Шаламов Варлам Тихонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Варлам Тихонович Шаламов
Varlam Shalamov barelef.jpg
Меморіальна дошка на фасаді Шаламовского будинку
Народився 5 (18) червня 1907(1907-06-18)
Вологда, Російська імперія
Помер 17 січня 1982(1982-01-17) (74 роки)
Москва
Ім'я при народженні Варлаам Тихонович Шаламов[1]
Діяльність прозаїк, поет
Сторінка в інтернеті Офіційна сторінка

Варлам Тихонович Шаламов (5 (18) червня 1907(19070618)-1982) — російський прозаїк і поет радянського часу. Творець одного з літературних циклів про ГУЛАГ.

Біографія[ред.ред. код]

Сім'я, дитинство, юність[ред.ред. код]

Будинок, де народився В. Т. Шаламов

Варлам Шаламов народився 5 червня (18 червня) 1907 у Вологді в родини священика Тихона Миколайовича Шаламова, проповідника на Алеутських островах. Мати Варлама Шаламова, Надія Олександрівна, була домогосподаркою. В 1914 вступив до гімназії, але завершував середню освіту вже після революції. В 1924, після закінчення Вологодської школи 2-о ступеня, приїхав в Москву, працював два роки дубильником на шкіряному заводі в Кунцеві. З 1926 по 1928 рік навчався на факультеті радянського права МГУ, потім був виключений «за приховування соціального походження» (написав, що батько — інвалід, приховавши, що він священик).

У своїй автобіографічній повісті про дитинство та юність «Четверта Вологда» Шаламов розповів, як складалися його переконання, як зміцнювалась його жага до справедливості та рішучість боротися за неї. Юнацьким його ідеалом стають народовольці — жертовність їхнього подвигу, героїзм опору могутності держави. Вже в дитинстві позначається художня обдарованість хлопчика — він пристрасно читає та «програє» для себе всі книги — від Дюма до Канта.

Репресії[ред.ред. код]

19 лютого 1929 Шаламов був заарештований за участь у підпільній троцькістській групі і за поширення доповнення до «Заповіту Леніна». В позасудовому порядку[2] як «соціально-небезпечний елемент» був засуджений на три роки таборів. Відбував покарання в Вішерському таборі (Північний Урал). В 1932 Шаламов повернувся до Москви, працював у відомчих журналах, друкував статті, нариси, фейлетони.

У січні 1937 Шаламова знову заарештували за «контрреволюційну троцькістську діяльність». Він був засуджений на п'ять років таборів та провів цей термін на Колимі (СВІТЛО). Шаламов пройшов тайгові «відрядження», працював на золотих копальнях «Партизан», «Чорне озеро», Аркагала, Джелгала, кілька разів опинявся на лікарняному ліжку через важкі умови на Колими. Як писав Шаламов згодом:

З першої тюремної хвилини мені було ясно, що ніяких помилок в арештах немає, що йде планомірне винищення цілої «соціальної» групи — всіх, хто запам'ятав з російської історії останніх років не те, що в ній слід було запам'ятати.[3]

22 червня 1943 його знову засудили на десять років за «антирадянську агітацію», з подальшим обмеженням в правах на 5 років. Агітація полягала — за словами самого письменника — в тому, що він назвав І. А. Буніна російським класиком: «… я був засуджений у війну за заяву, що Бунін — російський класик»[4].

З 1946 року, закінчивши восьмимісячні фельдшерські курси, став працювати в Центральної лікарні для ув'язнених на лівому березі Колими в селищі Дебін і на лісовому «відрядженні» лісорубів до 1953. Призначенням на посаду фельдшера завдячує лікарю А. М. Пантюхову, який особисто рекомендував Шаламова на курси фельдшерів. В 1951 Шаламов був звільнений з табору, але спочатку не міг повернутися в Москву. Жив в Калінінської області, працював в Решетніковому. Результатами репресій стали розпад родини та підірване здоров'я. В 1956 після реабілітації повернувся в Москву.

Творчість[ред.ред. код]

В 1932 Шаламов повернувся до Москви після першого терміну та почав друкуватися в московських виданнях як журналіст. Опублікував кілька оповідань. Одна з перших великих публікацій — оповідання «Три смерті доктора Аустіна» — у журналі «Октябрь» (1936).

