С-8

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
С-8
Зображення
Країна походження  СРСР і  Росія
Оператор Військово-повітряні сили СРСР
Розробник Олександр Нудельман
CMNS: С-8 у Вікісховищі

С-8 (де буква «С», імовірно — снаряд, а «8» — калібр ракет 80 мм) — радянська / російська 80-міліметрова некерована авіаційна ракета, призначена для знищення техніки та живої сили супротивника з повітря. Ракета випускається з декількома видами бойових частин.

Носіями ракет С-8 у різний час були різні літаки — штурмовики, бомбардувальники та винищувачі-бомбардувальники: Су-17, Су-24, Су-34, Су-25, Су-27, Су-35, МіГ-23 та МіГ- 27 ; ударні вертольоти : Мі-8, Мі-24, Мі-35, Мі-28, Ка-52 і Ка-50, а також бронетранспортери та десантно-штурмові катери.

Історія[ред. | ред. код]

Блоки Б-8 для ракет типу С-8 під крилом Су-25 ПС ЗСУ (авіаційний музей у Вінниці)

У 1964 році ОКБ-51 П. О. Сухого розпочало розроблення проєкту ударного літака, спочатку позначеного як Т-58М, який згодом став фронтовим бомбардувальником Су-24[1]. 21 серпня 1965 року ухвалено постанову ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР № 648—241 про створення Т-58М, у цьому ж документі передбачалося створення прицільно-навігаційної системи «Пуму» та нових некерованих та керованих авіаційних ракет С-8, С-24 та Х-24[1][2]. Розробка нових засобів ураження стала необхідною у зв'язку з удосконаленням бронетехніки і засобів ППО сухопутних військ ймовірного супротивника, недостатньої потужності та дальності дії НАР сімейства С-5 (що отримали велике поширення у 1960-х роках)[2].

Розробка НАР типу С-8 доручалася ОКБ-16 (пізніше КБ Точмаш), яким керував А. Е. Нудельман. Згодом розробку модифікацій С-8 здійснював «Інститут прикладної фізики» у м. Новосибірську (зараз ВАТ)[2]. Механічні підривники розробив Науково-дослідний технологічний інститут у Балашисі.

Посилення вражаючої дії бойової частини досягнули збільшенням калібру, щодо попередниці С-5, з 57 до 80 мм. Компонувальна схема З-8 залишилася ідентичною С-5. Збільшення калібру і відповідно маси ракети призвело до зростання потужності двигуна[2].

Заводські (попередні) випробування НАР С-8 пройшли 1969 року, а спільні (із замовником) державні випробування — 1971 року. Серійно С-8 вироблялася на заводі «Авіаагрегат» у Куйбишеві (нині Самара)[2].

Нині корпуси С-8 серійно виробляються на заводі «Сільмаш» у Кірові.

Конструкція[ред. | ред. код]

Ракета С-8 зберегла принципову схему та компонування ракети С-5. Для поліпшення точності 6 пер стабілізатора при виході ракети з труби розкривалися газовим поршнем й надалі фіксувалися, що забезпечувало кращу, по зрівнянню з С-5, купчастість стрільби.

У складеному положенні вузол стабілізатора був укладений між шістьма соплами твердопаливного двигуна ракети і закритий стаканом, що зривається під час пуску. Для швидкого розгону та розкручування важчої ракети С-8 тяга твердопаливного двигуна в порівнянні з двигуном ракети С-5 збільшена, а час його роботи скорочено до 0,69 с. Розсіювання С-8 у польоті та можливе кругове відхилення становило 0,3 % дальності, а дистанція ефективного пуску — 2000 м.

Модифікації[ред. | ред. код]

На основі базової конструкції С-8 з універсальною кумулятивно-осколковою бойовою частиною розроблено кілька модифікацій ракети.

С-8М та С-8КОМ[ред. | ред. код]

С-8М та С-8КОМ з модернізованою бойовою частиною посиленої осколкової дії та твердопаливним двигуном, що має збільшений час роботи.

Повна довжина ракети С-8КОМ становить 1542 мм. Стартова вага ракети 11,2 кг. Кумулятивно-уламкова бойова частина вагою 3,6 кг містить 1,1 кг (за різними джерелами — 0,9 кг, ймовірно, переплутали з С-8М) вибухової речовини. При влучанні за нормаллю С-8КОМ може пробити 420-мм броню (за різними джерелами — 400 мм, ймовірно, переплутали з С-8М). Дальність пуску ракети 1300-4000 м. Діапазон швидкості літака-носія при бойовому застосуванні ракет С-8 всіх типів 166-330 м/с.

С-8С[ред. | ред. код]

Ракета С-8С має бойову частину, що несе 2000 стрілоподібних вражаючих елементів для ураження живої сили. На кінцевій ділянці польоту стріли викидаються вперед вишибним зарядом.

