Свиня свійська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Свиня свійська
Sus scrofa scrofa.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Підклас: Звірі (Theria)
Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)
Родина: Свиневі (Suidae)
Рід: Свиня (Sus)
Вид: Свиня свійська
Біноміальна назва
Sus domestica
Синоніми
Sus sus

Свиня свійська (також льоха) (Sus domestica) — парнокопитна тварина роду Свиня (Sus) родини свиневих (Suidae), одомашнена форма виду Sus scrofa.

Походить від європейських і азійських диких свиней (див. Свиня дика). Свійська свиня дає м'ясо і сало, а також шкіру і щетину; вона виявляє високу плодючість і швидко росте. Завдяки багатоплідності, скоростиглості, великій забійній вазі при порівняно незначній витраті кормів на одиницю продукції, свинина відіграє головну ролю в загальному виробництві м'яса (в УРСР 1970 — 46%). Вона майже вдвічі поживніша за яловичину і баранину. Завдяки цим прикметам значення свинарства постійно зростає, зокрема з пол. 19 ст. — з збільшенням попиту на м'ясні продукти швидко зростаючого населення міст. Зростання кількості свиней у світі (у млн тонн): 1938-39 — 296, 1965-66 — 588, і вже зараз поголів'я свиней у світі становить понад 850 млн голів, більше половини його зосереджено в Азії. Китай посідає перше місце у світі за кількістю свиней (майже 50% світового виробництва). За обсягом свинарства вирізняються також США (10,3% світового виробництва), Бразилія, ФРН, Данія, Франція, Великобританія, Нідерланди, Угорщина. Нині існує понад 600 порід свиней різних напрямків продуктивності (м'ясні, сальні, беконні, м'ясо-сальні).

Назви[ред.ред. код]

Для цього виду створено величезну кількість власних назв (перелічено за абеткою):

  • Боров — раніше для диких форм (порівняйте: Борея, бореальний, бір)
  • Вепр — переважно для крупних самців диких кабанів
  • Дик — будь-яка особина дикої форми (в літописах і в Польщі — актуальна назва виду; як назва дикої форми свині наведена у словнику Б. Грінченка).
  • Кабан — самець свині (варіації за Грінченком: «кабан, … кабанець, кабанча, кабанчик, кабанюга»)
  • Кнур — некастрований свійський кабан
  • Порося — для молодих особин свійських і диких форм
  • Свиня — найчастіше для самиць свійської форми (див. Свиня свійська)
  • Хряк — те саме, що і «кнур»

Інші назви для «свині», за національною словниковою базою «Словники України» (версія 1.4): «Льо́ха, свиню́ка [свиня́ка] — розмовне, безро́га — жартівливе, ро́ха — розмовне, чечу́га — діалектне, ри́нда — діалектне; свинома́тка (свиня, що дає приплід); па́ця».

Походження та історія одомашнення[ред.ред. код]

Дикі свині були приручені людьми за часів неоліту, в 5-3 тисячоліттях до нашої ери.

Археологічні знахідки свідчать, що вже 12 700 років тому дикі свині утримувались в поселеннях людей басейну Тигра[1] подібно до того, як свині утримуються і зараз на Новій Гвінеї[2]. Останки свиней, що датуються віком 11 400 років тому, знайдені на Кіпрі. На острів свині могли потрапити тільки з материка, що передбачає пересування разом з людиною і одомашнення[3]. Незалежний центр одомашнення свиней існував у Китаї[4].

Дослідження ДНК з зубів і кісток свиней, знайдених в європейських поселеннях епохи неоліту, показує, що перші домашні свині були завезені до Європи з Близького Сходу. Це стимулювало одомашнення європейських диких свиней, що призвело в короткий термін до витіснення порід близькосхідного походження в Європі, а потім і на самому Близькому Сході.[5].

