Вільям Воллес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вільям Воллес
William wallace.jpg
William Wallace.jpg
Народився 1270({{padleft:1270|4|0}})
Помер 31 серпня 1305({{padleft:1305|4|0}}-{{padleft:8|2|0}}-{{padleft:31|2|0}})

'Сер' 'Вільям Уоллес' (шотл. гел. Uilleam Uallas, англ. sir William Wallace; 1270 - [[23 серпня] ] 1305, Лондон) - шотландський лицар і воєначальник, один з шотландських ватажків в війні за незалежність від Англії. Оборонець Шотландії (регент) в 1297 - 1298 и. Вшановується в Шотландії як патріот і народний герой.

Біографія[ред.ред. код]

Вільям Воллес народився в родині дрібного шотландського лицаря сера Малькольма Воллеса, васала Джеймса Стюарта, одного з пращурів королів Англії та Шотландії з династії Стюартів.

У 1296 році армія англійського короля Едуарда I вторглася в Шотландію та опираючись на проанглійську партію шотландських баронів, завоювала всю країну. Законний король Шотландії Баліол Джон був змушений зректися престолу, і Шотландія опинилася під владою Англії. Англійські гарнізони були введені у шотландські фортеці, місцеве духовенство почали заміняти англійським.

Однак уже в наступному, 1297 році, у країні спалахнуло повстання проти англійської окупації. На його чолі встав Вільям Воллес, лицар зі скромним походженням, але з видатним військовим талантом. Попри те, що загалом повстання розвивалося з метою повернення до влади (реставрації) Джона Баліола, до Воллеса спочатку приєдналися Роберт Брюс, Джеймс Стюарт та інші опозиційні до поваленого короля шляхтичі. Рух швидко набрав обертів, перетворившись на загальнонаціональний.

11 вересня 1297 року невелика шотландська армія Воллеса вщент розгромила 10-тисячне англійське військо графа Суррея в битві на Стерлінзькому мосту. Під час цієї битви Воллес втратив свого єдиного вірного соратника де Моррея, який, як і сам Воллес, боровся з англійцями поза всілякі політичні та фінансові виго́ди, з патріотичних спонукань. Значну частину Шотландії було звільнено. Шотландські барони обрали Воллеса регентом королівства (за відсутності Джона Баліола). Вплив Воллеса був надзвичайним, завдяки його широкій популярності серед загалу та вояків реорганізованої армії.

У 1298 році англійський король Едуард I зі своїм військом знову вторгся в Шотландію й у битві при Фолкірку завдав поразки загонам шотландців. Як наслідок, Воллесу довелося скласти з себе повноваження регента й вирушити до Франції для переговорів про можливий франко-шотландський союз. Але французький король Філіп IV щойно уклав угоду про шлюб його дочки Ізабелли з сином англійського короля Едуарда І, також Едуардом, тому місія Воллеса провалилася.

Протягом наступних років (12991303) у Шотландії велася жорстока партизанська війна проти панування англійців. Про діяльність Воллеса в цей час існують різні точки зору. Загальноприйнятною є думка, що він служив при дворі французького короля. Однак існує теорія, що в цей період він здійснив поїздку до Риму, попрохавши Папу Римського про підтримку прагнень до волі католицької Шотландії, в будь-якому разі виключати в цей час політичну діяльність Воллеса на благо Шотландії не варто.

Вимушена еміграція Воллеса не спинила шотландського національного опору. Визвольну боротьбу очолив Джон Комін, трохи згодом Роберт Брюс.

У 1303 році Вільям Воллес повернувся в Шотландію, щоб узяти участь у збройному протистоянні з англійцями, які влаштували на нього справжнє полювання. До серпня 1305 року Воллесу вдавалося уникати ув'язнення, але через внутрішню зраду його схопили, і 23 серпня стратили в Лондоні. Тіло Воллеса посікли на шматки, які згодом виставляли для остраху населення в найбільших містах Шотландії.

