Паризька конвенція про охорону промислової власності
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Паризька конвенція про охорону промислової власності (англ. Paris Convention for the Protection of Industrial Property) підписана у Парижі 20 березня 1883 року є однією з найперших та найважливіших міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності. За цією конвенцією патенти будь-якої країни-учасниці є доступними всім іншим учасникам цієї конвенції.
Окрім того, ця конвенція встановила так зване право пріоритету: воно забезпечує, що подавач заявки в одній з країн-членів конвенції може використовувати дату своєї першої заявки (що подана у межах однієї з країн-членів) у якості дати наступної заявки до будь-якої іншої держави-учасниці конвенції, якщо від подав цю наступну заявку у межах 6 (для торговельних марок та промислових зразків) або 12 місяців (для патентів та корисних моделей) з дати першої заявки.
За станом на червень 2007 року, країнами-членами даної конвенції є 171 країна світу[1].
Зміст |
[ред.] Історія
Після дипломатичної конференції у Парижі у 1880 році, конвенція була підписана 1883 року 11 країнами: Бельгія, Бразилія, Гватемала, Іспанія, Італія, Нідерланди, Португалія, Сальвадор, Сербія, Франція та Швейцарія.
Конвенція була переглянута кілька разів:
- Брюссель (Бельгія) 14 грудня 1900 року
- Вашингтон (Сполучені Штати Америки) 2 червня 1911 року
- Гааґа (Нідерланди) 6 листопада 1925 року
- Лондон (Велика Британія) 2 червня 1934 року
- Лісабон (Португалія) 31 жовтня 1958 року
- Стокгольм (Швеція) 14 липня 1967 року
- була скоректована 28 вересня 1979 року
[ред.] Примітки
- ↑ Звіт країн-членів Паризької конвенції на офіційному сайті ВОІВ (Contracting Parties > Paris Convention)
