Клан Макдугалл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Емблема (хрест) клану МакДугалл.
Герб вождів клану МакДугалл.
Тартан клану МакДугалл.
Кам'яний хрест клану МакДугалл зроблений біля 1500 року в абатстві Ардхаттан.
Чоловік клану МакДугалл у тадиційному одязі. Малюнок художника Р. Р. МакЯна 1845 року.
Замок Сталкер — резиденція вождів клану МакДугалл.

МакДугалл — (шотл. — MacDougall) — один з гірських кланів Шотландії.

Символ клану — верес (Erica cinerea L.)

Гасло клану: Buaidh no bàs — «Перемога або смерть!» (гельск.)

Історія клану МакДугалл[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Клан МакДугалл отримав свою назву від імені Дугалла (гельск. — Dougall) — сина Сомерледа (гельск. — Somerled), що загинув у битві під Ренфрю у 1164 році. Після смерті Сомерледа Дугалл взяв під свій контроль частину Аргайлу, а також острови Малл, Лісмор, Юра, Тайрі, Колл та інші.

Клан і його назва кельтського походження. Назва походить від ірландських слів dubh-gall — «дув-галл» — «чорний незнайомець» або «темний незнайомець». Дугалл проголосив себе королем і його королівський статус визнав король Норвегії. Титул Дугалла звучав як «Король Південних Островів і лорд Лорн». Син Дугалла — Дункан, онук — Еван. Дункан та Еван мак Дугалл побудували багато замків для захисту своїх земель від вікінгів та від інших шотландських кланів. На островах вони збудували замки Арос (гельск. — Aros Castle), Кайрнбург (гельск. — Cairnburgh Castle), Дунхонел (гельск. — Dunchonnel Castle), Кеффін (гельск. — Coeffin Castle). На території основної частини Шотландії вони збудували замки Дунстаффнаг (гельск. — Dunstaffnage Castle), Дуноллі (гельск. — Dunollie Castle), Дунтрун (гельск. — Duntrune Castle). Більшість назв цим замків включають ірландське слово Dun — «дун» — фортеця. Замок Дуноллі, як вважають історики, був збудований ще в VI столітті і саме цей замок став резиденцією вождів клану МакДугалл. Дункан також збудував укріплений монастир Ардхаттан (Ardchattan), що був місцем поховання вождів клану МакДугалл аж до 1737 року.

Шотландсько-норвезькі війни[ред.ред. код]

Володіння клану МакДугалл на островах вважалися васальними щодо короля Норвегії (колись їх захопили вікінги), а володіння на основній території Шотландії — васальними щодо короля Шотландії. Це викликало конфлікт між королями Норвегії та Шотландії в XII — XIII століттях. У 1263 році король Норвегії Хаакон IV (норв. — Haakon IV) прибув з величезним для тих часів флотом для нападу на Шотландію. Але вождь клану Еван не підтримав короля Норвегії (хоч і мусив це зробити як васал) і маючи кровні зв'язки з королем Норвегії зумів переконати його припинити війну. Але війна поновилася і відбулась битва під Ларгс. Вождь клану Еван приєднався до шотландців і вони напали на норвезький флот. Вікінги були розгромлені і король Норвегії змушений був відмовитись від претензій на острови біля берегів Шотландії — всі Гебридські острови відійшли королівству Шотландія.

Війна за незалежність Шотландії[ред.ред. код]

Клан МакДугалл розширював свої володіння в землі Аргайл. Це призвело до конфлікту з кланом Кемпбелл. У 1294 році спалахнула війна між кланами МакДугалл та Кемпбелл. Джон МакДугалл Аргайлський очолив свій клан у війні. Битва відбулась біля Ред Форд. Сер Колін Кампбелл був вбитий, обидві сторони мали величезні втрати.