С-8БМ[ред. | ред. код]

Ракета С-8БМ має бетонобійну бойову частину проникаючої дії, що пробиває шар залізобетону завтовшки до 0,8 м. Довжина ракети С-8БМ —1540 мм. Початкова вага ракети —15,2 кг. Бойова частина вагою 7,41 кг містить 600 г вибухової речовини. Дальність пуску ракети 1200-2200 м.

С-8Д та С-8ДМ[ред. | ред. код]

Ракети С-8Д і С-8ДМ мають бойову частину з об'ємно-детонуючої сумішшю; 2,15 кг рідких компонентів вибухової речовини змішуються і утворюють аерозольну хмару об'ємно детонуючої суміші. Вибух за фугасною дією еквівалентний 5,5-6 кг тротилу. Довжина ракети С-8ДМ — 1700 мм. Початкова вага ракети 11,6 кг. Вага бойової частини 3,63 кг.

С-8О та С-8ОМ[ред. | ред. код]

Освітлювальні ракети: їхня довжина — 1632 мм, стартова вага — 12,1 кг, вага бойової частини — 4,3 кг. Горючий склад вагою 1 кг. Дає силу світла близько 2 млн кандел.

С-8П[ред. | ред. код]

Ракета С-8П призначалася до створення пасивних перешкод РЛС противника. При спрацьовуванні дистанційного підривника з бойової частини ракет викидним зарядом викидаються диполі з металізованого скловолокна. Перші зразки ракет за три секунди створювали хмару диполів обсягом 500 м3. Диполі покликані створювати перешкоди радіолокаційним системам, які працюють на довжинах хвиль від 0,8 до 14 см.

ТТХ[ред. | ред. код]

Тактико-технічні характеристики[3][4]
Ракети С-8 (загальна кількість модифікацій НАР С-8 перевищує 20 одиниць)
Позначення Зображення Тип БЧ Дальність пуску, м Швидкість польоту, м/с[5] Діаметр, мм Довжина, мм[5] Маса, кг[5] Маса БЧ/ВВ, кг[5] Підривник Примітки
С-8 кумулятивно-уламкова 1600-2100 692 80 1566 11,55 3,6/1 (A-IX-10) п'єзоелектричний, голово-донний Н-26А (40 мкс) бронепробивність до 300 мм (при 30° до нормалі) і 400 осколків по 3 г, РДТТ з пороху марки БІК-2Д вагою 3,17 кг.
С-8А кумулятивно-уламкова 622 80 1566 11,65 3,6/1 (A-IX-10) п'єзоелектричний, голово-донний Н-26А доробленим двигуном з бездимного пороху марки БН-К.
С-8М кумулятивно-уламкова 654 80 1566 11,55 3,8/0,855 (A-IX-10) п'єзоелектричний, голово-донний Н-26АМ бронепробивність до 400 мм, двигуном зі збільшеним часом роботи. РДТТ з пороху марки БНК-Р вагою 3,04 кг.
С-8КО

С-8КОМ 		кумулятивно-уламкова | 1300-4000 700 80 1542 11,2 3,6/1,1 (Гекфол-5) п'єзоелектричний В-5КП1 бронепробивність до 420 мм і 450-500 осколків по 3 г. У двигуні С-8КО застосовується паливо БНК-1БСТ.
С-8С зі стрілоподібними вражаючими елементами 600 80 1532 12,10 2000-2100 стріл

(L=40 мм, d=2,6 мм, m=1,26 г) 		дистанційний В-678
С-8Б бетонобійна 482 80 (БЧ підкаліберна 68 мм) 1541 15,15 7,17/0,63 (A-IX-2) донний, електромеханічний, контактний І-426 (9К730) із уповільненням 0,01-0,03 сек.
С-8БМ[6] бетонобійна 1200-2000 450 80 1540 15,2 7,41/0,6 донний, електромеханічний, контактний І-426 із уповільненням пробуває з/б перешкоду 0,8 м
С-8ДМ об'ємно-детонуюча 590 80 1700 11,6 3,8/2,15
С-8ДФ фугасна, спорядженою об'ємно-детонуючої сумішшю 500 80 1680 13,4 5,5/3,3 з протирикошетною головкою
С-8Т Тандемна кумулятивна[7][5] 470 80 1680 15,00 6,60/1,6 (Окфол) бронепробивність — 440 мм,

уламкова дія
С-8ОМ освітлювальна 80 1632 12,1 4,1

(факел-1 кг) 		сила світла 2 млн. кд протягом 30 сек.
С-8ПМ перешкодна 80 1632 12,3 4,5

(дипольні блоки — 2 кг) 		дипольні відбивачі
С-8ЦМ маркерна до 3000 м (літаки), 1300-2000 м (вертольоти) 80 1605 11,1 3,6 димова, для цілевказування
С-8ОФП1[8] (Бронебійник) уламково-фугасна, проникаюча до 6000 м 80 1428 16,7 9,2/2,8 контактний, дворежимний

Пускові установки[ред. | ред. код]

Пуск ракет здійснювався із спеціальних пускових пристроїв (блоків) Б-8М1 та Б-8В20А. Обидва блоки мали по 20 пускових труб, відкритих із казенної частини. Довжина блоку Б-8М1 (Б-8В20А) становила 2760 мм (1700 мм), діаметр блоку 520 мм (520 мм). Вага пустого блоку 160 кг (123 кг). Пізніше було розроблено пускові пристрої типу Б-8В7, які мали 7 відкритих пускових труб. Вага пустого блоку 40 кг. Довжина 1780 мм. Діаметр 332 мм.

