Князівство Салернське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Лангобардське Князівство Салернське було державою, яка знаходилась на півдні Італії з центром у портовому місті Салерно та утворилась внаслідок відокремлення від Беневентського князівства після десятирічноі громадянської війни в 851. Майже впродовж всього свого існування князівство було незалежною державою, проте з часом стало васалом Візантійської імперії.

Утворення князівства[ред.ред. код]

Салерно взимку

У 841 князь Беневентський Сікард помер. Його воєначальник Радельхіз проголосив себе князем, усунувши від престолу брата покійного і його спадкоємця Сіконульфа, якого ув'язнив у Таранто. Мешканці Амальфі звільнили Сіконульфа з тюрми та проголосили його князем у Салерно. Розпочалася громадянська війна. У 847 імператор Священної Римської імперії Лотар I доручив герцогу Сполетському Гі I і неаполітанському дуці Сергію I вести перемовини про поділ великого лангобардського князівства. У 849 король Італії Людовик II Radelgisi et Siginulfi principum Divisio Ducatus Beneventani поділив князівство на два зі столицями у Беневенто і Салерно.

До князівства належали міста Таранто, Кассано, Козенца, Пестум, Конца, Сарно, Нола, Капуя, Теано і Сора. Князівство мало значну силу на морі, оскільки володіло багатьма морськими портами.

У ранні роки існування ситановище у князівстві не було стабільним. Після смерті Сіконульфа у 851 престол спадкував його неповнолітній син Сіко, якого у 853 змістив його регент Петро. Стабільність у князівстві була відновлена після приходу до влади представника місцевого роду Дауферидів Гвайфера , який усунув від влади спадкоємця Петра Адемара.

Дауфериди[ред.ред. код]

Під час правління Гвайфера утворилось незалежне князівство Капуанське. Салерно формально залишалось васалом імператора Священної Римської імперії, проте насправді було незалежним. Князь нерідко вступав у союз навіть з сарацинами. У 880 Гфайфер був зміщений його сином Гваймаром I, поклавши початок кільком наступним примусовим постриженням у ченці правлячих князів. Його правління було деспотичним і непопулярним. Він розірвав союз із сарацинами та зблизився з імператором Карлом Лисим. У 887 порвав із ним та присягнув на вірність Візантійському імператору та отримав титул патриція. У 900 або 901 його син Гваймар II насильно помістив його до родового монастиря в Сан Массімо.

Гваймар II підніс Салерно до найвищого рівня його величі. Він підтримав реформи католицької церкви у своєму князівстві, взяв участь у відомій битві пад Гарільяно з сарацинами в 915.

Іноземне правління[ред.ред. код]

З 978 до 983 князівством правили чужинці: представники Капуанського князівського дому або герцоги Амальфійські.

Зеніт і падіння[ред.ред. код]

Карта Італії, на якій показано князівство Салернське у 1000 р.

Правителі[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Chalandon, Ferdinand. Histoire de la domination normande en Italie et en Sicilie. Paris, 1907.
  • Dizionario Biografico degli Italiani. Rome, 1960Present.
  • Oman, Charles. The Dark Ages 476-918. Rivingtons: London, 1914.
  • Gwatkin, H.M., Whitney, J.P. (ed) et al. The Cambridge Medieval History: Volume III. Cambridge University Press, 1926.
  • Norwich, John Julius. The Normans in the South 1016-1130. Longmans: London, 1967.