Жак Марітен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жак Марітен
Jacques Maritain
Народився 18 листопада 1882(1882-11-18)
Париж, Франція
Помер 28 квітня 1973(1973-04-28) (90 років)
Тулуза, Франція
Громадянство Франція Франція
Відомий християнський філософ, засновник неотомізму

Жак Маріте́н (фр. Jacques Maritain; *18 листопада 1882, Париж, Франція — †28 квітня 1973, Тулуза,Франція) — французький філософ, теолог, засновник неотомізму.

Біографія[ред.ред. код]

Отримавши протестантське виховання й навчаючись в університеті біології, 1906 року Жак Марітен, проте, прийняв католицтво. Своїм завданням він вбачав інтегрувати сучасну філософію з ідеями св. Фоми Аквінського. Він викладав у Франції та США.

У період від 1948 до 1960 року Жак Марітен займав посаду професора в Прінстонському університеті. У своїх лекціях та численних книгах Марітен захищав католицтво від різновидів модерністських ідей, вважаючи за необхідне інтегрувати прогрес і традицію в рамках католицької віри, а не церкву в існуючі реалії. Сучасні проблеми й нагальні ситуації, на думку теоретика, можуть і власне повинні вирішуватись «по-християнськи». Крім того, роботи Марітена присвячені й іншим галузям соціуму — наприклад, політиці та естетиці.

Інтегральний гуманізм Жака Марітена[ред.ред. код]

Соціальні ідеї Жака Марітена спрямовані на розв'язання проблем сучасності в християнському ключі. Вихід із ситуації кризи сучасної йому доби Марітен бачив в утвердженні «теоцентричного гуманізму», «персоналістичної демократії», християнізації всіх галузей духовної культури та екуменічному зближенні релігій.

У роботі «Присмерок цивілізації» Марітен описує становлення гуманістичних ідей, та помилки, що призвели до їхнього виродження. Гуманізм мислитель розуміє як розвиток усіх можливостей людини, розкриття його первинної величі. Але гуманізмові, починаючи від античності, властива вада замкнення людини на самій собі. Саме в ізоляції (самоізоляції) людської природи від Вищої істоти, за вченням Марітена, заховані проблеми сучасного людства. За відсутності Бога, людина губить і свою душу, що веде до появи таких теорій зневіри та абсурду як філософія Ніцше і/або екзистенціалізм. Крайнощами є марксизм, повністю зосереджений на свойому раціоналізмі, та християнський гуманізм, який спрямував усі зусилля на пошуках «Граду людини-бога замість звернення до ідеалу Граду особистості, створеної за Божою подобою».

Духовні перетворення й оновлення цивілізації Марітен пов'язував із висуненим ним проектом «інтегрального гуманізму», який долає відхід людини від Бога шляхом поновлення трансцендентних підвалин людського існування. У такій новій цивілізації християнська віра буде погоджуватися з секулярними інститутами. Джерелом суверенітету держави, за Марітеном, має бути Бог, а головними цілями держави повинні стати соціальні та християнські ідеали. У такій християнськи інспірированій демократії релігія буде регулювати на вищому щаблі відносини між індивідами, й особиста свобода, таим чином, буде розвиватись. Фашизм і комунізм викорінили таку свободу, а лібералізм, який схвалює егоїзм та індивідуалізм, суперечить нормам християнської моралі. Інтегральний гуманізм, навпаки, розглядає людину як єдність божественного та людського начал.

Марітен не вважав свою концепцію, на відміну від марксистського гуманізму, утопічною. Соціалістичний гуманізм абсолютує колективне начало, ліберальний — індивідуальне, а інтегральний гуманізм тримається золотої середини, поєднуючи оновлення зі збереженням традиційних цінностей.

Дотримання трьох засадничих принципів інтегрального гуманізму:

  1. утвердження особистісних цінностей;
  2. співіснування людей у прагненні до загального добра;
  3. християнсько-теїстична направленість гуманізму, що веде до екуменічного зближення вірників.

Все це, на думку Марітена, приведе до існування суспільства, в якому найбільш повно зможуть розкриватися здібності й хист особистості, а також буде знаходити своє втілення людська свобода.

Для унаочнення значення інтегрального гуманізму Марітена для розвитку католицької думки й Церкви в цілому в XX столітті, достатньо згадати, що 1967 року в енцикліці «Про прогрес народів» («Populorum progressio») папа римський Павло VI писав про прагнення Католицької Церкви до реалізації са́ме ідеалу «інтегрального гуманізму».

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Маритен, Ж. О человеческом знании / Предисловие к публикации А. В. Апполонова // Вопросы философии. — 1995. — № 5. — С. 106—117.
  • Маритен, Ж. Знание и мудрость / Пер. с фр. Л. М. Степачева. — М.: Научный мир, 1999.
  • Маритен, Ж. Человек и государство. — М.: Идея-Пресс, 2000. ISBN 5-7333-0033-7
  • Маритен, Ж. Избранное: Величие и нищета метафизики / Отв. ред. и сост. Р. А. Гальцева; пер. с фр. В. П. Гайдамака. — М.: РОССПЭН, 2004. — (Книга света). ISBN 5-8243-0508-0
  • Маритен, Ж. Творческая интуиция в искусстве и поэзии. — М.: РОССПЕН, 2004. — (Книга света). ISBN 5-8243-0413-0
  • Маритен, Ж. От Бергсона к Фоме Аквинскому: очерки метафизики и этики / Пер. с фр. В. П. Гайдамака. — М.: Ин-т философии, теологии и истории св. Фомы, 2006. — (Bibliotheca Ignatiana). ISBN 5-94242-015-7
  • Работы Ж. Маритена по культурологии и истории мысли : Реф. сб. / Отв. ред. Р. А. Гальцева. Вып. 1. — М.: ИНИОН, 1990.
  • Работы Ж. Маритена по культурологии и истории мысли / Отв. ред. Р. А. Гальцева. Вып. 2. — М.: ИНИОН, 1992.
  • Шишков, К. А. Современный неотомизм: история и политика в философии Ж. Маритена : Конспект лекций. — Тверь: Твер. гос. ун-т, 1999.
  • Долгов, К. М. Социальный смысл эстетической концепции Жака Маритена // Вопросы философии. — 1963. — № 11. — С. 132—142.
  • Губман, Б. Л. Проблема единства знания в неотомизме Ж. Маритена // Вопросы философии. — 1980. — № 3. — С. 141—146.