Одомашнили дику свиню, безперечно, землеробські народи. У всякому разі, історикам не відомо ні одне первісне плем'я, яке не знало б землеробства, але розводило свиней. Для одомашнення свині, як, мабуть, і більшості інших тварин, були потрібні осілість і досить влаштований побут. Порівнюючи дослідження ДНК викопних решток свиней та сучасних, вчені-генетики зробили висновки, що первинні центри доместикації свиней знаходились на території сучасного Китаю та Малої Азії. Найдавніші рештки одомашненої свині в Европі датують 5 тис. до н. е. Аристократія Стародавнього Риму високо цінила і широко використовувала свинину як продукт харчування. Вже в ті часи була виведена неаполітанська порода свиней з дуже високими смаковими якостями м'яса і сала. В Англії з середини XVII сторіччя — періоду зародження й інтенсивного розвитку капіталізму, будівництва фабрик і заводів, розбудови крупних міст — виникла нагальна необхідність заміни пізнозрілих галузей тваринництва на скорозрілі, яким є свинарство.

Породи свиней[ред.ред. код]

Зараз на землі понад сто порід свиней, а їх світове поголів'я становить біля 700 мільйонів. За типом будови тіла і продуктивністю свині розподіляються на такі породи: м'ясо-сальну (універсальну) — велика біла та українська степова біла; сальну — українська степова ряба, миргородська і велика чорна; м'ясну — полтавська м'ясна, українська м'ясна, червона білопояса, ландрас, дюрок та уельс.

В Україні найпоширенішими є породи свиней: велика біла, українська степова біла, миргородська, українська степова ряба, ландрас, довговуха біла; у деяких районах — північно-кавказька, дюрок. Див. також Свинарство.

Чучело свині миргородської породи в Полтавському краєзнавчому музеї

Миргородські свині мають міцну конституцію, глибокий і широкий тулуб, спина і поперек прямі й широкі, окістя довгі, широкі та м'ясисті. Щетина блискуча, довга і густа.

Свині високопродуктивні, скороспілі, витривалі, добре пристосовані до місцевих кормових і кліматичних умов, швидко відгодовуються.

Багатоплідність — 10-12 поросят. В 60-ти денному віці маса гнізда 180–190 кг. Молодняк у 6-ти — 7-ми місячному віці досягає 100 кг, витрачаючи на 1 кг приросту 4,2-4,5 кормової одиниці корму.

М'ясо становить в середньому 49-54% від маси відгодованої туші, сало 37-41%. Встановлено, що в тушах миргородських свиней міститься на 16-18% більше жиру, ніж в тушах тварин великої білої породи. Найвищі м'ясні якості одержані у нащадків лінії Дніпра (племзавод імені Декабристів): довжина напівтуші — 97 см, товщина шпику на рівні 6-7 грудних хребців — 25 мм, маса задньої третини напівтуші 10,7 кг. Низький вміст вологи та наявність жирових прошарків у м'ясі свиней миргородської породи підвищують його смакові якості, забезпечують виробництво високоякісних сухих ковбас і консервів, а сало роблять здатним для тривалого зберігання, оскільки має високу температуру плавлення (42 °C).

М'ясо свиней миргородської породи характеризується високим показником pH — 5,91, інтенсивністю забарвлення — 66,75 од. екст., ніжністю — 8,09 сек., вологоутримуючою здатністю — 59,1%, вмістом жиру — 3,8%, золи 1,16%, протеїну — 20,59% та вологи — 74,44%.

Свині породи Дюрок

Біологічні і господарські особливості свиней[ред.ред. код]

Дякуючи своїй тонкій спостережливості та кмітливості, свійська свиня відноситься до найрозумніших тварин. За біохімією, формулою крові, за всеїдністю, за складом та засвоюваністю їжі свиня стоїть до людини ближче, ніж інші тварини, за виключенням мавп. Хворіє тими ж хворобами, що і людина і лікувати її можна такими ж ліками, що і людей.

