Фрідріх-Вільгельм Кеттлер
| Фрідріх-Вільгельм Кеттлер | ||
 | ||
.png) | ||
| ||
|---|---|---|
| 22 січня 1698[1] — 1711 | ||
| Регенти: | Фердинанд (1698 — 1709), Єлизавета (1698 — 1702) | |
| Попередник: | Фрідріх-Казимир Кеттлер | |
| Наступник: | Фердинанд Кеттлер | |
| Народження: |
19 липня 1692 Мітава, Семигалія | |
| Смерть: |
21 січня 1711 (18 років) Кіппінгсоф, Інгерманландія | |
| Поховання: | Мітавський палац | |
| Національність: | німець | |
| Релігія: | лютеранин | |
| Рід: | Кеттлери | |
| Батько: | Фрідріх-Казимир[2] | |
| Мати: | Єлизавета-Софія[2] | |
| Шлюб: | Анна Іванівна | |
| Нагороди: | Орден Чорного орла, Орден Визнання | |
Фрі́дріх-Вільге́льм фон Ке́ттлер (нім. Friedrich Wilhelm von Kettler; 19 липня 1692 — 21 січня 1711) — герцог Курляндії і Семигалії (1698—1711). Представник німецької династії Кеттлерів. Син Фрідріха-Казимира Кеттлера та бранденбурзької принцеси Єлизавети-Софії Гогенцоллерн. Імперський князь[3]. Успадкував герцогський трон у 5-річному віці. Перебував під опікою регентів: матері Єлизавети-Софії і дядька Фердинанда. Разом із матір'ю і сестрами покинув Курляндію, жив і виховувався у Пруссії під патронатом прусського короля Фрідріха І (1701—1709). Випускник Ерлангенської лицарської академії. За домовленостями прусського короля із московським царем Петром І повернувся до Курляндії-Семигалії (1710). Намагався відродити герцогство, розорене Великою Північною війною і чумою. Підтримував союз із Пруссією і Московією. Заснував єдину курляндську нагороду — Орден Визнання. Домовлявся із Меншиковим про вивід московських військ з території герцогства. Одружився у Петербурзі із царівною Анною, небогою Петра І, але раптово помер у російському Кіппінгсофі по дорозі на батьківщину. Похований у Мітавському палаці. Його наступником де-юре був дядько Фердинанд, але фактично герцогством правила дружина Анна, майбутня російська імператриця (з 1730).
Імена[ред. | ред. код]
- Фрі́дріх-Вільге́льм Ке́ттлер (нім. Friedrich Wilhelm Kettler, латис. Frīdrihs Vilhelms Ketlers, пол. Fryderyk Wilhelm Kettler; лат. Fridericus Willelmus) — з родовим прізвищем.
- Фрі́дріх-Вільге́льм фон Ке́ттлер (нім. Friedrich Wilhelm von Kettler) — з родовим прізвищем.
- Фрі́дріх III Вільге́льм (нім. Friedrich III. Wilhelm) — за номером правителя; третій із таким іменем після свого батька Фрідріха ІІ.
- Фрі́дріх III Курля́ндський (нім. Friedrich III. von Kurland) — за номером правителя і короткою назвою країни.
- Фрі́дріх III Курля́ндський і Семига́льський (нім. Friedrich III. von Kurland und Semgallen) — за номером правителя і повною назвою країни.
Біографія[ред. | ред. код]
Спадкоємець[ред. | ред. код]
Фрідріх-Вільгельм народився 19 липня 1692 року в Мітаві, у родині курлянсько-семигальського герцога Фрідріха-Казимира Кеттлера й бранденбурзької принцеси Єлизавети-Софії, доньки бранденбурзького курфюрста Фрідріха-Вільгельма[4][5]. Хлопчика назвали на честь діда.
22 січня 1698 року, коли Фрідріху-Вільгельму було 5 років, помер його батько Фрідріх-Казимир[4]. За законами Курляндії країною мусили керувати верховні радники, допоки новий герцог не досягне повноліття[4]. Проте 18 лютого[6] його дядько Фердинанд Кеттлер, молодший брат покійного Фрідріха-Казимира, зміг отримати від польського короля Августа II посаду опікуна і регента, і таким чином де-факто очолив герцогство[4]. Курляндське лицарство було роздратоване таким порушенням закону[4].
Одночасно, 9 липня 1698 року, завдяки тиску Брандебургу на польського короля[6], матір принца Єлизавета-Софія також була визнана співопікункою і регенткою Фрідріха-Вільгельма[4].
Життя в Пруссії[ред. | ред. код]
Коли Велика Північна війна торкнулася Курляндії-Семигалії і Карл XII розбив саксонсько-курляндське військо в битві на Дюні біля Риги 1701 року, регент Фердинанд покинув Курляндію й поселився у Данцигу[4]. Того ж року Єлизавета-Софія разом із сином і пасербицями так само назавжди покинула герцогство[4][7]. Вона поїхала до Пруссії, до Кенігсбергу, де 18 січня взяла участь у святкуваннях з нагоди коронації її брата Фрідріха I[4], а звідти вирушила до Берліна[4]. Внаслідок цього Курляндія лишалася без голови — країна переходила то в руки москвинів, то шведів.
