Городище (археологія)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Городи́ще (старослов'янське град — укріплення) — залишки стародавнього укріпленого поселення або міста, що були оточені ровами та валами і часто захищені природними перепонами (ярами, річками, болотами тощо).
Виникнення городищ пов'язане з добою патріархально-общинного ладу, коли суспільство переходить від мисливства і рибальства до землеробства і скотарства.
Поширені в усіх країнах і належать до різних історичних епох.
Найдавніші городища на території України належать до кінця бронзового віку (поч. 1-го тис. до н. е.).
Відомі великі, так звані «скіфські» городища 6—5 ст. до н. е. (Немирівське, Кам'янське, Більське та ін.), що їх збудували осілі землеробські племена, в тому числі предки слов'ян.
Найдавніші давньоруські городища належать до 2-ї пол. 1-го тис. н. е. (наприклад, Київське, 6 ст.).
Городища, що датуються 9 століттям, відомі на всій території Русі.
Більшість давньоруських городищ 9—13 ст. — це залишки феодальних міст з кремлями і посадами (городища на місці давніх Білгорода, Галича тощо) або феодальних замків (городище на Княжій горі).
Археологічні дослідження городищ мають велике значення для відтворення історії суспільних формацій.
[ред.] Література
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
- Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 3. — Київ, 1979. — С. 117.
- Кучера М. П. Городища // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К.: Наукова думка, 2005. — С. 170.