Анатомія[ред.ред. код]

У культурних порід збереглися деякі біологічні особливості, притаманні диким свиням, — слабкий зір, гострий слух, тонкий нюх, здатність добре плавати; підвищилася плодючість, здатність до швидкого зростання і жировідкладення. Але наразі є і певні відмінності домашньої свині від дикого кабана, серед яких однією з найголовніших є те, що домашні свині загалом денні тварини, тоді як у дикого кабана більша частина середньодобової активності приходиться на нічну пору. Така відмінність є наслідком процесу доместифікації, що зокрема також привело до значних відмінностей у морфології. За І. Д. Іванченком ряд суттєвих змін виникає у предків сучасної домшньої свині ще на стадії ранніх аборигенних порід, що незалежно були виведені людиною на заході та Сході. У перший період після одомашнення (3000 --1200 років до н. е.) свині за формою тіла ще мало чим відрізнялись від дикого кабана. Для них були характерні плоске тіло, високі ноги, велика голова з довгим прямим рилом і стоячі вуха, високий гребінь щетини на шиї, холці і спині. У свиней писок видовжений, з коротким рухомим хоботком, що закінчується голим плоским «п'ятаком», який дає можливість рити землю в пошуках коренів рослин, хробаків та іншої їжі. Зубів 44, в тому числі 4 сильно розвинених ікла. Кінцівки чотирипалі. Вим'я має 14 сосків, розташованих в 2 ряди. Волосяний покрив рідкісний, грубий, в основному з щетини. Шлунок простий, однокамерний. Тварини всеїдні, харчуються рослинною і тваринною їжею.
За деякими анатомічним і фізіологічним параметрам свині дуже близькі людині, з цієї причини їх використовують у медичних і дослідницьких цілях.

Розмноження[ред.ред. код]

Поросята і свиноматка
підросли поросята (підсвинки)

У злучку молодих свиноматок пускають у 8-9-місячному віці, коли вони важать 130–150 кг, кнурів — не молодше однорічного віку, коли вони важать 180–200 кг. Статева охота повторюється через кожні 18-22 діб.

Завдяки порівняно короткому періоду вагітності (114–115 днів) і нетривалому підсосному періоду (від 26 до 60 днів) у ряді господарств від кожної матки отримують по два виводи або більше і вирощують понад 20 поросят за рік. При повноцінному годуванні і хороших умов утримання свиноматки сучасних заводських порід за один вивід дають 10-12, а іноді навіть 14-16 поросят. Передові свинарі від кожної матки щороку вирощують по 22-24 поросят.

Продуктивність[ред.ред. код]

При відповідному харчуванні та утриманні свині до 6-7-місячного віку досягають маси 100–110 кг і більше і при забої дають тушу масою 73-75 кг. Кращі свинарські господарства при поголів'ї 2-6 тисяч маток отримують від кожної з них щорічно в середньому по 15-20 ц і більше свинини, а від окремих тварин — значно більше.

Завдяки високій плодючості і скоростиглості свиней, а також їх здатності в молодому віці давати приплід створюється можливість щорічної безболісної реалізації на м'ясо більше 100–150% тварин, що були в господарстві на початок року. Завдяки тим же біологічним особливостям свиней у свинарстві створюються широкі можливості для швидкого вдосконалення стада шляхом заміни менш продуктивних тварин продуктивнішими, що дають продукцію, відповідну зміненим вимогам (зокрема, перехід до розведення тварин, від яких отримують менш жирну свинину).

Цінність м'яса[ред.ред. код]

Докладніше: Свинина

Свинина є одним з основних видів м'яса в багатьох країнах світу. На вигляд м'ясо свині має блідо-рожеве забарвлення, містить помітні прошарки жиру. За смаковими якостями свинина відрізняється більшою м'якістю і жирністю в порівнянні з яловичиною та бараниною. У їжу зазвичай вживається м'ясо самок свині, або (рідше) кнурів, кастрованих до початку статевого дозрівання. М'ясо кнурів-заплідників також придатне в їжу, проте воно має істотно гірші смакові якості.

Розбирання свинячої туші[ред.ред. код]

