Йов (Смакоуз)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Архієпископ Іов
Архієпископ Шумський, вікарій Тернопільської єпархії
Єпископ Сумський та Охтирський РПЦ
30 березня 1999 — 20 квітня 2005
Церква: Російська православна церква в Україні
Попередник: Іонафан Єлецьких
Наступник: Марк Петровцій
Єпископ Херсонський та Таврійський
22 червня 1997 — 30 березня 1999
Попередник: Іларіон Шукало
Наступник: Іонафан Єлецьких
 
Альма-матер: Санкт-Петербурзька духовна академія
Діяльність: священник
Ім'я при народженні: Віктор Федорович Смакоуз
Народження: 19 лютого 1964(1964-02-19) (60 років)
Почаїв, Кременецький район, Тернопільська область, Україна
Священство: 25 серпня 1991
Чернецтво: 17 квітня 1997
Єп. хіротонія: 22 червня 1997

Нагороди:

орден преподобного Сергія Радонезького II ступеня

CMNS: Йов у Вікісховищі

Архієпископ Іо́в (справжнє ім'я Смакоуз Віктор Федорович; 19 лютого 1964, Почаїв, УРСР) — релігійний діяч в Україні та Канаді, архієпископ Шумський, вікарій Тернопільської єпархії РПЦвУ, ректор Почаївської духовної семінарії. За даними OSINT-розслідування групи Molfar є громадянином Росії[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї священника. З дитинства був при храмах, потім у Почаївській лаврі. 1987 року закінчив Ленінградську духовну семінарію, а 1991 року — Санкт-Петербурзьку духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я. Навчальним комітетом направлений до митрополита Київського Філарета Денисенка на викладацьку роботу, який благословив йому викладання у відроджуваній Київській семінарії.

25 серпня 1991 року рукопокладений в сан диякона у целібаті, а 27 серпня того ж року — в Києво-Печерській лаврі в сан ієрея. Викладав у Київській духовній семінарії та академії патрологію, загально церковну історію, церковне право та грецьку мову. Був помічником інспектора, секретарем Правління семінарії, з 1992 року — секретар Наукової ради академії. Керував академічним храмом Різдва Пресвятої Богородиці, що на Дальніх печерах, Києво-Печерської лаври. 1995 — протоієрей. Звершував також богослужіння у Михайлівському храмі Видубицького монастиря (1991), Аннозачатійському храмі на Дальніх печерах (1991–1992), Свято-Воскресенській («Афганській») церкві на Печерську (1992), Свято-Троїцькому Іонинському чоловічому монастирі (1993–1997), древньому храмі Спаса на Берестові (1996–1997). 1996–2005 роки — духівник «Товариства шанувальників православної літератури» (Київ).

17 квітня 1997 року в Києво-Печерській лаврі, пострижений в чернецтво з іменем Йов на честь преподобного Йова Почаївського.

Єпископ РПУвУ[ред. | ред. код]

22 червня 1997 року в неділю Всіх святих, в Трапезному храмі Києво-Печерської лаври — хіротонія в єпископа Української православної церкви Московського патріархату з титулом Херсонського та Таврійського. Посвячення звершили Блаженніший Володимир, митрополит Київський і всієї України, преосвященні Серафим (Залізницький), єпископ Білоцерківський і Богуславський, вікарії Київської митрополії: Іоан (Сіопко), єпископ Переяслав-Хмельницький та Павло (Лебідь), єпископ Вишгородський, намісник Києво-Печерської Лаври.

На Херсонській кафедрі започаткував видання єпархіального часопису «Православна Таврія». Піклувався про відбудову і подальший розвиток Григорієво-Бізюкового чоловічого монастиря, що на березі Дніпра, поблизу м. Берислава. Благословив заснування понад 50 нових парафій, освятив 10 новозбудованих та відреставрованих храмів.

З 30 березня 1999 — єпископ Сумський та Охтирський РПЦвУ, працював ректором Сумського пастирсько-богословського духовного училища РПЦвУ і ректора єпархіяльної газети «Православна Сумщина».

20 квітня 2005 року призначений єпископом Каширським, вікарієм Московської єпархії, керуючим парафіями МП в Канаді[2], замінивши на цій посаді уродженця Закарпаття архієпископа Марка (Петровція), у якого закінчився термін відрядження.

З 31 березня 2009 по 5 березня 2010 року також тимчасово керував парафіями Московської патріархії у США.[3][4]

Рішенням синоду РПЦвУ від 14 липня 2018 року (журнал № 66) звільнений від управління патріаршими парафіями в Канаді. Синод благословив продовжити архіпастирське служіння в межах РПЦвУ на розсуд синоду останньої.

Рішенням синоду РПЦвУ від 25 вересня 2018 року (журнал № 34) призначений єпископом Шумським, вікарієм Тернопільської єпархії, і ректором Почаївської духовної семінарії.

В дописі на ФБ дозволив собі ксенофобський коментар на адресу активістів Української галицької партії та гуцулів[5].

У січні 2023 року отримав штраф за проросійський допис у Facebook, уклав угоду зі слідством, визнав провину і погодився на покарання[6].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Реєстр церковних лідерів УПЦ МП зі зв'язками в росії — OSINT-розслідування. molfar.com. Процитовано 20 квітня 2024.
  2. (рос.) Журналы № 1-36 заседания Священного Синода от 20 апреля 2005 года; Журнал № 25[недоступне посилання з квітня 2019]
  3. (рос.) Синодальный отдел по религиозному образованию и катехизации возглавит епископ Зарайский Меркурий. Архів оригіналу за 19 січня 2016. Процитовано 26 грудня 2015.
  4. Архиепископ Юстиниан (Овчинников) назначен управляющим Патриаршими приходами в США. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 26 грудня 2015.
  5. Zbruč. — 2019, -
  6. Ректора Почаївської семінарії УПЦ МП оштрафували за проросійський допис у Facebook. РБК-Украина (укр.). Процитовано 9 січня 2023.

Посилання[ред. | ред. код]

Праці[ред. | ред. код]

  • История церковной проповеди в Киевской митрополии в XVII—XVIII столетиях (кандидатская диссертация).;
  • Галицкая Русь — Земля Святая (Краткий Патерик Галицких Святых) // Русин. — 2013. — № 2 (32). — С. 84—120.
  • Смакоуз В., Опанасюк А., студенты I курса ЛДА, На Тамбовской земле. // Журнал Московской Патриархии. 1989. — № 9. — С. 27.
  • Церковное служение верного сына Галицкой Руси архиепископа Пантелеимона (Рудыка) (К 50-летию учреждения Эдмонтонско-Канадской епархии Московского Патриархата) // Русин. — 2009. — № 3. — С. 96—119.
  • Патриотический подвиг духовенства и верующих Патриаршей Русской Православной Церкви в Канаде в годы Второй мировой войны (к семидесятилетию начала Великой Отечественной войны и 50-летию со дня преставления митрополита Вениамина (Федченкова));
  • История западно-русских церковных уний с Римом в медалях (американская медаль 1916 года в память воссоединения карпаторусинов-униатов с Русской Православной Церковью) // Русин. — 2011. — № 2 (24). — С. 27—36.
  • Духовное возрастание и начальная подвижническая жизнь на Галицкой Руси преподобного Иова (Железо), игумена Почаевского // Русин. — 2012. — № 3 (29). — С. 33—53.
  • «Целуем ваши вериги!»: священник Игнатий Гудима — страдалец за православную веру и русские идеалы в Галицкой (Червонной) Руси // Духовно-нравственное воспитание. — 2016. — № 7/8. — С. 65-77.