Наполеон (торт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Mille-feuille 01.jpg

Наполео́н (фр. mille-feuilles) — листковий торт або тістечко з кремом. Готується з листкового тіста перекладений кремом. У Франції та Італії цей торт називається mille-feuille (1000 шарів). У США — Napoleon, у Великобританії — vanilla slice або cream slice. Варіації страви розійшлися по всьому світу із загальною назвою «Наполеон» або «Випічка Наполеона».

Історія та Легенда[ред.ред. код]

Торт Наполеон веде свою історію з такої глибини віків, що початок її зовсім втрачається. Очевидно лише, що називався він набагато простіше — mille-feuille, що буквально означає «тисяча шарів». Важко достеменно визначити, як народився кулінарний шедевр і як він став популярним. Походження самої назви Наполеон має кілька версій.

Класичні версії[ред.ред. код]

Походження кулінарного шедевра шляхетне, але дуже туманне. Його вважають французькою стравою, але коріння тягнуться до італійського Неаполя, де mille-feuille був улюбленою стравою місцевої кухні. Але в італійському варіанті він складався з шпинату, сиру і песто[1]. А сама назва «Наполеон» походить від назви італійського міста.

За наступною версією, рецепт цього торта був створений під час другої французької імперії (18521870 роки). Мало не за наказом імператора Наполеона III в честь його дядька, Наполеона Бонапарта. Схоже на правду — торт mille-feuille дійсно роблять з тих часів. Але у французькій версії ця страва складалася з коржів листкового тіста, змазаних перетертою суницею і полуницею[2].

Філософська версія[ред.ред. код]

Деякі історики згадують саме часи Наполеона I — без особливих підстав, оскільки маленький капрал був байдужий до їжі взагалі і до солодкого зокрема[3]. Непідтверджена документами легенда говорить, що одного разу, під час війни з австрійцями, Наполеон, військо якого отчили вороги, був дуже розлючений — французи вимушено відступали. Але Наполеон все ж таки здобув перемогу завдяки маршалу Дезе здавалося б, у вже програному бою біля Маренго. Однак, Дезе, який врятував армію Наполеона, загинув під час битви. Імператор викликав свого кухаря Лягупьера і наказав приготувати поминальну вечерю. Перед кулінаром стояло надзвичайно складне завдання: нагодувати голодних солдат, але обійтися без м'яса, оскільки імператор не їв м'яса. Трохи поміркувавши, він відправив солдатів збирати гриби на схилах Альп, розповів, які трави треба знайти, а кількох людей послав у прилегле село за оливковою олією і … м'ясом курчат. На вечерю було подано чудове зелене м'ясо, імператор приймав їжу з задоволенням. Повернувшись Версаль Наполеон став одноосібним правителем Франції. У святвечір морозного 1800 року імператор покликав свого кухаря:

« У це свято поруч зі мною буде Жозефіна де Богарне. Вечеря повинна стати приголомшливою. Мені все одно, що ти приготуєш, але обов'язково додай до меню того зеленого "Маренго" і щось чудове на десерт - дами люблять солодке, було б непогано, якщо б ти зміг вразити Жозефіну.  »

Кухар пішов, а на вечерю Наполеона подали «зелену страву» м'ясо і торт: зверху ласощі прикрашала цукрова пудра, коржі були рясно змащені кремом, але боки залишилися відкритими, демонструючи безліч шарів. Імператор насупився і запитав кухаря, що це означає. Лягупьер відповів:

« - Життя циклічне, події змінюють одна одну, але повторюють ті, що вже відбулися... Ми ж повинні завжди їх пам'ятати - це головне в житті.

- Анрі, ти маєш на увазі "Маренго"?
- Так, - кивнув головою кухар[4].

 »
TortNapoleon(kuski).jpg

Російська версія[ред.ред. код]

Вперше «Наполеон» приготували в Москві в 1912 році до сторічного ювілею Вітчизняної війни, святкування вигнання Наполеона Бонапарта з Росії. Тоді російські кухарі придумали багато ювілейних страв, однією з яких було тістечко — листкове з кремом, виготовлене у вигляді трикутника. Численні ніжні коржі символізували наполеонівську півмільйонну армію, а легка присипка зверху — сніг, що сильно докучав загарбникам. Трикутна форма тістечок нагадувала знаменитий головний убір Бонапарта. Так народилася назва. Сьогодні без цієї страви уявити російську кухню рішуче неможливо[3]. Десерт з часом став популярним і збільшився до розмірів торта.

Приготування[ред.ред. код]

Існує безліч різновидів mille-feuille. Сьогодні не просто в кожній країні, але навіть у кожному ресторані — свій фірмовий рецепт. Види крему, способи приготування тіста — в кожного власні. Класичний mille-feuille для кулінарів і гурманів — це, в першу чергу, ніжний десерт. Його варіації множаться з кожним роком. Важлива складова цього торта — листкове тісто. Його смак не повинен домінувати і заважати насолоджуватися десертом. Тісто лише покликане злегка доповнювати неповторний смак начинки. Під час випічки шари, змащені маслом, відокремлюються один від одного: так виходить листкове тісто. Канонічний mille-feuille готують так, що він буквально тане у роті. Кулінарний секрет гастрономічного шедевра — заварний крем, який змішують з попередньо збитими вершками. Коржі, перш ніж відправити у піч, злегка посипають цукровою пудрою, щоб з'явився тонкий блиск і карамельний післясмак[1]. Славетний десерт може також готуватися з мигдальним кремом, з ягодами і фруктами між шарами з листкового тіста.

Виноски[ред.ред. код]