1949 року на ключі Дусканья він вперше на Колимі, будучи ув'язненим, став записувати свої вірші.

Після звільнення в 1951 Шаламов повернувся до літературної діяльності. Однак з Колими він виїхати не міг. Лише в листопаді 1953 було отримано дозвіл на виїзд. Шаламов приїхав до Москви на два дні, зустрічався з Б. Л. Пастернаком, з дружиною та дочкою. Однак жити у великих містах йому було не можна, і він поїхав в Калінінську область (селище Туркмен, нині Клінській район Московської області), де працював майстром на торфорозробках, агентом з постачання.

Весь час він писав одну з головних своїх праць — «Колимські розповіді». Письменник створював «Колимські розповіді» з 1954 по 1973. Окремим виданням вони вийшли в Лондоні в 1978. В СРСР переважно опубліковані лише в 1988 — 1990 роках. Сам письменник ділив свої розповіді на шість циклів: «Колимські розповіді», «Лівий берег», «Артист лопати», «Нариси злочинного світу», «Воскресіння модрини» та «Рукавичка, або КР-2». Повністю вони зібрані у двотомнику «Колимські розповіді» в 1992 в серії «Хресний шлях Росії» видавництва «Радянська Росія».

В 1962 він писав А. І. Солженіцину:

«

Пам'ятайте, найголовніше: табір — негативна школа з першого до останнього дня для кого завгодно. Людині — ні начальнику, ні арештанту не треба його бачити. Але вже якщо ти його бачив — треба сказати правду, яка б вона не була страшна. <…> Зі свого боку я давно вирішив, що все життя я присвячу саме цій правді[5].

 »

Він зустрічався з Пастернаком, який високо відгукувався про вірші Шаламова. Пізніше, після того як уряд змусив Пастернака відмовитися прийняти Нобелівську премію, їхні шляхи розійшлися.

Завершив збірку віршів «Колимські зошити» (19371956).

З 1956 Шаламов жив у Москві, спочатку на Гоголівському бульварі, з кінця 1950-х — в одному з письменницьких дерев'яних будинків-котеджів на Хорошевському шосе (будинок 10), з 1972 — на Василівській вулиці (будинок 2, корпус 6). Друкувався в журналах «Юність», «Знамя», «Москва», спілкувався з Н. Я. Мандельштам, О. В. Ивинскої, А. І. Солженіциним (відносини з яким надалі перейшли у форму полеміки); частим гостем був у будинку філолога В. Н. Клюевої. І в прозі, і у віршах Шаламова (збірку «Кресало», 1961, «Шелест листя», 1964, «Дорога та доля», 1967, та ін.), які висловили тяжкий досвід сталінських таборів, звучить і тема Москви (віршований збірник «Московські хмари», 1972). Займався також віршованими перекладами[6]. В 1960-х познайомився з А. А. Галичем.

1973 року прийнятий в Спілку письменників. С 1973-го і до 1979 року, коли Шаламов переїхав жити в Будинок інвалідів та пристарілих, він вів робочі зошити. Розбір та публікацію цих зошитів продовжувала аж до своєї смерті 2011 року І. П. Сиротинська, якій Шаламов передав права на всі свої рукописи та твори[7].

Лист в «Літературну газету»[ред.ред. код]

23 лютого 1972 «Літературна газета» опублікувала лист Шаламова, в якому, зокрема, говорилося, що «проблематика Колимських оповідань давно знята життям». Основний зміст листа — протест проти публікації його оповідань емігрантськими виданнями «Посів» та «Новий журнал». Цей лист було неоднозначно сприйнято громадськістю. Багато хто вважав, що він написаний під тиском КДБ, і Шаламов втратив друзів серед колишніх табірників. Учасник дисидентського руху Петро Якір висловив в 24-му випуску «Хроніки поточних подій» «жалість у зв'язку з обставинами», що змусили Шаламова підписати цей лист[8]. Сучасні дослідники відзначають, однак, що поява цього листа обумовлено болючим процесом розбіжності Шаламова з літературними колами та почуттям безсилля від неможливості зробити свою головну роботу доступною широкому колу читачів на Батьківщині.

