Еліас Черіковер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еліас Черіковер
Народився 1881 рік
Полтава, Російська імперія
Помер 1943 (aged 61–62)
New York City
Країна  Російська імперія
 США[1]
 Німецька імперія
Діяльність історик, публіцист
Знання мов російська[2] і їдиш[2]


Еліас Черіковер (Еліаху Черікоуер, Еліас Черікоуер, І.М. Черіковер) (1881 – 1943 роки) - історик юдаїзму та єврейського народу єврейського походження.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився і виріс у місті Полтава (Україна). Батько Черіковера був піонером руху "Ховевей Сіон" [3].

Навчався у гімназії в Одесі, а потім вступив до університету в Санкт-Петербурзі.

Участь у російському революційному русі призвела до арешту на меншовицькій нараді під час революції 1905 року [4] Провів рік у в'язниці. [5] :260.

Опублікував свою першу статтю   у 1905 році на сторінках російськомовного сіоністського журналу "Єврейське життя" [6] :41 [4].

Протягом наступних десяти років писав переважно російською мовою. Після 1915 року більша частина його робіт була створена на ідиш [7] .

Черіковер сприяв появі російською мовою біографій і ряду інших статей Єврейської енциклопедії. Брав активну участь у Товаристві сприяння культурі серед євреїв Російської Імперії, освітньому та громадському об'єднанні, заснованому в 1863 році. Редагував журнал товариства і створив його історію, яка з'явилася у 1913 році. ("Історія товариства для поширення просвіти між євреями у Російській Імперії").

Під час Першої світової війни та жовтневого перевороту[ред. | ред. код]

Під час Першої світової війни Черіковер мешкав у США. Прибув до Нью-Йорка влітку 1915 року. В цей час спілкувався з соціалістичним сіоністським лідером та лінгвістом їдишу Бер Борочовим, який був другом дитинства. Під впливом Борочова почав писати на ідиш для соціалістичних та націоналістично орієнтованих журналів [5] :261.

Повернувся до Російської Імперії після початку революції 1917 року.

Наприкінці 1918 року переїхав до Києва, в нову незалежну державу - УНР. За часів Української Народної Республіки етнічні меншини, включаючи євреїв, отримали певний рівень культурної та політичної автономії [4] [8]. Черіковер брав активну участь у Folks-Verlag (Народна преса), одному з кількох видавництв на ідиш, що діяли в Києві в той час.

Навесні 1919 року хвиля антиєврейського насильства поширилася на Україну і Черікоуер звернув свою увагу на збір документації про події в єврейських громадах, очоливши "Редакційну колегію збору та дослідження матеріалів, що стосуються погромів в Україні". [6]Karlip, Joshua M. (2013). The Tragedy of a Generation: The Rise and Fall of Jewish Nationalism in Eastern Europe. Cambridge, Mass.: Harvard University Press.</ref> [9] Серед його співробітників були Нохем Штіф, Яків Лещинський, Яків Зеєв Вольф Лацкі Бертольді та Нохем Гергель [10].

Життя у Європі[ред. | ред. код]

Коли у 1921 році більшовики окупували Україну, Черікоуер разом з іншими активістами їдишу Києва втекли з міста. Взявши з собою архів, поїхав до Берліна. [6]

У серпні 1925 року на конференції, що відбулася в Берліні, Черікоуер разом із Максом Вайнрайхом та Нохемом Штіфом став співзасновників єврейського науково-дослідного інституту YIVO, присвяченого східноєвропейській історії та культурі євреїв [11] Черікоуер став керівником Історичної секції нового інституту (одного з чотирьох дослідницьких підрозділів), яка провела своє установче засідання 31 жовтня 1925 року в квартирі Дубнова в Берліні. [12].

У 1926 - 1927 роках Черікоуер зіграв ключову роль у підготовці захисту Шолома Шварцбарда, якого судили в Парижі за вбивство українського лідера Симона Петлюри і який нібито мстився за роль Петлюри у здійснених погромах українськими формуваннями у 1919 році, під час Російської громадянської війни. [3] [6]Karlip, Joshua M. (2013). The Tragedy of a Generation: The Rise and Fall of Jewish Nationalism in Eastern Europe. Cambridge, Mass.: Harvard University Press.</ref> :179

Також Черіковер став відомим завдяки дослідженням Протоколів Сіонських старійшин у контексті Бернського процесу 1933–1935 років [3]. Він очолював групу істориків, що включала Володимира Бурцева та Сергія Сватікова, які збирали докази та давали свідчення обвинувачення щодо підробку Протоколів. [13].

Черікоуер продовжував очолювати Історичну секцію YIVO до 1939 року [14].

