Клара Ассізька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Клара Ассізька
Chiara Offreduccio
Asissi basilica-st Clara fresc.jpg
Свята Клара Ассізька
Свята
Народилася 16 червня 1194, Ассиж (Ассізі)
Померла 11 серпня 1253, Ассиж (Ассізі)
Шанується Римо-Католицька Церква, Лютеранська церква, Англіканська церква
Канонізована 26 жовтня 1255 папою Олександром IV
Головна святиня Базиліка Святої Клари в Ассижу (Ассізі)
День пам'яті 11 серпня (28 вересня - кларисинки)
Покровитель Ассижу (Ассізі), Флоренції, кларисок, капуцинок, прачок, вишивальниць, хворих на очні захврювання, радіо, телефонів телебачення, художників
Атрибути дароносиця, розп'яття, лілія, лампа, габіт
Клара Ассізьска. Зображення роботи Сімоне Мартіні в капелі базиліки Св. Франциска в Ассізі (14 ст.)

Свята Клара Ассізька, (Клара з Асижу, Кьяра Оффредуччо, 16 липня 1194 — 11 серпня 1253) — італійська свята, одна з перших послідовників Франциска Ассізького і засновниця ордену кларисинок.

Біографія[ред.ред. код]

Сім'я, дитинство і юність[ред.ред. код]

Клара народилася старшою дочкою в сім'ї дворянина Фавароне ді Оффредуччо і його дружини Ортолани. Сім'я Клари була однією з найбагатших і могутніх дворянський сімей в Ассізі. Лінія предків Клари простежується аж до Карла Великого[1]. Донна Ортолана, мати Клари, була дуже благочестивою жінкою, шо брала участь в паломництвах до Риму Сантьяґо-де-Компостела та Святої землі. Значно пізніше вона вступила в монастир, заснований її дочкою. Про дитячі роки Клари відомо небагато, однак є свідчення, що з причини небезпечної політичної ситуації в Ассізі частину дитинства вона провела у вигнанні, втікши разом із матір'ю та молодшими сестрами Катериною і Беатріче в сусідню Перуджу[2]. Батьки Клари висловили бажання видати її заміж незабаром після її дванадцятого дня народження, проте аж до свого вісімнадцятиріччя їй вдавалося переконати їх почекати з планами заміжжя.

Зустріч із Франциском[ред.ред. код]

Враховуючи невеликі розміри Ассізі, Клара імовірно знала історію навернення Франциска і ту драматичну зміну, яка перетворила його з багатого і розпусного веселуна в смиренного юнака, що доглядав за прокаженими і сам одягався в жебрацький одяг. Крім того, обидва перші послідовники Франциска, Руфіно і священик Сильвестр, були її двоюрідними братами[3]. Спостереження цієї зміни справили глибоке враження на юну дівчину. У період Великого посту 1212 року Франциск виголосив ряд проповідей в соборі Сан-Руфіно в Ассізі, на яких була присутня Клара. Вона була глибоко зворушена його словами і остаточно прийняла рішення піти за Христом за прикладом Франциска. За допомогою своєї тітки Клара організувала таємну зустріч із Франциском. Щоб уникнути будь-якого натяку на непристойність, Клара з'явилася на зустріч у супроводі близької родички. Франциска Ассізького ж, який зазвичай взагалі уникав всілякого контакту з жінками, в тому числі зорового, супроводжував брат Філіп Високий. У ході зустрічі Клара розповіла Франциску про своє бажання присвятити життя Христу. Франциск порадив їй відкинути шляху світу з його метушнею і зберігати своє тіло як храм для одного лише Бога. Усвідомивши, що її бажання слідувати за Христом несумісне з проживанням під батьківським дахом і загрожує заміжжям, Клара вирішила втекти з дому.

