Слобода (Народицький район)

Слобода Координати 51°01′21″ пн. ш. 29°09′28″ сх. д. Країна УкраїнаУкраїна Адмінодиниця Народицький район Часовий пояс UTC+2 Слобода Слобода (Україна)  Слобода у Вікісховищі

Слобода — колишнє село в Українському Поліссі, виселене внаслідок аварії на ЧАЕС. До 1946 року — Слобода Вислоцька.

Розташування села Слобода

Розташування с.Слобода на мапі України.

Файл:С.Слобода Вислоцька на мапі автомобільних доріг України (поч. 90-х рр).JPG

Розташування с.Слобода на мапі автомобільних доріг України (поч.90-х рр.)

Слобода — колишнє село Народицького району Житомирської області. Знаходилося:

• за 115 кілометрів на північний захід від міста Київ;
• за 92 кілометри на північний схід від міста Житомир;
• за 41 кілометр на південний схід від міста Овруч;
• за 38 кілометрів на північний схід від міста Коростень;
• за 29 кілометрів на північ від міста Малин;
• за 21 кілометр на південь від міста Народичі;
• за 10 кілометрів на південний захід від села Базар.

В Україні існувало ще одне село з такою ж назвою, це Слобода Вислоцька, Рівненського повіту Волинської губернії. Сучасна її назва Слобідка, Острозького району Рівненської області.

Назва та статус поселення

Атлас «Землі Руські» Речі Посполитої періоду XVI—XVII століть.

Упродовж всієї своєї історії існування село Слобода змінювало свою назву та статус. Це можливо прослідкувати по офіційних державних та історичних документах.

Вперше це поселення згадується в атласі «Землі Руські» Речі Посполитої періоду XVI—XVII століть (виданий Краківською академією наук в 1899—1904 роках), де воно позначене, як невеличке поселення, хутір, фільварок з назвою — «Wyslockugo» (польськ.). Ця назва походить від прізвища власників цього поселення — шляхтичів Вислоцьких.

Пізніше, вже при Російській імперії, на «Спеціальній мапі західної частини Росії Г. Л. Шуберта» (10 верст в дюймі), що була складена в 21-39 роках XIX століття, це поселення позначене як дєрєвня, що мала від 5 до 20 дворів з назвою «Выслоцкаго» (рос.).

Дєрєвня, до Жовтневого перевороту 1917 року, чітко відрізнялася від села тим, що у селі обов'язково була церква. Село таким чином було центром сільського приходу, що об'єднував декілька довколишніх дєрєвєнь. Тобто дєрєвня «Выслоцкаго» це було поселення, що не мало своєї церкви.

Більш точні дані про це поселення вказані у «Списку населених місцевостей І стану Овручського повіту (уѣзда) Волинської губернії», складеному у 1859 році. З цього документу відомо, що в ті часи на місті сучасного села Слобода існувало не одне, а два невеличкі поселення, що мали різні статуси та назви, це слобода «Вислоцкая» (рос.) та «Вислоцкое Будище» (рос.). Обидва поселення належали до панського відомства.

Назви цих поселень дають деяку інформацію про їхніх мешканців. Так слобода (з давньослов'янського — свобода) це новозасноване поселення з власним самоврядуванням, мешканців якого власник (держава, церква, пан) звільняв на деякий час (звичайно 15—25 років) від виконання повинностей (оплати, чиншів тощо). А буда це назва підприємства, на якому з деревини виробляли поташ, дьоготь, деревне вугілля. Звідси й пішла назва другого поселення.

На «Військово-топографічній мапі західної частини Російської імперії» (3 версти в дюймі), що була складена в 46-63 роках ХІХ століття, можна побачити, що ці поселення знаходились поруч і не мали явного межування. Фактично це було одне поселення, а мешканці цих поселень ймовірно проживали на різних вулицях. Тому на «Спеціальній мапі західної частини Росії Г. Л. Шуберта» (10 верст в дюймі) ці два поселення позначені, як одне. А так, як ці поселення не мали своєї церкви, то їх позначили, як дєрєвня.

На початку 60-х років XIX століття в церковних статистичних документах спостерігаючий священик Калинівської Покровської церкви Іаков Дусиневич (Душневич) на місті цих поселень згадує вже тільки одне поселення, що відносилось до Калинівської Покровської церкви. Це поселення він називає слобода «Калиновская»(рос.), та додає, що в народі її називають слобода «Вислоцкаго»(рос.). Наявність одного поселення підтверджують також і державні статистичні документи, але з іншою офіційною назвою. Так в «Списку населених місцевостей І стану Овручського повіту (уѣзда) Волинської губернії»", складеному у 1866 році, на цьому місті зазначене поселення, що має статус слободи, та офіційну назву «Вислоцкаго»(рос.). В дужках додано, що в народі її ще називають слобода «Калиновская»(рос.).

Скоріш за все на рубежі 50-х та 60-х років XIX століття (можливо під час селянської реформи 1961 року), вище згадані поселення були адміністративно об'єднані в одне поселення з статусом слобода і з єдиною офіційною назвою — Вислоцького. А назва, слобода Калинівська, вживалася тільки серед священиків та в церковних документах, оскільки мешканці слободи були приписані до Калинівської Покровської церкви.

На початку XX століття в статистичних документах царської Росії, ця слобода згадується, як слобода «Выслоцкая»(рос.), або слобода «Вислоцкая»(рос.).

Після Жовтневого перевороту 1917 року, в офіційних документах Української РСР, це поселення не змінило свою назву і значилося, як слобода «Віслоцького».

А на початку 30-х років XX століття, це поселення змінює свій статус та назву. В постанові бюро РПК (районного партійного комітету) від 4 листопада 1931 року «Про організацію жовтневого буксиру», це поселення згадується, вже, як село «Слобода Вислоцька».

Останню свою назву це поселення отримало після Великої Вітчизняної війни. 7 березня 1946 року Указом Президії ВР УРСР «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільрад і населених пунктів Житомирської області» село Слобода Вислоцька Базарського району було перейменоване на село «Слобода», Слободо-Вислоцька сільська рада на Слобідську.

Адміністративно-територіальний устрій (історичний огляд)

• 1569 року, за Люблінською унією, була утворена Річ Посполита. Адміністративно вона поділялася на три провінції — Великопольську, Малопольську та Литовську. До складу Малопольської провінції (власне Малопольщі) увійшла більша частина українських земель. По новому адміністративно-територіальному розподілу територія поселення Вислоцького (сучасного села Слобода) увійшла до … волості Овруцького повіту Київського воєводства провінції Мала Польща Речі Посполитої.
• 13.04.1793 року, після другого розподілу Польщі, Указом імператриці Катерини ІІ було створено Ізяславську губернію. До її складу увійшли колишні землі Волинського та північної частини Київського воєводства. По новому адміністративно-територіальному розподілу поселення Вислоцького увійшло до складу Базарської волості Овруцького повіту Ізяславської губернії Російської імперії.
• 01.05.1795 року, Указом Катерини ІІ, Ізяславську губернію перейменовано на Волинську. 5 липня 1795 року центром Волинської губернії було визначено місто Звягель, з одночасним перейменуванням його у Новоград-Волинський. Поселення Вислоцького входить до складу Базарської волості Овруцького округу (повіту) Волинської губернії Російської імперії.
• 1804 року губернський центр Волинської губернії перенесений в місто Житомир.
• 1923 року у складі населених пунктів: села Калинівка, слободи Віслоцького, хутору Меленівці, с.Рудня Калинівська Базарської волості Овруцького повіту утворена Калинівська сільська рада.
• 07.03.1923 року Постановою ВУЦВК «Про адміністративно-територіальний поділ Волині» встановлено окружні (повітові) центри і округи (повіти) на території Волині. Цею постановою були скасовані повіти та волості й затверджений поділ Волинської губернії на округи та райони. По новому адміністративно-територіальному розподілу слобода Віслоцька у складі Калинівської сільської ради увійшла до складу Базарського району Коростенського округу Волинської губернії Української СРР.
• 03.06.1925 року Постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про ліквідацію губерень й перехід на трьох ступеневу систему управління» адміністративно-територіальний поділ УСРР на губернії скасований з 01.08.25. Після переходу на трьох ступеневу систему управління (район — округа — центр) слобода Віслоцька у складі Калинівської сільської ради входить до Базарського району Коростенського округу Української СРР.
• 05.08.1925 року чи 21.10.1925 року в слободі Віслоцького Базарського р-ну утворена самостійна Віслоцька сільська рада.
• 13.07.1927 року Віслоцькій сільській раді підпорядковані с. Малінка Недашківської сільської ради та х. Меленівці чи х. Маленівці Калинівської сільської ради.
• 13.06.1930 року Постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про реорганізацію округ» розформовано Коростенську округу територію якої приєднано до Волинської округи. Після реорганізації Віслоцька сільська рада входить до Базарського району Волинського округу Української СРР.
• 02.09.1930 року Постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління» скасовано адміністративно-територіальний поділ УСРР на округи. З 15.09.30р. встановлено 503 окремі адміністративні одиниці. Після переходу на двоступеневу систему управління (центр — район) Віслоцька сільська рада входить до Базарського району Української СРР.
• 09.02.1932 року Постановою ІV позачергової сесії ВУЦВК ХІ скликання «Про утворення обласних виконавчих комітетів на території УСРР» утворено 5 областей, в тому числі Київська у складі 100 адміністративних одиниць, в тому числі м. Житомир обласного підпорядкування та районів: … Базарського … Після переходу на трьох ступеневу систему управління (район — область — центр) Віслоцька сільська рада входить до Базарського району Київської області Української СРР.
• 22.09.1937 року Постановою ЦВК СРСР «Про поділ Харківської області на Харківську і Полтавську, Київської — на Київську і Житомирську, …» до новоутвореної Житомирської обл. виділено з Київської обл.: … Базарський, Малинський, Народицький, Овручський та інші райони. Після поділу Київської області Віслоцька сільська рада входить до Базарського району Житомирської області Української РСР.
• 22.08.1941 р.-13.11.1943 р. (період окупації) в селі Слобода Вислоцька була створена Слободо-Вислоцька сільська управа, що увійшла до складу Базарського району, гебітскомісаріату «Овруч», генеральної округи «Житомир», Райхскомісаріату «Україна».
• 07.03.1946 року Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільрад і населених пунктів Житомирської області» перейменовано та уточнено назви 136-ти населених пунктів. Базарський р-н: … село Слобода Вислоцька перейменовано на село Слобода, Слободо-Вислоцьку сільську раду на Слобідську. Слобідська сільська рада входила до Базарського району Житомирської області Української РСР.
• 11.08.1954 року Слобідська сільська рада (сільрада сел Слобода і Малінка) була об'єднана з Калинівською сільською радою з підпорядкуванням сел Слобода та Малінка Калинівській сільській раді.
• 21.01.1959 року Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення деяких районів Житомирської області» Базарський район був ліквідований, а його території передані до Народицького і Малинського районів. Калинівську сільську раду зі складу ліквідованого району було передано до складу Народицького району. Село Слобода у складі Калинівської сільської ради увійшло до Народицького району.
• 30.12.1962 року Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів до розмірів територій виробничих колгоспно-радгоспних управлінь» в Житомирській області було утворено 11 районів. Народицький район був ліквідований. Калинівську сільську раду було передано до складу Овручського району. Село Слобода у складі Калинівської сільської ради увійшло до Овручського району.
• 07.01.1963 року Рішенням ЖОВК № 2 «Про зміну адміністративної підпорядкованості окремих сільських рад і населених пунктів» Калинівську сільську раду було передано до складу Малинського району. Село Слобода у складі Калинівської сільської ради увійшло до Малинського району.
• 08.12.1966 року Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про утворення нових районів Української РСР» в Житомирській області було утворено 6 нових районів. В тому числі і Народицький район до якого була віднесена Калинівська сільська рада. Село Слобода у складі Калинівської сільської ради увійшло до Народицького району.
• 21 червня 1991 року Житомирською обласною радою село Слобода було зняте з обліку. Виселено через радіоактивне забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС.

Історико-демографічний розвиток поселення

Період	Історичні дані
1821-1839 роки	дєрєвня Вислоцького мала від 5 до 20 дворів.
1833 рік	в поселенні проживали сімейства, що до шляхецького сану належать.
на 1 січня 1859 року	в поселенні числилося 20 осілих хазяїнів чи 20 хат в яких проживала шляхта чиншовики.
на 9 квітня 1859 року	поселення слобода Віслоцька і Віслоцке Будище мали 16 дворів в яких проживав 121 мешканець чоловічої і жіночої статі. А саме чоловіків — 65 і жінок — 56. Зокрема: слобода Віслоцька мала 4 двори в яких проживало 18 чоловіків і 17 жінок. Віслоцке Будище мало 12 дворів в яких проживало 47 чоловіків і 39 жінок. Обидва поселення відносились до панського відомства.
поч. 60-х років ХІХ ст.	в слободі Віслоцького проживало 148 мешканців чоловічої і жіночої статі. А саме чоловіків — 72 і жінок — 76. З них: дворяни: чоловічої статі — 62, жіночої статі — 66. селяни казенного відомства: чоловічої статі — 10, жіночої статі — 10.
1867 рік	слобода Віслоцького мала 23 двори в яких проживало 127 мешканців чоловічої і жіночої статі. А саме чоловіків — 98 і жінок — 29. З них: православних — 120 чоловік; євреїв — 7 чоловік.
1906 рік	слобода Вислоцька мала 47 дворів в яких проживало 286 мешканців чоловічої і жіночої статі.
1910 рік	слобода Віслоцька мала 52 двори в яких проживало 305 мешканців чоловічої і жіночої статі.
на 1 жовтня 1941 року	село Слобода Вислоцька мало 92 двори в яких проживало 300 мешканців чоловічої і жіночої статі. А саме чоловіків — 128 і жінок — 172. Щодо кількості дворів, зазначених в цій інформації, виникають деякі сумніви???
1981 рік	в селі Слобода проживало 70 осіб.

Заснування та заселення поселення Вислоцького

Спеціальна мапа західної частини Росії Г. Л. Шуберта (10 верст в дюймі, надр.1849 р.)

В історичних довідниках не має згадок про історію та дату заснування поселення Вислоцького. Вперше воно згадується в атласі «Землі Руські» Речі Посполитої періоду ХVІ-ХVІІ століть (виданий Краківською академією наук в 1899—1904 роках), як невеличке поселення, хутір, фільварок з назвою — «Wysłockugo» (польск.). За кількістю мешканців це поселення позначене в атласі на рівні з такими навколишніми поселеннями як Lubarka (Любарка), M:Kleszcze (Малі Кліщі), W:Kleszcze (Великі Кліщі), Sucharzowka (Сухарівка), Mariacin (Мар'ятін), Niedalki (Недашки), Medynowо (Мединовка), та іншими. За назвою цього поселення можна зробити висновок, що вже в ті часи воно належало сім'ї Вислоцьких.

Згідно розповідей старожилів села Слобода, що передавались з покоління у покоління відомо, що коли в ці місця приїхали пращури сучасних жителів Слободи, тут вже був хутір чи фільварок, що стояв серед вікових лісів і належав пану Вислоцькому. (Розповідали: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь; Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп). За іншими розповідями це поселення належало пані Вислоцькій. (Розповідали: Забродський Микола Васильович, в селі дід Миколай Базильовський; Столяр (Забродська) Ольга Іванівна, в селі Люся Івана Ясьовського).

Деякі з прибулих родів придбали у Вислоцького землю у власність, а інша, більша частина, взяла землю в оренду з правом передачі її у спадщину. (Розповідали: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь; Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп). Тобто на правах чиншового користування.

Професор В.Незабитовський у 1883 р. писав: «Чиншове користування землею завжди поєднувалося з правом: вічного спадкового володіння й розпорядження, iз правом отримувати з чиншової Землі всi вигоди, поступатися нею й передавати в спадщину, а відносини чиншового власника до власника маєтку обмежувалися звичайним обов'язком платити за користування землею на вiчнi часи встановлену плату (чинш).»

Після розселення перших переселенців по придбаним землям, в поселенні нараховувалося десь з десяток димів (дворів) разом з усім господарством хутора пана Вислоцького. (Розповідали: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь; Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп; Дідківська Віра Іванівна, в селі Вера Мар'ї Тодорчиної). Тобто, враховуючи будинок пана Вислоцького та пару хат його селян, можливо зробити висновок, що перших переселенців було небагато — декілька сімей.

Орних земель навколо хутора (фільварка) пана Вислоцького було мало, тому по суті люди купували та брали в оренду у Вислоцького не орну землю, а в основному ділянки з віковим лісом, який потім розчищало та корчувало ще не одне покоління слобожан. (Розповідали: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь; Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп).

На неочищених ще ділянках ліс вирубували та корчували пні. Після підсихання ділянки, на ній спалювали деревину, а отриманим попелом удобрювали землю. Очищену землю засівали: перший рік просом або льоном, наступні — житом чи вівсом. (Розповідали: Голуб Василь Григорович, в селі дід Голуб; Пількевич (Васьковська) Федора Варфоломіївна в селі баба Тодора).

Чиншовики за корчування лісів на своїх ділянках звільнялися від сплати чиншу, традиційно, протягом перших 15 років.

Впорядкувавши своє господарство, вже слобожани, побудували біля слободи Вислоцького буду — підприємство, на якому з деревини виробляли поташ, дьоготь, деревне вугілля. Вона знаходилась в урочищі Буда, трохи південніше сучасних слобідських могилок. (Розповідав: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь).

Пан Вислоцький зі своєю сім'єю і далі жив в своїй садибі. Його будинок та господарчий двір стояли біля невеличкого озера, названого Ковальове, що було частиною Великого болота, на місці сучасної садиби Дідківської (Зіневич) Марії Онуфріївни (в селі Мар'ї Тодорчиної). За озерцем знаходилась панська кузня, що стояла на місці сучасної садиби Зіневич Євдокії Костянтинівни (в селі Доті). (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Згодом, вже у більш-менш обжитій слободі трапилась пригода. Якось зимового вечора, коли син пана Вислоцького повертався на конях додому, під слободою в лісі, на нього напала зграя вовків. В той час, на щастя панича, десь недалеко знаходились чоловіки роду Кулаківських, які почули крики та кинулися йому на допомогу. І після тяжкої боротьби, ледве живого панича, відбили від вовків. Як подяку за спасіння сина, пан Вислоцький подарував сім'ї Кулаківських землю, а може якісь землі і громаді слободи. (Розповідали: Дідківська (Недашківська) Марія Павлівна, в селі баба Марічка; Широких (Дідківська) Ганна Іванівна, в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

До спогадів слобожан необхідно додати тільки те, що біля хутору (фільварку) Вислоцького, переселенці заселили не в одне, а два поселення, це слобода Вислоцька та Вислоцьке Будище. Яке з цих поселень було заселене перше на даний час не відомо.

Існує ще одна згадка слобожан щодо тих часів. Це те, що вже при прадідах слобожан, пані Вислоцька програла слободу Вислоцького в карти. Кому? На даний час, вже не відомо. (Розповідала: Гринцевич (Васьковська) Варвара Ворфоломіївна, в селі Варка Томашова).

Але згідно архівних документів відомо, шо на 1959 рік слобода Вислоцького належала Казиміру Згурському, який володів ще сусіднім селом Калинівка. Це все підтверджує контракт Казиміра Згурського з шляхтичами, щодо оренди землі на правах чиншового користування:

  "1859 января 1 Дня. Заключено добровольное условіе слѣдующаго содержанія: Шляхта чиншовики особымъ спискомъ семействъ и по разряду оныхъ какъ удостовѣряютъ контракты 1833 и 1851 годовъ, чрезъ всѣ тѣ годы находились прилично, совѣстно и додержывались слова, какъ на шляхецкій санъ принадлежитъ, что такого условились и приняли на себя исполняли аккуратно и означенный чиншъ по срокамъ уплатили акуратно … посему симъ и никакой притензій ... , ни мои наслѣдники въ вѣчно прописанныя минувшія лѣта имѣть не будутъ; только взаимно и шляхта притензій не имѣетъ ... – слѣдовательно принимая въ уваженіе ихъ отличное поведеніе и совѣсть въ исполненіе обязаній отъ ... контрактовъ.
  1-е. Уплата чинша годично двѣсти рублей серебромъ ... 
  2-е. Такъ какъ черезъ ... минувшихъ лѣтъ шляхта поселившаяся на усадьбахъ своихъ ожидали большія перемѣны ихъ одни умерли, а другіе ушли изъ занимаемыхъ участковъ Земли ... , чрезъ того много новыхъ лицъ шляхта на участки приняла, какъ нынѣ уже числится 20 осѣдлыхъ хазяевъ или 20 хатъ, если бы шляхта пожелала принять на усадебныя надѣлы другихъ лицъ, такъ какъ съ хаты обязаны будутъ платить по 10 рублей серебромъ. 
  3-е. Когда черезъ только лѣтъ, т.е. оказалось разработанной Земли полевой и сенокосной съ поселившимися хозяевами ... а новъ прибывшія лица ... которыя въ пріймы ... небольшія Земли въ своихъ надѣлахъ, надлежитъ первыя семейства поселившіеся ... и мѣсто удобное занять ... никакіе препятствія имъ не дѣлали ...
  4-е. Когда шляхта въ своихъ спорахъ и недоразумѣніяхъ ... отличныхъ и совѣтныхъ лицъ вмѣсто себя прошу за судей Василія Забродского и Венедикта Гринцевича, которыя обязаны тѣмъ заняться чтобы между жителями хранилось спокойствіе и приличіе, а какіе возникнутъ между ними недоразумѣнія обязаны обращаться къ судьямъ избраннымъ. Тѣ же саме судьи обязаны заняться взысканіемъ чинша для предоставленія въ срокъ и расписываться на томъ же контрактѣ ... обязаны уплату чинша акуратно и собственноручно подписать а такъ же шляхта своимъ подписомъ утверждаетъ.
  Апрѣля 3 Дня 1859-го. Домъ въ Калиновке (на подлинномъ подписано) 
  также Казимиръ Загурскій
  и слѣдующія шляхтичи: Василій Забродскій, Венедиктъ Гринцевичъ, Ѳома Забродскій, Михаилѣ Забродскій, Тодоръ Забродскій, Григорій Зиневичъ, Шимонъ Зиневичъ, Гаврило Дидковькій, Іосифъ Ринкевичъ, Матвѣй Гринцевичъ, Яковъ Корбутъ, Андрей Зиневичъ, Иванъ Кулаковскій, Михаилъ Забродскій, Антонъ Янковскій, Игнатъ Гринцевичъ, Вдова Ивашкевичка" 

Наголошую, що згідно контракту, на 1859 рік, в слободі Вислоцькій числилося 20 осілих господарів чи 20 хат, а контракт підписали тільки 17 шляхтичів – 17 господарів. Чому не підписали ще 3 осілих господаря? Можливо вони купили свої ділянки землі у Згурського. При цьому в контракті відсутні роди Васьковських, Вербицьких, Голубів, Недашківських, Пількевичів, Чижевських, які проживали в другій половині ХІХ століття в Слободі Вислоцькій.

З переказів, старожилів Слободи, відомо, що до слободи Вислоцького, пізніше інших, перебралися місцеві вільні роди, уродженці Овруцького повіту (уѣзда), а саме: Васьковські, Вербицькі, Голуби, Дідківські, Недашківські. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна, в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

На початку 60-х років ХІХ століття в церковних статистичних документах спостерігаючий священик Калинівської Покровської церкви Іаков Дусиневич (Душневич) вказує, що в слободі Калинівській (Вислоцького) проживають дворяни — 128 чоловік та селяни казенного відомства — 20 чоловік. Щодо навколишніх поселень, то в церковних документах також згадуються дворяни, які проживали в селі Недашки — 914 чоловік та в дєрєвне Любарка — 3 чоловіки. Насправді, офіційно, російськими дворянами рахувались тільки кілька родів з Недашок, які пройшли легітимацію, тобто отримали рішення дворянських депутатських зібрань про визнання своєї дворянської гідності та імена яких були внесені до дворянської родословної книги губернії. Інша переважна більшість місцевої шляхти впродовж 1832—1868 років, владою Російської Імперії, була декласована, тобто юридично позбавлена шляхетського і дворянського статусів (привілеїв) та записана до громадян, міщан і одновірців. А щодо записів приходських священиків, то вірогідніше за все, в документах православної церкви Московського патріархату, вони записували сім'ї шляхтичів (суспільний привілейований соціальний стан) Речі Посполитої на російський манер — дворяни.

З вищенаведеної інформації можна зробити висновок, що мешканці, поселень Вислоцького були вільними людьми (шляхтичами), які брали у пана Вислоцького, а пізніше у пана Згурського великі ділянки землі на правах чиншового користування, тобто відносились до чиншової шляхти.

«Въ Литовськихъ і Польськихъ законахъ слово шляхта, шляхетство не имѣло опредѣлительного значенія. Принадлежащими къ нему считались и назывались: князь, паны, духовные и свѣтскіе, паны хоругвенные, земляне, рыцарская шляхта, и т.п. Всѣ эти званія, большею частью почетныя, входили в составъ шляхты. Она раздѣлялась вообще на осѣдлую и неосѣдлую; къ первой принадлежали всѣ владѣльцы имѣній вотчинныхъ и коронныхъ; къ послѣдней — всѣ прочіе: чиновники частные, должностные, чиншевники и т.п.» 

Походження пращурів мешканців села Слобода

Васьковські, Дідківські, Недашківські

Файл:Слобода Вислоцька. Житомирська область. 7.gif

Землі історичного Заушшя (сучасна мапа)

Заушшя біля Коростеня на Житомирщині — одна з найбільших шляхетських околиць в Україні. Тут обабіч річки Уж, яка колись звалася Ушою (звідси й назва), розташовано понад 40 сіл, заселених нащадками дрібної шляхти — Вигів, Недашки, Скурати, Мелені, Бехи, Каленське, Білошиця, Чоповичі, Васьковичі, Ходаки, Дідковичі тощо.

Перші шляхетські села у центральній частині Українського Полісся виникають у давньоруський період (ХІ — ХІІІ ст.). Вже тоді тут існують Мелені (басейн Тетерева, р. Ірша), Білка, Дідковичі, Недашки (басейн Ужа), Сингаї, Бехи, Михайлівка, Васьковичі (басейн Прип'яті), Левковичі (Овруцький кряж, басейн р. Словечни і Норині).

Кандидат історичних наук, директор школи з міста Малина Житомирської області Тимошенко В. пише:

«Вчені в цілому сходяться на думці, що овруцька околична шляхта — це боярство XIV ст. (цим терміном позначався увесь спектр соціальних рівнів), віддані слуги останніх київських князів, які на нижчих ієрархічних щаблях вельми нагадували дружину колишнього Київського князівства, а переживши монгольську навалу, володіли на момент переходу під руку великого князя литовського більшою чи меншою земельною ділянкою. Київський князь Володимир Ольгердович (1363—1394) розселив її в одному місці, виділивши землі, призначені під ординську службу. Зауські шляхтичі під час військових походів були зобов'язані ставити намети для київського воєводи.»

З історичних документів «Архіву Південно-Західної Росії», що був виданий тимчасовою комісією для розгляду давніх актів «высочайше учрежденною» при Київському, Подільському і Волинському генерал-губернаторі в 1867році маємо відомості стосовно овруцької околичної шляхти:

«Околицами или околичными селами называли свои поселенія сами, населявшіе ихъ, шляхтичи, какъ это видно из многихъ приведенныхъ историческихъ актовъ. Отличительныя черты околичной шляхты состоятъ в настоящемъ какъ и в прошедшемъ въ слѣдующемъ: они раздѣляются на роды, носящіе отдѣльныя фамиліи, при чемъ каждый родъ, иногда очень многочисленный, занимаетъ отдѣльное село, носящее названіе общее съ фамиліею, населяющаго это село, дворянскаго рода. По происхожденію эти дворянскіе роды принадлежатъ къ числу самыхъ древнихъ дворянскихъ родовъ юго-западнаго края. Вотъ перечень тѣхъ родовъ околичной шляхты, о которыхъ свѣденія болѣе или менѣе подробныя находятся въ актовыхъ книгахъ: Барановскіе, Бехи, Болсуновскіе, Булгаки, Бѣлоцкіе, Бѣлошицкіе, Васьковскіе, Верповскіе, Волковскіе, Выговскіе, Геевскіе, Гошовскіе, Дидковскіе, Закусилы, Каленскіе, Кобылинскіе, Кончаковскіе, Коркушки, Костюшковскіе, Левковскіе, Макаревичи, Меленевскіе, Мошковскіе, Можаровскіе, Невмержицкіе, Недашковскіе, Пашинскіе, Сынгаевскіе, Толкачи, Ущаповскіе, Ходаковскіе, Чоповскіе, Швабы, Шкуратовскіе. Во время литовскаго владычества всѣ роды эти принадлежали к сословію дружинному: т.е. къ боярамъ — всѣ дипломы, выданные околичнымъ шляхтичамъ великими князьями литовскими на право владѣній и на разныя преймущества, упоминаютъ о томъ, что они даются за военныя заслуги.»

Герб Великого князівства Литовського «Погоня». (Зображення з гербовника "Stemmata Polonica", сер.XVIст.

З перебігом часу, за литовських князів, древнє руське боярство почало розпадатися на кілька категорій, з-поміж нього виділилися: "земяне", "слуги ординскіе" і "слуги замковые". Різниця між цими категоріями полягала в наступному: зем'яни - це були члени князівської дружини, які отримали маєток (землю) і зобов'язані нести земську повинність з цієї землі на користь князя. Повинність ця була прив'язана до спадкового володіння маєтком і складалася з обов'язку бути, особисто, або, залежно від величини маєтку, виставляти ще певну кількість людей на війну „конно и оружно" за призовом князя. Вони повинні були „ехати на послугу господарскую при воеводѣ, якъ ихъ обошлетъ". Повинність ця називалася „господарскою, военною, земскою, службою, конемъ“ і крім її зем'яни не несли ніяких інших повинностей, не підпорядковувалися суду княжих замків і їх старостам, а судилися або перед особою самого князя, або його воєводи, або-ж комісіями, котрі призначаються князем спеціально для кожного окремого випадку. Зем'яни овруцького повіту почали виділятися з-поміж боярства, як окремий стан, що користується окремими правами і прівілеями на рубежі XV-XVІ століть.

Інша категорія, що виділилася з середовища стародавнього боярства, складалася з так званих "слугъ ордынскихъ". Слуги ординскі володіли також ділянками землі і за те зобов'язані були відправляти „есачную повинность" тобто вони повинні були по черзі з’являтися на „полную (полевую) сторожу“ или „на недѣлю чернобыльскую" до сторожових стоянок, влаштованих на кордонах Полісся і степної України, на „татарскихъ шляхахъ", тобто на дорогах, якими зазвичай вривалися татари в області Великого князівства Литовського, для того, щоб попереджати жителів Полісся та державців королівських замків про татарський набіг. Такі „полныя сторожи“ підвідомчі Овруцькому замку знаходилися: одна в 30 милях від нього „за Ходорковымъ полемъ у Каменя на Вили рецѣ" стерегли-же ее по четыре человика отъ святого Юря, свята вешняго, до Покровы святыя Богородицы". Інша в Чорнобилі, не далеко від гирла Прип'яті до Дніпра. Крім того ординські слуги зобов'язані були „при послахъ и гонцахъ господарскихъ ѣздити до орды" тобто становили озброєний конвой, у разі відправлення великокнязівського посольства або гінця до Криму. Також під час війни вони повинні були „при старостѣ на службу господарскую конно и збройно ехати". Понад те ординські слуги повинні були „подводы и стаціи посламъ и гонцамъ давати, также воеводѣ кіевскому, коли черезъ Овручій ѣдетъ, также подводы и стаціи винны давати вси урочисто, то есть: яловицу, вепря, а зъ дыму по курицы; овса, сѣна въ потребу". Нарешті слуги замкові або путні, володіючи невеликими ділянками землі, зобов'язані були за них відправляти „послугу замковую". З цієї служби замкової найважливіший обов'язок становила „сторожа", тобто обов'язок по черзі нести варту біля воріт замку, до послуг замкової відносилася ще „погонъ", тобто виконання адміністративних розпоряджень державця або старости і „оповеданіе вѣстей", тобто розвезення листів, пакетів і оповіщень за наказом старости або державця. Внаслідок останнього обов'язку бояри замкові і отримали надалі назву "путныхъ". Крім того вони платили на користь замку „поплаты и пошлины". Як ординські так і путні слуги в адміністративних та судових відносинах були підпорядковані „зверхности замковой", тобто владі старости або державця, який керував тим замком, до якого вони були приписані.

Після Люблінської унії 1569 року король Сигізмунд ІІ Август у березні 1569 року видав універсал про приєднання Підляського й Волинського воєводств до Польського королівства. По новому адміністративному поділу Овручський повіт ввійшов до Київського воєводства Малопольської провінції Речі Посполитої. Внаслідок цього на цих територіях було введено польське законодавство і жителів Волині почали приписувати до суспільних станів, що існували у Польщі. В ХVІ столітті у королівстві Польскому склалися такі суспільні стани: пануюча верхівка (магнати, шляхта), духовенство (православне, уніатське та католицьке), міщани, селянство (вільне – службові та чиншові селяни; напівзалежне – ординці, сотенні люди; залежне – кріпаки). Тому різна доля спіткала руське боярство овруччини, що розпалося, в свій час, на частини. Тим часом зем'яни були визнані польскою шляхтою і в силу цього визнання, отримали право участі в сеймах і сеймиках, голос в політичному управлінні, звільнилися від обов'язку земської військової служби, заміненої обов'язком брати участь в шляхетських поголовних ополченнях («посполите рушення»), отримали вибірних земських чиновників, міскі суди і трибунали, безмежну судову, економічну і адміністративну владу над селянами і т. д.

При тому околичні шляхтичі зустріли сильних супротивників - овруцьких старост, що мали особистий інтерес в недопущенні їх до шляхетства. Останні розуміли, що якщо їм вдасться приписати околичну шляхту до числа бояр овруцького староства, то вони збільшать майже в десятеро свої доходи. Внаслідок цього зав'язалася запекла боротьба, часом юридична, а часом і збройна між околицями і овруцькими старостами. Ще до люблінської Унії овруцькі старости намагалися було кілька разів підпорядкувати своєму суду, забрати землі або примусити до замкової служби то ту, то іншу околицю.

Походження та становлення околичної шляхти на теренах Овруцького повіту Київського воєводства Великого князівства Литовського (до 1569 р.), а пізніше Речі Посполитої підтверджується історичними актами «Архіву Південно-Західної Росії»:

 Великій князь Витольдъ (1392-1430 г.) за военныя заслуги даровалъ «выслуженныя земли» между рѣками Ушью и Жеревію Васьковичамъ и Ущапамъ, а разныя другія земли въ овруцкомъ повѣтѣ Мошковцамъ, Волковичамъ, Пашинскимъ, Болсуновичамъ и Барановичамъ. Право на владѣніе этими землями было подтверждено имъ слѣдующими документами: 
 Великое княжество Литовское :
 * листами князя Олелька Владиміровича (около 1454 г.), Симеона Олельковича (1454-1461 г.) и великаго князя Казимира (1467 г.), въ которыхъ поименованы были земли, принадлежавшія каждому роду;
 * граничнымъ листомъ, выданнымъ кіевскимъ воеводою Мартыномъ Гаштольдовичемъ Ушапамъ и Васьковичамъ на раздѣл между ними земель (около  1471 г.); 
 * двумя листами великаго князя Александра, выданными въ 1508 году Сидору Васьковичу, Ивану Ушапу, Мартину Пашиничу и Андрею Волковичу на право владѣнія землями, упомянутыми въ листахъ;
 * листомъ Сигизмунда І 1518 г., въ которомъ подтверждаются предъидущія права на владѣніе землями всѣмъ поименованнымъ родамъ, при чемъ упомянуто, что они освобождаются отъ замковой повинности и обязываются только къ земской военной службѣ. 
 * судными листами кіевскихъ воеводъ: Юрія Николаевича Радзивиловича (1511-1514 г.) и Андрея Яковлевича Немировича (1514-1539 г.);
 * грамотою Сигизмунда І, писанною 1535 г. къ овруцкому старостѣ, Тихону Гринковичу Козинскому, о увольненіи всѣхъ упомянутыхъ родовъ отъ замковыхъ повинностей;
 * подтвердительною грамотою Сигизмунда І 1540 г.; 
 * двумя подтвердительными грамотами, выданными Сигизмундомъ ІІ въ 1544 и 1547 годахъ подтверждающими земскія права всѣмъ вообще упомянутымъ родамъ и въ особенности охраняющими отъ насилій овруцкихъ старостъ Ушаповскихъ и Мошковскихъ; 
 * суднымъ листомъ, выданнымъ королевскими коммисарами 1546 г. по поводу тяжбы околичныхъ шляхтичей съ овруцкимъ старостою, Кмитичемъ. 
 ​Рѣчь​ ​Посполитая​ :
 * листомъ Сигизмунда ІІ къ кіевскому воеводѣ Константину Константиновичу Острожскому о предохраненіи околичной шляхты отъ посягательствъ оврускаго старосты, Филона Кмиты; 
 * подтвердительною грамотою короля Стефана 1581 г.;
 * люстраціями, произведенными въ кіевскомъ воеводствѣ въ 1616 и 1683 годахъ;
 * двумя подтвердительными грамотами Сигизмунда ІІІ 1600 и 1616 годахъ; 
 * декретомъ кіевскаго гродскаго суда (1617 г.) по дѣлу околичныхъ шляхтичей съ овруцкимъ старостою, Павломъ Рудницкимъ.
 Всѣ эти документы представляютъ почти въ непрерывной связи слѣды происхождения: Мошковскихъ, Ушаповскихъ, Болсуновскихъ, Пашинскихъ, Волковскихъ, Васьковскихъ, Барановских.

Згідно історичних документів - «Великій князь Витольдъ (1392-1430 г.) за военныя заслуги даровалъ «выслуженныя земли» …» Мошковським, Ушаповським, Болсуновским, Пашинським, Волковським, Васьковським, Барановським і іншим. Тобто для отримання земель та привілеїв, вище згадані бояри повинні були брати участь у війнах, котрі вів Великий князь Литовський Вітовт, та ще й відзначитися в битвах, проявивши виняткову хоробрість, мужність, стійкість і т.д. А Вітовт вів безперервні війни з внутрішніми і зовнішніми ворогами. А саме:

• в 1392 році похід на Поділля і його перемоги над князем Федором Коріатовичем.
• військові походи у глиб татарської території. Литовська армія спочатку перейшла Дон і завдала поразки татарської орди поблизу Волги, взявши тисячі полонених. У 1397 році Вітовт з'явився в Криму, де знову здобув перемогу над татарами.
• в 1397 році похід на Рязанське князівство.
• в 1399 році би́тва на Во́рсклі — битва між військами Золотої Орди та східноєвропейського союзу в складі сил Литовсько-Руської держави, Польщі, Тевтонського Ордену, Молдавії і Волощини, а також татар Тохтамиша.
• в 1404 році похід на Смоленськ.
• в 1406-1408 роках тричі втручався в межі Московського князівства.
• в 1424 році війська великого князя завдали вирішальної поразки претенденту на трон Золотої Орди Худайдату, який здійснив напад на Одоєвське князівство.
• в 1409-1411 роках участь у Великій війні (військовий конфлікт між лицарями Тевтонського ордена з одного боку і Великим князівством Литовським в союзі з Королівством Польським з іншого).
• в 1410 році Грюнвальдська битва.
• в 1414, 1422 роках збройні конфлікти Литви з Тевтонським орденом.

Тому немає ніяких сумнівів, щодо участі цих бояр, якщо не в усіх то у більшості вище згаданих війнах та битвах.

Нижче, представлені історичні та судові акти, що в якійсь мірі дозволяють відкрити особливості суспільного укладу життя, традицій і менталітету околичної шляхти Овруцького повіту в ХVІ-ХVІІІ століттях:

* 1494г. Апрѣля 24. Дельчій листъ, выданный великимъ княземъ литовскимъ Александромъ земянамъ кіевскимъ: Сидору Юхновичу Васьковичу и Ивану Гапоновичу Ущапу, подтверждающій дѣлежъ между ними земель, какъ выслуженныхъ ихъ предками у великаго князя Витольда, такъ и отчизныхъ, произведенный кіевскимъ воеводою, Мартыномъ Гаштолдовичемъ.
* 1518г. Іюля 6. Подтвердительная грамота Сигизмунда I, выданная кіевскимъ земянамъ Василію Гапоновичу Ущапу, Конову Хиневичу-Васьковцу, Яцку Семеновичу Мошковцу, Ѳедьку Ивановичу Волковичу, Герасиму Тереховичу Пашиничу, Прокопу Антоновичу Болсуновичу и Степану Андреевичу Барановичу. Король Сигизмундъ, разсмотрѣвъ представленныя ими грамоты: князя Александра (Олелька) Владиміровича, В.К. Витольда, короля Казимира, также раздѣльный актъ, составленный воеводами: виленскимъ, Юріемъ Николаевичемъ Радзивиловичемъ и кіевскимъ, Андреемъ Якубовичемъ Немировичемъ, подтверждаетъ имъ право на потомственное владѣніе землями, съ обязанностью служить конемъ военную господарскую земскую службу, на равне съ другими земянами кіевской земли и съ освобожденіемъ ихъ отъ всякихъ другихъ повинностей.
* 1546г. Іюня 26. Рѣшеніе суда, наряженнаго Сигизмундомъ Августомъ, для разсмотрѣнія дѣла объ обидахъ, причиненныхъ земянамъ кіевскимъ: Мошковичамъ, Болсуновичамъ и Барановичамъ овруцкимъ старостою, Криштофомъ Кмитичемъ. Судъ, разсмотрѣвъ жалобу, представленную истцами, грамоту Сигизмунда I приказалъ Кмитичу не принуждать истцевъ къ боярской земской службѣ, считать ихъ земянами и уплатить имъ 20 рублей штрафу за то, что онъ самопроизвольно сажалъ ихъ въ тюрьму и причинилъ имъ потерю документовъ. Сигизмундъ подтвердилъ это рѣшеніе 1547г. Апрѣля 6. При дѣлѣ приложена копія грамоты Сигизмунда I, который освобождаетъ, на основаніи предъявленныхъ ему документовъ, кіевскихъ земянъ: Ущаповскихъ, Хиневичей-Васьковскихъ, Пашничей, Волковичей и братію ихъ отъ повинностей путныхъ бояръ овруцкого замка и приказываетъ овруцкому старостѣ, Тыхну Гринковичу Козинскому, считать ихъ земянами. 1535г. Марта 13. 
* 1615г. Февраля 30. Извлеченіе изъ люстраціи кіевскаго воеводства, подтверждающее права на земли и на дворянское званіе дворянъ Ущаповскихъ и Васьковскихъ и свидѣтельствующее о томъ, что у нихъ люстраторы видѣли грамоты, данныя ихъ предкамъ всѣми великими князьями литовскими и королями польскими, начиная съ В.К. Витольда и до Сигизмунда III.
* 1617г. Генваря 19. Рѣшеніе кіевскаго земскаго суда по дѣлу между овруцкимъ старостою, Павломъ Руцкимъ и дворянами: Васьковскими, Ущаповичами, Барановичами, Гошовскими, Болсуновичами, Чорногубовскими и Мошковскими, о томъ, что овруцкій староста, желая принудить упомянутыхъ дворянъ къ отправленію службы замковой и къ признанію надъ собою власти и суда старосты, послалъ въ заселенныя ими сѣла отрядъ своихъ, которымъ приказалъ разогнать ихъ и заграбить ихъ скотъ. Кіевскій земскій судъ, на основаніи представленныхъ ему истцами документовъ признаетъ ихъ дворянами, свободными отъ зависимости отъ овруцкого староства и обязанными только отправлять земскую военную службу на равне съ другими дворянами кіевскаго воеводства. Староста же по приговору суда долженъ уплатить истцамъ, подъ опасеніемъ банниціи, стоимость заграбленного скота и штрафовъ за насиліе.

Шляхтич. (Лісовчик на пікеті. Владислав Шернер. 1882р)

* 1651г. Генваря 23. Жалоба дворянина Ивана Свидерскаго, о томъ, что во время козацкаго востанія погибли документы Свидерскаго, бывшіе на сохраненіи у дворянина Ивана Недашковскаго и что, пользуясь смутами, дворяне: Иванъ, Андрей и Мишко Недашковскіе захватили земли, принадлежавшія Свидерскому.
* 1651г. Сентября 20. Жалоба отъ имени королевскаго ротмистра, Богуслава Гораина на дворянъ Выговскихъ и Васьковскихъ о томъ, что они составили вооруженный отрядъ подъ начальствомъ Самуила Лазаревича Выговскаго, напали на сѣло Гораина — Карабачинъ и грабили оное; когда же слуги Гораина, дворяне: Самуилъ Лозинскій и Иванъ Туръ догнали ихъ, и стали требовать возврата добычи, то обвиненныя, не только ея не возвратили, но убили Тура.
* 1651г. Октября 10. Жалоба дворянина Ивана Искоростынскаго на дворянъ Выговскихъ, Васьковскихъ и другихъ, о томъ, что они напали вооруженныя на Искоростенского и поранили его.
* 1651г. Октября 16. Жалоба дворянина Степана Ласка на дворянина Криштофа Выговскаго, о томъ, что онъ, поступивъ въ званіи сотника въ козацкое войско, захватилъ въ Овруче сестру истца, Марыну Ласковну и заставилъ ея насильно повѣнчаться съ собою.
* 1680г. Сентября 2. Жалоба дворянина Ивана Блоцкаго и жены его, Анны, на ея братьевъ: Реміяна и Ивана Меленевскихъ и на жены ихъ о томъ, что они, долго живя съ Блоцкими миролюбиво, и мирно раздѣлившись имуществомъ, разсорились съ ними во время крещенія ребенка Блоцкого (католическимъ ксензомъ), нанесли Блоцкимъ побои, устрашали ихъ угрозами и хотѣли выбросить ребенка на съѣденіе собакамъ, чтобы предотвратить, какъ они выражались, размноженіе въ своей семьѣ "лядского народа".
* 1681г. Генваря 28. Жалоба езуитской ксаверовской коллегіи на дворянъ Дидковскихъ о томъ, что они, пользуясь бѣгствомъ езуитовъ во время козацкой войны, завладѣли участкомъ земли въ селѣ Дидковцахъ, принадлежащимъ коллегіи и переловили рыбу и бобровъ въ ксаверовскихъ озерахъ.