Ситуація в Шотландії до 1297[ред.ред. код]

Після смерті королеви Маргарити Норвезької Діви в 1290 у в Шотландії обірвалася пряма лінія династії Мак Альпін. Свої кандидатури на престол країни висунуло декілька осіб, які були ріднею згаслої династії, серед яких Джон Балліоль, і Роберт Брюс (дід майбутнього короля). Суперечку мав вирішити Едуард I, король Англії. В 1292 у Едуард I виніс рішення на користь Джона Балліоля, і 30 листопада 1292 а Балліоль був коронований. В якості подяки за підтримку король визнав сюзеренітет Англії над Шотландією.

Однак самоправство англійців привело до того, що Балліоль виступив проти них, уклавши союз з Францією і Норвегією. В 1296 у Едуард, якого підтримала партія Брюсів, вторгся до Шотландії, 27 квітня розбив армію Балліоля в битві при Спотсмуре і досить легко завоював всю країну. Балліоль був узятий в полон, відрікся від престолу і був поміщений в Тауер, а потім засланий до Франції. На правах сюзерена, Едуард I оголосив себе королем Шотландії, в результаті чого країна втратила незалежність. Англійські гарнізони були введені в шотландські фортеці, замість місцевого духовенства прийшла англійська церква. Проте вже в наступному, 1297 у, в країні відразу в декількох місцях спалахнуло повстання проти англійських окупантів. На півночі його очолив Ендрю де Морра, на заході та в центрі Вільям Уоллес.

Юні роки Уоллеса[ред.ред. код]

Вільям Уоллес. Гравюра, ок. 1700
Статуя Уоллеса в Единбурзькому замку

Вільям Уоллес був молодшим сином дрібного шотландського лицаря сера Малькольма Уоллеса, який був васалом лорда Джеймса Стюарта, що походить з роду майбутніх шотландських королів. За іншою версією Вільям Уоллес був молодшим сином вагомого шотландського аристократа Аллана Уоллеса.

Про його дитячі роки відомостей збереглося мало. Існувало твердження, що він народився в селищі Елдерслі в Ренфрушир е, хоча останнім часом з'явилася здогадка, що він походив з Еллерслі в Ейршір е. Вважається також, що він вивчав латину при монастирі в Пейслі, а потім навчався грамоти у школі в Данді. Існує твердження, що до початку повстання Уоллес вже мав військовий досвід, можливо, служив лучником раніше. За легендами, він ще будучи молодим парубком опинився поза законом через вбивство англійця (версії не збігаються, за однією з версій він убив на річці Ірвін англійських солдатів, які хотіли відібрати у нього зловлену рибу. За іншою версією, він убив сина англійського правителя Данді, який образив Вільяма і його сім'ю). Якийсь час Уоллес змушений був переховуватися.

Початок повстання[ред.ред. код]

У травні 1297 Уоллес з групою соратників убив Вільяма Гезльріга, шерифа Ланарк а. Це було одним з багатьох виступів проти англійського правління, але саме цьому повстанню судилося стати початком Першої війни за незалежність Шотландії. Після убивства Гезльріга Уоллес з'являється на сторінках письмових джерел. Що саме передувало цим обставинам достеменно невідомо, але перекази, записані пізніше автором Сліпим Гаррі, свідчать, що Уоллес хотів помститися за свою дружину Меріон Брейдфьюіт (дочку сера Х'ю де Брейдфтюіта, спадкоємця Ламінгтону), яку він, ховаючись, таємно відвідував в Ланарке. За переказами Сліпого Гаррі, під час одного з відвідувань Ланарка у Уоллеса трапилася сутичка з англійськими солдатами, які почали глузувати з нього та його дружини. Уоллес відступив і втік, шериф в помсту стратив Меріон. Уоллес став свідком смерті своєї коханої дружини. Посеред ночі Уоллес повернувся, напав на Ланарк, убив шерифа і близько 50 чоловік та спалив кілька будівель. Труп шерифа він четвертував.

