Маркевич Микола Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Андрійович Маркевич
рос. дореф. Николай Андреевичъ Маркевичъ
Mykola Markevych.jpg
Микола Маркевич
Народився 7 лютого 1804(1804-02-07)
Дунаєць
Помер 21 червня 1860(1860-06-21) (56 років)
у власному турівському маєтку
з-за недугу
Поховання Турівка (Турівська волость)
Підданство Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Російська імперія
Національність українець (малорос)
Діяльність історія, етнографія, фольклор, поезія, музика
Відомий перший український енциклопедист, в українській романтичній поезії витворив образ народного співця, пов'язав мотив героїзму козацтва з політичною сучасністю України та її національно-визвольними змаганнями.
Alma mater Санкт-Петербурзький державний університет
Звання поручик Flag of Russia.svg російського імператорського війська
Конфесія православ'я
Батько Андрій Іванович Маркевич
Матір графиня Анастасія Василівна Гудович
Рід Маркевичі
Родичі тітка П. І. Скоропадська
Дружина Уляна Олександрівна Ракович
Діти Андрій, Олександр, Володимир, Михайло, Микола.
POL COA Markowicz.svg
герб Марковичів

Марке́вич Мико́ла Андрі́йович (нар. 26 січня (7 лютого) 1804(18040207), Дунаєць, Глухівський район, Сумська область —  9 (21) червня 1860) — український історик, етнограф, фольклорист, поет і композитор. Він став першим українським енциклопедистом. Російськими націоналістами офіційно був названий як «український буржуазний націоналіст», хоча офіційно він не належав до цієї організації, підпадав під заборону радянської цензури[1].

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в сім'ї поміщика Андрія Івановича Маркевича (колишнього імперського дипломата у м. Дрездені і м. Константинополі), родовід якого бере початок з вищої гетьманської адміністрації XVII–XVIII ст. Отримав у спадок від батька Івана Андрійовича Маркевича близько 700 кріпаків, маєток в селі Турівці Прилуцького полку і будинок в Москві. Матір'ю Миколи Андрійовича була графиня Анастасія Василівна Гудович гербу «Одровонж».

У 18041809 рр. — він мешкав у свого діда в с. Полошках (нині Глухівського району), потім у прабабки й у тітки П. І. Скоропадської в с. Дунаєць, а з 1809 р. — в Сокиринцях (нині Срібнянський район Чернігівської області), в с. Васьківці і потім (до 1814 р.) в с. Рудівці (нині Прилуцький район Чернігівської області). У чотирирічному віці він умів читати й писати російською, французькою й німецькою мовами.

З 21 березня 1814 р. навчався в приватній школі П. П. Білецького-Носенка у селі Лапинці під Прилуками.

У 18171820 рр. — навчався в «Благородному пансіоні»(рос.)укр. при Головному педагогічному інституті в Петербурзі. У Петербурзі входив до кола О. С. Пушкіна, І. І. Пущина, В. К. Кюхельбекера, А. А. Дельвіга, Ф. М. Глінки, К. Ф. Рилєєва, О. О. Бестужева.

Перший його вірш був вміщений російським поетом В. А. Жуковським на сторінках журналу «Невскій зритель» (рос. дореф.) у 1820 році. Микола Маркевич добре опанував музику, навчився грі на фортепіано у відомого піаніста-віртуоза Джона Філда.

З 1820 р. — був юнкером Курляндського драгунському полку на військовій службі імператорської армії. Тоді російському поетові В. А. Жуковському Маркевич Микола писав:

« Вступивши на службу, я багато втратив часу для наук, але в службі я став поетом.  »

На початку 1821 р. відвідав Кам'янку — центр зустрічей учасників Південного таємного товариства. Служив він у штабі 2-ї армії, до якої входив полк, що перебував у Тульчині. Де він познайомився з майбутніми декабристами, спілкувався з Павлом Пестелем.

У 1824 р. — вийшов у відставку в чині поручника, повернувся до свого маєтку в Україні, за винятком поїздки у 1829 р. до Москви, вже не залишав його до кінця свого життя. Одружився з донькою прилуцького поміщика Уляною Олександрівною Ракович.

У російському журналі «Московскій Телеграфъ»(рос.)укр. друкує низку власних віршів: «Сон-трава», «Удавленик», «Гетьманство», «Мідний бик», «Відьма», «Русалка» та інші, що були схвальні столичними читачами Російської імперії.

У 1831 р. з'явилася перша його книжка, надрукована в Москві під назвою «Украинские мелодии. Сочинение Николая Маркевича» (рос.), в яку ввійшло 36 його віршів.

Займався дослідницькою роботою, збирав історичні документи Козацької Доби з метою створення вперше українського енциклопедичного словника, в якому вважав мав би любий українець та кожна українка знайти історичні, географічні, статистичні дані про Україну, біографії видатних осіб українського народу. Протягом 10 років він створив більше 100 тисяч статей для енциклопедичного словника, систематизувавши це в алфавітному порядку в 30-ти величезних зошитах. Обсяг його роботи підготовлений до публікації становив 11 томів по 600 сторінок кожна книга. Але тому, що у виданні «Энциклопедическій лексиконъ»(рос.)укр. брали участь деякі «вчені особи Російської імперії», котрі назвали окремі його українські книжки, опубліковані в 1836 р. в Москві «Большой исторический, мифологический, статистический и литературный словарь Российского государства» (рос.), то він припинив друкувати словник, пізніше жалкував з-за втраченої можливості публікування. Він писав В. Жуковському:

« …я став сивим пишучи свій словник, я посивію зовсім його переписуючи, але видати його я не можу без допомоги російського уряду.  »