* 1681г. Іюля 30. Жалоба дворянина Михаила Кузьменка Дидковскаго на дворянъ: Ѳому, Луку, Василія и Ѳедора Дидковскихъ о томъ, что они въ отсутствіи истца, служившаго во время козацкихъ войнъ въ коронномъ войскѣ, захватили его имущество и выгнали изъ его дома его жену и дочь.
* 1682г. Іюля 7. Жалоба дворянъ: Романа, Михаила, Петра и Прокопа Левковскихъ на дворянина Франциска Потоцкаго о томъ, что онъ, пригласивши въ свой домъ Романа Левковского, приказалъ слугамъ своимъ изрубить его, при чѣмъ угрожалъ поступить со всѣми Левковскими такъ, какъ поступилъ его отецъ съ Антоніемъ Невмирицкимъ, котораго онъ убилъ, волочилъ трупъ, привязавъ къ хвосту лошади, домъ его сжегъ и имѣніе присвоилъ себѣ. Потомъ Потоцкій обвинилъ несправедливо Левковскихъ въ укрывательствѣ бѣглыхъ крестьянъ, и наконецъ дозволилъ своему управляющему, Хмельовскому, похитить жену Прокопа Левковского, отказался выдать ея мужу и когда Прокопъ Левковский явился съ требованіемъ въ имѣніе Потоцкаго, Веледники, то по приказанію Хмельовского былъ посаженъ въ тюрьму, а потомъ избитъ до полусмерти.
* 1682г. Ноября 18. Жалоба дворянина Григорія Ущаповскаго на дворянъ: Степана и Евтуха Васьковскихъ и Василія и другого Василія Дидковскихъ о томъ, что они, встрѣтившись съ истцомъ на поминальномъ обѣдѣ у вдовы, Авраамовой Ущаповской, и замѣтивъ, что Григорій Ущаповскій, какъ католикъ, отказывается ѣсть скромное въ субботу, назвали его язычникомъ, а потомъ, послѣ ухода изъ обѣда, напали на его домъ, вырубили двери, нанесли ему сильныя побои, и защищавшихъ его, родственниковъ поранили.
* 1682г. Февраля 19. Разводный листъ, выданный Оришкою Федоровичовною, урожденною Мошковскою, ея мужу Ѳедору Скирине о томъ, что, вслѣдствіе невозможности ужиться, испросивъ разрѣшеніе родственниковъ, они по обоюдному согласію рѣшились разойтись. Жена разрѣшаетъ мужу вступать во вторичный бракъ.
* 1682г. Сентября 23. Жалоба дворянина Луки Дидковского на дворянъ: Якова Дидковского, Кондрата и Тышка Ходаковскихъ и другихъ о томъ, что они напали на домъ истца съ вооруженною толпою, въ день Рождества Пресвятыя Богородицы, когда всѣ почти жители сѣла Дидковецъ и другихъ околичныхъ сѣлъ находились въ церкви, избили всѣхъ тѣхъ, кого застали въ домѣ и причинили опасную болѣзнь женѣ Луки Дидковского.
* 1683г. Іюня 16. Приговоръ крупнаго суда, состоявшаго изъ дворянъ: Пашинскихъ, Дидковскихъ, Кубылинскихъ, Ходаковскихъ, Закусиловъ, Барановскихъ и другихъ, также ихъ мѣщанъ изъ городовъ: Народичъ и Вязовки и изъ крестьянъ сосѣднихъ сѣлъ. Копа уличила дворянина Матвѣя Артюховича Мошковского въ томъ, что онъ съ помощью жены, зятя и кузнеца, жившаго въ Вязовке, укралъ котелъ въ вязовской церкви, также нѣсколько котловъ и другіе вещи у евреевъ въ Народичахъ и мед изъ бортей у дворянъ: Дмитрія и Никона Науменковъ Мошковскихъ и Сѣмена Игнатенка Мошковского. Копный судъ приговорилъ виновнаго, Матвѣя Мошковского, къ смертной казни черезъ повѣшеніе, а его жену и зятя къ возвращенію украденныхъ вѣщей или къ уплатѣ ихъ стоимости.
* 1684г. Генваря 27. Жалоба дворянина Ивана Волковскаго на дворянъ, Ивана и Якова Пашинскихъ о томъ, что еще отецъ ихъ Даніилъ Пашинскій, сообща съ козаками участвовали въ убіеніи и разореніи Ѳомы Волковскаго, брата Ивана; что Иванъ и Яковъ Пашинскіе выгнали изъ церкви Ивана Волковскаго, похитили церковное имущество, присвоили себѣ сѣно, принадлежащее Волковскому и т.п.
* 1685г. Іюля 22. Жалоба дворянина Павла Кайенскаго на дворянина Савву Сергіенка Ущаповского о томъ, что онъ, встрѣтившись съ сыномъ истца, Михаиломъ Каленскимъ въ церкви, въ селѣ Чоповичахъ, куда съѣхались многіе околичныя шляхтичи на праздникъ св.Троицы, сначала оскорбилъ его въ церкви, а потомъ, находясь вмѣстѣ въ гостяхъ у Самуила Чоповского, и стрѣляя будто бы въ цѣль, убилъ его выстрѣломъ изъ ружья. 
* 1685г. Декабря 3. Жалоба дворянъ Левковскихъ и Невмержицкихъ на польскую татарскую хоругвь стародубского маршала Литава о томъ, что явившись въ сѣла: Левковичи и Невмерицкое, жолнеры, служившія въ этой хоругви, начали грабить скотъ и истязать жителей; они нанесли сильныя побои Петру Левковскому, предъявившему начальнику хоругви охранныя гетманскія универсалы, другихъ Левковскихъ и Невмерицкихъ, гоняли по улицамъ, рубили и стрѣляли въ нихъ, многимъ, мужчинамъ и женщинамъ, нанесли смертельныя раны, остальныхъ осадили въ монастырѣ, который пытались взять приступомъ, потомъ расположившись лагеремъ въ селѣ, ограбили всѣ дома, перебили скотъ и уничтожили найденный хлѣбъ. 
* 1685г. Декабря 7. Жалоба польской татарской хоругви стародубовского маршала Криштофа Литава на дворянъ Левковскихъ и Невмерицкихъ о томъ, что они, загородивъ улицы, не пропускали хоругвъ пройти черезъ свои сѣла, и начали въ нея стрѣлять, многимъ жолнерамъ нанесли смертельныя раны, остальныхъ продержали цѣлыя сутки въ осадѣ въ ихъ таборѣ, отняли у нихъ нѣсколько лошадей и наконецъ подали противъ хоругви ложную и исполненную клеветы жалобу. 
* 1686г. Августа 12. Жалоба дворянина Ивана Волковскаго на дворянъ: Якова и Ивана Пашинскихъ о томъ, что они, пользуясь всеобщимъ бѣгствомъ отъ татарскаго набѣга, похитили колокола и кресты, пожертвованныя предками Волковскаго въ церковь въ селѣ Пашинахъ; потомъ Пашинскіе присвоили себѣ наслѣдство, слѣдующее Волковинскому послѣ смерти его родственниковъ: Павла Волковинского и Ивана Пашинскаго.  
* 1687 Апрѣля 26. Жалоба дворянъ: Самуила Домашевского и жены его Овдотіи на дворянъ: Михаила и Николая Ходаковскихъ, о томъ, что они, находясь въ связи съ козаками и, пользуясь бѣгствомъ Домашевской и перваго ея мужа, Сѣмена Закусила, захватили ихъ домъ и земли въ селѣ Закусилахъ. Потомъ, когда Домашевскіе пріѣхали на родину, Ходаковскіе наносили имъ разныя обиды и побои, между прочимъ, выучились, неприличному шляхтскому званію, медицинскому искусству, и, желая умертвить Домашевского, разлили на пути его какой-то ядъ; наконецъ, обвинивъ его ложно въ похищеніи косы, собирали купу, для того, чтобы судить его, не обращая вниманія на то, что такіе сборища, даютъ поводъ къ крестьянскимъ волненіямъ.  
* 1687г. Іюня 17. Жалоба дворянина Игнатія Невмержицкого на дворянъ: Богдана, Сѣмена и Кирика Барановскихъ о томъ, что они убили тестя его, Ивана Барановского, подозрѣвая его въ томъ, что онъ указалъ козакамъ мѣсто, въ которомъ обвиненные спрятали свои пожитки.
* 1688г. Марта 2 Протестъ дворянъ: Меленевскихъ, Дидковскихъ, Выговскихъ, Ходаковскихъ, Мошковскихъ, Чоповскихъ и Волковинскихъ противъ постановленія сеймика кіевскаго воеводства, по которому предписано было депутатамъ, отправленнымъ на сеймъ отъ дворянъ кіевскаго воеводства, хлопотать о раздачѣ шляхтичамъ имѣній, принадлежащихъ Кіево-Печерскому и другимъ кіевскимъ монастырямъ. 
* 1688г. Апрѣля 29. Жалоба Якова Пржыборовского, капитана-лейтенанта пѣхотнаго полка литовскаго канцлера на дворянъ Левсковскихъ и Невмержицкихъ о томъ, что они, озлобившись за постой въ ихъ селѣ одной роты полка его, обѣщали убивать каждаго, попавшегося имъ, солдата этой роты, и что они дѣйствительно захватили въ своемъ селѣ, и убили одного изъ солдатъ - Якова Гудзевича. 
* 1688г. Іюня 26. Жалоба дворянина Александра Беха на дворянина Радіона Дидковского о томъ, что онъ захватилъ земли, принадлежавшія Беху, вырылъ изъ земли закрытыя Бехомъ вещи, напалъ на его домъ вмѣстѣ съ козаками и нанесъ побои ему и его семейству.
* 1688г. Августа 30. Жалоба дворянки Евфросиніи Редчичевой, урожденной Подгаецкой, на дворянъ: Ѳедора и Ивана Думинскихъ о томъ, что они, во время козацкой войны, вмѣстѣ съ покойнымъ ихъ отчимомъ, Ѳедоромъ Думинскимъ, нападали на дворы шляхетскія, опустошали ихъ и шляхтичей убивали. Между прочимъ грабежами, они вырыли изъ земли и присвоили себѣ мѣдныя котлы, зарытые родителями истицы, бѣжавшими въ Литву отъ козаковъ. Не смотря на многократныя требованія со стороны Редчичевой, они не хотѣли ея удовлетворить, наносили ей побои и разныя другіе обиды.
* 1689г. Мая 21. Жалоба регента гродского кіевскаго, Степана Ивановича Дидковского отъ имени многихъ другихъ Дидковскихъ на дворянъ: Іосифа, Даніила и Степана Даниловаича Дидковскихъ о томъ, что они, бывая въ Кіевѣ, получали книги и подарки для церкви, находившейся въ селѣ Дидковцахъ, отъ разныхъ духовныхъ лицъ и не доставляли ихъ по принадлежности; также о томъ, что Степанъ Даниловичъ Дидковскій ворвался въ домъ священника, завладѣлъ ключемъ отъ церкви и похитилъ изъ ней "Тріодъ постную" пожертвованную въ эту церковь Иннокентіемъ Гизелемъ.
* 1689 Мая 21. Жалоба дворянина Кирила Закусила на дворянина Григорія Закусила о томъ , что послѣдній, поступивъ въ кіевскій козацкій полкъ въ 1651 году, и сдѣлавшись въ нем сотникомъ, захватилъ земли истца и, пользуясь оплошностью его опекуна, удержалъ ихъ въ своемъ владѣніи. 
* 1689г. Октября 29. Жалоба игумена Левсковского монастыря, Арсенія Терпиловского на дворянина Василія Супруненка Левковского о томъ, что послѣдній, явившись въ нетрезвомъ видѣ на поминальный обѣдъ, устроенный послѣ похоронъ Василія Левковского оскорбилъ словомъ и побоями отца Іону, іеромонаха Левковского монастыря, приглашеннаго для освѣщенія обѣда.
* 1690г. Генваря 9. Жалоба дворянъ: Василія Меленевскаго, сына его, Степана, и зятя, Ивана Блоцкаго, на многихъ дворянъ: Меленевскихъ и Недашковскихъ и на родственниковъ ихъ, людей посполитыхъ: Гришка Нестратенка, Іосифа и Павла Татуровичей о отомъ, что обвиненные наносили истцамъ многократныя обиды: производили буйства въ домахъ ихъ, поносили ихъ словами публично на праздникахъ, крестбинахъ и т.п. и наконецъ нанесли имъ жестокіе побои.
* 1690г. Іюня 13. Королевскій мандатъ, требующій въ задворный, ассессорскій судъ дворянъ: Мошковскихъ, Болсуновскихъ, Пашинскихъ, Волковинскихъ, Васьковскихъ, Барановскихъ, Ущаповскихъ и другихъ вслѣдствіе иска противъ нихъ овруцкого старосты, Франциска Потоцкого, который обвинилъ ихъ въ томъ, что они незаконно присвоили себѣ дворянское званіе и отказались отъ подсудности старостѣ и отъ боярскихъ повинностей въ пользу овруцкого замка.
* 1690г. Сентября 2. Жалоба дворянина Георгія Ущаповского на дворянъ: Михаила, Артемія, Григорія и Евѳимія Ущаповскихъ и на Василису и Марину Васьковскихъ о томъ, что обвиненныя отняли въ церкви у дочери истца, Анны, крашеное яйцо и ея побили, называя ея родителей "недоверками". Потомъ они безпрестанно преслѣдовали истца и его семью, наносили имъ побои, разоряли хозяйство и т.п.
* 1690г. Сентябяръ 22. Жалоба дворянина Радіона Шкуратовского на дворянъ: Евѳимія, Василія и Романа Шкуратовскихъ и Ѳедора Барду-Ходаковского о томъ, что они во время "кануна" въ селѣ Шкуратахъ, будучи въ пьяномъ видѣ, поносили истца неблагопристойными словами среди многочисленнаго собранія околичныхъ шляхтичей, съѣхавшихся въ Шкураты на канунъ. Потомъ обвиненныя ворвались въ домъ истца и нанесли сильныя побои ему и его женѣ.
* 1692г. Марта 13. Жалоба панцырной хоругви кіевскаго подчашія, Степана Гурского, на бояръ Мошковскихъ о томъ, что послѣдніе, вмѣстѣ съ козаками изъ полка Василія Искрицкого, напали на хоругвъ, проходившую черезъ сѣло Мошки, стрѣляли въ солдатъ, многихъ опасно поранили и изувѣчили нѣсколько лошадей.
* 1694г. Іюля 5. Жалоба намѣстника панцырной хоругви, Петра Горьковскаго и его сослуживцевъ на дворянъ: Невмержицкихъ, Левковскихъ и Кубылинскихъ, о томъ, что они, во время ярмарки въ мѣстечкѣ Веледникахъ, напали сначала на слугъ, а потомъ на самыхъ истцевъ, нанесли имъ тяжелыя побои и раны, опрокинули съ коней и пограбили у нихъ разныя вещи.
* 1695г. Сентября 15. Жалоба дворянъ: Адама и Ѳедора Недашковскихъ на езуитовъ овруцкихъ о томъ, что они захватили утварь, принадлежавшую Недашковскимъ, и потомъ позволили крестьянамъ своимъ вмѣстѣ съ козаками Палія напасть на домъ Недашковскихъ, нанести имъ побои и насильно отобрать волы, заграбленные у этихъ же крестьянъ Недашковскими.
* 1696г. февраля 9. Жалоба подстаросты гродского овруцкого, Михаила Ставецкого и постолія овруцкого, Ѳеодора Павши на дворянъ: Мошковскихъ, Васьковскихъ, Болсуновскихъ, Пашинскихъ, Волковинскихъ, Гошовскихъ и другихъ, живущихъ въ околичныхъ селахъ, о томъ, что они, по наущенію регента гродского кіевскаго, Стефана Дидковского, собравшись вооруженныя въ селѣ Мошкахъ, недопустили истцевъ бранію и угрозами въѣхать въ это сѣло; истцы же ѣхали въ Мошки въ качествѣ королевскихъ коммисаровъ, съ цѣлью исполнить королевскій приговоръ, состоявшійся по дѣлу между отвѣтчиками и овруцкимъ старостою.
* 1699г. Декабря 30. Королевскій мандатъ, требующій въ королевскій ассессорскій судъ дворянъ: Мошковскихъ, Болсуновскихъ, Пашинскихъ, Васьковскихъ, Ущаповскихъ и другихъ, вслѣдствіе жалобы на нихъ овруцкого старосты, Франциска Потоцкого о томъ, что они отказываются отъ повиновенія овруцкому старостѣ и отъ исполненія боярскихъ повинностей, подаютъ, исполненныя клеветы, жалобы на старосту, присваиваютъ себѣ право судить и казнить смертью другъ друга, нападаютъ и разбиваютъ хоругви короннаго войска, прогоняютъ съ оружіемъ въ рукахъ королевскихъ коммиссаровъ, истязаютъ старостинскихъ слугъ и осмѣливаются подымать руку на самаго старосту.
* 1702г. Ноября 21. Жалоба дворянъ: Мошковскихъ, Бовсуновскихъ, Васьковскихъ, Пашинскихъ и другихъ на овруцкого старосту, Франциска Потоцкого, и на ловчаго брацлавского, Бенедикта Жабокрицкого, о томъ, что, когда истцы отправились въ ополченіе воеводства кіевскаго, то Потоцкій и Жабокрицкій напали съ вооруженными людьми на ихъ жилища, родственниковъ ихъ изранили и имущество пограбили.
* 1702г. Ноября 24. Позовъ, требующій въ военный судъ воеводства волынскаго дворянъ: Григорія Дидковскаго и Ивана Егерскаго, вслѣдствіе жалобы на нихъ купцовъ изъ мѣстечка Поклоннаго, евреевъ: Марка Іовелевича и Мошка Шлемовича о томъ, что когда евреи эти бѣжали во время казацкаго возстанія, то они наняли Дидковскаго и Егерскаго, бывшихъ тогда въ ополченіи волынскаго воеводства, проводить ихъ обозъ; но Дидковскій и Езерскій завели ихъ на ложный путь, въ лѣсъ, и тамъ ограбили.
*  1706г. Февраля 1. Жалоба дворянина Гавріила Ступницкого на дворянъ: Якова Краковскаго, Григорія Васьковского, Самуила и Григорія Ходаковскихъ, о томъ, что они нанесли ему разныя оскорбленія въ то время, когда онъ пріѣхалъ въ сѣло Чотыробоки для поимки бѣглаго своего крестьянина.
* 1712г. Ноября 6. Мандатъ требующій въ королевскій ассессорскій судъ дворянъ: Мошковскихъ, Болсуновскихъ, Ущаповскихъ, Васьковскихъ, Гошовскихъ и другихъ, вслѣдствіе жалобы на нихъ овруцкого старосты Іосифа-Антонія Бржуховского о томъ, что они незаконно присвоили себѣ шляхетское званіе и отложились отъ повиновенія овруцкимъ старостамъ.
* 1715г. Октября 9. Объявленіе банниціи на дворянъ: Петра, Ивана и Михаила Закусиловъ вслѣдствіе жалобы на нихъ дворянъ: Ивана, Прокопа и Николая Закусиловъ, о томъ, что они не исполнили приговора третейскаго суда, по которому должны были подвергнуться тюремному заключенію и уплатить въ Закусиловскую церковь штрафъ, за самовольное похищеніе изъ церкви воска и церковной утвари.
* 1717г. Іюня 20. Жалоба овруцской езуитской коллегіи на дворян Недашковскихъ о томъ, что они вытѣснили езуитовъ изъ принадлежавшей послѣднимъ части села Недашковъ, захватили другія езуитскія имѣнія и не смотря на рѣшеніе люблинскаго трибунала, не возвращаютъ этихъ имѣній и стараются ихъ разорить.
* 1718г. сентября 20. Жалоба дворянъ: Дмитрія и Григорія Невмержицкихъ на дворянъ Верповскихъ и Ярмолинскихъ о томъ, что обвиненныя присвоили себѣ земли истцевъ, наносятъ имъ побои и оскорбленія и портятъ ихъ хлѣбъ чарами, завивая его.
* 1719г. Февраля 25. Духовное завѣщаніе дворянки Татьяны Пригарницкой изъ рода Ходаковскихъ. Завѣщательница отказываетъ сыновьямъ и внуку свое имѣніе и требуетъ, чтобы наслѣдники похоронили ея тѣло "обычаемъ греко-русскимъ" при церкви въ селѣ Ходакахъ, гдѣ покоятся всѣ ея предки.
* 1719г. Ноября 16. Жалоба дворянъ Василія и Павла Волковскихъ на дворянина Юрія Ходаковского о томъ, что онъ вызывалъ истцевъ дважды на поединокъ во время "кануновъ", бывшихъ на праздникахъ: Воздвиженія въ селѣ Выгове и "Покровцы" въ селѣ Ходаковъ. Когда же Волковинскіе отказались принять вызовъ, то Ходаковскій нанесъ имъ побои.
* 1735г. Декабря 15. Жалоба дворянина Самуила Дидковскаго на дворянина Северина Аслановича о томъ, что онъ заграбилъ имущество истца, служившаго у него прикащикомъ, подъ тѣмъ предлогомъ, что изъ хозяйства Аслановича пропали два цѣнныя коня. Кони эти, по словамъ Дидковскаго, были уведены казаками во время нападенія ихъ на сѣло Ляховцы, при чѣмъ они заключили истца подъ арестъ.
* 1745г. Декабря 9. Позовъ, требующій въ кіевскій гродскій судъ князя Іосифа Чарторыйского, вслѣдствіе жалобы на него дворянъ: Павла Ходаковского и Ивана Прегарлинского о томъ, что князь Чарторыйскій, въ сопровожденіи вооруженныхъ людей, напалъ на сѣло Ходаки, убилъ дворянина Степана Ходаковского и двое малолѣтнихъ дѣтей Прегарлинского, многихъ же другихъ Ходаковскихъ самовольно заключилъ въ тюрьму.

Наголошую, що вище викладені акти розбирала комісія Російської імперії в період (після польських повстань 1830-1831рр.та 1863-1864рр.) шаленої боротьби царизму з шляхетськими устоями та традиціями на територіях, що входили в свій час до Речі Посполитої. І саме слово та поняття «шляхтич» було заборонене. Тому в описах документів Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої російські історики називають шляхтича – дворянином.

5 грудня 1838 р. волинський генерал-губернатор О.Маслов після ревізійної поїздки по краю направив рапорт царю про шляхту, про існування якої в столиці Російської імперії майже нічого не знали: не про чиншову шляхту, яка сплачує податок землевласнику, а про околичну, яка живе з заробітку власного клаптика землі. Цар пише на полях: «Строго изучить», — і відразу ж, 19 січня 1839 р., міністр внутрішніх справ О.Строганов вимагає пояснень від київського генерал-губернатора. У донесенні О.Маслова цареві говорилося:

«На ​Волыни​ ​есть​ много бѣдныхъ шляхтичей, ​которыя​ въ отличіе отъ остальныхъ, живутъ цѣлыми селами, ​которыя​ называются околицами. Грустно смотрѣть на этихъ людей, ​которыя​ не отличаются отъ крестьянъ ни ментальностью, ни способомъ жизни, не платятъ налоговъ, не подлежатъ государственной службѣ, пользуясь дворянскими привилегіями. ​Эти​ люди говорятъ по ​малороссійски​, однако, несмотря на бѣдность, живутъ достойно и чисто.» 

З вище наведених документів можливо зробити висновок, що слобідські родини Васьковських, Дідківських, Недашківських належать до древніх та славних родів Овруцької (заушської) околичної шляхти. Всі вони, в свій час, виїхали з своїх родових околиць (сел) - з Васковичів, Дідковичів і Недашок та згодом, після 1859 року, осіли в Слободі Вислоцькій.

Голуби

У збірнику СЬПІС ШЛЯХЕЦКІХ РОДАЎ (білорус.), що проживали у Білорусі (до 1780-х — Велике князівство Литовське) згадується шляхетське прізвище (білорус. мовою): Голуб

Вербицькі, Гринцевичі, Забродські, Зіневичі, Івашкевичі, Корбути, Кулаківські, Пількевичі, Ринкевичі, Чижевські, Янковські

Достовірних відомостей, щодо країв з яких вийшли роди Вербицьких, Гринцевичів, Забродських, Зіневичів, Івашкевичів, Корбутів, Кулаківських, Пількевичів, Ринкевичів, Чижевських, Янковських, що оселилися в поселенні Вислоцького у старожилів Слободи не збереглося. За свідченнями багатьох нащадків цих родів відомо, тільки те, що це були вільні люди (шляхтичі) і переселенці десь з півночі. При цьому вони були гонимі чи від когось втікали. Одні казали, що наші пращури приїхали з Литви, другі — з Білорусі, треті — з Великого князівства Литовського, а деякі, що десь з Польщі. Але, всі стверджували одне — ми не поляки. Як би там не було, ще й донині деякі вихідці із Слободи, за переказами старших поколінь, називають себе литвинами. Так називали у свій час мешканців чи переселенців з земель Великого князівства Литовського.

На даний час ми маємо тільки одну розповідь про Батьківщину наших пращурів, яка була розказана в слобідській хаті, за столом, коли господар пригощав гостей з Житомира та Недашок. Розповідь ця була викликана наступними обставинами, — мешканці слободи дуже поважали оселедець, його возили з міст та містечок їх родичі, але в дуже малій кількості. Тому, після кількох чарок за столом, кимось з старожилів слободи була розказана історія, яку розповідав йому його дід, який почув її від свого діда: «В ті часи коли наші пращури жили ще на прабатьківщині, вони їздили торгувати на великий ярмарок, який знаходився в місті, десь недалеко від моря чи великого озера. Для безпеки збирались в валки (окремі групи підвід з вантажем). Та добре озброювались тому, що базар знаходився за кілька днів шляху від їхніх поселень і ночувати часто приходилося в лісі чи в полі. А навкруги водилося багато дикого звіра, а ще більше було грабіжників. Продавши на базарі свій товар вони купували необхідні речі та продукти, в тому числі солену рибу (оселедець) в бочках». (Розповідали: Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп; Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь).

Інша історія, про пращурів, була викликана спогадами старих слобожан про свого діда, який ввечері після роботи розповідав їм про старовину. Він говорив, що наші пращури ніколи не були у кріпацтві, вони завжди були вільними людьми, володіли землями, мали зброю і ходили на військову службу до гетьмана чи якогось князя, де брали участь у багатьох війнах. Як казав дід - "... багато наших прадідів жили з війни ..." У деяких слобідських хатах, до революції, на стінах висіла старовинна зброя прадідів, що передавалася з давніх часів від батька до старшого сина. В основному це були шаблі, менше пістолі та кинджали. Під час тяжких потрясінь першої половини ХХ століття (роки революції, громадянської війни, розкуркулювання та репресій) вони були втрачені. (Розповідали: Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп; Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь; Вербицький Кирило Іванович, в селі дід Кирило Вербицький).

Остання прадідівська шабля в Слободі збереглася в сім'ї Пількевичів. По розповідям, родичів, вона висіла у хаті діда Андроня ще наприкінці 50-х чи на початку 60-х років ХХ століття.(Розповідав: Дідківський Володимир Павлович, в селі Володя Люби Шимонової). У хаті Пількевичів висіла стара фотографія, на якій був зображений, ще молодий, дід Андронь з багато оздобленою шаблею. (Розповідав: Забродський Олександр Михайлович, в селі Сашко Міши Андрієвого). На жаль ні шабля ні фотографія не збереглися.

В ті далекі часи, коли в поселення Вислоцького приїхали пращури сучасних жителів Слободи, на території Радомишльського повіту Київського воєводства Речі Посполитої (пізніше Радомишльського повіту (уѣзда) Волинської губернії Російської імперії) в поселеннях:

• Кичкировської волості: слобода Борщівська (займала невелику західну частину сучасного села Борщів),
• Потіївскої волості: слобода Коростелівка, сільце (рос.- деревня) Ляхова (суч. Осички), село Чайківка,
• Розважевської волості: слобода Жміївка, слобода Полідарівка,
• Малинської волості: сільце (рос.- деревня) Фортунатівка,

осіли і інші вільні роди переселенців близькі жителям слободи Вислоцької за походженням. (Розповідали: Пількевич (Васьковська) Федора Варфоломіївна в селі баба Тодора; Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп; Дідківська Віра Іванівна в селі Віра Мар'ї Тодорчиної).

Скоріш за все, що деякі слобідські роди, спочатку, осіли в одному з цих поселень, а вже потім перебралися в поселення Вислоцького.

На 1834 рік у цих поселеннях проживали роди, що носили прізвища Барановські, Братковські, Березовські, Василевські, Волотовські, Жебровські, Житкевичі, Забродзькі, Загоровські, Занєвичі, Зінєвичі (Зєнєвичі), Грінцевичі, Корбути, Корзуни, Кособуцькі, Круковські, Кулаковські, Лапіцькі, Левковичі, Маковецькі, Мохорти, Муровіцькі, Островські, Панькевичі, Пількевичі, Прилуцькі, Реути, Севруки, Смоличі, Старжинські (Старшинські), Тарінські, Тичини, Тишкевичі, Черепанські, Чернишевичі, Шуляковські, Шуневичі, Якубовські, Ярмоліцькі та інші.

В інших поселеннях Радомишльського повіту, а саме в селі Забілоччя проживали Вербіцькі, в селі Вирлоок - Кулевські, в селі Райовецька Гута - Янковські.

Всі ці роди відносились до білоруської і литовської шляхти, яка в кінці XVIII та в першій треті ХІХ століть вже проживала на території Радомишльського повіту Київської губернії (на 1834р.-1126 осіб). За походженням білоруська і литовська шляхта Радомишльського повіту була родом з Мінської (996 осіб - 88,4%), Віленської (52 особи - 4,6%), Могилівської (40 осіб - 3,6%), Гродненської (28 осіб - 2,5%), і Вітебської (10 осіб - 0,9%) губерній.

Території цих губерній, в свій час, входили до складу Великого князівства Литовського. Тому справедливо, що старожили слободи називають себе литвинами.

У збірнику СЬПІС ШЛЯХЕЦКІХ РОДАЎ (білорус.), що проживали у Білорусі (до 1780-х — Велике князівство Литовське) згадуються шляхетські прізвища (білорус. мовою): Віслоцкі, Вярбіцкі (Вяржбіцкі), Голуб, Грынцэвіч, Забродзкі (Заброцкі), Івашкевіч, Корбут, Кулакоўскі, Кулеўскі, Пількевіч, Рынкевіч, Чыжэўскі, Янкоўскі.

Ще одна розповідь старожилів слободи була почута під час їх розмови про дітей, які поїхали до міста навчатись та працювати. Батьки жалілися, як тяжко дітям на чужині далеко від рідної хати. Інші сміялися - вісім годин відпрацювали в місті, нема городу, нема худоби … і чого жалітися. І тут, слобідський старий дід згадав свого діда, який розповідав йому, що був час коли наші прадіди кочували, як цигани, від села до села з батьками та малими дітьми. На підводах везли домашній скарб, за підводами йшла вся сім’я, з собою вели худобу (коні, воли, корови, свині). Їхали і в спеку і в холод і в дощ. На ніч розбивали табори та виставляли охорону. Ні хто, з них, не знав, де їх родини оселяться і як їх там, на чужині, приймуть. (Розповідали: Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп; Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь). Можливо ця розповідь про ті часи коли пращури слобожан переселялися з своєї Батьківщини до Радомишльського повіту, а потім і в поселення Вислоцького.

В роботах Анатолія Васильовича Стецкевича-Чебоганова з генеалогічних досліджень білоруського дворянства згадуються родоначальники шляхецьких родів Забродських, Івашкевичів і Пількевичів. Відомості про ці роди є в ревізьких казках, справах Мінського дворянського депутатського зібрання, Слуцького земського повітового суду і в інших документах.

Герб «Прус ІІ»

Крилатий гусар. (Страж гетьмана. Вацлав Павлишак. 1866-1905рр)

Забродські. У постанові Мінського дворянського депутатського зібрання від 1 вересня 1802 року про дворянське походження роду Забродських сказано:

   «... представленный выводъ фамиліи рожденныхъ Забродскихъ, изъ котораго оказалось, что фамилія, что имѣла гербъ «Прусъ II» (въ красномъ полѣ двѣ бѣлые косы, остріемъ другъ къ другу повернуты такъ, что ихъ концы вверху другъ за друга заходятъ, внизу связанъ золотой связкой такъ, что конецъ ея виситъ сверху, между концами косъ полтора такого креста, который ѣсть въ гербѣ Прусъ І, въ шлемѣ согнута въ локтѣ вооруженная мечомъ рука ...) съ древнихъ польскихъ ихъ поръ, защищенное шляхетскимъ происхожденіемъ, остается до сихъ поръ, взявъ за протопластъ (основоположника) своего рода Станислава Забродского настоящаго и неоспоримаго польскаго шляхтича ».

Станіслав був гусарським ротмістром, за військові заслуги 5 липня 1588 року король Сигізмунд III видав йому привілей на маєток Сцяклін в Липеньській землі.

За свідченням товариства військ коронних і Великого Князівства Литовського відомо, що Станіслав Забродський був узятий в смоленський полон російськими військами близько Мстиславля, «чимало страждав» і повернувся з полону лише у 1603 році. Сини Станіслава, Олександр і Йоахим, володіли маєтком Острів з селянами. Через деякий час, 8 травня 1666 року Станіслав Забродський свою частину зазначеного маєтку передав синові Роману. А Роман в свою чергу 3 квітня 1716 року "по віковічному запису» залишив Острів синам Казимиру, Яну і Лукашу. Син Лукаша Марцін, і його син Владислав, крім цього маєтку, володіли маєтком Косичі з селянами в Оршанському повіті. 2 березня 1778 року, як відомо з документів, Владислав продав маєток Косичі Якову Лепковскому.

У Владислава Забродського в 1762 році народилася дочка Єфросинія, яка вийшли заміж за дворянина Федора Михайловича Некрашевича. Жили вони в застінку Сухаліссі, були прихожанами Царавскої Іоанно-Богословської церкви. Єфросинія була хрещеною матері в чотирьох дітей своїх родичів Олександра Матвійовича і Катерини Олександрівни Кулевских. З цього древнього роду походила Заріна Володимирівна Кулевска, дружина Данила Міцкевича, сина Якуба Коласа.

У родині Єфросинії і Федора народилися п'ятеро синів і дочка Агафія, яка через деякий час стала дружиною Гервазія Тичини.

Івашкевичі. За легендою, рід Івашкевичів бере початок від Івашки приблизно з 1430 року. У Івашки був син Войтах (1465 - 1506), який володів маєтком Чакіняни Ошмянського повіту. З архівних документів випливає, що у Войтаха була дружина Альжбета. Сина Войтаха і Альжбети, який був боярином, звали Яном. Народився він приблизно у 1485 році. Син Яна, також Ян, боярин ошмянський, народився у 1511 році, по привілеям 1550 року володів маєтками Студзянець і Петрищава Радошковичської парафії Мінського воєводства. Зазначені маєтку перейшли у володіння до Янового сина Базиля, оршанського боярина, який був учасником Лівонської війни (1558 - 1583) і за військові заслуги отримав герб «Газдава». Марцін, син Базиля Івашкевича, був генералом Мінського воєводства. З привілея короля польського і Великого Князівства Литовського Владислава Четвертого, активованого 8 квітня 1648 року в Мінському земському суді, нам відомо, що Марцін Івашкевич володів маєтками в парафії, був відомою і авторитетною людиною.

Шляхта в той час добре знала свої права і вміло їх відстоювала. Так сини Марціна Івашкевича Ян, Філон і Василь разом з іншими шляхтичами зверталися до короля Яна-Казимира, щоб підтвердити своє володіння маєтками в Радошковичському старостві, на що отримали привілей короля:

Герб «Гоздава»

Передовий дозор панцирної хоругви. Владислав Шернер. 1836-1915рр

«Маєтки ці різними податками обтяжені, а податки не відповідають повинностям. Тому вищезгадані шляхтичі вимагають розібратися з нагальною несправедливістю і повідомляють, що володіння їх подаровані по древньому праву і належать до староства Радошковичського на тій підставі, що хоча ці права після навали військ ворога на Велике Князівство Литовське забрані, але оригінальні документи в канцелярію нашу були представлені Яном Шимкевічем, з яких видно, що покійним Сигізмундом Августом I, після смерті княжни Верейской Гінтовт, останньої Радошковичської старастянки, в 1550 році маєтки ці віддані предкам тих осіб, які згадані в цьому привілеї за військову службу, заслуги і доблесть, виявлену в боях і в битвах.
Тому, ми, король, рядні пани і чиновники, визнаючи прохання вищезгаданого спадкового права їх, забезпечуємо маєтки ці та погоджуємося, що вони підлягають тільки військовій службі і ніяким судом не мають права піддаватися і вимогам не підлягають, але піддаються тільки міському і земському судам, як шляхтичі, як вони, так і нащадки їх, що належать до шляхетського лицарського стану. Маєтками своїми мають право володіти без втручання наших королівських посередників, а також мають право віддати, подарувати, закласти, передати храму, відмовити без жодної претензії з боку Радошковичських старост, виконувати військовий обов'язок нарівні з іншими обивателями воєводства і податки, сеймом встановлені, платити.
У чому, власноруч підписавши, печатку Великого Князівства Литовського докласти наказали. 
Дано в Мінську 08.05.1664 <...> прикладена печатка велика Великого Князівства Литовського, а підпис королівськими словами: Ян-Казимир, король. Другий підпис тими словами: Андрій-Казимир Гелгуд, королівський секретар».

Син Яна Івашкевича Самуїл, разом з братами Адамом і Василем, купив 12 січня 1729 року у Яна і Павла Симоновичів Неронську землю в застінку Селище Зазовських Новогрудського воєводства, а потім переїхав в Тростенець Слуцького повіту.

А тепер звернемося до постанови Мінського дворянського депутатського зібрання про дворянське походження роду Івашкевичів від 10 грудня 1802 року, де сказано:

 «Фамилія эта имѣетъ гербъ «​Гоздава​» (въ красномъ ​полѣ​ двѣ лиліи: одна вверхъ, а другая внизъ обращены, такъ соединены между собой кореньями, что кажутся одной лиліей; повязка ихъ желтая, на шлемѣ пять павлиньихъ перьевъ, а надъ ними такая же лилія), съ древнѣйшихъ временъ, будучи защитой клейнодовъ шляхетности, пользовалась всѣми правами, этими привилегіями и прерогативами ... 

Герб «Рогаля» - роду Пількевичів

Товариш панцирної хоругви

Пількевичі. Звернемося до постанови Мінського дворянського депутатського зібрання, де про дворянське походження роду Пількевичів герба «Рогаля» говориться:

  «Родъ этотъ, который используетъ гербъ «Рогаля» (щитъ этого герба раздѣленъ на двѣ части линіей, по правую сторону ея долженъ быть оленій рогъ красный по бѣлому полю, по лѣвую сторону по красному полю - рогъ буйвола сѣрый, на шлемѣ тѣ же самыя рога) съ древнихъ временъ, о чѣмъ свидѣтельствуютъ польскія писатели, оставаясь въ достоинствѣ дворянскаго происхожденія и преимуществахъ, этому званію присущихъ ... »  

У документі стверджується, що родоначальником є Філон Пількевич, який був справжнім і безперечним дворянином, товаришем панцирної хоругви. Він купив в 1697 році, в день святого Юрія, у Петра Забродського землю в маєтку Радково Слуцького князівства.

Останнім часом вдалося знайти відомості, що дозволили заглибитися в вивченні роду Пількевичів ще на одне покоління. Стало відомо, що батьком Філона був Яків, хорунжий мінський, власник маєтку Гласкавшчизна Мінського воєводства. У Філона був також двоюрідний брат Антон Пількевич, Ошмянський ротмістр. Філон мав сімох синів: Семена, Владислава, Василя, Данила, Степана, Тимофія та Якова.

З книг Головного Литовського Трибуналу слід, що Филон Пількевич, піклуючись про виконання волі покійного батька, передав Антону Пількевичу права на володіння маєтком Гласкавшчизна Мінського воєводства «з усією спорудою двору і гумном, городами хмельовими, сіножатями, заростями, вигонами, водами і лісами, також з підданими обох статей, які належали до того маєтку з давніх-давен, словом, з тим всім, що знаходиться в тому маєтку, у всіх проведених межах позначених та інвентарем описаних».

Антон Пількевич в свою чергу зобов'язався виплатити як батьківські борги, так і посагову суму сестри, «її милості діві Ганні Якубовській 25 тисяч злотих польських». А також передав Філону «у власні руки 6000 злотих польських».

Знайшовся і заповіт Антона від 8 лютого 1758 г.:

«В ім'я Отця і Сина і Святого Духа, амінь. І збудеться на вічну пам'ять. Я, Антон Пількевич, ротмістр ошмянський в присутності розуму, але слабкий здоров'ям, при старості років моїх і тому чекаючи з дня на день, з часу на час покинути цей поділ печалі, допустити здійснення останньої волі моєї розпорядження наступне: вотчинні маєток Гласкавшчизну, що знаходиться в Мінському воєводстві, куплений за мої власні гроші, як свою власність заповідав на вічні часи найближчим моїм родичам Семену, Владиславу, Василю, Даниїлу, Степану, Тимофію та Якову, синам Філона, двоюрідного брата мого, Пількевичам, вони ж, любимі родичі мої, матимуть право отримати відразу після кончини моєї увесь цей маєток з селянами, землями, домашніми запасами, худобою, хлібом в зерні, рухливістю, кіньми, екіпажами, міддю, оловом, сріблом і всім тим, що тільки в цьому маєтку відшукати можуть, це все в рівний розділ відписати. Капітал же, який залишається на руках у пана Антона Корбута, монетою 10 000 злотих польських, залишаю для розрахунків з кредиторами моїми, з інших же на користь Мінських бернардинок 1000 злотих, на похорон тіла мого, панахиди за упокій душі моєї в користь парафіяльного католицького костелу, жебраком роздати 500 злотих. І так розподіливши видобутий власною працею моєю надбання, душу мою грішну віддаю Всевишньому Господу Богу, Творцю моєму, Ісусу Христу Спасителю роду людського, Пресвятої Богородиці і всіх святих і благаю про прощення гріхів моїх і прощаюся з вами, любі мої рідні і друзі, і коли кому чим не догодив, прошу пробачити ... »

У цьому документі серед семи синів Філона Пількевича згадується Данило, чия дочка Євдокія, стала дружиною Григорія Некрашевича. Повінчав молодих 12 липня 1798 року священик Старобінської Миколаївської церкви Гавриїл Бабарікін. Жили вони в застінку Сицянец, мали сімох дітей. Одна з них, Матрона, вийшла заміж за Якова Тичину.

Зазначу, що маєток Гласкавшчизна був проданий братами Пількевичами. Як свідчить виписка з книги Мінського міського суду від 24 червня 1790 року за свій маєток вони отримали від пана Гілярия Тарковського 16200 польських злотих.

28 лютого 1816 року Мінські дворянські депутатські збори на підставі грамот 1785 року, «​всемилостивѣйше​ пожалованныхъ» дворянам, розглянувши докази походження роду, визнав Пількевичів справжніми польськими дворянами і вніс в першу частину дворянської родовідної книги.

Не виникають сумніви і щодо шляхетського походження інших сімей Слободи Вислоцької, а саме Вербицьких, Гринцевичів, Зіневичів, Корбутів, Кулаківських, Ринкевичів, Чижевських, Янковських. Але визначення родоначальників та гербів цих родів потребує додаткових архівних досліджень.

Щодо належності слобідських родин до дворянського стану то для отримання дворянства, предкам слобожан, необхідно було мати документи, які підтверджували б право шляхтича на спадкові землі, населені кріпаками, або приналежність їх роду до шляхти за часів Речі Посполитої. Однак дуже багато шляхтичів не мали на руках ніяких документів або грошей для оплати відповідних розшуків в архівах, копіювання, переклад на російську мову і підтвердження архівних виписок. При цьому, якщо архівні документи знаходилися в інших регіонах, до основних витрат додавалася ще і оплата дороги чи пересилання архівних виписок. Ще більша проблема вставала перед тими шляхетськими родинами, архівні матеріали яких пропали (багато архівів горіли в пожежах і війнах, папір не витримував умов зберігання в архівах і т.д.). Тому значна більшість найбідніших шляхтичів, хоч і походила з давніх родів, так і не змогла підтвердити свого дворянства і з годом була позбавлена родових прав. Отримали дворянство тільки більш заможні представники шляхецьких родів. Тобто конкретні родини, імена яких були внесені до дворянської родословної книги губернії. І часто окремі представники одного і того ж роду підтверджували своє дворянство в різних губерніях та в різні часи.

В Слободі Вислоцькій від старих людей іноді можна було почути: " ... наші пра-прадіди переселилися на Волинь тому, що вони від когось чи від чогось тікали та були переслідувані … " Цілком можливо, що деякі з пращурів слобожан брали участь в національних повстаннях проти нових окупаційних порядків Російської імперії, встановлених в Білорусії (Великому князівстві Литовському) після розділу Речі Посполитої (1772р, 1793р, 1795р). Це повстання Костюшко 1794 р., участь у війні 1812р. - Наполеона проти Росії, польське повстання (1830-1931рр.) і т. п. У шляхичів, які брали участь у повстаннях, царизм конфісковував володіння і висилав їх до Сибіру. А можливо деякі з пращурів слобожан, які відкрито показували своє невдоволення діями російського окупаційного режиму, що забирав у них шляхецькі привілеї та руйнував традиційні устої життя литвинів, потрапили до списків групи осіб, запідозрених в підтримці повстанців та не лояльності до царської влади. В будь-якому випадку ці родини були вимушені тікати з своєї Батьківщини на чужину рятуючись від переслідувань російської окупаційної влади.

З вище згаданої інформації можемо зробити висновок, що в кінці ХVІІІ та на початку ХІХ століття, в своїй більшості, обідніла та безземельна частина нащадків славних шляхетських родів Великого Князівства Литовського, які жили в основному в Мінській губернії, переселилися до Радомишльського повіту Київської губернії. А потім з 1824 року почали переїжджати і в слободу Вислоцького Овруцького повіту Волинської губернії.

Природа в часи заснування та заселення поселення Вислоцького

Військово-топографічна мапа західної частини Російської імперії (3 версти в дюймі, надр.1867 р.)

Згідно офіційних описів, ще в 1850 році північна частина Волинської губернії (Волинське Полісся), в яку входив Овруцький повіт, являла собою:

«Сѣверная половина губерніи, представляя обширную равнину, имѣет поверхность плоскую, низменную, покрытую болотами и дремучими лѣсами. Открытыя болота, пахотныя поля и песчаныя пространства, встрѣчаются здѣсь, какъ исключенія; главный характеръ мѣстности составляютъ непроходимыя болота, поросшія дремучими лѣсами. Болота эти сохраняются вѣками, единственно по причинѣ горизонтальности мѣстоположенія, противупоставляющей непреодолимыя препятствія, всякому искусственному осушенію этихъ обширныхъ пространствъ.

Неизбѣжнымъ слѣдствіемъ того есть невозможность разпространенія земледѣлія; а этимъ самымъ, сохраняются лѣса неподверженныя истребленію, даже и отъ пожаровъ; ибо они растутъ здѣсь, или на самыхъ болотахъ, или на весьма мокрой почвѣ.- Къ этому, присоединяется еще бѣдность населенія (около 15 душъ на квадратную версту).

Вообще, возвышеннѣйшіе мѣста этой части губерніи находятся въ пространствахъ расчищенныхъ отъ лѣсовъ подъ селенія и пахотныя поля; но они, будучи разобщены болотами, представляются взору въ видѣ острововъ, различной величины и очертаний.

Весь Овручскій уѣздъ, съ весьма малым изключеніемъ, покрытъ болотами, … Лѣсъ также, почти сплошной, во всемъ уѣздѣ, и преймущественно сосновый.

Вообще, всѣ болота описываемой части губерніи, по мѣрѣ приближенія къ сѣверной границѣ, а вособенности тамъ, где они не поросши лѣсомъ, имѣютъ много камышу, возвышающагося надъ болотами, выше роста человѣка, или покрыты мхомъ.

Почва чрезвычайно благопріятствуетъ здѣсь произрастанію лѣсовъ: нива, невспаханная одинъ годъ, зарастаетъ въ теченіи 5 лѣтъ, и скоро даетъ дровяной лѣсъ, который, часто сжигаютъ на нивахъ, для удобрѣнія полей пепломъ. Изъ различныхъ родовъ деревьевъ, преимуществено растутъ: сосна, дубъ и береза. Сосновый лѣсъ встрѣчается болѣе другихъ родовъ и въ нѣкоторыхъ мѣстахъ растетъ обширными полосами. Есть также много мѣшаного, а лиственный находится только мѣстами и въ весьма маломъ количествѣ.

Вообще, почва земли Волынской губерніи глинистая или песчаная, а въ иныхъ мѣстахъ каменистая.

Всѣ маленькіе рѣчки и ручьи, составлящіе ихъ притоки, заросли камышомъ и лапухою (большая трава съ большими листьями), текутъ въ неопредѣленныхъ берегахъ и часто теряются въ болотахъ.

Таковой характеръ рѣкъ, усугубляетъ непроходимость страны, лишенной, и безъ того, удобныхъ сообщеній.»

«Въ сѣверной половинѣ, только однѣ почтовыя и весьма немногія изъ проселочныхъ дорогъ, могутъ считаться постоянно въ хорошемъ состояніи; прочія же проселочныя дороги дурны и весьма затруднительны, даже для обыкновеннаго сообщенія жителей смѣжныхъ деревень. Большая часть ихъ проложена через болота настилкою бревенъ; вообще всѣ изрыты частыми канавами; имѣютъ много мостовъ и мостиковъ, а еще болѣе бродовъ. Въ направленіяхъ менѣе болотистыхъ, дороги пролегаютъ глубокими песками, и потому, тоже весьма затруднительны. Во время разливовъ рѣкъ, въ сѣверной половинѣ губерніи, сообщеніе прекращается на недѣли иногда на двѣ и болѣе, … Тогда, большая часть дорогъ заливается водами, выступившими из береговъ рѣкъ и соединившимися съ болотами.»

Весь цей опис в повній мірі характеризує і навколишню місцевість села Слобода за давніх часів. Це підтверджує «Військово-топографічна мапа західної частини Російської імперії», що була складена в 46-63-х роках ХІХ століття. На мапі видно, що слобода «Вислоцкаго» (назва того часу) стоїть на сухому місці — острові, серед болот та заболочених вікових лісів.

Збереглися розповіді і старожилів села Слобода про навколишню природу за давніх часів, що вони чули від своїх дідів та прадідів. В старі часи місцевість навкруги слободи Вислоцького вражала могутніми віковими лісами. Найбільш величними були широко-листяні ліси (дубові та дубово-грабові). Діброви тяглися від річки Кам'янки, проходили між селом Калинівка і слободою Вислоцького, огортаючи останню з південного заходу, заходу (займали територію сучасного лісу Виробок) та північного заходу і доходили до сучасного лісу Кондратова. Стовбури деяких дубів-велетнів досягали до двох метрів у поперек. За переказами найбільший та найстаріший дуб «Вежа», височів десь біля сучасного соснового лісу Бор, приблизно за 600—700 метрів від слободи, з його верхніх гілок добре проглядалася вся навколишня місцевість, тому його використовували при нагоді жителі слободи Вислоцького, як оглядову вежу. Єдиний віковий дуб, що залишився з давніх часів, це дуб Двоян, віком більше трьохсот років, який знаходиться в районі сучасного лісу Язвинки. (Розповідали: Голуб Василь Григорович в селі дід Голуб, Голуб (Лаговська) Марія Олександрівна в селі Маруся Олексієва, Забродський Лука Іванович в селі Лукаш).

З південного сходу до Великого Болота, а з сходу та з північного сходу до самої слободи Вислоцького, підступали великі соснові ліси, як казали старожили — корабельні ліси. Вони починалися від містечка Ксаверів і села Савлуки, проходили між слободами Вислоцького і Ігнатівка та доходили до Родинського болота і заболоченого лісу Мохи. На північ від слободи, навкруги болот, росли великі вільхові ліси, а за ними до Любарки та Великих Кліщів соснові ліси. (Розповідали: Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп; Забродський Микола Васильович, в селі дід Миколай Базильовський; Забродський Давид Іванович, в селі дід Давид).

Місцевість навкруги слободи Вислоцької була покрита численними озерцями, болотами, болітцями, річечками, струмками. Так, з північного сходу, на відстані півтора кілометри від слободи, знаходились важкопрохідні болота, що не мали між собою чіткого розмежування. Вони займали загальну площу сучасного урочища Родинське болото та численних в наш час і розрізнених болот в лісі Мохи. (Розповідали: Гринцевич Йосиф … , в селі дід Юзеп; Забродський Микола Васильович, в селі дід Миколай Базильовський; Забродський Давид Іванович, в селі дід Давид).

З півдня і південного сходу під саму слободу підходило болото, назване жителями слободи «Велике», що завжди славилося великою кількістю риби. В старі часи це болото справді було велике і займало великі площі — в тому числі сучасне Ріпине болото. (Розповідав: Голуб Василь Григорович, в селі дід Голуб). Згідно мапи Ф. Ф. Шуберта 1867 року Велике болото на півночі межувало з околицею слободи, а з півдня доходило до сучасного урочища Злодійське.

З Великого болота брала початок річечка, названа слобожанами … . Вона протікала через все село, проходила біля південної межі садиби Пількевичів і в болоті у дубняку, на північному заході від села, зливалася з другою річечкою … . Ця, друга, річечка брала свій початок десь в болотах сучасного лісу Мохи, та протікала з півночі від села. По заболоченим руслам цих річок пізніше були викопані канали. (Розповідав: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь).

Ці дві річечки і є початком невеличкої річки Лозниця (на мапі І. А. Стрельбицького 1868 року — Лозвица), що далі протікала біля хутора Долгоборка (знаходився в лісі за 3—4 кілометри від слободи в сторону с. Любарка), через села Любарка, Лозниця, Гутка-Ганновська і впадала в річку Кам'янку.

З заходу, на відстані, приблизно 1,4 кілометра від слободи, з лівої сторони від дороги на Калинівку, серед вікового дубового лісу, знаходилося озеро, в наш час болото, назване жителями слободи Буда. Назване так тому, що в цій місцевості, колись стояла буда — підприємство, на якому з деревної маси, пращури слобожан, виробляли поташ, дьоготь, деревне вугілля. З озера Буда брав свій початок однойменний струмок, що протікав через село Калинівка. (Розповідав: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь).

Після великих дощів та весною, коли танув сніг, всі дороги, що вели до слободи Вислоцького заливало водою і слобода опинялась відрізаною від зовнішнього світу. В цей час виїхати з слободи та заїхати в слободу на підводах (підвода — запряжений кіньми або волами віз, візок) було дуже тяжко. Тому в період сильного бездоріжжя, при необхідності, слобожани виїжджали за територію слободи верхи на конях. (Розповідав: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь).

Вивчаючи Спеціальну мапу Європейської Росії та Військово-топографічну мапу західної частини Російської імперії можливо зробити висновок, що в 60-х роках ХІХ століття вікові ліси навколо слободи Вислоцького та інших сусідніх поселень ще стояли.

В ті далекі часи, коли в ці місця приїхали пращури сучасних жителів Слободи, у навколишніх пралісах водилася сила-силенна диких тварин. Так ще у 1868 році в лісах Овручського повіту (уѣзда), в великій кількості, водилися: дикі кози, дикі свині, куниці, борсуки, тхори, зайці, білки. Рідко зустрічалися і тільки в Овручському повіті (уѣзде) росомахи. Вздовж численних струмків будували свої греблі бобри, в болотах та озерах жили видри. З великих хижаків досить багато було рисей, вовків, лисиць. В лісах Овручського повіту жили ведмеді. Цей, останній, факт підтверджує розповідь, старожилів Слободи, що передавалась з покоління у покоління, в якій говорилося, що у старі часи (при наших пра-прадідах) навколо слободи Вислоцької зустрічалися ведмеді. Про це свідчить і назва лісу біля слободи, який пращури слобожан назвали Медвіденець. (Розповідав хтось із старих людей біля слобідської лавки).

Птахів в Овручському повіті (уѣзде) нараховувалося 64 роди, це: орли, соколи, кречети, дрохви, коршаки, яструби, тетерева чорні, тетерева глухі, філіни-пугачі, сови, рябчики, куропатки, перепілки, голуби, чайки, деркачі, дупелі, бекаси, кулики, журавлі, чаплі, курочки, водяні качки різних видів та багато інших порід.

«Изъ всего видно, что Овручскій уѣздъ болѣе всѣхъ отличается разнообразіем и изобиліемъ дикихъ звѣрей и птицъ, а потому его приходится признать мѣстомъ самымъ благопріятнымъ для развитія охотничьяго дѣла на правильныхъ основаніяхъ.»

У болотах і озерах в великій кількості водилися щука, пічкур, жовтий карась, в'юн. Отруйні змії у навколишній місцевості слободи Вислоцького не зустрічались, але дуже було багато вужів, а також ящірок.

Тварин було настільки багато, що слобожани зустрічали їх постійно в повсякденному житті і в полі, і в лісі, і біля своїх садиб. На луках, узліссях разом з свійськими коровами і свинями слобожан паслися лосі, козулі і навіть сім'ї диких свиней. (Розповідав: Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп).

Серед дерев та кущів, плоди яких збирали в ті часи місцеві жителі в лісах, можна назвати ліщину, бузину чорну, яблуню лісову, грушу дику (в слободі — «гниличка»). Багаті навколишні місця були і на ягоди, це: чорниця, брусниця, журавлина, лохина, малина, ожина, суниця, горобина і інші. У великій кількості в лісах росли різноманітні гриби, це білі гриби, підберезники (в слободі — «бабки»), підосиновики (в слободі — «краснюки»), польські гриби, грузді, лисички, маслюки, решітки, моховики, опеньки та багато інших.

Білих грибів в навколишніх лісах було настільки багато, що слобожани в основному брали тільки їх, рідше бабки та краснюки. Інших грибів слобожани не визнавали. Грибами слобожани називали тільки білі гриби, а інші (бабки та краснюки) — «губяками». (Розповідала: Зіневич (Пількевич) Мотря Андріївна, в селі баба Мотреня (Мотреня Шимонова).

Життя та традиції мешканців слободи Вислоцької на початку ХІХ століття

Адміністративний устрій

Австрійська топографічна мапа (надр.1910 р.)

Спеціальна мапа Європейської Росії І. А. Стрельбицького (10 верст в дюймі, надр.1915 р.)

В ході селянської реформи 1861 року в Російській імперії був введений поділ губерній на волості, тому з 1866 року в Волинській губернії існувала чотириступенева система адміністративно-територіального управління (центр — губернія — повіт — волость).

На 1897 рік Волинська губернія займала територію у 71,7 тис. км2. Вона була поділена на 12 повітів (уѣздов): Житомирський, Володимир-Волинський, Дубенський, Заславський, Ковельський, Кременецький, Луцький, Новгород-Волинський, Овруцький, Острозький, Рівненський і Старокостянтинівський.

Овручський повіт (уѣзд), в свою чергу, був поділений на 16 волостей, це: Базарська (волосне правління — мѣстечко Базаръ), Білокуровичська (село Бѣлокоровичи), Велико-Фосенська (село Великая Фосня), Гладковичська (село Гладкивичи), Іскоростенська (мѣстечко Іскорость), Кисаричська (село Кисаричи), Лугинська (село Лугины), Народичська (мѣстечко Народичи), Ново-Вороб'ївська (село Новые-Воробьи), Норинська (мѣстечко Норинскъ), Олевська (мѣстечко Олевскъ), Покалівська (село Покалевъ), Словечанська (містечко Словечна), Татарновичська (село Татарновичи), Христинівська (село Христиновка), Юровська (село Юрова).

