Західна Римська імперія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
IMPERIVM·ROMANVM·PARS·OCCIDENTALIS
Західна Римська імперія
Частина Римської імперії
Римська імперія Vexilloid of the Roman Empire.svg
395(337) – 476

Labarum of Західна Римська імперія

Labarum

Девіз
Senatus Populusque Romanus
Розташування Західна Римська імперія
Західна Римська імперія в 395
Столиця Рим
(395–402) Равена
(402–476)
Мови Латина
Релігії Римська релігія і пізніше Християнство
Форма правління автократія,
Тетрархія
(293–313)
Імператор
 - 395–423 Гонорій
 - 475–476 Ромул Август
Консул
 - 395 Флавій Аніций Олібрій, Флавій Аніций Пробіній
 - 476 Василіск, Флавій Арматій
Законодавчий орган Римський сенат
Історичний період Пізня античність
 - Частини Діоктлеана, Костянтина і Феодосія 395(337)
 - Переворот Одоакра 476
Площа
 - 395[1] 2 000 000 км2
Валюта фоліс для бронзи, Силіква для срібла, Солідус для золота.
Попередник
Наступник
Vexilloid of the Roman Empire.svg Римська імперія
СаксиОкупували землі у 5 столітті Coat of arms of Saxony.svg
ФранкиОкупували землі у 4 столітті Armoiries république française.svg
Візантійська імперіяОкупували землі у 5 столітті Flag of PalaeologusEmperor.svg

Західна Римська імперія — одна з двох частин, на які розпалася Римська імперія в 3-4 століттях, територіально включала в себе землі заходу Європи та Північної Африки, проіснувала до 476 року, впавши під натиском германських племен.

Столицями Західної Римської імперії були в період з 286 по 402 роки Медіолан (сучасний Мілан), а з 402 року Равенна.

Впродовж 4-го століття відбулося кілька поділів та об'єднань Римської імперії. Останній поділ відбувся в 395 році, після смерті Феодосія Великого. Останнім роком існування Західної Римської імперії вважається 476 рік, в якому германський вождь Одоакр змусив відректися від престолу імператора Ромула Августа. Падіння Західної Римської імперії вважається водночас початком нової ери в історії Європи — Середньовіччя.

Передумови розпаду Римської імперії[ред.ред. код]

Вже в 1-му столітті Римська імперія виросла до таких розмірів, що управління віддаленими провінціями з Риму стало практично неможливим. Новини про події (бунти, природні катаклізми, епідемії) доставлялися до Риму кораблями або наземною поштовою службою із великим запізненням. Стільки ж часу потребувало доведення до відома місцевої адміністрації указів із Риму. Тому губернатори провінцій де факто управляли ними самостійно, хоча де юре від імені Риму.

В 2-му столітті на Апенінському півострові, в Італії, почався економічний застій, який супроводжувався відтоком виробництва і грошей у провінції.

В 3-му столітті Римська імперія пройшла через 50-річний період безладу та громадянської війни, який отримав назву кризи третього стотліття. Криза розпочалася із вбивства імператора Александра Севера. Посилися проблеми як на сході, так і на заході. Бунт у західних провінціях призвів до утворення Галльської імперії зі столицею в Аугусті Треверор (сучасний Трір). Під контроль Галльської імерії попали германські та галльські провінції Риму, Іспанія і Британія. На сході приблизно водночас виникла Пальмірська імперія під проводом цариці Зенобії. Імператор Авреліан зумів захопити Пальміру в 272 році, а роком пізніше підкорити собі Галльську імперію. Проте після смерті Авреліана в 275 році безлад продовжувався і до 286 року принаймні 10 імператорів або претендентів на титул були вбиті. Чимало з них загинули від рук власних легіонерів.

