Термобаричний боєприпас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вибух потужного термобаричного боєприпасу з відстані ~ 2 км

Термобари́чний боєприпа́с, ТББ, ОДБ — боєприпас, створений на основі ефекту об'ємного вибуху пилогазових або аерозольних хмар. Багатьма експертами відноситься до різновиду запалювальної зброї (ЗМУ), хоча термобаричні боєприпаси прямо не заборонені міжнародними договорами.

Назва[ред.ред. код]

Назва утворена від (грец. θερμο + βαρός) — температура і тиск, позаяк під час вибуху, у аерозольній хмарі розвивається висока температура і величезний тиск. Цей вид зброї в ЗМІ часто називають вакуумною бомбою, але ця назва не є офіційною і не є правильною.

Іншими мовами: (англ. FAE, FAX - fuel air explosive, HIT - high-impulse thermobaric weapon, фр. arme thermobarique, нім. Aerosolbombe)

Історія[ред.ред. код]

З ефектом об'ємного вибуху пилогазових або аерозольних хмар людство познайомилось ще в часи античності. Вибухи млинів були не поодиноким явищем. Достатньо було досягти критичної концентрації борошняного пилу у приміщенні млину, а освітлення було на свічках, як млин буквально розносило потужним вибухом на шматки.

Гірники добре знають як вибухає дрібний вугільний пил в повітрі гірничих виробок. Так само вибухає ультрадрібна тирса, розпилена у повітрі цехів меблевих фабрик, цукрова пудра на цукрових заводах, аерозольні хмари звичайної олії, дрібний пил на фармацевтичних фабриках та багато інших тонкодисперсних горючих матеріалів, які розпилені у повітрі.

Принцип дії[ред.ред. код]

Авіаційний термобаричний боєприпас у розрізі

Принцип дії боєприпасу об'ємного вибуху заснований на детонації хмари горючого аерозолю. Завдяки великим розмірам хмари (на порядки більше, ніж розміри зарядів з конденсованою вибуховою речовиною), ударна хвиля зберігає вражаючу дію на значній відстані від центру хмари.

Вибух відбувається в дві стадії:

  1. по команді детонатора, як правило безконтактного, підривається невеликий заряд звичайної вибухової речовини (його мета — рівномірно розподілити горючу речовину за об'ємом хмари);
  2. з невеликою затримкою (90-500 мілісекунд) підривається другий заряд (іскровий) (або декілька зарядів), що викликає детонацію аерозолю. Основні руйнування спричиняє надзвукова повітряна ударна хвиля (швидкість детонації аерозольної хмари 1500-3000 м/с) і висока температура (залежить від калорійності пального). Як основний заряд у термобаричних боєприпасах застосовуються висококалорійні палива:

Також використовують різноманітні рецептури, наприклад такі, як американська MAPP:
18% пропану
7,4% пропілену
10% нормального бутану
26,1% пропадієну
37% метилацетилену
<1% етану, циклопропану і ненасичених бутанів

Пальне для ТББ повинно відповідати кільком критеріям:

  • Висока питома теплота згорання аерозолю
  • Великий об’єм газоподібних продуктів вибуху (фугасність)
  • Мінімальна в’язкість для швидкого розпилення

Фактори ураження[ред.ред. код]

Вибух кількох ТББ російської РСЗВ ТОС-1 «Буратіно»

У термобаричних боєприпасів є два фактори ураження:

  1. ударна хвиля;
  2. висока температура в області вибуху (до 1000 °C), яка може спричинити загоряння навколишніх горючих матеріалів.

Дія вибуху ТББ на людину жахлива: ударна хвиля спричиняє контузію, розрив барабанних перетинок, кровотечу з носа, баротравму легень різного ступеню, часто з крововиливами в легені, переломи кісток. Клінічна картина ускладнюється обширними опіками різного ступеню і термічним шоком. Зафіксовані випадки, коли легені повністю вигорали із середини.

Особливості[ред.ред. код]

Сучасні ТББ, як правило, є тонкостінним циліндром, довжина якого у 2-3 рази більше діаметру, який заповнений висококалорійним пальним, і розроблений для його розпилення на оптимальній висоті над поверхнею (7-10 м). Ініціюючий детонатор, маса якого звичайно становить 1-2% від ваги пального, розташований вздовж вісі симетрії боєприпасу. Його вибух руйнує корпус і розпиляє пальне в повітрі з утворенням вибухової повітряно-пальної аерозольної суміші. В ідеалі аерозольна хмара повинна бути підірвана відразу після досягнення нею розмірів, які забезпечують оптимальне згоряння. Власне об’ємно-детонуючий вибух відбувається не після підриву ініціюючого детонатора (без кисню пальне не горить), а після підриву вторинних іскрових детонаторів (розташовані в хвостовій частині боєприпасу), при цьому затримка становить від 125 до 500 мілісекунд. Чим більша затримка, тим більша ймовірність зносу хмари, або втрати нею критичної концентрації; чим менше – тем вище ризик неповного згорання суміші через нестачу кисню. Тому конструктори експериментують, частіше віддаючи перевагу мінімальній 125-мілісекундній затримці. Для підриву аерозольної хмари використовують як традиційні детонатори з затримкою, так і хімічний метод (трифторид брому, або хлору самозапалюється при контакті з пальним).

