Халеб
| Халеб حلب |
||||
|---|---|---|---|---|
|
|
||||
| Основні дані | ||||
| Країна |  Сирія |
|||
| Населення | 1 700 000 | |||
| Географічні координати | ||||
| Міська влада | ||||
Але́ппо, Халеб (араб. حلب — «халаб»), давнє місто на північному заході Сирії; населення 1671 тис. (2008)[1]. Поселення в цьому місці існує щонайменше 4,5 тис. років.
Розташовано в північній частині Сирії, між річками Оронт і Євфрат, на степовій річці Коїке (званою звичайно Нагр-ель-Халеб), біля північно-західного підніжжя безплідного узвишшя, в широкій улоговині, оточеній зусібіч високими вапняними стінами, на висоті 380 м і в 200 км на північний схід від Дамаска. Найбільший промисловий і торговий центр Сирії.
Зміст |
[ред.] Історія
Документально пiдтверджено, що чотири з половиною тисячолiття тому Халеб iснував. Мiсто виникло, може, навiть у VI тисячолiттi до нашої ери. Його згадують хетськi письмовi пам'ятки в центральнiй Анатолiї на напису Марi на рiчцi Євфрат. У XIV—XIII столiттях до Різдва Христового тут правили хети. Згодом мiсто стало вузловим пунктом для караванiв iз Великого Шовкового шляху. Iз IX по VII столiття до нашої ери воно належало ассирiйцям i називалося Халман. Потiм його захопили перси, а в 333 роцi до Рiздва Христового — Александр Македонський. Три столiття у мiстi панували греки з династiї Селевкiдiв. Вони перейменували його на Верію i звели тут цитадель на пагорбi. За римлян Алеппо стало найбiльшим християнським центром Близького Сходу. Тут побудували величезний, як на тi часи, собор, що нинi є мечеттю Ель-Iалаве. 637 року Халеб захопили араби, i в кiнцi I тисячолiття за їхнього правлiння вiн сягнув небувалого розквiту, уславився своєю наукою, лiтературою та медициною. 1260-го мiсто розграбували монголи, а 1400-го — орди Тимура. Згодом були єгипетськi мамелюки, а з 1516 року — турки-османи.
[ред.] Український слід
«Турки та араби називають це мiсто Халеб, грецькою ж i слов'янською воно називається Iверiя, бо й митрополит тутешнiй зветься Iверiйським.
Халеб — мiсто уславлене, знамените i найбiльше в Сирiї, воно переважає Дамаск багатством, кiлькiстю мешканцiв i розмiрами…
Тут будинки, турецькi мечетi й високi мiнарети гарно та мiцно збудованi з чотиригранних тесаних каменiв; також i ринок дуже багатий i гарний, бiльший, нiж у Дамаску, з багатьма торговими рядами, з накриттями вiд сонця та вiтру, гiдними всякої хвали.
Рiзних християн тут багато: вiрмени, сирiйцi, маронiти й унiати, що мають грецький чин, а догмати папськi. Є тут i православнi, але їх небагато…
Чимало там i римлян, i ченцiв, i купцiв, але тi мають свої окремi потаємнi невеличкi церкви. Правдиво розповiдають, що в мiстi мешкає двi третини християн, а одна третина язичникiв або невiрних. Усiх-бо християн, православних i єретикiв, налiчується чотирнадцять тисяч; також безлiч є магометан i гебреїв; мiсцевий люд розмовляє турецькою та арабською мовами».
Таким побачив та описав Халеб український мандрівник та літератор Григорович-Барський Василь Григорович. (Василь Григорович-Барський. «Мандри по святих мiсцях Сходу». Халеб, 15 листопада — 14 грудня 1728 року).
З Алеппо в довгу подорож, у тому числі і в Україну, в 1654 році вирушив Бульос аль Халябі Ібн аз Заіма аль Халябі, відомий у нас більше під іменем Павло Алеппський. «Подорож Патріарха Макарія», в якій автор описує тогочасну Україну, і досі перекладають та перевидають у різних країнах.
1708 року в Алеппо коштом гетьмана Івана Мазепи було видано Євангеліє арабською мовою, а Антіохійський патріарх Афанасій отримав від Мазепи 3000 злотих для підтримки православ'я в тогочасній Сирії.[2]
[ред.] Мандрівнику
Окраса Алеппо — безперечно, його цитадель. Збудували її у XIII столiттi на руїнах давнiшого укрiплення. За переказами, саме на тiй горi, де пас худобу Авраам. Головна брама твердинi — яскравий зразок арабської фортифiкацiї. З пiвночi та пiвдня над ровами вивищуються великi вежi, а саме заглиблення сягає 20 метрiв. У фортецi добре збереглися тронний зал, лазнi, мечеть. Цитадель не раз було зруйновано пiд час штурмiв та землетрусiв, але щоразу її відроджували з руїн. Коли вона втратила оборонне значення, тут розмiстили сумнозвiсну «В'язницю кровi». Нинi цитадель реставрують, вона належить до списку об'єктів Всесвітньої Культурної Спадщини ЮНЕСКО.
Цікавий об'єкт — мечеть Джамiя Закарiєх — усипальня пророка Захарiї, батька Iоанна Хрестителя. Сам мавзолей є зменшеною копiєю церкви, розмiщеної пiд склепiннями мечетi. За зеленим склом заховано кам'яний саркофаг iз мощами пророка.
На окрему увагу заслуговує християнське Алеппо. У мiстi мешкає найбiльше християн у Сирiї — 120 тисяч, це представники 11 конфесiй і течiй. Як i по всьому Близькому Сходi, християни розселенi в Алеппо компактно — кварталами й вулицями. Православнi, греко-католики, вiрмени, ассирiйцi, монофiзити, маронiти, протестанти, латинники — кожен знаходить одновiрцiв та однодумцiв. У Алеппо сiм великих церков i три монастирi, найвеличніший із них — вірменський собор 40 святих. І, звісно, один із найбiльших i найколоритнiших на Сходi сук (базар).
Більшість недорогих готелів розташовані поблизу Годинникової Вежі, на вулиці Баб-аль-Фарадж. Прямі автобусні рейси сполучають Халеб із Дамаском і Пальмірою, хороше сполучення з турецькою Антакією та ліванським Бейрутом. Є пряме авіасполучення з Україною (Харків, Одеса, Донецьк, здебільшого чартери).
[ред.] Персоналії
- Жан Карзу — відомий майстер живопису, графіки, сценографії Франції ХХ століття, вірменин за походженням.
- Еміль Бенвеніст - французький мовознавець.
[ред.] Примітки
[ред.] Посилання