Битва на Стерлінгском мосту. Малюнок XIX в.

Після вбивства шерифа Уоллес переходить до активних заходів проти англійських гарнізонів, його загін швидко зростає, до нього приєднуються інші повстанські загони. Першим знатним дворянином, що закріпив союз з Уоллесом, був Вільям Харді, лорд Дуглас. Разом вони організували напад на Скунське абатство, захопили англійську казну, змусивши втекти юстіціарія. Щоб покарати Дугласа, король Едуард спорядив молодого Роберта Брюса (майбутнього короля), але той приєднався до руху, незважаючи на те, що воно відбувалося під прапором його суперника Балліоля. У той час як Уоллес діяв в центрі та на заході Шотландії, на півночі керівником руху був Ендрю де Морра, а на півдні рух очолювали такі лідери як Джеймс, Верховний стюард Шотландії, Роберт Уішарт, єпископ Глазго, і Роберт Брюс. Проте останній рух виявився нестабільним: 9 Липня армія шотландської знаті (під командуванням молодого Брюса, Вільяма Дугласа і ін.) Зійшлася з англійською армією Генрі Персі біля озера Ірвін, лорди, що не бажали втрачати власні маєтки та підкорятися простаку з народу Воллесу , уклали з Едуардом компромісний договір (так звана «капітуляція в Ірвіні»), відмовившись від боротьби на умовах амністії і гарантії низки пільг і привілеїв. Уоллес пішов на північ для об'єднання з де Морреєм; вони утворили альянс в серпні. До цього моменту, вся Шотландія північніше річки Форт була в руках повстанців; тільки фортеця Данді залишалася під контролем англійців, але була оточена Уоллесом і де Морро. Дізнавшись, що проти них вийшла 10-тисячна армія під командуванням англійського намісника Х'ю Крессінгема і Джона де Варенна, графа Суррея (переможця при Спотсмуре), Уоллес і Морра доручили оточення Данді городянам і виступили назустріч ворогові, розташувавшись на високому пагорбі на березі річки Форт , так, щоб їх було видно зі Стерлінгського замку.

Битва на Стерлінгському мосту та її наслідки[ред.ред. код]

Місце де відбувалася Стерлінгська битви в наш час. Кам'яний міст на місці дерев'яного, збудований значно пізніше. На задньому плані видно вежу-монумент в честь Уоллеса, споруджену в 1867 році на пагорбі, де він зайняв позицію на початку битви.

11 вересня 1297 а загони Уоллеса і Моррея розбили 10-тисячну каральну експедицію графа Суррея на Стерлінгському мосту [1]

  1. Порожнє посилання на джерело‎ (довідка)  </ ref>. Англійська кіннота була захоплена на переправі через вузький дерев'яний міст і атакована шотландською піхотою, озброєною довгими списами. Спостерігаючи за загибеллю свого авангарду, відрізаного рікою від основних сил, Суррей спробував прискорити переправу через міст, але в результаті дерев'яний міст завалився. Розбій довершив рейд де Моррея, який з легкоозброєною шотландською кіннотою перейшов вбрід річку Форт і вдарив з тилу. Однак в ході операції де Морра отримав важке поранення, від якого незабаром загинув. Англійське військо, яке під час втечі загрузло в болоті, було знищено майже повністю, загинув і англійська намісник Х'ю Крессінгем. Шотландці здерли з убитого шкіру, і сам Уоллес, за легендою, зробив з неї перев'язь для свого меча. Проте втрата де Моррея виявилася надто значною для руху Уоллеса. Де Морра був видатним полководцем і при цьому, як і сам Уоллес, мав не політичний чи фінансовий інтерес в результаті війни з англійцями, а боровся як патріот. Не менш важливим було і те, що він був знатною особою, тоді як самому Воллесу шотландська знать так і не змогла пробачити неналежності до знатного роду. Згодом ця обставина зіграла вирішальну роль. Після битви на Стерлінгу, майже вся Шотландія була звільнена від англійців. Шотландські барони обрали Уоллеса Хранителем (регентом) Шотландії за відсутності короля Іоанна Балліоля. Вплив Уоллеса базувався на його колосальній популярності і народному ополченні, яке після перемоги на Стерлінгу підкорялося тільки Воллесу. З ним Уоллес пішов в листопаді у похід на Північ Англії (через Нортумберленд і Кемберленд), безжально руйнуючи англійські області.

