Другий хрестовий похід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Другий хрестовий похід (1147-1149) — релігійно-колонізаторський похід хрестоносців до Малої Азії, що через значні прорахунки закінчився невдало.

Готфрід Бульйонський, французький лицар, голова першого хрестового походу
Хрестові походи
1-й хрестовий похід
Селянський хрестовий похід
Німецький хрестовий похід
Норвезький хрестовий похід
Хрестовий похід 1101
2-й хрестовий похід
3-й хрестовий похід
4-й хрестовий похід
Альбігойський хрестовий похід
Дитячі хрестові походи
5-й хрестовий похід
6-й хрестовий похід
7-й хрестовий похід
Хрестові походи пастушків
8-й хрестовий похід
9-й хрестовий похід
Александрійський хрестовий похід (1365)
Північні хрестові походи
Хрестові походи проти гуситів
Хрестовий похід на Варну
Мала Азія і держави хрестоносців

Початок походу[ред.ред. код]

Використовуючи ідеї священної війни проти невірних („джихаду”), мосульський емір Імад ад-Дін Зенгі у 1137 р. розгромив війська графства Тріполі, і почав загрожувати захопленням прикордонних держав королівства, зокрема Едесського графства. Його тодішній правитель – Жослен І де Куртене (1118-1131) не мав достатньо військ щоб захистити свої землі і місто. Провівши розвідку, у 1144 р. Зенгі розпочав облогу Едесси. Облога міста тривала 28 днів і Едесса була захоплена 25 грудня 1144 року Антіохійський князь Раймунд де Пуатьє (1099-1149) не лише відмовився допомогти у біді своєму сусідові, але під різними приводами затримував загони, які йшли на допомогу Жослену.

Успіх джихаду становив загрозу існуванню усіх держав хрестоносців. Після смерті свого батька Зенгі, Махмуд Нур ад-Дін (Нуреддін) (1146-1179) об’єднав ворогуючих сирійських емірів на боротьбу проти хрестоносців, теж використовуючи гасла джихаду.

Той час у Європі[ред.ред. код]

Хрестоносці у Константинополі (Jean Fouquet, um 1460)

Хоч звістка про захоплення Едесси у Європі була зустрінута з гнівом і співчуттям, для організації нового походу було потрібно аж три роки. На відміну від Першого хрестового походу ініціатором Другого не був папа римський. 1144 року римським папою був Євгеній III, безвольний і слабкий політичний діяч, становище якого і в Італії, і в Римі на той час було надзвичайно непевним. У Римі проти папи почалося повстання, очолене Арнольдом Брешіанським, яке примусило понтифіка втекти з міста. Ініціатором організації Другого хрестового походу став блискучий проповідник – чернець Цістерціанського ордену Бернард Клервоський (1090-1153), який завоював популярність у всій Західній Європі.

Похід на Схід очолили два європейські монархи – французький король Людовик VII та король Німеччини Конрад III. Маршрут обох армій як і в час Першого хрестового походу проходив Малою Азією.

Війна[ред.ред. код]

Середземноморський світ після другого хрестового походу

Війська обох правителів були обтяжені обозами і натовпами прочан-грабіжників. Тому турки-сельджуки змогли легко розгромити військо Конрада поблизу Дорілеї. Французьке військо теж дорогою зазнавало турецьких нападів. Обидва війська змогли дійти до Палестини лише в березні 1148 р. У Єрусалимі відбулася військова рада прибулих і місцевих володарів про продовження бойових дій проти турків. Французький король прагнув відвоювати від турків Едессу, Балдуїн ІІІ пропонував захопити Аскалон; князь Антіохії Раймунд де Пуатьє – штурмувати Алеппо. Врешті-решт із розрахунку на великі трофеї було вирішено розпочати наступ на багатий Дамаск, у той період союзника Єрусалимського королівства.

Дамаском правив тоді візир Муїнаддін Унар, котрий прийняв рішення захищати місто від віроломних франків і спорядив гінців до Нуреддіна по допомогу. Облога Дамаска тривала лише 4 дні і завершилася 28 липня 1148 р. поспішним відступом ослабленого переходом і опором дамаскинців хрестоносного війська.

Восени 1148 року війська європейських монархів покинули територію Святої Землі і морем відплили назад до Європи. Їхній відступ розвіяв міф про непереможність європейських хрестоносців. Бернард Клервоський, котрий дорікав їм за відступ, був оголошений божевільним і ув’язнений в монастирі.

Весною 1149 року війська Нуреддіна із Сирії вторглися в Антіохійське князівство і 29 червня 1149, у битві при Маррі, князь Раймунд де Пуатьє загинув, а його військо було розгромлене. Хоча Антіохійське князівство вдалося відстояти, але втрата Едесського графства позбавила хрестоносців вигідно розташованих форпостів біля Євфрату. Таким чином, решта держав хрестоносців ставали відкритими для широкомасштабного нападу з боку Сирії.

У 1155 році Нур ад-Дін зробив Дамаск столицею своєї держави, а в 1169 приєднав Єгипет до своїх володінь, усунувши від влади династію Фатімідів. Таки чином, було створено небезпечне для інтересів хрестоносців об’єднання Сирії та Єгипту під владою єдиного правителя. Другий хрестовий похід закінчився безрезультатно. Мусульмани, консолідовані ідеєю священної війни, завдавали християнам відчутних поразок, знищуючи ослаблені внутрішніми чварами війська хрестоносців.

Список літератури[ред.ред. код]

  1. Всемирная история. – М., 1957.
  2. Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к 80-летию академика Сказкина С.Д. – М., 1972.
  3. Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века. – М., 1976.
  4. История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 1.
  5. История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 2.
  6. История средних веков. Европа. – Минск, 2000.


Війна Це незавершена стаття про війну.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.