1-а парашутна дивізія (Третій Рейх)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
1-а парашутна дивізія
1. Fallschirmjäger-Division
1st Airborn Dvision Logo 1.svg
Емблема 1-ої парашутної дивізії
На службі 1 травня 19438 травня 1945
Країна Третій Рейх Третій Рейх
Належність Fallschirmschützenabzeichen der Luftwaffe.jpg повітряно-десантні війська
Вид ЗС Люфтваффе Люфтваффе
Рід військ Wehrmacht Вермахт
Командування 14-й танковий корпус
76-й танковий корпус
26-й армійський корпус
1-й парашутний корпус
Чисельність повітряно-десантна дивізія
Війни/битви Друга світова війна

Італійська кампанія

Командири
Визначні
командири
генерал парашутних військ Ріхард Гайдріх
генерал-майор Карл-Лотар Шульц
Парашутні дивізії
Третього Рейху
Fallschirmschützenabzeichen der Luftwaffe.jpg
1-а парашутна дивізія
2-а пд

1-а парашу́тна диві́зія (нім. 1. Fallschirmjäger-Division) — повітряно-десантна дивізія, елітне з'єднання в складі повітряно-десантних військ Німеччини, що була сформована в травні 1943 з підрозділів 7-ої повітряної дивізії.

Історія[ред.ред. код]

Створення першої десантної дивізії[ред.ред. код]

У жовтні 1938 було прийнято рішення про формування в складі Люфтваффе 7-ої повітряної дивізії, до якої входили елітні парашутно-десантні підрозділи, призначенням яких було діяти в глибокому тилу противника. Командиром першої десантної дивізії був призначений генерал-майор Курт Штудент.

За планом організаційно дивізія повітряного десанту повинна була створюватися за типовою організаційно-штатною структурою німецької піхотної дивізії, та мати у своєму складі 3 десантні піхотні полки, десантний артилерійський полк та дивізійний комплект частин й підрозділів управління, забезпечення та підтримки. Однак лише на початок 1941 року дивізія перейшла на повний штат. Разом з цим, бойові елементи 7-ої дивізії відіграли значну роль в бойових операціях Вермахту в 1940. Перед початком військової кампанії на Західному фронті до складі дивізії увійшли 1-й та 2-й парашутні полки.

Початок формування 1-ої дивізії[ред.ред. код]

Після важких втрат у зимовій кампанії на волховському напрямку під Ленінградом рештки 7-ої повітряної дивізії були відведені до Німеччини та Франції, де розпочалося переформування на її основі 1-ої та 2-ої парашутних дивізій.

6 квітня 1943 перші ешелони з особовим складом та військовою технікою для створення дивізії прибули до французького міста Кан, де розпочалося зосередження основних сил, штаб дивізії розташувався у містечку Флер. Зосередження формувальних компонентів було завершено 22 квітня 1943.

1 травня 1943 1-а парашутна дивізія увійшла до складу резерву 7-ої армії та незабаром отримала наказ на передислокацію в районі Авіньону, на півдні Франції для підготовки до наступних дій. 27 травня військові формування дивізії, разом з іншими елементами 11-го повітряного корпусу та 2-ої парашутної дивізії, розпочали рух залізницею в напрямку на південь у зону відповідальності армійської групи «Фельбер» (Armeegruppe Felber), з дислокацією дивізійної штаб-квартири в Кавайон. До 7 червня 1943 дивізія повністю завершила передислокацію у визначений район.

Підготовка німецького парашутиста до стрибка з парашутом

Сицилійська операція[ред.ред. код]

З початком вторгнення союзних військ на Сицилію, 1-а парашутна дивізії раптово перекинута на острів, а 3-й парашутний полк дивізії 12 липня 1943 був десантований парашутним способом на аеродром Катанії з метою недопущення його захоплення британцями. Десантники змогли захопити злітне поле та влаштувати оборону буквально за кілька годин до початку десантної операції «Фастіан», що організовувалася британським десантом з ціллю захвату важливого аеродрому. Згодом прибули на острів основні сили дивізії й виконували по суті роль пожежної команди, її перекидали по всьому фронту оборони німців, де створювалася загрозлива обстановка.