    Фолкеркська битва, втеча та смерть[ред.ред. код]

    Уоллес на судовому слідстві в Вестмінстері. Картина Деніеля Макліза, XIX ст.

    В 1298 у Едуард I знову вторгся до Шотландії. Король привів 12000 воїнів (у тому числі понад 1000 важкоозброєної кінноти). Уоллес вирішив використати проти нього «тактику випаленої землі», і Едуард вже подумував про те, щоб вивести голодуючу армію з Шотландії, коли дізнався, що Уоллес зі своїми силами знаходиться біля Фолкерку. 22 липня 1298 відбулася Фолкеркська битва. Щоб компенсувати слабкість своєї кінноти, Уоллес вдався до оборонної тактики, побудувавши піхоту в кільцеві шілтрон и, які обгородив частоколом, поставивши в проміжках лучників. Однак відхід лицарської кінноти, яку відвели лорди, що не бажали битися за незнатного Уоллеса, зробив становище піхоти критичним. Тим не менш, шотландські шілтрони чинили відчайдушний опір і нанесли противнику значних втрат; однак після того, як стріли валлійських лучників пробили ряди шотландців, в які увірвалися вершники, результат битви став очевидним.

    Уоллес, авторитет якого сильно впав, у вересні склав зобов'язання Хранителя Шотландії на користь Роберта Брюса і Джона Комина, племінника короля Іоанна Балліоля. Після цього він, мабуть попрямував до Франції для переговорів щодо укладення франко-шотландського союзу. Французький король щойно уклав угоду про шлюб його дочки Ізабелли з сином Едуарда Довгоногого (майбутнім королем Едуардом II), тому не хотів, щоб Англія стала його ворогом. Тим не менш, зберігся лист від короля до його послів в Римі від 7 листопада 1300, в якому він вимагає, щоб ті підтримали Воллеса. У Шотландії в цей час тривала партизанська війна, і Уоллес в 1304 році повернувся на батьківщину і взяв участь в декількох боях. Однак 5 серпня 1305 а він був схоплений в околицях Глазго англійськими солдатами, яких привів знайомий англійцям шотландський лицар Джон де Ментейс. (Ментейс, в свою чергу, отримав інформацію про перебування Уоллеса від свого слуги Джека Шорта, який за словами англійського літописця мав з Уоллесом особисті рахунки: Уоллес убив його брата). Уоллес був доставлений в Лондон, і в Вестмінстері король Едуард особисто судив його за зраду. На суді Уоллес визнав усі свої ворожі діяння проти Англії, але відкинув звинувачення в зраді, заявивши: «я не можу бути зрадником Едуарда, бо я ніколи не був його підданим». 23 серпня він був страчений через повішення, патрання і четвертування в Лондон і. Йому відрубали голову, а тіло розсікли на три частини, голову вивісили на Великому Лондонському мосту, а частини тіла виставили на показ в найбільших містах Шотландії - Ньюкаслі, Бервіку, Стерлінгу і Перті.

    Вільям Воллес у культурній спадщині та мас-медіа[ред.ред. код]

    Мел Ґібсон у ролі Вільяма Воллеса в «Хороброму серці»

    Особа Вільяма Воллеса та його діяльність дуже рано ввійшли у класичну літературу. Відомою є епічна поема XV століття (бл. 1470 року) «Діяння сера Вільяма Воллеса, лицаря Елдерслі», яка втім ґрунтуючись на легендах і переказах, події 170-літньої давнини описує з деякими невідповідностями.

