Латинський обряд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Латинський (римський) обря́д (правильніше -латинські обряди) — сукупність літургійних звичаїв, що склалися в Римо-католицькій церкві, для яких характерне вживання латини, як літургійної мови.

Різновиди[ред.ред. код]

Найпоширенішим з них є Римський обряд; інші обряди і ізводи мають поширення лише в обмежених географічних регіонах (мосарабської — в деяких містах Іспанії, перш за все в Толедо, амвросіанський — в Мілані тощо) або в чернечих орденах (орденські обряди бенедиктинців, кармелітів, премонстрантів, сервітов та цистерціанців).

Тридентський обряд[ред.ред. код]

Тридентський собор передбачив, серед іншого, значну уніфікацію богослужбової практики. Папою св. Пієм V для всієї Церкви були опубліковані виправлені видання богослужбових книг (насамперед, місалу і бревіарію) в тій редакції, яка вживалася на той час в самому Римі.

Реформи Другого Ватиканського собору[ред.ред. код]

Розпочатий в 1962 році Другий Ватиканський собор постановив, серед іншого, «переглянути» місал та інші богослужбові книги. Після Собору була скликана комісія, яка створила нові богослужбові книги, які й були введені Папою Павлом VI після 1970 року.

Реформи собору не всюди були сприйняти вірними, деякі з католиків заснували рух традиціоналістів, що віддають перевагу старому обряду. На їх думку новий Римський обряд є не еволюційним розвитком колишнього обряду, а новим по суті обрядом, що істотно відрізняється від усіх традиційних обрядів Заходу.

Таким чином, в наш час[Коли?] можна говорити про дві форми римського обряду:

  • Дореформенна або «екстраординарна» форма, часто іменована також «Тридентським» або «традиційним» обрядом, і
  • Нова, «ординарна» форма, часто іменована Novus Ordo.

Назви «ординарна» і «екстраординарна» пов'язані з motu proprio папи Бенедикта XVI Summorum Pontificum, виданим 7 липня 2007 року, згідно з яким Тридентський обряд (в редакції 1962 року) є «екстраординарним» способом здійснення літургії в латинському обряді (у той час як «ординарним» залишається Novus Ordo), для здійснення якого не потрібен дозвіл єпископа. ЗгідноSummorum pontificum, священик може здійснювати месу за «старим» обрядом в приватному порядку, у тому числі і з присутністю вірних. При наявності групи вірних, які бажають регулярного здійснення таких мес в храмі, парафіяльні настоятелі повинні по можливості це забезпечити.[1][2].

У більшості храмів католицької церкви, що використовують римський обряд, богослужіння в наш час[Коли?] відбуваються за новим обрядом.

Латинський обряд у православній церкві[ред.ред. код]

Православ'я визнає латинський обряд в тому вигляді, в якому він сформувався до поділу православної і католицької церков. Відомо, що святі Кирило і Мефодій переклали на церковнослов'янську мову не тільки грецьку, але і латинську службу і служили за обома обрядами.

Неодноразово робилися спроби ввести латинський обряд в літургійну практику помісних православних церков — для полегшення місіонерської діяльності на Заході, а також для задоволення запитів тих православних, яким подобається західний обряд. Проте, православний латинський обряд зберіг деякі відмінності: так, у всіх православних приходах латинського обряду Credo читається без філіокве, а в деяких Гостії печуться з квасного тіста[3]

Історія[ред.ред. код]

Перший православний прихід римського обряду був відкритий в Парижі зусиллями Луї-Шарля Вінарта і згодом о. Лукіана (Люсьєна) Шамбо. Перша православна меса за римським обрядом відбулася в 1937 році на Стрітення Господнє у Вознесенському храмі Парижа. Громада цього храму перебувала в спілкуванні з Московським патріархатом.[3]

Були проекти створення православних парафій римського обряду і у Російській православної церкви закордоном, в яких особливу роль грала підтримка архієпископа Іоанна Шанхайського.

Сучасне становище[ред.ред. код]

У США є близько 12 православних парафій латинського обряду, які перебувають під юрисдикцією Північно-Американської єпархії Антіохійського патріархату.[3] У Росії робилися спроби використовувати латинський обряд під омофором Істинно-Православної церкви.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]