В 1906 році слобода «Выслоцкая» входила до Базарської волості, Овручського повіту (уѣзда), Волинської губернії, та мала:

                        * 47 дворів у яких проживало 286 мешканців чоловічої і жіночої статі. 

Знаходилась, від повітового (уѣздного) міста, на відстані:

                        * 44 версти, від волосного управління - 9 верст. 

Слобода «Выслоцкая» мала поштову адресу -«город Овручъ».

На 1 січня 1910 року слобода мала:

                        * 52 двори, у яких проживало 305 жителів чоловічої та жіночої статі. 

Слобода Вислоцька відносилась до дільниць:

                        • станового пристава 5 стану (поліцейської дільниці) Овручського повіту, що знаходився в містечку
                          Ксаверів. 
                        • мирового посередника 2 дільниці Овручського повіту, що знаходився в містечку Веледники.  
                        • мирового судді 2-ї судової дільниці Овручського повіту, що знаходився в містечку Народичі.  
                        • судового слідчого 3-ї дільниці Овручського повіту, що знаходився в містечку Іскорость.

Найближчі станції знаходились від слободи Вислоцької на відстані:

                        • залізнична станція  "Малин"         - 28 верст.
                        • поштова станція в містечку Базар    - 10 верст.
                        • телеграфна станція в містечку Малин - 30 верст

Декілька десятків громад (тобто сіл) становили одну волость, в адміністративному центрі якої діяла волосна управа. Волосне управління складали волосний схід, волосний старшина з волосним правлінням і волосний селянський суд. Сільський схід і сільський староста складали сільське самоуправління. Посади селянського самоуправління переобиралися в результаті виборів кожні три роки. Окрім виборів посадових осіб, сільський схід вирішував питання про користування громадською землею, питання суспільних потреб, благоустрою, піклування, вчення грамоти членів сільського суспільства, здійснював розкладку казенних податей, грошових зборів і таке інше. Сільський староста наділявся обширними повноваженнями по суспільних справах в межах компетенції сільської самоврядності, а також по адміністративно-поліцейських справах: охорона громадського порядку, безпека осіб і майна, паспортний контроль. У відсутність сільського старости вирішення сільського сходу не мали законної сили.

З початку заселення слободи Вислоцької переселенцями та до 30-х рр. ХІХ століття, в повсякденному житті (між собою), слобожани називали слободою ту, більшу, частину поселення, що знаходилося між Оселицею та озером Ковальове, а інші, менші, частини, що стояли окремо — хуторами. Слобідські хутори стояли біля доріг на Калинівку, на Любарку, на Базар, на Недашки. Кожний хутір мав свою назву (назви не збереглися). (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Релігійні вірування слобожан

З архівних документів відомо, що слобода Вислоцька (тобто вже поселення з вільними поселенцями) в першій половині ХІХ століття відносилась до Овруцького деканату Луцько-Житомирської римо-католицької духовної консисторії та була приписана до костьолу Св. Теклі містечка Народичі, Овруцького повіту. До костьолу Св. Теклі були також приписані мешканці м-ка Базар, с. В'язівка, с. Гута Ксаверівська, с. Гута Мар'ятинська, с. Любарка, с. Мар'ятин, с. Мединівка, с. Обиходи, с. Рудня Базарська, с. Рудня Калинівська, с. Сухарівка, с. Хрипля та інші. Тобто мешканці чи частина мешканців цих поселень сповідували римо-католицьку віру.

Вивчаючи документи Овруцької околичної шляхти, до якої відносились роди Васьковських, Дідківських, Недашківських відомо, що на протязі всієї своєї історії вони ревностно відносились до православної віри і при нагоді збройно боронили її. Тому парафіянами римо-католицької церкви могли бути тільки слобожани, чи їх частина, що була по походженню з Великого Литовського князівства, тобто литвини. А саме Вислоцькі, Вербицькі, Голуби, Грінцевичі, Забродські, Зіневичі, Івашкевичі, Корбути, Кулаківські, Пількевичі, Ринкевичі, Чижевські, Янковські.

Після польських повстань 1830—1831 рр. та 1863-64 рр. вийшла низка царських указів, направлених на знищення Римо-католицької церкви. На Волині почалися утиски на католицьку віру — закривали монастирі, костели, школи, парафіян римо-католицької церкви приписували до російської православної церкви. Скоріш за все, в той час, коли закрили костел Св. Теклі в містечку Народичі і слобожан-католиків приписали до російської православної церкви.

Якось біля слобідської лавки (магазину), старі люди розказували, що наші пращури (литвини) в свій час тікали і були гонимі … , що вони постраждали також і за свою віру, віру своїх дідів.

В історичних документах за 1859 та 1888 роки згадується дєрєвня Слобода Вислоцька, що вже приписана до православної церкви Покрова Пресвятої Богородиці села Калинівка.

Своєї церкви слобода Вислоцька не мала тому була приписана до приходу православної калинівської церкви. Але жителі слободи не любили калинівців, тому на церковні свята та в неділю на церковну службу їздили, в основному, в церкву Святого Миколая села Великі Кліщі. В церкві, під час служби, слобожани завжди тримались окремою групою. (Розповідала: Пількевич (Васьковська) Федора Варфоломіївна в селі баба Тодора).

Храм в слободі Вислоцькій святкували на Казанську (день Казанської ікони Божої Матері) — 4 листопада. (Розповідала: Пількевич (Голуб) Марія Василівна в селі Маруся Голубова).

До революції слобода Вислоцька не мала своїх могилок (кладовища) і тільки після революції громаді слободи надали дозвіл на їх влаштування. Місце під слобідські могилки було вибране біля дороги на Калинівку в лісі Бор. В центрі могилок, слобожани, встановили великий хрест, такий же, що стояв в той час в центрі Слободи Вислоцької. (Розповідала: Дідківська Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

В кінці 20-х та на початку 30-х років, церкви в селах Великі Кліщі та Калинівка закрили, священників репресували.

Після Німецько-радянської війни почали відкривати храми російської православної церкви. Громада віруючих Слободи Вислоцької була приписана до в церкви Святого Миколая села Великі Кліщі. Старостою цієї церкви був обраний слобожанин Гринцевич Йосиф Лукич (в селі дід Юзеп). (Розповідала: Пількевич (Васьковська) Федора Варфоломіївна в селі баба Тодора).

Власні імена слобожан

Найбільш поширенішими іменами, які в старі часи традиційно носили чоловіки в слободі Вислоцького були: Адам, Андронь, Антось (Антосік), Варфоломій, Базиль, Давид, Домінік, Галляш (Ілько), Костючок, Лексій, Лукаш, Миколай, Митро, Михал, Онуфрій, Петро, Павло, Паларій, Ригор, Тилимон, Тодор, Томаш, Трохим, Євгень, Шимон, Юзеп (Юзік), Юхим, Яков, Якуб (Якубцьо), Ян (Янчик, Ясь), та інші. Жінки носили імена: Авдоця (Дотя, Євдоха), Варка, Ганна, Домна, Маланя, Мар'яна (Мар'я, Маня), Мотреня, Настазія, Оксеня, Параска, Раїна, Текля, Тодора, Юстиня, та інші.

Пізніше, коли слободу Вислоцького приписали до православної Калинівської церкви, священики при хрещенні почали давати слобідським дітям імена в православній канонічній формі московського патріархату (в традиційно російській формі). І хоча в церковних метричних та сповідних книгах імена слобожан почали записувати на російський манер, в побуті слобожани продовжували зверталися один до одного за традиційною формою імені успадкованої від своїх пращурів. Тобто при хрещенні, сповіданні, вінчанні і т. д. чоловіка в церковних книгах записували, як Андрей (по російськи), а в слободі за старими звичаями його все одно називали Андронь, російського Антона називали Антось (Антосік), Алексея (рос.) — Лексій, Василия (рос.) — Базиль, Григория (рос.) — Ригор, Демьяна (рос.) — Домінік, Дмитрия (рос.) — Митро, Евгения (рос.) — Євгень, Захара (рос.) — Захарцьо, Ивана (рос.) — Ян (Ясь), Илью (рос.) — Галляш, Иосифа (рос.) — Юзеп, Константина (рос.) — Костючок, Луку (рос.) — Лукаш, Михаила (рос.) — Михал, Семёна (рос.) — Шимон, Тимофея (рос.) — Томаш, Федора (рос.) — Тодор, Филимона (рос.) — Тилимон, Якова (рос.) - Якуб і інші. Жінку в церковних книгах записували, як Анастасию (рос.), а в слободі її називали Настазія, Евдокию (рос.) — Авдоця (Дотя, Євдоха), Варвару (рос.) — Варка, Ирину (рос.) — Раїна, Марию (рос.) — Мар'яна (Маня), Меланию (рос.) — Маланя, Мотрю (рос.) — Мотреня, Оксану (Ксению) (рос.) — Оксеня, Параскеву (рос.) — Параска, Федору (рос.) — Тодора, Устинью (рос.) — Юстиня і т. д.

В слобідській родині традиційно шанували діда та бабу, тата і маму, звертались до них на «Ви». Це означало, що діти шанують батьків і весь свій рід. Казали: «Діду, ви будете вечеряти?», «Це мені мама розказували», «Тато поїхали на ярмарок» тощо.

До старших за віком, в слободі Вислоцькій, зверталися на «Ви» по імені, та додавали дід, баба, дядько, тітка. Тобто казали: «Дід Юзеп ви …», «Баба Тодора ви …», «Дядько Андронь ви …», «Тітка Параска ви …» тощо.

До рівного по віку та до молодших зверталися на «Ти» по імені. Казали: «Томаш ти …», «Михал ти …», «Раїна ти …», «Маня ти …» тощо.

Якщо в розмові згадували когось з слобожан то називали його (її) по імені та додавали ім'я батька чи діда (рідше прізвище). Казали: Давид Ясьовський, Миколай Базильовський, Данило Тодорчин, Ян Онухреїв, Галляш Іванишин, Трохим Кулаківський, Вера Демінюкова, Мар'яна Янчикова, Феня Захаровська і т. д. У випадку, коли слобожани носили ім'я, що було єдине в слободі тоді їх згадували по імені. Казали: Андронь, Деменік, Юзеп і т. д. Коли згадували заміжніх жінок, то часто додавали ім'я (прізвисько) чоловіка чи називали по імені чоловіка. Казали: Мотреня Шимонова, Ліза Якубцьова, Тодора Андроньова, Галя Михелікова, Варка Томашова, Раїна Адамишина, Антосіха, Стьопиха, Галяшиха, Григориха, Давидиха, Петриха тощо.

Господарство

Жителі слободи Вислоцької своїм способом життя і побутом мало чим відрізнялися від жителів навколишніх сіл: спілкувалась українською мовою, мали сильні релігійні традиції. Основним заняттям було землеробство, сіяли, жито, пшеницю, гречку, овес, ячмінь, просо, горох, льон, коноплю. Садили картоплю, буряки, капусту, цибулю, гарбузи, кукурудзу, моркву, квасолю, часник, … . На грядках росли огірки, кріп, петрушка, … . Біля кожної хати зеленіли садки, де росли фруктові дерева: сливи, вишні, черешні, яблуні, груші, шовковиці, а також кущі малини, смородини, … .

Для роботи слобожани мали воли, коні, держали в господарстві корови, свині, вівці, кури, гуси, качки.

В гарячу сільськогосподарську пору, тобто на посівну, на жнива, на молотьбу тощо, коли рук в сім'ї не вистачало, деякі слобожани, брали на роботу наймитів. Селяни приходили найматися на роботу в слободу Вислоцького з Великих Кліщів, Калинівки, Любарки, Савлуків, Сухарівки та інших навколишніх сел. Під час роботи наймита годували та поїли своїм коштом, за роботу платили поденно. (Розповідав: Гринцевич Тимофій Іванович, в селі Томаш; Пількевич (Васьковська) Федора Варфоломіївна в селі баба Тодора).

Особливо важливе значення в житті слобожан мали дубняки (дубові ліси), там вони держали свої борті, дубняки використовували як пасовища для корів та свиней, галявини серед лісу давали багаті сінокоси, а сам ліс високоякісні будівельні матеріали. В слободі тримали багато свиней. Цьому сприяли багаті на корм дубняки. Традиційно обов'язки по випасанню свиней в слобідських сім'ях завжди лежали на підлітках. Тому влітку та в продовж всієї теплої пори року хлопці виганяли свиней, з ранку, на пасовисько у дубняки, а на ніч заганяли в свинарники. (Розповідав: Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп).

Для свиней на зиму слобожани, заготовляли жолуді, які збирали сім'ями та вивозили з дубняків в мішках підводами. Потім їх сушили та засипали у відсіки на зберігання до зими. (Розповідав: Пількевич Андрій Андрійович в селі дід Андронь).

Слобожани поважали бджільництво і мали в своїх господарствах пасіки. Частину бджолиних сімей вони тримали в садках у вуликах-колодах. Іншу частину в лісі у бортях (дуплах дубів) та вуликах-колодах закріплених високо на деревах. Вулики робили з товстих дубових стовбурів, висотою метра з півтора. Всередині стовбура видовблювали камеру для бджіл, а збоку два отвори: перший невеликий для вильоту бджіл — льоток, та другий для обслуговування бджолиної камери — лаз. Лаз закривався вертикальною дошкою на дерев'яних кілочках. Зверху вулики накривали дошками. Ці вулики називалися «колоди», вони слугували слобожанам не одне покоління і передавались від батька до сина. (Розповідала: Зіневич (Пількевич) Мотря Андріївна, в селі баба Мотреня (Мотреня Шимонова).

Одяг

В повсякденному житті слобожани взувалися в ликові постоли, носили одяг з домотканого полотна та сукна, зимою з хутра і тільки в церкву, на свята та на ярмарок одягали шкіряне взуття і багатий одяг. Повсякденну одежу, взуття, шапки, хустки в слободі Вислоцькій виготовляли своїми силами, а святкову купували на ярмарках та замовляли у євреїв-кравців і чоботарів (в слободі казали жидів) в містечках Ксаверів і Базар. (Розповідали: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь; Пількевич (Васьковська) Федора Варфоломіївна в селі баба Тодора).

Постоли плели чоловіки із липового, вербового чи лозового лика (кори дерев). На ноги намотували онучі з полотна, зверху одягали постоли і прив'язували їх до ноги «волоками», сплетеними з кінського волосіння, лляної або конопляної пряжі (ниток). (Розповідав: Голуб Василь Григорович, в селі дід Василь Голуб).

Щодо святкового вбрання то в слободі Вислоцькій носити вишиванки було якось не прийнято. Носили, але рідко. В основному святковий одяг слобожани не шили самостійно, а купували на ярмарках фабричний чи заказували у кравців з фабричних тканин більш міського, панського покрою. По святковій одежі слобожани виділялись серед жителів навколишніх сел. В першу чергу жінки. Цей контраст був особливо разючим під час церковних служб в Калинівці чи в Великих Кліщах. Коли поруч з жінками в вишиванках стояли слобожанки в сукнях та костюмах іноземного покрою. Але з такими ж загорілими обличчями та почорнілими від роботи руками як і у інших жінок цих сел. (Розповідала: Зіневич (Пількевич) Мотря Андріївна, в селі баба Мотреня (Мотреня Шимонова).

Молоді слобідські хлопці, на свята, до церкви та на ярмарки, одягали в теплу пору білі сорочки-косоворотки, а в холодну пору ще костюми і жилетки. На ноги взували чоботи, рідше черевики. Штани заправляли у чоботи. (Розповідав: Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп).

Ткацтво

Найпоширенішим матеріалом для виготовлення одягу в слободі були домоткані лляні і конопляні полотна, рідше домотканне сукно з овечої вовни. Для отримання цих матеріалів в кожній слобідській хаті жінки та дівчата займались прядінням і ткацтвом. До цих занять дівчат привчали з раннього дитинства, тому, що уміння добре прясти та ткати було необхідним для дівчини на виданні. Сезон виготовлення тканин розпочинався восени коли закінчувалися польові роботи з процесу прядіння (виготовлення ниток). Лляні і конопляні волокна, овечу вовну пряли, як і по всій Україні, за допомогою веретена і прядки. Веретено — знаряддя ручного народного прядіння, яке виготовлялося в основному з дерева з видовженим загостреним верхнім кінцем, з потовщеною серединою і закінченням у вигляді головки на нижньому кінці. Прядка — домашній верстат, призначений для ручного прядіння, що приводився в рух ногою. Отриману «пряжу» (нитки) парили, золили, прали, вибілювали на сонці чи на морозі, а при потребі ще й фарбували. Після закінчення прядіння в хатах ставили ручні ткацькі верстати. В слободі використовували два види верстатів, це «кросна» і «верстат». У сусідів в селі Великі Кліщі ще «півверстат» або «став». На верстатах з пряжі ткали полотно та сукно для виготовлення одягу, а також рушники, скатертини, покривала (в слободі — «рядюжки» (клітчаті), «рябчуни» (полосаті)), килими, мішки тощо. Весною виткане полотно мочили в копанках і сажалках та вибілювали на сонці, розстеляючи його смугами просто неба. Щоб надати більшої цінності вовняному полотну, з якого мали шити верхній одяг, його мочили і «били» на спеціальних валюшах. Для фарбування пряжі та вже готової тканини використовували найрізноманітніші місцеві рослинні барвники (вільхову, березову і дубову кору, березове листя, лушпиння цибулі, гречану полову, соки різних ягід тощо), а також тваринні барвники (червень). До Великодня всі роботи в слободі Вислоцькій по ткацтву закінчувались, ткацькі верстати знімали і виносили з хати. Піч, стіни в хаті білили, прибиралися і починали готуватися до Пасхи. Сезон виготовлення тканин закінчувався. За весь цей час жінкам треба було напрясти й наткати стільки тканини, щоб забезпечити всю свою родину на наступний рік та ще й відкласти щось на продаж. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна, в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Ярмарки

На ярмарок слобожани їздили, на підводах, до волосного містечка Базар та до містечка Ксаверів. На ярмарках вони продавали свою продукцію та купували все необхідне для сільського життя: підводи (вози), кінську збрую, сільськогосподарський реманент (плуги, борони, жатки, молотарки, січкарні, і інше), чоботи, одежу і т. д. (Розповідав: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь).

Ярмарки у містечку Базар проводились 20 числа щомісяця, а у містечку Ксаверів — в понеділок після 1 і 15 числа кожного місяця. З 1908 року ярмарки проводились у містечку Базар — в середу після 20 числа щомісяця, а у містечку Ксаверів — 15 числа щомісяця. Всі ярмарки, що приходилися на неділю та на святкові дні переносилися на наступні за ними буденні дні.

На місцевому пивоварному заводі варили добре пиво. Тому після вирішення всіх справ на ярмарку слобожани любили попити пиво. (Розповідав: Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп).

В 1910 році у Рудні Базарській працювали винокурний завод В. І. Шперлина, та пивоварний завод Я. І. Шперлина.

Всю торгівлю на ярмарках в Базарській волості євреї (в слободі казали — жиди) держали в своїх руках. Щоб заробити на селянах побільше грошей вони штучно занижували чи підіймали ціни на товари. Тому слобожани, возили свій товар (свою сільськогосподарську продукцію) до Києва, де його можна було продати більш вигідно. Це були: мед, віск, домоткані полотно, сукно, скатертини, покривала, килими, … та інше. Для поїздки заздалегідь визначали з попутниками дату виїзду та готували необхідну кількість товару. Товар везли на підводах (возах) запряжених конями та волами. Вигідніше було на волах, вони більш сильні і витривалі, тому товару могли везти більше. Їхали кілька днів. Під час поїздки їжу готували на вогнищі, на ніч лягали спати під підводами (возами). З ними часто їздили старі люди на паломництво в Києво-Печерську лавру. Продавши свій товар слобожани купували необхідні речі та продукти. (Розповідав: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь).

Коли слобожани виїжджали на ярмарок в Київ чи в інше місце, за територію Волиньської губернії, їх там називали волинянами. Про Андроня (батько діда Андроня) казали — це Пількевич Андронь з Волині. (Розповідав: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь).

Статки слобожан

Загалом в слободі Вислоцькій жили добре, але з точки зору слобожан в слободі були і багаті, були і бідні. Найбільш багатими вважалися господарства Забродського … , Кулаківського Луки … , Пількевича Якова … , Чижевського … . Вони мали багато землі, ліс, коні, воли і т. д. Пількевичі і Чижевські жили в хатах критих залізом. А деякі багаті родини їздили на бричках (пасажирський кінний візок на ресорах). (Розповідав: Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп; Забродський Давид Іванович, в селі дід Давид; Дідківська Віра Іванівна, в селі Вера Мар'ї Тодорчиної).

Одним з бідних у слободі Вислоцькій вважався Голуб Григорій Петрович (в слободі Ригор Голубовський) і тей мав два горбатих (малорослих) коники. (Розповідали: Забродський Микола Васильович, в селі дід Миколай Базильовський; Забродський Давид Іванович, в селі дід Давид).

На 1913 рік найбільші землевласники в слободі Вислоцькій та навколишніх поселеннях володіли землями:

• cлобода Вислоцька

                       • Забродський Григорій Федорович мав 711 десятин;

• cело Любарка ­

                       ­• Барсученко Ієроним Петрович мав 425 десятин; 
                       • Барсученко Григорій Петрович мав 285 десятин;
                       • Медина Федір Михайлович мав 123 десятини;
                       • Захар'яшевич Яков Костянтинович мав 112 десятин;
                       • Ройт Ол. Костянтинович мав 102 десятини;

• дєрєвня Сухаровка

                       • Шпрингер Михайло Михайлович мав 170 десятин;

• слобода Малинка

                       • Андріяшин Володимир мав 147 десятин;
                       • Андріяшин Сергій мав 147 десятин; 

• містечко Ксаверів і дєрєвня Савлуки

                       • Семенов Карп Васильович мав 346 десятин;

• дєрєвня Калинівка

                       • Бергер Бол.Стан. мав 639 десятин;
                       • Загурський Едуард Ад. мав 639 десятин;
                       • Бехталовська Єлізавета Варфоломіївна мала 639 десятин.

Шлюби

Жителі слободи Вислоцької традиційно родичались (тобто сватали та видавали заміж наречених) з родинними поселеннями, де проживали сім'ї, які носили такі ж прізвища що і слобожани. За переказами, жителі, чи частина жителів цих поселень були вільними господарями (шляхтичами), такими ж переселенцями, що і жителі слободи Вислоцької, а також мали одні і тіж корні по походженню. Всі ці поселення знаходились в Волинській губернії, а саме: в Радомишльському повіті (уѣзде):

• в Кичкировській волості, це слобода Борщівська;
• в Малинській волості, це сільце (по рос.деревня) Фортунатівка;
• в Потіївській волості, це слобода Коростелівка, сільце (по рос. деревня) Ляхова (тепер с. Осички), село Чайківка;
• в Розважевській волості, це слобода Жміївка, слобода Полідарівка.

в Овручському повіті (уѣзде):

• в Базарській волості, це село Недашки.

(Розповідали: Зіневич (Пількевич) Мотря Андріївна, в селі баба Мотреня (Мотреня Шимонова); Дідківська Віра Іванівна, в селі Вера Мар'ї Тодорчиної).

В ті далекі часи парубки та дівчата рідко одружувалися по любові. І хоча часто траплялося так, що хлопець і дівчина кохали один одного їх одруження все одно залежало від волі батьків. Рішення приймали зазвичай батьки, іноді навіть не враховуючи думку дітей. Як розповідали старі люди, вибір та сватання нареченої в ті часи складалися з тривалих, але обов'язкових традиційних етапів. Коли батьки парубка вирішували, що прийшов час його женити, рідня, в основному жінки (хрещена, тітки, матір хлопця), починали шукати йому наречену. Якщо в слободі Вислоцькій не було достойної пари, їхали в родинні села, до родичів і знайомих, де розпитували про незаміжніх дівчат, їх батьків, рідню, про господарство батьків, величину посагу й інше. Після того, як на родинній нараді, з сторони парубка, зупинялись на якійсь дівчині, то відправляли представника роду (в основному жінку) домовлятися про зустріч з батьками дівчини. З цього часу рідня нареченої починала наводити довідки про нареченого, його рід, господарство батьків і інше. Через деякий час, отримавши згоду батьків дівчини, представники рідні (батьки, хрещені, дядьки, тітки) парубка збиралися та їхали у гості до батьків майбутньої нареченої для знайомства з ріднею та оглядин дівчини. Їхали до будинку нареченої з дорогими подарунками. У батьків нареченої гостей приймали з усякого роду почестями та гостинно пригощали. Ці відвідини повторюватись ще кілька разів. Часто на цих відвідинах молоді бачили один одного вперше. Якщо наречена та її рідня сподобалась стороні парубка, батьки дівчини запрошувались на оглядини господарства та умов проживання майбутньої молодої сім'ї. І вже після взаємної згоди батьків парубка та дівчини засилались свати. (Розповідала: Пількевич (Васьковська) Федора Варфоломіївна, в селі баба Тодора).

В старі часи бувало так, що дружні заможні сім'ї проводили заручини своїх дітей ще в їх дитинстві. Старі слобожани розказували, що цей обряд проводився згідно всіх традицій — з священиком, рушниками і т. д. Тому деякі наші діди та прадіди знали своїх наречених з малку. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна, в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Останній такий випадок стався в слободі Вислоцькій наприкінці 30-х років, коли дві заможні родини — Пількевича Андрія Андрійовича (в слободі Андроня) та Забродського Кирила Степановича (в слободі Кирила Степановського) заручили своїх дітей — Петра (1925 р.н.) і Юлію (1927 р.н.). (Розповідав: Гринцевич Іван Тимофійович, в селі Іван Томашов).

Одруження з мужиками (кріпаками та нащадками кріпаків) в слободі Вислоцькій не допускалося. (Розповідала: Дідківська Віра Іванівна, в селі Вера Мар'ї Тодорчиної).

Відносини між жителями слободи Вислоцької та жителями навколишніх поселень

На рубежі ХІХ-ХХ століть навколо слободи Вислоцької знаходились наступні поселення: село Великі Кліщі, містечко Базар, сільце (рос.деревня) Сухарівка, село Недашки, слобода Ігнатівка (територіально колишня Ігнатівка займала невелику північно-західну частину сучасного села Недашки), слобода Малинка, містечко Ксаверів, сільце (рос.деревня) Савлуки, сільце (рос.деревня) Рудня-Калинівська, село Калинівка, поселення Довгоборка (знаходилося між слободою і селом Любарка), село Любарка.

Відносини слобожан з мешканцями навколишніх сел були неоднозначні. За переказами старожилів Слободи Вислоцької, що передавались від покоління до покоління, ще з перших зустрічей між жителями Слободи та Малінки виникли не дружні стосунки. Жителі Малінки — росіяни, вихідці з європейської півночі Росії, з так званого Помор'я, по віросповіданню належали до старообрядців-безпопівців, або, як вони казали до Древлеправославної поморської церкви. Малинці були переконані, що їх віра сама правильна, яка існувала з старих часів, і не була спотворена Ніконовською церковною реформою. Вони дотримувалися звичаїв, які існували до церковної реформи та нововведень царя Петра І, хрестились двома перстами, використовували релігійні книги і ікони старого писання, носили бороди до пояса, не курили, не пили алкогольних напоїв і т. д. Кожна сім'я мала свою баню, щосуботи вони милися і після обіду йшли молитися в часовою (так називалася їхня церква). Слобожан вони називали немитими хохлами, розкольниками, табакурами, послідовниками Петра І. А слобожани, в свою чергу, також не взлюбили малинців та називали їх кацапами. (Розповідали: Забродський Микола Васильович, в селі Миколай Базильовський; Столяр (Забродська) Ольга Іванівна, в селі Люся Івана Ясьовського).

Також не склалися відносини і з жителями Калинівки. Слобожани були гордими і гоноровими людьми. Вони не були ніколи кріпаками, були вільними, мали свої наділи землі, держали воли, коні, худобу. Серед них було багато заможних хазяїв. А населення Калинівки — кріпаки — біднота, яка залежала від пана. Часто калинівці йшли до слобожан в найми. Оця нерівність і породила неприязнь один до одного. Калинівці називали чи обзивали слобожан ледачою шляхтою, ледачими дворянами. А слобожани калинівців — мужиками (тобто кріпаками). (Розповідали: Забродський Микола Васильович, в селі Миколай Базильовський; Столяр (Забродська) Ольга Іванівна, в селі Люся Івана Ясьовського).

Калинівці дразнили Зіневича Івана Григоровича, в слободі Яна Грицьковського — шляхтою голопузою. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

В ті часи між жителями слободи Вислоцької та жителями Калинівки і Малінки виникали часті суперечки. Як казали тоді люди: «Свої багаті ліси Калиновці та Малинці прогуляли, а потім коли лісу не стало почали лізли в слобідські ліси». Слобожани берегли свої ліси (раніше ліси пана Вислоцького) і нікого туди не пускали, захищали їх і силою і зброєю. Тому і так напружені стосунки між слобожанами та жителями цих сел стали майже ворожими. (Розповідали: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь; Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп; Широких (Дідківська) Ганна Іванівна, в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Дійшло до того, що і калинівці і малинці почали боятися заходити в слободу, а обходили її по дорогам, що були прокладені ними по кордонам слобідських полів та лісів.(Розповідав: Кулаківський Степан Лукич, в селі дід Степан (Стьопа Кулаковський)).

А коли, після революції, Слободі Вислоцькій офіційно дозволили мати свої могилки (кладовище) то калинівці почали красти або палити хрести на могилах слобідських могилок. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Міграція слобожан до Америки

Наприкінці XIX — на початку XX ст. перша хвиля міграційного руху українського населення охопила фактично всі українські землі. Звістки про великі можливості заробітку в Америці доходили і до жителів слободи Вислоцької. Деякі з них наважились залишити батьківщину та шукати кращої долі в далеких краях. Так в 1910 році виїхали в США і оселились в м. Чикаго:

                        • Васьковський Лукаш Варфоломійович, 18... року народження,
                        • Васьковський Іван Варфоломійович, 18... року народження.

(Розповідала: Пількевич (Васьковська) Федора Варфоломіївна в селі баба Тодора).

Пізніше, виїхали в Америку:

                        • два брати на прізвище Корбут по батьку Якубовичі. 

(Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна, в селі Люся Івана Ясьовського).

                        • Забродський Василь Іванович, 18... року народження.

(Розповідала: Дідківська Ганна Іванівна, в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Фотографії слобожан початку ХХ століття

• 
  м.Чикаго 1910-1912 рр. Брати Васьковські - Іван Варфоломійович та Лукаш Варфоломійович
• Невідомі. Фото з сімейного альбому слобожан
  Невідомі. Фото з сімейного альбому слобожан
• Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
  Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
• 
  м.Чикаго 6.04.1914р. Васьковський Іван Варфоломійович
• 
  1916 р. Невідомі. Фото з сімейного альбому слобожан
• Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
  Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
• 
  перша чверть ХІХ ст. Можливо на фото сім'я Забродських

Перша світова війна

19 липня (1 серпня) Німеччина та 24 липня (6 серпня) 1914 року Австро-Угорщина оголосили війну Росії. Російська імперія вступила в Першу світову війну.

З перших днів загальної мобілізації (17 (30) липня) слобожан визвали до 2-ої призивної дільниці Овручського повіту Волинської губернії, що знаходилася в містечку Народичі. Вони були зараховані до піхотного полку, що вже в серпні брав участь в Східно-Пруській операції. Піхотний полк складався з чотирьох батальйонів, по чотири роти кожен. (Розповідав: Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп).

Вже в діючій армії (в ...), російські офіцери, сміялися з солдатів-українців та перекривляли їх «хохляцьку» мову, а солдати-українці, в той же час, нишком — між собою, сміялися над офіцерами-росіянами та солдатами-росіянами, які, часто, не розуміли один одного. Загалом руські з одного регіону Росії погано розуміли «слов'янську» мову руських з іншого регіону. (Розповідав: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь).

Під час війни в російську армію були мобілізовані слобожани, це:

Піхота на марші

• Гринцевич Йосиф Ілліч (нар.189...). Служив у складі 75 піхотного Севастопольського полку, звання - ратник, строк служби - з 1913 року, холостий, православний. 10 березня 1916р., під час бою, на висоті 258 Австрійського фронту отримав поранення. Був направлений в дивізійний лазарет. 75 Севастопольський піхотний полк (4 батальйона) 19-ї піхотної дивізії брав участь у Галицькій операції (Галич-Львівська операція 01.09.1914-15.09.1914, взяття Львова 03.09.1914-03.09.1914) у Брусиловському прориві (1-й Ковельський бій 15.07.1916-03.08.1916, 2-й Ковельський бій 26.07.1916-29.07.1916, Серпнева операція російського Південно-Західного фронту 31.08.1916-03.09.1916) та в Червневому наступі або «наступі Керенського» (Тарнопольська катастрофа 24.07.1917-24.07.1917).
• Гринцевич Йосиф Лукич (нар.1892). Служив у складі 75 піхотного Севастопольського полку, звання - рядовий, 24 роки, холостий, православний. 9 березня 1916р., під час бою, на Австрійському фронті отримав вогневе поранення в груди. 18 березня 1916 року Гринцевич Й.Л. надійшов до Тираспольського Лазарету Всеросійського Земского Союзу. 75 Севастопольський піхотний полк (4 батальйона) 19-ї піхотної дивізії брав участь у Галицькій операції (Галич-Львівська операція 01.09.1914-15.09.1914, взяття Львова 03.09.1914-03.09.1914) у Брусиловському прориві (1-й Ковельський бій 15.07.1916-03.08.1916, 2-й Ковельський бій 26.07.1916-29.07.1916, Серпнева операція російського Південно-Західного фронту 31.08.1916-03.09.1916) та в Червневому наступі або «наступі Керенського» (Тарнопольська катастрофа 24.07.1917-24.07.1917).
• Дідківський Данило Федорович (нар.189 …). Служив у складі 75 піхотного Севастопольського полку, чин - рядовий, віросповідання - православний. 28 травня 1916 року вибув з лазарету службовців ... Харківської губернії Охтирського повіту у відпустку на два місяці.
• Забродський Андрій Васильович (нар.1892). Служив у складі 8 інженерної робочої дружини, чин - рядовий, селянин, 25 років, холостий. 8 червня 1917 року надійшов, з Брянського району, до госпіталю №1563 Московського міського суспільного управління з хворобою цинга.
• Забродський Антон Степанович (нар.189 …). Служив у складі 309 піхотного Овручського полку, військове звання - єфрейтор. 13 березня 1916 року отримав сквозне поранення біля Штокмонгофа. 23 березня 1916 року поступив до лазарету Всеросійського земского союзу, що розташовувався в приміщенні духовного училища м.Сизрань.

В окопах перед атакою

• Забродський Варфоломій Григорович (нар.189 …). Служив рядовим 647-го вьючного транспорту. 6 грудня 1916 року потрапив до лазарету для хворих та поранених військових при Каменецькій Губернській земській лікарні з діагнозом хронічне запалення середнього вуха. 20 лютого 1917 року рядовий 15 запасного полку Забродський В.Г. поступив до 75-го евакуаційного госпіталю Курск з хворобою гнійний отит. 9 червня 1917 року рядовий 15 запасного полку Забродський В.Г. поступив до 1 Київського Госпіталю Південно-Західного Обласного Земського Комітету за адресою вул.Дорогожицька,68 на лікування.
• Забродський Григорій Іванович (нар.189 …). Служив писарем. В 1915 році проходив навчання в якості учня писаря в Володимирському Київському кодетському корпусі. 19 червня 1917р. був направлений до Овручського лазарету червоного хреста у м.Овруч Волинської губернії з діагнозом запалення легенів. На цей час служив в Управл. Овруч. Уезд. Воинск. Нач., посада - писар учень.
• Забродський Іван Степанович (нар.1889). В Першій світовій війні, дослужився до звання офіцера царської армії, згодом потрапив до польського полону. Після звільнення подався на рідну Україну, де вступив до Армії УНР. В Армії був старшиною Армії УНР у частині отамана Оскілка.
• Забродський Микола Васильович (нар.1883). Служив у складі 40 місцевого важкої артилерії парку, звання - єфрейтор, вік - 33 р., віросповідання - православний, сімейне положення - жонатий. 07 лютого 1916 року надійшов, на лікування, до Смоленського барачн. госпіталю В,ЗС на ст.Вязьма.
• Зіневич Ілля Іванович (нар.189 …). Служив у складі 75 піхотного Севастопольського полку, чин - рядовий, холостий, православний. 08 січня 1916 року отримав поранення на укріпленій висоті 258 на схід від д.Раранча. Відправлений до дивізійного лазарету.
• Зіневич Павло Онуфрійович (нар.189 …). Служив у складі 57-го Карск. полку, звання - рядовий. 29 квітня 1917 року потрапив до Єкатеринославського лазарету Російського товариства Червоного Хреста, Єкатеринославської губернії.
• Зіневич Яков Онуфрійович (нар.189 …). Служив у складі 98 Юріївського полку, звання - рядовий. 5 вересня 1916 року потрапив до Окремого лазарету ВЗС (Всеросійського Земськго союзу допомоги хворим і пораненим воїнам) м.Киржач з хворобою цинга. 11 грудня 1916 року рядовий 98 Юріївського полку Зіневич Я.О. поступив до 1 Київського Госпіталю Південно-Західного Обласного Земського Комітету за адресою вул.Дорогожицька,68 на лікування. 98 Юріївський полк у складі 1 бригади 25 дивізії брав участь у Східно-Пруській операції (Гумбиннен-Гольдапський бій (Битва при Гумбіннені 20.08.1914—20.08.1914, Битва при Танненбергу 26.08.1914—30.08.1914, Битва на Мазурських озерах 09.09.1914—15.09.1914), у Лансденській операції 10-ї російської армії на північний схід від Інстербурга 25.01.1915—07.02.1915, у Серпневій операції 08.02.1915-21.02.1915, у Віленській операції (втрата Литви) 22.08.1915-02.10.1915, у Брусиловському прориві (1-й Ковельський бій 15.07.1916-03.08.1916, 2-й Ковельський бій 26.07.1916-29.07.1916, Серпнева операція російського Південно-Західного фронту 31.08.1916-03.09.1916, Доброноуцький бій (Окненський прорив) 9-ї російської армії 09.06.1916-09.06.1916, Ковельський бій російського Південно-Західного фронту 16.09.1916-30.09.1916) у 2-й битві під Марашешті (Румунський фронт) 19.08.1917-22.08.1917.
• Кулаківський Трохим Лук'янович (нар.189 …). Служив у складі 188 Тамбовської дружини, чин - рядовий. 20 вересня 1916 року потрапив до Єлисаветинського рухомого лазарету Російського товариства Червоного Хреста з травмою - забій гомілки суглоба. В жовтні 1916р. відправлений до своєї частини. В лютому 1916 року 188 Тамбовська дружина (200чол.) входила до 8 Сибірської стрілкової дивізії та була розквартирована в с.Колодки Вілейского повіту Мінського намісництва, а її штаб знаходився в с.Королевці. Очікувалося на прибуття поповнення - ще 1300 дружинників.
• Недашківський Дмитро Юхимович (нар.189 …). (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна, в селі Люся Івана Ясьовського).

Газова атака

• Пількевич Андрій Андрійович (нар.1894). Першу світову війну пройшов з першого до останнього дня. Брав участь в Східно-Пруській операції, Карпатській операції та Брусиловському прориві. Нагороджений: 1. Георгіївським хрестом IV ступеню (Східно-Пруська операція) за те, що сам маючи поранення визвався і привів підмогу до оточеної німцями в болотах російської військової частини, більшість якої складали поранені солдати і офіцери. 2. Георгіївською медаллю (Карпатська операція) за те, що разом з товаришем взяв у полон австрійського офіцера. Закінчив війну в 1918 році у м. Вінниця (був демобілізований). (Розповідали: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь; Гринцевич Йосиф … в селі дід Юзеп).
• Ринкевич Григорій Іванович (нар.189 …). Служив у складі 502-го піхотного Чистопольського полку, звання - рядовий. 21 грудня 1916 року надійшов до польового госпіталю №128 з діагнозом - бронхіт.
• Ринкевич Василь Захарович (нар.189 …). В 1916 році служив у складі 4-ї роти 23-го армійського запасного батальйону. 22 червня 1916 року надійшов до лазарету Всеросійського Земськго союзу міста Горбатов Нижегородської губернії з діагнозом - ревматизм. В 1917 році служив у складі 6-ї роти 293-го піхотного Іжорського полку, звання - рядовий, віросповідання - православний, сімейне положення - жонатий. 18 червня 1917р., під час бою, в районі гори Утюг був контужений та отруєний газом. Направлений на лікування в лікувальний заклад.
• … Дмитро (Митро) … (нар.1893) (друг чи можливо брат Пількевича А. А.- Андроня). Загинув в ... (можливо в ... ). Згідно переказів сталося це так. Під час одного з боїв, полк де служили слобожани, повели в штикову атаку. Полк, з криком — «Ура-а-а!», кинувся на німців. Солдати бігли вперед і вже могли розгледіти німців в касках, коли зненацька німці відкрили вогонь з кулеметів. Російських солдатів косило, як косою, солдати падали і падали, втрати були величезні. Під шквальним вогнем німців полк мусив був відступити. На полі залишилися багато вбитих та поранених солдатів. Був сонячний, дуже спекотний і задушливий день. Під відкритим сонцем, в полі, лежали поранені солдати, вони лаялися, плакали, звали мам, просили допомоги у бога, а німці все продовжували стріляти. Cолдати були приголомшені таким масовим розстрілом своїх товаришів. Вони сиділи в укритті (може в окопах) мовчки, слухали крики поранених, що доносились з поля, хтось з них голосно молився, а вони всі хрестилися. Вже в укритті виявилося, що в полі залишився і поранений друг (можливо брат) Пількевича А. А. слобожанин Митро. Згодом, Андронь ледь пізнав його далекий голос, що зливався з іншими криками, він кричав: «Андронь допоможи! … !». Дід Андронь згадував: «Боже, як поранені кричали … Серед цього смертельного гаму та стрільби було моторошно і дуже страшно. Тоді смерть добре погуляла по тому полю». До вечора поле затихло, багато поранених солдатів вже померло. Ніч була світла, на небі місяць, зорі і як на зло ні одної хмаринки. З сторони німців лунали тільки поодинокі постріли. Коли трохи стемніло, Андронь поповз шукати товариша. Вже на полі почав тихо кликати Митра, потім знову повз, знову кликав. І нарешті почув ледь чутну відповідь. Зрадів, що Митро живий. Потім вони почали перекликатись, а Андронь повз на голос. Коли він був вже поруч з другом то побачив, що з іншої сторони до нього повзуть німецькі солдати. Між Андроньом та німцями почалася перестрілка. У відповідь, по полю, знову почали стріляти німецькі кулемети. Серед цієї метушні Митро почав кричати: «Не кидай мене Андронь! … !». В цей час хтось з німців кинув гранату. Вона вибухнула прямо на тому місці де знаходився Митро. Коли, згодом, Андронь підповз до нього, то побачив, що тіло друга пошматовано вибухом — він був мертвий. (Розповідав: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь).
• та інші.

Під час війни, на фронт призвали багато слобожан, тому всю роботу за призваних чоловіків, по господарству, жінки і діти вимушені були брати на себе. Додатково на слобожан лягли ще й постійні військові реквізиції. В основному забирали коні та зерно. В слободу Вислоцьку, до старости, часто приїздив становий пристав — перевіряв чи не ховається хтось з чужих в слободі та в навколишніх лісах від мобілізації до армії. Слобожани самі слідкували, щоб на їхніх землях не було чужаків, для цього була створена слобідська дружина. Серед слобожан дизертирів не було. (Розповідала: Зіневич (Пількевич) Мотря Андріївна, в селі баба Мотреня (Мотреня Шимонова).

Фотографії учасників Першої світової війни війни

• 
  16(29)серпня 1914 р. Пількевич Андрій Андрійович
• 
  м. Київ 9(22) грудня 1915 р. Забродський Григорій Іванович
• 
  1914-1918 рр. Можливо на фото, один з братів Забродських, по батькові Іванович (в слободі Ясьовський)
• 1916-1918 рр. Можливо на фото молодший унтер-офіцер Забродський Іван Степанович
  1916-1918 рр. Можливо на фото молодший унтер-офіцер Забродський Іван Степанович
• 1916-1918 рр. Забродський Григорій Іванович
  1916-1918 рр. Забродський Григорій Іванович
• 1914-1918 рр. Невідомий слобожанин. Фото з сімейного альбому слобожан
  1914-1918 рр. Невідомий слобожанин. Фото з сімейного альбому слобожан
• 
  1914-1918 рр. Ефрейтори. Зліва слобожанин. Ім'я невідомо. Фото з сімейного альбому слобожан

Окупація. Громадянська війна 1917—1921 роки

Під час Першої світової війни та Громадянської війни слободою Вислоцькою керував староста. Це був добрий хазяїн, мудра, порядна та віруюча людина. На даний час його прізвище не відоме, відомо тільки, що в кінці 20-х рр. він був розкуркулений разом з іншими слобожанами. При ньому був організований загін самооборони слободи Вислоцької, а в найбільш небезпечні періоди ще й установлено спостереження за околицями слободи. В ті часи на території повіту вешталось дуже багато озброєних дезертирів і бандитів, а також загонів різних політичних напрямків, до слобожан доходили чутки про грабунки селян в повіті. Навколо слободи, в лісах та болотах, були облаштовані схованки для людей та худоби на випадок грабунків та реквізицій. Всі питання, щодо слобідських справ староста вирішував відкрито на сходах слобожан. (Розповідав: Гринцевич Іван Тимофійович, в селі Іван Томашов).

В січні 1918 року в Базарі було проголошено Радянську владу. Але розпочати революційні перетворення трудящі Базара не встигли. У лютому 1918 року містечко окупували австро-німецькі війська. Почалися грабунки й переслідування мирного населення. Селяни стали збирати зброю, готувалися до боротьби за владу Рад. 24 червня 1918 року, коли т. зв. гайдамаки стали відбирати у населення Базару зброю, селяни вбили начальника варти, кинувши в нього бомбу.

В травні та червні 1918 року багато слобожан повернувся з війни додому — в слободу Вислоцьку. Волинь на той час була під окупацією австро-німецьких військ. В Базарі знаходилась окупаційна управа (може комендатура) і стояли військові загони німців та гетьманців. Дід Андронь згадував, що чотири роки воював-воював. Спочатку з німцями, потім з австрійцями і ось прийшов до рідної хати, а вони тут хазяйнують. (Розповідав: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь).

15 липня 1918 року урядом Гетьмана Скоропадського був прийнятий закон «Про передачу хліба врожаю 1918 року в розпорядження держави», який вводив на підконтрольній території режим хлібної монополії — для виконання зобов'язань перед австро-угорськими військами, по суті, що контролювали цю територію. Закон припускав обов'язкову здачу всієї сільгосппродукції, за винятком установлених урядом норм. За відмову від здачі передбачалася реквізиція.

У грудні 1918 року австро-німецькі окупанти залишили Базар, але владу в містечку прибрали до рук петлюрівці.

В 1918 чи в 1919 році слобожани, якось, опинилися в Базарі в складі військового загону, який сформували з жителів волості (можливо це був загін самооборони волості). Одного дня до їх загону призначили нових, не місцевих, командирів (офіцерів) та наказали йти під Коростень чи Овруч. На той час там проходили бої, чи якісь військові заворушення. Селяни не хотіли йти далеко від своїх домівок, тим паче вони вкрай неохоче відносилось до війни, багато з них тільки-що вилізли з окопів Першої світової війни і застали своє господарство в занедбаному стані. По дорозі виник конфлікт солдатів з командирами (офіцерами), когось з офіцерів було поранено чи застрелено, інших роззброєно і всі солдати розійшлись по домівкам. Солдати з слободи Вислоцької ще деякий час ховалися в дубовому гаю біля слободи, бо побоювалися покарання. Вони вилазили на дуб "Вежу" та слідкували, що робиться навкруги слободи, чи нема в слободі чужих. А згодом поховали зброю і розійшлися по хатам. (Розповідав: Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп; Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь).

На початку 1919 урядом Петлюри були початі спроби по монополізації ринку хліба й інших продовольчих продуктів і їх розподілу. Інші збройні формування, що управляли різними районами України, у більшості випадків обмежувалися «звичайними вилученнями продовольства» — по суті, збройними грабунками.

На початку 1919 року Овруцький повіт, як і вся Волинь був охоплений епідеміями тифу, холери, іспанки та інших інфекційних хвороб. Підчас піку епідемій в Овруцькому повіті, на сході слободи було прийнято рішення про заборону виїзду слобожан за кордони слобідських земель. (Розповідав: Гринцевич Іван Тимофійович, в селі Іван Томашов).

Наприкінці березня 1919 року загони Червоної Армії вигнали петлюрівців з Базару. Відразу ж було створено волосний ревком, який очолив боротьбу з бандитизмом і контрреволюцією, організовував допомогу Червоній Армії, заготовляв продовольство, розподіляв землю.

12 квітня 1919 р. Раднарком УСРР видав наказ «Про розверстку надлишків врожаю 1918 і попередніх років». Ця система зобов'язувала селян здавати державі за твердими цінами надлишки (понад встановлені норми на особисті і господарські потреби) хліба та інших продуктів. Проводилася органами Наркомпроду, продзагонами, за участі частин Червоної армії, спільно з комбідами і місцевими Радами. Більшовицька влада встановлювала завдання губерніям, яке потім розверстувалось за повітами, волостями, селами та селянськими дворами. У 1918—1919 рр. насправді, розверстувався не лише хліб, м'ясо, картопля та інші продовольчі товари, а буквально всі види сировини тваринного і рослинного походження: пенька, щетина, кінське волосся, коров'яче волосся, копита, роги тощо.

Продовольство вилучалося в селян фактично безкоштовно, тому що грошові знаки, які пропонувалися в якості оплати були практично повністю знецінені. Крім цього найчастіше при визначенні розміру розверстки виходили не з фактичних надлишків продовольства в селян, а з потреб у продовольстві армії й міського населення, тому на місцях вилучалися надлишки, що не тільки були, але дуже часто весь насінний фонд і сільгосппродукти, необхідні для харчування самого селянина. Невдоволення й опір селян при вилученні продуктів пригнічувалися збройними загонами комітетів бідноти, а також частинами особливого призначення Червоної армії (ЧОН) і загонами Продармії.

Не одна влада не оминула слободу Вислоцьку. Влади різні та поводили вони себе всі однаково — вимагали хліб, картоплю, худобу, птицю, яйця, і т. д. Найбільш нахабно поводилися червоні. Тому озброєні слобожани не пустили в слободу червоний продзагін. Ще починаючи з німцеької окупації слобожани почали ховати хліб у схованках, а худобу в навколишніх лісах та болотах. (Розповідав: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь).

Під час Громадянської війни слобожани, на чолі з старостою, робили все, щоб не допустити озброєних чужаків в слободу та не доводити до реквізицій та грабунків. При нагоді вони захищали слободу чи намагалися вирішити всі питання на перемовинах мирно за межами слободи. (Розповідав: Гринцевич Іван Тимофійович, в селі Іван Томашов).

В 1919 році каральний загін Червоної армії повністю спалив сусіднє село Сухарівку. Розповідали, що мешканці Сухарівки відкрито не підтримували радянську владу і скоріш за все через введену систему заготівель сільськогосподарських продуктів (продрозкладку). Зробивши свою справу в Сухарівці каральний загін попрямував до слободи Вислоцької. Слобода Вислоцька теж була в немилості у радянської влади. Старі люди в слободі згадували, що озброєні слобожани, в свій час, не пустили чи вигнали з слободи червоних (мабуть червоний продзагін). Звістка про події в Сухарівці миттєво долетіла до мешканців слободи. На краю слободи, біля дороги на Базар (дорога і на Сухарівку) стояли садиби: Івашкевича Миколи … (в слободі Миколая), Івашкевича Якуба Левоновича (в слободі Якуба), Янківського Григорія … (в слободі Ригора Янковського), Гринцевича Йосипа … (в слободі Юзепа), Недашківського Єгора … , Забродського Василя … (в слободі Базиля). І коли кінний загін червоноармійців підійшов до околиці слободи, на зустріч йому вийшли старійшини цих сімей, швиденько організовані Івашкевичем Якубом Левоновичем (в слободі Якубом). Зустрічали червоноармійців з хлібом-сіллю, один з слобожан тримав червоний прапор, на іншому був надітий червоноармійський кашкет (може будьонівка). В цей час до околиці швидко збиралися мешканці слободи та хуторів. Був проведенний мітинг, слобожани говорили як вони щиро підтримують і люблять радянську владу та надали загону провіант і самогон. Тому каральний загін слободу Вислоцьку не зачіпив. (Розповідала: Дідківська Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Коли по хатам пролетіла звістка, що до слободи підходить червоний каральний загін люди швидко згуртувались і вийшли на зустріч. Частина слобожан були налаштовані збройно захищати свої сім'ї та садиби. Після війни майже в кожній хаті була зброя, казали, що десь на хуторах є навіть кулемет. Тим паче, що багато з слобожан пройшли війну і добре знали військову справу. Слава богу перемовини з червоним командиром пройшли мирно, до кровопролиття не дійшло, каральний загін минув слободу. (Розповідав: Вербицький Кирило Іванович, в селі Кирило Вербицький).

