Марі Тюссо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тюссо Марі

Марі́ Тюссо́ (фр. Marie Tussaud; *12 грудня 1761, Страсбур — †18 квітня 1850, Лондон) — скульптор, засновниця відомого музею воскових фігур Мадам Тюссо в Лондоні.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки життя[ред.ред. код]

Марія народилася під ім'ям Марі Ґросгольц (нім. Grosholtz) в родині ельзаського офіцера Йозефа Ґросгольца та швейцарської матері Анни-Марії Вальтер. Її батько загинув у Семирічній війні незадовго до народження Марі, по його смерті матір з дітьми переїхала до Берну та почала працювати економкою у лікаря Філіпа Вільгельма Куртіуса (1741—1794). Куртіус робив анатомічні моделі з воску, пізніше зайнявся виготовленням воскових фігур, портретів. У 1765 р. Куртіус переїхав до Парижу і заснував там свою майстерню. Марі разом з матір'ю переїхали до нього у 1767 р. — матір продовжила працювати економкою, а Марі почала вчитися мистецтву виготовлення воскових скульптур.

В Парижі Куртіус створив декілька воскових фігур, однією з яких була фаворитка Людовика XV Мадам Дюбаррі. Ця модель та інші зажила докторові популярності в Парижі. Шаблон від цієї скульптури зберігся у музеї воскових фігур. На першій виставці у 1770 р. його роботи користувалися надзвичайною популярністю — це дозволило йому відкрити додактові виставки в інших відомих місцях Парижу.

Куртіус навчив Марі мистецтву воскових скульптур, у неї рано проявився талант до відтворення образів відомих людей того часу. Марі створила в той час скульптури таких відомих особистостей, як Вольтер, Жан-Жак Руссо, Бенжамін Франклін. З часом її запросили виконувати моделі членів королівської сім'ї. Стосунки Марі з членами королівської сім'ї були настільки добрими, що її навіть запросили переселитися до Версалю, де вона викладала мистецтво зокрема сестрі короля Людовика XVI.

Французька революція[ред.ред. код]

Воскові фігури Куртіуса відіграли певну роль у Французькій революції. 12 липня 1789 р. за два дні до початку революції, під час заворушень повстанці несли по вулицях воскові фігури Дюка Орлеанського та ненависного міністра фінансів Жака Неккера. Зі зміною влади Марі була арештована як одна з представників минулого режиму та співчуваючих. Під час ув'язнення, в тюрмі вона познайомилася з Жозефіною Богарне, майбутньою дружиною Наполеона Бонапарта. Під час режиму террору її засудили до смерті на гільйотині і не стратили тільки тому, що по смерті Робесп'єра її запросили зробити посмертну маску революціонера та його вбивці. Крім Робесп'єра вона зробила ще декілька масок інших жертв терору — Марії Антуанетти, Марата та багатьох інших.

Врятувавшись від террору Марі повернулася до майстерні Куртіуса, який по смерті у 1794 р. залишив її та колекцію скульптур Марі. У 1802 р. вона одружилася з інженером Франсуа Тюссо, в них народилося два сини Жозеф і Франсуа. Колекція фігур Марі значно збільшилася і користувалася значною популярністю парижців, однак її чоловік почав зловживати алкоголем. Крім того, він почав програвати в карти майже все, що Марі заробляла виставкою воскових фігур.

Життя у Великобританії[ред.ред. код]

У 1802 р. Марі вирішила залишити чоловіка і взявши з собою старшого чотирьохрічного Жозефа і свою колекцію віправилася в турне по Великобританії. З початком правління Наполеона і погіршенням відносин між двома країнами вона не змогла повернутися і продовжила подорожувати по Великобританії і Ірландії. Після падіння Наполеона її молодшій син Жозеф приєднався до неї і у 1835 р. вона обладнала свою першу постійну виставку на відомій Бейкер-стріт, що стало початком її відомого музею. Деякі зі скульптур були зруйновані, але знову відновилися завдяки шаблонам, які Марі зберігала. У 1842 р. вона зробила власну скульптуру, яка ще досі зберігається у Музеї Мадам Тюссо. 15 квітня 1850 р. у віці 88 років Марі Тюссо померла в Лондоні. Її музей став однією з визначних пам'яток Лондону з філіями у Амстердамі, Гонконзі, Лас-Вегасі, Нью-Йорку, Вашингтоні.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Marie Tussaud: Madame Tussaud's memoirs and reminiscences of France, Hrg. F. Hervé, London 1838