Мануїл Хрісолор, який з 1397 року викладав грецьку в університеті Флоренції, написав навчальний посібник „Питання грецької мови“».[15] Хрисолор, що прибув на Захід з проханням про допомогу, як посол імператора Мануїла II, в епоху коли Захід «цікавився більше духом греків, ніж збереженням їхньої державності»[16] ознаменував початок нової університетської грецької традиції, початок «відкриття» грецьких авторів та їхніх масових перекладів.[17] Щн більше визнання у гуманістів здобув Феодор Газа своїм «Граматичним вступом»[18]

Тексти та ідеї, принесені з Візантії, мали величезний вплив на західний гуманізм, філософію та науку. Філософія не тільки Арістотеля, але й Платона, суттєво вплинула на Відродження й породила дебати про місце людини у Всесвіті, про безсмертя душі, про здатність людини вдосконалити себе за допомогою розвитку чеснот.

Розквіт філософії в XV столітті відродив вплив давньогрецької філософії та науки на Відродження. Відгомін цих змін зберігався століттями вже після Відродження й не тільки в роботах гуманістів, але й у сфері освіти та в духовних цінностях Європи й західного суспільства до сьогоднішніх днів.[19][20][21]

Дещо меншим був прямий або опосередкований вплив грецьких вчених на екзегетику Нового Завіту. Проте, наприклад, Лоренцо Валла взявся виправляти латинську Вульгату, надихнувшись Віссаріоном та спираючись на грецькі тексти.[22]

Деякі відомі грецькі учені епохи Відродження[ред.ред. код]

Деякі відомі митці й друкарі грецького походження[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Walter Berschin, Griechisch-Lateinisches Mittelalter,ISBN 960-12-0695-5,p.379
  2. Απόστολος Ε. Βακαλόπουλος, Νέα Ελληνικη Ιστορία 1204–1985, Βάνιας Θεσσαλονίκη 2001, σελ.40
  3. [Δημήτρη Φωτιάδη, Ιστορία του 21, ΜΕΛΙΣΣΑ, 1971, τομ.A, σελ.144]
  4. [Απόστολος Ε. Βακαλόπουλος, Νέα Ελληνική Ιστορία 1204–1985, Εκδόσεις Βάνιας, Θεσσαλονίκη, σελ.37,41]
  5. Byzantines in Renaissance Italy
  6. Greeks in Italy
  7. Walter Berschin, Griechisch-Lateinisches Mittelalter,ISBN 960-12-0695-5,p.422
  8. Walter Berschin, Griechisch-Lateinisches Mittelalter,ISBN 960-12-0695-5,p.380
  9. The Italian renaissance in its historical background, Denis Hay Cambridge University Press 1976
  10. De Meester, «Le Collège Pontifical Grec de Rome», Rome, 1910
  11. [Walter Berschin, Griechisch-Lateinisches Mittelalter,ISBN 960-12-0695-5,p.417]
  12. Maria Constantoudaki-Kitromilides in From Byzantium to El Greco,p.51-2, Athens 1987, Byzantine Museum of Arts
  13. Walter Berschin, Griechisch-Lateinisches Mittelalter,ISBN 960-12-0695-5,p.21
  14. Walter Berschin, Griechisch-Lateinisches Mittelalter,ISBN 960-12-0695-5,p.15
  15. Walter Berschin, Griechisch-Lateinisches Mittelalter,ISBN 960-12-0695-5,p.63
  16. Walter Berschin, Griechisch-Lateinisches Mittelalter,ISBN 960-12-0695-5,p.414
  17. Walter Berschin, Griechisch-Lateinisches Mittelalter,ISBN 960-12-0695-5,p.415
  18. Walter Berschin, Griechisch-Lateinisches Mittelalter,ISBN 960-12-0695-5, p.64
  19. Constantinople and the West by Deno John Geanakopulos-Italian Renaissance and thought and the role of Byzantine emigres scholars in Florence, Rome and Venice: A reassessment University of Wiskonshin Press, 1989
  20. From Byzantium to Italy: Greek Studies in the Italian Renaissance. by N. G. Wilson The Sixteenth Century Journal, Vol. 25, No. 3 (Autumn, 1994), pp. 743–744
  21. Eight philosophers of the Italian Renaissance, Paul Oskar Kristeller, Stanford University Press,1964
  22. Constantinople and the West by Deno John Geanakopulos-Italian Renaissance and thought and the role of Byzantine emigres scholars in Florence, Rome and Венеція: A reassessment University of Wiskonshin Press, 1989
  23. Convegno internazionale nuove idee e nuova arte nell '700 italiano, Roma, 19-23 maggio 1975. Accademia nazionale dei Lincei. 1977. с. 429. OCLC 4666566. 
  24. Boehm, Eric H. (1995). Historical abstracts: Modern history abstracts, 1450-1914, Volume 46, Issues 3-4. American Bibliographical Center of ABC-Clio. с. 755. OCLC 701679973. 
  25. Deutsche Akademie der Wissenschaften zu Berlin. Institut für Griechisch-Römische Altertumskunde, Deutsche Akademie der Wissenschaften zu Berlin. Zentralinstitut für Alte Geschichte und Archäologie (1956). Berliner byzantinistische Arbeiten, Volume 40. Akademie-Verlag. с. 209–210. «John Cigala (народився в Нікосії в 1622 році)» 
  26. Feller, François-Xavier de (1782). Dictionnaire historique, Volume 2. Mathieu Rieger fils. с. 18. OCLC 310948713. «CALLIACHI, ( Nicolas ) grec de Candie, y naquit en 1645. Il profefla les belles» 
  27. Nano Chatzidakis: The character of the Velimezis Collection

Джерела[ред.ред. код]

  • Deno J. Geanakoplos, Byzantine East and Latin West: Two worlds of Christendom in Middle Ages and renaissance. The Academy Library Harper & Row Publishers, New York, 1966.
  • Deno J. Geanakoplos, (1958) A Byzantine looks at the renaissance, Greek, Roman and Byzantine Studies 1 (2);pp:157-62.
  • Jonathan Harris, Greek Émigrés in the West, 1400–1520, Camberley: Porphyrogenitus, 1995.
  • Louise Ropes Loomis (1908) The Greek Renaissance in Italy The American Historical Review, 13 (2);pp:246-258.
  • John Monfasani Byzantine Scholars in Renaissance Italy: Cardinal Bessarion and Other Émigrés: Selected Essays, Aldershot, Hampshire: Variorum, 1995.
  • Steven Runciman, The fall of Constantinople, 1453. Cambridge University press, Cambridge 1965.
  • Fotis Vassileiou & Barbara Saribalidou, Short Biographical Lexicon of Byzantine Academics Immigrants to Western Europe, 2007.
  • Dimitri Tselos (1956) A Greco-Italian School of Illuminators and Fresco Painters: Its Relation to the Principal Reims
  • Nigel G. Wilson. From Byzantium to Italy: Greek Studies in the Italian Renaissance. Baltimore: Johns Hopkins University Press, 1992.

Посилання[ред.ред. код]