Святослав I Хоробрий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Святослав Ігорович)
Перейти до: навігація, пошук
Святослав I Хоробрий
Святослав.jpg
Портрет князя Святослава роботи Федора Солнцева за описом Льва Диякона, до 1869 р.
Великий князь Київський
Початок правління: 945 (964)
Кінець правління: 972
Попередник: Ольга
Наступник: Ярополк I
Дата народження: 925 , або 930 чи 938
Місце народження: Київ
Дата смерті: березень 972
Місце смерті: Микільське-на-Дніпрі
Дружина: Предслава, Малуша
Діти: Ярополк, Олег, Володимир
Династія: Рюриковичі
Батько: Ігор I Старий
Мати: Ольга

Святосла́в I І́горович (Хоро́брий) (*925/930 чи 938 — березень 972) — руський князь, державний діяч, політик і військовик з династії Рюриковичів. Великий князь Київський, правитель Русі (945, самостійно з 964972). Син князя Ігоря і його дружини, княгині Ольги. Батько Володимира I Великого, дід Ярослава I Мудрого. Проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів. Спричинив занепад Хазарського каганату[1] та Першого Болгарського царства[2].

Походження[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Матір'ю Святослава I була княгиня Ольга. Батьком княжича Святослава був київський князь Ігор I Старий, який постійно воював з Диким полем, де кочували войовничі печеніги, і ходив у походи проти Візантійської імперії на її столицю Константинополь, що називався на Русі Царградом (Царгородом). Згідно з Іпатіївським літописом Святослав народився в 942 році. Вчені висували припущення, що під час битви з древлянами Святославу було 13 років. Про те що Святославу було більше аніж 29 років під час зустрічі з Іоанном Цимісхієм опосередковано свідчить і опис зовнішності князя, залишений його сучасником Левом Дияконом, і, навіть, зображення в рукописі Скилиці. В Повісті минулих літ на 964 є запис :

« "'К'нѧзю Ст҃ославу възрастъшю . и възмужавшю . нача вои совкуплѧти . многи и храбръı и легъко ходѧ . аки пардусъ . воинъı многи творѧше ходѧ"  »

Мабуть, за цим записом, Святослав святкував своє 30-річчя — саме у цьому віці у християн на той час чоловік вважався дорослим, тобто народився 934 року . Але цій даті дещо суперечить одна особливість . У літописі читаємо наступне :

« '''В лѣто . ҂s҃ . у҃ . н҃ (6450 (942))... ...в се же лѣто родисѧ Ст҃ославъ оу Игорѧ   »

6450-5508=942 , але тут на око помітна помилка — виходить Ольга народила його в 40 років, що малоймовірно . Причина може бути проста — грецька «Лямбда», яка означає 30 була перетворена в кирилічну «Л», яка означає 50 , тобто Святослав народився не 6450(942), а 6430. Але у літописах вживаються 4 системи літочислення :

  • Александрійська 5492/5493 до н. е.
  • Антиохійська 5500/5501 до н. е.
  • Болгарська (старовізантійська) 5504/5505 , або 5511 до н. е.
  • Візантійська 5507/5508/5509 до н. е.

Якщо брати до уваги Візантійську еру, то Святослав народився 922 року . Але тут використано Болгарську еру, тобто не 5508 до Р. Х. , а 5505 до Р. Х. , отже 6430-5505=925 рік[3]. Якщо ж взяти Антиохійську буде 930 , це теж надто вже рання дата , а якщо Александрійську , то вийде 938 , що якраз близько до літописних дат за 942 і 946 . Так на 946 є запис :

« '''суну копьємъ Стославъ [на] Е Деревлѧнъı . и копьє летѣ сквозѣ оуши коневи . [и] А оудари в ноги 36 коневи . бѣ бо дѣтескъ .  »

Мабуть , за цим записом Святославу не більше 10 років , оскільки він ще не може метати списа.