1702 року уряд Курляндії-Семигалії офіційно позбавив Єлизавету-Софію регенства і права опіки над Фрідріхом-Вільгельмом[8]. Наступного року вона вийшла заміж вдруге за Християна-Ернеста Брандебург-Байортського й оселилася із дітьми в Байройті[9][4].
Незабаром Фрідріх-Вільгельм мусив залишити матір: він переїхав до Берліну, а потім — до Ерлангена, де вчився у місцевій лицарській академії[9]. Юнак досконало опанував латину та французьку мову[6]. Він перекладав псалми у віршах з латини на німецьку, а у віці 15 років написав коротку історію правління Бранденбурзького дому, надруковану 1707 року, чим засвідчив неповторний талант[6]. Фрідріх-Вільгельм активно листувався із сестрами: із його листів можна довідатися про його добродушність[8].
Тим часом, після Полтавської битви московський цар Петро І шукав зближення із прусським королем Фрідріхом І, оскільки бажав закріпитися на Балтиці[9]. Під час зустрічі обох монархів, яка відбулася 26 жовтня 1709 року, вони погодилися поставити Фрідріха-Вільгельма на курляндське герцогство, якщо той одружиться із царською небогою Анною[6]. З цією метою восени[6] Петро І змусив верховних радників Курляндії-Семигалії проголосити 18-річного герцога Фрідріха-Вільгельма повнолітнім[8] і закликати його з Берліну на батьківщину[6]. Той погодився, незважаючи на протести матері, дядька Фердинанда і своєї коханої Кароліни Вольффенбюттель, яку довелося кинути[6].
Герцог[ред. | ред. код]
13 травня 1710 року юний герцог повернувся до Курляндії, діставшись Лібави[8][10][11]. Його зустрічали на радощах, з великими надіями, оскільки безлад і розруха в герцогстві досягнули межі. Боротьба партій Єлизавети-Софії й Фердинанда знесилила уряд.
Повернення Фрідріха-Вільгельма збіглося в часі із епідемією чуми, яка найбільше лютувала в 1709—1710 роках[12]. Селянські господарства постраждали настільки, що довелося завозити поселенців із Литви та острова Езель[12]. У велелюдному місті Гробін після епідемії залишилося в живих лише 5 осіб[12]. Дві третини лютеранських пасторів померли[12].
Фрідріх-Вільгельм хотів принести користь вітчизні, про що свідчать його перші кроки на посаді глави держави[12]. Так, 1710 року він заснував єдину державну нагороду герцогства — Орден Визнання (фр. Ordre de la Reconnaissance)[12], яку вручив 18 найкращим придворним[11]. Герцог швидко підкорив серця курляндського лицарства і міщанства, відкрито сповідуючи лютеранську віру і приділяючи велику увагу релігійній політиці[6]. Він також видав багато постанов, скерованих на приборкання епідемії чуми[6].
Шлюб і смерть[ред. | ред. код]
Восени 1710 року Фрідріх-Вільгельм вирушив до Петербурга для укладання шлюбу із царівною Анною Іванівною, небогою Петра І. По дорозі, в Ризі, він провів прямі переговори із Олександром Меншиковим, намагаючись усунути зловживання московських військ та домагаючись їхнього виводу з нейтральної Курляндії[6]. У Нарві герцогу довелося пройти принизливі карантинні процедури[6].
31 жовтня (11 листопада) 1710 року в Петербурзі відбулося вінчання Фрідріха-Вільгельма із принцесою Анною[12][9]. Вона мала 200 тисячі рублі посагу. Переповідають, що герцог вибрав дружину з-поміж трьох представлених йому портретів[6].
Весілля святкували аж до січня 1711 року[12]. Згодом подружжя відправилося до Курляндії-Семигалії, але Фрідріх-Вільгельм по дорозі захворів і помер 10 (21) січня 1711 року в Кіппінгсофі, Інгерманландія[12][9]. Його тіло доставили до Мітави і 4 березня поховали у родовій усипальниці Мітавського палацу[12]. Причина смерті лишилася невідомою: можливо він став жертвою чуми, або отруєння[6].
Курляндія-Семигалія фактично опинилася під російським контролем. Овдовіла герцогиня Анна залишилася в Мітаві із московськими військами і, не відмовляючись від прав чоловіка, вступила у конфлікт за курляндський трон із його дядьком Фердинандом[6]. Вона де-факто правила Курляндією аж до 1730 року, після чого зайняла російський імператорський престол[13].
Титул[ред. | ред. код]
- 1710, червень:
- нім. Wir Friedrich Wilhelm von Gottes Gnaden in Lieffland zu Cuhrland und Semgallen Hertzog[14].
- укр. Ми, Фрідріх-Вільгельм, Божою милістю, герцог Курляндський і Семигальський в Лівонії.
Сім'я[ред. | ред. код]
- Батько: Фрідріх-Казимир (1650—1698), герцог Курляндії і Семигалії.