Втеча[ред.ред. код]

У день Вербної неділі 18 березня 1212 Клара разом зі своєю родиною пішла на ранкову месу в собор Сан-Руфіно, де колись вона (як і сам Франциск) була хрещена. Хвилювання перед майбутньою втечею, планованою на вечір цього ж дня, і передчуття розставання з рідним домом настільки ослабили її, що вона не змогла піднятися з церковної лавки, коли підійшов час роздачі пальмових гілок. Тоді Гвідо єпископ Ассізі, до якого Франциск звернувся за порадою щодо Клари — так як вона готувалася стати першою жінкою серед послідовників Франциска, що створювало для до того часу виключно чоловічого братства деякі труднощі — зійшов до неї сам і вручив їй освячену пальмову гілку прямо в руки[4]. Він же порадив Франциску після втечі тимчасово помістити Клару в монастир сестер- бенедиктинок, як пізніше і було зроблено. При настанні ночі, коли всі в будинку заснули, Клара вийшла через porta di mortuccio (спеціальні двері для виносу з дому померлих), що була у всіх старовинних будинках Умбрії[5]. Таким чином вона символічно показала, що вмерла для свого колишнього життя в цьому будинку. Зовні Клару чекала її кузина, що служила їй помічницею під час втечі. Разом із нею вони вибралися за міську стіну, щоб пробратися до Франциска в каплицю Порціункула, яка перебувала за межами міської межі Ассізі. Точних відомостей про те, яким чином це сталося, немає — хоча слід розуміти, що цей крок був тяжкий, оскільки середньовічні міста Італії були оточені фортечною стіною, ворота якої замикалися із заходом сонця, а ключі передавалися на зберігання меру.

Постриг[ред.ред. код]

Мініатюра, що зображує прийняття святої Клари в братство святого Франциска (15 століття).

Коли Клара прибула в Порціункулу, її зустріли брати зі смолоскипами, які провели її всередину каплиці. Там вона змінила своє плаття на грубий францисканський одяг. Потім при вівтарі Франциск обрізав її довге волосся і виголив їй тонзуру[6].Йому ж Клара принесла йому свої обіти. Згідно з церковним правом, виконувати подібні дії міг тільки єпископ, Франциск же не був навіть священиком. Тому єпископ Гвідо заздалегідь наділив Франциска даними повноваженнями. Після закінчення церемонії Клара в супроводі брата Піліпа відправилася в бенедиктинський жіночий монастир Сан-Паоло, що знаходиться на відстані двох миль. Там вона представилася бідною жінкою, яка не має ніякого приданого в дарунок монастирю, і була прийнята сестрами.

Реакція сім'ї[ред.ред. код]

Виявивши на наступний ранок зникнення Клари і дізнавшись про подію, рідні Клари прийшли в лють і печаль через скоєне. З твердими намірами повернути її додому, дядько Клари Мональдо, супроводжуваний декількома озброєними людьми з дому Фавароне, відправився в монастир Сан-Паоло, готовий застосувати силу, щоб повернути Клару назад. Їх поява справила в монастирі переполох. Спочатку вони спробували умовити Клару повернутися, застосовуючи як погрози, так і втішні обіцянки, переконуючи її відмовитися від справи, не належного її стану і який не мав прецедентів в її сім'ї. Але, вхопившись за покривало вівтаря, Клара оголила свою поголену голову, наполягаючи на тому, що ніщо не зможе відірвати її від служіння Христу[7] Піддавшись жагучому протесту Клари, озброєні чоловіки покинули стіни монастиря, вирішивши не застосовувати грубу силу. Тим не менш, ігуменя монастиря була стурбована тим, що батько Клари може прийти сам, щоб насильно забрати свою дочку. Відчуваючи, що Клара являє собою загрозу монастирю та безпеці інших черниць, настоятелька послала звістку Францискові, який забрав Клару в інший бенедиктинський монастир, Сан-Анжело в Пансо, або (як припускають сучасні дослідники) в якесь село бегінів[8] Але обом було ясно, що Клара потребує стабільного притулку, де вона могла б вільно прямувати обраним їй францисканським шляхом.

Подальше монаше життя[ред.ред. код]

Потім на короткий час її перевели в будинок жінок-каянниць Сан-Анджело Панза у Монте Субазіо.[9] Проте незабаром Клара і її сестра Агнеса переїхали до церкви Сан Даміано у Ассізі, яку Франциск власноруч відновив. Інші жінки потім приєдналися до них, і Сан-Даміано став відомий своїм строгим способом життя. Ця громада певний час була відома як «Бідні жінки»

Сан-Даміано став координаційним центром для нового релігійного ордену, який був відомий як «Орден Сан Даміано». Сан-Даміано довгий час вважався першим орденом такого порядку, проте, останні дослідження наводять на думку, що Сан-Даміано фактично приєднався до існуючої мережі релігійних орденів жінок, організованою Уголіно ді Конті ді Сеньї (який пізніше став папою Григорієм IX). Сан-Даміано став важливим будинком у цій релігійній спілці, в той час як Клара була їх непроголошеним лідером. 1263, року, через 10 років після смерті Клари, орден став відомий як орден Святої Клари.

