Другий хрестовий похід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Другий хрестовий похід (1147-1149) — релігійно-колонізаторський похід хрестоносців до Малої Азії, що через значні прорахунки закінчився невдало.

Готфрід Бульйонський, французький лицар, голова першого хрестового походу
Хрестові походи
1-й хрестовий похід
Селянський хрестовий похід
Німецький хрестовий похід
Норвезький хрестовий похід
Хрестовий похід 1101
2-й хрестовий похід
3-й хрестовий похід
4-й хрестовий похід
Альбігойський хрестовий похід
Дитячі хрестові походи
5-й хрестовий похід
6-й хрестовий похід
7-й хрестовий похід
Хрестові походи пастушків
8-й хрестовий похід
9-й хрестовий похід
Александрійський хрестовий похід (1365)
Північні хрестові походи
Хрестові походи проти гуситів
Хрестовий похід на Варну
Мала Азія і держави хрестоносців

Початок походу[ред.ред. код]

Використовуючи ідеї священної війни проти невірних („[[дж)

Війна[ред.ред. код]

Середземноморський світ після другого берестового походу

Війська обох правителів були обтяжені обозами і натовпами прочан-грабіжників. Тому турки-сельджуки змогли легко розгромити військо Конрада поблизу Дорілеї. Французьке військо теж дорогою зазнавало турецьких нападів. Обидва війська змогли дійти до Палестинка лише в березні 1148 р. У Єрусалимі відбулася військова рада прибулих і місцевих володарів про продовження бойових дій проти турків. Французький король прагнув відвоювати від турків Едессу, Балдуїн ІІІ пропонував захопити Каталонка; кня, у той період союзника Єрусалимського королівства. дступом ослабленого переходом і Дамаском правив тоді візир Муїнаддін Унар, котрий прийняв рішення захищати місто від віроломних франків і спорядив гінців до Нуреддіна по допомогу. Облога Дамаска тривала лише 4 дні і завершилася 28 липня 1148 р. поспішним відступом ослабленого переходом і опор ом дамаскинців хрестоматийного війська.

Восени 1148 року війська європейських монархів покинули територію Святої Землі і морем відплили назад до Європи. Їхній відступ розвіяв міф про непереможність європейських хрестоносців. Бернард Клервоський, котрий дорікав їм за відступ, був оголошений божевільним і ув’язнений в монастирі.

Весною 1149 року війська Нуреддіна із Сирії вторглися в Антіохійське князівство і 29 червня 1149, у битві при Маррі, князь Раймунд де Пуатьє загинув, а його військо було розгромлене. Хоча Антіохійське князівство вдалося відстояти, але втрата Едесського графства позбавила хрестоносців вигідно розташованих форпостів біля Євфрату. Таким чином, решта держав хрестоносців ставали відкритими для широкомасштабного нападу з боку Сирії.

У 1155 році Нур ад-Дін зробив Дамаск столицею своєї держави, а в 1169 приєднав Єгипет до своїх володінь, усунувши від влади династію Фатімідів. Таки чином, було створено небезпечне для інтересів хрестоносців об’єднання Сирії та Єгипту під владою єдиного правителя. Другий хрестовий похід закінчився безрезультатно. Мусульмани, консолідовані ідеєю священної війни, завдавали християнам відчутних поразок, знищуючи ослаблені внутрішніми чварами війська хрестоносців.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Всемирная история. – М., 1957.
  2. Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к 80-летию академика Сказкина С.Д. – М., 1972.
  3. Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века. – М., 1976.
  4. История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 1.
  5. История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 2.
  6. История средних веков. Европа. – Минск, 2000.


Війна Це незавершена стаття про війну.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.