Пічкур дунайський
| Пічкур дунайський | ||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
| Romanogobio uranoscopus (Agassiz, 1828) | ||||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||||
|
Gobio uranoscopus (Agassiz, 1828) | ||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||
|
Пічкур дунайський, або пічкур-білопер дунайський[2] (Romanogobio uranoscopus) — невелика прісноводна річкова риба невеликих мілководних річок передгірної зони. Один з близько 20-ти видів роду, один з 7-ми видів роду в фауні України. Раніше в Україні вид розглядався у ранзі підвиду Пічкур дунайський довговусий — R. uranoscopus friči (Vladykov, 1925). Занесений до Червоної книги України як зникаючий вид.
Зовнішня будова[ред. | ред. код]
Тіло видовжене, низьке, не сплюснуте з боків. Хвостове стебло довге, тонке, майже циліндричне, його висота завжди менша за ширину. Груди і горло повністю вкриті лускою. Вусики довгі, виходять за задній край ока і зазвичай досягають заднього краю передкришки. Найбільша довжина тіла 11-12 см, маса до 30 г, тривалість життя близько 5-6 років. Верхня частина тіла від зеленкувато-сірого до червонувато-коричневого кольору, нижче світлішає до жовтуватого на череві. Позаду спинного плавця 2-3 поперечні темні плями. 7-10 великих округлих темних плям розташовані вздовж бічної лінії, по одній добре помітній білуватій або жовтуватій плямці є вище і нижче основи хвостового плавця з кожного боку, а на спинному і хвостовому плавцях по два ряди темних плямочок.
Поширення[ред. | ред. код]
Ендемік басейну Дунаю. В Україні відзначений в річках Закарпаття (Ріці, Боржаві, Тересві, Шопурці) та Буковини (Сіреті).
Особливості біології[ред. | ред. код]
Прісноводна річкова донна риба невеликих стрімких, добре насичених киснем, чистих мілководних річок передгірської зони, яка дуже чутлива до забруднення води. Зазвичай тримається поодинці або маленькими групами. Завдяки досить пістрявому забарвленню добре маскується серед дрібного або середнього за розмірами каміння на глибині 0,5-1 м, де майже не рухаючись може залишатися практично весь світловий день. Розмноження відбувається в травні-червні. Нерест порційний, починається при температурі води 11,5°С і відбувається в прибережних ділянках з помірною течією на глибинах 7-20 см. Ікра клейка. Живиться діатомовими та іншими водоростями і дрібними бентичними тваринами (червами, личинками комах тощо).
Чисельність та причини її зміни в Україні[ред. | ред. код]
Дуже низька. Виявлено поодинокі особини в р. Ріці, Боржаві, Шопурці та Сіреті. Причини зміни чисельності невідомі, імовірно, завжди був нечисленним.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони[ред. | ред. код]
Заборона вилову, виявлення типових місць перебування і встановлення в них заповідного режиму, зокрема, встановити заповідний режим на р. Ріці й Сіреті. Занесений до Червоної книги України (1994), списків Бернської конвенції і МСОП.
Господарське та комерційне значення[ред. | ред. код]
Промислового значення не має.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Danube Gudgeon Romanogobio uranoscopus (Agassiz, 1828). Biolib.cz. Процитовано 26 червня, 2012.
- ↑ Куцоконь Ю., Квач Ю. Українські назви міног і риб фауни України для наукового вжитку // Біологічні студії. — 2012. — Т. 6, №2. — С. 199—220. Архів оригіналу за 23 червня 2013.
Джерела[ред. | ред. код]
- Froese R., Pauly D. (eds.) (2012). Romanogobio uranoscopus на FishBase. Версія за June 2012 року.
- http://nature.land.kiev.ua/ - Червона книга України
- Пічкур дунайський в Червоній книзі України
|