Ґорґани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сивуля
Кам’яні осипища — «ґо́рґани»
Паренки

Ґорґа́ни — гірський масив, система гірських хребтів у зовнішній смузі скибових Українських Карпат. Розташований в Івано-Франківській та Закарпатській областях.

Географічне положення[ред.ред. код]

Масив простягається на 80 км з північного заходу (від Вишківського (Торунського) перевалу (941 м) на південний схід (до Татарського (Яблуницького) перевалу), ширина становить близько 40 км. На заході долини Мізункиі Ріки відмежовують їх від Бескидів, а на сході долини Прутця й Прута — від Чорногори та Покутсько-Буковинських Карпат. Ландшафти Ґорґан характеризуються досить своєрідною будовою: мають не дуже великі висоти (в середньому 1400–1500 м), але при цьому з значними перепадами.[1]

Етимологія[ред.ред. код]

•Ґорґани, як синонім — «ґорґотати», «ґорґотіти», «скреґотіти», «скрекотати». Тобто, коли масивні брили каменю рухаються по схилах гір, цим самим вони створюють шум, глухі звуки – ґорготіння (скреготіння).[2]

•Горгони (грец.) – міфологічні страхітливі чудовиська.[3]

Назва Ґорган походить від румунського слова «gоrgan» — курган. Тут є декілька вершин з назвою «Ґорган»: Малий Ґорґан, Ґорґан Вишківський, Ґорґан Ілемський, Кінець Ґорґану та інші.[4]

Географія[ред.ред. код]

Зі сходу на захід Ґорґани поділяються на Крайові низькогірні, Зовнішні (Скибові) і Привододільні (Внутрішні) Ґорґани.

Крайові низькогірні Ґорґани — група низьковисотних гірських хребтів, які витягнуті у південно-східному напрямку між Свічою та Прутом і охоплюють приблизно Берегову та Орівську скиби. Поперечні долини головних рік тут сильно розчленовані. Межиріччя цих рік настільки розчленовані, що типово карпатське південно-східне простягання хребтів порушене, і вододіли між відрізками головних рік іноді витягнуті паралельно долинам, тобто на північний схід.[5]

Зовнішні (Скибові) Ґорґани — група середньогірних ландшафтів, які займають найвищу частину Ґорґан. Зовнішні Ґорґани розташовані у межах трьох скибових структур — Сколівської, Парашки і Зелем’янки. Абсолютна висота гір тут досягає 1600-1800 м н. р. м. Зовнішні Ґорґани складаються з трьох гірських пасм, які пов’язані з відповідними скибами. Північне пасмо фіксується хребтами Лютий, Лисий, Нягрин, Стовба, Верхній Сеглис, Гриньків, Чорногорець. Середнє Пасмо – найвищі хребти Ґорґан: Хом, Пустошак, Аршиця, Ігровище, Сивуля, Довбушанка, Хом’як та інші. Південне пасмо розташоване у верхів’ях головних карпатських рік і складається з дуже розгалужених хребтів: Ілемського, Грофа, Дарівського та інших.[6]

Зовнішні Ґорґани поділяються на декілька районів: Свіцько-Мізунські Ґорґани (межиріччя Свічі-Мізунки-Лужанки-Сукеля), Аршиця-Ілемські Ґорґани (межиріччя Свічі-Лімниці), Верхнєлімницькі Ґорґани (у верхів’ї р. Лімниці), Сивулянсько-Станимирські Ґорґани (у верхів’ї р. Бистриці Солотвинської), Довбушанські Ґорґани (між долинами Бистриці Надвірнянської і Пруту), Запрутські Ґорґани (межиріччя Прута-Черемоша).У Довбушанських Ґорґанах повсюди — на схилах гір і на вершинах гребенів, де виходять на поверхню пісковики, розвинені ґреготи.[7]

Привододільні (Внутрішні) Ґорґани — група середньовисотних гірських хребтів, які розташовані на межі Закарпатської та Івано-Франківської областей. Переважні висоти 1300—1500 м, максимальна — 1788 м. У північно-західній частині Привододільних Ґорґан — масивні хребти: Пишконя, Стримба, Передня та інші, розчленовані долинами річок Ріки, Тереблі, Тересви та їхніми притоками. У південно-східній частині — хребет Братківський (вершини: Братківська — 1788 м, Гропа — 1763 м, Чорна Клева — 1719 м), розчленований верхів'ями річок Чорної Тиси та Бистриці Надвірнянської. Хребти Привододільних (Внутрішніх) Ґорґан мають вузькі пасма й круті схили. Ґреготи тут менш поширені і трапляються лише на тих хребтах, які заходять або в Скибову зону (Кінець Ґорґан), або в зону Магури (Чорна Клева). У порівнянні з Скибовими Ґорґанами тут складки є ширшими й менше насунуті одна на одну. Хребти є масивнішими й розділені поміж собою чіткими зниженнями.[8]