Перед розбиранням свинини, її розрубують на півтуші. З півтуш відокремлюють вирізку. Передня четвертина півтуші складається з шиї, лопатки, спинно — реберної частини. При розбиранні передньої частини туші розрубують на такі відруби; лопаткову та шийні частини, грудинку, корейку. Частина, що залишилася після відокремлення лопатки і шиї, називається коробкою. Щоб відокремити корейку, потрібно вздовж спинних і поперекових хребців з обох боків поперечних відростків прорізати м'якіть до основи ребра, вирубати хребет, перерубуючи його поперечні відростки і ребра біля основи спочатку з одного боку хребта, а потім з другого. Кожну половинку розрубують на дві частини — корейку і грудинку. Лінія розрізу проходить упоперек ребра паралельно хребту. Довжина ребер корейки не повинна бути більшою за 8 см. Зі свинної корейки відрізають шийну частину між четвертим і п'ятим ребрами. Задню половину півтуші розділяють на окіст. Для цього кістки тазу і крижові хрящі розпилюють або розрубують у поздовжньому напрямку. При розбиранні і обвалюванні свинини дістають лопатку, шию, корейку, грудинку, і тазостегнову частину. Кістки і сухожилки при обробці свинини І категорії становлять; мясної — 14%, обрізної — 15,8%, жирної — 12%, втрати 0,8%.

Цінність сала[ред.ред. код]

Сало свиняче, солене
Сало свиняче, підготовлене для витоплення смальцю
Заправка для борща на основі сала

Са́ло — тваринний підшкірний жир, найчастіше свинячий. В Україні та багатьох інших країнах є частиною традиційної національної кухні. У минулому сало було дуже важливим елементом харчування завдяки своїй дуже високій харчовій цінності (770–870 ккал на 100 гр.), а також здатності зберігати свої властивості протягом тривалого часу без спеціального охолодження. Для цього сало для тривалого зберігання засолюють; виготовляють шпик. З сала витоплюють смалець та виробляють шкварки.

Сьогодні, коли поширюється здорове харчування з невеликим вмістом жирів, сало стає більше традиційною закускою на національному столі, ніж основною стравою.

Цікаві факти[ред.ред. код]

В українській культурі сало набуло дещо культового значення. Як національна страва, воно стоїть поряд з такими безсумнівними візитними картками української кухні як борщ, вареники, голубці, галушки. Сало є унікальною стравою у тому сенсі, що більшість народів вживає смалець, а українці їдять його великими шматками, часто з хлібом, часником та солоними овочами.

Сало здавна користувалося в українському народі особливою популярністю. Йому віддавали перевагу, навіть не підозрюючи, що воно містить багато корисних речовин, таких необхідних для людського організму. І, насамперед, — арахідонову кислоту, яка належить до цінних ненасичених жирів і бере участь в утворенні багатьох гормонів, а, отже, в холестериновому обміні, у будові клітинних мембран, допомагає роботі серцевого м'яза і знижує рівень холестерину. Навіть масло за своєю біологічною властивістю та вмістом жирних кислот поступається салу.

Сало є традиційним продуктом не тільки в Україні, але й в Росії та Білорусі. Тим не менше, найбільшими шанувальниками сала у великій кількості жартів, анекдотів та фольклорних історій виступають саме українці. За деякими припущеннями, традицію висміювання «салоїдів» започаткували після Національно-визвольної війни 1648–1657 років євреї, релігія яких забороняє вживання свинини і свинячого сала[6]. Як відомо, у добу Хмельниччини на охоплених повстанням територіях загинуло та померло від епідемії близько 40-50 тис. євреїв, майже чверть єврейського населення тодішньої Речі Посполитої[7]. Анекдоти стали своєрідною помстою євреїв, для яких період повстання став однією з найтрагічніших сторінок в історії єврейства Східної Європи.

Медична дія сала[ред.ред. код]

Сало в залежності від відгодівлі містить 88—94 відсотки чистого жиру, який за рівнем засвоюваності йде нарівні з молочним і риб'ячим жирами. Біологічна активність сала в п'ять разів вище, ніж яловичого жиру. За вмістом інших незамінних жирних кислот (близько 10 відсотків) свиняче сало переважає вершкове масло. Окрім того, сучасна наука стверджує, що якість свинячого сала поліпшується при топленні. А його споживання в поєднанні з овочевими салатами попередить розвиток [атеросклероз]у.