Під час громадянської війни, в лісі Язвинки, що під слободою Вислоцькою, недалеко від слобідського хутору Гринцевича Тимофія Івановича (в слободі Томаша) отаборилася банда, що приїхала десь із-за Любарки. По іншій версії бандити заняли якийсь слобідський хутір. На світанку озброєні слобожани оточили табір, застали сплячих бандитів зненацька та вигнали їх за межі своюх земель. Іншого разу якась банда під'їхала до слободи з сторони Калинівки. Вони зупинились біля лісу Бор, навпроти садиби Забродського Івана Івановича (в слободі Івана Янкового). Трохи постояли, в слободу заходити не наважились, а об'їхали її навкруги — полями. Їх бачили біля слобідського хутору Забродського Кирила Степановича (в слободі Кирила Степановського), що в урочищі Злодійське. (Розповідали: старі люди біля слобідської лавки).

В серпні 1919 року петлюрівські банди знову вдерлися в містечко Базар. Наприкінці вересня 1919 року вони були розгромлені.

Десь в 1919 році в слободі Вислоцькій був створений, спочатку, комбід (комітет бідноти), потім в 1920 році комнезам (комітет незаможних селян), куди збіглися всі слобідські ледацюги та авантюристи. Їх було мало. В основному люди так вірили старості, що по всім питанням тадиційно зверталися до нього. Фактично він продовжував керувати слободою. (Розповідав: Гринцевич Іван Тимофійович, в селі Іван Томашов).

Під час Громадянської війни, до слободи, по дорозі від Малинки під'їхав кінний роз'їзд червоноармійців. Вони зупинилися біля крайніх садиб Зіневича Івана Григоровича (в слободі Яна Грицьковського) та Зіневича Дем'яна Даниловича (в слободі Демініка). Це були китайці чи якісь інші азіати. Вони мали добрі коні, були озброєні гвинтівками, шаблями та одягнуті в червоноармійську форму. В слободу не заходили, поговорили з господарями садиб та повернулися назад до Малинки. (Розповідали: старі люди біля слобідської лавки).

Наприкінці квітня 1920 року польські інтервенти захопили Базар і встановили тут режим нечуваного терору. В середині червня 1920 року 25-а стрілецька ім. В. І. Чапаєва дивізія у взаємодії з частинами 12-ї армії визволила Базар.

Коли у Базарській волості з'явились великі військові регулярні частини червоних, комнезам повністю взяв владу в слободі в свої руки. Комнезам разом з червоноармійцями роззброїли слобожан, позабирали також і всю мисливську зброю. Потім почапи переділ в слободі орних земель та часткове вилучення у заможних слобожан сільськогосподарського реманенту. Члени комнезаму ходили по слободі озброєні гвинтівками та револьверами. (Розповідав: Гринцевич Іван Тимофійович, в селі Іван Томашов).

Члени комбіду (комнезаму) активно допомагали червоним продзагонам вилучати у слобожан хліб та інші продукти. Вони знали у кого є запаси хліба, картоплі, фуражного зерна, скільки у хазяїв худоби, свиней, птиці і де це все заховано. (Розповідав: Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп).

В слободу періодично наїзджали червоні. Вони заходили в слободу і в одному дворі могли взяти, для своїх потреб, порося, в іншому курей, яйця, самогон, … і навіть особисті речі, що їм сподобались. (Розповідав: Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп).

Під час громадянської війни один з таких випадків — на світанку до хати Пількевича Андрія Андрійовича (в слободі Андроня) вдерлися троє озброєних червоноармійців, всі в формі, з зірками на кашкетах. Вони витягли його з хати босим, в нижній білизні і кинули під хлів та почали вимагати гроші — його били, лаялись, ставили під стінку і стріляли поверх голови. В цей час старший з них підійшов до переляканої дружини господаря Тодори, яка плакала та голосила біля хати і сказав: «Если не отдашь баба деньги, твоего мужика сейчас и кончат». Вона, перелякана, винесла із схованки всі збереження завернуті в хустку і віддала. В цій хусці були і георгіївські нагороди Андроня. Червоноармійці спокійно сіли на коней, до них приєдналися ще кілька чоловік і вони весело розмовляючи та регочучи поїхали в центр слободи. (Розповідала: Пількевич (Васьковська) Федора Варфоломієвна, в селі баба Тодора).

21 березня 1921 року продразверстка була замінена продподатком, що було основним заходом переходу до політики НЕПу. Продовольчий податок відрізнявся від продрозверстки тим, що був унормований відповідно до частки землі. Все, що залишалася у селян після його виконання, було їх власністю, якою вони могли розпоряджатися, як хотіли.

9-10 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Слободу, Хриплю, Великі Кліщі, Рудню-Базарську, Базар, Межиліску теперішнього Народицького району проліг шлях Подільської групи (командувач Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки.

17 листопада 1921 року поблизу села Малі Міньки, Овруцького повіту, Волинської губернії у ході другого Зимового походу в бою з радянськими військами зазнала поразки Волинська група Армії УНР під командуванням ген.-хорунжого Ю.Тютюника. В цьому бою 1000 виснажених вояків-повстанців протистояли кількатисячному, добре озброєному більшовицькому війську. 2-а і 3-я бригади 9-ї кавалерійської дивізії Котовського оточили українські сили. В запеклім бою, що став останнім боєм Повстанської армії, понад 400 вояків загинуло, до полону захоплено разом із пораненими 537 вояків, з яких до суду дожило лише 443. До найвищої міри покарання — розстрілу — засудили 360 повстанців, які 23.11.1921 в Базарі були розстріляні. Розповідали, що померли повстанці, співаючи гімн “Ще не вмерла Україна”. Що українські вояки чинитимуть саме так, Котовський не сумнівався, тому заздалегідь примусив селян викопати дві довжелезні ями. Ще 83 повстанця були відправлені до Києва для додаткового допиту, більшість із них було страчено. Тільки штаб, кінна сотня й важкопоранені числом до 120 осіб під керівництвом Тютюнника, пробиваючись через села теперішніх Овруцького й Олевського районів, 20 листопада перейшли на польську територію.

У грудні 1921 року котовці силою зброї збирають продподаток «на всі 100 %», залишаючи селян в сувору зиму без хліба. Якщо селяни до встановленого терміну не здавали зерно, вводилася «колективна відповідальність», коли все село піддавалося грабежу. Котовський розміщує полки на постій в селах, які не здали продподаток. Ці села повинні були повністю забезпечувати котовців продуктами і фуражем до того часу, поки не буде стовідсоткової здачі продподатку. 30 грудня 1921 року Котовський підписує наказ, в якому вимагає від командирів, політпрацівників і всіх бійців надавати всіляку допомогу повітовим, волосним і губернським Радам у зборі продподатку і додаткового податку для надання допомоги голодуючим Поволжя.

Село Слобода Вислоцька в період з кінця 20-х та до середини 40-х років ХХ століття

План села Слобода Вислоцька в період другої половини 20-х та початку 40-х років ХХст.

На рубежі 20-х та 30-х років в центрі села, на полі Оселиця, ще стояв великий дубовий хрест. За розповідями старожилів села відомо, що він був поставлений пращурами жителів Слободи, в ті далекі часи, коли вони тільки оселилися навколо хутору (фільварку) пана Вислоцького. Традиційно, біля хреста, громада слободи Вислоцької проводила сходи, а іноді і церковні служби. Хрест позначений на топографічних мапах «РККА» 1924 року та 1931 року. На початку 30-х років (після розкуркулення) слобідськими активістами хрест був знятий. Після війни, в 1947—1948 рр., на тому ж місці, слобожани встановили новий хрест. З Великих Клещів був запрошений батюшка і біля хреста, в присутності всього села, була проведена церковна служба. Цей хрест простояв 2-3 роки і знову був знятий.

З другої половини 20-х років та до середини 40-х років минулого століття в селі Слобода Вислоцька проживали наступніі сім'ї:

Вулиця на Любарку

по лівій стороні вулиці:

• 1. Лавка (Крамниця).
• 3. Хата розкуркуленого в 1930—1931 роках та виселеного з Слободи Вислоцької слобожанина …

Ймовірно, після розкуркулення господарів, в цій хаті проживав Голова слобідського колгоспу «Заповіт Ілліча» Бугай ... чи Секретар сільради Слободи Вислоцької Лінкевич ... . Під час окупації 1941–1943 рр. в хаті розміщалася Слободо-Вислоцька сільська управа.

• 5. Мельник (Зіневич) Устиня Іванівна, в селі Юстиня (1898-…).

             Діти: ♦ Мельник Ганна Захарівна, в селі Ганька Юстинчина (1926-...); 
                   ♦ Мельник Віра Захарівна, в селі Вера Юстинчина (1928-...).

• 11. Недашківська (…) Ярина Оксентівна, в селі Раїна … (…-…).

             Діти: ♦ Недашківський Василь Григорович, в селі ... (...-...). Дружина Недашківська (...)...,                                                  
                     в селі ... (...-...). 
                     Діти: • ... . 
                   ♦ Недашківський Євген Григорович, в селі Євгень (1911-...). Дружина Недашківська (Забродська)                                               
                     Марія Федорівна, в селі Євгеніха (...-...). 
                     Діти: • Недашківська Валентина Євгенівна, в селі ... (1936-...); 
                           • Недашківський Анатолій Євгенович, в селі ... (1937-...); 
                           • Недашківський Іван Євгенович, в селі ... (...-...). 
                   ♦ Недашківський Іван Григорович, в селі ..., (1914–1941). Дружина Недашківська (...)... ,                                                
                     в селі ... (...-...). 
                     Діти: • ... .

• 13. Вербицька (…) … ,в селі … , (…-…).

             Діти: ♦ Вербицький Кирило Іванович, в селі Кирило Вербицький (...-...). Дружина Вербицька (Забродська)                                    
                     Оксана Петрівна, в селі Оксеня Кирилова (...-...).
                     Діти: • Вербицька Галина Кирилівна, в селі Галя Кирилова (1932-...); 
                           • Вербицька Марія Кирилівна, в селі Маруся Кирилова (1935-...). 
                   ♦ Вербицький Григорій Іванович, в селі Гришко Вербицький (...-...). Дружина Вербицька (...) Ксенія                              
                     Миронівна, в селі Оксеня Гришкова (...-...).                                                                                                            

Після початку війни сім'я Вербицького Г.І. приїхала в Слободу.           

• 15. Млин.

Позначений на топографічній мапі «РККА» 1924 року. На мапі «РККА» 1931 року вже відсутній. Можливо під час колективізації млин розібрали та перенесли до колгоспу «Заповіт Ілліча».

по правій стороні вулиці:

• 2. Забродський Антон Іванович, в селі Антось (1898—1943). Дружина Забродська (…) Ганна Михайлівна, в селі Антосіха (…-…).

             Діти: ♦ Забродська Лідія Антонівна, в селі Ліда Антосішина (1924-...); 
                   ♦ Забродський Григорій Антонович, в селі Гриша Антосішин (1935-...).                                                               

Після ліквідації хуторів, у 1939, сім'я переїхала з хутору в село та побудувала на цьому місті хату. 

• 4. Пількевич Андрій Андрійович, в селі Андронь (1894—1976). Дружина Пількевич (Васьковська) Федора Варфоломіївна, в селі Тодора (1900—1973).

             Діти: ♦ Пількевич Степан Андрійович, в селі Стьопа Андроньов (...-1925); 
                   ♦ Пількевич Петро Андрійович, в селі Петя Андроньов (1925–1979); 
                   ♦ Пількевич Михайло Андрійович, в селі Міша Андроньов (1927–1933).                                                                          

В 1930–1931 роках сім'я попала під розкуркулювання. Перед розкуркуленням, на світанку, втекли з села. Будівлі садиби — ток, комора для збіжжя, ... були розібрані та перенесені до колгоспу. Подвір'я, хату, конюшню, корівник, свинарник, використали під колгоспні свинарники. Після початку війни, в 1941 р., сім'я Пількевичів повернулася в Слободу Вислоцьку з міста Києва. В хаті після свиней жити було не можливо тому поселилися у вістепці, яка залишилася від старих будівель. У вістепці прорізали вікно та поставили піч.

• 6. Недашківський Павло Васильович, в селі Павло Лірник (1902-…) Дружина Недашківська (…) Олена Іванівна, в селі Лена Павлова (Лірникова) (…-…).

             Діти: ♦ Недашківська Галина Павлівна, в селі Галя Лірникова (...-...); 
                   ♦ Недашківська Євгенія Павлівна, в селі Женя Лірникова (...-...).

• 8. Вербицький Микола Іванович, в селі Микола Вербицький (…-…). Дружина Вербицька (Гринцевич) Ольга Олексіївна, в селі Олька Вербицька (…-…).

             Діти: ♦ Вербицька Надія Іванівна, в селі ... (1932-...).                                                                                          

В середині 30-х років Вербицький М.І. помер. Ольга Олексіївна вийшла заміж вдруге за жителя с.Недашки — Недашківського ... .                    

             Діти від другого шлюбу: 
                   ♦ Недашківський Анатолій ... , в селі ... (1938-...).

Вулиця на Базар

по лівій стороні вулиці:

• 1. Гринцевич Адам Олексійович, в селі Адам (1900-…). Дружина Гринцевич (…) Ярина … , в селі Раїна Адамишина (…-…).

             Діти: ♦ Гринцевич Микола Адамович, в селі Коля Адамов (1935-...); 
                   ♦ Гринцевич Олексій Адамович, в селі Лексій Адамов (1937-...); 
                   ♦ Гринцевич Ольга Адамівна, в селі Оля Адамова (1939-...).

• 3. Забродський Микола Васильович, в селі Миколай Базильовський (18…-…). Дружина Забродська (…) Євдокія … , в селі Євдоха Миколаєва (…-…).

             Діти: ♦ Забродська Ганна Миколаївна, в селі Ганя Миколаєва (...-...); 
                   ♦ Забродська Ольга Миколаївна, в селі ... Миколаєва (...-...); 
                   ♦ Забродський Іван Миколайович, в селі ... Миколаєв (...-...); 
                   ♦ Забродський Григорій Миколайович, в селі Гришка Миколаєв (1918-...);
                   ♦ Забродська Ніла Миколаївна, в селі Нілка Миколаєва (1925-...).

• 5. Недашківський Василь Єгорович, в селі … (…-…). Дружина Недашківська (…) Марія Іванівна, в селі Маня Васильова (…-…).

             Діти: ♦ Недашківський Олексій Васильович, в селі ... (...-...); 
                   ♦ Недашківська Людмила Василівна, в селі ... (1925-...); 
                   ♦ Недашківський Аркадій Васильович, в селі ... (1928-...); 
                   ♦ Недашківський Михайло Васильович, в селі ... (1936-...);
                   ♦ Недашківський Іван Васильович, в селі ... (1938-...).

В 1939–1940 роках, під час фінської війни. Недашківський В.Є. загинув.

• 7. Гринцевич Йосип Лукич, в селі Юзеп (1892-…). Дружина Гринцевич (Зіневич) Тетяна Григорівна, в селі Тетянка (…-…).

             Діти: ♦ Не було.

• 9. Ринкевич (Кулаківська) Марія Луківна, в селі Мар'яна Янчикова (…-…).

             Діти: ♦ Ринкевич Ніна Іванівна, в селі Ніна Янчикова (1936-...).                                                                         

Після ліквідації хуторів, у 1939 році, сім'я переїхала з хутору в село та побудувала на цьому місці хату.                                             

В липні 1941 року повернулася в Слободу Вислоцьку, раніше розкуркулена та вислана, сім'я сестри Ринкевич М. Л. та оселилася в її хаті, це: Забродський Кирило Степанович, в селі Кирило Степановський (...-...). Дружина Забродська (Кулаківська) Євдокія Луківна, в селі Авдоця Кулаківська (...-...).                                                                                                                                               
             Діти: ♦ Забродська Юлія Кирилівна, в селі Юля Степановська (1927-...).                                                                                                 

• 11. Дідківський Данило Федорович, в селі Данило Тодорчин (1896-…). Дружина Дідківська (…) Марія … , в селі Мар'яна Данилиха (…-…).

             Діти: ♦ Дідківський Йосип Данилович, в селі Юзік (1924-...); 
                   ♦ Дідківський Іван Данилович, в селі ... (1927-...); 
                   ♦ Дідківський Григорій Данилович, в селі ... (1929-...); 
                   ♦ Дідківська Ольга Данилівна, в селі ... (1936-...); 
                   ♦ Дідківська Марія Данилівна, в селі ... (...-...).                                                                                

Після ліквідації хуторів, у 1939 році, сім'я переїхала з хутору в село та побудувала на цьому місці хату.

по правій стороні вулиці:

• 2. Янківський Василь Григорович, в селі Янковський (1900-…). Дружина Янківська (Жебровська) Устиня Федорівна, в селі Юстиня Янковська (1901-…).

             Діти: ♦ Янківська Ольга Василівна, в селі Оля Янковська (1926-...); 
                   ♦ Янківська Віра Василівна, в селі Віра Янковська (1928-...); 
                   ♦ Янківська Надія Василівна, в селі Надя Янковська (1931-...); 
                   ♦ Янківська Лідія Василівна, в селі Ліда Янковська (1943-...).

• 4. Івашкевич Яков Левонович, в селі Якуб (18…-…). Дружина Івашкевич (…) Юлія … , в селі Уліта (…-…).

             Діти: ♦ Івашкевич Павло Якович, в селі Павло Якубов (...-...); 
                   ♦ Івашкевич Таїсія Яківна, в селі ... Якубова (...-...); 
                   ♦ Івашкевич Филимон Якович, в селі Муша (1907-...). Дружина Івашкевич (...) Ганна Панасівна,                                            
                     в селі Нюра (...-...). 
                     Діти: • Івашкевич Анатолій Филимонович, в селі Толік Мушин (1930-...); 
                           • Івашкевич Лідія Филимонівна, в селі Ліда Нюрина (1935-...); 
                   ♦ Івашкевич Ольга Якубівна, в селі Олька Якубова (...-...).

• 6. Сестри Івашкевичі:

                   ♦ Євдокія Миколаївна, в селі Авдоця Миколайчикова (1901-...). 
                     Діти: • Вербицька Ольга Кирилівна, в селі Олька Авдоціна (1930-...); 
                   ♦ Анастасія Миколаївна, в селі Настя Миколайчикова (1919-...).

• 10. Забродський Петро Іванович, в селі Петро Ясьовський (1901-…). Дружина Забродська (Івашкевич) Тетяна Миколаївна, в селі Тетяна Миколайовська (…-…).

             Діти: ♦ Забродський Михайло Петрович, в селі Міша Петра Ясьовського (Ясьовський) (1929-...); 
                   ♦ Забродський Анатолій Петрович, в селі Толя Петра Ясьовського (Ясьовський) (1939-...).

Вулиця на Недашки (Малинку)

по лівій стороні вулиці:

• 1. Ткач Арсеній …, в селі Коваль (…-…). Дружина Ткач (…) Оксана … , в селі Оксеня (…-…).

             Діти: ♦ Ткач Юлій Арсенович, в селі Юлік (...-...).                                                                                 

Наприкінці 20-х років сім'я приїхала в село і на цьому місті побудувала хату. Ткач А. працював ковалем у слобідській кузні.

• 3. Попруженко (…) Оксана Іванівна, в селі Оксеня Попруженчиха (1888-…).

             Діти: ♦ Попруженко Іван Сергієвич, в селі Попруженко (1913-...). Дружина Попруженко (...) Євгенія ... ,                                        
                     в селі Женя Попруженчиха (1914-...). 
                     Діти: • Попруженко Броніслав Іванович, в селі ... (1934-...); 
                           • Попруженко Наталія Іванівна, в селі ... (1935–1943); 
                           • Попруженко Марія Іванівна, в селі ... (1937-...); 
                           • Попруженко Віктор Іванович, в селі ... (1940–1943).

• 5. Зіневич Степан …, в селі Мопсік (…-…). Дружина Зіневич (…) Настасія … , в селі Мопсічка (…-…).

             Діти: ♦ Зіневич Ілля Степанович, в селі Ілько (Мопсіков) (1919-...); 
                   ♦ Зіневич Павло Степанович, в селі Павло Мопсіков (...-...).

• 7. Логінська (…) …, в селі … (…-…).

             Діти: ♦ Логінська Михаліна ... , в селі Михаліна (...-...).

• 9. Недашківський Антон Юхимович, в селі Антошка (18…-…). Дружина Недашківська (…) Ксенія …, в селі Каплярка (…-…).

             Діти: ♦ Недашківський Петро Антонович, в селі Петро Антошков (1910-...). Дружина Недашківська (Івашкевич)                               
                     Василина Антонівна, в селі Василина (1914-...); 
                   ♦ Недашківський Леонід Антонович, в селі Льоня Антошков (1912–1943); 
                   ♦ Недашківський Михайло Антонович, в селі Михайло Антошков (1920-...); 
                   ♦ Недашківська Валентина Антонівна, в селі Валька Антошкова (1923-...).

• 11. Недашківський Дмитро Юхимович, в селі Митро Юхимів (…-…). Дружина Недашківська (…) Марія … , в селі Метриха (…-…).

             Діти: ♦ Недашківський Арсеній Дмитрович, в селі Арсень Митров (...-...); 
                   ♦ Недашківський Анатолій Дмитрович, в селі Толя Митров (...-...); 
                   ♦ Недашківська Ганна Дмитрівна, в селі Ганя Митрова (...-...); 
                   ♦ Недашківський Іван Дмитрович, в селі Іван Митров (1925-...); 
                   ♦ Недашківська Лідія Дмитрівна, в селі Ліда Митрова (1928-...).

• 13. Івашкевич (Дідківська) Анастасія Федорівна, в селі Настазія (…-…).

             Діти: ♦ Івашкевич Іван Михайлович, в селі Іван Левоновський (1902-...). Дружина Івашкевич (Дідківська) Ольга Павлівна, 
                     в селі Олька Левановська (...-...). 
                     Діти: • Івашкевич Михайло Іванович, в селі Міша Левоновський (1928-...); 
                           • Івашкевич Павло Іванович, в селі Павло Левоновський (1930-...); 
                           • Івашкевич Любов Іванівна, в селі Люба Левоновська (1935-...); 
                           • Івашкевич Зоя Іванівна, в селі Зоя Левоновська (...-...).

• 15. Недашківський Василь …, в селі … (…-…). Дружина Недашківська (Івашкевич) Марія … , в селі Мар'я Домніна (…-…).

             Діти: ♦ Недашківська Ольга Василівна, в селі Оля Мар'ї Домніної (1928-...).

• 17. Майстренко (Зіневич) Анастасія …, в селі Майстренчиха (…-…).

             Діти: ♦ Майстренко Володимир ... , в селі Майстренко (1924-...). Дружина Майстренко (...) Євгенія ... ,в селі ... (...-...).

Після війни виїхали на постійне місце проживання в село Жміївка.

• 21. Брати Чижевські:

                   ♦ Василь ..., в селі ... (...-...). Дружина Чижевська (...) ... , в селі ... (...-...). 
                     Діти: ... . 
                   ♦ Михайло ..., в селі ... (...-...). Дружина Чижевська (...) ... , в селі ... (...-...). 
                     Діти: ... .                                                                                                                               

В 1930–1931 роках були розкуркулені і вислані з села. Ймовірно, після розкуркулення господарів, в цій хаті проживав Голова слобідського колгоспу «Заповіт Ілліча» Бугай ... чи Секретар сільради Слободи Вислоцької Лінкевич ... . На початку війни повернувся в Слободу, без ноги на протезі, Чижевський Володимир ... , в селі ... (...-...). і оселився в цій хаті. Працював кравцем. В період окупації женився на ... . Після війни переїхав жити до дружини в с. Гуска. 

Після від'їзду Володимира в хаті Чижевських оселились дві сім'ї Пржегарлинських, що приїхали в село в період окупації, це:                              
                   ♦ Пржегарлинський Микола Йосипович, в селі ... (...-...). Дружина Пржегарлинська (Зіневич) Софія Демянівна,                        
                     в селі Санька Демінюкова (...-...). 
                     Діти: • Пржегарлинська Клавдія Миколаївна, в селі ... (1935-...); 
                           • Пржегарлинський Володимир Миколайович, в селі ... (1936-...); 
                           • Пржегарлинський Михайло Миколайович, в селі Міша Санчин (1938-...); 
                   ♦ Пржегарлинський Михайло ..., в селі ... (...-...). Дружина Пшегарлинська (Івашкевич) Ольга Якубівна,                             
                     в селі Олька Якубова (...-...). 
                     Діти: • Пржегарлинський Григорій Михайлович, в селі ... (1930-...); 
                           • Пржегарлинська Світлана Михайлівна, в селі ... (1936-...).

• 23. Івашкевич Степан Михайлович, в селі … (…-1933). Дружина Івашкевич (Дідківська) Олександра Федорівна, в селі Лєксандра (…-…).

             Діти: ♦ Івашкевич Ніна Степанівна, в селі Ніна Лєксандрова (1924-...); 
                   ♦ Івашкевич Іван Степанович, в селі Іванеус (...-...).                                                                               

Під час голодомору, в 1933 році, Івашкевич С.М. помер.

• 25. Зіневич Іван Григорович, в селі Ян Грицьковський (18…-…). Дружина Зіневич (Дідківська) Антоніна … , в селі Антоніна Янова (…-…).

             Діти: ♦ Зіневич Марія Іванівна, в селі Маня Янова (1918-...); 
                   ♦ Зіневич Василь Іванович, в селі Вася Янов (1919-...); 
                   ♦ Зіневич Микола Іванович, в селі Коля Янов (1924-...).

по правій стороні вулиці:

• 2. Брат і сестри Непомнющі:

                   ♦ Іван Іванович, в селі Іван Непомнющий (...-...); 
                   ♦ Варвара Іванівна, в селі Куца Варка (...-...). Чоловік Зіневич Іван Онуфрієвич, в селі Іван 
                     Куцої Варки (1898–1944); 
                   ♦ Марія Іванівна, в селі Мар'яна Непомнюща (1900-...). 
                     Діти: • ... Любов ... , в селі ... (1926-...); 
                           • ... Галина ... , в селі ... (1932-...).

• 4. Зіневич Іван Онуфрійович, в селі Ян Онухреїв (…-…). Дружина Зіневич (…) Надія … , в селі … (…-…).

             Діти: ♦ Зіневич Микола Іванович, в селі Коля Безмен (1924–1946); 
                   ♦ Зіневич Ольга Іванівна, в селі Оля Безмен (1929-...).                                                                                

В 1930–1931 роках сім'я Зіневичів була розкуркулена. Зіневич І.О. виїхав з села. Садибу з хатою за пляшку горілки сільрада віддала слобідській активістці Зіневич (Непомнющій) Варварі Іванівні, в селі Куца Варка.

• 6. Голуб (…) Параскева Мамантівна, в селі Голубиха (18…-…).

             Діти: ♦ Голуб Василь Григорович, в селі Василь Голуб (1908–1972). Дружина Голуб (Кулевська) Меланія Семенівна, в селі 
                     Маланя Голубова (1907–1966). 
                     Діти: • Голуб Марія Василівна, в селі Маруся Голубова (нар.1936); 
                           • Голуб Василь Васильович, в селі Вася Голубов (1942–1998).                                                                    

В 1940 році сім'я Голуба В.Г. переїхала на постійне місце проживання на залізничну станцію Біличі, що під Києвом. Після початку війни Голуб В.Г. був призваний в ряди Червоної Армії. Тому його брат Олексій та Ткач Арсеній перевезли його сім'ю назад в Слободу Вислоцьку. Для проживання сім'ї Голуба В. Г. до хати прибудували вістепку і поставили в ній піч.;                                                                                                                           

                   ♦ Голуб Олексій Григорович, в селі Лексій Голуб (1912-..). Дружина Голуб (Лаговська) Марія Олександрівна, в селі 
                     Маруся Лексієва ...-...). 
                     Діти: • Голуб Михайло Олексійович, в селі Міша Голуб (1937-2016); 
                           • Голуб Анатолій Олексійович, в селі Толя Голуба Лексія (...-...); 
                           • Голуб Любов Олексіївна, в селі Люба Голуба Лексія (1943-...).

• 8. Гринцевич Улян …, в селі … (…-…). Дружина Гринцевич (…) … , в селі … (…-…).

             Діти: ♦ Гринцевич Надія Улянівна, в селі Надя Улянкова (...-...); 
                   ♦ Гринцевич Михайло Улянович, в селі Міша Улянков (1922-...). Дружина Гринцевич (...) Люба ... , в селі Люба ... 
                     (...-...).
                     Діти: • Гринцевич Микола Михайлович, в селі Коля Улянков (1941-...); 
                           • Гринцевич Володимир Михайлович, в селі Володя Улянков (1943-...). 
                   ♦ Гринцевич Іван Улянович, в селі Іван Улянков(1929-...).

• 10. Гринцевич Трохим …, в селі … (…-…). Дружина Гринцевич (Ринкевич) … , в селі баба Пружинька (…-…).

             Діти: ♦ Гринцевич Михайло Трохимович, в селі Михал Трохимков (1907–1943). Дружина Гринцевич (...) Уляна Іванівна, 
                     в селі ... (...-...). 
                     Діти: • Гринцевич Іван Михайлович, в селі Ваня Трохимков (Михала Трохимкова) (1930-...); 
                           • Гринцевич Микола Михайлович, в селі Коля Трохимков (Михала Трохимкова) (1937-...); 
                           • Гринцевич Михайло Михайлович, в селі Міша Михала Трохимкова (...-...).

• 12. Дідківський Іван Федорович, в селі Іван Тодорчин (1902-…). Дружина Дідківська (Зіневич) Марія Онуфріївна, в селі Мар'я Тодорчина (1900-…).

             Діти: ♦ Дідківська Ганна Іванівна, в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної (1930–2013); 
                   ♦ Дідківська Віра Іванівна, в селі Вера Мар'ї Тодорчиної (1932–2003).

• 14. Зіневич Костянтин Олександрович, в селі Костючок (1893—1933). Дружина Зіневич (…) … , в селі … (…-…).

             Діти: ♦ Зіневич Микола Костянтинович, в селі Коля Костючков (1912–1944). Дружина Зіневич (...) Олександра 
                     Костянтинівна, в селі ... (...-...); 
                   ♦ Зіневич Євдокія Костянтинівна, в селі Дотя (1914-...). 
                     Діти: • Зіневич Ольга Григорівна, в селі Оля Дотіна (1937-...); 
                   ♦ Зіневич Василь Костянтинович, в селі Вася Костючок (1923-...); 
                   ♦ Зіневич Ганна Костянтинівна, в селі Ганька Костючкова (...-...).                                                                        

Під час голодомору, у 1933 році, Зіневич К.О. помер.

• 16. Зіневич Дем'ян Данилович, в селі Демінік (…-…). Дружина Зіневич (…) Єлизавета … , в селі Демінічиха (…-…).

             Діти: ♦ Зіневич Софія Дем'янівна, в селі Соня Демінюкова (...-...); 
                   ♦ Зіневич Марія Дем'янівна, в селі Маша Демінюкова (...-...). Чоловік Зіневич Георгій Мефедович, в селі 
                     Юра Машин (1916–1944). 
                     Діти: • Зіневич Анатолій Георгійович, в селі ... (...-....); 
                           • Зіневич Аркадій Георгійович, в селі ... (...-...); 
                   ♦ Зіневич Віра Дем'янівна, в селі Вера Демінюкова (1924-...); 
                   ♦ Зіневич Любов Дем'янівна, в селі Люба Демінюкова (1927-...); 
                   ♦ Зіневич Михайло Дем'янович, в селі Міша Демінюков (1929-...).

Вулиця на Вигон

по лівій стороні вулиці:

• 1. Забродський Северин …, в селі Северин (…-…). Дружина Забродська (…) … , в селі … (…-…).

             Діти: ♦ Забродський Олексій Северинович, в селі Лексій Северинов (...-1943).                                                           

Старший син Забродського С. — Забродський Петро Северинович, в селі Петро Северинов жив з сім'єю на хуторі в ур.Злодійське.                      

В 1930–1931 роках сім'я Забродських була розкуркулена і вислана з села. Сільрада віддала хату слобідському активісту Гринцевичу Михайлу Трохимовичу, в селі Михалу Трохимкову.

• 3. Забродський Василь Іванович, в селі … (1911-…). Дружина Забродська (…) Онися Карпівна, в селі Онися (…-…).

             Діти: ♦ Забродський Михайло Васильович, в селі Міша Онисин (...-...); 
                   ♦ Забродська Зоя Василівна, в селі Зоя Онисина (1925-...); 
                   ♦ Забродська Ольга Василівна, в селі Олька Онисина (1926-...).                                                                

Наприкінці 20-х років Забродський В.І. виїхав в Америку.

• 5. Забродський …, в селі … (…-…). Дружина Забродська (…) Одарка … , в селі Даруся (…-…).

             Діти: ♦ Забродська Ганна ... , в селі ... (...-...); 
                   ♦ Забродська Надія ... , в селі Надя Дарусина (...-...); 
                   ♦ Забродський Антон ... , в селі ... (...-...).

• 7. Гринцевич Іван Іванович, в селі Іван Мельник (1884-…). Дружина Гринцевич (…) Ганна … , в селі Мельничка (…-…).

             Діти: ♦ Гринцевич Надія Іванівна, в селі Надя Мельничина (1912-...); 
                   ♦ Гринцевич Степан Іванович, в селі Стьопа Мельничин (1919-...); 
                   ♦ Гринцевич Олександр Іванович, в селі Сашко Мельничин (1925-...).                                                                     

В 1937 році Гринцевич І.І. був репресований — заарештований і в тому ж році розстріляний в м.Бердичів. А в його новій хаті розташувалася слобідська сільрада. Сім'ю Гринцевича І.І. пересилили в стару хату, яка стояла поруч.

• 9. Забродський Давид Іванович, в селі Давид (Ясьовський) (1895-…). Дружина Забродська (Лаговська) Катерина Петрівна, в селі Давидиха (1895-?).

             Діти: ♦ Забродська Марія Давидівна, в селі Маруся Давидова (1919–1941); 
                   ♦ Забродський Василь Давидович, в селі Вася Давидов (1926-...).

• 11. Забродський Григорій Іванович, в селі Ригор Ясьовський (…-…). Дружина Забродська (Зіневич) Ксенія Іванівна, в селі Григориха (…-…).

             Діти: ♦ Забродський Ростислав Григорович, в селі Ростя Григоришин (1924–1966); 
                   ♦ Забродська Ольга Григорівна, в селі Олька Григоришина (1930–2013).

• 13. Забродський Ілля Іванович, в селі Галляш Іванишин (1905-…). Дружина Забродська (Кулевська) Антоніна Семенівна, в селі Галіха (1902-…).

             Діти: ♦ Забродський Василь Ілліч, в селі Вася Галляшин (1937–1958); 
                   ♦ Забродський Микола Ілліч, в селі Коля Галляшин (...-...); 
                   ♦ Забродський Григорій Ілліч, в селі Гриша Галляшин (1940–1992); 
                   ♦ Забродський Іван Ілліч, в селі Іван Галляшин (1946-...).                                                                                  

В другій половині 30-х років Забродський Ілля Іванович одружився і побудував на цьому місці хату.

• 15. Забродський Федір …, в селі Тодор (…-…). Дружина Забродська (…) … , в селі … (…-…).

             Діти: ♦ Забродська Феня Федорівна, в селі Феня Тодорова (1912-...). 
                     Діти: • ... Василь ... , в селі ... (1940-...).
                   ♦ Забродська Марія Федорівна, в селі ... (...-...).

• 17. Брат і сестра Забродські:

                   ♦ Василь Іванович, в селі Марціновський (1911-...). Дружина Забродська (...) Зінаїда ... , в селі Зіна 
                     Марціновська (...-...). 
                     Діти: • Забродська Валентина Василівна, в селі Валя Марціновська (1935-...); 
                           • Забродська Галина Василівна, в селі Галя Марціновська (...-...). 
                   ♦ Ніна Іванівна, в селі Нінка Марціновська (1914-...).

• 19. Гринцевич Василь Іванович, в селі Михелік (…-…). Дружина Гринцевич (Кулаківська) Ніна Трохимівна, в селі Нінка Михелікова (…-…).

             Діти: ♦ Гринцевич Галина Василівна, в селі Галя Михелікова (1935-...).                                                                       

В 1941 році, в період окупації, сім'я повернулася в село і на цьому місті побудувала хату.

• 21. Кулаківський Степан Лукич, в селі Стьопа Кулаковський (1910-…). Дружина Кулаківська (Забродська) Ганна Іванівна, в селі Стьопиха (…-…).

             Діти: ♦ Кулаківський Михайло Степанович, в селі Міша Стьопін (1935-...); 
                   ♦ Кулаківський Василь Степанович, в селі Вася Стьопін (1937-...).                                                                      

В 1941 році, в період окупації, сім'я повернулася в село і на цьому місці побудувала хату.

• 23. Кулаківський Степан Лукич, в селі Стьопа Кулаковський (1910-…). Дружина Кулаківська (Забродська) Ганна Іванівна, в селі Стьопиха (…-…).

В 1930–1931 роках сім'я була розкуркулена і вислана з села. На території садиби розташувався слобідський колгосп «Заповіт Ілліча», а хату почали використовувати, як колгоспну молочну дільницю, в селі «Молочна». Всі будівлі колгоспу були розібрані під час окупації в 1941–1942 роках.

по правій стороні вулиці:

• 2. Кулаківський Іван Лукич, в селі … (…-…). Дружина Кулаківська (…) … , в селі … (…-…).

             Діти: ♦ ... .                                                                                                                                

В 1930–1931 роках була сім'я розкуркулена і вислана з села. В 1932–1941 роках в цій хаті розташувався  слобідський клуб . В період окупації сім'я Кулаківського І.Л. повернулися в село та оселилася в своїй старій хаті. Після війни сім'я Кулаківського І.В. переїхала на постійне місце проживання в рідне село дружини Голубієвичі. В хаті розташувалися  слобідський клуб та лавка магазин.

• 4. Корбут Олександра Констянтинівна, в селі Сашка Костючишина (…-…).

             Діти: ♦ ... Валентина ... , в селі Валя Сашкіна (1929-...).

• 6. Забродська (…) Надія …, в селі Галляшиха (…-…).

             Діти: ♦ Забродський Михайло Ілліч, в селі Міша Галляшишин (Галенчик) (1918–1944). Дружина Забродська                                   
                     (Зіневич) Віра Дем'янівна, в селі Вера Демінюкова (1924-...); 
                   ♦ Забродський Іван Ілліч, в селі Ваня Галляшишин (Галенчик) (1918–1941); 
                   ♦ Забродський Василь Ілліч, в селі Вася Галляшишин (Галенчик) (1921-...); 
                   ♦ Забродська Лідія Іллінішна, в селі Ліда Галляшишина (...-...).

• 8. Кулаківський Трохим Лукич, в селі Трохим Кулаківський (…-…). Дружина Кулаківська (Івашкевич) Мотря … , в селі Матреня Трохимова (…-…).

             Діти: ♦ Кулаківська Олександра Трохимівна, в селі Лександра Трохимова (...-...); 
                   ♦ Кулаківська Ніна Трохимівна, в селі Ніна Трохимова (...-...); 
                   ♦ Кулаківський Григорій Трохимович, в селі Гриша Трохимов (1919-...); 
                   ♦ Кулаківська Валентина Трохимівна, в селі Валя Трохимова (1923-...).                                                                  

В 1930–1931 роках сім'я була розкуркулена і вислана з села. В цій хаті розташувалася колгоспна «тіпальня» для льону. В 1941 році, в період окупації, сім'я повернулася в село і оселилися в своїй хаті.

Вулиця на Калинівку

по лівій стороні вулиці:

• 1. Школа.

В 1929–1937 роках в кімнатах для вчителя проживав вчитель Дідківський Лука Федорович (в селі ...), ... р.н. З 1937 року і до війни вчитель Рибачук Андрій Васильович, в селі ... (...-...).                                                                                                

Восени 1941 року в слободу з села Базар приїхала сім'я вчительки: Дідківської (Чорної) Єви Савівни, в селі Єва Савівна (1919–2011). 
             Діти: ♦ Дідківська Олена Леонідівна, в селі ... (1937–2009); 
                   ♦ Дідківська Ніна Леонідівна, в селі ... (1941-...).                                                                                 

Разом з Євою Савівною проживали: 
                   ♦ Батько — Чорний Сава Романович, в селі дід Савка (1870–1948); 
                   ♦ Мати — Чорна Марія Семенівна, в селі ... (1880–1965); 
                   ♦ Сестра — Чорна Олександра Савівна, в селі Шура (1922–1976).

• 3. Гринцевич Григорій Олексійович, в селі Ригор Лексієв (1899-…). Дружина Гринцевич (…) … , в селі Харсоня (…-…).

             Діти: ♦ Гринцевич Надія Григорівна, в селі Надя Ригорова (...-...); 
                   ♦ Гринцевич Ганна Григорівна, в селі Ганька Ригорова (...-...); 
                   ♦ Гринцевич Віра Григорівна, в селі Вера Ригорова (...-...); 
                   ♦ Гринцевич Михайло Григорович, в селі Міша Ригоров (1926-...).

• 5. Забродський Андрій Варфоломійович, в селі Андрій Бортаківський (1902—1945). Дружина Забродська (Корбут) Анастасія Яківна, в селі Настя Бортаківська (…-…).

             Діти: ♦ Забродська Валентина Андріївна, в селі ... (1930-...); 
                   ♦ Забродський Михайло Андрійович, в селі ... (1936-...); 
                   ♦ Забродська Ольга Андріївна, в селі ... (...-...); 
                   ♦ Забродська Лідія Андріївна, в селі ... (...-...).

• 7. Брати Гринцевичі:

                   ♦ Василь Іванович, в селі Михелік (...-...). Дружина Гринцевич (Кулаківська) Ніна Трохимівна, в селі 
                     Нінка Михелікова (...-...).
                     Діти: • Гринцевич Галина Васильовна, в селі Галя Михелікова (1935-...). 
                   ♦ Степан Іванович, в селі ... (...-...). Дружина ... (...) ... , в селі ... (...-...). 
                     Діти: ... .                                                                                                                               

В 1930–1931 роках сім'ї були розкуркулені і вислані з села. Хату та господарські будівлі розібрали на потреби слобідського колгоспу.

• 9. Зіневич Якуб Онуфрійович, в селі Якубцьо (…-…). Дружина Зіневич (…) Ліза Антонівна, в селі Ліза Якубцьова (…-…).

             Діти: ♦ Зіневич Марія Якубівна, в селі Маруся Якубцьова (1927-...); 
                   ♦ Зіневич Михайло Якубович, в селі Міша Якубцьов (1929-...).                                                                            

Після ліквідації хуторів, у 1939 році, сім'я переїхала з хутору в село та побудувала на цьому місці хату.

по правій стороні вулиці:

• !!!. Під час окупації, в 1942—1943 рр., між будівлею слобідської управи та двором Забродського П. В. побудував собі хату слобідський староста та оселився в ній зі своєю сім'єю, це:

Забродський Кирило Степанович, в селі Кирило Степановський (…-…). Дружина Забродська (Кулаківська) Євдокія Луківна, в селі Авдоця Кулаківська (…-…).

             Діти: ♦ Забродська Юлія Кирилівна, в селі ... (1927-...).                                                                                

Після війни всі будівлі розібрали на потреби колгоспу.

• 2. Забродський Павло Васильович, в селі Павло Базильовський (1904—1937). Дружина Забродська (…) Ольга … , в селі Олька Базильовська (…-…).

             Діти: ♦ Забродська Марія Павлівна, в селі Маша Базильовська (1928-...); 
                   ♦ Забродська Ірина Павлівна, в селі ... (1930-...); 
                   ♦ Забродський Андрій Павлович, в селі ... (1935-...); 
                   ♦ Забродський Петро Павлович, в селі ... (...-1937).                                                                                   

В 1937 році Забродський П.В. був репресований — заарештований і в тому ж році розстріляний в м.Житомир.

• 4. Забродський Андрій Васильович, в селі Андрій Базильовський (1891-…). Дружина Забродська (Недашківська) Федора Григорівна, в селі Тодора Андрієва (1899-…).

             Діти: ♦ Забродська Софія Андріївна, в селі Соня Андрієва (1925-...); 
                   ♦ Забродський Михайло Андрійович, в селі Міша Андрієв (1927–2007); 
                   ♦ Забродський Анатолій Андрійович, в селі Толя Андрієв (1941-...).

• 6. Забродський Петро …, в селі … (…-…). Дружина Забродська (…) Анастасія Федорівна, в селі Петриха (…-…).

             Діти: ♦ Забродська Ольга Петрівна, в селі Оля Петришина (1919-...); 
                   ♦ Забродський Василь Петрович, в селі Вася Петришин (1920-...); 
                   ♦ Забродський Валентина Петрівна, в селі Валя Петришина (1923-...); 
                   ♦ Забродський Михайло Петрович, в селі Міша Петришин (1926–1945).

• 8. … можливо — Борсук (…) Агата …, в селі … (…-…).

             Діти: ♦ ... Олександр ... , в селі Сашко ... (...-...). Дружина ... (Забродська) Ольга ... , в селі ... (...-...). 
                     Діти: • ... Олександр Олександрович, в селі ... (...-...).

• 10. Забродський Іван …, в селі Ясь (…-…). Дружина Забродська (…) … , в селі … (…-…).

             Діти: ♦ Забродський Василь Іванович, в селі Васильок Ясьовський (1904-...). Дружина Забродська (Гринцевич) Ольга 
                     Олексіївна, в селі Олька Текліна (...-...). 
                     Діти: • Забродський Ростислав Васильович, в селі Ростя Васильков (1929-...); 
                           • Забродський Михайло Васильович, в селі Міша Васильков (1937-...); 
                           • Забродський Григорій Васильович, в селі Гриша Васильков (1939-...).

• 12. Мурга …, в селі … (…-1933). (родом з села Гуска Базарського району). Дружина Мурга (Ринкевич) Ярина Іванівна, в селі Раїна (…-…).

             Діти: ♦ син ... ; 
                   ♦ син ... ; 
                   ♦ син ... ; 
                   ♦ син ... .                                                                                                                            

В 1933 році, під час голодомору, сім'я виїхала на батьківщину Мурги ... . Мурга ... і його чотири сини під час голоду померли. В 1934 році Ярина Іванівна повернулася в Слободу Вислоцьку.

• 14. Ринкевич Василь Захарович, в селі Василь Захаровський (…-…). Дружина Ринкевич (Дідківська) Ганна Федорівна, в селі Ганна Захаровська (…-…).

             Діти: ♦ Недашківська (Ринкевич) Федора Василівна, в селі Феня Захаровська (1912-...). Чоловік Недашківський Василь ... , 
                     в селі ... (...-1943). 
                   ♦ Ринкевич Михайло Васильович, в селі Міша Захаровський (...-...).                                                                          

В 1943 році Недашківського Василя вбили біля урочища Слобідські могилки. 

• 16. Івашкевич Іван Миколайович, в селі Іван Миколайчиков (…-…). Дружина Івашкевич (…) Антоніна … , в селі … (…-…).

             Діти: ♦ Івашкевич Віра Іванівна, в селі ... (1928-...); 
                   ♦ Івашкевич Наталія Іванівна, в селі ... (1937-...).                                                                               

Разом з сім'єю проживала небога (рідної сестри дочка) Івашкевича І.М. — Гринцевич Надія Захарівна, в селі Надя Захарцьова (1919-...).

• 18. Ринкевич Паларій Іванович, в селі Ладь (1901—1944). Дружина Ринкевич (Івашкевич) Таїсія Яківна, в селі Таїсія Лад'єва (…-…).

             Діти: ♦ Ринкевич Анатолій Паларійович, в селі Толя Лад'єв (1925-...); 
                   ♦ Ринкевич Марія Паларієвна, в селі Марія Лад'єва (1930-...).

• 20. Недашківська (Дідківська) Марія …, в селі Мар'ячка (…-…).

             Діти: ♦ ... Василь ... , в селі Вася Мар'ячкін (1930-...).

• 22. Забродський Іван Іванович, в селі Іван Янковий (…-…). Дружина Забродська (…) Уляна Лук'янівна, в селі Іваниха (…-…).

             Діти: ♦ Забродський Ілля Іванович, в селі Галляш Іванишин (1905-...);  
                   ♦ Забродський Лука Іванович, в селі Лукаш Іванишин (1916-...); 
                   ♦ Забродська Катерина Іванівна, в селі Катя Іванишина (1919-...); 
                   ♦ Забродський Іван Іванович, в селі Іван Іванишин (Іванко) (1922–1944); 
                   ♦ Забродська Ольга Іванівна, в селі Олька Іванишина (1924-...).                                                                        

В 1935 році Забродський Ілля Іванович одружився і переїхав жити з дружиною до нової хати по вулиці «на Вигон».

_{(Списки складені згідно інформації, що була надана: … (Столяр) Любою Миколаївною в селі Любою Столяровою; Широких (Дідківською) Ганною Іванівною, в селі Ганькою Мар'ї Тодорчиної; Пількевич (Голуб) Марією Василівною, в селі Марусею Голубовою).}

Мешканці слобідських хуторів в 20-х та 30-х роках ХХ століття

Розташування хуторів навколо слободи Вислоцької у 20-30рр. ХХ ст. (Топографічна мапа «РККА» надр. 1931 р.)

Згідно розповідей старожилів села Слобода, що передавались з покоління у покоління відомо, що ліси Медвіденець, Кондратова, Родин та урочище Злодійське в старі часи належали пану Вислоцькому, а пізніше — громаді слободи Вислоцької. (Розповідали: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь; Гринцевич Йосиф … , в селі дід Юзеп, Дідківська Віра Іванівна, в селі Вера Мар'ї Тодорчиної). Тому, на цих землях могли знаходитись тільки ті хутори, господарі яких належали до громади слободи Вислоцької. Беручи до уваги вищевказане та враховуючи спогади слобожан, щодо мешканців хуторів, можливо визначити, що в 20-х та в 30-х роках ХХ століття навколо слободи Вислоцької стояли наступні хутори слобожан:

Дорога на Любарку

• 1. Хутір … .

Знаходився з лівої сторони від дороги на Любарку, за 100 метрів від села Слобода Вислоцька.

• 2. Хутір Гринцевича Тимофія Івановича, селі Томаша (1896—1971). Дружина Гринцевич (Васьковська) Варвара Варфоломіївна, в селі Варка Томашова (1898—1973).

             Діти: ♦ Гринцевич Михайло Тимофійович, в селі Міша Томашов (...-...); 
                   ♦ Гринцевич Павло Тимофійович, в селі Павло Томашов (1923–1997); 
                   ♦ Гринцевич Іван Тимофійович, в селі Іван Томашов (1924–1994).                                                                

Знаходився біля лісу «Кондратова», з правої сторони від дороги на Любарку, приблизно за 1,5 кілометрів від Слободи Вислоцької. Це місце назване жителями села «Томашова поляна». В 1930–1931 роках сім'я потрапила під розкуркулювання і втекла з хутору.

• 3. Хутір … .

Знаходився в лісі Кондратова, з правої сторони від дороги на Любарку, за хутором Гринцевича Т.І.

• 4. Хутір Забродського Антона Івановича, в селі Антося (1898—1943). Дружина Забродська (…) Ганна Михайлівна, в селі Антосіха (…-…).

             Діти: ♦ Забродська Лідія Антонівна, в селі Ліда Антосішина (1924-...); 
                   ♦ Забродський Григорій Антонович, в селі Гриша Антосішин (1935-...).                                                          

Знаходився в лісі Медвіденець, недалеко від хутора Шимона. Після ліквідації хуторів у 1939 році сім'я переїхала з хутору в Слободу Вислоцьку.

• 5. Хутір Зіневича Семена Онуфрійовича, в селі Шимона (Онухреївого) (1895—1937). Дружина Зіневич (Пількевич) Мотря Андріївна, в селі Мотреня Шимонова (1898-…).

             Діти: ♦ Зіневич Любов Семенівна, в селі Люба Шимонова (1924–1994); 
                   ♦ Зіневич Людмила Семенівна, в селі Люда Шимонова (1926-...).                                                                 

Знаходився біля болота, на території лісу Медвіденець, приблизно за 2,3 кілометри від Слободи Вислоцької. Це болото назване жителями слободи — «Шимонове болото». У 1937 році Зіневича С. О. вбили в лісі під Чоповичами. Після ліквідації хуторів у 1939 році сім'я переїхала, з хутору в село Недашки, на постійне місце проживання.

Дорога на Великі Кліщі

• 6. Хутір Забродського Івана Івановича, в селі Івана Ясьовського (1897—1937). Дружина Забродська (Пржегарлінська) Любов Йосипівна, в селі Люба Ясьовська (1898-…).

