Кадило

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кадило, 1616 рік. Внесок царя Михайла Федоровича до Троіце-Сергієва монастиря

Кади́ло, кади́льниця — первинно в юдаїзмі один зі священних сосудів скінії та храму, що вживається для куріння фіміаму під час особливо урочистих нагод. Спалення жертв перед Богом з'явилось за стародавніх часів: жертва праведного Авеля; Сам Господь у Старому Заповіті наказав Мойсею зробити у скінії особливий жертовник для священного куріння ароматичних речовин; волхви, які прийшли поклонитись Христу, серед інших дарунків принесли Немовляті ладан; євангеліст Іоанн Богослов бачив в Одкровенні в Небесному храмі Янгола, що приймав золоту кадильницю. Куріння означало силу, що відгонить злих духів (Тов. 8, 2-3), славу Божу (2 Пар. 5, 14) й виголошення молитов до Бога (Псалом 140, 2).

Християнська традиція[ред.ред. код]

У християнстві кадило увійшло до ліку церковного приладдя й використовується під час більшості богослужебних обрядів. Куріння здійснюється під час молитви з апостольських часів. Кадило розпалюється за допомогою розпеченого вугілля, на яке кладеться ладан — духмяна смола східних дерев. Під час спалювання утворюється благовонний дим — фіміам.[1] Існують церковні кадила (мають ланцюжки, якими приєднуються до ручки) та келійні або домашні (з фіксованою ручкою збоку).

Куріння

Богослужебне куріння буває повним, коли диякон чи священик з кадилом обходить весь храм, і малим, коли кадять вівтар, іконостас і парафіян з амвону. Коли куріння здійснюється перед священними предметами — іконам, храму, воно належить Богу, віддаючи Йому належну почесть і хвалу. Коли ж куріння звернуто до людей, цим засвідчується, що Дух Святий сходить на всіх вірних, як таких, що несуть в собі подобу Божу. За православною традицією у відповідь на куріння прийнято поклонитись.

Відповідно до православної традиції з кадилом в руках ховають померлого диякона.

Історія[ред.ред. код]

Найстаріший зразок кадила на ланцюжках датується 1405 роком. З XV століття кадило набуває форми храму та інтерпретується як прообраз небесного Єрусалима.[2]

В іконографії кадило є атрибутом святих дияконів Лаврентія та Стефана. З кадилом зображувався й біблейський первосвященик Аарон. У світській семіотиці кадило є алегорією Азії.[3]

Кацея[ред.ред. код]

Кацея́ (кація́, кацья́) — вид кадильниці з ручкою. Такі кадила існували в давнину на сході й на Русі до появи кадил на ланцюжках у XVII столітті. Первинно кацеї були ковшами з довгими рукоятками.

Нині кацея використовується старообрядцями-безпопівцями, а також попівцями у разі, коли служба здійснюється мирянським чином, без священика.

Деякі православні віряни відроджують стародавній звичай кадити фіміамом свої будинки, використовуючи при цьому саме кацею.[1]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Ботафумейро — найбільше у світі кадило, кріпиться канатами до стелі Компостельського собору в Галісії. Важить 80 кг та приводиться в дію шляхом розкачування вісьмома служителями (tiraboleiros) в багряниці. Для наповнення цього кадила, яке під час руху розвиває швидкість до 60 км на годину, потрібно 40 кг вугілля й ладану.
  • Навіть класики іноді плутали кадило з панікадилом: «Ледь живий диячок вийшов з кухні, з труднощами розкурюючи ладан у старому мідному панікадилі». (Іван Тургенєв).
  • «Роздути кадило» в переносному значенні означає — розвернути якусь діяльність, розгорнутись.[4]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кадило
  2. Аполлон. Образотворче й декоративне мистецтво. Архітектура: Термінологічний словник. М., 1997
  3. Голл Дж. Словник сюжетів і символів у мистецтві. М., 1999.
  4. Кадило. Тлумачний словник Ожегова

Література[ред.ред. код]


Хрест Це незавершена стаття про християнство.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.