Принципат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Caesar.jpg

Імператорські династії
Стародавнього Риму

Принципат
(27 до н. е.192 н. е.)
Юлії-Клавдії (27 до н. е. — 68 н. е.)
Громадянська війна (68—69)
Династія Флавіїв (69—96)
Династія Антонінів (96—192)
Бюрократизований принципат
(193235)
Громадянська війна (193—197)
Династія Северів (193—235)
Політична криза
(235284)
Солдатські імператори (235—284)
Галльска імперія (258—273)
Пальмірське царство (262—273)
Домінат
284)
Тетрархія (293—313)
Громадянські війни (306—323)
Династія Констянтина (306—364)
Династія Валентиніана-Феодосія (364—395)
Західна Римська імперія
(395476)
Династія Валентиніана-Феодосія
Східна Римська імперія
(Візантійська імперія)
Династія Феодосія (395—457)
Династія Левів (з 457)


Принципат (лат. principatus, від лат. princeps — перший сенатор, сенатор відкриває засідання) — умовний термін в історичній літературі для позначення системи влади, що склалася в Стародавньому Римі в період ранньої імперії (27 до н. е. — 284 н. е.), і яка суміщала монархічні і республіканські риси.
В історіографії закріпився перший титул — «імператор», хоча основні повноваження глава держави мав як народний трибун і принцепс.

Система принципату стала оформлятися при Августі, влада якого ґрунтувалася на поєднанні різних магістратур. Август і його наступники, бувши принцепсом сенату, одночасно зосереджували у своїх руках вищу цивільну (довічний народний трибун) і військову владу. Формально продовжував існувати республіканський устрій: сенат, коміції (народні збори), магістратури (крім цензорів). Але ці інститути втратили колишнє політичне значення, так як вибори до них та їх діяльність регулювалися принцепсом. Реальна влада була зосереджена в руках імператора і близьких до нього людей, його особистої канцелярії, штат якої невпинно зростав, а сфера діяльності розширювалася. Терміну «принципат» в історичній літературі відповідає термін «рання імперія», який вважається точнішим.

Занепад принципату[ред.ред. код]

Однією з причин, чому ця система перестала нормально функціонувати, було падіння авторитету імператора в очах солдатів римської армії, що була його найважливішою опорою. Верховне командування всіма збройними силами римської держави було в період Принципату головною основою (das Kernstück, за висловом Й. Бляйкена) імператорської влади. А передумовою розриву союзу між армією і правлячим імператором стало саме зміна обстановки на кордонах римських володінь. З другої половини II ст. н. е. римляни майже безперервно вели війни з північними і східними сусідами. Змінилася обстановка на кордонах римських володінь, з одного боку, призвела до зростання значення армії в житті імперії. З іншого боку, вона зробила істотний вплив на структуру збройних сил римської держави[1].

Вже до початку 40-х років III ст. н. е.. правителі імперії були змушені піти на те, щоб об'єднати військові сили кількох сусідніх провінцій під командуванням спеціальних воєначальників (duces)

На зміну принципату прийшов Домінат, де монархічні риси видно значно виразніше, республіканські інститути були здебільшого скасовані, а деякі переформовані в монархічні.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. [http://ancientrome.ru/publik/article.htm?a=1376056208 Сергеев И. П. Внешнеполитический фактор в истории кризиса III века в Римской империи]