    Образ Воллеса дав натхнення численним митцям і письменникам. З найвідомішого — на початку XIX століття Вальтер Скотт присвятив Вільяму Воллесу свій твір «Подвиги й смерть Вільяма Воллеса, героя Шотландії» (Exploits and Death of William Wallace, the «Hero of Scotland»).

    У 1995 році знято голлівудську стрічку «Хоробре серце» за сценарієм Рендолла Воллеса (Randall Wallace), написаного на основі діянь і подій довкола Вільяма Воллеса. Фільм зажив широкої слави серед глядачів і отримав гідну оцінку серед кінокритиків — був відзначений п'ятьма нагородами Кіноакадемії. Головну роль — роль Вільяма Воллеса у стрічці втілив Мел Гібсон.

    У російської виконавиці Тем Ґрінхіл (Наталія Новикова) є пісня «Braveheart», що в перекладі означає «Хоробре серце», також присвячена серові Вільяму Воллесу і фільму про нього.

    У пісні «Rebell» («Повстанець») німецької рок-групи Landser є такі рядки: «Я був повстанцем у шотландській визвольній війні. З Вільямом Уолессом від перемоги до перемоги. Навіть на дибі я не втратив мужності. Я був повстанцем, за свободу текла моя кров.».

    Цікаві факти[ред.ред. код]

    • Так званий «Меч Уоллеса» нині зберігається в Британському історичному музеї. Він був викуваний приблизно через 300 років після смерті реального історичного Уоллеса і являє собою дворучний клеймор XVII сторіччя, подібний до тих, що використовувалися горцями ще в [[бій при Каллодене | битві при Куллодене] ] 1746 а. Наприкінці XIII - початку XIV століття а подібні дворучні мечі шотландцям ще були відомі [1] , як і лохаберські сокири, які також помітні в фільмі «Хоробре серце». Під час зйомок свого фільму, через руки Мела Гібсона пройшли 12 копій цього меча: всі копії були виконані в точній відповідності до оригіналу, тобто мали відповідні розміри і зовнішній вигляд, але були значно легші.
    • Уоллес з'являвся в шоу «Смертоносний воїн», де бився з Шака Зулу. В якості зброї Уоллеса були представлені клеймор, Дірк, тарч, бойовий молот і ціп з ядром.

    Див. Також[ред.ред. код]

    Бібліографія[ред.ред. код]

    • Brown C. William Wallace. The True Story of Braveheart. Stroud: Tempus Publishing Ltd, 2005. ISBN 0-7524-3432-2.
    • Clater-Roszak C. «Sir William Wallace ignited a flame.» Military History 14 (1997): 12-15.
    • Harris N. Heritage of Scotland: A Cultural History of Scotland & Its People., L.: Hamlyn, 2000. ISBN 0-600-59834-9.
    • Loudoun D. Scotland's Brave., Sydney: Paragon Books, 2007.
    • MacLean F. Scotland: A Concise History., L.: Thames & Hudson, 1997. ISBN 0-500-27706-0.
    • Morton G. William Wallace, L.: Sutton, 2004. ISBN 0-7509-3523-5.
    • Reese P. William Wallace: A Biography., Edinburgh: Canongate, 1998. ISBN 0-86241-607-8.
    • Scott Sir Walter Exploits and death of William Wallace, the 'Hero of Scotland'
    • Stead M. J. і Young А. In the Footsteps of William Wallace., L.: Sutton, 2002.
    • Wallace M. William Wallace: Champion of Scotland., Musselborough: Goblinshead, 1999. ISBN 1-899874-19-4.

    Посилання[ред.ред. код]

    (англ.)

    (англ.)


    Увага. Ключ сортування «Воллес Вільям» перекриває попередній ключ сортування «Уоллес, Вільям».