Кадило

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кадило, 1616 рік. Внесок царя Михайла Федоровича до Троіце-Сергієва монастиря

Кади́ло, кади́льниця — юдейський оккультний предмет для воскурювання фіміаму з особливо урочистої нагоди. Юдеї здавна спалювали жертви: жертва Авеля; у Торі Мойсею було наказано зробити у скинії особливий жертівник для "священного" куріння ароматичних речовин; євангеліст Іоанн Богослов "бачив в Одкровенні в Небесному храмі янгола, що приймав золоту кадильницю". Куріння означало силу, що відгонить злих духів, славу й виголошення молитв до Ягве.

Християнська традиція[ред.ред. код]

У християнстві кадило теж увійшло до церковного інвентарю й використовується під час більшості релігійних заходів. Кадило розпалюється за допомогою розпеченого вугілля, на яке кладеться ладан — духмяна смола східних дерев. Під час спалювання утворюється удушливий дим — фіміам. Існують церковні кадила (з ланцюжками, якими приєднуються до ручки) та келійні або домашні (з фіксованою ручкою збоку).

Богослужебне куріння буває "повним", коли дяк чи піп з кадилом обходить весь храм, і "малим", коли кадять вівтар, іконостас і парафіян з амвону. Коли куріння здійснюється перед священними предметами — іконами, храму, воно належить богу, віддаючи йому належну почесть і хвалу. Коли ж куріння звернуте до людей, цим засвідчується, що святий дух сходить на християн, як таких, що "подібні до бога". За східною традицією у відповідь на куріння прийнято кланятись.

Згідно православної традиції померлого дяка ховають з кадилом в руках.

Історія[ред.ред. код]

Найстаріший зразок кадила на ланцюжках датується 1405 роком. Кадило набуло форми храму й було символом Єрусалиму.[1]

У іконографії кадило є атрибутом святих дияконів Лаврентія та Стефана. З кадилом зображувався і юдейський первосвященик Аарон. У світській семіотиці кадило є алегорією Азії.[2]

Кація[ред.ред. код]

Кація́ (кацья́) — ківш з довгими рукоятками, що використовувався для воскуріння до появи кадил на ланцюжках у XVII столітті.

Нині кація використовується, якщо служба здійснюється мирянським чином, без священика.

Деякі ортодокси вважають за необхідне кадити фіміамом свої будинки, використовуючи при цьому саме кацію.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Ботафумейро — найбільше у світі кадило, кріпиться канатами до стелі Компостельського собору в Галісії. Важить 80 кг та приводиться в дію шляхом розкачування вісьмома служителями (tiraboleiros) в багряниці. Для наповнення цього кадила, яке під час руху розвиває швидкість до 60 км на годину, потрібно 40 кг вугілля й ладану.
  • Навіть класики іноді плутали кадило з панікадилом: «Ледь живий диячок вийшов з кухні, з труднощами розкурюючи ладан у старому мідному панікадилі». (Іван Тургенєв).
  • «Роздути кадило» у переносному значенні означає розвернути якусь діяльність, розгорнутись.[3]
  • Відомо, що козаки ніколи нічого не палили в хаті, бо вважалося, що це накликає всяку нечисть.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Аполлон. Образотворче й декоративне мистецтво. Архітектура: Термінологічний словник. М., 1997
  2. Голл Дж. Словник сюжетів і символів у мистецтві. М., 1999.
  3. Кадило. Тлумачний словник Ожегова

Література[ред.ред. код]


Хрест Це незавершена стаття про християнство.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.