IV вождь клану МакДугалл одружився з сестрою Джона II Комина — лорда Баденох, що ввійшов в історія як Чорний Комин. Його син — Іоан III Комин — лорд Баденох ввійшов в історію як Червоний Комин був зарізаний прямо в церкві Грейфрайерз в Дамфріс в 1306 Робертом Брюсом (вбивство ворога в церкві вважалося жахливим і неприпустимим порушенням звичаїв). Ця подія викликала конфлікт між кланом МакДугалл і Робертом Брюсом. Клан МакДугалл у свій час підтримав Вільяма Воллеса — борця за свободу Шотландії, але тепер опинився у стані кровної ворожнечі з Робертом Брюсом — претендентом на трон вільного шотландського королівства. Це стало причиною того, що клан МакДугалл уклав спілку з англійцями і почав воювати проти Роберта Брюса. Після коронації Роберта Брюса в Сконе (давній столиці Шотландії) клан МакДугалл відступив в Аргайл. Потім клан МакДугалл зумів перемогти короля Роберта І Брюса в битві під Дарліг. Роберту Брюсу вдалося втекти, але клан МакДугалл здобув у бою прикрасу відому як брошка Лорн — витвір кельтського мистецтва — досі це є найбільший скарб клану МакДугалл. Три року по тому Роберт Брюс зібрав нову армію — 3000 загартованих в боях воїнів. Клан МакДугалл влаштував засідку, але були розбитий на перевалі Брандер і змушений був тікати. Землі клану МакДугалл були конфісковані королем і передані клану Кемпбелл в подяку за їх лояльність. Клан МакДугалл задовольнився своїми острівними володіннями, але потім поступово відновлював свою владу і повертав володіння. Еван МакДугалл одружився з онучкою Роберта Брюса. Більшість колись конфіскованих земель були повернуті клану королем Шотландії Девідом II.

XVII століття — Громадянська війна[ред.ред. код]

Під час громадянської війни на Британських островах клан МакДугалл, як і більшість гірських шотландських кланів, підтримував роялістів. Вождь клану Олександр МакДугалл поставив під прапори роялістів 500 воїнів свого клану. Після поразки роялістів на чолі з Джеймсом Грахамом — І маркізом Монтрозом в Аргайл був відправлений на чолі армії республіканців Девід Леслі — лорд Нбюарк для придушення руху роялістів в тому числі на землях клану МакДугалл. Клан МакДугалл зазнав репресій і конфіскацій. Проте під час реставрації монархії у 1660 році землі клану були повернені.

XVIII століття — повстання якобітів[ред.ред. код]

Під час повстання якобітів у 1715 році клан МакДугалл підтримав повстання і взяв участь у битві під Шеріффмур на боці повстанців. Після поразки повстання вождь клану змушений був тікати з Шотландії. Потім він повернувся в Шотландію, але переховувався. Помилуваний він був 1727 року.

Його син — Олександр МакДугалл не підтримав повстання якобітів 1745 року, але його брати і багато людей клану підтримали повстання і брали участь у битві під Куллоден у 1746 році. У повстанці пішло більше 200 чоловік з клану МакДугалл.

Джерела[ред.ред. код]

  • Way, George and Squire, Romily. Collins Scottish Clan & Family Encyclopedia. (Foreword by The Rt Hon. The Earl of Elgin KT, Convenor, The Standing Council of Scottish Chiefs). Published in 1994. Pages 216–217.
  • The Scottish Clans and Their Tartans. W. & A. K. Johnston Limited. Edinburgh and London. 1886. Page 47.
  • Bain, Robert (1983). MacDougall, Margaret O, ed. The Clans and Tartans of Scotland. Heraldic advisor Stewart-Blacker, P. E. Glasgow: Collins. ISBN 0-00-411117-6.
  • Burke, John (1835). A Genealogical and Heraldic History of the Commoners of Great Britain and Ireland 3. London: Henry Colburn.
  • Eyre-Todd, George (1923). The Highland clans of Scotland; their History and Traditions 1. New York: D. Appleton.