Волзькі походи[ред.ред. код]

Княжий знак Святослава

У 964966 роках дружини Святослава воюють на Оці і середній Волзі, підкорюють в'ятичів і завдають фатального удару могутньому Хазарському каганату. Святослав взяв штурмом і його столицю Саркел, яка знаходилася на перешийку Дона з Волгою. Слідом княжий десант направився в землі ясів і касогів.

Приєднання в'ятичів[ред.ред. код]

У 964 році князь Святослав Ігоревич здійснив свій перший похід на землі слов'янського племені в'ятичів, які платили данину хозарам. В'ятичі заселяли лісисте межиріччя Оки і Волги. Пробувши в них усю зиму, Святослав домігся свого: вони перестали платити данину хозарам і підкорилися Києву.

Підкорення Волзької Булгарії та буртасів[ред.ред. код]

Навесні наступного 965 року Святослав відправив хозарському кагану своє знамените історичне послання: «Іду на ви» (тобто «я йду на вас»). Пройшовши по ріці Оці на Волгу, а потім рухаючись донизу по великій ріці, через землі волзьких булгарів — данників хозар, — Святослав вступив у володіння Хозарського каганату.

Розорення Хазарії[ред.ред. код]

Докладніше: Битва з хозарами

Хозарський каганат на той час займав територію Північного Кавказу, Приазов'я і Донських степів і представляв для Русі велику небезпеку. Археологи розкопали понад десяток хозарських фортець на берегах Дону, Сіверського Донця й Осколу — всі вони розташовувалися на правому, західному — тобто руському — березі. Отже, фортеці призначалися не для оборони кордону, а служили базами для нападу на Русь.

Головна битва руської раті з хозарами сталася десь в низов'ях Волги, на ближніх підступах до столиці каганату Ітілю. Ітиль було зруйновано внаслідок походу русів 968969 рр. Руси йшли туди на лодіях, а руська і союзна печенізька кіннота — вздовж берега Волги. Літописець просто говорить про перемогу князя Святослава: «Переміг хазар». Далі князь Святослав повів своє військо вздовж берега Хвалинського моря на південь, до древньої столиці Хозарії міста Семендера.

Перемога ясів і касогів[ред.ред. код]

Від Семендера військо Святослава продовжило похід по передгір'ях Північного Кавказу. По шляху були розбиті аланські й касожські раті. Нове зіткнення з хозарами сталося у сильній фортеці Семікара, побудованій для захисту сухопутного шляху до гирла річки Дон. Святослав вів руську рать за єдиним, тільки йому відомим, задумом. По шляху захоплювалися табуни свіжих коней для обозу. Наближався край хозарських володінь і узбережжя Сурозького моря.

Святослав здійснив безпрецедентний для тієї епохи військовий похід, подолавши кілька тисяч кілометрів, захопивши цілий ряд фортець і розгромивши не одне сильне вороже військо. З карти Європи зникла величезна Хозарська держава і були розчищені торгові шляхи на Схід. Від каганату в цілості залишалася тільки його частина, що прилягала до річки Дон. Тут знаходилася одна з найсильніших хозарських фортець — Саркел. Князь Святослав зі славою і багатою здобиччю повернувся в стольний град Київ, де від його імені правила його мати, княгиня Ольга. Однак державні справи його мало цікавили — він бачив себе тільки на військовому терені.

Перша болгарська війна[ред.ред. код]

Підготовка походу на Візантію[ред.ред. код]

Мініатюра з Ватиканського манускрипта XIV століття (хроніка XII століття Константина Манассія). Зверху зображено завоювання Святославом Болгарії, знизу — похід Іоанна Цимісхія на Доростол.

Цього разу князь задумав почати велику війну проти Візантійськоі імперіі. Але спочатку здійснив похід на грецьке місто Херсонес, що закривало шлях руським купцям у Чорне море, яке за тих часів дістало назву Руського моря, «бо ним тільки Русь плаває». Військові приготування у Києві не стали секретом ні для жителів Херсонеса, ні для Константинополя. Візантійський імператор Никифор II Фока вирішив відкупитися від войовничих русинів. Він послав до князя Святослава знатного херсонесця патрикія Калокіра з величезними дарами — 15 кентинаріями золота.

