Прімера Дивізіон (Іспанія)
 |
|
| Засновано | 1929 |
|---|---|
| Регіон |  Іспанія |
| Конфедерація | УЄФА |
| Кількість команд | 20 |
| Пониження в класі | Сегунда Дивізіон |
| Внутрішній кубок | Кубок Іспанії |
| Міжнародні турніри | Ліга чемпіонів Ліга Європи |
| Поточний чемпіон | Реал Мадрид |
| Найбільше перемог | Реал Мадрид (32) |
| ТВ-партнер | Digital+, GolT, laSexta |
| Сайт | www.lfp.es |
Пріме́ра Дивізіо́н Професіональної футбольної ліги Іспанії (ісп. Primera División), відомий також просто як Прімера або як Ла Ліга (ісп. La Liga), є професіональним футбольним турніром клубів з найвищого щабелю системи футбольних ліг Іспанії. Ла Ліга вважається однією з найкращих футбольних ліг у світі.
Дев'ять клубів ставали переможцями Ла Ліги. Починаючи з 1950-х років домінуючими клубами були Реал Мадрид і Барселона. Станом на кінець сезону 2007/08, Реал ставав чемпіоном 31 раз, а Барселона 18 разів. Однак протягом 1930-х і 1940-х років, а також протягом останніх сезонів Ла Ліга була більш конкурентною. У 30-х і 40-х роках з Реалом і Барселоною успішно конкурували Валенсія, Атлетіко Мадрид і Атлетик Більбао, а у 1990-х і 2000-х роках - та ж сама Валенсія і Депортіво Ла-Корунья.
Станом на грудень 2007 року Ла Ліга посідала перше місце у рейтингу національних ліг УЄФА, який використовується для визначення представництва країн у єврокубках.[1] У сезоні 2005/06 клуби Ла Ліги вибороли єврокубковий "дубль" - Барселона виграла Лігу Чемпіонів, а Севілья - Кубок УЄФА. До цього останній раз клубам однієї країни таке вдавалося у сезоні 1996/97.
Середня відвідуваність матчів Ла Ліги у сезоні 2006–07 склала 28 838 глядачів, що є третім показником серед футбольних ліг (після Бундесліги і Прем'єр-Ліги), а також сьомим серед усіх спортивних ліг світу.[2]
Зміст |
Історія [ред.]
Заснування [ред.]
Вперше ідею національної футбольної ліги в Іспанії запропонував у квітні 1927 року Хосе Марія Ача, директор клубу Аренас Клуб де Гечо. Після тривалих дискусій стосовно розміру ліги і критеріїв допуску клубів, врешті решт Королівська федерація футболу Іспанії визначила десятку перших учасників Прімера ліги 1928 року. Барселона, Реал Мадрид, Атлетик Більбао, Реал Сосьєдад, Аренас Клуб де Гечо і Реал Уніон приєдналися на правах попередніх переможців Королівського кубка. Атлетик Мадрид (тодішня назва клубу Атлетіко Мадрид), РКД Еспаньол і КЕ Європа одержали право участі у якості попередніх фіналістів кубка, а Расінг Сантадер виборов місце у лізі через перехідний турнір з грою на вибування. Станом на кінець сезону 2007-08 тільки три з членів-засновників, Барселона, Реал Мадрид і Атлетик Більбао, жодного разу не вибували до нижчих дивізіонів.
1930-і роки [ред.]
Хоча Барселона виграла перший чемпіонський титул, а Реал Мадрид перемагав у 1932 і 1933 роках, на початку лідером іспанського футболу був Атлетик Більбао, посівши перше місце у 1930, 1931, 1934 і 1936 роках і друге - у 1932 і 1933 роках. У 1935 році чемпіоном вперше (і поки востаннє) став Реал Бетіс, який тоді виступав під назвою Бетіс Баломпіє. Лігу було призупинено на період громадянської війни в Іспанії, але клуби республіканської території (крім двох мадридських), розіграли між собою Середземноморську лігу, чемпіоном якої у 1937 році стала Барселона.
1940-і роки [ред.]