             Діти: ♦ Забродська Ольга Іванівна, в селі Люся Івана Ясьовського (1930-...); 
                   ♦ Забродська Наталія Іванівна, в селі Наталя Івана Ясьовського (1936-...).                                                    

Знаходився з лівої сторони від дороги на Великі Кліщі, перед містком, за 400 метрів від Слободи Вислоцької. В 1937 році Забродський І.І. був репресований — заарештований і в тому ж році розстріляний у м. Житомирі. В 60-х роках сім'я переїхала з хутору в Слободу.

• 7. Хутір Дідківського Данила Федоровича, в селі Данила Тодорчина (18…-…). Дружина Дідківська (…) Марія … , в селі Мар'яна Данилиха (…-…).

             Діти: ♦ Дідківський Йосип Данилович, в селі Юзік (1924-...); 
                   ♦ Дідківський Іван Данилович, в селі ... (1927-...); 
                   ♦ Дідківський Григорій Данилович, в селі ... (1929-...).                                                                      

Знаходився з правої сторони від дороги на Великі Кліщі за урочищем Родин, приблизно за 900 метрів від Слободи. Ця місцевість названа мешканцями Слободи «Данилова поляна». Після ліквідації хуторів у 1939 році сім'я переїхала з хутору в Слободу Вислоцьку.

• 8. Хутір Гринцевича Захара … , в селі Захарцьо (…-…). Дружина Гринцевич (Івашкевич) Марія Миколаївна, в селі Марія Миколайчикова (…-…). року народження.

             Діти: ♦ Гринцевич Надія Захарівна, в селі Надя Захарцьова (1919-...); 
                   ♦ Гринцевич Володимир Захарович, в селі Гемба (Захарцьов) (1924-...).                                                         

Знаходився в східній частині урочища Родин, приблизно за 800 метрів від Слободи Вислоцької. Цей хутір мешканці Слободи називали «Родин». Подальша доля цієї сім'ї невідома.

• 9. Хутір Ринкевича Івана Івановича, в селі Янчика (1896—1937). Дружина Ринкевич (Кулаківська) Марія Луківна, в селі Мар'яна Янчикова (…-…).

             Діти: ♦ Ринкевич Ніна Іванівна, в селі Ніна Янчикова (1936-...).                                                                    

Знаходився з сходу від урочища Родин та з півночі від Родинського болота, приблизно за 950 метрів від Слободи Вислоцької. Цей хутір мешканці Слободи називали «Шпиль». В 1937 році Ринкевич І.І. був репресований — заарештований і в тому ж році розстріляний у м. Житомирі. Після ліквідації хуторів у 1939 році сім'я переїхала з хутору в Слободу Вислоцьку.

• 10. Хутір Зіневича Якуба Онуфрійовича, в селі Якубцьо (…-…). Дружина Зіневич (…) Ліза Антонівна, в селі Ліза Якубцьова (…-…).

             Діти: ♦ Зіневич Марія Якубівна, в селі Маруся Якубцьова (1927-...); 
                   ♦ Зіневич Михайло Якубович, в селі Міша Якубцьов (1929-...).                                                                  

Знаходився під лісом Вільшняк та біля Торф'яного болота, приблизно за 1,1 кілометр від Слободи Вислоцької. Після ліквідації хуторів у 1939 році сім'я переїхала з хутору в Слободу Вислоцьку.

Дорога на Ксаверів

• 11. Хутір Забродського Кирила Степановича, в селі Кирила Степановського (…-…). Дружина Забродська (Кулаківська) Євдокія Луківна, в селі Авдоця Кулаківська (…-…).

             Діти: ♦ Забродська Юлія Кирилівна, в селі ... (1927-...).                                                                           

Знаходився в урочищі «Злодійське», поруч з дорогою на Ксаверів, приблизно за 1,8 кілометри від Слободи Вислоцької. В 1930–1931 роках сім'я була розкуркулена і вислана з хутору і Слободи Вислоцької.

• 12. Хутір Забродського Павла Степановича, в селі Павла Степановського (…-…). Дружина Забродська (…) Ганна Лукянівна, в селі … (…-…).

              Діти: ♦ Забродський Михайло Павлович, в селі ... (1922–1942).
                                                                                                                                                 
Знаходився в урочищі «Злодійське», поруч з дорогою на Ксаверів, приблизно за 2 кілометри від Слободи Вислоцької. В 1930–1931 роках сім'я була розкуркулена і вислана з хутору і Слободи Вислоцької.

• 13. Хутір … .

Знаходився в урочищі «Злодійське».

• 14. Хутір … .

Знаходився в урочищі «Злодійське».

• 15. Хутір … .

Знаходився в урочищі «Злодійське».

• 16. Хутір … .

Знаходився з південного-заходу від урочища Вигон.

_{(Списки складені згідно розповідей: Широких (Дідківської) Ганни Іванівни, в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної; Столяр (Забродської) Ольги Іванівни в селі Люсі Івана Ясьовського).}

На даний час вже не відомо хто з слобожан жив на хуторах позначених на мапі під номерами 1, 3, 13, 14, 15 та 16. Тому, можливо зробити тільки припущення, що на цих хуторах проживали сім'ї слобожан, місце мешкання яких, на той період, невідомий. А саме:

• Забродський Арсеній Павлович, в селі Арсень (1894—1986) Дружина Забродська (Гринцевич) Гликерія Лук'янівна (1900—1985), в селі … (…-…). Діти: • … . Забродський А. П. заарештований навесні 1932 р. за ст.54-10 КК УРСР. Київським облвідділом ДПУ УРСР 11 червня 1932 р. справа припинена. Подальша доля цієї сім'ї невідома.
• Забродський Петро Северинович, в селі … (1899—1942). Дружина Забродська (…) Ганна Степанівна, в селі … (…). Діти: • … В 1930—1931 роках сім'я була розкуркулена і вислана з Слободи Вислоцького. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).
• Забродський Степан … , в селі … (…-…). Забродська (…) … , в селі … (…-…). Діти: • … . В 1930—1931 роках сім'я була розкуркулена і вислана з Слободи Вислоцької. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна, в селі Люся Івана Ясьовського).
• Івашкевич Василь Іванович, в селі Офіцер (…-…). Дружина Івашкевич (Шмиголь) Катерина Гнатівна, в селі Офіцериха (1906-…). В 60-х роках ця сім'я проживала в Слободі Вислоцькій.
• два брати на прізвище Корбут по батьку Якубовичі. Наприкінці 20-х років брати виїхали на постійне місце проживання в Америку. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна, в селі Люся Івана Ясьовського). Подальша їх доля невідома.
• Ринкевич Лука Іванович, в селі Лукаш … (1896-…). Дружина Ринкевич (…) … , в селі … (…-…). Діти: • … . В 1930 році Ринкевич Л. І. був репресований — заарештований і в тому ж році висланий у Північний край на 3 роки. Подальша доля цієї сім'ї невідома.

Фотографії слобожан періоду 1920—1941 років

• с.Слобода Вислоцька перш.пол.20-х рр. Забродський Петро Іванович
  с.Слобода Вислоцька перш.пол.20-х рр. Забродський Петро Іванович
• др.пол.20-х рр. Голуб Василь Григорович
  др.пол.20-х рр. Голуб Василь Григорович
• Слобода Вислоцька. Невідомі. Фото з сімейного альбому слобожан
  Слобода Вислоцька. Невідомі. Фото з сімейного альбому слобожан
• с.Слобода Вислоцька сер.30-х рр. Сестри Зіневичі - Любов Семенівна та Людмила Семенівна
  с.Слобода Вислоцька сер.30-х рр. Сестри Зіневичі - Любов Семенівна та Людмила Семенівна
• Київська обл., сер.30-х рр. Гринцевич Тимофій Іванович з синами Іваном та Павлом
  Київська обл., сер.30-х рр. Гринцевич Тимофій Іванович з синами Іваном та Павлом
• м.Київ сер.30-х рр. Подружжя Пількевичів: Андрій Андрійович та (Васьковська) Федора Варфоломіївна с сином Петром
  м.Київ сер.30-х рр. Подружжя Пількевичів: Андрій Андрійович та (Васьковська) Федора Варфоломіївна с сином Петром
• о.Камчатка, сер.30-х рр. Сім'я рідної сестри (зліва) Голуб Параскеви Мамантівни. Імена на цей час невідомі
  о.Камчатка, сер.30-х рр. Сім'я рідної сестри (зліва) Голуб Параскеви Мамантівни. Імена на цей час невідомі
• с.Слобода Вислоцька 30-і рр. Брати Голуби - Олексій Григорович та Василь Григорович
  с.Слобода Вислоцька 30-і рр. Брати Голуби - Олексій Григорович та Василь Григорович
• Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
  Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
• м.Владивосток 1937р. Подружжя Голубів: Василь Григорович та (Кулевська) Меланія Семенівна з дочкою Марусею
  м.Владивосток 1937р. Подружжя Голубів: Василь Григорович та (Кулевська) Меланія Семенівна з дочкою Марусею
• с.Слобода Вислоцька. Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
  с.Слобода Вислоцька. Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
• с.Слобода Вислоцька 1937р. Похорони вбитого фельдшера Зіневича Семена Онуфрійовича. В першому ряду: Зіневич Марія Іванівна, Гринцевич (Зіневич) Тетяна Григоровна, Дідківська (Зіневич) Марія Онуфрієвна, вдова покійного - Зіневич (Пількевич) Мотря Андріївна з дочками Любою та Людою
  с.Слобода Вислоцька 1937р. Похорони вбитого фельдшера Зіневича Семена Онуфрійовича. В першому ряду: Зіневич Марія Іванівна, Гринцевич (Зіневич) Тетяна Григоровна, Дідківська (Зіневич) Марія Онуфрієвна, вдова покійного - Зіневич (Пількевич) Мотря Андріївна з дочками Любою та Людою
• с.Слобода Вислоцька 1937р. Зіневич (Пількевич) Мотря Андріївна з дочками Любою та Людою
  с.Слобода Вислоцька 1937р. Зіневич (Пількевич) Мотря Андріївна з дочками Любою та Людою
• 30-і рр. Невідомі. Фото з сімейного альбому слобожан
  30-і рр. Невідомі. Фото з сімейного альбому слобожан
• с.Троянів (Житомирська обл.) кін.30-х - поч.40-х рр. Забродська Марія Давидівна
  с.Троянів (Житомирська обл.) кін.30-х - поч.40-х рр. Забродська Марія Давидівна
• м.Київ 1940р. Забродський Ростислав Григорович
  м.Київ 1940р. Забродський Ростислав Григорович
• Невідома. Фото з сімейного альбому слобожан
  Невідома. Фото з сімейного альбому слобожан
• залізн.станція Біличі (Київська обл.) зима 1940-41р. Голуб Василь Григорович
  залізн.станція Біличі (Київська обл.) зима 1940-41р. Голуб Василь Григорович
• с.Гоголів (Київська обл.) 1940-1941рр. Гринцевич Павло Тимофійович
  с.Гоголів (Київська обл.) 1940-1941рр. Гринцевич Павло Тимофійович
• с.Гоголів (Київська обл.) 1940-1941рр. Гринцевич Іван Тимофійович
  с.Гоголів (Київська обл.) 1940-1941рр. Гринцевич Іван Тимофійович
• Невідома. Фото з сімейного альбому слобожан
  Невідома. Фото з сімейного альбому слобожан

Розкуркулені слобідські родини

Згідно рішення президії Базарського райвиконкому на початку 30-х років були розкуркулені найбільш багаті та роботящі родини села Слобода Вислоцька. Це сім'ї:

1. Гринцевича Василя Івановича. Сім'я вислана з села. … . Після початку війни повернулися в село.
2. Гринцевича Степана Івановича. Сім'я вислана з села. Подальша доля цієї сім'ї невідома.
3. Гринцевича Тимофія Івановича. Сім'я Гринцевичів була розкуркулена одна із перших. На світанку, перед розкуркуленням, Гринцевичі втекли з хутору. Після втечі, разом з розкуркуленою сім'єю Пількевича А. А., вирішили податися працювати на грабарку. Працювали в Київській, Дніпропетровській, Мінській областях. Голодний 1933 р. застав Гринцевичів в Київській області. Сім'я голодувала, але вижила. В другій половині 30-х років осіли в с. Гоголево Київської області. Гринцевич Т. І. влаштувався на роботу землевпорядником і отримав під житло колишню хату сільського священика. (Розповідав: Гринцевич Іван Тимофійович, в селі Іван Томашов).
4. Забродського Степана … . Сім'я вислана з села. Подальша доля цієї сім'ї невідома.
5. Забродського Кирила Степановича. Сім'я вислана з села. … . Після початку війни повернулися в село.
6. Забродського Павла Степановича. Сім'я вислана з села. Подальша доля цієї сім'ї невідома.
7. Забродського Северина … . Сім'я вислана з села. Подальша доля цієї сім'ї невідома.
8. Забродського Петра Севериновича (старший син Забродського Северина). Сім'я вислана з села. Перед війною проживали в п. Юр'євець м. Дзержинськ Горьковської області.
9. Зіневича Івана Онуфрійовича (вдівець). Після розкуркулення Зіневич І. О. виїхав з села. Його пятилітній син Коля залишився в селі у молодшої сестри Дідківської (Зіневич) Марії Онуфріївни. А однолітню дочку Олю забрала до себе старша сестра Барановська (Зіневич) Ганна Онуфріївна (в слободі Ганька Онухреїва), яка тоді жила з чоловіком в селі Королівка Базарського району. В сердині 30-х років Зіневич І. О. осів в селі … де женився вдруге (пішов в прийми). (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).
10. Кулаківського Трохима Лукича. Сім'я вислана з села. В першій половині 30-х років працювали на грабарці в селі Ніпецово під Москвою. Після початку війни повернулися в село.
11. Кулаківського Степана Лукича. Сім'я вислана з села. … . Після початку війни повернулися в село.
12. Кулаківського Івана Лукича. Сім'я вислана з села. … . Після початку війни повернулися в село.
13. Кулаківського Василя Лукича. Сім'я вислана з села. Подальша доля цієї сім'ї невідома.
14. Пількевича Андрія Андрійовича. Сім'я Пількевичів була розкуркулена одна із перших. На світанку, перед розкуркуленням, Пількевичі втекли з села, покинувши все своє господарство. З собою взяли тільки цінні та найнеобхідніші речі, що могли нести в руках. Працювали на грабарці, разом з сім'єю Гринцевича Т. І., в Київській, Дніпропетровській, Мінській областях. Голодомор 1933 р. застав Пількевичів в Київській області. Сім'я голодувала — помер молодший син Міша. В другій половині 30-х років сім'я осіла у м. Києві. Пількевич А. А. з своєю парою коней влаштувався на роботу на один з Куренівських заводів. Від заводу отримав кімнату по вул. Фрунзе, поруч з трамвайним депо імені Красіна. Після початку війни Пількевичі повернулися в Слободу Вислоцьку. (Розповідали: Пількевич (Васьковська) Федора Варфоломіївна селі баба Тодора; Пількевич Петро Андрійович, в селі Петя Андроньов).
15. Чижевського Василя …. Сім'я вислана з села. Подальша доля цієї сім'ї невідома.
16. Чижевського Михайла … . Сім'я вислана з села. Подальша доля цієї сім'ї невідома.

_{(Списки складені згідно розповідей: Столяр (Забродської) Ольги Іванівни в селі Люсі Івана Ясьовського; Широких (Дідківської) Ганни Іванівни, в селі Ганьки Мар'ї Тодорчиної).}

Слобожани, які померли під час голодомору у 1932—1933 роках

В період голодомору у 1932—1933 роках мешканці села Слобода Вислоцька голодували, але повального голоду не було. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної). І все ж у 33 році в Слободі Вислоцькій померли:

• 1. Забродська Анастасія Іллівна, 64 роки, померла 3 серпня 1933 року, причина смерті — голод.
• 2. Зіневич Костянтин Олександрович, 40 років, помер 3 серпня 1933 року, причина смерті — голод.
• 3. Недашківська Євдокія Юхимівна, 65 років, померла 20 червня 1933 року, причина смерті — голод.
• 4. Івашкевич Степан Михайлович, … років. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

За межами Слободи Вислоцької в 1933 році померли:

• 5. Барсук Адам Миколайович, віком — 27 років, хлібороб села Слобода Вислоцька Базарського району. Помер 24 березня 1933 року у м. Житомирі. Причина смерті — хронічне запалення нирок.
• 6. Мурга …, … років. (чоловік Мурги (Ринкевич) Ярини Іванівни, в селі баби Раїни) та четверо його синів. Під час голоду виїхали на батьківщину Мурги в с. Гуска, де і померли з голоду. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).
• 7. Пількевич Михайло Андрійович, віком — 5 років. Помер в 1933 році у Київській області. (Розповідала: Пількевич (Васьковська) Федора Варфоломіївна, в селі баба Тодора).

У навколишніх селах у 1932—1933 роках померли:

• в селі Малінка, що входило до складу Вислоцької сільради, за даними сільради, помер з голоду 41 чоловік (в Книзі пам'яті зазначено 44 померлих, але троє з них виявились мешканцями Слободи Вислоцької).
• в селі Ксаверів за даними сільради загинуло 14 чоловік,
• в селі Савлуки за даними сільради загинуло 18 чоловік,
• в селі Недашки за даними сільради загинув 41 чоловік,
• в селі Любарка за даними сільради загинуло 43 чоловіка.

Слобожани, які були репресовані сталінським режимом

Репресії сталінського режиму не обминули і село Слобода Вислоцька, у 30-х та 40-х роках були репресовані:

1. Забродський Іван Степанович (нар.1889), уродженець сл. Вислоцька Базарського р-ну, житель м-ка Народичі Народицького р-ну Коростеньського окр. Українець, колишній прапорщик. За постановою Коростенського ОВ ДПУ УСРР від 20 березня 1930 р. як соціально небезпечний елемент висланий на Північ.
2. Ринкевич Лука Іванович (нар.1896), сл. Вислоцька Базарської вол. Овруцького пов. Волинської губ. Українець, малописьменний, середняк. Проживав у сл. Вислоцька Базарського р-ну Коростеньського окр. Заарештований 20 лютого 1930 р. Обвинувачувався за ст. 54-6, 80 КК УРСР. За постановою ОН при Колегії ДПУ УРСР від 22 березня 1930 р. висланий у Північний край. Реабілітований у 1989 р.
3. Забродський Арсеній Павлович (нар.1894)., сл. Вислоцька Базарської вол. Овруцького пов. Волинської губ. Українець, письменний, одноосібник. Проживав у сл. Вислоцька Базарського р-ну Житомирської обл. Заарештований навесні 1932 р. за ст.54-10 КК УРСР. Київським облвідділом ДПУ УРСР 11 червня 1932 р. справа припинена. Реабілітований у 2000.
4. Гринцевич Іван Іванович (нар.1884), сл. Вислоцька Базарської вол. Овруцького пов. Волинської губ. Поляк, малописьменний, колгоспник. Проживав у сл. Вислоцька Базарського р-ну Житомирської обл. Заарештований 22 жовтня 1937 р. Обвинувачувався за ст.54-10 КК УРСР. За постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 5 листопада 1937 р. розстріляний 12 листопада 1937 р. у м. Бердичів. Реабілітований у 1989 р.
5. Забродський Павло Васильович (нар.1904), сл. Вислоцька Базарської вол. Овруцького пов. Волинської губ. Українець, малописьменний, конюх колгоспу. Проживав у сл. Вислоцька Базарського р-ну Житомирської обл. Заарештований 24 жовтня 1937 р. Обвинувачувався в а.-р. агітації. За постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 27 листопада 1937 р. — розстріляний 3 грудня 1937 р. у м. Житомир. Реабілітований у 1963.
6. Ринкевич Іван Іванович (нар.1896), сл. Вислоцька Базарської вол. Овруцького пов. Волинської губ. Поляк, малописьменний, колгоспник. Проживав у сл. Вислоцька Базарського р-ну Житомирської обл. Заарештований 25 жовтня 1937 р. Обвинувачувався в а.-р. агітації. За постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 27 листопада 1937 р. — розстріляний у м. Житомир. Реабілітований у 1962 р.
7. Забродський Іван Іванович (нар.1897), сл. Вислоцька Базарської вол. Овруцького пов. Волинської губ. Українець, малописьменний, колгоспник. Проживав у сл. Вислоцька Базарського р-ну Житомирської обл. Заарештований 29 жовтня 1937 р. Обвинувачувався за ст.54-10 КК УРСР. За постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 9 листопада 1937 р. розстріляний 15 листопада 1937 р. у м. Житомир. Реабілітований у 1989 р. До арешту працював бригадиром в слобідському колгоспі «Заповіт Ілліча». (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).
8. Забродський Олексій Васильович (нар.1889), сл. Вислоцька Базарської вол. Овруцького пов. Волинської губ. Українець, освіта середня, інструктор-методист райвно. Проживав у с. Базар Базарського р-ну Житомирської обл. Зарештований 19 грудня 1937 р. Обвинувачувався за ст.54-10 КК УРСР. За постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 11 січня 1938 р. розстріляний 20 січня 1938 р. у м. Житомир. Реабілітований у 1989 р. До арешту працював учителем в школі с. Базар. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).
9. Бугай … . Голова слобідського колгоспу «Заповіт Ілліча». У 1937—1938 рр.був знятий з посади голови колгоспу. Виїхав у м. Коростень, а згодом був заарештований і розстріляний. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної). Імовірно це Бугай Олександр Микитович (нар.1888), м. Барановичі Мінської губернії. Білорус, член КП(б)У, освіта початкова, машиніст. Проживав — ст. Коростень Житомирської області. Заарештований 28 квітня 1938 р. Обвинувачувався в причетності до ПОВ. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській області від 26 вересня 1938 р. розстріляний 1 жовтня 1938 р. Реабілітований у 1957 р.
10. Лінкевич … . Секретар сільради Слободи Вислоцької. У 1937—1938 рр. був знятий з посади секретаря сільради. Виїхав у своє рідне село … , а згодом був заарештований і розстріляний. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).
11. Попруженко Іван Сергійович (нар.1913), сл. Вислоцька Базарської вол. Овруцького пов. Волинської губ. Українець, освіта середня, вчитель. Проживав у с. Буда-Вороб'ївська Малинського р-ну Житомирської обл. Заарештований 12 жовтня 1938 р. за ст. 54-10, 54-11 КК УРСР. УНКВС по Житомирській обл. 22 грудня 1938 р. справа припинена.
12. Кулаківська (Івашкевич) Мотря … (нар.?). Народилася у сл. Вислоцькій Базарської вол. Овруцького пов. Волинської губ. Ввечері 194… року Кулаківську Мотрю … , якій на той час було десь років 60, впіймав об'їждчик слобідського колгоспу коли вона збирала колоски, що залишилися на колгоспному полі після збирання врожаю. Базарським судом, що проходив в с. Слобода, вона була засуджена на 5 років виправних робіт за Постановою ЦВК и РНК СРСР від 7 серпня 1932 року «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», більш відомий як закон «про п'ять колосків». Кулаківська Мотря … відпрацювала всі п'ять років у виправно-трудовому таборі в … і повернулася до Слободи.

Також були репресовані священики, до церков яких ходили слобожани, а саме:

† Священик церкви Святого Миколая села Великі Кліщі Сіомук Микола Іванович, (нар.1888), с. Торговище Мацеївської волості Ковельського повіту Волинської губернії. Українець, освіта середня, священик. Проживав у с. Великі Кліщі Базарського району Житомирської області. Заарештований 23 жовтня 1937 року. Обвинувачувався за ст.54-10 КК УРСР. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській області від 11 листопада 1937 р. ув'язнений до ВТТ на 10 років. Реабілітований у 1989 р.

† Священик церкви Покрова Пресвятої Богородиці села Калинівка Скуратівський Григорій Якович, (нар.1896), с. Скурати Малинської волості Радомисльського повіту Київської губернії. Українець, освіта середня, священик. Проживав у с. Калинівка Базарського р-ну Київської обл. Заарештований 24 липня 1937 р. Обвинувачувався за ст.54-10 КК УРСР. За постановою трійки при УНКВС по Київській області від 27 серпня 1937;р. — розстріляний 7 вересня 1937 р. у м. Житомир. Реабілітований у 1987.

Війна

22 червня 1941 року о 3 годині 30 хвилин 190 німецьких та союзних дивізій без оголошення війни вдерлися на територію Радянського Союзу. На боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина і Фінляндія. Близько 5,5 млн солдатів і офіцерів почали боротьбу проти СРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р була оголошена мобілізація військовозобов'язаних, що народилися з 1905 по 1918 рік включно (від 18 до 36 років) в 14 військових округах з 17.

В Слободу Вислоцьку з Базару приїхали на машині уповноважені. Один з них був у військовій формі. Вони спішно провели мітинг біля школи та роздали повістки військовозобов'язаним слобожанам. Перших слобожан відправили на фронт. Вже в перші дні війни кілька разів бомбардували Коростень. До слобожан доходили звістки, що є багато загинувших та поранених. (Розповідала: Голуб (Лаговська) Марія Олександрівна в селі Маруся Голубовська).

3 липня 1941 року побачила світ директива ЦК КП(б)У та РНК УРСР, яка була інструкцією з евакуації худоби та майна колгоспів, МТС та радгоспів Правобережної України. Ця директива передбачала: — переганяння великої рогатої худоби та кінського молодняка за Дніпро; — забій свиней та свійської птиці колгоспних та радгоспних ферм. Згодом, 22 липня 1941 року вийшла постанова ДКО (Державного Комітету Оборони) за № 239, якою наказувалося знищити всі колгоспні посіви шляхом косіння, витоптування худобою і іншими шляхами.

В липні з Базару (району) був отриманий наказ, про термінове переганяння колгоспної худоби (коней, волів, корів) Слободи Вислоцької до Києва і далі за Дніпро та забій колгоспних свиней. Тоді, представники влади запевняли людей, що все це тимчасово, а відступ радянської армії спланований командуванням і військові частини відходять щоб зайняти оборонну лінію по Дніпру. А худобу всю, згодом, повернуть. Через Слободу Вислоцьку та навколишні поля почали спішно гнати худобу (коней, волів, корів, овечок) десь з заходу, із за Коростеня на Сухарівку та Базар і далі до Києва. Худоби було настільки багато, що тяжко вірилося, що її стільки може бути. А її все гнали і гнали, загалом десь протягом 10 - 15 днів. Впродовж цих днів у селі стояв сильний рев бідних тварин. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна, в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

З Базару прислали уповноважених, які на конях слідкували, щоб худобу гнали через колгоспні посіви. На очах собожан почали прискіпливо нищити результати їхньої тяжкої праці. Уповноважені району вели себе безцеремонно, нікого не слухали, нікого не бачили, при нагоді хапались за зброю. Слобожани обходили їх стороною. Між людьми поповзли тривожні слухи, що Червона армія відступає, вивозять, що можливо, з МТС вивозять всю техніку, з складів вивозять усе продовольство, що не можуть вивезти знищують, а їх селян кидають напризволяще під німця. В Слободі Вислоцькій не було паніки, але стояла якась тривога, психологічна напруга. Люди, оглядаючись, шептались між собою, всіх лякала невідомість. Навіть по вечорам в Слободі перестали співати. (Розповідала: Голуб (Лаговська) Марія Олександрівна в селі Маруся Голубовська).

Худобу Слободо-Вислоцького колгоспу було доручено гнати Забродському Лукашу Івановичу (в селі Лукашу), Непомнющому Івану Івановичу (в селі Івану Непомнющому) та іншим. Коли «перегонщики» повернулися в Слободу, то розповідали, що дуже багато худоби задарма потонуло у Дніпрі. Мости через Дніпро були забиті відступаючими колонами, тому тварин просто заганяли у річку. Одна слобідська корова згодом сама повернулася додому. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна, в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

З книги Ф.Пігидо-Правобережного «Велика Вітчизняна війна»: З тієї худоби, яку зганяли більшовики зі всього Правобережжя за Дніпро, мало що попало в далекі тилові райони. Немало цієї худоби потонуло в Дніпрі при «організованих» переправах, частина передохла, трохи з'їли радянські солдати і «партизани», а значну частину розібрали селяни. Я не знаю, скільки цих трофеїв забрали і вивезли німці, але населення, особливо з прибережних районів, тоді худоби отримало багато".

Фронт з кожним днем наближався, до Слободи вже доносився неясний і далекий гул канонади. Над селом все частіше пролітали літаки з німецькими хрестами. До Слободи дійшли слухи, що повтікало все районне начальство. З ними побігли і деякі слобідські активісти. В тому числі втік і активний організатор слобідського колгоспу та розкуркулювання слобожан — Дідківський Іван Федорович (в селі Іван Тодорчин). Він кинув дружину з двома доньками і в Слободу більше ніколи не повертався. (Розповідала: Голуб (Лаговська) Марія Олександрівна в селі Маруся Голубовська).

Файл:Слобода Вислоцька - Звітна мапа генштабу РСЧА за 12.08.1941р.jpg

Звітна мапа генштабу РСЧА за 12.08.1941р.

Фронт наблизився до Базарського району, за Коростень йшли тяжкі, кровопролитні бої. В Слободу на підводах та машинах почали завозили поранених червоноармійців, яких по хатах, на лікування, забирали слобожани. (Розповідала: Івашкевич (Шмиголь) Катерина Гнатівна, в селі Офіцериха).

Перед самою окупацією в Слободу Вислоцьку почали прибувати родичі слобожан з родинних сіл Радомисльського та Малинського районів. В основному йшли пішки, з торбами, з ручними возами, а деякі навіть без речей. З годом населення села виросло майже в двоє. (Розповідала: Широких (Дідківська) Віра Іванівна, в селі Вера Мар'ї Тодорчиної).

В своєму нарисі «Кожному мила своя сторона …» Анатолій Дідківський згадує, що частина людей с. Фотрунатівка під час окупації були у «біженцях» у родичів у селі Слобода Вислоцька колишнього Базарського району.

Як тільки слобожани зачули далекий гул канонади почали впорядковувати сімейні «бомбосховища» — кожна сім'я біля своєї хати викопала яму і накрила зверху колодами та дошками. Коли навкруги Слободи почали вибухати перші снаряди, слобожани забрали найбільш цінні речі та поховались по ямах. Під час артобстрілу в Слободу не влучив ні один снаряд. (Розповідала: Голуб (Лаговська) Марія Олександрівна в селі Маруся Голубовська).

Радянська армія відступала по шосе через Недашки та по навколишнім ґрунтовим дорогам, які тягнулися уздовж шосе. Одна з колон рухалась з Ксаворова та Савлуків через Малинку на Сухарівку та Базар. Колона просувалась дуже повільно, в болотах між Малинкою та Сухарівкою грузли автомобілі та гармати. Німецька артилерія обстрілювала відступаючих з гармат, які стояли в районі села Ксаверів. Радянська артилерія відповідала (прикривала відступ) з лісу біля села Малинка. Деякі німецькі снаряди перелітали через Слободу і розривалися в лісах Родин, Кліщівському та Мохах. На щастя на Слободу не впав ні один снаряд, але в цій артилерійській дуелі дуже постраждав Ксаверів, в селі почалися пожежі. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна, в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Між Малинкою та Ксаверовом (Савлуками) передові загони німців наздогнали відступаючу частину червоноармійців. Червоноармійці розвернулися в бойові шеренги і пішли на німців в штикову атаку. В цьому рукопашному бою загинуло багато і німців і червоноармійців. Після бою мертві німці та червоноармійці лежали в урочищі Злодійське, що під Слободою. В болоті Зибуче, що між Малинкою та Сухарівкою загрузло багато техніки, спочатку відступаючої Червоної Армії, а потім і наступаючої німецької. Ще довго після війни на місці рукопашного бою слобідські хлопчаки збирали зброю, в Малинському лісі копали артилерійський порох, а з загрузлої в болоті техніки знімали запчастини. (Розповідав: Голуб Михайло Олексійович, в селі Міша Голубов).

В 70-х роках, під час осушення Великого болота, були знайдені німецькі пістолет-кулемети МР 38/40 (в народі — шмайсери). (Розповідав: Зіневич Михайло Миколайович, в селі Міша Колі Янового). Можливо це та сама зброя, що була підібрана слобідськими хлопчаками на полі бою.

Після відступу Радянської армії в Слободу на конях заїхала німецька розвідка, німці об'їхали село і подалися по дорозі на Базар. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна, в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Файл:Слобода Вислоцька - Німецька топографічна мапа Osteuropa. 1941р..jpg

Німецька топографічна мапа Osteuropa. 1941р.

Згідно з архівними документами 22 серпня 1941 року німецькі війська окупували Базарський район Житомирської області, а 23 серпня село Слободу Вислоцьку Базарського району.

Для слобожан потяглися тяжкі і тривожні дні окупації. В селі окупаційна влада зібрала сход села і поставила питання вибору старости, селяни одноголосно назвали Забродського Кирила Степановича (в селі Кирила Степановського). Казали, що цю пропозицію він приймав без охоти. Але односельці настояли на його кандидатурі. Він був порядною людиною, нікого не кривдив, не бив, нікого не здавав на розправу мадярам. Поліцаїв в селі не було. Було кілька випадків коли партизани забирали його з собою. Куди і чого — цього ніхто не знав. Але кожного разу відпускали таємно, чутки, що в старости зв'язок з партизанами і він їм допомагає. Але це залишилося таємницею. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).

В селі Слобода Вислоцька була створена Слободо-Вислоцька сільська управа, що увійшла до складу Базарського району, гебітскомісаріату «Овруч», генеральної округи «Житомир», Райхскомісаріату «Україна».

Допомагати старості в виконанні його обов'язків зголосився колишній голова слобідського колгоспу Ринкевич Паларій … (в селі Ладь). Під Слободо-Вислоцьку сільську управу задіяли хату розкуркуленого в 1931—1932 роках слобожанина (сучасна будівля сільського клубу). Поруч з управою, по вулиці, яка йшла на Калинівку, слобідський староста побудував нову хату в якій оселився із своєю сім'єю. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Плакат нацистської пропаганди надрукований для Райхскомісаріату України. 1942р.

По розповідям в приміщенні управи стояв стіл накритий скатертиною. Над столом висів портрет Гітлера з надписом «Гітлер визволитель», а по стінах інші німецькі агітаційні плакати на яких українською мовою було написано, що Сталін, більшовики та жиди це банда злочинців, що німецька армія визволила українців, що кожному тепер буде надана своя земля, що потрібно всім братись за роботу і працювати для кращого майбутнього, і щось інше подібне. Біля управи вивішували «Звернення», «Накази» та «Оголошення» окупаційної влади (Розповідав: Пількевич Петро Андрійович, в селі Петя Андроньов).

19 вересня 1941 р. комендант Базара зігнав місцевих жителів на площу і наказав за 24 години здати для німецької армії 200 кожухів, 100 пар валянок, 200 пар теплих рукавиць. Фашисти вбили вчителя Григоренка за те, що він посмів сказати, що селян і так уже пограбували.

На початку зими всі слобожани та приїжджі, що на той час мешкали у Слободі Вислоцькій, були переписані та взяті на облік. З цього часу, кожний, хто виїжджав або прибував до села, повинен був зареєструватися у старости, а староста передавав ці відомості до району. Навіть, щоб піти до церкви в сусіднє село чи виїхати на ярморок необхідно було попередньо повідомити старосту. (Розповідав: Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп).

Окупаційна влада віддала слобожанам землю, якою вони володіли до колективізації. Всі слобожани добре знали межі своїх та сусідських земель, тому ніяких непорозумінь між сусідами при розділі та відновлені межових знаків не було. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Сходи села вели староста Забродський Кирило Степанович (в селі Кирило Степановський) та його помічник Ринкевич Паларій …(в селі Ладь). На одному із перших сходів села, колишні колгоспні активісти, почали активно ділити колгоспне майно. Між ними розгорілася ціла війна, з лайками, прокльонами … В результаті всі колгоспні будівлі були розібрані, поділені та розвезені по садибам. Колгоспний сільськогосподарський реманент (вози, плуги, борони, жатки, молотарки, січкарні, і т. д.) кожний з слобожан забрав свій, а інший теж поділили. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Восени та взимку 1941 року в Слободу Вислоцьку повернулися сім'ї, раніше розкуркулених: Гринцевича Василя Івановича (в селі Михеліка), Забродського Кирила Степановича (в селі Кирила Степановського), Кулаківського Івана Лукича (в селі …), Кулаківського Степана Лукича (в селі Стьопи Кулаковського), Кулаківського Трохима Лукича (в селі …), Пількевича Андрія Андрійовича (в селі Андроня) та приїхав один представник сім'ї Чижевських — Володимир … (в селі …) без ноги на протезі. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Між сім'ями, що повернулися та частиною слобожан, що активно брали участь в їх розкуркулюванні, склалися напружені відносини. У колишніх активістів по хатах стояли шафи, столи, лавки, стільці, скрині, висіли годинники, килими, в шафах висіла одежа, стояв дорогий посуд, вони використовували сільськогосподарський реманент і т. д., все те, що було вилучено під час розкуркулювання та поділено серед сільських активістів та колгоспників. Частина слобожан зразу почала повертати речі їх хазяївам, а інша частина не бажала віддавати «вкрадені» речі та розпочала проти своїх односельців та родичів справжню війну. (Розповідав: Гринцевич Йосиф Лукич, в селі дід Юзеп).

Найбільше тут дісталося сім'ї Пількевичів. Пількевич Андрій Андрійович (в селі Андронь) та Пількевич (Васьковська) Федора Варфоломіївна (в селі Тодора), що були в свій час розкуркулені, повернулися на Батьківщину з окупованого Києва. Застали своє господарство в спустошеному стані — до війни садиба та всі будівлі використовувалась під колгоспну свиноферму. Жити в хаті було не можливо, тому поселилися в маленькій вістепці для дров. В розповідях слобожанам про своє життя на чужині Андронь обмовився, що вже воював — в рядах народного ополчення брав участь в обороні Києва. З чого все почалося не відомо, але делегація колишніх активістів прийшли до нього та пригрозили, щоб він сидів в своїй садибі тихо і не висовувся, бо вони донесуть на нього в поліцію, про те, що він воював проти німців і вбивав німецьких солдатів. Можливо з їх подачі мадярські солдати так не взлюбили Андроня. Його навіть кудись забирали, але згодом відпустили. А коли в село заходили партизани ці ж слобожани намовляли партизанам на Пількевичів, казали, що вони куркулі, що вони вороги радянської влади, вони зрадники і т. д. Але на щастя Пількевичів, їх завжди попереджували про це. Вони ховалися. Партизани приходили до садиби Пількевичів, бачили спустошене господарство, розвалені будівлі і не знайшовши господарів йшли. Так сім'я тихо в сраху і прожила всю окупацію. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Восени 1941 року в Слободу Вислоцьку також повернулася сім'я Голуба Василя Григоровича (в селі Василя Голуба), що до війни проживала на залізничній зтанції Біличі, що під Києвом. Сам Василь в той час був в Червоній Армії, тому його сім'ю привезли на конях — брат Василя Голуб Олексій Григорович (в селі Лексій Голуб) та слобожанин Ткач Арсеній … (в селі Коваль). (Розповідала: Пількевич (Голуб) Марія Василівна в селі Маруся Голубова).

До зими 1941 року в Слободу Вислоцьку приїхала вчителька, з села Базар, Дідківська (Чорна) Єва Савівна, 1919 року народження, родом з села Бродник. Приїхала з старенькими батьками та сестрою Шурою, мала двоє дітей, чотирирічну Оленку і кількамісячну Ніну. Чоловік в цей час був на фронті (де і загинув). Поселили їх в школі в двох кімнатах пристосованих для проживання учителя. Так вони і пережили тяжкі часи окупації. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).

Солдати угорської королівської армії. Україна.

Наприкінці листопада 1941 року на Україну стали прибувати угорські (мадярські) бригади для виконання виключно поліцейських функцій на окупованих територіях. У Києві розмістився штаб угорської «Окупаційної групи». Вже в грудні угорці стали активно притягуватися для проведення антипартизанських операцій.

Німців в Слободі Вислоцькій не було. Періодично в село приїжджали на конях мадяри. Ходили по селу, проводили обшуки в садибах, шукали партизанів та перевіряли чи нема в селі червоноармійців, що відстали від своїх частин. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).

На справді, мадяри, більше збирали (реквізирували) по селу продукти для своїх потреб чим робили перевірки та обшуки. Приходили до хати і казали: «Матка яйко, млеко, водка, …». (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

В Слободі Вислоцькій розстрілів не було. Мадяри кілька разів забирали слобожан, але кожного разу відпускали. Але слобожани, все ж побоювались мадяр, бо вони поводили себе в селі зухвало, безцеремонно, такі собі "господарі села". Тим більше до села доходили чутки про побиття, арешти, та розстріли, що проводили мадяри в навколишніх селах, тому на їх «прохання» давали їм по можливості все. (Розповідала: Широких (Дідківська) Віра Іванівна в селі Вера Мар'ї Тодорчиної).

Під час чергового наїзду мадярів стався цікавий випадок. Одного дня Голуб Меланія Семенівна (в селі Маланя Голубова) побачила, що по селу ходять озброєні мадяри і швиденько забрала дітей (Марусю та Васю) з двору та завела корову у хату (вістепку). Хліва в господарстві не було, тому вночі корову держали у хаті. Вона почала поратись біля печі, а діти сиділи на ліжку, коли до хати забіг Непомнющий Іван Іванович (в селі Іван Непомнющий), який повернувся з війни і ховався в Слободі від окупаційної влади. Він мовчки заліз на піч і сховався за занавіскою. Маланя дуже злякалась бо за переховування партизанів чи червоноармійців вирок був один — розстріл. А ще мадяри могли спалити хату залишаючи інших членів сім'ї без житла. Зненацька у хату відкрилися двері і на порозі з'явився товстий озброєний мадяр. У Малані похололо серце. Але тут виручила корова, яка стояла головою у хату, а хвостом до дверей. В цей момент вона почала опорожнятися. Мадьяр відскочив, скривився та невдоволено сказав: «Нехорошо Матка, нехорошо». Зачинив двері і пішов. (Розповідала: Пількевич (Голуб) Марія Василівна в селі Маруся Голубова).

Податки, запроваджені гітлерівським урядом були двох видів: натуральні та грошові. Характерним було те, що згідно з розпорядженням рейхскомісара Е.Коха (листопад 1941 р.) податкові норми, запроваджені за радянської влади, зберігалися, тобто селяни повинні були наприкінці сільськогосподарського року виконати постанови сталінського уряду про здачу натуральних податків, але на користь рейху. По натуральним податкам жителі cлободи Вислоцької здавали:

• Зерно — вилучення зерна відбувалося двома шляхами: перший — податок за обмолот зерна, другий — виконання запланованих обсягів. Але після ретельного обліку наявних зернових запасів господарствам додавали нові плани здачі.
• Яйця — по нормам здачі яєць, був встановлений мінімум: для громадських господарств — 20 шт., з селянських дворів — 40 шт. з кожної курки за квартал.
• Молоко — В Житомирській області норми поставок молока становили 850л., від однієї корови в рік. Як і до війни, слобожани, возили здавати молоко в Недашки, а сметану в Базарську Рудню.
• М'ясо — сталих норм його поставок не існувало, вони залежали від конкретних потреб на певному етапі окупації. На село накладалася контрибуція, і з німецькою пунктуальністю розписувалося, скільки корів та птаства повинен здати кожний двір. За самовільний забій худоби німці оголосили смертну кару. Так, у зверненні рейхскомісара України Е.Коха до крайсляндвіртів від 29 липня 1942 р. на підставі розпорядження рейхсміністра А.Розенберга йшлося про те, що на приватний забій великої рогатої худоби необхідний дозвіл гебітскомісара (керівника округу (гебіту) з господарських питань).

По грошовим податкам жителі Cлободи Вислоцької змушені були виплачували:

• за звільнення (від радянської влади);
• подушний (накладався на кожну особу, старшу 16 років);
• прибутковий;
• на засоби пересування;
• на худобу;
• на собак;
• та інші.

В середньому селяни рейхскомісаріату «Україна» виплачували грошима більше 12 видів податків. В селі податки сплачувалися старості сільської управи, який в свою чергу переводив гроші до районної каси, а звідти вони потрапляли до урядової каси при гебітскомісарі.

Додатково до виплати податків, окупаційна влада, періодично надавала рознарядки селу на сбір зимньої одежі для німецького війська — кожухи, фуфайки, валянки, носки, рукавиці, шапки, ковдри і.тд. Весь цей перелік розподілявся, на сходах села, серед слобожан. Часто, щоб виконати зобов'язання по рознарядці слобожани вимушені були щось продавати на ярмарку та купляти необхідні речі. (Розповідала: Пількевич (Васьковська) Федора Варфоломіївна, в селі баба Тодора).

Слобожани згадували, що якби там не було, а при окупації хліб в домашніх коморах був. З часів колективізації хоч при німцях хліба поїли. Після визволення в кожному дворі була корова. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

В кінці 1941 року стало зрозуміло, що фашистський план «бліцкригу» (нім. Blitzkrieg — блискавична війна) на Східному фронті провалився. Німеччина входила в тривалу позиційну війну і фронт вимагав додаткової мобілізації солдатів. Робочі місця в німецькій промисловості та сільському господарстві оголювались, економіка гітлерівського Рейху відчувала дедалі гострішу нестачу робочої сили.

Навесні 1942 року німецька окупаційна влада почала вивозити молодих людей з Слободи Вислоцької на роботу до Німеччини. В період окупації до Німеччини в примусовому порядку була вивезена майже вся молодь села Слобода Вислоцька старша 16 років. Залишились тільки жонаті і заміжні, яких не брали та кілька молодих людей за яких поїхали їх батьки. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Згідно архівних документів окупантами було вигнано на каторжні роботи 34 слобожанина. На даний час відомі прізвища тільки 26 з них. Можливо 8 чоловік, це молодь з родинних сел, що під час окупації проживали у родичів в Слободі Вислоцькій.

Також багато молодих людей у 1942—1943 роках було вивезено на примусові роботи до Німеччини з навколишніх сел:

                        •  з Великих кліщів     -      92 чоловіка;
                        •  з Базару             -     104 чоловіка;
                        •  з Сухарівки	        -      12 чоловік;
                        •  з Бродника	        -       5 чоловік;
                        •  з Недашок	        -     208 чоловік;
                        •  з Малінки	        -       8 чоловік;
                        •  з Ксаверова	        -     117 чоловік;
                        •  з Савлуків	        -      73 чоловіка;
                        •  з Калинівки	        -     125 чоловік;
                        •  з Любарки	        -      58 чоловік.

Ці робітники отримали назву «остарбайтери» (нім.оstarbeiter — східний робітник). Німецькі офіційні особи (у тому числі і безпосередній автор терміну Герман Герінг) позначали цим терміном виключно тих своїх «примусових робітників зі сходу», які були родом з окупованих Німеччиною територій, що до 17 вересня 1939 року входили до складу СРСР. Вивезену до Німеччини молодь використовували на промислових підприємствах у дрібному приватному секторі, сільському господарстві, на залізниці, на будівництві оборонних укріплень, бараків, на підземних роботах у шахтах, а також на роботах по розчищенню завалів вулиць міст і сіл після бомбардувань тощо. Жодних прав так звані остарбайтери не мали. Їх обов'язок — добросовісна «безкоштовна» праця. У переважній більшості випадків робота остарбайтерів була надзвичайно важкою, виснажливою та низькооплачуваною. Харчування і умови проживання були вкрай погані.

В неволі померли, не витримавши важкої роботи та нелюдських умов життя:

• Гринцевич Олександр Іванович (в селі Сашко Мельничин);
• Зіневич Ілля Степанович (в селі Ілько).

(Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).

На примусові роботи також забрали Голуба Олексія Григоровича (в селі Лексія Голуба), 1912 року народження та Забродського Василя Давидовича (в селі Васю Давидова), 1926 року народження. Але вони втекли від охорони коли їх, разом з іншими земляками, вели по дорозі з Базару на залізничну станцію Вільчу для відправлення до Німеччини. Лексій та Василь сховалися в Малих Кліщах у Лаговських (родичів дружини Лексія Голуба). Тому замість Васі Давидова на роботу до Німеччини забрали його батька Забродського Давида Івановича (в селі Давида (Ясьовського). А замість Лексія, з його сім'ї, не взяли ні кого, бо не було вже кого брати — дома залишились мати та дружина з малими дітьми. (Розповідав: Голуб Михайло Олексійович, в селі Міша Голубов).

Файл:Слобода Вислоцька - Німецька мапа Owrutsch. 1943.jpg

Німецька мапа Owrutsch. 1943 р.

Десь весною 1943 року остарбайтеру Зіневичу Миколі Івановичу (в селі Колі Безмену) якось вдалося втекти з електродної фабрики, що знаходилась у місті Фінстервальде району Ельба-Ельстер землі Бранденбург, на якій він працював. Невідомо як він добирався з Німеччини, але в кінці літа, того ж року, був вже в Слободі Вислоцькій де ховався, влітку, на Великому болоті, а взимку по хлівам на вишках. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

В першій половині листопада 1943 року в Слободу Вислоцьку на автомобілях зненацька заїхали німці і швидко по команді розсипались по всьому селу. Проводили облави по вулицям та околицям села. Прискіпливо обшукували хати, хліви, комори, городи, залазили на вишки хат і хлівів, штиками провіряли сіно та солому. Шукали партизанів. А через деякий час через село почали відступати з‘єднання вермахту. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Перед відступом німецьких військ через Слободу Вислоцьку німці провели в Слободі облави та обшуки. Зіневич Микола Іванович (в селі Коля Безмен), який на той час ховався від окупаційної влади десь на території Слободи, попав під облаву. Його сховала в своїй хаті Попруженко Євгенія — він забіг в хату і заліз під ліжко, а вона швидко накидала на ліжко рядюжок і посадила зверху четверо малих дітей. На щастя німецькі солдати, які зайшли до хати, нічого не помітили. (Розповідала: Попруженко Євгенія в селі Женя Попруженчиха).

Відступаючи, німці шкоди слобожанам ніякої не заподіяли. Відступ був дуже швидким. Майже добу рухалась піхота, техніка і танки: Тигри, Пантери, Фердінанди і т. ін. Скрегіт гусениць, гуркіт моторів — все зливалося в один суцільний рев, здавалося, що гуло небо і земля. Після поразки під Києвом німці дуже поспішали до Коростеня, щоб зайняти нову оборонну лінію. Потім були тяжкі бої під Коростенем. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).

Військова техніка і піхотні частини рухались з Великих Кліщів та Сухарівки на Калинівку більше доби. Рухались швидко не зупиняючись в селі, піхота йшла організовано строєм і так щільно, що між підрозділами та військовою технікою не можливо було перейти дорогу. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Коли німці відступали, то з ними зник староста села. Ходили чутки, що він з калинівським старостою і ще кількома старостами з Коростеньського району поїхали з німцями. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).

16 липня 1947 року в США в Українському щоденнику «Свобода» (Джерзі Сіті і Ню Йорк) в рубриці «Шукають своїх рідних» було надруковане оголошення в якому Забродський Кирило (в селі Кирило Степановський) розшукував Васьковських Івана і Луку з с. Вислоцька Слобода, Волинь.

Через кілька років після закінчення війни від колишнього слобідського старости Забродського Кирила Степановича до його сім'ї надійшов лист з Австралії. Пізніше прийшла звістка і про колишнього калинівського старосту, який помер в Австралії. Діти його — 2 сини одержали спадщину, яку він заповідав їм. Що і скільки — цього ніхто не знає. Синів викликали в Москву, там їм видали документи і по тих документах вони одержували в Києві, в спеціальних магазинах, необхідні їм товари. Слобідський староста доживав свій вік в Австралії де і помер. Сім'ю слобідського старости, дружину і дочку, відправили на Донбасс, на відбудовчі роботи після воєнної розрухи. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).

13 листопада 1943 р. воїни 336-ої стрілецької дивізії Першого Українського фронту визволили Базар від ворога. В боях за село загинуло 65 воїнів. В братській могилі поховані 320 патріотів і серед них — Герой Радянського Союзу І. П. Артамонов.

Згідно з архівними документами 13 листопада 1943 року була визволена від фашистських загарбників також і Слобода Вислоцька.

В Слободу Вислоцьку зайшов загін Червоної армії на чолі з командиром, який був на коні в папасі і бурці. В центрі біля школи було зібрано все населення села. Перші слова командира загону, який говорив не злізаючи з коня, були: «Ну, что продажные хохлы …». (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівнав селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Після визволення, через Слободу Вислоцьку часто проходили військові частини Червоної армії. Якось одного дня коли в селі з'явився черговий військовий підрозділ, Ринкевич Василь Захарович (в селі Василь Захаровський) запросив командира цього підрозділу (капітана) до себе на вечерю, капітан залишився, а підрозділ пішов на ніч в Калинівку. За столом хазяїн умовив капітана взяти свого зятя Недашківського Василя … (в селі Базиль) до свого підрозділу. При цьому він приховав, що його зять був під час окупації деякий час поліцаєм. На світанку Зіневич Микола Іванович (в селі Коля Безмен) повіз на підводі капітана та Недашківського Василя в Калинівку. За слобідськими могилками в лісі їх зупинили кілька озброєних мешканців села Малинка, які мали з Василем якісь рахунки, може і за службу в поліції. Вони стягли його з воза та почали бити. Капітан намагався захистити його, як вже свого солдата, він потягнувся за пістолетом та його зразу застрелили, а потім після знущань вбили і Василя. Зіневича Миколу малинці відпустили. Капітана та Недашківського Василя поховали поруч на слобідських могилках. (Розповідали: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної; Зіневич Микола Іванович в селі Коля Безмен). Прізвище та ім'я капітана не збереглося, а його документи поклали в труну під час похорон.