«

Не виключено, що в листі Шаламова треба шукати підтекст…. Там використаний типово більшовицький викривальний епітет «смердючі» по відношенню до емігрантських виданнь, що саме по собі приголомшує, адже «нюхові» характеристики, як метафоричні, так і буквальні, в прозі Шаламова трапляються рідко (у нього був хронічний риніт). Читачам Шаламова слово повинно було різати око як чужорідне — випирає з тексту лексична одиниця, «кістку», підкинуто сторожовий частини читачів (редакторам, цензорам), щоб відвернути увагу від справжнього призначення листа — протягнути в офіційний радянський друк першу та останню згадку про «Колимські оповіданнях» — разом з їх точною назвою. Таким чином справжній цільовій аудиторії листи повідомляли, що такий збірник існує: читачів наштовхують на думку про те, де його дістати. Чудово розуміючи, що ховається за топонімом «Колима», що прочитали лист виникає питання: «„Колимські розповіді?“ Де ж?»[9]

 »

Останні роки[ред.ред. код]

Останні три роки життя тяжкохворий Шаламов провів у Будинку інвалідів та престарілих ЛітфондуТушино). Про те, що вдавав із себе будинок інвалідів, можна судити за спогадами Є. Захарової, яка перебувала поруч з Шаламовим в останні півроку його життя:

«

Такого роду заклади — це найстрашніше та безперечне свідчення деформації людської свідомості, яке відбулося в нашій країні в XX столітті. Людина виявляється позбавленою не лише права на гідне життя, а й на гідну смерть. [10] [11]

 »

Проте і там Варлам Тихонович, у якого була порушена здатність правильно рухатися і виразно артикулювати свою промову, продовжував складати вірші. Восени 1980 А. А. Морозов якимось неймовірним чином зумів розібрати та записати ці останні вірші Шаламова. Вони були опубліковані ще за життя Шаламова в паризькому журналі «Вестник РХД» № 133, 1981.[12]

В 1981 французьке відділення Пен-клубу нагородило Шаламова премією Свободи.

15 січня 1982 Шаламова після поверхневого обстеження медичною комісією перевели в інтернат для психохроників. Під час транспортування Шаламов застудився, захворів пневмонією та помер 17 січня 1982 року.

Шаламов похований на Кунцевському кладовищі в Москві.

Сім'я[ред.ред. код]

Варлам Шаламов був двічі одружений. У перший раз — на Галині Гнатівні Гудзь (19091956), яка в 1935 народила йому дочку Олену (Шаламова Олена Варламовна, в заміжжі — Янушевська, пом. в 1990). Другим шлюбом (19561965) був одружений на Ользі Сергіївні Неклюдовій (19091989), також письменниці, син якої від першого шлюбу (Сергій Юрійович Неклюдов) — відомий російський фольклорист, доктор філологічних наук.

Пам'ять[ред.ред. код]

  • 21 липня 2007 меморіал Варлама Шаламова був відкритий в Красновишерский — місті, яке виросло на місці Вішлага, де він відбував свій перший термін.
  • Прижиттєвий портрет російського письменника і мученика створив московський художник Біргер Борис Георгійович (1923–2001).
  • На його честь названо астероїд 3408 Шаламов[13].

Фільми[ред.ред. код]

Художні фільми за творами В. Т. Шаламова[ред.ред. код]

Документальні фільми про В. Т. Шаламова[ред.ред. код]

  • «Ви будете гордістю Росії …» (1990) — фільм Валерія Єсипова, до якого увійшли інтерв'ю з людьми, які знали В. Т. Шаламова[14].
  • «Кілька моїх життів» (1991) — фільм Олександри Свиридової за мотивами твору «Колимські розповіді» В. Шаламова.
  • «Колимське відрядження» (1994) — напіваматорський фільм Валерія Єсипова, знятий в Магадані.
  • «Острови. Варлам Шаламов» (2006) — фільм Світлани Биченко, який став фіналістом Національного телевізійного конкурсу ТЕФІ-2007.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]