Після поновлення Ліги у 1940-х роках спочатку найсильнішими клубами були Атлетіко Авіасьон, Валенсія і Севілья. Атлетіко Авіасьон (тодішня назва клубу Атлетіко Мадрид) отримав право участі в сезоні 1939-40 лише як заміна Реалу Ов'єдо, чий стадіон було ушкоджено під час війні. Клуб святкував перемогу в перший же сезон, а також захистив свій титул у 1941 році. Інші клуби втратили гравців через вигнання, страту і загибель на війні, але Атлетіко навпаки підсилився завдяки злиттю Атлетик Мадрид і Авіасьон Насьональ з Сарагоси. Молодий передвоєнний склад Валенсії було також збережено, і у післявоєнні роки він виріс у чемпіонів, вигравши титул у 1942, 1944 і 1947 роках, а також посівши друге місце у 1948 і 1949 роках. Севілья також переживала коротку золоту добу, посівши друге місце у 1940 і 1942 роках і виборовши поки що свій єдиний титул у 1946 році. Наприкінці десятиріччя Барселона почала потроху перебирати на себе мантію лідера, ставши чемпіоном у 1945, 1948 і 1949 роках.
Ді Стефано, Пушкаш, Кубала і Суарес [ред.]
Хоча «Атлетіко» Мадрид (змінивши назву з «Атлетіко Авіасьйон») став чемпіоном у 1950 і 1951 роках під керівництвом натхненника катеначо Еленіо Еррера, 1950-ті роки були початком ери домінування «Барселони» і «Реала». Протягом 1930-х, 1940-х і 1950-х років існували суворі обмеження на кількість іноземних гравців. У більшості випадків клубам дозволялося заявити лише трьох іноземних гравців на гру. Але у 1950-х роках «Реал» і «Барселона» знайшли можливість обійти правила, натуралізувавши Альфредо Ді Стефано, Ференца Пушкаша і Ладислава Кубалу. Натхненна грою Кубали, Барса здобула титул у 1952 і 1953 роках. Ді Стефано, Пушкаш і Франциско Хенто були ядром складу «Реала», який домінував у другій половині 1950-х років. «Реал» виграв лігу у 1954, 1955, 1957 і 1958 роках, поступившись титулом «Атлетику» Більбао у 1956 році. «Барселона» виграла чемпіонат у 1959 і 1960 роках під керівництвом Еленіо Еррера і з Луїсом Суаресом у складі.
Домінування Мадрида [ред.]
Між 1961 і 1980 роками в Прімера лізі домінував Реал Мадрид, стававши чемпіоном 14 разів, включаючи п'ять перемог поспіль між 1961 і 1965 роками і дві серії з трьох перемог поспіль (1967-69 і 1978-80 рр.). Лише Атлетіко Мадрид зміг скласти гідну конкуренцію Реалу протягом цього періоду, перемігши чотири рази (у 1966, 1970, 1973 і 1977 роках). Ще два титули дісталися Валенсії у 1971 році і Барселоні з Йоханом Кройфом у складі в 1974 році.
1980-і роки [ред.]
Врешті-решт домінуванню двох клубів з Мадриду було покладено кінець, хоча й тимчасово, двома клубами з країни Басків. Реал Сосьєдад виграв титул у 1981 і 1982 роках, а Атлетик Більбао - у 1983 і 1984 роках. Террі Венеблс привів Барселону до одного титула у 1985 році, після чого Реал Мадрид знову ставав переможцем п'ять раз поспіль (1986-90 рр.) під провідом Лео Беенхаккера. У складі мадридців грав Уго Санчес і легендарна "Когорта стерв'ятника" - Еміліо Бутрагеньо, Мануель Санчіс, Рафаель Мартін Васкес, Мічел і Мігель Пардеса.
1990-і роки [ред.]
Йохан Кройф повернувся до Барселони в якості тренера у 1988 році, зібравши легендарну "Команду-мрію" з такими гравцями як Хосеп Гвардьола, Хосе Марі Бакеро, Чики Бегиристайн, Гойкоечеа, Рональд Куман, Мікаель Лаудруп і Христо Стоїчков. Ця команда виграла титул чотири рази поспіль між 1991 і 1994 роками, а також виграла Кубок Чемпіонів у 1992 році. Після конфлікту з Кройфом Лаудруп перейшов до головного суперника Барси, Реала, і допоміг йому перервати переможну ходу Барселони у 1995 році. Після цього чемпіонами стали Атлетіко Мадрид у 1996-му і знов Реал Мадрид у 1997-му році. Після успіху Кройфа ще один голандець Луїс ван Галь прибув на Камп Ноу, і з допомогою таких талантів як Луїш Фіґо, Луїс Енріке і Рівалдо Барселона знов виграла титул у 1998 і 1999 роках.
Нове тисячоліття [ред.]