З півночі на південь Ґорґани складаються з трьох великих частин, відділених одна від іншої глибокими річковими долинами. Зокрема, Північні Ґорґани обмежені Мизункою та Лімницею і включають такі найвищі гори: Молода (1723 м), Ґрофа (1748 м), Попадя (1740 м); Центральні Ґорґани — найвища частина гірського масиву — обмежені Лімницею та Бистрицею Надвірнянською і розділені навпіл неглибокою долиною Бистриці Солотвинської, включають такі вершини: Ігровець (1804 м), Сивуля Велика (1836 м), Сивуля Мала (1818 м); Південні Ґорґани обмежуються долинами Бистриці Надвірнянської та Пруту, і включають гори: Братківська (1788 м), Чорна Клева (1719 м), Довбушанка (1754 м), Синяк (1665 м). Для Ґорґан характерні круті асиметричні схили й гострі гребені гір; на вершинах кам'яні осипища (місцева назва «ґо́рґани» (наголос на перший склад) або «ґрехоти»,«ґреготи» . Основні хребти розчленовані поперечними долинами річок Бистриці, Пруту і Тереблі. Складаються здебільшого з пісковиків. На річках — пороги, водоспади. Є невеликі озера.

Стримба

Флора та рослинність[ред.ред. код]

Рослинність представлена ялицево-буково-смерековими лісами з переважанням бука і ялиці, що підіймаються до висот 850—900 м; смереково-ялицево-буковими лісами, з переважанням смереки, що підіймаються до висот 950—1000 м; смерековими лісами.

Ландшафтна (природна) верхня межа лісу проходить на висоті 1500-1600 м н. р. м. і представлена смерековими і кедрово-смерековими деревостанами. На північно-східних схилах Ґорганів кедр поширений до висоти 1 630 м, на південно-західних – до 1 495 м на хребеті Тавпіширка. Поширені кедрово-смерекові ліси у ландшафтах Ґорганів на всіх експозиціях у межах висот 1 180–1 500 м н. р. м. Один із найбільших осередків кедру тут є в басейні р. Молода на південних схилах крутістю 25–30° у межах висот 1 400–1 500 м. До висоти 1 600–1 650 м проростають лише поодинокі біогрупи кедру.[9]

Від висот 1350-1500 м підіймається чагарникове криволісся із сосни гірської («жерепу»), а вище 1670 м — кам'яні розсипища, альпійських лук і полонин немає. По долинах річок, на терасах, розміщуються післялісові луки, які виникли в результаті вирубування лісів, а зруби використовувались як сінокоси або пасовища. Післялісові луки є рефугіумами рідкісних, зникаючих та червонокнижних видів, зокрема, арніки гірської (Arnica montana), купальниці європейської (Trollius europeus), лілії лісової (Lilium martagon), підсніжника білого (Galanthus nivalis), білоцвіту весняного (Leucojum vernum), різноманітних

орхідей (Orchideaceae) тощо.

Синяк
Негрова-Короткан

Фауна[ред.ред. код]

Тваринний світ представлений 10-а видами риб, 9-а видами амфібій, 5-а видами плазунів, 42-а видами ссавців та 75-а видами птахів. З-поміж безхребетних численними є комахи з рядів твердокрилих, перетинчастокрилих, лускокрилих та двокрилих. З твердокрилих найбільш численні родини жуків-турунів (134 види) і жуків-вусачів (82 види).

Природоохоронні території[ред.ред. код]

Південно-східну частину Ґорґан займає Карпатський природний національний парк, масиви гір Довбушанки та Полєнський займає Природний Заповідник «Ґорґани» (5 тис. га), масиви гір Попадя й Ґрофа охоплює Ландшафтний заказник «Ґрофа». Ці природно-заповідні території створені для збереження реліктової сосни кедрової європейської (Pinus cembra).

Грофа

Хребти[ред.ред. код]

Попадя

Деякі вершини[ред.ред. код]

Полонина Хом'яків

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Байцар А.Л. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. – Львів, 2014. - С. 10-16.
  2. Байцар А.Л. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. – Львів, 2014. - С. 10-16.
  3. Байцар А.Л. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. – Львів, 2014. - С. 10-16.
  4. Байцар А.Л., Третяк О. А. Греготи Українських Карпат: генезис, поширення та морфологія// Вісник Львівського університету. Серія географічна. Вип. 21. – Львів, 1998, с. 36-39.
  5. Байцар А.Л. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. – Львів, 2014. - С. 10-16.
  6. Байцар А.Л. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. – Львів, 2014. - С. 10-16.
  7. Байцар А.Л. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. – Львів, 2014. - С. 10-16.
  8. Байцар А.Л. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. – Львів, 2014. - С. 10-16.
  9. Байцар А.Л. Верхня межа лісу в ландшафтах Українських Карпат, її охорона та оптимізація / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 45.– Львів, 2014. - С. 166-177.