Евагрій Понтійський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Евагрій Понтійський
Evagrius.jpg
Народився 345(0345)
Ібора
Помер 399
Підданство Римська імперія
Діяльність письменник, церковний діяч
Конфесія християнство

Евагрій Понтійський (*Εὐάγριος ὁ Ποντικός, 345 —†399) — церковний діяч, чернець, письменник-богослов часів Римської імперії.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з християнської родини. Народився у м. Ібора (провінція Геленопонт). Освіту здобув у Неокесарії (сучасне м.Ніксар, Туреччина). Тут слухав лекції відомого богослова Василія Великого. У 380 році перебирається до Константинополя, де слухав лекції Григорія Богослова. Тут Евагрій приймає чин диякона. Тоді ж уславився своїми здібностями красномовця. У 381 році стає архідияконом. Того ж року був присутнім на Другому Вселенському соборі.

У 382 році залишив Константинополь, перебрався до Палестини. Деякий час мешкав поблизу Єрусалиму. У 383 році став ченцем. У 385 році перебрався до монастиря у Нижньому Єгипті. Останні роки провів у монастирі, що розташовувався у Келлії (сучасна місцина Ваді-Натрун).

Творчість[ред.ред. код]

В доробку Евагрія близько 30 творів. Тут присутні полемічні праці, сколії. Його численні твори мали вплив Оригена. На жаль, вони здебільшого зникли або збереглися під іншими назвами. Найбільш відомі твори Евагрія, що збереглися в латинських, сирійських і арамейських перекладах, присвячені питанням чернечого життя. Твори Евагрія справили величезний вплив на подальшу аскетичну літературу, особливо на літературу Східної Церкви.

Розробив вчення про вісім помислах, що лягли в основу вчення про сім смертних гріхах. Евагрій розвивав деякі неортодоксальні ідеї Орігена, за що на П'ятому Вселенському Соборі (553 рік) був засуджений як єретик.

Джерела[ред.ред. код]

  • Harmless, W. & Fitzgerald, R.R. (2001). The Sapphire Light of the Mind: The Skemmata of Evagrius Ponticus. Theological Studies, 62, pp. 498–529.
  • Erwin Preuschen: Evagarius Ponticus. In: Realencyklopädie für protestantische Theologie und Kirche (RE). 3. Auflage. Band 5, Hinrichs, Leipzig 1898, S. 650–652.