Як пускові установки використовуються блоки, що підвішуються на авіаційному носії:

  • Б-8 — підвісний блок, що має 20 наскрізних труб-напрямних і циліндричний алюмінієвий корпус з переднім обтічником, довжина 2760 мм, діаметр 520 мм, вага 160 кг. Призначений для ударних літаків[9] ;
    • Б-8-0 — варіант Б-8 з теплозахистом
    • Б-8М — модернізований блок типу Б-8
    • Б-8М1 — модернізований блок типу Б-8
  • Б-8В20А — підвісний блок на 20 наскрізних труб-напрямних, що має циліндричний алюмінієвий корпус без обтічника, довжина блоку 1700 мм, діаметр 520 мм, вага 100 кг. Призначений для бойових гелікоптерів[10] ;
  • Б-8В7 — підвісний блок, що має 7 наскрізних труб-напрямних і циліндричний алюмінієвий корпус, довжина 1780 мм, діаметр 332 мм, вага 40 кг. Виготовлялися на заводі Самари «Авіаагрегат»[11] ;
  • Б-8С7 — підвісний блок, що має 7 наскрізних труб-напрямних і циліндричний алюмінієвий корпус з переднім обтічником. Виготовлялися на самарському заводі «Авіаагрегат»[12] ;
  • Б-8-10 — польський блок, що має 10 наскрізних труб-напрямних і циліндричний корпус, призначений для гелікоптерів[13] ;

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Су-24 (рос.). Сайт "Современная авиация России". Архів оригіналу за 20 квітня 2013. Процитовано 4 грудня 2011.
  2. ↑ а б в г д С-8 (рос.). Сайт "Современная авиация России". Архів оригіналу за 20 вересня 2011. Процитовано 4 грудня 2011.
  3. ↑ М-Хоббі №10/2013. — ТОВ «Видавництво «ЦЕЙХГАУЗ», 2013. — 46 - 55 с.
  4. ↑ {{Cite web|url=http://aviaros.narod.ru/s-8.htm%7Ctitle=С-8%7Caccessdate= 2011-12-04|archivedate=2011-09-20|archiveurl=https://web.archive.org/web/20110920223638/http://aviaros.narod.ru/s-8.htm%7Cdeadurl=no} }
  5. ↑ а б в г д Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою м-хобі не вказано текст
  6. ↑ Балаганский, 2004, с. 262.
  7. ↑ Некерована авіаційна ракета з тандемним кумулятивним зарядом. Архів оригіналу за 1 березня 2019. Процитовано 29 квітня 2020.
  8. ↑ Вогненний кулак ВКС Росії: на що здатна нова ракета С -8ОФП. Архів оригіналу за 15 грудня 2018. Процитовано 11 грудня 2018.
  9. ↑ Блок НУРС Б-8 (рос.). Сайт «Современная авиация России». Архів оригіналу за 22 вересня 2011. Процитовано 4 грудня 2011.
  10. ↑ Блок НУРС Б8В20-А (рос.). Сайт «Современная авиация России». Архів оригіналу за 13 вересня 2011. Процитовано 4 грудня 2011.
  11. ↑ Блок НУРС Б-8В7 (рос.). Сайт «Современная авиация России». Архів оригіналу за 19 вересня 2011. Процитовано 4 грудня 2011.
  12. ↑ Блок НУРС Б-8С7 (рос.). Сайт «Современная авиация России». Архів оригіналу за 21 вересня 2011. Процитовано 4 грудня 2011.
  13. ↑ Budniak, Karol. Opis konstrukcji śmigłowca W-3WA 9 serii produkcyjnej // Aeroplan. — Nr 5—6 (50—51)/2004. — S. 52.

Література[ред. | ред. код]

  • Балаганский Г. А., Мержиевский Л. А. Действие средств поражения и боеприпасов. — Новосибирск : НГТУ, 2004. — 408 с. — (Учебники НГТУ) — ISBN 5-7782-0467-1.
  • Марковский К., Перов М. Наследники «ЭрЭсов» // Крылья Родины. — М., 1994. — № 10 (30 апреля). — С. 21—23. — ISSN 0130-2701.
  • Марковский В., Приходченко И. Неуправляемые ракеты типа С-8 // М-Хобби. — М. : Цейхгауз, 2013. — Вып. 148. — № 9 (30 апреля). — С. 44—50. — ISSN 0236-0586.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=С-8&oldid=42396259