Разом з визволителями в селі з'явився польовий військкомат, що проводив терміновий набір призовників і відправку їх на фронт. Чоловіки, які залишились в Слободі Вислоцькій були призвані в Червону армію. Частину їх відправили у військовий навчальний табір в село Великі Міньки. В таборі з призовників навколишніх сіл Базарського району були сформовані військові підрозділи, що відразу були кинуті в бій під Коростень, без елементарної військової підготовки (більшість з них навіть не вміли користуватися зброєю). Це були:

• Гринцевич Михайло Трохимович (в селі Михал Трохимков), 1907 року народження, з с.Слобода Вислоцька
• Забродський Антон Іванович (в селі Антось), 1898 року народження, з с.Слобода Вислоцька
• Непомнющий Іван Іванович (в селі Іван Непомнющий), 19... року народження, з с.Слобода Вислоцька.
• Дідківський Іван Іванович, 1904 року народження з с.Недашки.
• Мистецький Йосиф Іванович, 1912 року народження з с.Межеліска.
• і багато інших, які з якоїсь причини відсутні у військових архівах.

Загалом під Коростень було направлено десь з десяток слобожан. З Великих Міньок до Коростеня їх підрозділ проходив через Слободу Вислоцьку. Колони солдатів йшли строєм, рухаючись швидко не зупиняючись в селі. Коли слобожани дізналися, що серед солдатів перебувають їхні сини, брати, чоловіки вони кинулися наздоганяти їх. Слобожани бігли поруч з колоною, намагаючись знайти своїх та ще раз побачити їх. Деякі матері та дружини голосили, мабуть відчуваючи, що бачать своїх рідних в останній раз. Внаслідок ганебного відношення армійського керівництва до місцевих жителів вони там майже всі і загинули під німецькими кулеметами. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівнав селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).

Слобожани, які були примусово вивезені на роботи до Німеччини

Нашивка OST- оstarbeiter (нім.) - східний робітник.

Навесні 1942 року німецька окупаційна влада почала примусово вивозити молодих людей з села Слобода Вислоцька Базарського району Житомирської області на роботу до Німеччини. Згідно архівних документів окупантами було вигнано на каторжні роботи 34 слобожанина. На даний час відомі прізвища тільки 26 з них, це:

1. Гринцевич Марія Олексіївна (нар.?). Працювала …
2. Гринцевич Ніна Олексіївна (нар.?). Працювала …
3. Гринцевич Надія Захарівна (нар.1919). Працювала …
4. Гринцевич Олександр Іванович (нар.1925). Працював … Помер в неволі.
5. Дідківський Йосип Данилович (нар.1924). Працював на фабриці …
6. Забродський Давид Іванович (нар.1895). В Німеччину його забрали замість сина Василя, який втік … по дорозі до залізничної станції Вільча. Працював у хазяїна …
7. Забродська Зоя Василівна (нар.1925). Працювала …
8. Забродська Катерина Іванівна (нар.1919). Працювала …
9. Забродська Ольга Іванівна (нар.1924). Працювала на фабриці …
10. Забродська Лідія Антонівна (нар.1924). Працювала у хазяїна …
11. Забродський Петро Іванович (нар.1901). Працював … в поселенні Зольстед.
12. Забродський Ростислав Григорович (нар.1924). З червня 1942 року по квітень 1945 року працював різноробочим на електродній фабриці Kjellberg Elektroden & Maschinen GmbH в місті Фінстервальде району Ельба-Ельстер землі Бранденбург. На фабриці остарбайтерів утримували в таборі під охороною. 22 квітня 1945 року Червона армія зайняла місто Фінстервальде. Забродський Р. Г. був призваний в ряди Червоної армії.
13. Забродська Софія Андріївна (нар.1925). Працювала у хазяїна …
14. Зіневич Василь Костянтинович (нар.1923). З червня 1942 року працював різноробочим на електродній фабриці Kjellberg Elektroden & Maschinen GmbH в місті Фінстервальде району Ельба-Ельстер землі Бранденбург. На фабриці остарбайтерів утримували в таборі під охороною. (Розповідала: Дідківська Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).
15. Зіневич Ілля Степанович (нар.1919). З червня 1942 року працював різноробочим на електродній фабриці Kjellberg Elektroden & Maschinen GmbH в місті Фінстервальде (Finsterwalde) району Ельба-Ельстер землі Бранденбург. На фабриці остарбайтерів утримували в таборі під охороною. Вмер на фабриці від туберкульозу. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).
16. Зіневич (……) Ліза Антонівна (нар.?). Поїхала замість своєї доньки Марусі. Працювала у хазяїна …
17. Зіневич Микола Іванович (нар.1924). З червня 1942 року працював різноробочим на електродній фабриці Kjellberg Elektroden & Maschinen GmbH в місті Фінстервальде (Finsterwalde) району Ельба-Ельстер землі Бранденбург. На фабриці остарбайтерів утримували в таборі під охороною. Весною 1943 року він втік з фабрики і влітку вже був в Слободі Вислоцькій. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).
18. Івашкевич Анастасія Миколаївна (нар.1919). Працювала на фабриці …
19. Івашкевич Ніна Степанівна (нар.1924). Працювала на фабриці …
20. Майстренко Володимир … (нар.1924). Працював …
21. Мельник Ганна Захарівна (нар.1926). Працювала на фабриці …
22. Недашківська Валентина Антонівна (нар.1923). Працювала у хазяїна …
23. Недашківський Іван Дмитрович (нар.1925). Працював на фабриці …
24. Непомнюща Марія Іванівна (нар.1900). Поїхала замість своєї доньки Люби. Працювала у хазяїна …
25. Пількевич Петро Андрійович (нар.1925). З червня 1942 року по квітень 1945 року працював різноробочим на електродній фабриці Kjellberg Elektroden & Maschinen GmbH в місті Фінстервальде (Finsterwalde) району Ельба-Ельстер землі Бранденбург. На фабриці остарбайтерів утримували в таборі під охороною. 22.04.1945 року Червона армія зайняла місто Фінстервальде. Пількевич П. А. був призваний в ряди Червоної армії. (Джерело: Книжка червоноармійця Пількевича П. П.)
26. Чорна Олександра Савівна (нар.1922). Працювала …

Також до Німеччини була вивезена слобожанка, сім'я якої після ліквідації слобідських хуторів, у 1939 році переїхала з хутору в село Недашки на постійне місце проживання. Це:

• Зіневич Любов Семенівна (нар.1924). Працювала на …

_{(Списки складені згідно розповідей: Столяр (Забродської) Ольги Іванівни в селі Люсі Івана Ясьовського; Широких (Дідківської) Ганни Іванівни, в селі Ганьки Мар'ї Тодорчиної; Пількевич (Голуб) Марії Василівни, в селі Марусі Голубової).}

Фотографії слобожан періоду 1941—1945 років

• 12.04.1942р. Маня. Фото з сімейного альбому слобожан
  12.04.1942р. Маня. Фото з сімейного альбому слобожан
• с.Слобода Вислоцька 01.08.1942р. Можливо на фото Гринцевич Надія Захарівна (ліворуч) перед відправленням на примусові роботи до Німеччини
  с.Слобода Вислоцька 01.08.1942р. Можливо на фото Гринцевич Надія Захарівна (ліворуч) перед відправленням на примусові роботи до Німеччини
• Зольстед 9.08.1943р. Забродський Петро Іванович під час примусових робіт в Німеччині
  Зольстед 9.08.1943р. Забродський Петро Іванович під час примусових робіт в Німеччині
• Голуб Олексій Григорович
  Голуб Олексій Григорович
• с.Слобода Вислоцька Забродська Ольга Іванівна, Забродський Михайло Петрович та Забродська Ольга Григорівна
  с.Слобода Вислоцька Забродська Ольга Іванівна, Забродський Михайло Петрович та Забродська Ольга Григорівна

Слобожани — учасники Німецько-радянської війни 1941—1945 років

У роки Німецько-радянської війни мешканці села Слобода Вислоцька стали бійцями Робочо-Селянської Червоної Армії (РСЧА), це:

1. Вербицький Кирило Іванович (нар.?). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області в 1943 р.
2. Голуб Василь Григорович (нар.1908). До війни з сім'єю проживав на залізничній станції Біличі під Києвом. До Червоної Армії був призваний з першого дня оголошення загальної мобілізації. (Розповідала: Пількевич (Голуб) Марія Василівна, в селі Маруся Голубова). Призваний в РСЧА Київським РВК в 1941 р. Воював у складі 535 армійського інженерного батальйону, 61 Армії, Брянського фронту (на травень 1942 р.). Військове звання — червоноармієць. Посада — сапер. Партійність — б/п. Нагороди — не має. Поранення і контузії — не має. Наказом від 23.05.1942 р. нагороджений медаллю «ЗА БОЕВЫЕ ЗАСЛУГИ» за те, що 30.03.1942 р. при проході в атаку наших танків під час наступу на д. Гринскі Двори (Калужська область), шлях танкам був перекритий ворожим мінним полем. Червоноармієць Голуб В. Г. помітив це, проявив ініціативу і не шкодуючи свого життя під сильним мінометним вогнем ворога швидко розмінував мінне поле, видаливши 12 мін. Цими діями відкрив шлях танкам і піхоті наступаючих наших частин. Наприкінці 1942 р., під час бойових дій, Голуб В. Г. був поранений осколком в праву руку. Після госпіталю повернувся до своєї частини. З 1943 року член ВКПБ. Отримав військове звання — сержант. На війні Голуба В. Г. доля звела з акторами Ефимом Березиним (Штепсель) і Юрієм Тимошенко (Тарапунька). Він потоваришував з Юрієм Тимошенко і потім багато років листувався з ним. В кін.жовтня – поч.листопада 1943 року, підчас форсування ріки Дніпро та захопленні плацдарму на ворожому березі, Голуб В.Г. отримав осколкове поранення лівої ноги прямо посеред Дніпра. Вже на ворожому березі він зрозумів, що поранення серйозне. Вбитих та поранених солдатів було дуже багато. Німці сильно обстрілювали та бомбили переправу, тому поранених перевезли на наш берег тільки наступного дня, а ще через деякий час їх погрузили на поїзд (можливо на військово-санітарний поїзд) і відправили в тил. По дорозі з’ясувалося, що німці десь прорвали нашу оборону. Тому поїзд загнали на запасну колію - десь в ліс. Так вони простояли кілька днів. Потім їх довго везли в глиб Росії (до Волги). У Голуба В.Г. на пораненій нозі завелися хробаки. В госпіталь Голуба В.Г. привезли в поганому стані, почалася гангрена, його прооперували, але ногу зберегти не вдалося. Після операції він не подавав ознак життя. Його спустили в морг - підвал госпіталю. Згодом медсестра, що завозила у морг чергового покійника помітила, що серед гори трупів є живий, це був Голуб В.Г. Далі його ще раз прооперували і відрізали ще частину ноги. Лікарі не мали надії, що він виживе. Його відходила медсестричка, якій Василь був вдячний все своє життя. В результаті поранення залишився без ноги. В госпіталі був нагороджений медаллю «ЗА ОТВАГУ». Демобілізований по інвалідності в 1944 році. В 1944 році повернувся на Батьківщину в село Слобода Вислоцька.(Розповідала: Пількевич (Голуб) Марія Василівна, в селі Маруся Голубова).
3. Голуб Олексій Григорович (нар.1912). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області в 1943 р.
4. Гринцевич Адам Олексійович (нар.1900). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області в 1943 р.
5. Гринцевич Василь Іванович (нар.?).
6. Гринцевич Іван Тимофійович (нар.1924). До війни проживав в с. Гоголево Київської області. Під час окупації був забраний на примусові роботи до Німеччини. На території Білорусі, поїзд, на якому їх везли, був захоплений партизанами і всі полонені звільнені. Призваний в РСЧА Поставським РВК Вілейської області. У Вітчизняній війні — з лютого 1945 р. Воював у складі 3 роти 28-го гірського інженерно-саперного батальйону 4 ГИСКОК бригади.(4 Гірська інженеоно-саперна Карпатська ордена Кутузова ІІ ступеню бригада РГК) 4 Українського фронту. Військове звання — червоноармієць. Посада — сапер. Партійність — ВЛКСМ 1945 р. Нагороди — не має. Поранення і контузії — не має. Наказом від 28.03.1945 р. нагороджений медаллю «ЗА ОТВАГУ» за те, що 24 березня 1945 року під час будівництва мосту через р. Руда на підступах до міста Зорау в нейтральній полосі під ураганним кулеметно-автоматним вогнем супротивника виконував бойове завдання по будівництву мосту і не дивлячись на майже безпреривный обстріл місця роботи в укриття не йшов чим сприяв як найшвидшому завершенню будівництва мосту.
7. Гринцевич Йосип Лукич (нар.1892). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області у 1943 р. Вював у інженерному підрозділі, будував бліндажі, переправи, мости, … . Військове звання — рядовий. Посада — невідомо. Партійність — б/п. Служив в одному підрозділі з Пількевичем Андрієм Андрійовичем (в селі Андроньом). Закінчив війну в Австрії у м. Відні. Нагороджений медаллю «ЗА ПОБЕДУ НАД ГЕРМАНИЕЙ». (Розповідав: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь).
8. Гринцевич Михайло Григорович (нар.1926). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області в 1943 р. Воював у складі 4-ї стрілецької роти 482 стрілецького Нарвського полку 131 стрілецької Ропшинської Червонопрапорної дивізії Ленінградського фронту. Військове звання — червоноармієць. Посада — кулеметник. Партійність — б/п. Нагород не має. Наказом від 03.06.1945 р. нагороджений медаллю «ЗА ОТВАГУ» за те, що при форсуванні проток і висадки десанту на острів Езель будучи автоматником 593 стрілецького Нарвського полку, висадився на острів і сміливо рушив вперед, при зустрічі з противником з особистої зброї знищив двох німецьких солдатів.
9. Гринцевич Михайло Трохимович (нар.1907). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області. Воював у складі 447 стрілецького полку 397 стрілецької дивізії. Військове звання — червоноармієць. Посада — стрілець. Партійність — б/п. Вбитий 29.12.1943 р. Похований — в братській могилі № 573 на цивільному кладовищі села Чигири, Коростеньського району, Житомирської області. Згідно архівних документів разом з Гринцевичем М. Т. 29.12.1943 р. загинули його земляки: • Дідківський Іван Іванович, 1904 р.н., з с. Недашки; • Мистецький Йосиф Іванович, 1912 р.н., з с. Межеліска.
10. Гринцевич Павло Тимофійович (нар.1923). Призваний в РСЧА Броварським РВК Київської області у 1943 р.
11. Гринцевич Степан Іванович (нар.1919). У Червоній Армії з 1939 р. На фронті у Велику Вітчизняну війну із червня 1941 р. Командир відділення окремого розвідувального ескадрону 5-ї гвардійської кавалерійської дивізії (3-й гвардійський кавалерійський корпус, 4-та ударна армія, 3-й Білоруський фронт) гвардії сержант Гринцевич. • 24.11.1943 р. у с. Зезуля (13 км західніше м. Городок, Вітебської обл.) разом з бійцями вийшов у тил супротивника, що допомогло ескадрону виконати бойове завдання. При цьому був узятий «язик». 28.11.1943 р. нагороджений орденом «СЛАВИ ІІІ СТУПЕНЯ». • 28.06.1944 р. у районі с. Смоляни (Оршанський р-н Вітебська обл.) Гринцевич із кінним роз'їздом захопив автомобіль із 6 гітлерівцями. 30.06.1944 р. під м. Гродно полонив двох чоловік, які повідомили цінні відомості. 08.09.1944 р. нагороджений орденом «СЛАВИ ІІ СТУПЕНЯ». • 02.05.1945 р. гвардії старший сержант Гринцевич з кінним роз'їздом у районі м. Перлеберг (Німеччина) умілим маневром відрізав шлях відходу ворогові. Було захоплено кілька одиниць бойової техніки, знищене й полонене значне число гітлерівців, отримані коштовні розвідданні. 29.06.1945 р. нагороджений орденом «СЛАВИ І СТУПЕНЯ». • Також був нагороджений орденом «КРАСНОЙ ЗВЕЗДЫ», медалями. Гринцевич Степан Іванович крокував на Параді Перемоги у Москвi.
12. Забродський Андрій Варфоломійович (нар.1902). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області. Воював у складі 292 стрілецького Волжского полку 181 стрілецької Сталінградської ордена Леніна Червонопрапорної дивізії. Військове звання — червоноармієць. Посада — стрілець. Партійність — б/п. Польова пошта — 45422. Вбитий 24.02.1944 р. Похований — могила № 1 півд./схід. Кладовища с. Рудня Рожищенського району Волинської області, з ліва на право 2. ЗАЛИШИВСЯ ЖИВИЙ !!!??? Далі воював у складі 197 ОШР (окремій штрафній роті) 5 Гвардійської армії. Військове звання — рядовий. Посада — стрілець. Партійність — б/п. Польова пошта — 93747. Вбитий 15.03.1945 р. Похований — х. Циндем 8 км півн./зах. м. Гродкау, Німеччина. Братська могила.
13. Забродський Антон Іванович (нар.1898). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області 12.12.1943 р. Військове звання — рядовий. Посада — невідомо. Партійність — б/п. Загинув 28.12.1943 р.
14. Забродський Василь Іванович (нар.1911) Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області. Воював у складі МСВ (медсанвзводу) 20 Мото-стрілецької Новоград-Волинської Червонопрапорної ордена Суворова бригади. Військове звання — червоноармієць. Посада — шофер медсанвзводу. Партійність — б/п. Участь в Вітчизняній війні з березня 1941 року. Має одне поранення — 21.07.1943 р. Нагороджень — не має. В травні 1945 року нагороджений медаллю «ЗА ОТВАГУ» за те, що чер-ць Забродський в МСВ з січня 1945 року, будучи водієм машини виявив велике старання і любов до своєї справи. У минулих операціях, незважаючи на тривалі марші, частенько в умовах бездоріжжя чер-ць Забродський з честю виводив свою машину. Чер-ць Забродський дисциплінований боєць, чим ще більше сприяв виконанню бойових завдань свого підрозділу. Він перевіз на своїй машині декілька сотень поранених бійців і офіцерів. Тов. Забродський вірний син Батьківщини.
15. Забродський Василь Ілліч (нар.1921). Війну почав з бойової тривоги 22 червня 1941 року. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області в 1941 р. Участь у Вітчизняній війні — з жовтня 1941 року. Воював у складі ОРЕ (окремого розвід ескадрону) 5-ї Гвардійської, червонопрапорної і ордена Леніна кавалерійської дивізії 3 Гвардійського Кавалерійського Гродненського корпусу. Військове звання — гвардії сержант, посада — командир відділення. Партійність — член ВКПБ з червня 1944 р. Поранення і контузії — не має. Раніше нагороджений — орденом «СЛАВЫ ІІІ СТЕПЕНИ», пр.22/Н від 28.11.43р. і медаллю «ЗА ОБОРОНУ СТАЛИНГРАДА». В серпні 1944 р. нагороджений орденом «ОТЕЧЕСТВЕННОЙ ВОЙНЫ ІІ СТЕПЕНИ» за те, що 28.06.1944 року діючи в роз'їзді в районі «дер. Самоседовно» Вілейської області першим увірвався в село, вбив німецького шофера і викрав автомашину. 18.07.1944 року в районі «г. Литск», Белостоцької області діючи в роз'їзді попереду частин дивізії увірвався першим на окраїну міста і з автомата вбив 4-х німців, а одного унтер-офіцера узяв у полон, який надав цінні відомості про супротивника. Воював разом з Гринцевичем Степаном Івановичем (в селі Стьопою Мельником). (Розповідала: Дідківська Ганна Іванівна, в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).
16. Забродський Василь Давидович (нар.1926). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області в 1943 р.
17. Забродський Василь Петрович (нар.1920). Війну почав з бойової тривоги 22 червня 1941 року воєнним льотчиком. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).
18. Забродський Григорій Миколайович (нар.1918). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області в 1939 р. Воював у складі 440 армійського гарматного артилерійського полку. Військове звання — червоноармієць. Посада — тракторист 1 дивізіону. Партійність — член ВЛКСМ. Наказом від 9 серпня 1943 р. Забродський Г. М. нагороджений медаллю «ЗА БОЕВЫЕ ЗАСЛУГИ» за те, що він утримує свій трактор в зразковому стані, і не мав ні єдиної аварії. При переході полку з р-ну Холма в р-н Стара Русса т. Забродський на своєму тракторі з гарматою покрив відстань в 200 км і до місця прибув своєчасно, завдяки чому його батарея точно виконала поставлене перед нею завдання.
19. Забродський Іван Іванович (нар.1922). Війну почав з бойової тривоги 22 червня 1941 року, воєнний льотчик. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області. Поступив до 2576 ЭГ (евакуаційного госпіталю). Військове звання — не відомо, частину не знає. 11.03.1944 року вмер від ран, а 13.03.1944 року був похований.
20. Забродський Іван Ілліч (нар.1918). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області 10.12.1943 р. Воював у складі 342 Гвардійського стрілецького полку 121 стрілецької Гомельської Червонопрапорної дивізії. Військове звання — Гвардії червоноармієць, посада — стрілець. Вбитий 27.05.1944 р. Похований — Львівська об. Бродівський р-он, с. Суховоля.
21. Забродський Ілля Іванович (нар.1905). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області в 1943 р.
22. Забродський Лука Іванович (нар.1916). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області в 1943 р.
23. Забродська Марія Давидівна (нар.1919). Призвана в РСЧА Трояновським РВК Житомирської області 22 червня 1941 р. Військове звання — не відомо. Посада в Радянській Армії — фельдшер. Зникла безвісти в липні 1941 року. ПОКАЗАННЯ СВІДКА — Я, громадянка Костюченко (дівоче прізвище Грищенко) Василина Максимівна 1920 року народження, проживаю в с. Головки Малинського р-на Житомирської обл., працюю в Головчанській медамбулаторії на посаді акушерки, знаю громадянку Забродську Марію Давидівну по спільній роботі в Троянівській райлікарні Житомирської обл. з липня 1938 року по 22 червня 1941 року де я працювала операційною сестрою, а Забродська М. Д. фельдшером. 22 червня 1941 року Трояновським РВК Житомирської обл. я і Забродська були призвані в ряди Радянської Армії і направлені в м. Житомир в Польовий пересувний госпіталь, котрий там формувався, номер зараз не пам'ятаю (22 чи 222). При евакуації Житомира в липні 1941 р. наш госпіталь був переведений в Київ, де був розвернутий в танковому училищі на Дегтярівській вул. та працював до залишення міста нашими військами. Після залишення Києва госпіталь був евакуйований в Бориспіль, де розвернувся для роботи. При бомбардуванні Борисполя госпіталь був зруйнований і особистий склад госпіталю, який залишився в живих разом з частинами Радянської Армії направлявся в сторону с. Борщів Київської обл. Між с. Борщів і с. Семенівкою ми потрапили в оточення. При артилерійському обстрілі Забродська М. Д. була тяжко поранена в ліве стегно і отримала наскрізне осколкове поранення плеча. Я сама зробила їй перев'язку. Від втрати крові вона знепритомніла. В такому стані вона була залишена в оточенні. Подальша доля Забродської М. Д. не відома.
24. Забродський Михайло Андрійович (нар.1927). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області в 1943 р.
25. Забродський Михайло Ілліч (нар.1918). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області в 1943 р. Воював у складі 25 ГСП (гвардійського стрілецького полку) 6 ГСД (гвардійської стрілецької дивізії) 13-ї Армії. Військове звання — сержант, посада — командир відділення. Поранений надійшов до ХПГ 5204 (хірургічного пересувного госпіталю) 05.04.1944 р. Вмер від ран 10.04.1944 р. Похований — м. Дубно, в парку в/містр. 500 метров зах. корп.24 и 300 м східн.корп.№ 2. могила № 11 з східн.кр.3-й.
26. Забродський Михайло Павлович (нар.1922). Призваний в РСЧА Калінінським РВК м. Дзержинськ. Зник безвісти в грудні 1942 р. Згідно іменного списку: Забродський Михайло. Військове звання — червоноармієць. 03.12.1942 р. вмер в концентраційному таборі «Славута» в німецькому полоні. Похований — м. Славута. Всього по іменним спискам в концентраційних таборах «Славута» загинуло 8000 військовослужбовців Червоної Армії.
27. Забродський Михайло (в іменному списку Максим) Петрович (нар.1926). Призваний в РККА Базарським РВК Житомирської області 18.06.1944 р. Воював у складі 385 стрілецької Кричевської Червонопрапорної ордена Суворова дивізії. Військове звання — рядовий. Посада — стрілець 1266ст. Партійність — б/п. Вбитий 19.04.1945 р. Похований в центрі с. Ниппервидзе району Грайфенхаген, Німеччина.
28. Забродський Олексій Антонович (нар.1922). Призваний в РСЧА Вовчанським РВК, Харківської обл., Української РСР 10.10.1941р. Серпень-вересень 1943р.: звання - красноармієць, посада - навідник гармати 7 гв. вдап (7 гвардійського повітряно-десантного артилерійського полку) 9 гв. вдд (9 гвардійської повітряно-десантної дивізії) Вороніжського фронту, національність - українець, партійність - член ВЛКСМ. Наказом 10/н від 01.09.1943р. нагороджений медаллю "ЗА ОТВАГУ" Жовтень-листопад 1943р.: звання - гвардии червоноармієць, посада - навідник пушки 8 батареї 7 гв. вдап 9 гв. вдд Степного фронту, національність - українець, партійність - член ВЛКСМ, поранення - не має. Наказом 23/н від 01.11.1943р. нагороджений орденом "Красной Звезды" Січень-березень 1944р.: звання - гвардии молодший сержант, посада - навідник 76 мм. пушки 7 гв. вдап 9 гвардійської Червонопрапорної Полтавської повітряно-десантної дивізії 33 гв.ск (Гвардійського стрілкового корпусу) 1 Українського фронту, національність - українець, партійність - член ВКП(б). Наказом 35/н від 04.10.1944р. нагороджений орденом "Отечественной войны I степени"
29. Забродський Олексій Северинович (нар.?). Загинув на фронті. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).
30. Забродський Петро Северинович (нар.1899). Призваний в РСЧА Держинським РСЧА Горьковської обл. 17 січня 1942 року. Воював у складі 817 полку 239 дивізії. Військове звання — рядовий. Зник безвісти в березні 1942 року.
31. Зіневич Василь Іванович (нар.1919). Призваний до РСЧА Ленінський РВК, м.Києва, Української РСР 01.01.1941р. Під час окупації був у партизанському загоні в Білоруських лісах. (Розповідала: Дідківська Ганна Іванівна, в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної). 28.07.1944р. рядовий Зіневич В.І. був відправлений з військово-пересильного пункту 202 ЗСП (запасний стрілецький полк) до штабу 39 А (армії)
32. Зіневич Василь Костянтинович (нар.1923).
33. Зіневич Георгій Мефедович (нар.1916). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області. Військове звання — невідомо. Посада і спеціальність — невідомо. Партійність — член ВЛКСМ. Зник безвісти в березні 1944 р. Згідно архівних документів разом з Зіневичем Георгієм Мефедовичем в березні 1944 року зникли безвісти його земляки: • Присяжнюк Федір Степанович, 1919 р.н. з с. М.Кліщі; • Дмитренко Роман Харитонович, 1921 р.н. з с. Дуброво; • Смоленко Андрій Данилович, 1922 р.н. з м. Базар; • Мельник Іван Никипорович, 1920 р.н. з с. Ксаверів; • Захарченко Василь Олексійович, 1920 р.н. з с. Пятидубка.
34. Зіневич Іван Онуфрійович (Онопрійович) (нар.1898). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області. Воював у складі 121 сд (стрілецької дивізії) 13 Армії. Військове звання — рядовий, посада — стрілець. Партійність — б/п. Вбитий 28.03.1944 р. Похований — Рівеньська область, Червоно-армійський район, дер. Батьково. Згідно Іменного списку разом з Зіневичем Іваном Онуфрієвичем під селом Батьково Червоно-армійського району Рівеньської області загинули його земляки з Базарського району: • Довгоборець Данило Іванович, 1898 року народження, з с. Калинівка; • Горай Володимир Данилович, 1917 р.н., з с. Гуска; • Єсенчук Федір Леонтійович, 1903 р.н., з с. Великі Кліщі; • Недашківський Степан Іванович, 1917 р.н., з с. Недашки; • Тимошенко Олексій Петрович, 1923 р.н., з с. Великі Міньки.
35. Зіневич Микола Іванович (нар.1924). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області. З січня 1944 р. — на І українському фронті. Воював у складі 823 стрілецького Дембицького полку 302 стрілецької Тарнопольської Червонопрапорної дивізії. Військове звання — молодший сержант, посада — стрілець. Партійність — б/п. Нагороджений — нагород не має. Поранення і контузії — не має. Наказом від 25.02.1945 р. був нагороджений медаллю «ЗА БОЕВЫЕ ЗАСЛУГИ» за те, що працюючи зв'язковим при управлінні 302 стрілецької Тарнопольської Червонопрапорної дивізії, від 823 стрілецького полку, з листопада 1944 року, показав себе сміливим, рішучим бійцем по виконанню завдань командування і штабу дивізії. Тов. Зіневич, у будь-якій обстановці, не рахуючись ні з часом, ні з вогнем супротивника швидко доставляв і точно передавав накази і розпорядження командування і штабу дивізії командиру полку чи його начальнику штабу, чим забезпечував і сприяв бойовим успіхам полку. Після війни Коля повернувся в Слободу. На фронті він був поранений і дуже мучився від отриманих на війні ран, тяжко хворів, потім зовсім зліг, кричав від болю і вдень і в ночі. Помер від ран в 1946 році — в 22 роки. (Розповідала: Широких (Дідківська) Ганна Іванівна в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної).
36. Зіневич Микола Костянтинович, (нар.1912). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області. Воював у складі 337 г.с.п. (гвардійського стрілецького полку). Військове звання — рядовий, посада — мінометник. Поранений 06.08.1944 р. Діагноз — сліпе осколкове поранення лівого стегна з пошкодженням кістки, шок ІІІ, втрата крові. Вмер у 602 ВГ (військовому госпіталі) від шоку 06.08.1944 р. Похований — могила № 1, село Воля Барановська, Сандомирського р-ну, Краківської обл. на цивільному кладовищі.
37. Івашкевич Фелімон Якович (нар.1907). Призваний в РСЧА Ленінградським РВК м.Москва 18.01.1944р. та направлений до збірного пункту "Мосгорвоенкомата" для проходження військової служби. Звання - старшина роти бронебійник, партійність - б/п, національність - росіянин, цивільна спеціальність - слюсар, сімейний стан - жонатий, освіта - 7 клас., медкомісія - 17.01.1944р. придатний до стройової.
38. Кулаківський Григорій Трохимович (нар.1919). Пройшов війну з першого до останнього дня. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).
39. Кулаківський Степан Лукич (нар.1910). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області в 1943 р.
40. Недашківський Євген Григорович (нар.1911). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області. Воював у складі 524 сп (стрілецького полку) 112 стрілецької Рильсько-Коростеньської Червонопрапорної Ордена Суворова дивізії. Військове звання — рядовий, посада — стрілець. Партійність — б/п. Вбитий 15.04.45р. Похований 19.04.45р. в с. Козель, Верхня Силезія, Німеччина.
41. Недашківський Іван Григорович (нар.1914). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області в травні 1941 р. на перепідготовку. Воював у складі 573 полку 195 стрілецької дивізії. Військове звання — червоноармієць. Партійність — б/п. Зник безвісти 10.07.1941 р. в с. Чижовка, Ємель.р. (Ємільчинського району Житомирської області). Згідно Іменного списку разом з Недашківським Іваном Григоровичем 10 липня 1941 року під селом Чижовка зникли безвісти його земляки з Базарського району: • с. Васьковці — 1 чол.; • с. Вишев — 1 чол.; • с. Голубієвичі — 6 чол.; • с. Гуто Мар'ятин — 8 чол.; • с. Гуска — 1 чол.; • Гутовський — 1 чол.; • с. Дуброва — 15 чол.; • с. Звіздаль — 3 чол.; • с. Калинівка — 7 чол.; • с. В.Кліщі — 6 чол.; • с. М.Кліщі — 2 чол.; • с. Кліщі — 6 чол.; • с. Ксаверів — 5 чол.; • с. Колона — 1 чол.; • с. Любарка — 3 чол.; • с. М.Міньки — 4 чол.; • с. Міньки — 1 чол.; • с. Недашки — 6 чол.; • с. Рутвянка — 4 чол.; • с. Рубежівка — 6 чол.; • с. Рудня — 1 чол.; • с. Савлуки — 5 чол.; • с. Хрипля — 1 чол. Всього по 195 стрілецькій дивізії — 405 чоловік.
42. Недашківський Іван Дмитрович (нар.1925). В 1942—1943 роках був примусово вивезений з Слободи Вислоцької на роботу до Німеччини. В 1945 році, після звільнення Червоною Армією з нациської неволі, був призваний в ряди РСЧА. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).
43. Недашківський Леонід Антонович (нар.1912). В Червоній Армії з 1941 року. Воював у складі 2 стрілецького батальйону 625 стрілецького полку 221 стрілецької дивізії. Військове звання — старший лейтенант, посада — заступник по політичній частині командира 2 стрілецького батальйону. В серпні 1943 року зник безвісти.
44. Недашківський Лука Дмитрович (нар.?). Загинув на фронті. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).
45. Недашківський Михайло Антонович (нар.1920). Війну почав з бойової тривоги 22 червня 1941 року. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського). Воював у складі 7 кав.полку. Військове звання — лейтенант. 01.06.1942 р. потрапив у полон в районі міста Дорогобуш. З 09.09.1943 р. був увязнений у таборі для військополонених — Калварія (5,9.34 V. Offl. Kalvaria zum Stalag XIA verse zt). Мав номер військовополоненого в німецькому таборі — 5075.
46. Недашківський Петро Антонович (нар.1910).
47. Недашківський Павло Васильович (нар.1902). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області. Воював у складі 112 СД (стрілецької дивізії) 13 Армії. Військове звання — рядовий, посада — стрілець. Партійність — б/п. 28.12.1943 р. зник безвісти. Згідно архівних документів разом з Недашківським Іваном Григоровичем 28 грудня 1943 року зникли безвісти і його земляки з Базарського району: • Степанчук Василь Миколайович, 1907 р.н. з с. М.Кліщі, • Вознюк Василь Данилович, 1903 р.н. з с. Мар'ятин. СПРОСТУВАННЯ ЗНИКНЕННЯ БЕЗВІСТИ — За період з 10.01.44р. по 20.01.44р. рядовий Недашківський Павло Васильович, який значився зниклим безвісти, в дійсності повернувся в частину і був евакуйований по хворобі в ППГ-506 (польвий пересувний госпіталь). На початку 1945 року воював у складі 128 Армійського Мінометного Перемишельського Червонопрапорного Ордена Богдана Хмельницького полку. Військове звання — червоноармієць, посада — хімінструктор 4-ї батареї. Наказом від 29.03.1945 р. був нагороджений медаллю «ЗА ОТВАГУ» за те, що він в районі Раудтен 09.02.1945 р. при відбиванні контратак супротивника замінив пораненого навідника і мінометним вогнем розсіяв і частково знищив до 30 солдатів і офіцерів супротивника.
48. Пількевич Андрій Андрійович (нар.1894). До війни, з сім'єю, проживав у м. Києві на Куренівці. Після початку війни він був задіяний на роботах по будівництву оборонних укріплень Київського укріпленого району (скорочено КиУР). A з початком оборонних боїв за Київ, Пількевич А. А. був зачислений в загін народного ополчення. Скоріше за все в загін Петрівського (Подольського) району. З початку серпня його загін брав участь у запеклих та кровопролитних боях на ділянці південного сектору оборони Жуляни-Совки-Деміївка-Голосієво. Військову форму їхньому підрозділу не видавали і зброї на всіх не вистачало — одна гвинтівка іноземного зразка на 3-4 ополченця. Ополченці не мали достатньо зброї щоб відстрілюватися, тому коли німці йшли в атаку їх підіймали в контратаку, що закінчувалась рукопашним боєм. Після кожного бою на полі перед окопами залишалося багато вбитих ополченців. На перших порах і Пількевич А. А., ходив в атаку з палкою в руках. Згодом, в рукопашному бою, він здобув собі німецьку гвинтівку. Згадував, що дуже багато ополченців (цивільних киян) загинуло там за дарма. Як там тяжко не було, а свої рубежі ополченці відстояли і в Київ німців не пустили. Вночі з 18 на 19 вересня військові частини 37-ї армії, переправилися на лівий берег Дніпра і підірвали мости. А загони народного ополчення, в цей час, ще знаходились на лінії оборони — їх просто кинули напризволяще. Вдень 19 вересня німецькі війська увійшли до Києва. Щоб не потрапити у полон Пількевич А. А. та два його товариші, вночі, прокралися до Дніпра, де в районі села Корчувате вони переплили на лівий берег (скоріш за все тримаючись за якусь колоду). Наступного ранку з'ясувалося, що лівий берег вже зайнятий німцями. Згодом Пількевич А. А. пробрався до окупованого Києва, забрав свою сім'ю і повернувся на Батьківщину в село Слобода Вислоцька. (Розповідали: Гринцевич Іван Тимофійович, в селі Іван Томашов; Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь). Другий раз в РСЧА був призваний в листопаді 1943 року Базарським РВК, після звільнення Слободи Вислоцької Червоною армією. В армію Пількевича А. А. забрали разом з парою його коней, тому служив їздовим на своїх конях в інженерному підрозділі, будував бліндажі, переправи, мости, … , а також підвозив боєприпаси на передову та забирав поранених. Мав військове звання — червоноармієць. Партійність — б/п. (Розповідав: Дідківський Володимир Павлович, в селі Володя Люби Шимонової). Воював разом з Гринцевичем Йосипом … (в селі дідом Юзепом). Закінчив війну в Австрії у м. Відні. Нагороджений медаллю «ЗА ПОБЕДУ НАД ГЕРМАНИЕЙ». (Розповідав: Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь).
49. Пількевич Петро Андрійович (нар.1925). В червні 1942 року був примусово вивезений з Слободи Вислоцької на роботу до Німеччини. В Німеччині працював різноробочим на електродній фабриці Kjellberg Elektroden & Maschinen GmbH в місті Фінстервальде району Ельба-Ельстер землі Бранденбург. 22 квітня 1945 року Червона армія зайняла місто Фінстервальде. В кінці квітня 1945 року польовим РВК при 161 зсп (запасному стрілецькому полку) Пількевич П. А. був призваний в ряди Червоної Армії. Першого травня прийняв присягу і був зарахований для проходження військової служби до 338-го гвардійського стрілецького полку, 117-ї гвардійської Бердичівської стрілецької дивізії, 24-го стрілецького корпусу, 13-ї армії, 1-го Українського фронту, на посаду "орудійного номера" полкової артилерійської батареї. (Джерело: Книжка червоноармійця Пількевича П. А.). Поповнений новобранцями полк, у складі 117-а дивізії, був направлений для участі в Празькій операції, в якій ця дивізія виконувала завдання по звільненню міст Пласі і Пльзень. Звістку про капітуляцію Германії Петро зустрів вночі (в 2.00) 9 травня під час маршу полку по території Чехії, а вдень прийшла звістка про звільнення Праги. (Розповідав: Пількевич Петро Андрійович, в селі Петя Андроньов). Для 117-ї дивізії 11 травня 1945 року стало останнім днем війни.
50. Ринкевич Анатолій Паларійович (нар.1925). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області в 1943 р.
51. Ринкевич Михайло Іванович (нар.1904). Призваний в РСЧА Київським МВК (міський військовий комісаріат) в 1926р.
52. Ринкевич Михайло Васильович (нар.?). Війну почав з бойової тривоги 22 червня 1941 року, воєнним льотчиком. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).
53. Ринкевич Паларій Іванович (нар.1901). Призваний в РСЧА Базарським РВК Житомирської області. Воював у складі 3 сб. 292 Волжського сп (стрілецького полку) 181 Сталінградської ордена Леніна Червонопрапорної СД (стрілецької дивізії). Військове звання — сержант, посада — командир відділення. Вбитий 28.01.1944 р. Похований — північна окраїна с. Малий Стиден, Костопельського району, Рівеньської області.
54. Столяр Микола Пилипович (нар.1927). Воював у складі 731 зап (зенітно-артилерійського полку). (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського). Після звільнення Києва 731 зап 7-го корпусу ПВО прикривав залізничний міст через Дніпро від нальотів ворожої авіації. Про значення цього нашвидкоруч збудованого дерев'яного моста через Дніпро свідчить той факт, що командуючому сьомим корпусом Сталін особисто пригрозив штрафбатом, якщо фашистам вдасться вивести міст з ладу.

_{(Списки складені згідно інформації, що була надана: Столяр (Забродською) Ольгою Іванівою в селі Люсею Івана Ясьовського; Широких (Дідківською) Ганною Іванівною, в селі Ганькою Мар'ї Тодорчиної; Пількевич (Голуб) Марією Василівною, в селі Марусею Голубовою.)}

Фотографії учасників Німецько-радянської війни

• поч.40-х рр. Забродська Марія Давидівна
  поч.40-х рр. Забродська Марія Давидівна
• Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
  Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
• перш.полов.1943р. Голуб Василь Григорович
  перш.полов.1943р. Голуб Василь Григорович
• Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
  Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
• Госпіталь кін.1943р.-поч.1944р. Голуб Василь Григорович (зліва)
  Госпіталь кін.1943р.-поч.1944р. Голуб Василь Григорович (зліва)
• 
  кін.1944р. Гринцевич Степан Іванович
• 1943-45рр. Забродський Ілля Іванович (праворуч)
  1943-45рр. Забродський Ілля Іванович (праворуч)
• Можливо на фото Забродський Іван Іванович
  Можливо на фото Забродський Іван Іванович
• 23.02.1945р. Забродський Василь Давидович
  23.02.1945р. Забродський Василь Давидович
• 
  Госпіталь 1945р. Гринцевич Іван Тимофійович
• м.Відень 1945р. Стоять Гринцевич Йосип Лукич і Пількевич Андрій Андрійович
  м.Відень 1945р. Стоять Гринцевич Йосип Лукич і Пількевич Андрій Андрійович
• 1945р. Пількевич Петро Андрійович
  1945р. Пількевич Петро Андрійович
• 1945р. Столяр Микола Пилипович
  1945р. Столяр Микола Пилипович
• Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
  Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
• Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
  Невідомий. Фото з сімейного альбому слобожан
• 
  м.Вільнюс 1946р. Забродський Василь Давидович

Фотографії слобожан періоду 1945—1960 років

• м.Житомир 1946р. Забродська Лідія Іллінішна
  м.Житомир 1946р. Забродська Лідія Іллінішна
• м.Київ 1948р. Івашкевич Михайло Іванович
  м.Київ 1948р. Івашкевич Михайло Іванович
• с.Слобода кін.40-х рр. Брати Забродські: Микола Ілліч, Іван Ілліч, Григорій Ілліч
  с.Слобода кін.40-х рр. Брати Забродські: Микола Ілліч, Іван Ілліч, Григорій Ілліч
• др.пол.40-х рр. Забродський Ростислав Григорович
  др.пол.40-х рр. Забродський Ростислав Григорович
• м.Київ кін.40-х рр. Брати Гринцевичі: Павло Тимофійович та Іван Тимофійович
  м.Київ кін.40-х рр. Брати Гринцевичі: Павло Тимофійович та Іван Тимофійович
• м.Київ поч.50-х рр. Пількевич Петро Андрійович
  м.Київ поч.50-х рр. Пількевич Петро Андрійович
• с.Слобода 1951р. Весілля Гринцевича Івана Тимофійовича та Забродської Ольги Григорівни
  с.Слобода 1951р. Весілля Гринцевича Івана Тимофійовича та Забродської Ольги Григорівни
• 1951р. Зіневич Михайло Дем'янович
  1951р. Зіневич Михайло Дем'янович
• с.Слобода 1951р. Недашківська Ольга Василівна та Івашкевич Ніна Степанівна
  с.Слобода 1951р. Недашківська Ольга Василівна та Івашкевич Ніна Степанівна
• с.Базар 1951р. Дир.та зав.шкіл Базарського р-ну. Перший зліва сидить дир.Калинівської школи Забродський Ростислав Григорович. Перша зліва стоїть зав.Слобідською школою Дідківська Єва Савівна
  с.Базар 1951р. Дир.та зав.шкіл Базарського р-ну. Перший зліва сидить дир.Калинівської школи Забродський Ростислав Григорович. Перша зліва стоїть зав.Слобідською школою Дідківська Єва Савівна
• с.Слобода 1952р. Діти біля хати. З правої сторони Забродський Анатолій Ростиславович
  с.Слобода 1952р. Діти біля хати. З правої сторони Забродський Анатолій Ростиславович
• с.Слобода 50рр. Вчителі, уродженці с.Слобода Вислоцька. Забродський Ростислав Григорович, Івашкевич Анастасія Миколаївна, Забродська Ольга Іванівна, Забродська Ольга Григорівна, Забродська Валентина Михайлівна
  с.Слобода 50рр. Вчителі, уродженці с.Слобода Вислоцька. Забродський Ростислав Григорович, Івашкевич Анастасія Миколаївна, Забродська Ольга Іванівна, Забродська Ольга Григорівна, Забродська Валентина Михайлівна
• с.Слобода 1954р. Вербицька Ольга Кирилівна
  с.Слобода 1954р. Вербицька Ольга Кирилівна
• с.Слобода 1955р. Вербицька Ольга Кирилівна, Мельник Ганна Захарівна, Дідківська Ганна Іванівна, Попруженко Іван Сергійович, Ринкевич (Івашкевич) Таїсія Яківна, Недашківська (...) Марія Федорівна, Пшегарлінська Світлана Михайлівна, Дідківська Елена Леонідівна, Івашкевич (...) Ольга Якубівна, Вербицька (...) Ксенія Миронівна
  с.Слобода 1955р. Вербицька Ольга Кирилівна, Мельник Ганна Захарівна, Дідківська Ганна Іванівна, Попруженко Іван Сергійович, Ринкевич (Івашкевич) Таїсія Яківна, Недашківська (...) Марія Федорівна, Пшегарлінська Світлана Михайлівна, Дідківська Елена Леонідівна, Івашкевич (...) Ольга Якубівна, Вербицька (...) Ксенія Миронівна
• с.Слобода сер.50-х рр. Брати Забродські: сидять Ростислав Григорович з сином Толіком та Василь Давидович, за ними стоять їх дружини Марія ... та Єва ...
  с.Слобода сер.50-х рр. Брати Забродські: сидять Ростислав Григорович з сином Толіком та Василь Давидович, за ними стоять їх дружини Марія ... та Єва ...
• с.Слобода сер.50-х рр. Янківська Віра Василівна, Дідківська Ганна Іванівна, Івашкевич Любов Іванівна
  с.Слобода сер.50-х рр. Янківська Віра Василівна, Дідківська Ганна Іванівна, Івашкевич Любов Іванівна
• с.Слобода сер.50-х рр. Забродський Ростислав Григорович
  с.Слобода сер.50-х рр. Забродський Ростислав Григорович
• м.Лутугине 13.10.1957р. Брати Забродські: Василь Ілліч та Микола Ілліч
  м.Лутугине 13.10.1957р. Брати Забродські: Василь Ілліч та Микола Ілліч
• c.Слобода 1957р. Забродський Григорій Ілліч
  c.Слобода 1957р. Забродський Григорій Ілліч
• 
  м.Київ. 1959 рік. Подружжя Пількевичів: Петро Андрійович та (Голуб) Марія Василівна з сином Павлом і дочкою Людмилою
• м.Київ 1959р. Голуб Михайло Олексійович
  м.Київ 1959р. Голуб Михайло Олексійович

Село Слобода Вислоцька в період 60-х та 70-х років ХХ століття

В 60-70-х роках минулого століття в селі Слобода проживали сім'ї:

Вулиця на Кондратову (на Любарку)

по лівій стороні вулиці:

• 1. Стара лавка (Крамниця до війни).
• 3. Клуб, бібліотека.
• 5. Мельник Віра Захарівна, в селі Вера Юстинчина (1928-…).

             Діти: ♦ ... Ольга Андріївна, в селі ... (1959-...).

• 7. Кузня.

Була побудована зразу після війни. 

• 9. Пількевич Андрій Андрійович, в селі дід Андронь (1894—1976). Дружина Пількевич (Васьковська) Федора Варфоломіївна, в селі баба Тодора (1900—1973).
• 11. Недашківська (…) Марія Федорівна, в селі Євгеніха (…-…).

             Діти: ♦ Недашківська Валентина Євгенівна, в селі ... (1936-...); 
                   ♦ Недашківський Анатолій Євгенович, в селі ... (1937-...).                                                                               

В 196... році переїхали на постійне місце проживання в ... . Хату розібрали.

• 13. Брати Вербицькі:

                   ♦ Григорій Іванович, в селі Гришко Вербицький (...-...). Дружина Вербицька (...) Ксенія Миронівна, 
                     в селі Оксеня  Гришкова (...-...);
                   ♦ Кирило Іванович, в селі Кирило Вербицький (...-...).  Дружина Вербицька (Забродська) Оксана 
                     Петрівна, в селі Оксеня Кирилова (...-...).

• 15. Столяр Микола Пилипович, в селі Столяр (1927-…). Дружина Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського (1930-…).

             Діти: ♦ Столяр Олег Миколайович, в селі Олег Столяров (1952-...) (син Столяра М.П. від першого шлюбу); 
                   ♦ Столяр Любов Миколаївна, в селі Люба Столярова (1954-...).

В 19... Столяр М.П. побудував на цьому місці хату.                                                                                                         

В 196... році сім'я переїхала на постійне місце проживання в с.Калинівка. Садибу купила  мешканка с.Слобода: Мурга (Ринкевич) Ярина Іванівна, в селі баба Раїна.

по правій стороні вулиці:

• 2. Забродська (…) Ганна Михайлівна, в селі Антосіха (…-…).

             Діти: ♦ Забродський Григорій Антонович, в селі Гриша Антосішин (1935-...). Дружина Забродська (...) 
                     Ганна Гервасіївна, в селі Ганька Антосішина (1939-…).  
                     Діти: • Забродський Микола Григорович, в селі Коля Антосішин (1963-...);
                           • Забродський Михайло Григорович, в селі Міша Антосішин (1964-...);
                           • Забродська Ніна Григорівна, в селі Нінка Антосішина (1966-...);
                           • Забродський Анатолій Григорович, в селі Толя Антосішин (1970-...);
                           • Забродський Василь Григорович, в селі Вася Антосішин (1971-...).

• 6. Недашківський Павло Васильович, в селі Павло Лірник (1902-…). Дружина Недашківська (…) Олена Іванівна, в селі Лена Павлова (Лірникова) (…-…).

             Діти: ♦ Недашківська Галина Павлівна, в селі Галя Лірникова (...-...); 
                   ♦ Недашківська Євгенія Павлівна, в селі Женя Лірникова (...-...).

• 8. Недашківський … … , в селі …, (…-…). Дружина Недашківська (Гринцевич) Ольга Олексіївна, в селі Олька Вербицька (…-…).

             Діти: ♦ Вербицька Надія Миколаївна, в селі ... (...-...) (дочка Ольги Олексіївни від першого шлюбу);
                   ♦ Недашківський Анатолій ... , в селі ... (1938-...).                                                                                    

В 19 ... році переїхали на постійне місце проживання в ... . Хату розібрали.

Вулиця на Базар (вул. Котовського)

по лівій стороні вулиці:

• 1. Гринцевич Адам Олексійович, в селі Адам (1900-…). Дружина Гринцевич (…) Ярина … , в селі Раїна Адамишина (…-…).

             Діти: ♦ Гринцевич Михайло Адамович, в селі Міша Адамов (1946-...). 

• 3. Забродський Микола Васильович, в селі дід Миколай Базильовський (…-…). Дружина Забродська (…) Євдокія … , в селі Євдоха Миколаєва (…-…).

             Діти: ♦ Забродська Ніла Миколаївна, в селі Нілка Миколаєва (1925-...).
                     Діти: • Тимошенко Валерій ... (1952-...).

• 5. Недашківська (…) Марія Іванівна, в селі Маня Васильова (…-…).