Коли війська почали відступати з острову, десантники в ар'єргардних боях вели бойові дії з протистоячим противником, що наступав, забезпечуючи евакуацію інших з'єднань й залишили острів останніми з німецьких військ 17 серпня.

У вересні 1943 4-й парашутний полк поруч з іншими частинами Вермахту вів запеклі бої в районі плацдармів висадки американської 5-ої армії у Салерно й після відходу з'єднався з рештою дивізії північніше зони вторгнення союзників.

Артилеристи-десантники в боях у Анціо. Лютий 1944

Італійська кампанія[ред.ред. код]

До кінця Другої світової війни дивізія брала участь у бойових діях на Італійському фронті. Полки дивізії із засобами посилення діяли автономно поздовж морського узбережжя Італії між Салерно та Таранто й вели бої проти сил західних союзників на Апеннінському півострові. З 14 по 19 грудня 1943 1-а парашутна дивізія під командування генерал-лейтенанта Ріхарда Гайдріха стиналася з 1-ою канадською піхотною дивізією в боях південніше міста Ортона за володіння ключовою позицією у Торренте Сарацені (Torrente Saraceni), що згодом отримала назву «ущелина мертвих». Захоплений мужністю німецьких десантників британський фельдмаршал Александер Гаролд назвав їх «найкращими військами Німеччини в Італії».

Дедалі дивізія виконувала завдання в районі столиці Італії Риму з прикриття оборонної «лінії Густава», утримуючи позиції від наступу 8-ої британської армії генерал-лейтенанта Олівера Лиза.

Руїни абатства Монте-Кассіно після бомбардування

У січні 1944, IV-й армійський корпус США здійснив раптову висадку морського десанту в районі міста Анціо, за 50 км південніше Риму. Як на біду для союзників, висадка спіткалася із запеклим опором німецького десанту й зав'язла на плацдармі не зумівши прорвати позиції та просунутися вглиб оборонних рубежів противника. Задум операції, який мав за мету сприяти прориву військ у Монте-Кассіно провалився.

У лютому 1944 1-а парашутна дивізія була відведена зі своїх позицій у Анціо та перекинута на допомогу військам, що тримали оборону біля монастиря Монте-Кассіно. Частини дивізії осідлали головну транспортну артерію, дорогу на Рим, й приготувалися до відбиття наступу англо-американських військ у цьому напрямку. У ході запеклих боїв за Монте-Кассіно воїни дивізії продемонстрували мужність та хоробрість.

15 лютого 1944 масована артилерійська підготовка та «килимове бомбардування» союзною бомбардувальною авіацією вщент зруйнували монастир Монте-Кассіно, виходячи з хибного здогаду, що німці обладнали тут міцний опорний пункт. Як з'ясувалося пізніше, єдиними мешканцями абатства були ченці та місцеві біженці, що ховалися в укріпленнях фортеці від жорстокостей війни. Але зі зруйнуванням цього стратегічно важливого об'єкту союзники не змогли здобути перемоги, битва за цей форпост тривала до 22 березня.

За час боїв у Монте-Кассіно з'єднання зазнало серйозних втрат, в особливості 3-й батальйон 1-го парашутного полку. Проте західні союзники не змогли скористатися перевагою свого положення й лише у ході 4-го штурму Монте-Кассіно (Операція «Діадема») у травні змогли перейти у наступ. Але десантна дивізія, як й решта формувань Вермахту значно відновила свій бойовий потенціал та змогла достойно зустріти противника.

Коли 11 травня 1944 англо-американські війська розпочали військову операцію, вони зіштовхнулися із завзятим опором німецьких десантників, що втримували визначені позиції до 17 травня, доки марокканським гірським військам не вдалося обійти їх позиції з флангу. 1-ої дивізії загрожувала небезпека, тому разом з іншими військовими формуваннями десантники відійшли на північ від Риму. 18 травня польські солдати зі складу 3-ї Карпатської піхотної дивізії без бою захопили лишені руїни монастиря, на яких залишилися тільки важкопоранені німецькі солдати.