Питома теплота згорання висококалорійного пального (44-52 МДж/кг) значно більше теплоти згорання вибухових сумішей з окислювачем (2-25 МДж/кг). Для того, щоб енергія горіння хоча б частково перейшла в ударну хвилю, необхідно, щоб воно завершилось за час ~2R/c (R-радіус хмари, с-швидкість звуку в повітрі), бо інакше більша частина енергії горіння аерозольного пального розсіюється у вигляді тепла.

Відмінності термобаричного боєприпасу від звичайного:

  • ТББ за силою ударної хвилі в 5-8 разів сильніші за тротил і мають величезну здатність ураження живої сили ворога. Проте вони не є універсальним засобом ураження і міра їх застосування залежить від того, який тип боєприпасу, чи зброї є доцільним і максимально ефективним у кожному конкретному випадку.
  • Осколочну і кумулятивну дію по цілі ТББ не виявляють.
  • Здатність ТББ дробити, руйнувати об'єкти вибухом хмари паливно-повітряної аерозольної суміші досить мала. Усі руйнування у цьому випадку лише вторинні, тобто відбуваються у процесі викиду за рахунок зіткнення з іншими предметами, землею і т.п.
  • Для об'ємного вибуху необхідний достатньо великий вільний об'єм простору і обов'язкова наявність кисню,
  • За умов сильного вітру, суцільного дощу, аерозольна хмара або не формується взагалі, або сильно розсіюється.

Відмінності термобаричного боєприпасу від ядерного:

  • Вибух ТББ не спричиняє іонізуючого випромінювання і радіаційного забруднення місцевості
  • ТББ набагато простіші і дешевші у виробництві і зберіганні, ніж ядерні боєприпаси

Застосування[ред.ред. код]

Під час збройних конфліктів другої половини XX ст. боєприпаси об’ємного вибуху застосовувались неодноразово, хоча військові завжди намагались приховати факт їх використання.

В’єтнамська війна[ред.ред. код]

Американська авіація досить активно використовувала ТББ у в’єтнамській війні, для швидкого розчищання в джунглях посадочних майданчиків для гелікоптерів. Вперше ОДАБ були застосовані влітку 1969 року і ефект перевершив усі очікування. "Ірокез" міг нести 2-3 таких бомби (їх транспортували безпосередньо в кабіні). Вибух однієї ОДАБ у будь-яких джунглях створював цілком придатний посадочний майданчик. Дослідним шляхом американські військові спеціалісти визначили, що ТББ є надзвичайно ефективним для боротьби з негерметичними фортифікаційними спорудами в’єтнамських партизан. При вибуху аерозольної хмари всередині, або біля укріплення, всю споруду буквально розносило на шматки.

Афганістан[ред.ред. код]

Радянська армія почала використовувала ТББ проти афганських партизан з зими 1983 року, зокрема у Пандшерській ущелині — ОДАБи, скинуті стратегічними бомбардувальниками Ту-95МС вщент зруйнували кілька кишлаків. Тоді ж широкого застосування серед спецназу набув реактивний вогнемет РПО-А з термобаричною гранатою.

Ліван[ред.ред. код]

6 серпня 1982 року в ході війни в Лівані ізраїльський штурмовик F-16 скинув ОДАБ (BLU-82 «Daisy Cutter», американського виробництва) на восьмиповерховий жилий будинок. Вибух стався у безпосередній близькості від будинку, на рівні 1-2 поверхів. Будинок було повністю зруйновано. За різними (суперечливими) даними загинуло близько 300 осіб (переважно ті, хто знаходився не в будинку, а неподалік на вулиці).

Буря в пустелі[ред.ред. код]

В ході військової операції «Буря в пустелі», бійці англійського спецназу, які виконували розвідувально-диверсійний рейд в тилу іракських військ, випадково стали свідками застосування союзною американською авіацією ОДАБ. Вони були настільки вражені побаченим, що перервали радіомовчання і видали в ефір інформацію про застосуванням союзниками тактичної ядерної зброї.

Чеченська війна[ред.ред. код]

В серпні 1999 року на дагестанський аул Тандо, де знаходився великий загін чеченських партизан, російським штурмовиком Су-25 була скинута великокаліберна ОДАБ-500ПМВ. Партизани зазнали величезних втрат в людях, але психологічний ефект виявився незрівнянно більшим. В наступному, тільки одна поява одиночного (саме одиночного) штурмовика Су-25 змушувало їх терміново залишати населений пункт. З’явився навіть жаргонний термін «эфект Тандо».

Озброєння[ред.ред. код]

Американська GBU-43/B «MOAB», Мама усіх бомб
Ручна термобарична граната, Росія

Дотепер найпотужніший у світі термобаричний боєприпас (авіабомба) GBU-43/B «MOAB» (Massive Ordnance Air Burst), [1], була на озброєнні американських Військово-Повітряних Сил. Її випробували в 2003 році.

11 вересня 2007 року російські збройні сили випробували свій новий термобаричний боєприпас під назвою «Тато всіх бомб»[2][3], який по-суті є модифікованою і збільшеною версією авіабомби ОДАБ-500П. Його потужність, згідно з твердженнями військових, можна порівняти тільки з ядерними бойовими зарядами, і який здатний замінити цілий ряд створених раніше ядерних засобів знищення малої потужності.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. також жартома названа американськими військовими Мамою усіх бомб
  2. http://www.rian.ru/infografika/20070912/78342869.html
  3. Росія випоробувала найпотужнішу у світі вакуумну бомбу

Посилання[ред.ред. код]