             Діти: ♦ Недашківський Михайло Васильович, в селі ... (1936-...); 
                   ♦ Недашківський Іван Васильович, в селі ... (1938-...).                                                                                  

В 196 ... році сім'я переїхала на постійне місце проживання в ... .                                                                                      

Хату купив мешканець села Малінка і в хаті оселилася сім’я: Кіндєй ... ... , в селі Кіндєй (...-...). Дружина Кіндєй (...) Олена ... ..., в селі ... (...-...).

• 7. Гринцевич Йосип Лукич, в селі дід Юзеп (1892-…). Дружина Гринцевич (…) Варвара … , в селі Варка Юзепова (…-…).
• 9. Ринкевич (Кулаківська) Мар'яна Луківна, в селі Мар'яна Янчикова (…-…).

             Діти: ♦ Ринкевич Ніна Іванівна, в селі Нінка Янчикова (1936-...).                                                                              

В 19 ... році сім’я переїхала на постійне місце проживання в ... . Хату розібрали.

• 11. Дідківський Данило Федорович, в селі Данило Тодорчин (1896-…). Дружина Дідківська (…) Марія … в селі Мар'яна Данилиха (…-…).

             Діти: ♦ Дідківська Ольга Данилівна, в селі ... (1936-...);
                   ♦ Дідківська Марія Данилівна, в селі ... (...-...).                                                                                      

В 19 ... році сім’я переїхала на постійне місце проживання в ... . Хату розібрали.

по правій стороні вулиці:

• 2. Янковська (Жебровська) Устиня Федорівна, в селі Юстиня Янковська (1901-…).

             Діти: ♦ Гаращук (Янковська) Ольга Васильовна, в селі Олька Янковська (1926-...). Чоловік дочки: Гаращук 
                     Василь Степанович, в селі Гаращук (1931-…). 
                     Діти: • Янковський Олександр Васильович (син Ольги Василівни до шлюбу), в селі ... (1956-...);                                         
                           • Гаращук Любов Василівна, в селі Люба Гаращукова (1957-...);                                                                    
                           • Гаращук Ніна Василівна, в селі Ніна Гаращукова (1961-...).

• 4. Івашкевич Якуб Левонович, в селі дід Якуб (18…-…).

             Діти: ♦ Невістка (дружина сина Івашкевича Я.К. - Філімона) Івашкевич (...) Ганна  Панасівна, в селі Нюра (...-...). 
                     Діти: • Івашкевич Лідія Філімонівна, в селі ... (1935-...).

• 6. Івашкевич Євдокія Миколаївна, селі Авдоця (1901-…).

             Діти: ♦ Івашкевич Ольга ... , в селі Олька Авдоціна (1930-...) .

• 8. Недашківський Микола Іванович, в селі Микола Недашковець (1927-…). Дружина Івашкевич Анастасія Миколаївна, в селі Настя Миколайчикова (1919-…).

             Діти: ♦ Недашківська Софія Миколаївна, в селі ... (1945-...); 
                   ♦ Недашківський Анатолій Миколайович, в селі ... (1954-...). 

• 10. Забродський Петро Іванович, в селі Петро Ясьовський (1901-…). Дружина Забродська (Івашкевич) Тетяна Миколаївна, в селі Тетяна Миколайовська (…-…).

             Діти: ♦ Забродський Михайло Петрович, в селі ... (1929-...); 
                   ♦ Забродський Анатолій Петрович, в селі ... (1939-...).

Вулиця на Недашки (Малінку) (вул. Пролетарська)

по лівій стороні вулиці:

• 1. Ткач Арсеній … , в селі Коваль (…-…). Дружина Ткач (…) Оксана … , в селі Оксеня … (…-…).

Куди поділися ?

• 3. Попруженко (…) Оксана Іванівна, в селі Оксеня Попруженчиха (1888-…).

             Діти: ♦ Попруженко Іван Сергійович, в селі Попруженко (1913-...). Дружина Попруженко (...) Євгенія ... ,  
                     в селі Женя Попруженчиха (1914-...). 

• 5. Івашкевич Василь Іванович, в селі Офіцер (…-…). Дружина Івашкевич (Шмиголь) Катерина Гнатівна, в селі Офіцериха (1906-…).

             Діти: ♦ Івашкевич Галина Василівна, в селі Галя Офіцеришина (1941-...); 
                   ♦ Івашкевич Анатолій Васильович, в селі Толік Офіцеришин (1951-...).

• 7. Кобилінський Віктор … , в селі Кобилінський (1921-…). Дружина Кобилінська (Логінська) Михаліна … , в селі Михаліна (…-…).
• 9. Недашківський Петро Антонович, в селі Петро Антошков (1910-…). Дружина Недашківська (Івашкевич) Василина Антонівна, в селі Василина (1914-…).
• 13. Івашкевич Іван Михайлович, в селі Іван Левоновський (1902-…). Дружина Івашкевич (Дідківська) Ольга Павлівна, в селі Олька Левоновська (…-…).
• 15. Недашківська (Івашкевич) Марія … , в селі Мар'я Домніна (…-…).
• 19. Філат'єв Григорій Антонович, в селі Гришка Філат'єв, 1929 року народження. Дружина Філат'єва (Зіневич) Ольга Іванівна, в селі Олька Філат'єва, 1929 року народження.

             Діти: ♦ Зіневич Василь ... , в селі ... (1951-...) (син Ольги Іванівни від першого шлюбу); 
                   ♦ Філат’єв Володимир Григорович, в селі Володя Філат’єв (1954-...); 
                   ♦ Філат’єва Галина Григорівна, в селі Галя Філат’єва (1955-...); 
                   ♦ Філат’єв Анатолій Григорович, в селі Толя Філат’єв (1957-...).                                                                         

В 19 ... році Філат’єв Г.А. переїхав з села Малінка в Слободу. На цьому місці була побудована хата в якій оселилася його сім'я.

• 21. Пржегорлінські

                   ♦ Пржегорлінська (Зіневич) Софія Демянівна, в селі Санька Демінюкова (...-...). 
                     Діти: • Пржегорлінський Михайло Миколайович, в селі Міша Санчин (1938-...); 
                           • Пржегорлінський Леонід Миколайович, в селі Льоня Санчин (1952-...).
                   ♦ Пржегорлінська (Івашкевич) Ольга Якубівна, в селі Олька Якубова (...-...). 

• 23. Івашкевич (Дідківська) Олександра Федорівна, в селі Лєксандра (…).

             Діти: ♦ ... (Івашкевич) Ніна Степанівна, Ніна Лєксандрова (1924-...). 
                     Діти: • ... Людмила ... , в селі ... (1956-...). 

• 25. Зіневич Іван Григорович, в селі дід Ян (Ян Грицьковський) (18…-…).

             Діти: ♦ Шаганова (Зіневич) Марія Іванівна, в селі Маня Янова (1918-...). Чоловік Шаганов Іван Августович, 
                     в селі Шаган (1937-...). 
                     Діти: • ... Олексій ..., в селі ... (...-...) (син Марії Іванівни від першого шлюбу);                                                  
                           • Шаганова Людмила Іванівна, в селі Люда Шаганова (1956-...);                                                                    
                           • Шаганов Микола Іванович, в селі Коля Шаганов (1957-...);                                                                       
                           • Шаганов Віталій Іванович, в селі Вітя Шаганов (1959-...);                                                                      
                           • Шаганов Олександр Іванович, в селі Сак (1962-...).

по правій стороні вулиці:

• 2. Непомнюща Марія Іванівна, в селі Мар'яна Непомнюща (1900-…).

             Діти: ♦ ... Любов ... , в селі ... (1926-...);
                   ♦ ... Галина ... , в селі ... (1932-...).

• 6. Голуб (Лаговська) Марія Олександрівна, в селі Маруся Голубовська (…-…).

             Діти: ♦ Голуб Любов Олексіївна, в селі ... (1943-...).                                                                                         

В 19.. році Марія Олександрівна виходить заміж вдруге за Забродського Лукаша Івановича. Хату розбирають.    

• 8. Гринцевич Михайло Улянович, селі Міша Улянков (1922-…). Дружина Гринцевич (…) Люба … , в селі Люба Улянкова (…-…).

             Діти: ♦ Гринцевич Володимир Михайлович, в селі Володя Улянков (1943-...);
                   ♦ Гринцевич Надія Михайлівна, в селі Надя Улянкова (1946-...); 
                   ♦ Гринцевич Марія Михайлівна, в селі Маруся Улянкова (1949-...); 
                   ♦ Гринцевич Олена Михайлівна, в селі Лена Улянкова (1954-...); 
                   ♦ Гринцевич Ніна Михайлівна, в селі Ніна Улянкова (1957-...).

• 12. Дідківська (Зіневич) Марія Онопріївна, в селі Мар'я Тодорчина (1900-…).

             Діти: ♦ Зіневич Віра Іванівна, в селі Вера Мар’ї Тодорчиної (1932-...).

• 14. Зіневич Микола Іванович, в селі Коля Янов (1924-…). Дружина Зіневич (Забродська) Ліда Антонівна, в селі Ліда Антосішина (1924-…).

             Діти: ♦ Зіневич Володимир Миколайович, в селі Володя Янов (1948-..);
                   ♦ Зіневич Валентина Миколаївна,  в селі Валя Янова (1949-...);  
                   ♦ Зіневич Тетяна Миколаївна, в селі Таня Янова (195-...); 
                   ♦ Зіневич Анатолій Миколайович, в селі Толя Янов (1954-...);  
                   ♦ Зіневич Іван Миколайович, в селі Іван Янов (1956-...); 
                   ♦ Зіневич Михайло Миколайович, в селі Міша Янов (1960-...).

• 16. Зіневич Дем'ян Данилович, в селі Демінік (…-…). Дружина Зіневич (…) Єлизавета … , в селі Демінічиха (…).

Вулиця на Вигон (вул. Пролетарська)

по лівій стороні вулиці:

• 5. Забродська (…) Одарка … , в селі баба Даруся (…-…).

             Діти: ♦ Недашківська (Забродська) Надія ... , в селі Надя Дарусина (...-...). Чоловік Недашківський Іван ... ,                                                         
                     в селі ... (...-...). 
                     Діти: • Недашківський Василь Іванович, в селі ... (1951-...).

• 7. Гринцевич (…) Ганна… , в селі Мельничка (…-…).
• 9. Забродський Давид Іванович, в селі дід Давид (1895-…). Дружина Забродська (Лаговська) Катерина Петрівна, в селі Давидиха (1895-…).
• 11. Забродський Ростислав Григорович, в селі Ростік Григоришин (1924-…). Дружина Забродська (…) Марія (…), в селі Мадеричка (…-…).

             Діти: ♦ Забродський Анатолій Ростиславович, в селі Толя Мадеричин (1950-...).

В 196... році сім’я переїхала на постійне місце проживання в с.Калинівка. Хату розібрали.

• 13. Забродська (Кулевська) Антоніна Семенівна, в селі баба Антоніна (Галіха) (1902-…).

             Діти: ♦ Забродський Іван Ілліч, в селі Іван Галляшин (1946-...). Дружина Забродська (...) ... ... , 
                     в селі ... (...-...).
                     Діти: • Забродський Василь Іванович (1966-...).

В 19 ... Іван Ілліч розлучився і одружився вдруге.                                                                                                      
                     Друга дружина - Забродська (Маєвська) Марія ... , в селі Маруська Маєвська (...-...). 
                     Діти: • Забродський Олександр Іванович, в селі ... (...-...);                                                                          
                           • Забродська Наталія Іванівна, в селі ... (...-...). 

• 15. Забродський Григорій Миколайович, в селі Гришка Миколаєв (1918-…). Дружина Зіневич Євдокія Костянтинівна, в селі Дотя (1914-…).

             Діти: ♦ Забродська Ольга Григорівна, в селі Оля Дотіна (1937-...); 
                   ♦ Зіневич Олена Григорівна, в селі Лена Дотіна (1950-...); 
                   ♦ Зіневич Микола Григорович, в селі Коля Дотін (1951-...); 
                   ♦ Зіневич Анатолій Григорович, в селі Толя Дотін (1954-...). 

В 1966 році хата згоріла. Нову хату побудували напроти старої, через вулицю на місті раніше згорівших слобідських клубу та лавки.

• 17. Забродські:

                   ♦ Забродський Василь Іванович, в селі Марціновський (1911-...). Дружина Забродська (...) Зінаїда ... , 
                     в селі Зіна Марціновська (...-...).
                     Діти: • Забродський Микола Васильович, в селі Коля Марціновський (1946-...).
                   ♦ Забродська Ніна ... , в селі Нінка Марціновська (1914-...).

• 19. Гринцевич Василь Іванович, в селі Михелік (…-…). Дружина Гринцевич (Кулаківська) Ніна Трохимовна, в селі Нінка Михелікова (…-…).

             Діти: ♦ Гринцевич Анатолій Васильович, в селі Толя Михеліков (1946-...). 

В 196... році сім’я переїхала на постійне місце проживання в село Недашки. Хату купив Кулаківський Григорій Трохимович, в селі Гриша Трохимов. В хаті оселилися: Кулаківська (Івашкевич) Мотря ... , в селі Матреня Трохимова (...-...). 
             Діти: ♦ Кулаківський Григорій Трохимович, в селі Гриша Трохимов (1919-...). Дружина Кулаківська                                      
                     (Лісовська) Марія ... , в селі Маня Гришина (...-...). 
                     Діти: • Кулаківська Ольга Григорівна, в селі ... (1949-...);                                                                           
                           • Кулаківський Володимир Григорович, в селі ... (1953-...).         

• 21. Кулаківський Степан Лукич, в селі дід Стьопа Кулаковський (1910-…). Дружина Кулаківська (Забродська) Ганна Іванівна, в селі Стьопиха (…-…).

В 196 ...році, після смерті Степана Ілліча Кулаківську Г.І. забрали діти, а садибу купив мешканець Калинівки і в хаті оселилася сім’я: Маєвський ... , в селі Маєвський (...-...). Дружина Маєвська (...) ... ... ,  в селі ... (...-...).

по правій стороні вулиці:

• 2. Забродський Григорій Миколайович, в селі Гришка Миколаєв (1918-…). Дружина Зіневич Євдокія Костянтинівна, в селі Дотя (1914-…).

             Діти: ♦ Зіневич Ольга Григорівна, в селі Оля Дотіна (1937-...); 
                   ♦ Зіневич Олена Григорівна, в селі Лена Дотіна (1950-...); 
                   ♦ Зіневич Микола Григорович, в селі Коля Дотін (195-...); 
                   ♦ Зіневич Анатолій Григорович, в селі Толя Дотін (1954-...). 

В 1966 році на місті згорівшої лавки та клубу (бувша хата Кулаківського Івана) Забродський Григорій Миколайович побудував нову хату в якій і оселилася його сім'я.

• 4. Лісовський Станіслав Іванович, в селі Лісовський (…-…). Дружина Лісовська (Корбут) Олександра Констянтинівна, в селі Сашка Костючишина (…-…).

             Син Станіслава від першого шлюбу: 
                   ♦ Лісовський Йосип Станіславович, в селі Юзік (1935-...).

• 6. Забродська (…) Надія … , в селі Галляшиха (…).

В 196 ... році в колгосп села Калинівка приїхав працювати зоотехніком Ткаченко П.Г. В селі Калинівка його сім'я не прижилася, тому Ткаченко П.Г купив хату в Слободі у Забродської Надії ... , в селі Галляшихи. В хаті оселилися: Ткаченко Павло Григорович, в селі "Зоотехнік" (...-...). Дружина Ткаченко (...) Надія ... ,  в селі Ткаченчиха (...). 
             Діти: ♦ Ткаченко Володимир Павлович, в селі ... (1946-...);
                   ♦ Ткаченко Ніна Павлівна, в селі ... (1950-...);  
                   ♦ Ткаченко Галина Павлівна, в селі ... (1953-...); 
                   ♦ Ткаченко Валентина Павлівна, в селі ... (1954-...).                                                                                    

• 8. Кулаківська (Івашкевич) Мотря … , в селі Матреня Трохимова (…-…).

             Діти: ♦ Кулаківський Григорій Трохимович, в селі Гриша Трохимов (1919-...). Дружина Кулаківська                                      
                     (Лісовська) Марія ... , в селі Маня Гришина (...-...). 
                     Діти: • Кулаківська Ольга Григорівна, в селі ... (1949-...);                                                                           
                           • Кулаківський Володимир Григорович, в селі ... (1953-...).                                                                      

В 196... році Григорій Трохимович купив хату у Гринцевича Василя Івановича, в селі Михеліка і сім'я переселилася в "нову" хату. Стару хату розібрали.

Вулиця на Калинівку

по лівій стороні вулиці:

• 1. Школа.

В 1970 році школу села Слобода закривають в зв’язку з тим, що село стало не перспективним - молодь виїжджала з села, жителів меншало, діти не народжувалися.

• 3. Гринцевич Григорій Олексійович, в селі Ригор Олексієв (1899-…). Дружина Гринцевич (…) … … , в селі Харсоня (…-…).

             Діти: ♦ Гринцевич Віра Григорівна, в селі Вера Ригорова (...-...).

• 7. Голуб Василь Григорович, в селі дід Голуб (1908-…). Дружина Голуб (Кулевська) Меланія Семенівна в селі Маланя Голубова (1907—1966).

             Діти: ♦ Голуб Василь Васильович, в селі Вася Голубов (1942-...).

В 1966 році Голуб М.С. померла. Того ж року Голуб В.Г. одружився вдруге.  
             Друга дружина - Голуб (Лісовська) Єлисавета ... , в селі Лісавета (1917-...). 

• 9. Зіневич Марія Якубівна, в селі Маруся Якубцьова (1927-…).

по правій стороні вулиці:

• 4. Забродська (Недашківська) Федора Григорівна, в селі Тодора Андрієва (1899-…).

             Діти: ♦ Забродський Михайло Андрійович, в селі Міша Андрієв (1927-...). Дружина сина Забродська (Корбут)                                   
                     Олена Петрівна, в селі Лена Міши Андрієвого (1927-...). 
                     Діти: • Забродський Олександр Михайлович, в селі Сашко Міши Андрієвого (196-...).

• 6. Забродська (…) Анастасія… , в селі Петриха (…-…).
• 8. Синицький Франц … , в селі … (…-…). Дружина Синицька (…) … … , в селі … (…-…).

             Діти: ♦ ... 

• 10. Забродський Василь Іванович, в селі дід Васильок (Ясьовський) (1904-…). Дружина Забродська (Гринцевич) Ольга Олексіївна, в селі Олька Василькова (Текліна) (…-…).
• 12. Мурга (Ринкевич) Ярина Іванівна, в селі баба Раїна (18 …-…).

В 196... році Ярина Іванівна купила хату у Столяра Миколи Пилиповича, що по вул."на Кондратову" і оселилася в ній.

• 14. Ринкевич (…) Ганна … , в селі Ганна Захаровська (18…-…).

             Діти: ♦ Недашківська (Ринкевич) Федора Василівна, в селі Феня (1913-...). 

• 18. Ринкевич (Дідківська) Ганна Федорівна, в селі Ганна Захаровська (…-…).

             Діти: ♦ Недашківська (Ринкевич) Федора Василівна, в селі Феня Захаровська (1912-...); 
                   ♦ Ринкевич Михайло Васильович, в селі Міша Захаровський (...-...).                                                                       

В 19 ... році сім'я Ганни Федорівни виїхала з Слободи в ... . Хату купив Олексієнко П.Ф., який приїхав в Слободу з села ... . В хаті оселилися: Олексієнко Петро Федорович, в селі Петро Глухий (...-...). Дружина Олексієнко (Лісовська) Петруня Станіславівна, в селі Петруня (...-...).             
             Діти: ♦ Олексієнко Олександр Петрович, в селі Сашко Петра Глухого (...-...).                                                                   

• 20. Недашківська (Дідківська) Марія … , в селі Мар'ячка (…).

В 19 ... році хату купив Забродський Л.І. В хаті оселилася сім’я: Забродський Лука Іванович, в селі Лукаш (1916-...). Дружина Забродська (Гринцевич) Надія Іванівна, в селі Надя Мельничишина (1916-...). 
             Діти: ♦ Забродський Валентин Лукич, в селі ... Лукашов (1941-...);
                   ♦ Забродський Михайло Лукич, в селі Міша Лукашов (1949-...); 
                   ♦ Забродський Леонід Лукич, в селі Льоня Лукашов (1955-...).                                                                             

В 19.. році Забродська Надія Іванівна померла. В 19.. році Забродський Л.І. одружився вдруге.  
             Друга дружина - Забродська (Голуб, Лаговська) Марія Олександрівна, в селі Маруся Лукашова (Голубовська) (...-...).

• 22. Свічар (Забродська) Ольга Іванівна, в селі Олька Іванишина (Свічариха) (1924-…).

             Діти: ♦ Свічар Галина ... , в селі ... (1958-...).

_{(Списки складені згідно інформації, що була надана: ... (Столяр) Любою Миколаївною в селі Любою Столяровою; Широких (Дідківською) Ганною Іванівною, в селі Ганькою Мар'ї Тодорчиної; Пількевич (Голуб) Марією Василівною, в селі Марусею Голубовою).}

Фотографії Слободи та слобожан періоду 1961—1990 років

• c.Слобода перш.пол.60-х рр. Сестри: Ринкевич (Дідківська) Ганна Федорівна та Івашкевич (Дідківська) Анастасія Федорівна
  c.Слобода перш.пол.60-х рр. Сестри: Ринкевич (Дідківська) Ганна Федорівна та Івашкевич (Дідківська) Анастасія Федорівна
• с.Слобода перш.пол.60-х рр. На фото: Гринцевич Павло Тимофійович, Забродський Ростислав Васильович, Забродський Ростислав Григорович, Гринцевич Іван Тимофійович
  с.Слобода перш.пол.60-х рр. На фото: Гринцевич Павло Тимофійович, Забродський Ростислав Васильович, Забродський Ростислав Григорович, Гринцевич Іван Тимофійович
• м.Малин 1961р. Весілля Голуба Михайла Олексійовича та Білошицької Валентини Семенівни
  м.Малин 1961р. Весілля Голуба Михайла Олексійовича та Білошицької Валентини Семенівни
• м.Караганда 1963р. Голуб Любов Олексіївна
  м.Караганда 1963р. Голуб Любов Олексіївна
• 1964р. Брати Забродські: Григорій Ілліч та Іван Ілліч
  1964р. Брати Забродські: Григорій Ілліч та Іван Ілліч
• 
  м.Київ сер.60рр. Брати: Гринцевич І.Т., Гринцевич П.Т., Пількевич П.А
• с.Слобода 1965р. Вербицька Галина Кирилівна
  с.Слобода 1965р. Вербицька Галина Кирилівна
• м.Київ сер.60рр. Забродський Григорій Ілліч
  м.Київ сер.60рр. Забродський Григорій Ілліч
• др.пол.60-х рр. Дідківська (Зіневич) Марія Онуфріївна з дочками Ганною Іванівною і Вірою Іванівною та внуком Віктором
  др.пол.60-х рр. Дідківська (Зіневич) Марія Онуфріївна з дочками Ганною Іванівною і Вірою Іванівною та внуком Віктором
• 
  с.Слобода 60-70-ті рр. Слобідська зима
• 
  урочище Виробок 1977р. По горизонту: зліва - ліс Бор, в центрі - ліс Язвинки, зправа, в далечині, - ліс Кондратова та ліс Медвіденець
• 
  урочище Виробок 1977р. По горизонту: зліва - ліс Язвинки, в центрі, в далечині, - ліс Кондратова та ліс Медвіденець. Прогалина між лісами - Великі Кліщі. Далі Кліщівський ліс та ліс Мохи
• 
  с.Слобода 1977р. Фото з дороги на Калинівку
• 
  ліс Мохи 1977р
• 
  урочище Родин 1977р
• 
  болото Торфяне 1977р. Забродський Микола Григорович
• 
  болото Родинське 1977р. Пількевич Павло Петрович
• 
  ліс Погоріле 1977р. На фото брати Шагани - Віктор Іванович та Олександр Іванович
• 
  мисливський трофей 1977р
• 
  1975-1980 рр. Гринцевич Степан Іванович
• 
  смт.Озерне ...р. Столяр (Забродська) Ольга Іванівна
• смт.Озерне ... р. Столяр Любов Миколаївна
  смт.Озерне ... р. Столяр Любов Миколаївна

Спогади, розповіді про слобожан та Слободу Вислоцьку

Помер старшина УНР Іван Забродський

Герб Української Народної Республіки.

29 січня 1968 року поховали в місті Шефілді, 11а, одного з відданих синів України - сл. п. Івана Степановича Забродського, родом із с. Вислоцька Слобода, тепер Житомирської області. Ще 24 грудня минулого року разом із ріднею і друзями скромно відзначив 78-річчя. Десь вичитавши передбачення українського ченця, що в 1968 році Україна може стати вже вільною, журивсь, що це "високосний рік" так казав: "Ох, коли б ще до того святого дня дожити" … . Але Господь того не судив.

Впродовж 35 років Іван С. Забродський вчителював, був директором школи, шкільним інспектором і всюди стримано й коректно наполягав на ґрунтовному вивчені не російської, а рідної мови, кажучи, що мова - це культура. Скривав те, що закінчив Духовну Школу в Дермані на Волині ще перед приходом більшовиків до влади, а потім і математичний факультет Київського університету, про що вже міг відверто говорити. Скривав і те, що був офіцером царської армії, потрапив до полону і як тільки випустили поляки - подавсь на рідну Україну, був старшиною Армії УНР (Української Народної Республіки) у частині отамана Оскілка. Хоч про все мовчав, та „фоньки", як Покійний звав росіян, таки щось вислідили і довелось побувати в Сибіру, звідти втік, ховавсь, блукаючи "от края до края" ... По війні прибув із родиною до ЗДА (З'єднані Держави Америки, Злучені Держави Америки - варіант назви Сполучених Штатів Америки, поширений в еміграції у північноамериканських українців), де прожив 18 років. Працював може яких півтора року, а потім по старості вже не так легко було знайти працю. Хоч не мав „зайвих" грошей - за всі 18 років ні разу не залишився боржником перед Українським Конгресовим Комітетом Америки, завжди мав сплачену національну вкладку, казав, що Україну збудуймо тільки ми самі. Громада любила його, як старшу за віком людину, патріота і для багатьох з-поміж молоді - свого вчителя, переймала його досвід.

Найдорожчим був для родини, залишив у великому смутку дружину Анну, брата Івана з дружиною Ненсі, сина Андрія з дружиною Тетяною і восьмеро внуків. Син сл. п. Івана Забродського молодий інженер Андрій Забродський - це вихованець батька-патріота: родина жила в СССР поза Україною, син ні одного дня не вчився в українській школі, але поруч з білоруською та іншими мовами, навчивсь від батька-матері української мови в слові й письмі, тепер є головою Відділу ООЧСУ (Організація Оборони Чотирьох Свобід України - громадська організація, створена 27 жовтня 1946 р. на конференції представників різних українсько-американських організацій у Нью-Йорку), продовжує справу Батька-Українця.

На похорони сл. п. Івана Степановича, „Батька", як його з любов'ю називали в громаді, зібралось багато народу. Проводжали старшину Армії УНР, вчителя і порадника смутним співом, проводжали в далеку дорогу ... Спи спокійно, Батьку на вільній американській землі. Громада вшановує Тебе щоденною муравлиною працею для здійснення святого дня Волі на Землі Українській!

_{(Український щоденник СВОБОДА – Джерз ситі і Ню йорк - середа, 14-го лютого 1968р.).}

Зла доля

Зіневич Микола Іванович (в селі Коля Безмен) народився 1924 року в слободі Вислоцького Базарського району Коростенського округу Волинської губернії в заможній селянській сім’ї Зіневича Івана Онуфрійовича (в селі Яна Онухреївого) та Зіневич ( ... ) Надії ... (в селі ... ). В 1929 році в сім’ї Зіневичів народилася ще дівчинка, яку назвали Оля. Мама Колі і Олі через неділю після родів померла. Маленьку Олю забрала до себе старша сестра батька Барановська (Зіневич) Ганна Онуфріївна (в селі Ганька Онухреїва), яка тоді жила з чоловіком в селі Королівка Базарського району.

В 1931-1932 році Яна Онухреївого розкуркулили, його садибу з хатою за пляшку горілки забрала собі колгоспна активістка Непомнюща Варвара Іванівна (в селі Куца Варка). Ян змушений був виїхати в інше село, де женився вдруге (пішов у прийми). А Колю до себе забрала молодша сестра батька та його хрещена Дідківська (Зіневич) Марія Онуфріївна (в селі Мар’я Тодорчина). В цей час в Королівці розкуркулили та вислали з села і сім’ю Барановських. Відомо, що згодом вони вже працювали, на своїх конях, під Москвою в селі Ніпецово на "грабарці". Разом з ними на "грабарці" працювала і розкуркулена слобідська сім’я Кулаківського Трохима Лукича (в селі Трохима).

Мар’я Тодорчина мала двох дочок Дідківську Віру Іванівну (в селі Віру Мар’ї Тодорчиної) та Дідківську Ганну Іванівну (в селі Ганьку Мар’ї Тодорчиної). В ті часи прокормити троих дітей було тяжко, тому коли Коля трохи підріс то почав працювати - ходив по хатам і допомагав селянам по їх господарству за їжу. Дитинство у сироти було злиденне і зовсім не щасливе.

22 серпня 1941 року німецькі війська окупували Базарський район. На весні 1942 року, Коля з іншими слобідськими хлопцями був вивезений на примусові роботи до Німеччини в місто Фінстервальде (Finsterwalde), що входить до складу району Ельба-Ельстер землі Бранденбург на електродну фабрику Kjellberg Elektroden & Maschinen GmbH. На фабриці існував табірний режим де їх тримали під охороною. Коля дуже бідував, працював різноробочим, на фізично тяжкій та брудній роботі по 12 годин на добу, 6 днів в неділю. Кормили їх баландою з брукви та давали шматок твердого хліба низької якості з якимись домішками, тому весь час він дуже голодував. В холодну пору року мерз без теплої одежі, ходив в якомусь дранті, спав не роздягаючись на голих нарах … . Десь весною 1943 року йому якось вдалося втекти з фабрики. Невідомо як він добирався з Німеччини, але в кінці літа, того ж року, був вже в Слободі Вислоцькій. З Слободи він відправив почтову картку хлопцям в Німеччину, в якій обережно дав зрозуміти, що все пройшло добре і він вже вдома.

В Слободі Колю хтось з своїх "продав". Приїхали з району представники окупаційної влади (може поліцаї), щоб знову забрати його до Німеччини. Але він втік і почав ховатися, в теплу пору в лісі та в Великому болоті, а в період дощів та холодну пору на вишках у своєї тітки Мар’ї Тодорчиної.

Перед відступом німецьких військ через Слободу Вислоцьку німці провели в селі облави та обшуки. Коля, який на той час ховався десь в районі села, попав під облаву. Його сховала в своїй хаті Попруженко Євгенія (в селі Женя Попруженчиха) - він забіг в хату і заліз під ліжко, а вона швидко накидала на ліжко рядюжок і посадила зверху четверо малих дітей. На щастя німецькі солдати, які зайшли до хати, нічого не помітили.

13 листопада 1943 року Червоною армією був визволений від німецьких (мадярських) загарбників Базарський район. Коля був призваний польовим воєнкоматом в армію. Його викликали в приміщення сільради та відправили в військовий учбовий табір в село Великі Міньки. В учбовому таборі з молодих хлопців Базарського району, нашвидку, сформували військовий підрозділ і строєм погнали під Коростень. В той час під Коростенем проходили тяжкі кровопролитні бої. Вони йшли швидко, проходили і через Слободу Вислоцьку. Коля дуже намуляв ноги, йому видали не його розмір чобіт. Він не міг швидко йти і відстав від своєї частини та повернувся в Слободу. В Слободі Коля знову почав ховатися по старих своїх схованках. Якось його побачив Івашкевич Іван Михайлович (в селі Іван Левоновський) і по селу пішли слухи, що Коля Безмен дезертирував з армії. На той час в Слободі Вислоцькій був у відпустці, після поранення, моряк Зіневич Василь Онуфрійович - дядько Зіневич Марії Якубівни (в селі Марусі Якубцьової). Коли він почув, що Коля ховається в селі, прийшов до хати Мар’ї Тодорчиної і почав просити Колю злізти з хати, щоб поговорити. Коля мовчав і не зліз. Тоді Василь, сів біля хати і почав йому радити - щоб якось врятувати себе та свою подальшу долю йому терміново треба йти до фронту та пристати до будь якої військової частини.

Наступного дня в сільраді Чижевський Володимир ... з активістами збиралися ловити дезертира. Вони не знали де він, тому забрали Мар’ю Тодорчину в сільраду на допит та протримали її там цілу добу за переховування дезертира. Коля в цей час ховався десь на Великому болоті. Його двоюрідна сестра Ганька Мар’ї Тодорчиної завжди носила йому їжу в назначене місце, але на цей раз він не прийшов, як не приходив і в наступні дні.

Вже з фронту від нього надійшли листи, а в кінці війни ще прийшли посилки. Після війни Зіневич Микола Іванович повернувся в Слободу, на гімнастерці у нього красувалися бойові медалі. Він виселив з хати свого тата Куцу Варку та почав там жити. На фронті він був поранений і дуже мучився від отриманих на війні ран, тяжко хворів, потім зовсім зліг, кричав від болю і вдень і в ночі. Помер від ран в 1946 році - в 22 роки.

_{(2012 р. Широких (Дідківська) Ганна Іванівна, в селі Ганька Мар’ї Тодорчиної).}

Школа

Школа с. Слобода Вислоцька в 30-х рр. ХХ ст.

Наприкінці 20-х на початку 30-х років в навколишніх селах почали будуватися школи. Слобожани і собі заготовили ліс на будівництво школи. Всі будівельні матеріали були складені на території сучасної школи. Але приїхало на підводах багато калинівців, з якимось чиновником, і хотіли забрати цей ліс. Слобожани відмовились віддавати, виник конфлікт. На цей гомін зібралося все село, навіть прибігли люди і з хуторів, в результаті калинівців силою вигнали з Слободи.

У 1928—1929 роках в Слободі Вислоцькій збудували велику гарну школу. Школа мала два класи, вчительську кімнату та дві житлові кімнати для проживання вчителя. На початку навчального року нову школу було урочисто відкрито. На відкриття зібралася вся Слобода — від малого до великого. Першим учителем, який почав викладати в новій школі був Дідківський Лука Федорович, … року народження, уродженець села Недашки. Навчання велося українською мовою.

25 липня 1930 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про загальне обов'язкове навчання». Цією постановою було започатковане обов'язкове чотирикласне навчання. А 15 травня 1934 р. вийшла постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про структуру початкової і середньої школи в СРСР». Цією постановою запроваджувалися три типа загальноосвітніх шкіл: початкова (1-4 класи), неповна середня (1-7 класи) і середня (1-10 класи).

Школа Слободи Вислоцької надавала учням освіту на рівні початкової освіти (4 класи). Тому 5-10 класи слобідські діти закінчували, в основному, в школі села Недашки, яка знаходилась на відстані 7-8 кілометрів від Слободи. Кожний день, в любу погоду, зі світанком учні старших (5-10) класів збиралися і йшли пішки до школи, а після уроків поверталися назад. В школу завжди ходили гуртом бо боялися вовків.

В середині 30-х років в слобідській школі була створена піонерська організація, в школі працювали різні гуртки.

До 1937 року в слобідській школі навчав дітей Дідківський Лука Федорович, а з 1937 року і до війни Рибачук Андрій Васильович, … року народження, родом …

З 1927 року с. Малінка підпорядковувалася Віслоцькій сільській раді. До війни в селі Малінка одна хата була пристосована під школу, в якій велося навчання російською мовою. В цій школі вів навчання учитель Забродський Григорій Іванович, уродженець Слободи Вислоцької.

З 1938/1939 навчального року в школі, починаючи з другого класу, було введене обов'язкове вивчення російської мови. В той же час всіх учителів, що викладали на рідній українській мові почали перевчати на «нову» українську мову, в якій змінювалися українська абетка і граматика.

В другій половині 30-х років початкову школу Слободи Вислоцької, за високі досягнення в навчанні дітей, не одноразово нагороджували. Можливо це був перехідний червоний прапор.

На початку літа 1941 року районним відділом народної освіти (Райвно) Базарського району, учням слобідської школи, було виділено дві путівки в піонерський табір Артек. На відпочинок в Артек було вирішено направити відмінників: Івашкевича Івана Степановича та Дідківську Ганну Іванівну. Але війна цьому завадила.

Восени 1941 року в Слободу Вислоцьку приїхала вчителька, з села Базар, Дідківська (Чорна) Єва Савівна, 1919 року народження, родом з села Бродник. Приїхала з старенькими батьками та сестрою Шурою, мала двоє дітей, чотирирічну Оленку і кількамісячну Ніну. Чоловік в цей час був на фронті (де і загинув). Поселили їх в школі в двох кімнатах пристосованих для проживання учителя. Так вони і пережили тяжкі часи окупації.

У післявоєнний період, з відновленням радянської влади в районі, по селам почали відкриватися школи. Завідуючою і учителькою слобідської школи була призначена Дідківська Єва Савівна, а другою учителькою Зіневич Марія Демянівна, … року народження, уродженка Слободи Вислоцької. Після відкриття школи, до неї почали ходити і діти села Малінка, так як малінську школу після війни не відкрили.

На рубежі 40-50х років в слобідську школу був переведений учитель Забродський Григорій Іванович, який працював після війни в семирічній школі села Калинівка. В слобідській школі він пропрацював до 1952 року. В жовтні 1952 року він пішов на уроки, але в школі погано себе відчув. Єва Савівна відправила його додому, він дійшов до хати, ліг на ліжко і помер. Лікарі поставили діагноз — інфаркт. На його місце була призначена учителька Столяр (Забродська) Ольга Іванівна, 1930 року народження, уродженка Слободи Вислоцької.

В 1957 році Єву Савівну переводять в школу села Бродник, а в слобідську школу призначають учительку з Калинівки Барановську Марію Трохимівну, 1924 року народження, яка працювала в школі два роки. На її місце в 1959 році була переведена з школи села Великі Кліщі учителька Івашкевич Анастасія Миколаївна, 1919 року народження, уродженка Слободи Вислоцької.

В 1965 році в зв'язку з скороченням кількості учнів в слобідській школі учительку Столяр Ольгу Іванівну, яка пропрацювала в слобідській школі 13 років, переводять в Калинівську восьмирічну школу. А в 1970 році школу села Слобода закривають в зв'язку з тим, що село стало не перспективним — молодь виїжджала з села, жителів меншало, діти не народжувалися. Декілька учнів було переведено в Базарську школу-інтернат, а останню учительку слобідської школи Івашкевич Анастасію Миколаївну переводять в школу села Калинівка.

(Розповідали: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського та Дідківська Ганна Іванівна, в селі Ганька Мар'ї Тодорчиної)

На коні

1975-1980 рр. Гринцевич Степан Іванович

Ця несподiвана зустрiч вiдбулася на станцiї Чеповичi, коли Степан Iванович Гринцевич повертався з вiдрядження i чекав поїзда на Житомир. До товарняка, що стояв на другiй колiї, подали паровоза. Клубки пари, розiрванi холодним осiннiм вiтром, затягли перон. Звiдти й виринула знайома постать. Глянувши в обличчя людини, яка йшла назустрiч, Степан Iванович аж очi протер:

- Iван?

Трохи згорблений чоловiк стрепенувся: вiн десь чув цей голос. Випростався i - вкляк на мiстi.

- Степан?

- Як бачиш...

Вони розлучилися двадцять п'ять рокiв тому, в сорок другому, неподалiк вiд Дону. Було жарке лiто, i в кинутих напризволяще пшеницях буйно цвiв високий буркун. Iван i Степан лежали горiлиць серед густої ниви. Нi вiтерця, нi хмарки. Страшна задуха. Iнодi Гринцевичу здавалося, що вiн не витримає цього пекла, встане на повний зрiст i його схоплять фашисти, якi нишпорять навколо, шукають розсiяний ними, мотоциклiстами, загiн червоноармiйцiв-кiннотникiв.

Вiйна пiдняла Гринцевича по тривозi в Моцiєвi, що в Захiднiй Бiлорусiї. Полк, у якому вiн служив, зазнав удару ворога одразу пiсля прориву прикордонної оборони. А потiм - вiдступ... Пiд Єльцем стрiльця Гринцевича перевели в кавалерiйську дивiзiю.

Дитинство його пройшло в селi Слободi Народицького району Житомирської областi. Там вiн ще змалечку гасав на колгоспних жеребчиках, що випасалися в плавнях. Наловчився одним махом скакати в сiдло i верхи мчати риссю, галопом. А для бiйця ескадрону розвiдки це було дуже важливо. Крiм того, командир взводу чечен Єпхiєв натренував його рубати шаблею. Сам командир рубав з двох рук.

- Ще настане час, знадобляться нам шаблi, - казав Єпхiєв.

Вiдходили на конях полями, порослими жовтим квiтуючим буркуном. Серед рiвнини їх обстрiляли нiмецькi мотоциклiсти. Бiйцi спiшилися, поповзли пшеницями. За Степаном Гринцевичем поспiшав його земляк Iван. Та поступово вiдстав. I коли Степан знову лiг вiдпочити, причаївся, задихаючись вiд спеки, i десь близько заґелґотiли мотоциклiсти, вiн почув Iванiв голос:

- Ось я, берiть, здаюся.

"Ех, земляче... Зрадник ти... тонка в тебе кишка", - лють охопила сержанта.

Гринцевич щосили поповз на схiд, до Дону. Дiд-рибалка переправив його човном на той берег...

То було влiтку сорок другого.

А тепер, у шiстдесят сьомому, в Чеповичах, Iван нiяково позирав на Степана Гринцевича.

- Спокутував я свою провину, Степане, - тихо мовив вiн. - Через мiсяць утiк iз табору вiйськовополонених, перейшов лiнiю фронту. Одну Славу маю. А в тебе, бачу по колодочках, аж три...

- Три. - Погляд Гринцевича став доброзичливiшим. - Ходiмо, Iване, в буфет, ще до мого поїзда є час...

За кухлем пива Iван поцiкавився:

- А як потiм - втрапив до своїх, знову на конi воював?

- На конi.

За Доном сержант Гринцевич розшукав свою П'яту гвардiйську кавалерiйську дивiзiю (ще пiд Єльцем присвоїли їй те звання), радо доповiв начальниковi розвiдки майоровi Слободенку про повернення.

Готувалися до оточення армiї Паулюса. Коли кiльце навколо неї зiмкнулося, в морозному повiтрi пролунало кавалерiйське "ура", зблиснули на сонцi шаблi ескадрону, який доганяв гiтлерiвцiв, що тiкали.

- Я ж тобi казав, Степане, - радiсно обняв Гринцевича пiсля атаки лейтенант Єпхiєв.- Не iржавiтимуть нашi шаблi!

Гринцевич завжди їхав у розвiдку на своїй Малинцi - гнiдiй кобилi, подарованiй дагестанським кiнним заводом, добре навченiй. Досить було злегка торкнутися ручкою нагайки її переднiх нiг, як Малинка лягала i лежала, незважаючи на стрiлянину. Не раз Гринцевич висаджував на холку кобилi полоненого фашистського солдата чи офiцера i пiд кулями скакав з ним до штабу. Дивiзiя визволяла села й мiста, що їх недавно залишала з боями.

Пiд Смоленськом ескадрон майора Зантмана знову видобув з пiхов шаблi: гнав пiсля артпiдготовки фашистiв, не давав їм палити населенi пункти. Тодi в лiсi Гринцевич побачив три притрушенi снiгом автомашини без халабуд, що їх звичайно напинали нiмцi над кузовами в холодну пору. Коли глянув за борт, то млосно стало.

У кузовах лежали замерзлi дiти. Лiкарi, що прибули, встановили: iз жил цих малят у розташованому неподалiк госпiталi фашистськi медики висмоктували кров для своїх поранених. Ще бiльша лють, ненависть до варварiв закипiла в грудях. Нещадно гнати фашистiв з рiдної землi, рятувати спiввiтчизникiв, якi стогнуть у неволi!

Трикутник, утворений селами Бубни, Заходи та Зозулi на Вiтебщинi, гiтлерiвцi затято обороняли: вiн захищав важливi комунiкацiї. Щоб застрахувати себе вiд навальних ударiв, ворог i сам пробував атакувати.

Гринцевич, який очолював бойову охорону, раз у раз поглядав у бiнокль на вiльшаник, що оперiзував обрiй бiля Заходiв. Сержант вiдчував: звiдти можуть поткнутися фашисти. Опiвднi з чагарникiв виповзла зелена колона гiтлерiвцiв. За нею, з iнтервалом у кiлометр, рушила друга, бiльша.

Командир ескадрону вислухав доповiдь начальника бойової охорони i наказав зустрiти противника двома взводами. Лейтенант Єпхiєв швидким аллюром вивiв своїх кiннотникiв на пiвденну околицю Заходiв.

- Спiшитись!

Бiйцi поприпинали коней, а Гринцевич поклав Малинку на траву, i вона навлежачки щипала бiля себе пирiй i польовий горошок.

Висунувшись уперед, взвод окопався i, коли перша колона фашистiв наблизилася впритул, вiдкрив прицiльний вогонь. Ошелешенi гiтлерiвцi повернули назад, i мало хто з них утiк. Зате основнi сили ворожого батальйону своєчасно залягли. Широкою пiдковою обхопили вони кавалерiйськi взводи i почали стискати їхнi фланги. Поряд з Гринцевичем вiд важкої рани тихо вмер помкомвзводу Кругликов.

Поранило в руку лейтенанта Єпхiєва. Iржали в лiщинi припнутi покалiченi конi.

- Товаришу лейтенант, - звернувся Гринцевич до Єпхiєва. - Наш третiй взвод у розвiдцi коло Зозуль. Скоро вiн повинен вертатись. Якби попередити, щоб зайшли з тилу...

- Спробуєш?

- Так!

- Iди!

I Степан, взявши автомат i гранати, зник у кущах.

Третiй взвод, попереджений Гринцевичем, напав на фашистський батальйон з тилу. Гiтлерiвцi почали розбiгатися . Тодi поранений Єпхiєв i пiдняв бiйцiв. До штабу ескадрону кiннотники привели чотирнадцять полонених, серед них - двох офiцерiв.

- А що це з твоїм автоматом? - Старший лейтенант Зантман помацав кожух Степанового ППШ.

- Мабуть, кулями розбило.

Бувають на фронтi щасливi випадки, коли зброя врятовує життя її власниковi.

- Якщо ти в сорочцi народився, - усмiхнувся Зантман, - то кому ж iншому завтра в розвiдку в Бубни?..

- Зрозумiло, товаришу майор, - виструнчився Гринцевич.

Вiн зiбрав бiйцiв свого рою, повечеряв з ними пiд осiннiми зорями, виклав завдання. Потiм ще довго не могли заснути. Тихо спiвали старовинну козацьку пiсню, i кожен нiби заспокоював свою родину її теплими словами:

    Ой не плачте, не журiтесь,
    В тугу не вдавайтесь:
    Заграв мiй кiнь вороненький,
    Назад сподiвайтесь.

Наступного ранку вершники попiд лiсосмугою добралися до села Бубни. Попереду, в дозорi, були Наливайко з Одеси i Тютюнник iз Сум. Вони уважно вдивлялися в далечiнь. А небезпека, виявляється, ховалася поряд, помiж дерев. Дозорцi не помiтили замаскованого фашистського танка. Вiн пропустив вершникiв, у спину їм заклекотiв його великокалiберний кулемет. Наливайка звалив наповал, пiд Тютюнником вбило коня.

Гринцевич поклав Малинку пiд сосну i побiг лiсосмугою. Трохи гулю не набив об борт танка: хитро закритий гiллям. Люк вiдчинено... Миттю кинув усередину "лимонку", визирнув з-за гусениць: полем тiкали ворожi танкiсти. Виходить, весь екiпаж танка бiгав дивитися на свої жертви, та й бойову машину проґавив...

Сержант вiдтягнув затвор автомата. Першою ж чергою поранив одного з екiпажу. Побiг за пораненим. Звiдкись стрiляли, по руцi потекла гаряча цiвка. Кров... I все-таки вирiшив взяти гiтлерiвця. З лiсосмуги вийшов Тютюнник, допомiг. Забрали полоненого i тiло Наливайка.

Вночi захопили Бубни.

Iз госпiталю, з Калiнiна, Гринцевич знов потрапив у свiй ескадрон. Йшов польовим трактом i до болю в очах вдивлявся в умовнi позначки частин, що просувалися тут. Нiде не було їхньої емблеми: пiдкова, всерединi буква "Ч" - iнiцiал генерал-майора Чепуркiна, командира дивiзiї. Нарештi побачив на потьмянiлому штахетнику заповiтнє "Ч".

Збiглися ветерани ескадрону. Обiймали, частували махоркою...

Тепер Гринцевич мав пiд собою монгольського жеребчика, маленького, але невтомного. День у день долали по кiлька десяткiв кiлометрiв. Сержант жалiв свого чотириногого друга, i "язикiв" водив пiшки, не вантажив їх на жеребчика, як на Малинку.

Аж на Вiслi стали в оборону. Стояли до сiчня сорок п'ятого року. Перед наступом взвод Кравченка одержав завдання привести "язика".

Дротянi загорожi, мiннi поля, блiндажi з вартовими...

Взвод у бiлих халатах скрадався по твердому насту, завмирав, коли провалювався снiг, оживав, як тiльки сапери смикали за мотузок: мовляв, прохiд є, кваптесь.

Вартовий помiтив Гринцевича в останню мить перед стрибком. Вiн устиг закричати до того, як Степан встромив йому в рот кляпа. Передавши "язика" в руки товаришiв, сержант метнув у щойно розчиненi дверi блiндажа гранату. Свiтло погасло, заволали пораненi гiтлерiвцi.

По взводу вiдкрили вогонь iз навколишнiх укрiплень. Поранило Кравченка, Трещева, Кубишкiна. Вiдходили, залишаючи на снiгу темнi плями кровi. Але завдання виконали - з'ясували побудову ворожої оборони. Тепер частини не наразяться на несподiванi кулеметнi точки, пiдуть упевнено.

Оборону ворога прорвали. Вступили у Схiдну Пруссiю. Брали Танненберг, Хойнiце, Алленштейн. Тiльки танки та конi й виручали на весняному бездорiжжi. Кавалерiя раз у раз перетинала шляхи вiдступу гiтлерiвських вiйськ.

Бiля Балтiйського моря розвiдка з артилерiєю знешкоджувала береговi батареї ворога, потопила баржу, на яку по хиткому трапу, балансуючи, бiгли офiцери.

Кiлька легкових машин гiтлерiвцiв квапливо вiд'їхали вiд берега.

Гринцевич пришпорив свого монгольського жеребчика i поскакав навперейми. За ним - Забродський, Трамов.

Пiщанi дюни приховали коней, а самi кiннотники окопалися при дорозi: чатували на легковi машини.

Гул моторiв наростав. Шофери витискали з машин усе, що могли. З найближчої вiдстанi Гринцевич попродiрявлював з автомата скати переднього автомобiля, i той важко осiв на асфальт. Трамов i Забродський примусили зупинитися ще одного "оппеля". Заднi повернули вбiк, тiкали щодуху.

- Хенде хох! Шнель! - крикнув Гринцевич з-за пiщаного бруствера i пiдняв автомат.

Дверцята в обох машинах розчинилися, з кабiн вилiзли, пiдняли руки офiцери з плетеними погонами. Полковники. Неабиякi птахи.

Розвiдники обеззброїли їх, повели через дюни до командира групи. А той негайно вiдправив їх до штабу дивiвiзiї.

Полоненi вказали напрямки руху вiдступаючих гiтлерiвських частин, охарактеризували їхнi сили, повiдомили про деякi криївки, де лежали скарби, награбованi в окупованих радянських мiстах.

Невдовзi Гринцевича викликав генерал-майор Чепуркiн.

- Товаришу старшина! - Вiн мiцно потиснув кавалеристовi руку. - Ви навiть не уявляєте, яких "язикiв" захопили. Молодчина! Менi дуже приємно, що ми з вами дiйшли вiд сталiнградських степiв, вiд мого дому, аж сюди. З перемогою...

Кухлi вiд пива давно спорожнiли. Станцiйний дзвоник сповiстив про наближення поїзда на Житомир. Гринцевич пiдвiвся.

- Що було далi, Iване, скажу в двох словах. Крокував на Парадi Перемоги в Москвi. Ним командував маршал Рокоссовський. Потiм - рiдний дiм. Навчання. Робота. Одруження. В партiю прийняли. Оце два тижнi тому сина проводжав з Левкова до армiї на службу. Цiлу нiч прогомонiли з ним перед вiд'їздом. Розповiдав йому, як нашi вiра й вiрнiсть випробовувались...

_{(Дубров Борис Iванович "Солдатська слава" - 3-тє вид., випр., доп. — Київ: Молодь, 1987. — С. 108—113).}

Остарбайтери

Нашивка OST- оstarbeiter (нім.) - східний робітник.