- Матір: Єлизавета-Софія Бранденбурзька (1674—1748).
- Брати і сестри:
- Фрідріх (1682—1683), помер неповнолітнім.
- Марія-Доротея (1684—1743) ∞ 1703: Альберт-Фрідріх фон Гогенцоллерн (1672—1731).
- Елеонора-Шарлотта (1686—1748) ∞ 1714: Ернст-Фердинанд Бранденбург-Бевернський (1682—1746).
- Амалія-Луїза (1687—1750) ∞ 1708: Фрідріх-Вільгельм-Адольф Нассау-Зігенський (1680—1722).
- Христина-Софія (1688—1694), померла неповнолітньою.
- Леопольд-Карл (1693—1697), помер неповнолітнім.
- Дружина: Анна Іванівна (1693—1740), російська імператриця.
Родовід[ред. | ред. код]
| 8. Вільгельм, курляндський герцог | ||||||||||||||||
| 4. Яків, курляндський герцог | ||||||||||||||||
| 9. Софія, прусська принцеса | ||||||||||||||||
| 2. Фрідріх-Казимир, курляндський герцог | ||||||||||||||||
| 10. Георг-Вільгельм, бранденбурзький маркграф | ||||||||||||||||
| 5. Луїза-Шарлотта, бранденбурзька принцеса | ||||||||||||||||
| 11. Єлизавета-Шарлотта, пфальцська принцеса | ||||||||||||||||
| 1. Фрідріх-Вільгельм, курляндський герцог | ||||||||||||||||
| 12. = 10. Георг-Вільгельм | ||||||||||||||||
| 6. Фрідріх-Вільгельм, бранденбурзький маркграф | ||||||||||||||||
| 13. = 11. Єлизавета-Шарлотта | ||||||||||||||||
| 3. Єлизавета-Софія, бранденбурзька принцеса | ||||||||||||||||
| 14. Філіп, шлезвігський герцог | ||||||||||||||||
| 7. Доротея-Софія, шлезвігська принцеса | ||||||||||||||||
| 15. Софія, лауенбурзька принцеса | ||||||||||||||||
Нагороди[ред. | ред. код]
Орден Чорного орла (1701, Пруссія)[11]
Орден Визнання (1710, Курляндія)[11]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Neander, Irene. Friedrich Kasimir Kettler. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1961, Band 5, S. 513 f. (Digitalisat).
- ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
- ↑ 1654 року цей титул отримав Яків Кеттлер для себе і своїх нащадків (Arbusov 1918, S. 210).
- ↑ а б в г д е ж и к л м Arbusov 1918, S. 216.
- ↑ За іншими даними: 17 липня (Friedrich Wilhelm // Deutschbaltisches biographisches Lexikon 1710-1960. Köln/Wien: Böhlau, 1970, S. 230).
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Przyboś 1958, T. 7, s. 166—167.
- ↑ За іншими даними вона покинула Курляндію 12 листопада 1701 року після конфлікту зі шведами, які захопили Курляндію (Przyboś 1958, T. 7, s. 166—167).
- ↑ а б в г Arbusov 1918, S. 216.
- ↑ а б в г д Friedrich Wilhelm // Deutschbaltisches biographisches Lexikon... 1970, S. 230.
- ↑ Kurland, Friedrich Wilhelm Hzg. v. (1692-1711) // Baltisches biografisches Lexikon digital.
- ↑ а б в г The Cross of Recognition [Архівовано 19 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Official website of the President of Latvia.
- ↑ а б в г д е ж и к л Arbusov 1918, S. 218.
- ↑ Arbusov 1918, S. 219.
- ↑ Cruse 1833—1837, Band 1, S. 346, Doc. № 4).
Бібліографія[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Mienicki, R. Diarjusz Walnej Rady Warszawskiej z roku 1710. Wilno, 1928.
Монографії[ред. | ред. код]
- Arbusov, L. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.
- Cruse, K. W. Curland unter den Herzögen. Mitau: Reyher, 1833, Bd. 1, S. 217–237.
- Gebhardi, L. A. Geschichte des Herzogtums Kurland und Semgallen. Halle, 1789. S. 119.
Довідники[ред. | ред. код]
- Schiemann, Theodor. Friedrich Kasimir Kettler // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1882, Band 15, S. 685–688.
- Neander, Irene. Friedrich Kasimir Kettler. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1961, Band 5, S. 513 f. (Digitalisat).
- Friedrich Wilhelm // Deutschbaltisches biographisches Lexikon 1710–1960. Köln-Wien, 1970, S. 230. [1]
- Przyboś, A. Fryderyk Wilhelm // Polski Słownik Biograficzny. Kraków, 1958, T. 7, s. 166—167. [2] [Архівовано 14 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фрідріх-Вільгельм Кеттлер
- Kurland, Friedrich Wilhelm Hzg. v. (1692-1711) // Baltisches biografisches Lexikon digital.
- Friedrich Wilhelm Kettler Herzog v.Kurland // Descendants of Charlemagne.
|