Під час Другої Світової війни[ред. | ред. код]

З 1939 року Черіковер жив у Франції. Став співредактором журналу Oyfn sheydveg (На перехресті) [6]Karlip, Joshua M. (2013). The Tragedy of a Generation: The Rise and Fall of Jewish Nationalism in Eastern Europe. Cambridge, Mass.: Harvard University Press.</ref>

Коли в червні 1940 року німецькі війська вторглися у Францію, Черікоуер з родиною втік з паризької квартири та вирушили на південь країни. Їм вдалося отримати візи за допомогою американського відділення YIVO, і емігрувати до США у вересні 1940 року, оселившись у Нью-Йорку. [6]Karlip, Joshua M. (2013). The Tragedy of a Generation: The Rise and Fall of Jewish Nationalism in Eastern Europe. Cambridge, Mass.: Harvard University Press.</ref> Після прибуття до Нью-Йорка працював секретарем з питань досліджень у новій штаб-квартирі YIVO.

Помер у Нью-Йорку у 1943 році [15].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Дружина - Ребекка (Ріва) Черікоуер (уроджена Теплицька) (1884–1963), одружилися близько 1910 року. [3] [6]Karlip, Joshua M. (2013). The Tragedy of a Generation: The Rise and Fall of Jewish Nationalism in Eastern Europe. Cambridge, Mass.: Harvard University Press.</ref>

Праці[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

  • «Єврейський мартиролог та єврейська історіографія». Щорічник їво з єврейських соціальних наук, вип. 1, 1946 рік, с. 9–23

Ідиш[ред. | ред. код]

  • Антисемітизм та погроми в Україні у 1917–1918 роках. Берлін: Yidisher literarisher farlag, 1923
  • Українські погроми 1919 року. Нью-Йорк: YIVO, 1965

Дивитися також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ LIBRIS — 2012.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в г "Tcherikower, Elias" (2007). Encyclopaedia Judaica, 2nd ed., vol. 19, p. 563. Detroit: Macmillan Reference USA.
  4. ↑ а б в Moss, Kenneth B. (2010, October 29). "Tsherikover, Elye [Архівовано 3 березня 2021 у Wayback Machine.]." YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe. Retrieved 2015-07-04.
  5. ↑ а б Karlip, Joshua M. (2008). "Between martyrology and historiography: Elias Tcherikower and the making of a pogrom historian." East European Jewish Affairs, 38(3), p. 257-280. doi: 10.1080/13501670802450863
  6. ↑ а б в г д е ж Karlip, Joshua M. (2013). The Tragedy of a Generation: The Rise and Fall of Jewish Nationalism in Eastern Europe. Cambridge, Mass.: Harvard University Press.
  7. ↑ Shulman, Elias (1966). Review of Di Ukrayner pogromen in yor 1919, by Elias Tcherikower. The Jewish Quarterly Review, 57(2), p. 159-166.
  8. ↑ Kuznitz, Cecile Esther (2014). YIVO and the Making of Modern Jewish Culture: Scholarship for the Yiddish Nation [Архівовано 17 червня 2016 у Wayback Machine.]. New York: Cambridge University Press. p. 26, 34.
  9. ↑ Kuznitz (2014), p. 26.
  10. ↑ Kuznitz (2014), p. 26, 35.
  11. ↑ Brenner, Michael (1996). The Renaissance of Jewish Culture in Weimar Germany. New Haven: Yale University Press. p. 195-196.
  12. ↑ Kuznitz (2014), p. 85.
  13. ↑ Melamed, Efim (2012). "'Immortalizing the Crime in History ...': The Activities of the Ostjüdisches Historisches Archiv (Kiev – Berlin – Paris, 1920–1940)." in J. Schulte, O. Tabachnikova, & P. Wagstaff (Eds.), The Russian Jewish Diaspora and European Culture, 1917–1937 (pp. 372–386). Leiden: Brill. p. 380-381.
  14. ↑ Petersen, Heidemarie (2004). "'Mir zen far zikh di geshikhte nit fun a historisher mumie': Die Historische Sektion des YIVO und die jüdische Geschichtsschreibung im Polen der Zwischenkriegszeit" (pp. 165–179). In Marina Dmitrieva and Heidemarie Petersen (Eds.), Jüdische Kultur(en) im neuen Europa: Wilna 1918–1939. Wiesbaden: Harrassowitz Verlag. p. 166.
  15. ↑ "Tcherikower" [untitled obituaries] (August 30, 1943). New York Times. "Yiddish Scientific Institute mourns the loss of its Research Secretary of the Section of History, Elias Tcherikower."

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еліас_Черіковер&oldid=41712788