Динофлагеляти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Динофлагеляти
Ceratium macroceras
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Хромальвеоляти (Chromalveolata)
Надтип: Альвеолобіонти (Alveolata)
Тип: Dinoflagellata
Bütschli 1885
Класи
Dinophyceae
Noctiluciphyceae
Syndiniophyceae
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category: Dinoflagellata
EOL: 4757
ITIS logo.jpg ITIS: 9873
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 2864
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Dinoflagellata

Динофлагеляти або Динофітові водорості (Dinoflagellata або лат. Dinophyta, синонімічна назва — Перидінеї (лат. Peridinea) — тип найпростіших з групи альвеолятів (Alveolata). Більшість представників — двосторонньо-симетричні або асиметричні джгутиконосці з розвиненим внутрішньоклітинним панциром. Значну частину динофлагелят характеризує здатність до фотосинтезу, в зв'язку з чим групу також називають динофітовими водоростями (лат. Dinophyta). Деякі представники (наприклад, ночесвітки) здатні до люмінесценції. Всього описано 5-6 тисяч видів.

Висока господарське значення мають представники, масові спалахи чисельності яких призводять до виникнення «червоних припливів». До динофлагелят також відносяться зооксантели — внутрішньоклітинні симбіонти багатьох коралових поліпів і деяких двостулкових молюсків.

Особливості будови клітини[ред.ред. код]

Клітини дорзовентральні, мають дві борозенки:

  • Поперечну, що охоплює клітку по кільцю або по спіралі, але не замикаються повністю.
  • Подовжню, що знаходиться на черевній стороні клітини.

Джгутиків два, різних за довжиною і будовою (довший з мастигонемами). Джгутики часто відрізняються від джгутиків інших водоростей тим, що в них або з'являється додаткове коло периферичних мікротрубочок (9+9+2), або збільшується число центральних мікротрубочок (9+3), або уздовж аксонеми джгутика утворюється нова стержнеподібна структура (тяж) з поперечною смугастістю. Один з джгутиків (гладенький) лежить у поздовжній борозенці, інший (стрічкоподібний, з мастигонемами) — в поперечній. Клітина оточена особливим клітинним покривом — текою. У цитоплазмі клітини міститься дуже велике ядро (динокаріон), в якому помітні хромосоми. Хроматофори оточені тришаровою оболонкою. Тилакоїди в хроматофорі упаковані по 2 і по 3 штуки. У багатьох є стигма, або вічко, яке розташовується на передньому кінці клітини, за хроматофором, поблизу від джгутиків. Він містить два ряди глобул і пластинчасте або лінзоподібне тіло і ретиноїд. Для деяких характерні трихоцисти. У кожній трихоцисті є голівка і руків'я. Трихоцисти здатні скручуватися і розкручуватися, вистрілюючи довгу поперечно-покреслену нитку через пору.

Морфологія талому[ред.ред. код]

В основному — монади, хоча є невелика кількість амебоїдних, коккоїдів, нитчастих форм.

Біохімія[ред.ред. код]

Пігменти фотосинтетичного комплексу[ред.ред. код]

Хлорофіли:

  • Хлорофіл a,
  • Хлорофіл c2.

Каротиноїди:

Продукти асиміляції[ред.ред. код]

Життєвий цикл[ред.ред. код]

Життєвий цикл Динофлагелят: 1-Бінарний поділ, 2-Статеве розмноження, 3-планозигота, 4-гіфозигота, 5-планомейоцит.

Життєвий цикл Динофлагелят є гаплофазним з можливими виключеннями для Noctiluca та її родичів.[1]

Розмноження[ред.ред. код]

Екологія[ред.ред. код]

Морські і прісноводні форми, планктон і бентос, іноді зустрічаються як симбіонти рослин, іноді — паразити ракоподібних і червів. Можуть викликати цвітіння води.

Походження[ред.ред. код]

Можливі родинні зв'язки з амебоїдними організмами. Викопні рештки перидіней відомі з юрського і крейдяного періодів мезозою.

Практичне застосування[ред.ред. код]

Чутливість до значень кислотності, до ступеня мінералізації середовища дозволяє використовувати динофітових як біоіндикатори для водойм.

Класифікація[ред.ред. код]

На підставі рівня організації талому.

Література[ред.ред. код]

  • Белякова Г. А., Дьяков Ю. Т., Тарасов К. Л. Ботаника: в 4 т. Т. 2. Водоросли и грибы. — М.: Издательский центр «Академия», 2006. — 320 с.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Fensome R. A., F. J. R. Taylor, G. Norris, W. A. S. Sarjeant, D. I. Wharton, and G. L. Williams. 1993. A classification of living and fossil dinoflagellates. Micropaleontology Special Publication 7, Sheridan Press, Hanover, Pennsylvania, USA.

Див. також[ред.ред. код]