Поляритон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Полярито́н — квазічастинка, узгодженне розповсюдження в кристалі власного збудження кристалу й електромагнітної хвилі.

Власне збудження кристалу, яке сильно взаємодіє зі ствітлом із утворенням поляритонів може бути різної природи: оптичним фононом, екситоном, плазмоном, магноном тощо.

Поляритони мають енергії в області резонансного поглинання кристалу. В цій області електромагнітне поле особливо сильно взаєомдіє з характерними для кристалу збудженнями. Завдяки цій взаємодії діелектрична проникність кристалу сильно зростає, що призводить до зменшення швидкості розповсюдження електромагнітної хвилі. Довжина хвилі світла зменшується й стає одного порядку з довжиною хвилі збудження. Розповсюдження збудження і електромагнітної хвилі в кристалі сильно впливають один на одного. Електромагнітна хвиля сприяє переносу збудження з атома на атом, а електромагнітне поле, створене збудженими атомами зливається з зовнішньою хвилею.

У випадку, коли електронне збудження кристалу — екситон, полярони називають також світлоекситонами.

Існування поляритонів створює передумови для розповсюдження в кристалі повздовжних електромагнітних хвиль.

Джерела[ред.ред. код]

  • Пінкевич І.П., Сугаков В.Й. (2006). Теорія твердого тіла. Київ: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет". 
  • Давыдов А.С. (1976). Теория твердого тела. Москва: Наука. 




Квазічастинки
Біекситон | Дірка | Куперівська пара | Магнон | Орбітон | Плазмон | Поляритон | Полярон | Фазон | Флуктуон | Фонон | Екситон | Електрон | Ротон
Фізика Це незавершена стаття з фізики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.