Метою дипломатичної місії Калокіра було перенацілення руського війська на дунайські береги, тобто на Болгарське царство. Його цар Сімеон, колишній бранець імператора, успішно воював з Візантіею. Однак раптова смерть не дозволила йому довершити розгром ненависної йому імперіі. Хоч новий болгарський цар Петро Короткий не становив серйозноі загрози Константинополю, там все ж вирішили позбутися можливого супротивника силами русинів.

Плани сторін[ред.ред. код]

Однак, у князя Святослава були власні плани. Він вирішив розсунути кордони Русі, зробити Болгарію союзницею у майбутній війні з Візантією і задумав навіть перенести свою столицю з Києва на береги Дунаю за прикладом князя Олега, який перебрався у Київ з Новгорода.

Візантійський імператор Никифор ІІ Фока торжествував, коли дізнався, що руський князь погодився був виступити у похід проти Болгарського царства. Один з найзнаменитіших в історії правителів Візантії, наймайстерніший дипломат свого часу вів зі Святославом потрійну гру:

  • по-перше, відводилася військова загроза вторгнення русинів у херсонеську фему, житницю Візантійськоі імперіі;
  • по-друге, він зіштовхував лобами у військовому протистоянні дві найнебезпечніші для Візантії країни — Київську Русь і Болгарське царство;
  • по-трете, нацьковував на знесилену у війні Русь кочівників-печенігів, щоб тим часом прибрати до своїх рук Болгарію, знесилену у війні з Руссю.

Завоювання Болгарії[ред.ред. код]

У 967 році Святослав I рушив до берегів Дунаю. Військо русів було переважно піше, у далекий похід воно виступило на лодійній флотилії, що йшла Дніпром, а потім поблизу морських берегів. Своєї кінноти у князя було мало, але зате велику кінноту мали в своєму розпорядженні союзники — печеніги й угорські вожді. Чисельність війська Святослава під час його першого болгарського походу оцінюється у десять тисяч воїнів.

Човни без перешкод увійшли в гирло Дунаю і стали підніматися вгору за течією річки. Поява війська Святослава була несподіваною для болгар. Русини зійшли на дунайський берег поблизу Переяславця. Перша ж битва з болгарським царським військом принесла перемогу руській зброї.

У Візантії швидко усвідомили свою помилку. Святослав влаштувався в місті Переяславці. За його виразом, там, у Переяславці на Дунаї, була «середина» його землі. Це місто повинно було стати столицею величезної слов'янської держави.

У сучасника Святослава арабського географа ібн-Хаукаля, є розповідь, що руси після розгрому Хозарського каганату здійснили великий похід до Візантії, а потім через Середземне море до іспанської Андалузії. Правда, хроніст не пояснює, військовий був це похід чи торговий; проте сама можливість такого походу свідчить про достатньо високий рівень розвитку вітчизняного флоту в державі князя Святослава.

Напад печенігів на Київ (968)[ред.ред. код]

Великий князь Святослав I, цілуючий матір і дітей своїх по поверненні з Дунаю в Київ. Іван Якимович Акімов. 1773 рік

У той час у Києві знаходилася старіюча княгиня Ольга, яка правила Руссю за сина, і троє синів Святослава. Навесні печеніги обложили Київ (це був перший набіг степових кочовиків на Київ) і стали спустошувати його околиці. Обложеним вдалося послати звістку про це у Переяславець.

Князь Святослав, здавалося, зробив неможливе. Він швидко зібрав своє військо, що стояло гарнізонами по болгарських фортецях, і стрімко рушив по Дунаю, Чорномор'ю і Дніпру до Києва. Печеніги не чекали такої швидкої появи київського князя на Русі — імператорські посланці запевняли їх у неможливості цього. Небезпека для печенігів була ще й у тому, що князь Святослав чудово знав тактику своїх нещодавніх союзників. Військо Святослава з тріумфом увійшло в Київ.

Державні реформи[ред.ред. код]

В 969 році померла княгиня Ольга. Поховав її Святослав так, як вона й бажала — за християнським звичаєм, і дуже сумував за нею. Сам же Святослав залишався язичником до кінця свого життя[4].