На плечі дивізії, як завжди в серйозній обстановці, була покладена важлива задача прикриття відходу основних сил німецьких військ на цьому напрямку із займаних позицій на південь до Болоньї, де дивізія пізніше перейшла до оборони «Готської лінії» в північних Апеннінських горах. Тут дивізія, разом з 4-ою парашутною дивізією, увійшла до складу 1-го німецького парашутного корпусу. Протягом осені та зими лінія фронту на Італійському театрі воєнних дій залишалася відносно стабільною, перемежовуваючись лише з рідкими рейдами та боями місцевого значення, й десантне з'єднання спромоглося накопичити свіжі сили та підготуватися до весняних битв.

У січні 1945 1-й парашутний корпус був розгорнутий поздовж адріатичного узбережжя позаду річки Сеніо. 8 квітня 1945 союзники розпочали широкомасштабний наступ й 1-а дивізія пішла в запеклі ар'єргардні бої з частинами 8-ої британської армії, відступаючи до річки По. 25 квітня підрозділи дивізії завершили форсування великої річки та продовжили відступати в напрямку на Альпійські гори.

Врешті-решт німецькі війська в Італії склали зброю 2 травня та незабаром й парашутна дивізія капітулювала перед військами союзників.

Десантник у боях в Італії. Січень 1944

Райони бойових дій дивізії[ред.ред. код]

Склад дивізії[ред.ред. код]

Бойовий склад 1-ої пдд[1][2][3]
Постійні
1943
  • штаб дивізії (Stab (Stab, Rest-Kommando, Flugbereitschaft, Kradmeldezug);
  • 1-й парашутний полк (Fallschirm-Jäger-Regiment 1);
  • 3-й парашутний полк (Fallschirm-Jäger-Regiment 3);
  • 4-й парашутний полк (Fallschirm-Jäger-Regiment 4);
  • 1-й артилерійський полк (Fallschirm-Artillerie-Regiment 1);
  • 1-й протитанковий батальйон (Fallschirm-Panzer-Jäger-Abteilung 1);
  • 1-й зенітний батальйон (Fallschirm-Flak-Abteilung 1);
  • 1-й саперний батальйон (Fallschirm-Pionier-Bataillon 1);
  • 1-й батальйон зв'язку;
  • 1-й транспортний батальйон (Transport-Abteilung);
  • 1-а повітряна розвідувальна ескадрилья (Luftnachrichten-Abteilung der Fallschirm-Jäger-Division 1);
  • 1-й запасний батальйон (Fallschirm-Feldersatz-Bataillon 1 (mit Kampfschule);
  • 1-й медико-санітарний батальйон (Fallschirm-Sanitäts-Abteilung 1);
  • 1-а розвідувально-десантна рота (Fallschirm-Aufklärungs-Kompanie 1);
  • 3-я мотоциклетна колона (Krad Transport-Kolonne 3);
  • 646-й взвод фельджандармерії (Feldgendarmerie-Trupp 646);
  • підрозділи тилу (Verpflegungsamt, Bäcker-Kompanie, Schlächter Kompanie).
Непостійні
  • 13-а мінометна батарея реактивних мінометів (13. Fallschirmjäger Nebelwerfer Company)
  • 1-й кулеметний батальйон (Fallschirm-MG-Bataillon 1)


Командири дивізії[ред.ред. код]

Славетні військовослужбовці дивізії[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Matthew Parker Monte Cassino: The Story of the Hardest-fought Battle of World War Two. — Doubleday, 2003. — 414 с. — ISBN 0385509855. (англ.)
  • Günter Roth / Hans M. Stimpel: Die deutsche Fallschirmtruppe 1936–1945 — Führung in der deutschen Fallschirmtruppe und der Korpsgeist der Fallschirmjäger, Verlag Mittler, Hamburg 2008. ISBN 3-8132-0864-8
  • Haupt, Werner: Deutsche Spezial-Divisionen Gebirgsjäger, Fallschirmjäger und andere. Dörfler-Verlag 2002
  • Lucas, James. Storming Eagles: German Airborne Forces in World War Two. Arms and Armour Press, 1988
  • Bohmler, Rudolf. Monte Cassino: a German View. Cassell, 1964. ASIN: B000MMKAYM

Примітки[ред.ред. код]