Болгари

Болгари Българи
Климент Охридський, Симеон I, Василь Левски, Христо Ботев, Джон Вінсент Атанасов, Георгій Іванов, Христо Стоїчков, Веселін Топалов
Загальна кількість	13 млн (разом з емігрантами)
Найбільші розселення	Болгарія: 6 550 900 (інформація на 2005 рік) Республіка Македонія: приблизно 1 300 000 Сербія: 1 000 000 (2002) Греція: 673 230 (2001) Україна: 204 600 (2001) Німеччина: 38 000 - 90 000 Іспанія: 164 000 Італія: 100 000 Молдова: 110 000 - 250 000(1989) США: 93 000 (2002) - 300 000 Австрія: 50 000 Росія: 32 000 (2002) Аргентина: 30 000 Велика Британія: 50 000 - 80 000 Франція: 20 000 Канада: 15 195- 150 000 Казахстан: 11 000 (1989) Чехія: 10 000 Румунія: 8 000 - 50 000 (2001) Албанія: 100  000 Угорщина: 3 000
Мова	Болгарська мова, Македонська мова
Релігія	Православ'я, атеїзм, іслам, католицизм і протестантство.
Близькі етнічні групи	Індоєвропейці   Слов'яни     Південні слов'яни

Ця стаття є частниною серії статей про народ Болгари Культура Література • Музика Образотворче мистецтво • Кіно Танці • Кухня • Мода • Спорт Болгарська діаспора Республіка Македонія • Сербія • Румунія США • Угорщина • Греція • Канада Італія • Іспанія • Німеччина Велика Британія • Туреччина • Україна Анатолійські Болгари Банатські Болгари Болгари Бессарабії Помаки Релігія Православ'я • Іслам • Католицизм Протестантизм Мова Болгарська та її діалекти Інші статті Болгарія • Відомі болгари • Історія Царі Болгарії

Болгари (самоназва Българи) — південнослов'янський народ, основне населення Болгарії, говорять болгарською мовою. Болгарська діаспора та болгари як національна меншина наявні в інших державах Європи, а також у США, Канаді тощо.

Значна частина болгар працює в промисловості. Основне заняття сільського населення — землеробство (зокрема садівництво, виноградарство) і тваринництво. Традиційне народне житло — каркасні одно- і двоповерхові будинки. Національний одяг: у чоловіків — поверх тунікоподібної сорочки білі або чорні штани та куртка; у жінок — поверх довгої сорочки два фартухи типу української запаски, або сарафан типу російського, або розпашна сукня, або один фартух. Цей одяг витісняється міським. Побожні болгари — здебільшого православні; частина болгар, що живуть в Родопах (помаки),— мусульмани.

Походження

Болгари походять від слов'янських племен (Союз Семи Племен, северяни, смоляни тощо), які в основному з сучасних українських земель в 6 ст. заселили територію сучасної Болгарії, частково винищили, а частково змішалися с місцевим романізованим фракійським населенням, а в 7—9 ст. асимілювали кочові племена булгар (т. з. протоболгар), перейнявши їх етнічну назву. При цьому основою сучасних болгар є змішане слов'яно-фракійське населення, тоді як протобулгарський елемент (змішаний с слов'янським та фракійським) відчувається в основному в Добруджі, куди більшість протобулгар виселилися для оборони північно-східного кордону від тюрків.

Болгари поділяються на кілька етнічних груп: рупців, полянців, балканців, шопів, македонців.

Мова

Основна стаття: Болгарська мова.

Кукерський ритуал

Мартениці

Болгари в Україні

За даними перепису 1989 року в Україні налічувалось 233,8 тисяч болгар, за переписом 2001 року — 204,6 тисяч. Більшість з них живе у західних районах Одеської і надазовських землях Запорізької областей. Етнічно мішані болгарські села є в Кіровоградській і Миколаївській областях.