Перед новим походом проти Візантії князь Святослав поділив свої землі між своїми синами — Ярополком (землі полян) — Київ, Олегом (землі древлян) та Володимиром (Новгород).

Друга болгарська війна[ред.ред. код]

Передумови[ред.ред. код]

Наприкінці 969 року несподівано помер болгарський цар Петро Короткий. Візантійці поспішили звести на болгарський престол його сина Бориса. Той відразу ж оголосив про мир і союз з Візантійською імперією. Однак новий цар не отримав підтримки підданих: простий народ і більшість феодалів бажали підкорятися князю Святославу, який не зазіхав на їхні свободи і права.

Тим часом у Константинополі стався палацовий переворот, і Никифор ІІ Фока був убитий змовниками. Новим імператором став відомий полководець Іоанн I Цимісхій, який прославив своє ім'я перемогами в Малій Азії. Візантійці почали переговори зі Святославом, але той відразу відкинув їх головну вимогу — йти з Болгаріі на Русь він не збирався.

Тоді імператор Іоанн Цимісхий викликав з Константинополя найдосвідченіших полководців Візантії: Варда Скліра і переможця арабів патриція Петра. Він наказав їм готуватися до війни проти князя Святослава. Тому стало відомо про військові приготування візантійців, і він сам пішов в похід на Царгород.

Похід Святослава на Царгород[ред.ред. код]

Володіння Святослава на 970 р.

Навесні 970 року військо русів стрімко перетнуло болгарську землю і Балканські гори, розкидавши там ворожі заслони. Пройшовши таким чином близько 400 кілометрів, воно осадило місто-фортецю Аркадіополь. Відтак війна увійшла у візантійську провінцію Фракію.

Під Аркадіополем і сталася перша битва Святославового війська з візантійським, яким командував Варда Склір. Імператорська армія зазнала значних втрат, а її ватажок разом із залишками своїх полків зачинився в аркадіопольській фортеці. Святослав же спрямував частину своїх загонів від осадженого міста у сусідню Македонію.

Тоді імператор Іоанн Цимісхий перехитрив князя, давши йому велику данину. Військо русів, їхні союзники болгари, угорці й печеніги залишили Фракію і Македонію. Візантійська імперія отримала мир, щоб підготуватися до нової війни.

Похід візантійців до Болгарії[ред.ред. код]

Навесні 971 року імператор на чолі двох тисяч «безсмертних» урочисто виступив в похід зі своєї столиці. В Адріанополі його чекала величезна візантійська армія. Швидко подолавши Балканські гори, імператорські полки несподівано з'явилися перед стінами болгарської столиці Преслави і обложили її. У місті знаходився загін русів під командуванням воєводи Свенельда. Разом з болгарськими дружинниками чисельність захисників міста становила лише 8,5 тисяч чоловік.

Доростольська оборона[ред.ред. код]

«Тризна війська Святослава після битви під Доростолом.» Г.Семирадський

23 квітня імператор Іоанн Цимісхій, здійснивши стрімкий марш, підійшов до міста-фортеці Доростол. Однак першу битву під його стінами руси у візантійців виграли, знищивши із засідки великий передовий загін малоазіатських вершників. Та це не зупинило імператорську армію, яка розміреним кроком виходила на велику рівнину перед Доростолом.

Однак там візантійців вже чекали руси: піші воїни оточили кріпосні стіни щільним строєм, прикрившись червленими щитами і виставивши уперед списи. Іоанн Цимісхий погодився на битву, наказавши почати загальну атаку. Однак воїни Святослава зуміли відбити навіть таранний удар важко озброєної панцирної візантійської кінноти. На цьому битва закінчилася: візантійці відійшли в свій табір, русичі — за кріпосні стіни. Почалася облога Доростолу, яка тривала з 24 квітня по 22 червня 971 року. За цей час осаджені втратили загиблими і померлими від хвороб 15 тисяч чоловік, а іхній противник — 15-20 тисяч убитими в численних сутичках під кріпосними стінами.