Доктор сільськогосподарських наук, академік Української академії аграрних наук і Російської академії сільськогосподарських наук, лауреат державних премій України Валентин Рибалко зазначає[8]:

Хочу заперечити тим фахівцям, які особливо в останні роки стверджують, що сало свиней не має попиту, оскільки містить у собі багато холестерину, який відкладається в організмі людини. Слід нагадати: за результатами спеціальних досліджень виявлено, що в 100 грамах свинини міститься 60 міліграмів холестерину, яловичини — 67, телятини — 87, м'яса птиці — 113, маргарину — 186, вершкового масла — 244, білків курячого яйця — 1560, риб'ячого жиру — 5700. Тоді, як у свинячому салі є тільки сліди холестерину. Водночас воно містить у собі всі незамінні аміно- і жирні кислоти. Свіже сало зберігає всі свої біологічно цінні якості, не пошкоджені й не знищені грубою переробкою. Сучасною медициною встановлено, що сало сприяє виведенню з організму радіонуклідів і тому рекомендується з профілактичною метою, особливо в екологічно несприятливих зонах, щоденно його споживати жінкам по 45—50, а чоловікам — по 65—70 грамів.

Варто сказати, що свиняче сало у наших предків вважалося незамінним при лікуванні багатьох захворювань, зокрема зубного болю, болях у п'ятковій шпорі, при лікуванні болів у суглобах.

Взаємовідносини людини та свині[ред.ред. код]

В середні віки люди часто судилися зі свинями. Позивалися до суду, виносили після слідства вирок та віддавали звинувачену до рук катів. Страти свиней відбувалися досить часто.

В одній тільки Франції відомо двадцять «свинячих процесів». Найчастіше свиней звинувачували в дітовбивстві. В середньовічних містах, навіть в Лондоні, до кінця 17 століття свині вільно бродили вулицями. Вони харчувалися нечистотами, які звалювали в стічні канави біля будинків. Нерідко заходили вони і в помешкання бідняків і загризали сплячих дітей. Вбивцю арештовували та відправляли до в'язниці, та закривали в камерах разом з іншими в'язнями. На утримання арештованої свині міська влада відпускала такі ж кошти, як і на звичайного злочинця.

В 1408 році в місті Нант (Франція) суд засудив свиню до страти. Зберігся перелік витрат, які були необхідні для приведення вироку в дію: утримання свині — 6 су; винагорода кату, що прибув з Парижа — 54 су, за транспортування свині до місця страти — 6 су, за мотузку, якою її в'язали 2 су 8 ден'є. Всьго 68 су 8 ден'є.

В 1457 році в Парижі розбиралася справа про вбивство свинею п'ятирічного хлопчика. Суд визнав свиню винною і засудив її до повішення. Що стосується поросят, то їх провина не була доведена і їх конфіскували на користь суду. Досі в Парижі збереглася назва передмістя — Повішена свиня.

Відповідність між віком[ред.ред. код]

Свиня. Людина.
6 місяців. 14 років.
8 місяців. 16 років.
1 рік. 20 років.
1,3 року. 25 років.
2 роки. 29 років.
3,5 роки. 35 років.
5 років. 38 років.
5,5 років. 45 років.
7 років. 51 рік.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Більше половини світового поголів'я свиней (936 800 000 голів, 1997) припадає на країни Азії (Китай, Японія, Республіка Корея, країни півострова Індокитай), близько 1 / 3 на країни Європи (ФРН, Франція, Італія, Великобританія, Росія, Україна, Польща) і близько 10% на США. Через релігійних заборони свинарство не отримало розвиток в мусульманських країнах і Ізраїлі.

Їжа для свиней[ред.ред. код]

Свині відносяться до всеїдних тварин. Їм можна згодовувати різноманітні корми, що розподіляються наступним чином: концентровані — всі зернові, насіння рослин, жмихи, макуха, висівки, комбікорми; тваринного походження — м'ясне, кров'яне, м'ясокісткове і рибне борошно, цільне молоко і вивійки, риба тощо; соковиті — зелена трава, корнеплоди, силос, сінаж тощо; грубі — сіно, полова, трав'яне борошно; мінеральні — крейда, солі заліза, кухона сіль, червона глина, вугілля з деревини, кісткове борошно тощо. Варто звертати увагу на недопущення забруднення кормів металами, радіонуклідами, токсинами.

