Населений пункт
Населений пункт — населене місце (оселище, селище, поселення), первинна одиниця розселення людей у межах однієї забудованої земельної межі (городище (град), місто, містечко, селище міського типу, село, хутір, станиця та ін.). Входять в міські чи сільські поселення.
Зміст |
Історія [ред.]
Первісно постійні поселення виникли на самовільно захоплених територіях. Оскільки надзвичайно важливим геополітичним фактором для всіх давніх світових цивілізацій і країн були моря та ріки — вони визначали як напрямки міграції й заселення, так і завоювання й колонізації. Моря та ріки часто були межею й кордоном різних етносів.
Геополітичне розташування країн Центрально-Східної Європи більшою мірою пов'язане з ріками в системі "море – ріка – вододіл (волок, канал, перевал) – ріка – море". Вони мали особливо важливе значення в розвитку як внутрішньої, так і зовнішньої торгівлі. Торгівля і пошук нових торгових шляхів, які мали військово-політичне значення, були причиною багатьох давніх конфліктів і мали надзвичайно велике значення для розвитку державотворчих і градотворчих процесів (в тому числі й на нових територіях).[1]
Першим і єдиним[2] джерелом, у якому взаємопов'язано перераховано 56 племен і градів народів Центрально-Східної Європи першої половини ІХ ст., є "Опис міст (градів) і областей на північ від Дунаю" ("Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii").[3]
В Давній Греції [ред.]
Поліс — самостійна одиниця розселення з управлінням в центрі цього поселення. (див. також: політія — організація суспільства в самостійній одиниці розселення).
В Галичині [ред.]
Найчастіше поселення з'являлися на територіях, придатних для ведення господарства, де спочатку поселялися одна або кілька сімей.[4] Розростаючись, такий рід давав назву групі дворів. Прізвища перших поселенців ставали назвами сіл, присілків і містечок.[4]
В Галичині історично існують три типи розселення: витягнуті вздовж рік і доріг; скупчені поселення; розкидані безсистемно в долинах і на схилах гір.[4]
У вузьких долинах рік найбільш поширені видовжені, одновуличні селища з одним рядом садиб, віддалених одна від одної. У часи Середньовіччя садиба – дворище − була підпорядкована потребами вільної родини.[4] Це були багатобудинкові двори, в яких будівлі не загороджували, вільно розташовували на ділянці землі, якою користувалися усі господарі спільно.[4] Залишки подібного господарства можна спостерігати у Сколівському районі на Львівщині (з розпадом великої родини на окремі садиба стала одноосібним господарством).[4] Згодом уздовж річок з одного або двох боків з'являються також поселення з двома рядами будинків.
Вільний характер розселення став присікатися австрійським урядом, і у 1778 р. австрійський уряд прийняв так звану контракцію,[5] що означало, що розкидані поодинокі нічим не зв'язані поселення Галичини стягувалися в укрупненні поселення.[4]
Варто зазначити, що за гіпотезою С.Шелухіна слова «україна» та «вкраїна» (з первісним наголосом на першому а) є видозмінами дієприкметників доконаного виду «укра́яна» та «вкра́яна», тобто «окрема одсічена, одрубана, одрізана, одкраяна, вкраяна,украяна, відділена в самостійне посідання земля».[6] Гіпотеза С.Шелухіна підтверджується ще й тим, що в XIII – XIV ст. словом «крайна» (пізніше – «україна») називали на Закарпатті села та групи сіл, що перебували на волоському праві, себто становили окремі в юридичному сенсі області.
Поняття "місто" на теренах України пов'язується лише при появі Магдебурзького права, оскільки зі створенням міської ради виник орган, що не мав аналога у селах.[7] Після війта та лави міська рада стала третім за важливістю органом міського самоврядування.[8]
Населений пункт у ПДР [ред.]
Насе́лений пу́нкт — забудована територія, в'їзди на яку і виїзди з якої позначувані дорожніми знаками 5.45, 5.46, 5.47, 5.48.
Примітки [ред.]
- ↑ Томенчук Б. Баварський Географ і річкові шляхи та гради в геополітиці середньовічної Європи // Карпати: людина, етнос, цивілізація. Науковий журнал. — 2009, №1
- ↑ Правда, початком ІХ ст. ще датуються «Каролінгські аннали» (Annales regni Francorum), де перераховано послів слов'ян, розміщених на схід від Франкської імперії, які прийшли до Людовика І Благочестивого (814–840 рр.). А саме: «ободритів, вільців, богемів, морав’ян, преденецентів і аварів, які живуть у Паннонії»
- ↑ Цей невеликий, на двох сторінках (с. 149–150), рукописний твір уміщений у збірник античних праць з астрології і геометрії, який належав швабському монастирю Райхенау на Бадензеї. Нині зберігається в Мюнхенській державній бібліотеці.
- ↑ а б в г д е ж Н. Савчак Генеза побудови простору громадських будівель і споруд між різними населеними пунктами // Вісник Львівського національного аграрного університету. Збірник наукових праць. - 2012р, № 13.
- ↑ Данилюк А.Г. Народна архітектура Бойківщини. Житлове будівництво / А. Г. Данилюк. − Львів: Українські технології, 2004. − 168 с. (с.13)
- ↑ Шелухин С. Україна – назва нашої землі з найдавніших часів / Сергій Шелухин. – Дрогобич : Бескид, 1992. – 250с. (с.:109)
- ↑ Kamińska K. Lokacje miast na prawie magdeburskim na ziemiach polskich do 1370 r.: studium historycznoprawne / Krystyna Kamińska. – Toruń : UMK, 1990. – 235 s. (с.: 142)
- ↑ М. Кобилецький. Функції та повноваження міських рад у містах України за Магдебурзьким правом // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — 2012, Вип. 55
