Нобелівська премія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Нобелівська премія
Золота медаль з зображенням Альфреда Нобеля в профіль зліва. Ліворуч розташований текст "ALFR•" потім "NOBEL", праворуч текст дрібнішими літерами "NAT•" вище "MDCCCXXXIII", за чим йде підпис "OB•" та "MDCCCXCVI" нижче.
Опис За надзвичайні досягнення в фізиці, хімії, літературі, фізіології та медицині, мирі, економіці
Засновник(и) Альфред Нобель
Вручення Швеція Швеція, Норвегія Норвегія (премія миру)
Рік заснування 1901
Currently held by Фундація Нобеля
nobelprize.org Офіційний сайт

Но́белівська пре́мія — одна з найпрестижніших міжнародних премій.

Сума премії змінюється залежно від доходів Нобелівського фонду.

Заснована згідно із заповітом шведського підприємця, винахідника та філантропа Альфреда Бернарда Нобеля, який винайшов динаміт. Весь свій статок (близько 31,5 млн шведських крон) він призначив на фінансування міжнародної премії. Згідно з його волею, річний прибуток від цієї спадщини має ділитися на 5 рівних частин між особами, які попереднього року найбільше прислужилися людству в різних галузях діяльності.

Нобелівська медаль, якою було нагороджено Александера Флемінга (1945 р.)
(з експозиції Музею науки)

Нобель помер 1896 року, після чого парламенти Швеції та Норвегії (які тоді утворювали міждержавний союз) протягом 4 років (до 1900 року) узгоджували конкретні умови нагородження.

Історія заснування[ред.ред. код]

Альфред Нобель.

Альфред Нобель спочатку в заповіті, складеному 14 березня 1893, висловив бажання направити кошти від своїх патентів на будівництво крематоріїв у великих містах, чим, за його думкою, мав займатися стокгольмський Каролінський Інститут. Однак ще 1886 року Папа Римський визнав кремацію неналежною формою поховання.

1895 року Нобель склав інший заповіт, де наказав створити фонд, відсотки з якого будуть видаватися у вигляді премії тим, хто впродовж попереднього року приніс найбільшу користь людству. Зазначені відсотки відповідно до заповіту ділилися на 5 рівних частин, які призначаються для заохочення відкриттів у галузі фізики, хімії, фізіології або медицини, літератури і особливі досягнення перед людством у справу миру (Нобелівська премія миру). Виняток — математики. За легендою це пов'язано із сумною історією кохання Альфреда[Джерело?]. Дівчина, яку він кохав, вийшла заміж за математика. Саме через це Нобелівська премія не поширюється на цю галузь науки.

1900 року був створений Нобелівський комітет, який виплачує премії. Вручення премій почалося 1901 року.

За час існування премії було запроваджено лише одне нововведення: 1968 року Банк Швеції з нагоди свого 300-річчя запропонував виділити гроші на премію з економіки, і Нобелівський комітет взяв на себе зобов'язання з їхнього розподілу. Офіційно іменована як премія з економіки пам'яті Альфреда Нобеля вперше була присуджена 1969 року. За традицією, премії з фізики, хімії, медицини, літератури і економіки вручає в Стокгольмі в Концертному залі король Швеції.

Традиції[ред.ред. код]

Заповіт Нобеля.

Нобелівські премії (за винятком премії миру та премії з економіки) вручаються щороку під час урочистої церемонії в Стокгольмському концерт-холі (Швеція) 10 грудня — в роковини смерті Альфреда Нобеля. Напередодні лауреати читають нобелівські лекції.

Кожен лауреат отримує з рук монарха золоту медаль із зображенням засновника премії Альфреда Нобеля і диплом. Грошова частина премії переказується лауреатам згідно з їхніми побажаннями.

Того ж вечора у Стокгольмській ратуші проходить Нобелівський бенкет за участю короля і королеви Швеції, членів монаршої родини, нобелівських лауреатів, глави уряду Швеції, голови риксдагу, видатних учених, громадських діячів. У цьому святі беруть участь більше тисячі гостей.