Свинарство на сучасному етапі розвитку в Україні[ред.ред. код]

Поголів'я свиней в Україні на 01.05.2010 року — 7952,8 тис. голів, з них в сільськогосподарських підприємствах — 3490,4 тис. голів, у господарствах населення — 4462,4 тис. голів. Однак важливим є показник не поголів'я, а обсягів виробленого м'яса. У 2009 році в Україні вироблено 550 тис. тонн м'яса свиней в забійній вазі. Цей показник свідчить, що більше ніж 70% свинини в Україні виробляється екстенсивно, тобто при тому ж поголів'ї свиней в країнах ЄС, Канаді, Бразилії, США буде вироблено, і виробляється на 70% свинини більше.

Ефективність свинарства залежить від генетики, технології вирощування і годівлі, здоров'я тварин і кормів. В структурі собівартості свинини найбільшу частку складають витрати на корми (до 70-80%). Нестача поживних речовин, особливо білка, а також амінокислот, вітамінів, макро- та мікроелементів, спричиняє зниження приростів, збільшення строків відгодівлі, перевитрати кормів та, як наслідок, собівартість свинини, що вища, ніж в країнах ЄС. Зважаючи на показники виробництва свинини на даний час, виникає запитання, чи правильно ми використовуємо той ресурс, який у нас є? За минулий рік Україна виробила зернових культур 3% від загальносвітового обсягу (так само як Бразилія і Канада), а свинини лише 0,5% (Бразилія 3%, Канада 2%). Використовуються застарілі технології утримання та годівлі свиней, багато виробників свинини, а особливо населення, годують зерновими сумішами (кукурудза, пшениця, ячмінь) або незбалансованими комбікормами.

За такої ситуації конверсія корму становить 7-9 кг на 1 кг приросту, а вартість лише одних кормів на 1 кг приросту становить 10 грн., це без вартості поросяти (+ 1 грн. в собівартості 1 кг свинини), праці, енергоносіїв, ветеринарних препаратів тощо. При закупівельній ціні в Україні 12-13 грн. екстенсивне вирощування свиней не приносить прибутку або, навіть, є збитковим. Науково-дослідну роботу в Україні провадять, насамперед, галузевий Інститут свинарства НААНУ, (заснований у серпні 1930 року, м. Полтава), Інститут тваринництва НААНУ (м. Харків), Інститут тваринництва степ. районів ім. М. Іванова «Асканія-Нова» НААНУ, Інститут землеробства і тваринництва зах. регіону НААНУ (Львівська область), Науково-дослідний центр підвищення ефективності тваринництва НААНУ (м. Вишгород, Київська область) і відповідні кафедри с.-г. вузів.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Вінстон Черчилль якось висловився: «не люблю собак, бо вони дивляться на людину знизу вгору; не люблю котів, бо вони дивляться на людину згори вниз; люблю свиней — вони дивляться на людину як на рівну».[9]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Газета «Илличевец» за 23 грудня 2006 року. стор. 15.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Sarah M. Nelson Ancestors for the Pigs. Pigs in prehistory. (1998)
  2. Rosenberg M, Nesbitt R, Redding RW, Peasnall BL (1998). Hallan Cemi, pig husbandry, and post-Pleistocene adaptations along the Taurus-Zagros Arc (Turkey). Paleorient, 24 (1) :25-41.
  3. Vigne JD, Zazzo A, Saliège JF, Poplin F, Guilaine J, Simmons A. (2009). Pre-Neolithic wild boar management and introduction to Cyprus more than 11,400 years ago. Proc Natl Acad Sci U S A. 106:16135-16138. PMID 19706455 doi: 10.1073/pnas.0905015106
  4. Giuffra E, Kijas JM, Amarger V, Carlborg O, Jeon JT, Andersson L. (200). The origin of the domestic pig: independent domestication and subsequent introgression. Genetics. 154 (4) :1785-91. PMID 10747069
  5. Європа була колонізована близькосхідними свинями
  6. Форостюк О. Луганщина релігійна. — Луганськ: Світлиця, 2004. — С. 62.
  7. Хмельницкий Богдан. Электронная еврейская энциклопедия
  8. http://www.golos.com.ua/article/1193923124.html «Голос України» В аптеку по… сало
  9. Висловлювання Черчиля


Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.