Василій Великий
Василій Великий, Святий Василій (грец. Μέγας Βασίλειος), Василь Великий, Святий Василь (329—379) — святий, архієпископ Кесарії Каппадокійської в Малій Азії, визначний церковний діяч, один із Отців Церкви і найбільш шанованих на Русі святих.
Французький автор, отець Жан Рив'єр у книжці «Святий Василій — єпископ Кесарії» написав: «Св. Василій це одна з найсвітліших і найславніших постатей старовинної грецької Церкви. Уже його сучасники називали його Великим… Він аскет з покликання і людина чину зі своєї природи… Його правила стали кодексом монашого життя на Сході, як правила св. Бенедикта на Заході… Він аскет, єпископ, бесідник, учитель, богослов і вчений. Він, без найменшого сумніву, є найдосконалішим представником Церкви свого часу… Життя св. Василія гармонує з його наукою, або іншими словами, його наука - це відбиток його життя». Тож нічого дивного, що Церква заслужено дала йому титул Великий. Він справді Великий головно у трьох ділянках свого життя: Він Великий Архіпастир Церкви, Великий Законодавець монашого життя і Великий своєю святістю.
Пам'ять святого Василія Християнська Церква вшановує 1 січня (14 січня за новим стилем) та 30 січня (12 лютого за новим стилем) — Собор трьох святителів.
Зміст |
[ред.] Великий Архипастир Церкви
Перша знаменна ціха св. Василія як архіпастиря це безстрашність у визнанні й обороні ортодоксальної віри. У його часи аріани, які користувались підтримкою імператорів, переслідували послідовників ортодоксального християнства. Імператор Валент (364—379), охрещений аріанським єпископом, став завзятим апостолом аріанізму. Серед нелюдських і жорстоких гонінь єпископів і вірних лише Василій відважився підставити чоло самому цісареві. Історики записали зустріч св. Василія з Модестом, префектом Преторії, теж запеклим аріанином, який наказав спалити з кораблем 88 священиків. Модест покликав св. Василія до себе і поводився з ним гордо й зухвало, кричав та погрожував вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози св. Василій спокійно відповів: «Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує». Опісля Модест, звітуючи цісареві Валєнсові про свою розмову із Василієм, сказав: «Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і не дасть себе захитати ніякими переконуваннями». І цісар полишив св. Василія у спокої.
З глибокої віри випливала його друга знаменна ціха: жертвенна любов до Бога і ближнього. Жертва — це мова любови. У св. Василія мова жертви була дуже сильна й активна, його любов завжди була готова підтримати приятелів і ворогів, завжди чуйна, прозорлива й всіх обіймаюча. Для бідних, старих, хворих, опущених, сиріт і вдовиць він будує великі добродійні заклади, які творили наче осібне місто коло Кесарії і від його імені дістали назву Василіяди.
Свої великі таланти, знання, сили і здоров'я він жертвував для добра своїх овечок. Він усякими способами боронив своє стадо перед наступом аріанізму. Його друг св. Григорій з Назіянзу про це так казав: «До одних загощує сам, до других когось посилає, інших знову кличе до себе, радить, напоминає, картає, грозить, докоряє, бере в оборону цілі народи, міста, поодиноких людей, продумує всякі можливі способи спасіння» (Похвальне Слово на честь св. Василія Великого).
Св. Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим, могутнім і практично єдиним чинником у навчанні святої віри. Св. Василій — це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, пориваюче. Св. Єфрем Сирин оповідав, що коли зайшов до церкви у Кесарії, де проповідував св. Василій, то побачив білого голуба на його рамені. І тоді св. Єфрем закликав: «Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух». Вогненний стовп — це символ його геройської любови до Бога і ближнього. Він став символом і його духових синів у Василіянському Чині.
Св. Василій Великий - митець і апостол пера. Коротко жив, але багато написав. Його велику духову спадщину творять твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення св. Письма і 366 листів.
[ред.] Великий законодавець монашого життя
Друга ділянка праці, в якій св. Василій показався великим як незрівнянний організатор і законодавець — це монаше життя. Він навіки записаний золотими літерами в історії монаших спільнот, в історії монаших правил та науки аскези не тільки у Східній Церкві та на наших рідних землях, а й у цілій Католицькій Церкві. Св. Феодор Студит (759—826) називає св. Василія «батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх Отців». Його монаші правила знав і з них користав батько західного монашества св. Бенедикт (480—543). Він у своїх правилах поручає читати Правила св. Василія Великого.
«З усіх прислуг, — каже бритійський дослідник св. Василія В. Л. Кларк ,— що їх Василій зробив для справи чернецтва, запровадження спільного життя найбільше заслуговує на те, щоб його пам'ятати… Монастирі Пахомія були спільножитними тільки за зовнішнім видом, але їхня внутрішня суть була індивідуалістична. У Василія спільне життя у монастирях стало дійсністю… Тому його треба вважати за піонера в накресленні ідеалу спільного життя» (Св. Василій Великий).
У Правилах св. Василія монаше життя має за ціль не тільки спасіння особисте, а й спасіння ближніх. Для монахів св. Василія апостольська праця поза монастирем не є винятком, а правилом. У нього любов до ближнього — це міра любови Божої.