Свята Клара чудом рятує дитину від вовка,Джованні ді Паоло, 1455

На відміну від францисканських монахів, які подорожували країнами, щоби проповідувати, кларисинки жили осідло, оскільки в той час для жінок мандрівне життя було неприпустимим. Їхнє життя складалося з ручної праці[10] і молитви.

Певний період часу орден був керований Франциском особисто.[11] Потім, у 1216 році, Клара прийняла посаду абатиси Сан-Даміано. Як абатиса, Клара отримала більше повноважень для утримання порядку, ніж коли вона була пріораткою.[12] Клара захищала орден від спроб прелатів нав'язати їм статут, який нагадував більше Правило Св. Бенедикта, ніж строгі обітниці Франциска. Клара настільки прагнула наслідувати чесноти і спосіб життя Францимеп, що вона була названа alter Franciscus, другим Франциском.[13]. Вона також зіграла значну роль у допомозі Францискові, якого вона вважала духовним батьком, і доглядала за ним під час його тяжкої хвороби, аж до смерті у 1226 році.

Після смерті Франциска, Клара продовжує сприяти зростанню її ордену, писати листи абатисам з інших частин Європи і зривати всі спроби кожного наступного папи надати статут, що відрізнявся від суворої убогості, яку вона початково прийняла. Вона робила це, незважаючи на її слабке здоровя, яке і привело до її смерті. Францисканське богослов'я радісної убогості у наслідуванні Христа проявляється в уставі Клари, який вона написала для своєї громади, і в її чотирьох листах до Агнеси Богемської.

Історія смерті і заступництва над телебаченням[ред.ред. код]

17 лютого 1958 року папа Пій XII оголосив її покровителькою телебачення[14], на тій підставі, що, коли незадовго до своєї смерті в 1253 році вона була прикута до свого ліжка і не могла брати участь у месах, її відвідували видіння: вона ясно бачила месу на стіні своєї кімнати, наче там був телевізор. Клара Ассізька також номінувалася на звання святої — покровительки Інтернету, але поступилася Ісидора Севільському.

Іконографія[ред.ред. код]

Клара з лілією в руці на фресці Джотто (14 століття).

В іконографії Клара Ассізька традиційно зображується у вигляді черниці, одягненої в темне чернече вбрання і тримає в руках дароносицю або чашу. Рідше зустрічаються зображення з розп'яттям, книгою і лілією — символом невинності і простоти. Також Клара зображується в колі інших францисканських святих.[15]

Джерела[ред.ред. код]

  • Gerard Thomas Straub The Sun and Moon over Assisi. — Cincinnati, Ohio: St. Anthony Messenger Press, 2001. — ISBN 0-86716-393-3
  • Ingrid J. Peterson & Ramona Miller Praying with Clare of Assisi. — Winona, Minn.: St. Mary's Press, 1994. — ISBN 0-88489-333-2
  • Omer Englebert Saint Francis of Assisi - a Biography. — Chicago: Franciscan Herald Press, 1966. — ISBN 0-89283-071-9
  • Otto Wimmer Kennzeichen und Attribute der Heiligen. — Innsbruck: Verlagsanstalt Tyrolia, 2000. — ISBN 3-7022-2354-1
  • Regis J. Armstrong, O.F.M. Cap. Clare of Assisi: Early Documents. — Mahwah, N.J.: Paulist Press International, 1988. — ISBN 0-8091-3012-2

Примітки[ред.ред. код]

  1. Gerard Thomas Straub, p. 352
  2. Ingrid J. Peterson & Ramona Miller, p. 15
  3. Gerard Thomas Straub, p. 353
  4. Omer Englebert, p. 162
  5. Gerard Thomas Straub, p. 360
  6. Gerard Thomas Straub, p. 361
  7. Regis J. Armstrong, O.F.M. Cap., p. 197
  8. Gerard Thomas Straub, p. 363
  9. Bartoli p. 80
  10. Bartoli p. 92ff
  11. Bartoli 95
  12. Bartoli p. 96
  13. Bartoli p. 171ff
  14. Television Timeline (англ.)
  15. Otto Wimmer, S. 188