Навесні 1942 року німецька окупаційна влада почала примусово вивозити молодих людей з села Слобода Вислоцька Базарського району Житомирської області на роботу до Німеччини.

Про всі ці події згадував Пількевич Петро Андрійович (в селі Петя Андроньов).

На весні 1942 року Петя, як і інші слобожани, пройшов медичний огляд та отримав "Виклик" - письмове повідомлення про відправлення його на роботу до Німеччини. Згідно вимог вказаних у "Виклику" він повинен був з’явитися в призначений час на збірний пункт в с.Базар з наступними речами: літньою і зимовою одежею, взуттям, ковдрою, посудом для особистого користування, засобами особистої гігієни (рушник, мило) та з деяким запасом харчів. У "Виклику" також наголошувалося, що у випадку неявки Петі на збірний пункт до нього та до його сім'ї будуть застосовані примусові заходи та суворе покарання.

За кілька днів до відправлення в Німеччину, батько і мати Петі заходились готувати все, що було необхідне сину для довгої дороги та життя на чужині. Батько лаштував до мішка з щільної тканини два ремені, які дозволяли носити мішок на плечах, лагодив взуття і верхній зимовий одяг. Мати готувала теплу одежу, сорочки, продукти в дорогу та інше.

Ще тільки починало світати, коли Петя з матір'ю Пількевич (Васьковською) Федорою Варфоломіївною (в селі Тодорою) прийшли до сільської управи де вже збиралися призначені до відправлення в Німеччину слобідські хлопці і дівчата. Це були: Івашкевич Анастасія Миколаївна (в селі Настя Миколаївська), Івашкевич Ніна Степанівна (в селі Ніна Лександрова), Забродська Зоя Василівна (в селі Зоя Онисина), Забродська Катерина Іванівна (в селі Катя Іванишина), Забродський Ростислав Григорович (в селі Ростя Григоришин), Зіневич Ілля Степанович (в селі Ілько), Зіневич Василь Костянтинович (в селі Вася Костючков), Зіневич Микола Іванович (в селі Коля Безмен), Пількевич Петро Андрійович (в селі Петя Андроньов) і інші. Це була перша партія слобідської молоді, що була відправлена до Німеччини. Проводжати їх приходили крім їхніх сімей ще багато родичів, друзів, сусідів, односельців. Тому за короткий час навкруги управи зібралося все село. Біля управи висіли німецькі агітаційні плакати з написами українською мовою, які закликали їхати до Німеччини на роботу. Через деякий час під’їхали підводи (підвода - запряжений кіньми або волами віз, візок), на одній з них, на своїх конях, приїхав батько Петі - Пількевич Андрій Андрійович (в селі Андронь). Речі від’їжджаючих поскладали на підводи і вони рушили по вулиці, яка вела на Базар. За підводами потягнулося все село. На околиці села, біля базарської дороги, слобожани зупинились. Прощання з рідними було тяжке, люди плакали, було чутно голосіння, сльози були і на очах чоловіків. Всі прощалися так не начебто розлучалися на завжди, адже ріднесеньких діток відправляли в далеку, чужу, ворожу країну з якої можливо не всім доведеться повернутись. По команді підводи рушили на Базар, а за ними пішла від’їжджаюча до Німеччини молодь, та декотрі з їхніх батьків і родичів. Петра пішли проводжати і батько і мати. Слобожани, ще довго стояли на околиці села і вдивлялися в силуети близьких їм людей, що віддалялися, поки останні з них не сховалася в далекому лісі.

На збірний пункт в Базар (по іншим розповідям в Великі Кліщі), куди прийшли слобожани, звозили молодих людей для відправлення в Німеччину із всіх навколишніх сел. Коли всі зібрались був проведений урочистий мітинг, перед від’їжджаючими в Німеччину та їхніми рідними виступили представники окупаційних властей, грала німецька музика. З Базару від’їжджаючих відправили під збройною охороною на залізничну станцію Чоповичі (по іншим розповідям на залізничну станцію Вільча). Охоронці їхали на конях, а хлопці і дівчата йшли кілька десятків кілометрів пішки. Коли дісталися до Чоповичів (Вільчі), станція вже була заповнена молоддю - сотнями хлопців та дівчат з мішками, клунками, торбами, валізами і т.п. Станцію оточували озброєні солдати та поліцаї. У той же день до станції підігнали товарний потяг. Всіх поділили на групи, приблизно по 40-50 чоловік, посадили в товарні вагони і поїзд рушив на захід у невідомість.

Слобожани трималися разом, тому всі потрапили в одну групу і в один вагон. Весь час вони намагалися допомагати та підтримувати один одного. В середині вагони не мали ні лежанок, ні лавок, навіть пожаліли покласти на підлогу трохи соломи чи сіна. Це були пусті товарні вагони, які щойно звільнили від вантажу і в них загнали людей, як якусь скотину. Тому доводилося сидіти чи лежати на брудній підлозі підкладаючи під себе свої речі та одяг. В вагонах, для такої кількості людей, було дуже тісно і душно. Коли в день хлопці і дівчата сідали на підлогу місця ще хватало, але вночі, коли лягали спати, приходилося вмощуватися один на одному в неприродних позах.

З цього часу потоваришували, а потім стали нерозлучними друзями Петя Андроньов та Ростя Григоришин, які завжди держалися разом і все ділили порівну.

По дорозі потяг зупинявся дуже рідко. На коротких зупинках вагони оточувала озброєна охорона і молоді дозволялося вийти з вагонів (іноді випускали по черзі, по кілька чоловік), щоб швиденько помитись, набрати води і інше. Від вагонів відходити не дозволялося. Через короткий час, по команді, охорона заганяла всіх назад в вагони. В дорозі не кормили, тому харчувалися тільки продуктами, які взяли з дому. Деякі хлопці намагалися втекти з потягу, але в цих випадках німці стріляли по втікачам.

Десь в Польщі на залізничній станції (може Перемишль) всім було наказано вийти з вагонів разом із своїми речами. Молодь вишикували в колони і повели в табір з огорожею з колючого дроту та сторожовими вишками на яких стояли вартові з автоматами. В таборі перебували тисячі молодих людей з різних окупованих територій Радянського Союзу. Всіх привезених завели в баню і наказали митися, а потім вже помитим влаштували медогляд - голих хлопців та дівчат построїли в шеренги і всі по черзі підходили до лікарів, які перевіряли, чи немає захворювань шкіри і вошей. В цей час весь їхній одяг і всі речі забрали на дезінфекцію тому довгий час хлопці та дівчата стояли на подвір'ї повністю голі. Охоронці табору вели себе дуже грубо по відношенню до вихідців з Радянського Союзу, з усіх боків була чутна їхня лайка і при кожній нагоді вони пускали в хід резинові дубинки та шланги. В цьому таборі Петя і ще деякі слобожани відчули на своїй шкурі перші враження від "нового щасливого життя". В таборі вони довго не затрималися, наступного дня їх знову вишикували в колони і повели на станцію, де посадили в товарні вагони і повезли в Німеччину.

Відчувши на собі "німецьку милість" Петя з своїм другом Ростиком збиралися по дорозі втекти, але в них щось не склалося і охоронці їх здорово побили.

В Німеччині слобожан привезли в розподільчий табір та розмістили в бараках. В таборі їх всіх сфотографували з номером на грудях, та видали їм німецькі документи. Кожний день в табір приїжджали німці - представники заводів, фабрик, шахт, сільськогосподарських районів і т.п, які підбирали собі робітників та забирали їх з собою.

Файл:Слобода Вислоцька - Мапа Федеративної Республіки Германії - земля Бранденбург - 2000р.jpg

Мапа Федеративної Республіки Германії - земля Бранденбург. 2000р.

Частина слобожан разом з земляками з сусідніх сел потрапили в місто Фінстервальде (нім. Finsterwalde), що входило до складу району Ельба-Ельстер землі Бранденбург на електродну фабрику Kjellberg Elektroden & Maschinen GmbH, де виготовляли електроди для електро-дугового зварювання. Це були: з Слободи Вислоцької: Забродський Ростислав Григорович (Ростя Григоришин), Зіневич Ілля Степанович (Ілько), Зіневич Василь Костянтинович (Вася Костючок), Зіневич Микола Іванович (Коля Безмен), Пількевич Петро Андрійович (Петя Андроньов) і інші; з Калинівки: Іваненко Михайло Петрович (Міша Петра Горбатого), Гонтар Ольга Максимівна (Олька Онтаришина) і інші; а також молодь з Ксаверова, Савлуків, Недашок, Великих Кліщів і інших сел Базарського району.

Коли слобожан привезли на фабрику, перед ними виступив німецький офіцер, який наголосив на сувору дисципліну та порядок на фабриці, на те, що винні за порушення режиму, невиконання розпоряджень будуть суворо каратись, особливо суворо будуть покарані саботажники, злодії, а також втікачі, яких чекає концентраційний табір.

Територія фабрики була оточена огорожами - одна з колючого дроту, інша з високої металевої сітки. По периметру огорожі стояли сторожові пости. Вся територія фабрики була розділена на три ізольовані частини - промислову зону та два житлових табори. В одному таборі жили робітники вивезені з територій Радянського Союзу, а в другому - робітники з Франції та інших країн західної Європи. Табір остарбайтерів в свою чергу мав площу для шикувань, навколо якої були розташовані бараки (baracken), а також різні допоміжні приміщення: приміщення для персоналу та охорони табору, кухню, їдальню, карцер, приміщення для вмивання, туалети тощо. В кожному бараку та на дошках оголошень табору висіли табірний розпорядок та порядок поводження в таборі, які були надруковані на трьох мовах (німецькою, українською та російською) і були єдиними для виконання у всіх таборах. Табірний розпорядок чітко визначав часи підйому, вмивання, видачі їжі, видачі палива, роботи, роздачі пошти, відходу до сну. Вставали з світанком (мабуть о п'ятій ранку). Відбій у літній час встановлювався не пізніше ніж о 22.30, а в зимовий – не пізніше 21.30.

Всі робітники з Радянського Союзу повинні були носити на одязі з лівої сторони нашивку - блакитний прямокутник з білими буквами «ОST», який означав оstarbeiter (нім.) - східний робітник.

Памятка остарбайтеру. Видавалась німецьким командуванням на місцях роботи остарбайтерам з УРСР та РСФСР

Працювали остарбайтери на фабриці по 12 годин на добу, 6 днів в неділю. Слобідські хлопці не мали робочої спеціальності тому працювали різноробочими, на фізично тяжкій та брудній роботі. Вставали з світанком. Підйом був швидким - охоронці виганяли всіх на подвір'я, шикували в шеренги і проводили перекличку. Весь цей процес супроводжувався лайкою охоронців, ударами гумовими палицями. На роботу і з роботи водили строєм, під наглядом охорони. На пропускному пункті між виробничою зоною та табором кожну групу обшукували. За межі табору остарбайтерам самостійно виходити не дозволялося, їх виводили тільки під охороною і лише для виробничих потреб.

Режим на фабриці був строгий, за найменше порушення жорстоко карали. В повсякденну норму входили фізичні покарання, ув'язнення в карцері та позбавлення їжі. Деякі охоронці називали остарбайтерів "russische säue" - "російськими свинями" (для німців всі вихідці з Радянського Союзу були росіянами).

Жили в одноповерхових бараках, з ґратами на вікнах, в яких стояли двоповерхові нари з матрацами, напханими соломою. Приміщення бараків опалювалися невеликими залізними грубками, які давали мало тепла, тому в холодну пору року в бараках було дуже холодно і погрітись після роботи чи просушити одяг не було де, місця всім біля грубок не вистачало. Спали на нарах в своїй одежі не роздягаючись. Робочу одежу та взуття остарбайтерам не видавали, тому вони вимушені були працювати в одежі яку взяли з дому. У кого не було теплої одежі, ходили в холодну пору року закутуючись у якесь дрантя чи ковдри. У кого не було взуття ходили в онучах чи босоніж.

Кормили остарбайтерів дуже погано, але і те, що давали, назвати їжею було важко. Один раз на день - в обід наливали черпак дуже рідкої юшки, яку називали баландою, з брукви, рідше з картоплі, часто не чищеної. Хліба видавали по 300 грамів на день. Хліб був низької якості з якимись домішками, твердий, погано випечений. А з ранку і у вечері давали тільки по кварті гарячого напою схожого на каву чи чай. Люди дуже голодували, вони були вимушені жувати траву, листя, дійшло до того, що в таборі не залишилося ніякої рослинності. На фабриці в одному з цехів в котлах виготовляли основу для захисного покриття електродів. Це була гаряча, густа маса, яка зовні нагадувала густий кисіль. Кожний з остарбайтерів будь за що намагався попасти на цю дільницю та зачерпнути цієї рідини, щоб попити і хоч трохи угамувати голод. У випадку, якщо когось ловили то кара була миттєва, нещасного нещадно били гумовими палицями по чому попало. Згодом біля котлів поставили постійного здорового товстого охоронця з автоматом та гумовою палицею. І все ж зупинити ці спроби "поїсти" було не можливо, голод був сильніший.

Виснажлива праця, нестерпний голод, хвороби, постійні образи та побої доводили багатьох до втрати людського вигляду. У цих важких умовах завжди трималися разом друзі Петя та Ростя, вони допомагали один одному, ділили все порівну, разом працювали, разом їли, поруч спали, разом переживали всі тяготи табірного життя.

На кухні працювали дівчата: з Слободи Вислоцької ... , з Савлуків ... , з Калинівки - Гонтар Ольга Максимівна (Олька Онтаришина), тому Петі та Рості іноді перепадала якась картоплина чи буряк, за які вони були дуже вдячні землячкам.

Антисанітарні умови, в яких жили остарбайтери, сприяли розвитку різноманітних інфекцій та хвороб і приводило до високої смертності. Остарбайтери вмирали від поганого харчування, виснаження, туберкульозу, тифу, запалення легенів. В таборі вмер від туберкульозу слобожанин Зіневич Ілля Степанович (в селі Ілько).

Вихідним днем була неділя. Писати додому дозволялось один чи два рази на місяць і тільки на поштових картках. В місто з табору не випускали, тому поштові картки купував, а потім відносив на пошту та відправляв їх хтось з адміністрації табору.

Умови життя в таборі для робітників з країн західної Європи були набагато кращі. Кормили їх в порівнянні з остарбайтерами добре. Вони часто одержували посилки з дому. В їх таборі грала музика. Петя і Ростя при нагоді, коли поруч не було охоронців, приходили до огорожі табору французів, де їм іноді перепадало шматочок хліба, печива чи цигарка.

Після тяжких для німців поразок на фронті в 1943 році молодих здорових охоронців замінили на чоловіків більш старшого віку. Режим на заводі послабили. Кількість охоронців зменшили, сторожові пости опустіли.

Десь в той час втік з табору Зіневич Микола Іванович (в селі Коля Безмен). Тепер вже невідомо втік він сам чи з якимись товаришами і чого з ним не пішли інші слобідські хлопці. Але вже в кінці літа чи на початку осені з Слободи Вислоцької в табір прийшла поштова картка, в якій він обережно дав зрозуміти хлопцям, що все пройшло добре і він вже вдома.

В 1944 році табір вже охороняли чоловіки у віці за 50 років, з рушницями, а не з автоматами, як раніше.

Хлопці зразу відчули послаблення дисципліни і контролю за ними з сторони адміністрації та охорони табору. Найбільш бідові збирали навколо себе невеличкий гурт і вночі ходили по навколишнім селам красти у бауерів (німецьких фермерів) продукти. Виходили на "промисли" і Петя з Ростиком. Вони вночі викопували під огорожею прохід та вилазили з табору. Потім прохід маскували і йшли красти у місцевих бауерів овочі та фрукти. Влітку вони збирали овочі по городам, фрукти по садках, а взимку набирали картоплю і моркву в буртах (велика купа картоплі, буряків, зерна, та ін. складена на зиму в неглибокій ямі і прикрита зверху соломою і землею). Поверталися під ранок, закопували прохід, ховали продукти і обережно пробиралися в барак, щоб непомітно лягти на нари до підйому. На справді це було небезпечно, бо в тих випадках коли когось із остарбайтерів ловили, німці проводили над ними показові фізичні покарання на майдані перед всім табором, а деяких відправляли в концентраційний табір. Урешті-решт, їх міг просто застрелити у себе на городі бауер.

Якось по табору пройшов слух, що німці відступають і Червона армія вже скоро буде в Німеччині. Петя та Ростя міркували між своїм гуртом, що чекати хорошого від німців нема чого і вирішили тікати. Втікати зібралися Петя, Ростя та ще двоє хлопців, яких називали "сталінградцями" (один з них чи обоє родом з Сталінграду, може навіть брати). Зібрали трохи хліба та картоплі на перший час. Розжитись продуктами надіялись десь в дорозі. Вночі викопали прохід під огорожами, вилізли з табору та попрямували на схід. Йшли в основному лісами, а відкриту місцевість переходили в ночі. На вулиці стояла холодна та сира погода. Розжилися хлопці по дорозі якимись продуктами чи ні, невідомо. Скільки часу пройшли невідомо. Але десь через кілька неділь, промерзлі, виснажені, безсилі від голоду, не в змозі іти далі, втікачі ховалися в якомусь лісі. Коли побачили вже не молодого чоловіка з корзиною в руках. Корзина, напевно, мала якісь продукти. Вони вирішили, напасти на німця та забрати їжу. Але при нападі замешкались, німець в цей час швидко витягнув пістолет, вистрілив кілька разів в повітря, направив на них пістолет і наказав всім лягти. Всі, як підкошені попадали на землю. Потім німець наказав встати, підняти руки і йти по стежині. Через деякий час на постріли прибігли інші німці, вони їх зв’язали та передали поліції. Втікачів привезли назад до табору. Били їх так сильно, що один з "сталінградців" помер, а інші ще довго лежали в карцері не рухаючись. І їм здорово пощастило, вони вижили і як не дивно їх не відправили до концентраційного табору. Мабуть хлопці після покарання були в такому жалюгідному стані, що німці їх вже заочно поховали.

Пройшов довгий час після покарання поки Петя та Ростя прийшли в себе і фізично і психологічно. Але тільки відчули силу знову почали ходити за картоплею. А згодом вже вкрай обнагліли - закортіло їм свининки. Довго готувались, на фабриці зробили ніж з розплесканого цвяха (може швайку з дроту), винесли їх з промислової зони. А вночі залізли до якогось місцевого бауера в свинарник. Вибрали там порося, тихенько виманили його з загону для свиней, гуртом навалились на нього і закололи чи задавили. Як там не було, але все пройшло тихо. Потім обережно винесли порося з двору і десь в лісі чи в кущах його розібрали. З’їли тільки по маленькому шматочку, більш Петя не дав, сказав, що багато вам не можна бо помрете, як його брат в 33 році. До ранку принесли свіжину в табір і сховали в своєму потаємному місці. Наступного дня прийшли поїсти, а їх порося вже хтось забрав. Потім злі хлопці ще кілька днів ходили по табору і намагалися знайти "крису", яка вкрала в них м’ясо.

На початку 1945 року, з наближенням фронту, робота на фабриці поступово зупинялась, а через деякий час остарбайтерів взагалі перестали водити на роботу. Їх ніхто не турбував, але майже не годували. Хлопці та дівчата і так слабкі швидко почали чахнути.

Файл:Слобода Вислоцька - Пількевич Петро Андрійович - о.Ханка 1945р.jpg

1945р. Пількевич Петро Андрійович

Файл:Слобода Вислоцька - Забродський Ростислав Григорович - кін.40-х рр.jpg

др.пол.40-х рр. Забродський Ростислав Григорович

Десь в середині квітня 1945 року, на світанку, Петю та Ростю розбудили охоронці. Всіх остарбайтерів вигнали з бараків на оточений озброєною охороною табірний майдан, вишикували в шеренги і почали проводити перекличку. Перекличка проходила під звук далекої, ледь чутної, канонади і дуже довго, нервово з лайкою, охорона постійно плуталась. Деякі люди були настільки безсилі від голоду, що ледь стояли на ногах. Після довгої перевірки остарбайтерів вишикували в колону, вивели з табору і погнали в невідомому напрямку. Йшли довго, німці дуже поспішали, постійно підганяли остарбайтерів і фізично і лайкою. Але люди були виснажені, дехто не міг іти сам, їм допомагали інші, тому колона дуже розтягнулась по дорозі. Були випадки, коли знесилені, падали на дорозі і вже не могли самостійно піднятись. Між рядами поповзли слухи, що їх ведуть на розстріл. Всі остарбайтери були настільки знервовані і напружені, що це почала помічати охорона. Колона в цей час проходила повз якесь сільське селище, може дачі. Навкруги стояли охайні будиночки серед весняних вже трохи зелених садків. Навколо будинків не було видно ні душі, німці мабуть повтікали зачувши про наближення червоної армії. І тут допоміг випадок. Охоронці помітивши знервовану поведінку остарбайтерів почали активно повчати "неслухняних" та підганяти відстаючих гумовими палицями, а один з них, в кінці колони, стрельнув в повітря, може хотів налякати відстаючих, а може добивав впавшого. Цей постріл викликав ефект детонатора і вся колона, як по команді розсипалася в різні сторони. Всі хто зміг втекти поховались по будинках та садках. Німці не дуже намагалися їх шукати, ще деякий час в селищі було чутно їх лайку та поодинокі постріли, а потім все стихло. Виходити з своїх схованок остарбайтери боялись, бо зустріч з охоронцями не обіцяла нічого доброго. В будинках вони знайшли якісь продукти, тому і просиділи по підвалам та горищам ще кілька днів. 22 квітня Червона армія зайняла місто Фінстервальде, а хлопці продовжували ховатись в селищі доти, поки деяких з них не зловили біля селища солдати червоної армії. Солдати дізналися від затриманих, що в селищі ховаються остарбайтери. На їхній збір був направлений підрозділ солдатів, але на заклики червоноармійців більшість остарбайтерів не реагувало і виходити не збиралося. Вони побоювалися переодягнених в радянську військову форму німців чи "російських" поліцаїв, та і радянська військова форма, яку вони бачили на солдатах з своїх схованок, змінилася за роки війни, - з’явилися пагони. Тому багатьох хлопців, в тому числі Петю та Ростю, доводилося шукати та силою витягати з підвалів та горищ. Потім всіх кого зібрали вишикували в колону і повели під охороною в перевірочно-фільтраційний табір для громадян СРСР.

Поселили колишных остарбайтерів, а нині вже репатріантів у таборі під військовою охороною в такі ж бараки, як і на фабриці. Спали на голих двоповерхових нарах, кормили трохи краще ніж при німцях. У фільтраційному таборі в репатріантів забрали німецькі документи та завели на кожного фільтраційну справу. По черзі всіх викликали на допит до перевірочно-фільтраційної комісії, де офіцери ставили всім одні й ті ж запитання та заповнювали анкети стандартного зразку. До фільтраційної справи входили німецькі документи остарбайтера (робочі картки, трудові книжки, посвідчення), анкета, а також фотокартка і відбитки пальців репатріанта. Протягом дня з репатріантами крім допитів займалися також стройовою та військовою підготовкою. Так проходили дні поки вирішували їх подальшу долю: одних призивали в армію, інших відправляли до Сибіру та на відбудову зруйнованих підприємств і шахт, а кому пощастило - додому.

В кінці квітня 1945 року польовим РВК при 161 ЗСП (запасному стрілецькому полку), що входив до складу 95 СД (стрілецької дивізії) 61 СК (стрілецького корпусу) 13 А (армії) І-го Українського фронту), Пількевич Петро Андрійович та Забродський Ростислав Григорович були призвані в ряди Червоної армії.

25-28 квітня вони прибули в розташування 117 гв.сд (гвардійської Бердичівської стрілецької дивізії), 24 ск (стрілецького корпусу), 13 А (армії), 1-го Українського фронту, що знаходилась в районі міста Лукенвальде (місто у Німеччині, районний центр району Тельтов-Флемінг, розташованого в землі Бранденбург). З прибулим молодим поповненням /333 чоловіка/ провели заняття з бойової та політичної підготовки з упором на особисту підготовку бійця. З цього часу доля двох друзів розвела.

Петро 1 травня прийняв присягу і був зарахований для проходження військової служби до 338-го гвардійського стрілецького полку, 117-ї гвардійської Бердичівської стрілецької дивізії, 24-го стрілецького корпусу, 13-ї армії, 1-го Українського фронту, на посаду "орудійного номера" полкової артилерійської батареї. Поповнений новобранцями полк, у складі 117-а дивізії, був направлений для участі в Празькій операції, в якій ця дивізія виконувала завдання по звільненню міст Пласі і Пльзень. Звістку про капітуляцію Германії Петро зустрів вночі (2.00) 9 травня під час маршу полку по території Чехії, а вдень прийшла звістка про звільнення Праги. Для 117-ї дивізії 11 травня 1945 року стало останнім днем війни.

Ростислав в перших числах травня прийняв присягу і був зарахований для проходження військової служби до стрілецького полку. Після закінчення війни всі галузі народного господарства країни відчували гостру нестачу кваліфікованих фахівців. Тому Ростислава, як і всіх інших військовослужбовців хто навчався до війни в вищих учбових закладах демобілізували та направили закінчувати своє навчання.

_{(Ця історія складена по розповідям: Пількевича Петра Андрійовича, в селі Петі Андроньова, Широких (Дідківської) Ганни Іванівни, в селі Ганьки Мар’ї Тодорчиної, Пількевич (Голуб) Марії Василівни, в селі Марусі Голубової, Забродського Ростислава Григоровича, в селі Рості Григоришина, Забродського Анатолія Ростиславовича, в селі Толі Мадеричиного і багатьох інших).}

Честь і слава жінкам-матерям!

Хочеться окремо сказати про жінок, які рано залишилися вдовами з малими дітьми. Як у пісні співається, що їм дала війна: "У двадцять років - солдатка, а в двадцять два - вдова". Такими вдовами були наші слобідські вчительки Дідківська (Чорна) Єва Савівна (в селі Єва Савівна) і Зіневич (Зіневич) Марія Дем’янівна (в селі Маша Демінюкова). В перші дні війни їх чоловіки Дідківський Леонід Федорович та Зіневич Георгій Мефедович (в селі Юра Машин) були мобілізовані в Армію, стали захисниками Вітчизни. А жінки з малими дітьми на руках (в кожної двоє) повинні були виживати і в роки окупації, і в тяжкі повоєнні роки. А тут і похоронки, що чоловіки загинули смертю хоробрих. І вони все пережили, все винесли на своїх серцях. Ростили дітей, виконували свою професійну роботу - навчали дітей в школі, ще й виконували роботу, яку приходилось виконувати, щоб забезпечити дітей своїх і старих батьків. Діти поросли, здобули освіту, дякуючи своїм невтомним матерям. Старший син Марії Дем’янівни Анатолій Георгійович - військовий, полковник, на пенсії, проживає в Ялті. Менший Аркадій Георгійович був викладачем Львівського університету - математик, вже покійний, рано пішов з життя. Дочки Єви Савівни теж поросли, здобули освіту. Старша Олена Леонідівна працювала бібліотекарем в Слободі Вислоцькій, в Базарі, завідуючою бібліотеки в Коростені та Броварах. Ніна Леонідівна пропрацювала 47 років вчителем початкових класів та логопедом.

Пржегорлінська (Івашкевич) Ольга Якубівна (в селі Олька Якубова), залишившись з двома неповнолітніми дітьми, тяжко працюючи теж виростила їх і дала змогу їм здобути вищу освіту. Син Григорій Михайлович - військовий (нині вже покійний), дочка Дерманська (Пржегорлінська) Світлана Михайлівна закінчила Житомирський педінститут, 40 років працювала вчителем математики. Останнє місце роботи Недашківська середня школа. На пенсії, проживає в м.Ірпінь.

Честь і слава жінкам-матерям, які є справжніми берегинями сім’ї. Хай славляться їх невтомні руки, хай не міліє криниця добра і тепла їх сердець!

_{(02.09.2010 р. Столяр (Забродська) Ольга Іванівна, в селі Люся Івана Ясьовського).}

Три вищих освіти

Файл:Слобода Вислоцька - Забродський Ростислав Григорович - с.Калинівка 60-і рр.jpg

школа с.Калинівка поч.60-х рр. Директор школи Забродський Ростислав Григорович

Файл:Слобода Вислоцька - секція учителів історії Базарського р-ну - с.Базар 25.08.1951р.jpg

с.Базар 25.08.1951р. Секція учителів історії Базарського р-ну. В першому ряду, другий зправа, сидить Забродський Ростислав Григорович

Забродський Ростислав Григорович (в селі Ростя Григоришин) народився 5 червня 1924 року в слободі Вислоцького Базарського району Коростенського округу Волинської губернії в селянській сім’ї Забродського Григорія Івановича (в селі Ригора Ясьовського), та Забродської (Зіневич) Ксенії Іванівни (в селі Григорихи). Мав сестру Олю, 1930 року народження.

Перед війною Ростя поступив на навчання в Київський інститут народного господарства на факультет "Міліорація та орошення". Інститут закінчити не встиг почалася Велика вітчизняна війна. В Києві була оголошена загальна мобілізація, почалася евакуація, місто готувалося до оборони. Всіх студентів вищих навчальних закладів міста розпустили по домівках. Ростя повернувся до батьків в село Слобода Вислоцька.

22 серпня 1941 року німецькі війська окупували Базарський район. А на весні 1942 року окупаційна влада почала вивозити молодих людей з Слободи Вислоцької на примусові роботи до Німеччини. Ростя з іншими слобідськими хлопцями був вивезений в місто Фінстервальде (Finsterwalde), що входить до складу району Ельба-Ельстер землі Бранденбург на електродну фабрику Kjellberg Elektroden & Maschinen GmbH. На фабриці він разом з земляками (слобожанами) дуже тяжко працював, шість днів на неділю, з ранку до ночі. Жили вони в таборі під військовою охороною в холодних бараках, спали на двоповерхових нарах. Кормили їх юшкою з брукви, яку називали баландою. Хлопці дуже голодували і фізично слабли. В 1943 році він з другом Пількевичем Петром Андрійовичем (в селі Петею Андроньовим) та ще з двома остарбайтерами втік з фабрики. Через деякий час німці їх зловили і дуже сильно били. Згодом, коли німці послабили охорону фабрики (на фронті потрібні були солдати), він вночі з другом Петею ходив по навколишнім селам красти у бауерів (німецьких фермерів) картоплю, моркву, … .

22 квітня 1945 року Червона армія зайняла місто Фінстервальде, всіх остарбайтерів помістили у перевірочно-фільтраційний табір для громадян СРСР.

В кінці квітня 1945 року польовим РВК при 161 ЗСП (запасний стрілецький полк) Ростислав був призваний в ряди Червоної армії. В перших числах травня прийняв присягу і був зарахований для проходження служби до військової частини.

Після закінчення війни всі галузі народного господарства країни відчували гостру нестачу кваліфікованих фахівців. Тому Ростислава, як і всіх інших військовослужбовців хто навчався до війни в вищих учбових закладах демобілізували та направили закінчувати своє навчання.

В 1947 році Ростислав Григорович закінчив факультет "Міліорація та орошення" Київського інституту народного господарства і отримав спеціальність … . Після закінчення інституту був направлений на роботу в … на посаду … , де пропрацював два роки. В цей час він одружився з … Мирославою … . а в 19… році у них народився син, якого назвали … .

За час роботи на посаді "меліоратора" він зрозумів, що ця спеціальність не його. Тому в 1949 році знову пішов вчитися і в 1954 році закінчив історичний факультет Бердичівського педагогічного інституту. Свою педагогічну діяльність Ростислав Григорович почав в 1949 році учителем історії в школі села Ксаверів.

В 19 … дружина Ростислава Григоровича виїхала з сином на постійне місце проживання до Чехословаччини.

В 19… Ростислав Григорович вдруге одружився з вчителькою … Марією … (в селі Маня Мадеричка), а в 1950 році у них народився син Анатолій.

З 1950 року Ростислав Григорович працював заступником завідуючого районного відділу народної освіти (Райвно) Базарського району. А згодом був призначений директором калинівської семирічної школи, де викладав ще предмети історії та географії.

В 1960 році Ростислав Григорович поступив на заочну форму навчання в Київський державний університет імені Тараса Шевченка на географічний факультет і в 1964 році закінчив його.

В 196.. році сталася трагедія – Ростислав Григорович згорів в пожежі.

_{(2011 р. Забродський Анатолій Ростиславович, в селі Толя Мадеричин)}

Звезды Полесья

Файл:Слобода Вислоцька - Гринцевич Ігор Павлович - ліс Язвинки 2007р.jpg

межа лісів Язвинки та Кондратова 2007р. Гринцевич Ігор Павлович

На закат, вслед за убегающим солнцем, спешит дороженька: петляет средь густых лесов, будто путаясь в дремучих чащобах, выскакивает затем на спелые, в пояс заросшие луговины и прыгает с кочки на кочку дальше, - мимо яров и болотистых топей до самого Овруча. В избитой колее всякий раз после рясного дождя стоят обильные лужи, так что вязнут колеса основательно, превращая поездку в настоящее испытание на прочность. Да что там колеса, когда и ногами-то не очень разгонишься!.. Пыхтит путник, ворчит под нос с досады, но по-другому ведь все равно не добраться, - одна она, дороженька!..

Летит дороженька сквозь тесноватые лесные коридоры, протискивается сквозь кустарники, а выскочив на простор, шальным русаком стремглав уносится вдаль, к небесному скату, - только дымка курчавится в разогретом мареве.

Что ни говори, но все же замечательный край - Полесье! Где еще так звучно и радостно поют тугие струны сосен, разбуженные проказником-ветром?.. И вдогонку, словно спохватившись, разлетаются по округе звенящие птичьи рапсодии, одна другой краше, - аж дух захватывает! Сквозь густую, будто намертво сплетенную крышу не так азартно пробирается горячее солнце, не выжигает ярких, душу радующих акварелей: вот где порадовался бы дотошный пейзажист, выбирая натуры! Крутые овраги, полумесяцами упавшие посреди лесов, обнажив щупальца корневищ на склонах; топистые затхлые болотца, почти невидимые в камышах и осоке, но легко узнаваемые по голосистым лягушечьим концертам, - с кабаньими тропами неподалеку, с непроходимым подчас валежником, превращающим заповедные места в дремучее кощеево царство. Продираешься сквозь бесчисленные преграды, охаешь, когда какая-нибудь резвая ветка хлестко стеганет по лицу, и все кажется невольно, что внезапно сгинет лесная чаща, будто в стену упрется, - а перед тобой неожиданно встанет избушка на курьих ножках с моховыми подпалинами, заскрипит разбужено… И в окошке мелькнет сгорбленный старушечий силуэт, с детства узнаваемый…

Все-таки замечательный край - Полесье! Сколько сказок, сколько преданий отсюда родом!.. А иначе ведь и быть не может: всюду сквозит чародейство, на каждом шагу рискуешь лицом к лицу столкнуться с чем-нибудь неведомым… Не леший ли так завлекает в свои владения и путает тропу? Не кикимора ли болотная осторожно шуршит камышами, высматривая беззаботного путника?..

Ощущение чьих-то внимательных наблюдающих глаз не оставляет ни на минуту: хрустнет где-то в чаще сухая ветка, звонко выстрелит в тиши пронзительным звуком, и путник уже испуганно озирается по сторонам, напряженно всматривается в подрагивающие кустарники, ожидая любого подвоха… А вдруг и вправду притаился за деревьями леший, абсолютно не радуясь незваным гостям? Поди знай, что всплывет в следующий миг в дремучей косматой голове!.. Вот и сверлит исподтишка пристальным взглядом, раздумывает…

Человек цивилизованный усмехнется только да махнет рукою: точно сказки, вековые прибаутки! Может быть, это лось бредет по чаще, вслушиваясь в каждый шорох: чует чужой запах, нездешний запах, и оттого ощущение опасности заставляет сбавлять шаг, выжидать напряженно; или кабан рыщет в округе, ворошит тяжелым пятаком прелую хвою, стережет свою территорию… Тут уж действительно стоит держать ухо востро и побыстрее убираться прочь, - подобные встречи не сулят ничего хорошего!..

Где же она, дороженька заплутавшая? Одичала совсем, заросла до неузнаваемости, травами оделась… Давно уж не скрипели телеги в здешних местах, давно не урчали моторы, надрывно выкарабкиваясь из размытых колдобин… Отвыкло от посторонних звуков царство непуганых птиц! Может, и к лучшему? Может быть, именно поэтому чувствуешь себя совершенно иначе, чем в пригородных истоптанных перелесках, где кроме мусора и увидеть-то нечего? Разве встретит тебя вот так преспокойно под первым же деревцем гриб-боровик, раздвинув слежавшийся настил упругой шляпкой, надвинутой набекрень? Разве увидишь в другой березовой рощице столько стройных подберезовиков – как на парад выстроившихся?! Да и прочих грибов почти не сыскать – вытоптано все окрест, выхожено вдоль и поперек отдыхающими, превращено в бескультурную «культурную» зону…

В Полесских дебрях свой колорит, своя душевная лирика. Слушаешь разноголосые распевы, где-нибудь на пенечке пристроившись, наслаждаешься радостной музыкой природы, и будто оттаивает сердце, наполняясь непередаваемым звонким азартом… Вечность бы сидеть и радоваться! И вправду, зачем куда-то спешить?! Хватит на наш век еще бестолковой возни да сумятицы, нужно ловить мгновение, пока оно рядышком парит на своих тоненьких призрачных крылышках…

Но день неумолимо сползает с небес; вот и солнце в последний раз проблеснуло где-то сквозь ветвистые узоры, улыбнулось прощально… В чаще быстро вскипает темнота, выкарабкивается из сырых логовищ, и наступает победно, - скоро не отыскать тропинки среди темного царства!..

А в густом, остывающем небе взойдут крупные, дозревшие звезды. Перемахнут через ночную изгородь, да и выкатятся жемчужной россыпью, радостно блистая… Одна отрада путнику - звездочка путеводная, колокольчик божественный… В бескрайнем пространстве над головою, где-то там у каждого есть своя, единственная, чей свет пробивается сквозь миллиарды долгих километров с желанием донести весточку из далеких уголков вселенной… Звезды несут через долгие расстояния свой свет и свою любовь.

Над дремлющим Полесьем - безбрежный сверкающий океан. На нем полный штиль, лишь теплые волны омывают переливающиеся камушки да нежно напевают колыбельные уставшим путникам… Вдали от родного дома - это единственный причал для очарованной души в ночную пору! Покоем убаюкивая, уносит в сладкие сны…

И до рассвета в вышине будут гордо блистать яркие созвездия, дарить свой добрый путеводный свет, как и многие тысячелетия назад, вдохновлять беспокойные души, а все сиюминутное, суетное сгинет…

Нет ему места под звездами.

• їдемо на Батьківщину своїх батьків та дідів в Слободу Вислоцьку, 2007 рік. Пількевич Павло Петрович, Кудуєва (Пількевич) Людмила Петрівна, Гринцевич Ігор Павлович, Кудуєв Андрій Андрійович
  їдемо на Батьківщину своїх батьків та дідів в Слободу Вислоцьку, 2007 рік. Пількевич Павло Петрович, Кудуєва (Пількевич) Людмила Петрівна, Гринцевич Ігор Павлович, Кудуєв Андрій Андрійович
• 
  річка Каменка біля села Калинівська Рудня, 2007р
• 
  озеро біля села Калинівська Рудня, 2007р
• 
  озеро біля села Калинівська Рудня, 2007р
• 
  урочище Слобода Вислоцька, 2007р
• 
  урочище Слобода Вислоцька, 2007р
• 
  урочище Слобода Вислоцька, 2007р
• Пількевич Павло Петрович на місці хати свого діда, 2007р
  Пількевич Павло Петрович на місці хати свого діда, 2007р
• 
  болото, 2007р
• ліс Язвинки, 2007р. Гринцевич Ігор Павлович та Пількевич Павло Петрович
  ліс Язвинки, 2007р. Гринцевич Ігор Павлович та Пількевич Павло Петрович

_{(2009р. Гай Ворон - Гринцевич Ігор Павлович).}

С днём рождения!

20 августа сего года исполняется 87 лет со дня рождения жителю пос.Чёрной Речки Красноуфимского района Свердловской области Москаленко (Недашковской) Людмиле Васильевне. Людмила Васильевна проживала в нашем посёлке в 50-х - начале 60-х годов прошлого века.

Родилась Людмила Недашковская в небольшом селе Слобода Вислоцкая Житомирской области (бывшая УССР). Кстати, нет больше Слободы Вислоцкой - после Чернобыльской катастрофы выселили всех жителей. В семье кроме дочки было ещё четыре сына.

После окончания в 1949 году Малинского лесотехнического техникума Людмила Недашковская по распределению была направлена на работу в комбинат "Свердлес". По специальности Людмила Васильевна техник-технолог механизации лесозаготовок. Работала в разных леспромхозах комбината "Свердлес". В Катыревском лесопункте Красноуфимского леспромхоза, где она познакомилась c бывшим фронтовиком Александром Москаленко, Людмила Васильевна работала мастером лесозаготовок. Вскоре Александра Москаленко перевели в Чёрную Речку техноруком. За ним переехала и Людмила Васильевна "по семейным обстоятельствам". В Чёрной Речке родила сына Анатолия и дочь Валентину, затем работала десятником и бухгалтером.

В конце 1962 г. семья переехала в п.Саргая, где Людмила Васильевна работала бухгалтером в лесопункте Красноуфимского леспромхоза. В конце 70-х годов семья переехала на родину моего отца в с.Мироновка Сумской области (бывшая Украинская ССР). До выхода на пенсию Людмила Васильевна работала бухгалтером на оборонном заводе в г.Шостка (это там находился комбинат "Свема", на киноплёнке которого были сняты почти все советские фильмы).

В настоящее время Людмила Васильевна проживает в Мироновке вместе со своей кошкой. В хозяйстве имеется десяток куриц с петухом, есть небольшой сад и огород. Дочь вышла на пенсию и один - два раза в неделю приезжает к маме помогать по хозяйству. А полгода назад у Людмилы Васильевны появился правнук. В этом году в селе стал работать мобильный интернет, и ЛВ на девятом десятке была вынуждена, несмотря на своё упорное сопротивление, освоить современные компьютерные технологии. И теперь она общается со своим сыном используя видеотелефонию (программу "Скайп"), а ведь до этого ей приходилось видеть этот самый компьютер разве что по телевизору. Что значит советская закалка!

Людмиле Васильевне за свою долгую жизнь пришлось немало пережить: голод тридцатых, фашистскую оккупацию, пришлось не раз прятаться и убегать от угона в рабство в Германию. С войны не вернулся отец (мой дед) Недашковский Василий Егорович. После войны пришлось восстанавливать народное хозяйство и учиться в лесотехническом техникуме, а не там, где хотелось, т.к. в семье, потерявшей кормильца, было ещё трое братьев. Четвёртый, Алексей после демобилизации уехал к своему однополчанину в Свердловск. В то время колхозники и их дети были у комунистичекой власти на положении крепостных. Взрослые не имели паспортов и поэтому не могли менять место жительства, а школьники без справки от председателя сельсовета не могли уехать из села для поступления на учёбу.

Дорогая мама, поздравляю тебя с днём рождения и желаю долгих лет жизни, бодрости и задора! Твой сын - Анатолий Москаленко. 18.08.2012 г. Посёлок Чёрная Речка.

Вчителі — вихідці з Слободи Вислоцької

1. Вербицька Галина Кирилівна (1932-?). Закінчила … , працювала …
2. Вербицька Марія Кирилівна (1935-?). Закінчила … , працювала …
3. Гринцевич Галина Василівна (1935-?). Закінчила … , до … працювала в школі села Недашки вчителем німецької мови. … в Чернігівську область.
4. Гринцевич (Забродська) Ольга Григорівна (1930—2013). Закінчила … , працювала …
5. Гринцевич Степан … (?-?). Закінчив … , працював …
6. Гуменюк (Пржегарлинська) Клавдія Миколаївна (1935-?). Закінчила … , працювала …
7. Дерманська (Пржегарлинська) Світлана Михайлівна (1936-?). В … році закінчила факультет математики Житомирського педінституту. … 40 років працювала вчителем математики. Останнє місце роботи Недашківська середня школа.
8. Дідківська Ніна Леонідівна (нар.1941). В 1965 р. закінчила Київський педагогічний інститут ім. Горького. Після інституту 46 років (1965—2011 рр.) пропрацювала вчителькою початкових класів у Спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті № 9 м. Києва.
9. Забродська Валентина Василівна (1935-?). Закінчила … , працювала …
10. Забродський Григорій Іванович (?-?). Закінчив … . До війни працював учителем в селі Малінка, де під школу була пристосована одна хата. В малінській школі навчання велося російською мовою. Після війни працював учителем … . в семирічній школі села Калинівка. В … році був переведений в школу села Слобода, де працював до 1952 року. В жовтні 1952 року він пішов на уроки, але в школі погано себе відчув. Завідуюча слобідської школи — Єва Савівна відправила його додому, він дійшов до хати, ліг на ліжко і помер. Лікарі поставили діагноз — інфаркт. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).
11. Забродський Іван Степанович (1889—1968). До 1914 року закінчив Духовну школу в Дермані на Волині. Потім математичний факультет Київського університету. Працював учителем в школі м-ка Народичі. Вже при радянській владі приховував те, що був офіцером царської армії, що потрапив до польського полону і як тільки поляки випустили — подавсь на рідну Україну, де був старшиною Армії УНР у частині отамана Оскілка. Хоч про все це мовчав, та «фоньки», як Іван Степанович звав росіян, таки щось вислідили і довелось йому побувати в Сибіру. 20 березня 1930 р. за постановою Коростенського ОВ ДПУ УСРР як соціально небезпечний елемент висланий на Північ. Загалом впродовж 35 років Іван Степанович вчителював, був директором школи, шкільним інспектором, і всюди стримано й коректно наполягав на ґрунтовному вивчені не російської, а рідної мови, кажучи, що мова — це культура. По війні прибув з родиною до ЗДА (США) де прожив 18 років. 29 січня 1968р Забродський Іван Степанович вмер у м. Шефілді (США).
12. Забродська Лідія Іванівна (?-?). Закінчила Житомирський педагогічний інститут, працювала …
13. Забродська Марія Павлівна (1928-?). Закінчила … , працювала …
14. Забродський Михайло Васильович (1937-?). Закінчив … , працював …
15. Забродський Олексій Васильович (1889—1937). Освіта середня. Працював учителем у школі села Базар, інструктором-методистом райвно (районного відділу народної освіти) Базарського району.(Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського). Проживав у с. Базар. В 1937 році був репресований — заарештований і в тому ж році розстріляний у м. Житомирі.
16. Забродська Ольга Василівна (1926-?). Закінчила … , працювала …
17. Забродський Павло Степанович (?-?). Закінчив … , працював ..
18. Забродський Ростислав Григорович (1924—1966). Педагогічну діяльність почав в 194 … році учителем історії в школі села Ксаверів, маючи диплом Київського гідромеліоративного інституту (КГМІ). В 1954 році закінчив історичний факультет Бердичівського педагогічного інституту. В 1960 році поступив на заочну форму навчання в Київський державний університет імені Тараса Шевченка на географічний факультет і в 1965 році закінчив його. Ростислав Григорович працював заступником завідуючого районного відділу народної освіти (Райвно) Базарського району, згодом був призначений директором школи села Калинівка, де викладав ще предмети історії та географії. (Розповідав: Забродський Анатолій Ростиславович в селі Толя Мадеричин).
19. Зіневич Віра Дем'янівна (1924-?). Закінчила … , працювала …
20. Зіневич Марія Дем'янівна (?-?). Закінчила … , працювала …
21. Зіневич Людмила Семенівна (1926-?). В 196 … році закінчила факультет … Житомирського педагогічного інституту імені І. Я. Франка. Працювала учителем української мови та літератури в школах села Рутвянка Малинського району, села Скоморохи Житомирського району та в школі № … міста Житомир (район Крошна). (Розповідав: Дідківський Володимир Павлович, в селі Володя Люби Шимонової).
22. Зіневич Любов Семенівна (1924-?). Вчилася заочно, спочатку на природничому факультеті Ніжинського державного педагогічного інституту ім. М.Гоголя, а потім на природничо-географічному факультеті Уманського державного педагогічного інституту, який закінчила в 196 … році (на початку 60-х років). Працювала в середній школі села Недашки учителем біології, природознавства, трудового навчання до 19 … року. (Розповідав: Дідківський Володимир Павлович, в селі Володя Люби Шимонової).
23. Івашкевич Анастасія Миколаївна (1919-?). Закінчила … працювала вчителькою … в школі села Великі Кліщі. В 1959 році була переведена в школу села Слобода. А в 1970 році школу села Слобода закривають в зв'язку з тим, що село стало не перспективним — молодь виїжджала з села, жителів меншало, діти не народжувалися. Останню учительку слобідської школи Івашкевич Анастасію Миколаївну переводять в школу села Калинівка, де вона пропрацювала до 19 … року. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).
24. Кулаківська Валентина Трохимівна (1923-?). Закінчила … , працювала …
25. Недашківська Валентина Антонівна (1923-?). Закінчила .. , працювала ..
26. Недашківський Іван Дмитрович (1925-?). Закінчив … , працював …
27. Недашківська Лідія Дмитрівна (1928-?). Закінчила … , працювала …
28. Попруженко Іван Сергійович (1913-?). Освіта середня. В другій половині 30-х років працював учителем у школі села с. Буда-Вороб'ївська.
29. Ринкевич Ніна Іванівна (1936-?). Закінчила … , працювала …
30. Столяр (Забродська) Ольга Іванівна (1930-?). Закінчила … З 1952 року працювала учителем в школі села Слобода. В 1965 році в зв'язку з скороченням кількості учнів в слобідській школі учительку Ольгу Іванівну, яка пропрацювала в слобідській школі 13 років, переводять в Калинівську восьмирічну школу, де вона пропрацювала до 1992 року, — до виселення жителів села в зв'язку з Чорнобильською трагедією. (Розповідала: Столяр (Забродська) Ольга Іванівна в селі Люся Івана Ясьовського).
31. Янківська Віра Василівна (1928-?). Закінчила … , працювала …
32. Янківська Надія Василівна (1931-?). Закінчила … , працювала …

_{(Списки надані: Столяр (Забродською) Ольгою Іванівною в селі Люсею Івана Ясьовськогої).}

Медичні працівники — вихідці з Слободи Вислоцької

1. Забродська Ольга Петрівна (1919-?). Закінчила ... , працювала ...  — фельдшер.
2. Забродська Валентина Петрівна (1923-?). Закінчила ... , працювала ...  — фельдшер.
3. Забродська Марія Давидівна (1919—1941). Закінчила ... . З 1938 року працювала фельдшером в Троянівській районній лікарні Житомирської області. 22 червня 1941 року Трояновським РВК Житомирської області була призвана в ряди Радянської Армії і направлена в м. Житомир в Польовий пересувний госпіталь (22 чи 222). При евакуації Житомира в липні 1941 року госпіталь був переведений в м. Київ, де був розвернутий в танковому училищі на вул. Дегтярівській та працював до залишення міста нашими військами. Після залишення Києва госпіталь був евакуйований в м. Бориспіль, де розвернувся для роботи. При бомбардуванні Борисполя госпіталь був зруйнований і особистий склад госпіталю, який залишився в живих разом з частинами Радянської Армії направлявся в сторону с. Борщів Київської обл. Між с. Борщів і с. Семенівкою залишки госпіталю потрапили в оточення. При артилерійському обстрілі Забродська М. Д. була тяжко поранена в ліве стегно і отримала наскрізне осколкове поранення плеча. Їй зробили перев'язку. Від втрати крові вона знепритомніла. В такому стані вона була залишена в оточенні. Подальша доля Забродської М. Д. не відома.
4. Зіневич Михайло Демянович (1929-?). Закінчив ... , працював ...  — фельдшер.
5. Зіневич Семен Онуфрійович (1895—1937). В середині 30-х років працював в Базарській районній лікарні дільничим фельдшером, обслуговував села Великі Кліщі, Ксаверів, Малінка, Слобода Вислоцька і інші. З сім'єю проживав в на хуторі біля Слободи Вислоцької. У 1937 році Семена Онуфрієвича направили у місто Житомир для здачі документів (звіту) до медичного управління. Коли він пішки йшов з Ксаверова до залізничної станції Чоповичі, в лісі під Чоповичами, на нього напали і вбили. Вбивця нічого з речей не взяв. (Розповідав: Дідківський Володимир Павлович, в селі Володя Люби Шимонової).
6. Кулаківський Михайло Степанович (1935-?). Закінчив ... , працював ...  — полковник медичної служби, хірург.
7. Недашківська Ганна Василівна (?-?). Закінчила ... , працювала...  — фельдшер.
8. Присяжнюк (Івашкевич) Лідія Тилимонівна (1935-?). Закінчила ... , працювала ...  — медсестра.

_{(Списки надані: Столяр (Забродською) Ольгою Іванівною в селі Люсею Івана Ясьовськогої.)}

Посилання

• Слобода-нежил
• Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.