Оріноко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 2°19′05″ пн. ш. 63°21′42″ зх. д. / 2.31806° пн. ш. 63.36167° зх. д. / 2.31806; -63.36167

Оріноко
Міст через Оріноко в місті Сьюдад-Болівар
Міст через Оріноко в місті Сьюдад-Болівар
Витік Гвіанське плоскогір'я
Гирло Атлантичний океан
Країни басейну Венесуела Венесуела
Колумбія Колумбія
Довжина 2410 км
Висота витоку 1 047 м
Середньорічний стік біля 33 тис. м³/с
Площа басейну 1 млн км²
Притоки Вентуарі (520 км), Ґуав'яре (1497 км), Вічада (580 км), Томо (560 км), Мета (1050 км), Капанапаро (650 км), Араука (1050 км), Апуре (1 095 км), Каура (723 км), Кароні (952км)
Басейн річки
Басейн річки
Оріноко на Вікісховищі
Мапа річки Касік'яре за Гумбольдтом

Оріно́ко (ісп. Orinoco, з мови племені тамануків — велика річка) — річка в Південній Америці, в Колумбії та Венесуелі.

Основні характеристики[ред.ред. код]

Довжина річки становить 2 410 км. Площа басейну становить близько 1 млн км².

Ширина річки в середній течії становить 1-1,5 км, місцями до 3 км. Ширина річкової долини в середній течії — 3-10 км. Глибина річки в середній течії — 10-20 метрів.

Живлення головним чином дощове. Розливи річки в нижній течії сягають 10-15 км та більше (до 22 км). В річному ході рівнів води добре виражений підйом в період із квітня по жовтень. В районі гирла річки Мета підйом води становить 8-10 м, біля міста Сьюдад-Болівар — 10-15 м [1], за іншими джерелами до 100 м.[2][3][4]


Морські припливи поширюються вверх по річці до міста Сьюдад-Болівар — 400 км від гирла. Під час припливів підвищення рівня води сягає 2 м.

Пересічні витрати води на початку дельти становлять приблизно 29 тис. м³/с. При сильних паводках витрати становлять 50-55 тис. м³/с та більше, а в меженьлистопада по березень) — знижуються до 5-7 тис. м³/с.

Річний стік води становить 915 км³. Твердий стік річки за рік в середньому становить 45 млн т.

Течія[ред.ред. код]

Оріноко бере початок біля гори Дельгадо-Чальбауд на західному схилі хребта Серра-Паріма, на висоті 1 047 м, в південній частині Гвіанського плоскогір'я. У верхів'ях має характер гірської річки з водоспадами висотою до 17 м. Через 80 км вона спускається до лісистої рівнини Гвіанської низовини та протікає до повороту на схід серед гірсько-погорбованої місцевості, обтікаючи до самої дельти північну частину Гвіанського плоскогір'я. Від впадіння річки Ґуав'яре по лівобережжю простягаються савани льянос. До гирла річки Мета Оріноко утворює низку порогів та бистрин. Приймаючи численні притоки, Оріноко вже в середній течії перетворюється на могутню повноводну артерію. Річка має широку долину, яка місцями, на виходах метаморфічних порід, звужується до кількох сотень метрів, утворюючи так звані ангостури. Останні з таких звужень розташовані біля міста Сьюдад-Болівар. Нижче міста Барранкас, за 200 км від гирла, починається простора річкова дельта площею 41 тис. км², що простягається по морському узбережжю приблизно на 300 км. Тут Оріноко поділяється на 36 рукавів та численні протоки. Головні рукави: крайній лівий Манамо, судноплавний Макарео та найбільший (шириною 15-20 км) крайній правий Бока-Гранде.

Біфуркація[ред.ред. код]

Для системи річки Оріноко характерне таке явище, як біфуркація річки, яке досить рідкісне у світі. Воно заключає в себе поєднання річкових басейнів. У верхній течії Оріноко, зліва від річки відділяється протока, яка несе свої води до річки Ріу-Неґру, лівої притоки Амазонки. Ця протока називається Касік'яре. Через цю річку до системи Амазонки щорічно скидається 1/3 усіх вод Оріноко у її верхній течії.

Фауна[ред.ред. код]

Ламантин

Річка відома своїми Амазонським дельфіном та Орінокським крокодилом, найрідкіснішим видом крокодилів. У водах річки водяться електричний вугор, риба-амфібія, піраньї, деякі види скатів, іноді зустрічається ламантин (сирени).

Використання[ред.ред. код]

Океанські судна піднімаються вгору по річці до міста Сьюдад-Болівар;— 435 км від гирла. Для забезпечення їхнього проходження русло Оріноко було поглиблене до 8-метрової гарантійної глибини. Річкові судна доходять до міста Пуерто-Аякучо, а в період дощів до гирла річки Ґуавьяре з переривами в районах порогів.

Праві притоки, які стікають з Гвіанського плоскогір'я, мають порожисті русла та для судноплавства придатні лише в нижніх течіях. Ліві притоки судноплавні більшу частину року. Загальна довжина судноплавних шляхів системи Оріноко — близько 12 тис. км.

На річці розташовані величезні (найбільші у світі) запаси бітумноземних пісків (важкої нафти).

Річки басейну мають значні гідроенергетичні ресурси. На річці Кароні створено каскад ГЕС.

Найбільші міста на річці: Санта-Барбара, Пуерто-Аякучо, Сьюдад-Болівар, Сьюдад-Ґуаяна (Венесуела) та Пуерто-Карреньйо (Колумбія).

Історія[ред.ред. код]

В 1498 році Христофор Колумб під час своєї 3 мандрівки досяг одного із рукавів дельти Оріноко.

В 1531 році іспанський конкістадор Д. де Ордас вперше піднявся вгору по Оріноко до гирла річки Мета.

В 1800 році німецький вчений Александер фон Гумбольдт разом з французьким ботаніком Е.Бонпланом встановили зв'язок між системами Оріноко та Амазонки.

В 1951 році були відкриті витоки Оріноко французько-венесуельською експедицією.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Самойлов І. В. Гирла річок. Москва, 1952
  • Муранов О. П. Найбільші річки світу. Ленінград, 1968
  • Grelier J. Aux sources de l`Orenoque. Paris, 1954
  • Gomez P.R. La hoya hidrografica del Orinoco y la Orinoquia Colombiana. «Boletin de la Sociedad geografica de Colombia». 1960, v.18, № 65
  • Geografica de Venezuela. Caracas, 1966
  • Perrin P. Caracteristiques generales des rivieres venezueliennes. «Revue de geographie Alpine». 1969, v.57/2
  • Латинська Америка. Енциклопедичний довідник. Москва, 1982, т.2