На третій день облоги, 26 квітня, князь Святослав знову вивів своє військо в поле. Русичі билися в пішому строю і простояли на рівнині всю ніч, однак візантійці не зважилися продовжити битву. Остання битва під стінами Доростолу сталася 22 червня. Князь Святослав наказав замкнути за собою ворота, щоб ніхто без його наказу у разі поразки не міг ховатися за кріпосними стінами. Удар пішого війська русичів був настільки сильний, що візантійська армія стала відступати до облогового табору.

У такій критичній ситуації імператор Іоанн I Цимісхий особисто повів в атаку полк «безсмертних», кращу частину своєї армії. Раптом вибухнула сильна гроза, піднявся шквальний вітер і почалася злива. Візантійцям вдалося оточити руське військо, яке кинулося бігти до Доростола. Під час втечі, за даними візантійських літописів, загинуло 15 тисяч русів (через заперті ворота Доростола багато хто не зміг дістатися до безпечного місця), проти 350 вбитих візантійців та багатьох поранених[5].

Переговори[ред.ред. код]

Зустріч Святослава з візантійським імператором Цимісхієм на березі Дунаю
Переговори Святослава з візантійським імператором Іоанном I Цимісхієм (мініатюра з Кеніґсберзького списку Повісті Временних Літ, 15 ст., можливо за мініатюрами 12 ст., що не збереглися; Святослава зображено справа)
Зустріч Святослава з візантійським імператором Іоанном I Цимісхієм (мініатюра з мадридського рукопису «Історії про війну з русами» Іоанна Скіліци, 12 ст.; Святослава зображено справа)

Зрозумівши, що немає іншого виходу, князь Святослав на наступний день почав переговори з імператором Іоанном Цимісхієм. От як описує візантійський історик Лев Діакон, що був учасником переговорів візантійців і русів, цю зустріч:

Показався і Святослав, що приплив на ріці на скіфському човні; він сидів на веслах і веслував разом із наближеними, нічим не відрізняючись від них. Ось якою була його (князя Святослава) зовнішність: помірного зросту, не надто високого і не дуже низького, з кошлатими бровами і ясно-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся — ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди та всі інші частини тіла були цілком співмірні, однак виглядав він похмурим і диким. В одне вухо його була вдіта золота сережка; вона була прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одежа його була біла і відрізнялася від одежі його наближених тільки чистотою. Сидячи в човні на лавці для веслярів, він поговорив трохи з імператором про умови миру і поїхав. Так закінчилася війна ромеїв зі скіфами.[6]

Візантійці були раді такому виходу війни: руси по своїй волі залишали Болгарію і йшли на Русь, забезпечені продовольством на зворотний шлях. Було видано по дві міри хліба на кожного з 22 тисяч руських вояків.

Смерть[ред.ред. код]

Умови відходу руського війська з берегів Дунаю були почесними. Однак, перш ніж князь Святослав з'явився в гирлі Дунаю, в кочовища печенігів прибув повноважний посол візантійського імператора єпископ Феофіл. Він добре заплатив степовим вождям за напад на князя Святослава, який повертався на Русь. Припливши на човнах на «острови Русів» у гирлі Дунаю, військо Святослава розділилося. Кінну дружину очолив воєвода варяг Свенельд, і вона рушила степами й лісами на Київ. Воєвода Свенельд переконував Святослава: «Обійди, княже, пороги на конях, бо стоять біля порогів печеніги». Але гордий воїн не захотів обійти небезпеку. Ладійний флот рушив вгору Дніпром, маючи на суднах велике число поранених і хворих воїнів. Біля дніпровських порогів Святослав зрозумів, що йому не прорватися крізь печенізьку кінноту. I він наказав повернути назад, щоб перезимувати на островах в Білобережжя (Кінбурн)Білобережжі. Але зимівля була надзвичайно важкою — харчуватися доводилося переважно однією рибою без солі. Навесні 972 року князь разом з воїнами, які залишилися живими після зимівлі знову рушив вгору Дніпром. Воєводу Свенельда з обозами і кінними дружинами він так і не дочекався. На дніпровських порогах Святослава вже чекали печеніги на чолі зі своїм князем Курею. Подробиці останнього бою Святослава Ігоревича історіі невідомі: біля порогів разом з ним загинули всі його дружинники. Існує легенда, що Куря з його черепа зробив святковий кубок з якого частував найшанованіших гостей. Місце, де вбито князя Святослава є поблизу села у Надпоріжжі Микільське-на-Дніпрі.Іншу версію вбивства запропонував відомий сходознавець Лев Ґумільов. Згідно з нею, змову влаштував старший син князя Ярополк, що, мабуть, стояв на чолі київських християн, і таким чином позбувся свого впливового супротивника. «Зв'язковим» змовників з Курею міг стати київський воєвода Претич, що кілька років перед тим став побратимом Курі («Кур» у перекладі з тюркської означає одноокий). Свенельд прорвався до Києва. [[Файл:Святослав Ігоревич — монета.jpg|thumb|[[Святослав (срібна монета)|Срібна монета НБУ присвячена Святославу