Нобелівську премію миру у присутності короля Норвегії і членів королівської сім'ї того ж дня 10 грудня вручає в Осло голова норвезького Нобелівського комітету. Премія миру включає диплом лауреата, медаль і грошовий чек. Після церемонії відбувається урочистий банкет.

Прийняття рішення про присудження премії миру довірено норвезькому Нобелівському комітету, члени якого обираються стортингом (парламентом Норвегії) з числа норвезьких громадсько-політичних діячів, але вони повністю незалежні від Стортингу в ухваленні рішення про лауреата. Премія миру може присуджуватися як окремим особам, так і офіційним і громадським організаціям.

Перша церемонія вручення Нобелівських премій відбулася 10 грудня 1901.

Номінація та присудження премії[ред.ред. код]

Нобелівська премія присуджується щорічно за досягнення у таких галузях:

Нобелівська премія з економіки, офіційна назва «премія пам'яті Альфреда Нобеля», присуджується з 1969-го року Банком Швеції.

За статутом Нобелівського фонду, висувати номінантів можуть такі особи:

  1. члени (у тому числі іноземні) Королівської академії наук Швеції;
  2. члени Нобелівських комітетів з фізики та хімії;
  3. лауреати Нобелівських премій в області фізики та хімії;
  4. постійно й тимчасово працюючі професори фізики та хімії університетів і вищих технічних шкіл Швеції, Данії, Фінляндії, Ісландії, Норвегії, а також Каролінського інституту (Стокгольм);
  5. завідувачі відповідних кафедр щонайменше у 6 університетах або інститутах, обраних Академією наук;
  6. інші вчені, від яких Академія вважає за необхідне прийняти пропозиції.

Вибір осіб, згаданих в останніх двох пунктах, повинен бути зроблений до кінця вересня кожного року.

  1. члени Нобелівської асамблеї Каролінського Інституту (Стокгольм);
  2. члени (у тому числі іноземні) медичного відділення Королівської академії наук Швеції;
  3. лауреати Нобелівських премій в області фізіології або медицини;
  4. професори медичних установ Швеції, а також відповідні члени медичних установ або відповідної колегії з Данії, Фінляндії, Ісландії, й Норвегії;
  5. особи, що займають відповідні пости щонайменше в шести інших медичних установах;
  6. інші вчені, від яких Нобелівська асамблея вважає за необхідне прийняти пропозиції.

Вибір осіб, згаданих в останніх двох пунктах, повинен бути зроблений Нобелівським комітетом до кінця травня.

  1. члени Шведської академії, інших академій, інститутів і спільнот із аналогічними завданнями й цілями;
  2. професори історії літератури та мовознавства університетів;
  3. лауреати Нобелівських премій в області літератури;
  4. голови авторських союзів, що представляють літературну творчість у відповідних країнах.
  • Нобелівська премія миру:
  1. чинні й колишні члени норвезького Нобелівського комітету, а також радники, призначені Нобелівським інститутом;
  2. члени національних парламентів й урядів різних країн, а також члени Міжпарламентського союзу;
  3. члени Міжнародного арбітражного суду в Гаазі;
  4. члени комісії постійного міжнародного бюро з питань миру;
  5. члени й асоційовані члени Детройського міжнародного інституту;
  6. професори університетів в області політичних наук, юриспруденції, історії та філософії
  7. лауреати Нобелівських премій миру.
  1. шведські й іноземні члени Королівської академії наук;
  2. члени комітету меморіальної премії А.Нобеля в галузі економіки;
  3. лауреати премій пам'яті А.Нобеля в галузі економіки;
  4. постійно працюючі професори відповідних дисциплін університетів і вузів Швеції, Данії, Фінляндії, Ісландії й Норвегії;
  5. завідувачі відповідними кафедрами принаймні шести університетів або інститутів, обраних для відповідного року Академією наук
  6. інші вчені, від яких Академія вважає за необхідне прийняти пропозиції.

Рішення щодо вибору викладачів і вчених, зазначених у двох останніх пунктах, повинні прийматися щорічно до кінця вересня.

