Парнокопиті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оленеподібні
Giraffe Ithala KZN South Africa Luca Galuzzi 2004.JPG
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
- Чотириногі (Tetrapoda)
- Амніоти (Amniota)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Eutheria
Надряд: Laurasiatheria
Ряд: Artiodactyla
Owen, 1848
Родини
  • 10 родин, дивіться нижче

Оленеподі́бні[1][2][3][4], або парнопалі,[1] а також парнокопи́ті[5][6], інколи парнокопи́тні (Cerviformes, seu Artiodactyla) — ряд плацентарних ссавців, який нараховує приблизно 240 видів[7], з яких деякі, особливо з родини бикових, мають велике економічне значення для людини.

Назви ряду[ред.ред. код]

Назва «Оленеподібні» є відповідником наукової назви Cerviformes з типовим родом Cervus Linnaeus. Парнокопиті, паристокопитні[8], ратичні[9] — це давні назви, які вживали у минулому і позаминулому століттях, коли не знали інших тварин з віддалених континентів і поділяли всіх «копитних» на однокопитих[10] (коні) і двокопитих (биків) і 4-копитих, або ратичних (наприклад, кабани). Для двох останніх груп писали «парнокопиті». В монографії І. В. Делегана зі співавторами «Біологія лісових птахів і звірів» (Львів: Поллі, 2005, 600 стор.) у змісті вказано: «Ряд Оленеподібні [ратичні, парнопалі, парнокопитні] Cerviformes seu Artiodactyla Owen, 1848». Тобто назва «парнокопиті» («парнокопитні») стоїть на останньому місці. Те саме показують й багато інших сучасних джерел з українськими назвами звірів. Не всі групи оленеподібних мають копита (наприклад, верблюд, бегемот). Прямий переклад з латини назви Artiodactyla свідчить про наявність парних пальців, а не копит (dactylus — палець).

Філогенія та походження[ред.ред. код]

Аналіз морфологічних ознак методами кладистики свідчить, що парнокопиті — парафілетична група. В деяких сучасних філогенетичних реконструкціях їх об'єднують разом із китоподібними та низкою вимерлих форм у надряд Cetartiodactyla (дослівно перекладається як «китопарнокопиті»). До ряду Оленеподібних відносять також родину верблюдових, яка характеризується відсутністю копит (мають звичайні пальці) і рогів (у обох статей). У зв'язку з цим родину верблюдових нерідко виокремлюють у підряд «мозоленогих» (Tylopoda), або навіть вважають такий підряд окремим від «парнопалих» рядом. Остання точка зору тепер не визнається [1].

Як і багато інших груп ссавців, парнокопиті з'явилися протягом раннього Еоцену (приблизно 54 мільйони років тому). За формою вони були подібні сьогоднішнім невеликим оленям: невисокі, коротконогі істоти, які їли листя і м'які частини рослин. На початок пізнього Еоцену (46 мільйонів років тому), три сучасні підряди вже розвинулися: нежуйні (Suina, свині), мозоленогі (Tylopoda, верблюди) і «жуйні» (Ruminantia, включаючи й родини оленевих та бикових).

Проте, оленеподібні були далекі від домінування у той час: «непарнокопиті» (предки сучасних коней і носорогів) були набагато успішнішими і значно численнішими. Представники оленеподібних (парнопалих) виживали у вузьких нішах, звичайно в найгірших середовищах, і мабуть у той час вони розвинули свою складну травну систему (зокрема, шлунок), що дозволило їм вижити за рахунок поживи нижчої якості.

Поява трав'янистих угруповань (луки, степи) протягом Еоцену і їх подальше розповсюдження протягом Міоцену (близько 20 млн років тому) привели до великих змін: трави були дуже важкі для перетравлення, і парнопалі з їх складними шлунками виявилися більш пристосованими до цього грубого корму, і скоро замінили конеподібних як домінуючих на той час великих травоїдних ссавців.

Характеристика[ред.ред. код]

Нога жирафа

Оленеподібні — це ссавці, у яких на кінцівках два середніх пальці (третій і четвертий) служать для опори, а два крайні (2й і 5й) переважно рудиментарні, що рідко торкаються субстрату. У них 19 (у домашніх порід менше) спинно-поперекових хребців, без ключиці, з горбкуватим або складчастим шаром емалі на корінних зубах.

Парнопалими ці тварини називаються так через парне число пальців, яких у них два або чотири (вісь кінцівки проходить між 3 і 4 пальцями). Спорідненість рідних груп «копитних» (унгулят) вперше помітив зоолог Річард Оуен в XIX ст., який запропонував їх поділ на дві сестринські групи «парнопалі» і «непарнопалі».

Парнопалі поділяються на дві групи, які, попри загальну схожість, дуже відмінні:

  • Мозоленогі і жуйні, з другого боку, звичайно високі, мають тільки два пальця на нозі, мають складніші зуби, щоки, пристосовані до жорсткої трави і багато-камерний шлунок. Вони не тільки мають високорозвинуті травні системи, а й розвинули звичку жувати жуйку: виверження частково перетвореної їжи, щоб жувати її знову, і отримують максимальну можливу вигоду від цього.

Як пропонують молекулярні біологи, одна з груп парнопалих, близька до бегемотів (Hippopotamidae), стала родоначальником ряду китоподібних.

Класифікація[ред.ред. код]

Свиня дика — представник ряду парнокопитих
Представники ряду парнокопитих
Бегемот — представних ряду парнокопитих


Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Загороднюк І. В. Наукові назви ссавців: від описових до уніфікованих — Вісник Львівського Університету. Серія біологічна. 2008. Вип. 48. С. 33-43.
  2. Гащак С. П., Вишневський Д. О., Заліський О. О. Фауна хребетних тварин Чорнобильської зони відчуження (Україна) — Славутич: Вид-во Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології, 2006. — 100 с. іл. 8.
  3. Делеган І. В. Продукція м'яса сарни європейської та варіанти розподілу її між учасниками колективного полювання — Науковий вісник, 2005, вип. 15.4.
  4. Скільський І. В., Л. І. Мелещук, Тащук М. В. Ссавці південно-східної частини буковинського передкарпаття — 2008.
  5. Парнокопитий // Словник української мови: у 11 т. — Київ: Наукова думка, 1970—1980.
  6. Словники України on-line (версія 3.2)
  7. Mammalogy. — Jones & Bartlett Learning, 2011
  8. Терміни ухвалені Термінологічною Колегією Природничої Секції Українського Наукового Товариства // Шарлемань М. Звірі України. — Київ: Вукоопспілка, 1920. — 83 с.
  9. Загороднюк І. В. Вищі таксони ссавців у сучасній фауні України. — Доповіді НАНУ. Біологія. 1998.
  10. Однокопитий // Словник української мови: у 11 т. — Київ: Наукова думка, 1970—1980.

Джерела[ред.ред. код]

  • Ряд Оленеподібних (=Парнопалих) у монографії «Види ссавців світу» (MSW3 2005) [2]
  • Ряд Artiodactyla на веб-проекті "Дерево життя): Tree of Life Web Project. 2008. Artiodactyla. Even-toed ungulates. Version 04 June 2008 (temporary). [3] in The Tree of Life Web Project, http://tolweb.org/ (Схема родоводу, багато літератури та інтернет-посилань).


Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.