Болгари

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Болгари
Българи
FamousBulgarians.jpg
Климент Охридський, Симеон I, Васил Левський, Христо Ботев, Джон Вінсент Атанасов, Георгій Іванов, Христо Стоїчков, Веселін Топалов
Загальна кількість 7 - 8 млн
Найбільші розселення Болгарія: 5 664 624 (2011)

Україна: 204 574 (2001)[1]
Іспанія: 150 878 (2011)
США: 95 568
Німеччина: 93 889 (2010)
Молдова: 79 520 (2004)
Греція: 75 915 (2011)
Італія: 51 134 (2011)
Канада: 50 000
Велика Британія: 47 000
Австрія: 35 000
Франція: 34 000
Росія: 31 965 (2002)
Сербія: 18 543 (2011)
Румунія: 8 092 (2002)
Чехія: 7 387 (2013)

Казахстан: 6 915 (1999)
Близькі етнічні групи Індоєвропейці

  Слов'яни

    Південні слов'яни
Мова Болгарська мова, Македонська мова
Релігія Болгарська православна церква
Ця стаття є частниною серії статей про народ
Болгари
Coat of arms of Bulgaria.svg

Культура
ЛітератураМузика
Образотворче мистецтвоКіно
ТанціКухняМодаСпорт

Болгарська діаспора
Республіка МакедоніяСербіяРумунія
СШАУгорщинаГреціяКанада
ІталіяІспаніяНімеччина
Велика БританіяТуреччинаУкраїна
Анатолійські Болгари
Банатські Болгари
Болгари Бессарабії
Помаки

Релігія
Православ'яІсламКатолицизм
Протестантизм

Мова
Болгарська та її діалекти

Інші статті
БолгаріяВідомі болгариІсторія
Царі Болгарії

Болгари (самоназва Българи) — південнослов'янський народ, основне населення Болгарії, говорять болгарською мовою. Болгарська діаспора та болгари як національна меншина наявні в інших державах Європи, а також у США, Канаді тощо.

Значна частина болгар працює в промисловості. Основне заняття сільського населення — землеробство (зокрема садівництво, виноградарство) і тваринництво. Традиційне народне житло — каркасні одно- і двоповерхові будинки. Національний одяг: у чоловіків — поверх тунікоподібної сорочки білі або чорні штани та куртка; у жінок — поверх довгої сорочки два фартухи типу української запаски, або сарафан типу російського, або розпашна сукня, або один фартух. Цей одяг витісняється міським. Побожні болгари — здебільшого православні; частина болгар, що живуть в Родопах (помаки),— мусульмани.

Походження[ред.ред. код]

Болгари походять від слов'янських племен (Союз Семи Племен, северяни, смоляни тощо), які в основному з сучасних українських земель в 6 ст. заселили територію сучасної Болгарії, частково винищили, а частково змішалися з місцевим романізованим фракійським населенням, а в 7—9 ст. асимілювали кочові племена булгар (т. з. протоболгар), перейнявши їх етнічну назву. При цьому основою сучасних болгар є змішане слов'яно-фракійське населення, тоді як протобулгарський елемент (змішаний із слов'янським та фракійським) відчувається в основному в Добруджі, куди більшість протобулгар виселилися для оборони північно-східного кордону від тюрків.

Болгари поділяються на кілька етнічних груп: рупців, полянців, балканців, шопів, македонців.

Мова[ред.ред. код]

Болгарська мова — одна з південнослов'янських мов. Літературна мова сформувалася на середину XIX століття на базі північно-східних говірок. У XX столітті літературна мова зазнала значного впливу західних говірок, на території яких знаходиться столиця Болгарії — Софія. Писемність — на основі кирилиці. Поширена у Болгарії, де вона є офіційною мовою. Певна кількість носіїв також живуть в Україні (Одеська область), Молдові, Румунії, Македонії.


Кукерський ритуал
Мартениці

Болгари в Україні[ред.ред. код]

Докладніше: Болгари в Україні

За даними перепису 1989 року в Україні налічувалось 233,8 тисяч болгар, за переписом 2001 року — 204,6 тисяч. Більшість з них живе у західних районах Одеської і надазовських землях Запорізької областей. Етнічно мішані болгарські села є в Кіровоградській і Миколаївській областях.

На початку 20-х років 18 століття значна частина болгар входила до гусарських полків, сформованих із балканських вихідців, зокрема Сербського полку, який входив до Київського гарнізону. Після успішної участі у війнах з Туреччиною частина їх, переважно офіцери, які прийняли російське підданство, була поселена поблизу Бахмута [2]

У 1752 році з'явилися компактні поселення болгар у долині річок Вись і Синюха — села Ольшанка, Добре та інші Бобри­нецького повіту Херсонської губернії. Вони входили до складу Бузького козацького війська, так званої Новосербії, а потім військових поселень Північного Причорномор'я.

Після царського маніфесту від 22 липня 1763 року із закликом до чужинців селитися в Росії невелика група болгар осіла під Києвом на землях Києво-Братського монастиря і на Чернігівщині. Так звані ніжинські «греки» переважно були болгарами, носіями православної (грецької) релігії. Вперше їх запросив до Ніжина у 1657 році Богдан Хмельницький і надав значні привілеї. У другій половині XVII століття вони утворили колонію — «Ніжинське купець­ке грецьке братство» (засновник Христофор Дмітрієв), в май­бутньому «грецький магістрат», який проіснував до 1873 року.

У кінці XVIII — перших десятиліттях XIX століття під час росій­сько-турецьких воєн болгари масами переселялися у Російську імперію, рятуючись від турецьких репресій щодо християнського насе­лення. Вони заснували великі поселення у південній Бессарабії з центром у Болграді, в Одеському повіті, Криму і в передмісті Миколаєва (село Тирнівка). Значна кількість болгар до 90-х років XVIII століття увійшла до Бузького козачого війська і була розселена в околицях Бобринця і Вознесенська.

Інтенсивній колонізації болгар сприяло надання їм коло­ністських прав і різного роду заохочувальних заходів, особливо напередодні російсько-турецької війни 1787—1791 років. У 1809-­1832 роках тільки на півдні Бессарабії було засновано 36 поселень. Переселення в першій полонині XIX століття відбулося із різних регіонів Болгарії і охопило кілька етапів:

  • з переселенців 1801-­1805 років більшість становили східні фракійці — вихідці із південно-східної Болгарії. Вони поселилися на північ від Одеси (сучасні села Червонознам'янка, Благоєве Іванівського району, Кубанка, Свердлове Комінтернівського району та інші);
  • у 1806-­1812 роках переселення відбувалося передусім з північно-східної Болгарії, а також із району східної Стара-Планіни ( так звані «туканці», мешканці сіл Нагірне, Владичень, Городнє, Баннівка, Кам'янка та інших) у Прутсько-Дністровському межиріччі;
  • най­масовіша хвиля болгарської еміграції 1828—1834 років від­булася за рахунок переселенців із округів Сливен, Ямбол і де­яких районів Фракії.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Перепис населення 2001
  2. Мільчев В. І. Болгарська еміграція до України у XVIII ст.//Південна Україна XVIII-XIX ст. — Зап. наук.-досл. лабор. історії Південної України ЗДУ,1998, № 3, стор. 115—116.

Джерела і література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Дослідження походження болгар[ред.ред. код]