Михалко Скаліцкі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михалко Скаліцкі
Ім'я при народженні Скаліцкі Михайло Ярославович
Народився 4 червня 1959(1959-06-04) (64 роки)
Озеро, Володимирецький район, Ровенська область, Українська РСР, СРСР
Країна  Україна
Національність українець
Діяльність письменник
Членство Асоціація українських письменників

Михалко Скаліцкі (Михайло Ярославович Скаліцкі[1]; нар. 4 червня 1959, с. Озеро, Рівненська обл.) — український письменник, перекладач, критик родом з Рівненського Полісся, живе в Миколаєві. Автор критичних статей, літературознавчого есею «Феномен детектива», новел, віршів, повісті «Амінь», які друкувалися в українських літературних журналах («Сучасність», «Кур'єр Кривбасу», «Дзвін», «Критика» тощо). Новели і повість згодом увійшли до збірки «Музічка» (2007).

Організатор літературного процесу, засновник і головний редактор миколаївського літературного журналу «Літера Н» (видавався 2004—2012).

Михалко Скаліцкі відзначений у «Малій українській енциклопедії актуальної літератури» (1998) від Володимира Єшкілєва і Юрія Андруховича.[2]

Член Асоціації українських письменників.

Художній стиль і внесок[ред. | ред. код]

На думку письменника і перекладача Леоніда Кононовича, саме Михалко Скаліцкі (разом з Олександром Вільчинським) ввів в обіг сучасної української літератури і утвердив «коротку містку фразу, органічно пов'язану з цілою ритмічною структурою тексту».[3] Кононович підсумовує це як цивілізаційно-культурний злам: «треба думати, епоха безформної кучерявої прози, притаманної соц-совмистецтву („укирсучлітратурі“)… нарешті проходить, — прозовий твір нині буде мислитись як єдність, котра організованістю дорівнює поетичному тексту».

Соліст козак-рок гурту Гайдамаки, Олександр Ярмола рекомендує твори Михалка Скаліцкого, як такі, що варто прочитати з сучасної української літератури.[4]

Журнал «Літера Н»[ред. | ред. код]

Докладніше: Літера Н (журнал)

Літературний журнал «Літера Н» заснували Михалко Скаліцкі і Євген Проворний, перший випуск вийшов друком 2004 року.

Журнал виходив що два місяці, містив художні, публіцистичні й критичні тексти українською та російською мовами. Засновники позиціонували видання як «журнал поезії».

Журнал був неприбутковий, некомерційний, неґрантовий, недержавний і неполітичний, видавався власним коштом редакторів і на пожертви друзів журналу. Суми пожертв публікувалися.

Ми заснували наш журнал […] з метою створити місце зустрічі поета (строго кажучи, поезії) і читача. Ми вважаємо, що Поезія — це Правда…

— З відкритого листа редакції журналу[5]

Педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

Разом з редактурою Михалко Скаліцкі давав вільні уроки поетичної майстерності авторам-початківцям[6]. Миколаївський поет і політик Тарас Кремінь у співавторстві з Миколою Дроботом навіть називає Михалка «духовним лідером» журналу.[7]

Михалко продовжив давати уроки поетичної майстерності й потому як журнал перестав випускатися.

Серед учнів Михалка Скаліцкого — Олег Дорош[8][9], Сергій Зубець, Артем Бебик[10][9], Іра «Пам'ятай» Павленко[11][12][9], Артем Куцолабський та інші миколаївські літератори.

Критика[ред. | ред. код]

Львівський поет Віктор Неборак хвалить повість «Амінь» як чудову, але звинувачує у надмірній «депресивності».[13]

Миколаївський автор Михалко Скаліцкі написав чудову повість «Амінь» — про бомжа, що нібито є сином маршала Тухачевського. Він вештається від Одеси до Києва, потім його закидає до Харкова. Урешті-решт він помирає. Якщо писав би американець, усе закінчилося б не смертю, а успіхом. Герой виграв би якусь лотерею, став багатим. А наш письменник має закатрупити свого героя. Така специфіка нашої депресивної літератури.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ [1]Центральна бібліотека імені М. Л. Кропивницького
  2. ↑ Плерома - Глосарій - П-С. www.ji.lviv.ua. Архів оригіналу за 16 листопада 2009. Процитовано 2 жовтня 2019.
  3. ↑ Кононович, Леонід (1994). Убити генерала, або окреслений кінець революції // Слово і час. №7 (укр.). с. 82—83.
  4. ↑ Кузнецовська бібліотека. www.kuzneclib.in.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 2 жовтня 2019.
  5. ↑ Между журналом поэзии «Літера Н.» и руководством библиотеки им. Кропивницкого вспыхнул конфликт. Novosti-N (укр.). 6 жовтня 2008. Архів оригіналу за 3 жовтня 2019. Процитовано 3 жовтня 2019.
  6. ↑ В Миколаєві пройшов традиційний поетичний слем. СВІДОК.info (укр.). 14 листопада 2016. Архів оригіналу за 3 жовтня 2019. Процитовано 3 жовтня 2019.
  7. ↑ Кремінь Т.Д., Дробот М.Ю. (2009). Концептуальні особливості сучасної української лірики (на матеріалі творчості миколаївських авторів) (PDF). http://lib.chmnu.edu.ua (укр.). Видання Чорноморського національного університету імені Петра Могили. Архів оригіналу (PDF) за 3 жовтня 2019.
  8. ↑ «Світло у темряві світить». Зустріч з поетом у миколаївській бібліотеці. Миколаївська Правда (укр.). 29 квітня 2018. Архів оригіналу за 3 жовтня 2019. Процитовано 3 жовтня 2019.
  9. ↑ а б в Куцолабский, Артем. Троица николаевских поэтов устроила уютное литературное кафе «zнаки@mu_ko». nikvesti.com. Архів оригіналу за 17 вересня 2019. Процитовано 4 жовтня 2019.
  10. ↑ Поет Артем Бебик з Миколаєва розповідає свою історію переходу на українську. uamodna.com (укр.). Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 3 жовтня 2019.
  11. ↑ Виїхати не можна залишитися: як живеться україномовним у Миколаєві. Eastbook.eu (укр.). 1 грудня 2016. Архів оригіналу за 23 березня 2018. Процитовано 3 жовтня 2019.
  12. ↑ Іра Пам`ятай: «Поезія – моя пристрасть». narodua.com (укр.). Архів оригіналу за 3 жовтня 2019. Процитовано 3 жовтня 2019.
  13. ↑ Gazeta.ua (28 квітня 2008). "Книжки в нас читають переважно самі письменники". Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 3 жовтня 2019. Процитовано 3 жовтня 2019.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Михалко_Скаліцкі&oldid=41126828