У новому тисячолітті Реал і Барселона зіштовхнулися з новими іспитами. Між 1993 і 2004 роками Депортіво Ла-Корунья фінішував в трійці призерів десять разів - більше аніж Реал чи Барселона, а у 2000 році, під провідом Хав'єра Ірурета, Депортіво став дев'ятим чемпіоном в історії ліги. Реал Мадрид виборов титул у 2001 і 2003 роках, але все більшу конкуренцію мадридцям складала Валенсія, яка переживала відродження під керівництвом Ектора Купера, дійшовши до фіналу Ліги Чемпіонів у 2000 і 2001 роках. Його наступник Рафаель Бенітес продовжив розпочату справу і привів клуб до чемпіонства у 2002 році і до "дубля" в лізі і кубку УЄФА у 2004 році. Барселона, натхненна грою Рональдіньо, виборола титул в сезонах 2004-05 і 2005-06 (другий раз разом з Лігою Чемпіонів). Одночасно зійшла зірка Севільї, яка хоча й не виграла лігу, двічі поспіль перемогла у кубку УЄФА (2005-06 і 2006-07 - в другому випадку здолавши в фіналі ще один іспанський клуб, РКД Еспаньол). Але наприкінці десятиріччя Реал повернув собі втрачені позиції, ставши чемпіоном у сезонах 2006-07 і 2007-08.
Клуби-учасники [ред.]
Учасники Прімера дивізіону сезону 2011-12:
| Клуб | Стадіон | Місткість |
|---|---|---|
| Атлетик Більбао | Сан Мамес | 39 670 |
| Атлетіко Мадрид | Вісенте Кальдерон | 54 851 |
| Барселона | Камп Ноу | 98 787 |
| Валенсія | Месталья | 55 000 |
| Вільярреал | Ель Мадрігал | 25 000 |
| Гранада | Нуево Лос-Караменез | 16 200 |
| Еспаньйол | Корнелла-Ель Прат | 40 500 |
| Леванте | Сьюдад де Валенсія | 25 354 |
| Малага | Ла Росаледа | 28 963 |
| Мальорка | Іберостар | 23 142 |
| Осасуна | Естадіо Рейно де Наварра | 19 500 |
| Райо Вельєкано | Тереза Рівера | 15 500 |
| Расінг Сантандер | Ель Сардінеро | 22 124 |
| Реал Бетіс | Беніто Вільямарін | 52 700 |
| Реал Мадрид | Сантьяго Бернабеу | 80 354 |
| Реал Сосьєдад | Аноета | 32 076 |
| Реал Сарагоса | Ла Ромареда | 34 596 |
| Севілья | Рамон Санчес Пісхуан | 45 500 |
| Спортінг Хіхон | Ель Молінон | 29 538 |
| Хетафе | Альфонсо Перес | 14 400 |
Чемпіони [ред.]
Рік за роком [ред.]
Успішність клубів [ред.]
Станом на кінець сезону 2011–12
| Клуб | Титулів | Других місць | Переможні роки |
|---|---|---|---|
| Реал Мадрид |
|
|
1931–32, 1932–33, 1953–54, 1954–55, 1956–57, 1957–58, 1960–61, 1961–62, 1962–63, 1964–65, 1964–65, 1966–67, 1967–68, 1968–69, 1971–72, 1974–75, 1975–76, 1977–78, 1978–79, 1979–80, 1985–86, 1986–87, 1987–88, 1988–89, 1989–90, 1994–95, 1996–97, 2000–01, 2002–03, 2006–07, 2007–08, 2011–2012 |
| Барселона |
|
|
1929, 1944–45, 1947–48, 1948–49, 1951–52, 1952–53, 1958–59, 1959–60, 1973–74, 1984–85, 1990–91, 1991–92, 1992–93, 1993–94, 1997–98, 1998–99, 2004–05, 2005–06, 2008–09, 2009–10, 2010–11 |
| Атлетіко Мадрид |
|
|
1939–40, 1940–41, 1949–50, 1950–51, 1965–66, 1969–70, 1972–73, 1976–77, 1995–96 |
| Атлетик Більбао |
|
|
1929–30, 1930–31, 1933–34, 1935–36, 1942–43, 1955–56, 1982–83, 1983–84 |
| Валенсія |
|
|
1941–42, 1943–44, 1946–47, 1970–71, 2001–02, 2003–04 |
| Реал Сосьєдад |
|
|
1980–81, 1981–82 |
| Депортіво |
|
|
1999–00 |
| Севілья |
|
|
1945–46 |
| Реал Бетіс |
|
|
1934–35 |
Індивідуальні нагороди [ред.]