Тетрархія[ред.ред. код]

Імператор Діоклетіан провів адміністративну реформу, розділивши велику імперію на чотири частини. Ними правили два авґусти — сам Діоклетіан та Максиміан, та два цезарі. Така адміністративна система отримала назву тетрархії. Заходом імперії управляли Максиміан та цезар Констанцій I Хлор. Столичним містом Максиміана був Мілан (Медіолан), а Констанція — Трір. 1-го травня 305 року два авґусти водночас добровільно відійшли від справ і їх замінили відповідні цезарі.

В 306 році Констанцій Хлор несподівано помер. Дислоковані в Британії легіони негайно ж оголосили авґустом заходу його сина Констянтина. Таке рішення створило кризову ситуацію, оскільки претендентів на правління західною частиною імперії не бракувало. В 308 році після зустрічі в Карнунті тетрархія була відновлена — другим західним тетрархом став Ліциній. До 314 року вони зуміли виграти низку битв на сході та заході, знову об'єднавши всю Римську імперію, і розпочали боротьбу між собою за повний контроль над нею. Кульмінацією цієї боротьби стала битва при Христополі. Одержавши в ній перемогу, Констянтин полонив і вбив Ліцинія.

Попри те, що період тетрархії завершився, ідея поділу імперії на дві частини закріпилася. Відтоді Римську імперію могли об'єднати тільки дуже сильні імператори, зі смертю яких держава знову розпадалася на дві.

Другий поділ[ред.ред. код]

Зі смертю Констянтина Великого в 337 році в імперії знову розпочалася війна — між трьома синами покійного правителя. Як наслідок імперія була поділена на три частини. В 340 році були об'єднані західні частини, а в 353 році знову відбулося повне об'єднання — правителем імперії став Констанцій II, який зосередив свою увагу на східній частині. Констанція II часто вважають першим імператором Візантійської імперії.

В 361 році Констанцій II захворів і помер. Новим імператором став Юліан, онук Констанція Хлора. Юліан загинув на війні з персами в 363 році, а наступний імператор Йовіан правив тільки до 364 року.

Останній поділ[ред.ред. код]

Після смерті Йовіана імператором став Валентиніан I. Він негайно знову розділив імперію, віддавши західну частину своєму братові Валенту. Але жодна з частин не зуміла добитися стабільності, оскільки сутички із зовнішніми ворогами ставали дедалі небезпечнішими. В 376 році візиготи, втікаючи від гунів, отримали дозвіл перейти через Дунай і оселитися на Балканах у межах Східної імперії. Утиски римлян змусили їх повстати. В 378 році у битві при Адріанополі вони завдали силам Східної імперії важкої поразки. В цій битві загинув Валент. Після міграції Балканами візиготи зупинилися в Епірі на території сучасної Македонії, ставши постійною загрозою як Сходу так і Заходу. Після 400 року вони рушили далі в Італію.

В 394—395 Римська імперія була востаннє об'єднана під єдиним правлінням імператора Феодосія I. Феодосій змушений був втрутитися в справи заходу після вбивства тодішнього правителя заходу Валентиніана II поководцем-франком Арбоґастом. Після смерті Феодосія імперія знову була поділена на дві частини між його синами Гонорієм та Аркадієм. Зважаючи на малий вік правителів, опіка над ними була доручена напівварвару Флавію Стиліхону.

Стиліхон зумів захистити Італію від вторгнення готів, але став жертвою інтриг в столичному місті Равенні й був страчений за зраду в 408 році. В цей час на терени Західної Римської імперії вторглися вандали, алани та свеви. Тоді як східна частина імперії повільно відбудовувалася, захід став розвалюватися остаточно.

Економічні фактори[ред.ред. код]

Впродовж останнього століття свого існування Західна Римська імперія переживала економічний спад. Вона була менш урбанізованою і мала меншу густоту населення, ніж Східна частина, водночас займаючи більшу площу й маючи більшу довжину кордонів, що потребували захисту. Візантійська імперія могла утримувати великі військові сили і платити найманцям у разі потреби, а на заході такої можливості не було. Для власних сил не вистачало людей, а тому Західна Римська імперія більше покладалася на війська із варварів під керівництвом римських полководців. Оплачувати послуги найманого війська було важко. Часто із вождями варварських найманців розплачувалися землею, що призводило до зменшення збору податків, а отже нових труднощів з оплатою військ.