Цікаві факти про Нобелівську премію[ред.ред. код]

Нобелівські лауреати за країною
Країни, у яких найбільше
нобелівських лауреатів
(Станом на 10 жовтня 2007)[1]
Кількість
США 323
Великобританія 99
Німеччина 78
Франція 45
Швеція 24
Росія (СРСР) 17
Італія 15
Швейцарія 15
Нідерланди 15
Канада 12

Від часу присудження перших премій (10 грудня 1901 р.) і до 2005 року включно її лауреатами стали 755 осіб (34 жінки та 721 чоловік), а також 18 організацій. Жінки двічі ставали лауреатами в галузі фізики (1903, 1963), тричі — з хімії (1911, 1935, 1964), 7 разів — в галузі медицини, 10 — з літератури, 12 — в галузі миру.

Досі наймолодшим нобелянтом є Малала Юсуфзай, яка у 17 років отримала премію миру (2014).

За всю історію існування Нобелівської премії від неї відмовились 6 лауреатів. 1938 року німець Ріхард Кун відмовився (за наполяганням влади Німеччини) від премії з хімії, але згодом отримав диплом і медаль. Наступного року цей вчинок повторили два його співвітчизники: лауреат з хімії Адольф Бутенандт і лауреат з медицини Ґергард Домаґ. Крім того, від Нобелівських премій відмовились Борис Пастернак (в галузі літератури, 1958; спочатку прийняв премію, але під тиском влади СРСР був змушений відмовитися), Жан-Поль Сартр (премія з літератури 1964 року) і Ле Дюк То, нобелівський лауреат премії миру 1973 року.

Двічі лауреатами Нобелівської премії ставали Марія Склодовська-Кюрі (1903 — з фізики та 1911 рік — з хімії), Лайнус Полінг (1954 — з хімії, 1962 — премію миру), Джон Бардін (1956 та 1972 — з фізики), Фредерик Сенгер (1958 та 1980 — з хімії).

Міжнародний комітет Червоного Хреста отримував премію тричі, Комісія ООН з біженців — двічі.

Україна та Нобелівська премія[ред.ред. код]

Хоча, серед лауреатів Нобелівської премії поки що немає українців за громадянством, Україна — батьківщина 6 Нобелівських лауреатів:[2],[3]

  1. 1908 — Ілля Мечников, фізіологія та медицина
  2. 1952 — Зельман Ваксман, фізіологія та медицина
  3. 1966 — Йосеф Шмуель Аґнон, література
  4. 1971 — Саймон (Семен) Кузнець (1901–1985). Народився у Харкові, економіка.
  5. 1981 — Роальд Гофман, хімія
  6. 1992 — Георгій Харпак, фізика

Низка науковців, які одержали Нобелівську премію, провели певний час навчаючись або працюючи в Україні. У Харківському університеті навчалися Саймон Кузнець та Ілля Мечников. У Українському фізико-технічному інституті та у Харківському університеті викладав Лев Ландау. Ігор Тамм викладав у Одеському політехнічному університеті та у Таврійському університеті, у якому також навчався.

Декількох українців та вихідців з України було номіновано на здобуття Нобелівської премії, але з різних причин нагороду вони не одержали.[3] До номінантів належали Ісмаїл Гаспринський, Іван Франко, Павло Тичина, Микола Бажан, Ольга Мак, Іван Багряний, Улас Самчук, Василь Стус, Олесь Гончар, Віктор Ющенко, Михайло Тишкевич, Борис Олійник, Юлія Тимошенко.

У 2002 році у Тернополі було створено громадську організацію «Асоціація нобелівський студій» — з метою популяризації нобелівського руху, досліджень творчості лауреатів Нобелівської премії. Асоціація є організатором традиційних щорічних Тернопільських нобелівських читань, а з 2002 року видає «Вісник Асоціації Нобелівських студій».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Левченко Олександр Степанович. Нобелівська інтелектуальна еліта й Україна. — Лілея, 2000. — 280 с.: іл. — ISBN 966-7298-76-0.

Посилання[ред.ред. код]


Наука Це незавершена стаття з науки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.