Болгари

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Болгари
Българи
FamousBulgarians.jpg
Климент Охридський, Симеон I, Василь Левски, Христо Ботев, Джон Вінсент Атанасов, Георгій Іванов, Христо Стоїчков, Веселін Топалов
Загальна кількість понад 11.0 млн
(разом з емігрантами)
Найбільші розселення Болгарія: 6 550 900 (інформація на 2005 рік)

Республіка Македонія: приблизно 1300 000
Україна: 204 600 (2001)[1]
Німеччина: 38 000
Іспанія: 100 000
Італія: 100 000
Молдова: 110 000 (1989)
США: 63 860 (2002) - 250 000
Австрія: 50 000
Греція: 37 230 (2001)
Росія: 32 000 (2002)
Аргентина: 30 000
Велика Британія: 50 000
Сербія і Чорногорія: 25 000 (2002)
Франція: 20 000
Канада: 15 195- 150 000
Казахстан: 11 000 (1989)
Чехія: 10 000
Румунія: 8 000 (2001)
Албанія: 5 000
Угорщина: 3 000

Мова Болгарська мова
Релігія Православ'я, атеїзм, іслам, католицизм і протестантство.
Близькі народи Індоєвропейці

  Слов'яни
    Південні слов'яни

Болгари (самоназва Българи) — південнослов'янський народ, основне населення Болгарії, говорять болгарською мовою. Болгарська діаспора та болгари як національна меншина наявні в інших державах Європи, а також у США, Канаді тощо.

Значна частина болгар працює в промисловості. Основне заняття сільського населення — землеробство (зокрема садівництво, виноградарство) і тваринництво. Традиційне народне житло — каркасні одно- і двоповерхові будинки. Національний одяг: у чоловіків — поверх тунікоподібної сорочки білі або чорні штани та куртка; у жінок — поверх довгої сорочки два фартухи типу української запаски, або сарафан типу російського, або розпашна сукня, або один фартух. Цей одяг витісняється міським. Віруючі болгари — здебільшого православні; частина болгар, що живуть в Родопах (помаки),— мусульмани.

Зміст

[ред.] Походження

Болгари походять від слов'янських племен (Союз Семи Племен, северяни, смоляни тощо), які в основному з сучасних українських земель в 6 ст. заселили територію сучасної Болгарії, частково винищили, а частково змішалися с місцевим романізованим фракійським населенням, а в 7—9 ст. асимілювали кочові племена булгар (т. з. протоболгар), перейнявши їх етнічну назву. При цьому основою сучасних болгар є змішане слов'яно-фракійське населення, тоді як протобулгарський елемент (змішаний с слов'янським та фракійським) відчувається в основному в Добруджі, куди більшість протобулгар виселилися для оборони північно-східного кордону від тюрків.

Болгари поділяються на кілька етнічних груп: рупців, полянців, балканців, шопів, македонців.

[ред.] Мова

Основна стаття: Болгарська мова.
Кукерський ритуал
Мартениці

[ред.] Болгари в Україні

За даними перепису 1989 року в Україні налічувалось 233,8 тисяч болгар, за переписом 2001 року — 204,6 тисяч. Більшість з них живе у західних районах Одеської і надазовських землях Запорізької областей. Етнічно мішані болгарські села є в Кіровоградській і Миколаївській областях.

На початку 20-х років 18 століття значна частина болгар входила до гусарських полків, сформованих із балканських вихідців, зокрема Сербського полку, який входив до Київського гарнізону. Після успішної участі у війнах з Туреччиною частина їх, переважно офіцери, які прийняли російське підданство, була поселена поблизу Бахмута [2]

У 1752 році з'явилися компактні поселення болгар у долині річок Вись і Синюха — села Ольшанка, Добре та інші Бобри­нецького повіту Херсонської губернії. Вони входили до складу Бузького козацького війська, так званої Новосербії, а потім військових поселень Північного Причорномор'я.

Після царського маніфесту від 22 липня 1763 року із закликом до чужинців селитися в Росії невелика група болгар осіла під Києвом на землях Києво-Братського монастиря і на Чернігівщині. Так звані ніжинські «греки» переважно були болгарами, носіями православної (грецької) релігії. Вперше їх запросив до Ніжина у 1657 році Богдан Хмельницький і надав значні привілеї. У другій половині XVII століття вони утворили колонію — «Ніжинське купець­ке грецьке братство» (засновник Христофор Дмітрієв), в май­бутньому «грецький магістрат», який проіснував до 1873 року.

У кінці XVIII — перших десятиліттях ХІХ століття під час росій­сько-турецьких воєн болгари масами переселялися у Російську імперію, рятуючись від турецьких репресій щодо християнського насе­лення. Вони заснували великі поселення у південній Бессарабії з центром у Болграді, в Одеському повіті, Криму і в передмісті Миколаєва (село Тирнівка). Значна кількість болгар до 90-х років XVIII століття увійшла до Бузького козачого війська і була розселена в околицях Бобринця і Вознесенська.

Інтенсивній колонізації болгар сприяло надання їм коло­ністських прав і різного роду заохочувальних заходів, особливо напередодні російсько-турецької війни 1787—1791 років. У 1809-­1832 роках тільки на півдні Бессарабії було засновано 36 поселень. Переселення в першій полонині ХІХ століття відбулося із різних регіонів Болгарії і охопило кілька етапів:

  • з переселенців 1801-­1805 років більшість становили східні фракійці — вихідці із південно-східної Болгарії. Вони поселилися на північ від Одеси (сучасні села Червонознам'янка, Благоєве Іванівського району, Кубанка, Свердлове Комінтернівського району та інші);
  • у 1806-­1812 роках переселення відбувалося передусім з північно-східної Болгарії, а також із району східної Стара-Планіни ( так звані «туканці», мешканці сіл Нагірне, Владичень, Городнє, Баннівка, Кам'янка та інших) у Прутсько-Дністровському межиріччі;
  • най­більш масова хвиля болгарської еміграції 1828—1834 років від­булася за рахунок переселенців із округів Сливен, Ямбол і де­яких районів Фракії.

[ред.] Посилання

  1. Перепис населення 2001
  2. Мільчев В. І. Болгарська еміграція до України у XVIII ст.//Південна Україна XVIII-ХІХ ст. — Зап. наук.-досл. лабор. історії Південної України ЗДУ,1998, № 3, стор. 115—116.

[ред.] Джерела, посилання і література

[ред.] Зовнішні посилання

[ред.] Дослідження походження болгар

Особисті інструменти