Ослаблення центрального уряду викликало втрату контролю над кордонами і провінціями. Хоча імператори намагалися контролювати Середземне море, але після завоювання Північної Африки вандалами вони опинилися в ситуації, коли потрібно було утримувати надто великі території надто малими силами.

В деяких областях поселення варварів на римських землях не призвело до великих змін, а в інших, особливо в окремих частинах Північної Африки, римських землевласників проганяли, а їхні землі конфіскували.

Падіння Риму та розпад Західної Римської імперії[ред.ред. код]

Після смерті Стиліхона в 408 році Західною імперією правив аж до 423 року Гонорій. Однак впродовж його правління не бракувало спроб узурпації влади та вторгнень загарбників. В 410 році Рим був захоплений військами короля візиготів Аларіха. При спадкоємцях Аларіха у 412—418 роках готи розселилися в Галлії, ставши союзниками римлян в боротьбі проти вандалів, аланів та свевів, а також проти узурпатора Йовіна. Інший узурпатор, Констянтин, позбавив захисту римську Британію, висадивши свої війська в Галлії в 407 році, й, таким чином, відкривши шлях до англо-саксонського вторгнення, що розпочалося приблизно в 440 році.

Після смерті Гонорія в 423 році наступив період безладу, який продовжувався доти, доки Східна Римська імперія не встановила силою правління в Равенні Валентиніана III. Регентом при малолітньому імператорі була його мама Ґалла Пласидія. Аецій, який став magister militum всупереч її бажанню, зумів стабілізувати військове положення імперії, вступивши для цього в союз і гунами. З їх допомогою він переміг та підкорив бургундів, які окупували південну Галлію в 407 році. В 433 році він поселив бургундів у Савої. Але зі зменшенням могутності імперії бургундські володіння розширилися в долину Рони.

Тим часом візиготи витіснили вандалів в Африку, де вони близько 439 року захопили Карфаген, встановивши незалежну державу з могутнім флотом, що став постійною загрозою морській торгівлі римлян.

В 444 році гуни, найняті для захисту імперії Аецієм, об'єдналися під керівництвом амбітного Аттіли. Аттіла одружився із сестрою імператора Гонорією, вимагаючи половину імперії в якості посагу. Коли йому відмовили, він вторгся в Галлію і був зупинений тільки в битві на Каталаунських полях (451) спільними римсько-германськими військами під проводом Аеція. Настуного року Аттіла вторгся в Італію і пішов на Рим, але епідемія у війську, благання папи Римського й звістка про похід візантійського імператора Маркіяна, змусили його зупинити наступ. Ще через рік Аттіла несподівано помер.

В 454 році Валентиніан убив Аеція, але через рік сам загинув від рук прихильників загиблого полководця. Скориставшись новим періодом боротьби за владу, вандали переправилися через море до Риму й розграбували його в 455 році.

Впродовж наступних 20 років Східна імперія кілька разів робила спроби встановити свого імператора на заході, але їй доводилося опиратися на варварських полководців. У 475 колишній писар Аттіли Орест вигнав з Равенни імператора Юлія Непота і проголосив імператором свого сина Ромула Августа. Ромул Август відмовився надати автономію Одоакру і герулам, що призвело до вторгнення. Одоакр убив Ореста, скинув Ромула Августа й проголосив себе правителем Італії. Хоча імперське правління ще певний час зберігалося в окремих закутках, проте Рим був у руках варварів, а його контроль над заходом практично закінчився.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Taagepera Rein Size and Duration of Empires: Growth-Decline Curves, 600 B.C. to 600 A.D // Social Science History. — 3 (1979) (3/4) С. 24. DOI:10.2307/1170959.


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.