Монаші правила св. Василія - це виплив його глибокого знання Святого Письма, великої науки, досвіду життя, святости та практичного розуму. Його правила - це властиво Святе Євангеліє у практиці. Св. Феодор Студит, великий почитатель св. Василія і обновитель його правил, каже про нього: «Хто за Василієм іде, іде за Святим Духом, а хто йому не вірить, не вірить Христові, що через нього говорив». Слуга Божий Митрополит Андрей дає таку оцінку правилам св. Василія: «По Євангелію Ісуса Христа й апостольській науці нема книги, що могла б мати більшу або й рівну повагу для монахів, як правила св. Отця нашого».
Своїми правилами св. Василій ставить тривкі основи під спільне життя у монастирях, тому деякі історики вважають його за організатора спільного життя, хоч титул першого організатора належить св. Пахомієві (+347). Тож нічого дивного, що монаші правила св. Василія перетривали різну долю історії і є міродатними у східному чернецтві.
З приходом християнської віри на українські землі і в нас з'являється практика монашого життя. Його основниками стали два великі сини українського народу - св. Антоній (+1073) і св. Феодосій (+1073) Печерські. В основу монашого життя св. Теодосій ставить устав св. Теодора Студита, що опирається на правила св. Василія Великого.
Найкращу похвалу для монаших правил св. Василія дав його великий і духовний син Митрополит Андрій Шептицький: «На його правилах образувалися святі нашого (Василіянського) Чину. Вони були школою для цілого ряду всіх тих, що їх й почислити не можна: від св. Івана Дамаскина, Максима, Теодора Студита і аж до святих Антонія і Теодосія Печерських та св. Йосафата, котрий з тієї книги зачерпнув того великого духа, яким відродив нашу Церкву і наш нарід» (Вступ до «Витягу з Правил св. Отця Нашого Василія Великого для інокинь»).
Ідеал монаха-апостола в дусі Василіянської традиції знову віджив і заяснів на наших землях з приходом Берестейської унії. Митрополит В. Рутський і св. Йосафат стають великими обновителями й організаторами монашого життя в уніятській Церкві. На зразок західних чинів вони переводять повну централізацію наших монастирів, а в основу монашого життя кладуть правила св. Василія Великого. Відтоді праця Василіянського Чину відбувалася передусім у трьох напрямках: праця місійно-душпастирська, виховна у школах і видавнича.
[ред.] Святий Василій — Великий святий
Німецький історик Ганс фон Кампенгавзен у книжці «Грецькі Отці Церкви» про св. Василія написав: «Василій - це аскет тілом і душею. Строга аскеза - це елемент, в якім він духовно працює, живе й існує». Св. Василій казав: «Монахи - це борці за святість». А у вступі до своїх Ширших Правил наголосив: «Маємо ми, і ви і я, ту саму ціль - святість життя». Так він учив і так жив. Великодушність, безкомпромісність, ангельська невинність і повна жертви любов до Бога та ближнього - це знаменні риси його характеру. «Коли св. Василій раз на щось рішився, — твердить французький автор В. П. Юмберклод — то він ішов до тієї цілі за всяку ціну… Таким він був усе життя… Ця риса його характеру перейшла на його аскезу» (Наука Аскетична св. Василія). А бритійський історик Ф. Фаррар писав: «Василій не належав до тих, щоб робити що-небудь наполовину. Коли він віддався Богові, то зробив це суцільно» (Життя Святих).
Його святість, чесноти й великість оспівує наша Церква у Богослужбах у дні його празника: «святий Христовий язик», «пастир Христової Церкви», «Божественна і священна бджола Христової Церкви», «царська окраса Церкви», «пребагатий скарб наук», «непобідний Трійці поборник», «Ти йшов твердою дорогою чеснот», «твоє слово - це хліб ангельський», «невинности чаша», «для монахів взірець чесноти», «світло благочестя», «труба богослов'я».
Св. Церква дуже скоро по його смерти почала почитати його як святого і празнувати день його смерти першого січня. Історик Т. Руфін (+ к. 410), який 18 літ по смерти св. Василія переклав його правила латинською мовою, у супровідному листі уже називав Василія святим: «я переклав монаші правила святого Василія, єпископа Каппадокії, мужа славного зі своєї віри, діл і всякої святости».
Латинська Церква з огляду на празник Господнього Обрізання святкує його пам'ять 14 червня. Цього дня він був висвячений на єпископа 370 року. Службу празника св. Василія уложили Анатоль Константинопольський (5 ст.), св. Іван Дамаскин і Герман Константинопольський (8 ст.).
Ось така перед нами коротко описана сильветка невмирущої особи св. Василія Великого та його вічного значення для нашої Церкви й українського чернецтва. Словами св. Ап. Павла «наслідуйте мене брати» (Фил. 3, 17) та «будьте моїми послідовниками, як і я Христа (1 Кор.11,1 св. Василій Великий усіх нас кличе бути послідовниками його глибокої віри, його жертвенної й усебічної любові до Бога і ближнього, його великої святости.
Дня першого січня, на початку горожанського року, Українська Церква святкує пам'ять смерти одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців св. Отця Василія Великого.
«Ти всіх святих зібрав чесноти, Отче наш Василію, Мойсеєву покору й Ілліну ревність, Петрове визнання і Іванове богословіє, і як Павло ти безнастанно взивав». (Стихира Вечірні Василія)
[ред.] Цитати
- «Скільки віднімеш від тіла, стільки додаси сили душі» — святий Василій Великий
[ред.] Див. також
[ред.] Джерела
- Пізнай свій обряд — Літургійний рік Української Католицької Церкви
- http://www.idrp.ru/zhitiya-svyatih-lib70
|
||||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||||||