На початку 20-х років 18 століття значна частина болгар входила до гусарських полків, сформованих із балканських вихідців, зокрема Сербського полку, який входив до Київського гарнізону. Після успішної участі у війнах з Туреччиною частина їх, переважно офіцери, які прийняли російське підданство, була поселена поблизу Бахмута

У 1752 році з'явилися компактні поселення болгар у долині річок Вись і Синюха — села Ольшанка, Добре та інші Бобри­нецького повіту Херсонської губернії. Вони входили до складу Бузького козацького війська, так званої Новосербії, а потім військових поселень Північного Причорномор'я.

Після царського маніфесту від 22 липня 1763 року із закликом до чужинців селитися в Росії невелика група болгар осіла під Києвом на землях Києво-Братського монастиря і на Чернігівщині. Так звані ніжинські «греки» переважно були болгарами, носіями православної (грецької) релігії. Вперше їх запросив до Ніжина у 1657 році Богдан Хмельницький і надав значні привілеї. У другій половині XVII століття вони утворили колонію — «Ніжинське купець­ке грецьке братство» (засновник Христофор Дмітрієв), в май­бутньому «грецький магістрат», який проіснував до 1873 року.

У кінці XVIII — перших десятиліттях ХІХ століття під час росій­сько-турецьких воєн болгари масами переселялися у Російську імперію, рятуючись від турецьких репресій щодо християнського насе­лення. Вони заснували великі поселення у південній Бессарабії з центром у Болграді, в Одеському повіті, Криму і в передмісті Миколаєва (село Тирнівка). Значна кількість болгар до 90-х років XVIII століття увійшла до Бузького козачого війська і була розселена в околицях Бобринця і Вознесенська.

Інтенсивній колонізації болгар сприяло надання їм коло­ністських прав і різного роду заохочувальних заходів, особливо напередодні російсько-турецької війни 1787—1791 років. У 1809-­1832 роках тільки на півдні Бессарабії було засновано 36 поселень. Переселення в першій полонині ХІХ століття відбулося із різних регіонів Болгарії і охопило кілька етапів:

• з переселенців 1801-­1805 років більшість становили східні фракійці — вихідці із південно-східної Болгарії. Вони поселилися на північ від Одеси (сучасні села Червонознам'янка, Благоєве Іванівського району, Кубанка, Свердлове Комінтернівського району та інші);
• у 1806-­1812 роках переселення відбувалося передусім з північно-східної Болгарії, а також із району східної Стара-Планіни ( так звані «туканці», мешканці сіл Нагірне, Владичень, Городнє, Баннівка, Кам'янка та інших) у Прутсько-Дністровському межиріччі;
• най­більш масова хвиля болгарської еміграції 1828—1834 років від­булася за рахунок переселенців із округів Сливен, Ямбол і де­яких районів Фракії.

Джерела і література

• Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.
• Етнонаціональні процеси в Україні. Історія та сучасність. Київ, 2001, стор. 21-23. ISBN 9666-522-122-1
• Eremian, Suren. Reconstructed map of Central Asia from ‘Ashharatsuyts’.
• Shirakatsi, Anania, The Geography of Ananias of Sirak (Asxarhacoyc): The Long and the Short Recensions. Introduction, Translation and Commentary by Robert H. Hewsen. Wiesbaden: Reichert Verlag, 1992. 467 pp. ISBN 978-3-88226-485-2
• Bakalov, Georgi. Little known facts of the history of ancient Bulgarians. Science Magazine. Union of Scientists in Bulgaria. Vol. 15 (2005) Issue 1. (in Bulgarian)
• Dobrev, Petar. Unknown Ancient Bulgaria. Sofia: Ivan Vazov Publishers, 2001. 158 pp. (in Bulgarian) ISBN 954-604-121-1

Посилання

Дослідження походження болгар

• HLA polymorphism in Bulgarians defined by high-resolution typing methods in comparison with other populations, резюме на научно изследване
• Distributions of HLA class I alleles and haplotypes in Bulgarians – contribution to understanding the origin of the population, резюме на научно изследване
• «Y-chromosomal diversity in Europe is clinal and influenced primarily by geography, rather than by language» (PDF), научно изследване