Ґідо Вестервелле
| Ґідо Вестервелле нім. Guido Westerwelle |
|
|---|---|
 Віце-канцлер Ґідо Вестервелле |
|
|
Віце канцлер (
 Німеччина) |
|
| Час на посаді: | |
| 28/10/2009 — 16/05/2011 | |
| Попередник | Франк-Вальтер Штайнмаєр |
| Наступник | Філіпп Реслер |
|
міністр МЗС (
Німеччина) |
|
|
|
|
| Народився | 27 грудня 1961 (51 рік) Бад-Гоннеф  Північний Рейн-Вестфалія |
| Громадянство | Німеччина |
| Національність | німець |
| Політична партія | Вільна демократична партія |
| Чоловік | Міхаель Мронц (нім. Michael Mronz) |
| Професія | політик |
Ґідо Вестервелле (нім. Guido Westerwelle) — німецький політик. 15-й віце-канцлер ФРН, а також міністр закордонних справ, при очільниці уряду канцлері Ангели Меркель. З 2001 по 2011 рік голова Вільної демократичної партії.
Відкритий гей, одружений з Міхаелем Мронцем.
Зміст |
Біографія [ред.]
Становлення [ред.]
Народився 27 грудня 1961 року в курортному містечку Бад-Гоннеф, що в районі Рейн-Зіґ, поблизу Бонна в землі Північний Рейн-Вестфалія.
В 1980 році закінчив гімназію і поступив до Боннського університету закінчив його — в 1987 році. Після першого (1987) та другого (1991) державного іспиту з права, в 1991-му став практикуючим адвокатом в Бонні.
В 1994 отримав докторський ступінь з права в Хагенському університеті єдиному заочному університеті Німеччини.
Вільна демократична партія [ред.]
Ще в 1980-му Ґідо став членом Вільної Демократичної Партії. Один із спів-засновників її молодіжного крила — Юні Ліберали, яке і очолював впродовж 5 років з 1983 — по 1988.
У 1988 став членом виконавчої ради партії. У 1994 став генеральним секретарем ВДП, на цій посаді був провідним розробником нової програми вільних демократів.[1]
У 1996 обраний депутатом 13-го бундестагу[1] по квоті, що звільнилася внаслідок переходу Хайнца Ланфермана нім. Heinz Lanfermann на посаду міністра юстиції. А в 1998 році Вестервелле був повторно обраний уже на загальних виборах до 14-го бундестагу (1998-2002) в переліку 43 депутатів від ВДП.
Лідер ВДП [ред.]
В 2001 очолив партію вільних демократів, замінивши на цій посаді Вольфганга Ґерхарда, який полишив за собою керування фракцією в парламенті.
На парламентських виборах 2002 зміг незначно підняти рейтинг партії з 6,8% до 7,4% голосів і збільшити кількість місць з 43 до 47. Кампанія запам'яталася екстравагантними методами. Ґідо Вестервелле роз'їжджав в Гідо-мобілі, [1] носив взуття з написом 18 (символізувало 18 передвиборних пунктів партії), взяв участь у реаліті-шоу "Великий Брат". Попри це в 2003 його переобирають головою партії.
Наступні виборчі кампанії проводилися без ексцентризму. На дострокових федеральних виборах, ініційованих 2005-го Шрьодером, партія Ґідо здобула 9,8%. Оскільки обидві провідні партії вирішили сформувати мега-коаліцію, Вестервелле відкинув пропозицію Ґергарда Шредера і перейшов в опозицію [1], закинувши великій коаліції СДПН та ХДС/ХСС зраду інтересів їхніх виборців, та назвав саму коаліцію "історичною помилкою". [2] З 2006 року замістив Вольфганга Ґерхарда і в парламенті, очоливши фракцію лібералів.[1]
На чергових парламентських виборах 27 Вересня 2009, Вільна Демократична Партія отримала рекордні в своїй історії 14,6% голосів і 93 місця в бундестазі. Сумарно в коаліції з ХДС/ХСС здобуто 48% голосів проголосувавших — 332 мандати з 622 місць.
По традиції представнику молодшої партії-партнера коаліції віддається посада віце-канцлера та міністра МЗС.[1] З 28 Вересня 2009 по закінченню коаліційних перемовин по формуванню уряду. Ґідо Вестервелле став віце-канцлером і міністром закордонних справ Німеччини в уряді канцлера Ангели Меркель. З якою заприятелював ще наприкінці 90-х, ведучи спільну роботу в опозиції до тодішнього канцлера Ґергарда Шредера.[3]
Камінг-аут та особисте життя [ред.]
Ґідо Вестервелле не робив жодних публічних заяв щодо своєї орієнтації. Він просто прийшов на 50-річний ювілей Ангели Меркель, що відбувся 20 липня 2004, разом зі своїм партнером — бізнесменом Міхаелем Мронцом (нім. Michael Mronz).[1]
| « | Мій партнер та я ведемо абсолютно спокійний спосіб життя.[1] | » |
17 вересня 2010 в Бонні Ґідо та Міхаель одружилися. Церемонію провів обер-бургомістр Бонну Юрген Німч (нім. Jürgen Nimptsch). Подія відбулася у вузькому колі рідних та близьких подружжя. [4]
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Guido Westerwelle |
- ↑ а б в г д е ж и «Лідер лібералів – від політичної легковажності до героя виборів». Німецька хвиля. 2009-09-28. Процитовано 2009-11-13.
- ↑ Наталя Фібріг (2005-11-12). «стаття "Велика коаліція": підписано шлюбний контракт». Німецька хвиля. Процитовано 2009-11-13.
- ↑ Марсель Фюрстенау, Наталя Неділько (2009-10-05). «стаття Дружба Меркель і Вестервелле: випробування владою». Німецька хвиля. Процитовано 2009-11-13.
- ↑ «Міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле офіційно вступив в одностатевий шлюб». Дзеркало Тижня. 2010-09-18. Процитовано 2011-06-15.