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятник Святославу Хороброму у С.Петрівцях.jpg
Пам'ятник князю Святославу на території МАУП у Києві.JPG
Пам'ятник у селі Старі Петрівці авторства Олеся Сидорука та Бориса Крилова Пам'ятник у Києві, на подвір'ї МАУП, автори: Сидорук Олесь та Крилов Борис

Сім'я[ред.ред. код]

Родове дерево[ред.ред. код]

Рюрик I
 
 
 
невідомо
 
Володимир Болгарський
 
 
 
невідомо
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ігор I Старий
 
 
 
 
 
 
 
Ольга
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Святослав I Славний
 
 

Діти[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. The history of the Jewish Khazars / by D. M. Dunlop. Princeton, N.J.: Princeton Univ. Pr., 1954. p.293
  2. Ivan Ilchev, Bistra Rushkova. The Decline of the First Bulgarian Kingdom // The rose of the Balkans: a short history of Bulgaria. Colibri, 2005. p.53.
  3. "Александрович В."Княжа доба: історія і культура // Рождение Святослава:6431(6433?) по Константинопольской эре , 920(923?) по Р. Х./Редакційна клегія: Леонтій Войтович, Микола Литвин, Іван Патер, Олександр Ситник, Даріуш Домбровський, Олександр Майоров, Марта Фонт; Інститут Українознавства ім. Івана Крип'якевича , 2012. — С. 32.
  4. The History of Russia (Greenwood Histories of the Modern Nations) / by Charles E. Ziegler, 2007. p.10; М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ VIII [1] [2]
  5. Лев Диакон. История http://oldru.narod.ru/biblio/ldt6_10.htm#04 та Иоанн Скилица. О войне с Русью императоров Никифора Фоки и Иоанна Цимисхия http://oldru.narod.ru/biblio/skilic.htm
  6. Є й інші варіанти перекладу цього грецького тексту http://patrologia.ct.aegean.gr/PG_Migne/Leonis%20Diaconi_PG%20117/Historia.pdf Наприклад, відодмий історик С. М. Соловйов наводить такий варіант у своїй «Історія Росії із найдревніших часів»: «Святослав приплив на місце побачення в човні по Дунаю, причому діяв веслом нарівні з іншими веслярами. Він був середнього зросту, мав плоский ніс, очі блакитні, брови густі, мало волосся на бороді і довгі, волохаті вуса. Все волосся на голові були у нього вистрижене, крім одного пасма, що висло по обидва боки, це означало його знатне походження. Шия в нього була міцна, груди широкі, і всі інші члени дуже стрункі. Вся зовнішність представляла щось похмуре і люте. В одному вусі висіла сережка, прикрашена карбункулом і двома перлинами. Білий одяг його тільки чистотою відрізнялася від одягу інших руських» http://www.istorypedia.com/19/art/1617514/6.html Текст оригіналу допускає як одне, так і інше прочитання

Література[ред.ред. код]

  • Історія України в особах: IX–XVIII ст. К.:Видавництво «Україна», 1993, 396 с.

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Попередник
Ольга
регент
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
964-972
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Ярополк I