До всіх своїх творів він писав сам ноти музики. Так видана була збірка в Москві у 1840 р. «Народные украинские напевы, положенные для фортепьяно Николаем Маркевичем» (рос.). Лев Жемчужников став власником цілої рукописної збірки українських народних пісень і дум з нотами написаними власноруч М. А. Маркевичем, але які не були надруковані. Котрий вважав:

« Микола Андрійович часто гостював у Сокиринцях, де йому завжди були раді не тільки рідні, а й знайомі. Бувало входить з люлькою в роті, задоволений і щасливий, кучері його сиві майорять, сам сяє, як сонце, і все навколо нього пожвавлюється.  »

У журналі «Библіотека для чтенія»(рос.)укр. його звинуватили в написанні історії «мікроскопічної країни» Малоросії (України), в якій «…не більш як мільйон населення та сорок тисяч розбійного козацького війська». Російський літературний критик Віссаріон Бєлінський навіть виступив публічно проти важливої наукової діяльності Миколи Маркевича:

« Малоросія ніколи не була державою, звідси випливає, що і своєї історії в строгому значенні цього слова не мала.  »

Він був знайомий з Тарасом Шевченком. І у 1847 р. — поклав на музику на вірш Шевченка «Нащо мені чорні брови». Шевченко присвятив Миколі Маркевичу вірш Бандуристе, друже сизий. У цій богемі Тарас Григорович звертався до Миколи Андрійовича за кваліфікованими порадами досвідченого історика під час створення «Гайдамаків», та під час творчої праці над офортами на історичну тематику.

Після публікації історичної праці «История Малороссии» майже 15 років не з'явилося жодної друкованої праці М. Маркевича. І з 1850 р. він почав тяжко хворіти. Друкувати його праці знову почали після смерті імператора Миколи І. Долучився він до укладання українського словника, куди увійшло 45 тисяч слів, прислів'я, приказки, казки, пісні, старовинні універсали, листи, літописи, історичні акти. Микола Андрійович став відомим колекціонером старовинних історичних документів. Він створив у Турівці історичний архів з рідкісними стародруками, історичними манускриптами, гетьманськими універсалами, листами видатних діячів України й Росії, етнографічними конспектами, де домінувала частка оригіналів, що сягала кінця XVI століття. Його провінційний архів налічував 12 тисяч рукописів українською, турецькою, татарською, польською, російською, французькою, німецькою, латинською, грецькою, грузинською, вірменською мовами. Майже половину з них він устиг класифікувати, системно описати і ввести до каталогу. Серед відомих у тому архіві були документи генерального підскарбія Андрія Марковича; документи гетьманів Івана Скоропадського, Кирила Розумовського, Кочубеїв і Гудовичів; матеріали з книгозбірні Петра Рум'янцева в с. Ташані Переяславського повіту; перевіз із Полтави при сприянні Івана Котляревського і полтавського віце-губернатора бібліотеку родичів Іполита Богдановича (400 томів книжок, рукописи, «Келейный Летописец» Дмитра Ростовського) тощо. З маєтку своєї тітки П. І. Скоропадської в с. Дунаєць Глухівського повіту М. Маркович знайдені у коморах дві скрині зі старовинними рукописами також приєднав до того архіву.

У 1851 р. у виданні журналу «Отечественныя записки»(рос.)укр. була розміщена стаття з його проханням надати допомогу в опублікуванні історичних документів з його архіву. Згодом ця колекція документів з історії України XVIIXVIII ст. опинилася в Пашковому домі(рос.)укр. Рум'янцевського музею(рос.)укр. міста Москви у фонді рукописних колекцій Російської державної публічної бібліотеки. Вказана редакція журналу в той час зазначала:

« М. А. Маркевич є відомим автором «Истории Малороссии», протягом багатьох років він збирав рідкісні рукописні пам'ятники і має тепер у своєму архіві 12000 рукописів, які можуть служити дорогоцінним матеріалом для російської історії.  »

Після хвороби і смерті він був похований в родовому склепі біля церкви «Всіх Святих», в посадженому й виплеканому ним саді на правому березі річки Перевід, навпроти села Турівки (Турівська волость Прилуцький повіт)[2].

Історичні праці[ред.ред. код]

Етнографічні праці[ред.ред. код]

  • Сборникъ малороссійскихъ пѣсенъ (1840 р.)
  • Южнорусскія пѣсни (1857 р.)
  • Обычаи, повѣрья, кухня и напитки малороссіянъ (1860 р.) (рос. дореф.)
  • О климатѣ Полтавской губерніи. — М., 1850 (рос. дореф.);
  • О пчеловодствѣ Полтавской губерніи. — М., 1850 (рос. дореф.);
  • Объ овцеводствѣ Полтавской губерніи. — М., 1851 (рос. дореф.);
  • Историческое и статистическое описаніе Чернигова. — Черниговъ, 1852 (рос. дореф.);
  • О народонаселеніи Полтавской губерніи. — Кіевъ, 1855 (рос. дореф.).

Художні твори[ред.ред. код]

У 1831 р. — видав у Москві поетичну збірку «Українські мелодії», присвячену минулому України.

Одним із перших в українській романтичній поезії він витворив образ народного співця («Бандурист»), став першим, хто пов'язав мотив героїзму козацтва з політичною сучасністю України та її національно-визвольними потребами й прагненнями.

Особисте життя[ред.ред. код]

Мав п'ять синів від шлюбу з Уляною Олександрівною Ракович (18091893 рр.) на ім'я:

  • Маркевич Андрій Миколайович (18301907 рр.),
  • Олександр Миколайович Маркевич,
  • Володимир Миколайович Маркевич,
  • Михайло Миколайович Маркевич,
  • Микола Миколайович Маркевич.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]