Існує велика кількість індивідуальних нагород, найвизначнішими з яких є Трофео Пічічі (або просто Пічічі) кращому бомбардиру ліги і Трофео Замора - найкращому воротареві (останнім нагороджується воротар з найменшою кількістю голів, пропущених в середньому за гру). Обидві нагороди присуджуються найбільшою спортивною газетою в Іспанії «Марка».
Гвардійці Прімери за історію [ред.]
станом на початок сезону 2010/11
| # | Футболіст | Роки | Ігри |
|---|---|---|---|
| 1 | Андоні Субісаррета | 1981—1998 | 622 |
| 2 | Рауль Гонсалес | 1994—2010 | 550 |
| 3 | Еусебіу | 1983—2002 | 543 |
| 4 | Франсіско Буйо | 1980—1997 | 542 |
| 5 | Мануель Санчіс | 1983—2001 | 524 |
| 6 | Мігель Солер | 1983—2003 | 504 |
| 7 | Фернандо Єрро | 1987—2003 | 497 |
| 8 | Хосе Марія Бакеро | 1980—1997 | 483 |
| 9 | Лорен Хуарос | 1984—2002 | 482 |
| 10 | Хоакін Алонсо | 1977—1992 | 479 |
Найкращі бомбардири Прімери за історію [ред.]
станом на початок сезону 2010/11
| # | Футболіст | Роки | Голи |
|---|---|---|---|
| 1 | Тельмо Сарра | 1940—1955 | 252 |
| 2 | Уго Санчес | 1981—1994 | 234 |
| 3 | Рауль Гонсалес | 1994—2010 | 228 |
| 4 | Альфредо Ді Стефано | 1953—1966 | 227 |
| 5 | Сезар Родріґес Альварес | 1939—1955 | 226 |
| 6 | Кіні | 1970—1987 | 219 |
| 7 | Пахінью | 1943—1956 | 210 |
| 8 | Мундо | 1939—1950 | 195 |
| 9 | Карлос Сантильяна | 1970—1988 | 186 |
| 10 | Хуан Арса | 1943—1959 | 182 |
Визначні гравці Прімери [ред.]
Найкращі гравці Європи [ред.]
Володарі Золотого м'яча за рік, протягом якого вони грали за клуб Ла Ліги.
Альфредо Ді Стефано - 1957, 1959
Раймон Копа - 1958- Луїс Суарес - 1960
Йоган Кройф - 1973
Христо Стоїчков - 1994
Рівалду - 1999
Луїш Фіґу - 2000- Роналдо - 2002
- Рональдіньо - 2005
Фабіо Каннаваро - 2006- Ліонель Мессі - 2009, 2010, 2011
Найкращі гравці світу ФІФА [ред.]
Найкращі гравці світу за версією ФІФА за рік, протягом якого вони грали за клуб Ла Ліги.
- Ромаріо - 1994
- Роналдо - 1996, 1997, 2002
- Рівалдо - 1999
- Луїш Фіґу - 2001
- Зінедін Зідан - 2003
- Рональдіньо - 2004, 2005
- Фабіо Каннаваро - 2006
- Ліонель Мессі - 2009, 2010, 2011
Українці в Прімері [ред.]
| Гравець | Клуб | Сезон | Ігри | Голи |
|---|---|---|---|---|
| Василь Рац |  «Еспаньйол» |
1988/1989 | 10 | 0 |
| Сергій Погодін |  «Меріда» |
1995/1996 | 3 | 1 |
| Дмитро Чигринський |  «Барселона» |
2009/2010 | 12 | 0 |
Див. також [ред.]
Примітки [ред.]
- ↑ «UEFA Country Ranking 2008 (англ.)». http://www.xs4all.nl/~kassiesa/bert/. Процитовано 23 грудня 2007.
- ↑ «List of attendance figures at domestic professional sports leagues (англ.)». Wikipedia. Процитовано 23 грудня 2007.
- ↑ а б в г д Теперішня назва - Реал Мадрид
- ↑ Теперішня назва - Реал Бетіс
- ↑ а б в г д е Теперішня назва - Атлетіко Мадрид
Посилання [ред.]
- Сайт Ла Ліги
- Сайт Королівської федерації футболу Іспанії
- Газета Марка
- Газета As
- Газета El Mundo Deportivo
- Soccer Spain
- Статистика на сайті worldcupadvice.com
|
|||||
